English German Polish Spanish

Саркофаг Ярослава Мудрого

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

imgonline-com-ua-Shape-pXf2TxCkdEanpfgZСофія Київська здавна слугувала усипальнею князів і вищого духівництва. У 1054 р. першим у соборі поховали Ярослава Мудрого, мармуровий саркофаг якого здавна стоїть у східному торці давньої північної внутрішньої галереї (з XVII ст. – Володимирський вівтар). Саркофаг відкривали і досліджували тричі: в 1936, 1939 і в 1964 рр.. 10 вересня 2009 р. саркофаг Ярослава було відкрито знову з метою дослідження на сучасному рівні останків князя.

 

У 1936 р. були виявлені перемішані кістки чоловічого і жіночого скелетів, а також кілька кісточок дитячого черепа. Як вважають дослідники, дитячі кістки могли потрапити сюди випадково – під час пограбування, бо, судячи з порушеного стану поховання, саркофаг було пограбовано ще в давнину, можливо в 1240 р. під час Батиєвого нашестя.

Гробниця Ярослава Мудрого

У 1939 р. виявлені в саркофазі останки відправили до Ленінградського науково-дослідного інституту антропології та етнографії, де з розрізнених кісток склали чоловічий і жіночий скелети. В результаті анатомічної, антропологічної та рентгенологічної експертиз було встановлено, що чоловічий скелет належав людині віком близько 70 років, яка за життя мала зріст 172-175 см, вроджену кульгавість та патологічнізміни в правому тазостегновому суглобі, що настали в зрілому віці.

З літописів відомо, що Ярослав Мудрий кульгав з дитинства, а Еймундова сага розповідає про поранення ноги, якого князь зазнав під час битви з печенігами. Помер Ярослав у 75, а за іншими даними – в 65 років. На підставі цих свідчень дійшли висновку, що в саркофазі справді похований Ярослав Мудрий.

Clip2net 180808205436

Останки похованих у саркофазі, виявлені у 1936 р.

Сучасний львівський антрополог Сергій Горбенко вважає, що Ярослав страждав на хворобу Пертеса – вроджений підвивих тазово-стегнового суглобу, яка була виявлена і в Ярослава Володимировича Осмомисла, померлого в 1187 р. і похованого в Успенському соборі середньовічного Галича; він належав до 5-го покоління Ярославичів. На думку С. Горбенка, цей ген був успадкований Ярославом Мудрим від його матері, яку літописи називають Рогнідою.

Цю хворобу Рюриковичі успадкували від спільного пращура - хрестителя Київської Русі Володимира Великого. А встановили це українські антропологи та археологи завдяки використанню новітніх технологій, таких як ДНК-експертиза, тобто вивчення на генетичному рівні "родинної пам'яті" династії.

Міграція патогенних аутосом Пертеса розпочалася з Ярослава Мудрого і його рідної сестри - Прямислави. В результаті міждинастичних шлюбів, "прокляття Рюриковичів" подорожувало усіма гілками цього княжого роду, поширилось на династії угорських і польських королів. Ці дані українські та угорські науковці наводять, посилаючись на експертизи ДНК кістяків із княжих поховань Чернігова, Кракова та угорського містечка Тихань (де поховано доньку Ярослава Мудрого - угорську королеву Анастасію).

На сьогодні, щодо походження роду Рюриковичів немає єдиної думки. Західні і деякі вітчизняні вчені вважають його норманом, інші ж вважають, що він був західнослов'янського (Бодричі) походження.

  • За норманською теорією Рюриковичі є гілкою данської династії Скьольдунгів, відомої з VI століття;
  • За західнослов'янською теорією Рюриковичі є гілкою династії ободритських князів.

Остаточний висновок про відповідність норманської і західнослов'янської теорій до істини можна буде зробити після завершення комплексного дослідження ДНК нині живих Рюриковичів і ДНК відомих поховань Рюриковичів. Віддаленими нащадками Рюрика по жіночій лінії є 10 монархів Європи (Норвегія, Швеція, Данія, Голландія, Бельгія, Англія, Іспанія, Люксембург, Ліхтенштейн, Монако), кілька американських президентів, письменники, артисти.

Після завершення дослідження у 1939 р. за черепом Ярослава Мудрого скульптор-антрополог М. Герасимов створив його скульптурний портрет-реконструкцію, що експонується в Софійському соборі:

yaroslav-rec

Реконструкція Ярослава Мудрого

Реконструкція зовнішності Ярослава Мудрого виконана М.Герасимовим, 1939 р.

Жіночий скелет учені визначають по-різному. Дехто вважає, що він належить дружині Ярослава княгині Інгігерд-Ірині, яка померла в 1050 р.. Інші дослідники, посилаючись на свідчення Новгородських літописів, гадають, що Ірину (в схимі – Анну) поховано в Новгородській Софії разом зі старшим сином Володимиром Ярославичем, будівничим цього собору, де донині шануються їхні мощі (князя і його матір канонізовано в XV ст.).

Rekonstruktsiya
Багатошарова 3D-проекція обличчя Інгігерди

Portret-Ingigerdi

На прохання українського телебачення 1 + 1, на кафедрі судової медицини в Медичному університеті ім.Кароля Марцинковскі в Познані, команда вчених під керівництвом доктора біологічних наук Дороти Лоркевич-Музиньскої здійснила ідентифікаційні тести кісткових залишків жіночого зразка із саркофагу Ярослава Мудрого, який знаходиться в Софійському соборі в Києві.

7544 original

Як випливає з акту 1939 р., останки після дослідження планувалося експонувати при саркофазі у вітрині. У 1940 р. їх повернули до Києва і передали до фондів заповідника.

Втретє саркофаг відкрили навесні 1964 р., щоб покласти у нього кістки, повернені в 1940 р. з Ленінграду. Крім того, потрібно було провести санітарно-консерваційні заходи і доповнити дані попередніх досліджень. Відтак саркофаг востаннє відкривався понад 45 років тому, а дослідження останків у ньому здійснювалося ще давніше – понад 70 років тому. За цей час наука пішла далеко вперед, з’явилися нові наукові галузі, методики, приладдя. Зрозуміло, що питання нового відкриття саркофага Ярослава попередньо ретельно вивчалося, розглядалося на Науковій раді заповідника із залученням провідних науковців інших установ, відомих учених.

2730604

З акту відкриття саркофагу в 1936 р. ми знаємо, що його віко, верхня частина ящика у місці стику та обидва акротерії північної сторони мають в кількох місцях значні пошкодження. З цього приводу в акті зазначено: «Можливо, в цих місцях, у свій час, відкривали саркофаг за допомогою лома, коли й утворили ці щербини». Як випливає з акту, місце стику, а також щербини ще в давнину були замазані вапном. Закриваючи саркофаг після досліджень, наші попередники замазали місце стику цементно- вапняним розчином. Саме він і відпав, коли було відкрито саркофаг 10 вересня 2009 р. Тож пам’ятці не було завдано жодних пошкоджень. 

У актах відкриття саркофагу занотовано, що в ньому дослідники помістили дубову скриньку з останками Ярослава, скляну капсулу з актами про відкриття в 1936, 1939 і 1964 рр. а також керамічну плиту з написом, що в саркофазі знаходяться останки великого київського князя Ярослава Мудрого, похованого 20 лютого 1054 р.; на плиті стоїть дата – 20 березня 1964 р. Згадувалося також про три невеликих шматка ще не струхлого дерева та два уламки плінфи ХІ ст. Відкриваючи саркофаг, ми, як і наші попередники, віко саркофага (вагою 2 т) за допомогою лебідки і важелів дуже обережно зсунули у східному напрямку на 25 см (для порівняння: у 1936 р. віко зсунули зі сходу на захід на 90 см). Через цей вузький отвір, у який зміг залізти тендітний науковий співробітник науково- фондового відділу заповідника В’ячеслав Гайдук, ми дістали всі вищезазначені речі, але виявили і дещо несподіване – примірники газет «Правда», «Комсомольская правда» і «Известия» від 9 квітня 1964 р. Крім того, на внутрішній стінці саркофагу був зроблений напис хімічним олівцем: «25 января 1936 года саркофаг вскрыто комиссией. Обнаружено только разрозненные кости от мужского и женского скелетов». Записом на саркофазі та примірниками газет науковці, поза сумнівами, точно зафіксували для нащадків факт відкриття саркофагу і його вміст у 1936 р., а також дату повернення останків у саркофаг після завершення досліджень у 1964 р. Принаймні, впадає в око, що дати в написах на керамічній плиті і в акті 1964 р. не співпадають: на керамічній плиті стоїть дата 20 березня, а в акті – 9 квітня 1964 р. Отже, газети від 9 квітня 1964 р. засвідчують правильність саме цієїзаактованої дати. Крім того, у саркофазі ми виявили 6 фотографій із зображенням Софійського собору.


Саркофаг князя Ярослава Мудрого у Софії Київській

Дослідження було розпочато вже наступного дня, 11 вересня. Для цього у фондосховищі заповідника, що знаходиться в Братському корпусі, заздалегідь виділили окрему кімнату, де спеціально створена комісія у складіпредставників адміністрації заповідника, його науковців та реставраторів, а також учених, що проводитимуть дослідження, відкрила скриньку та ретельно оглянула її вміст. Було виявлено людські кістки а також муміфіковані останки кажана. Він вочевидь ще здавна заліз у не замазану з південного боку вапном щілину між ящиком і віком саркофага, коли його наприкінці XVII ст. встановили у спеціально зробленій ніші під південною стіною Володимирського вівтаря. В актах про кажана не йдеться, але вчені, як гадаємо, про всяк випадок залишили його в скриньці з огляду на можливість подальших досліджень поховання в саркофазі.

На сьогодні здійснено комплекс антропологічних, анатомічних і рентгенологічних досліджень і завершено перший етап вивчення останків. Отримано наступну інформацію. В дубовій скриньці, яку вилучили з саркофага, містилися кістки лише одного скелета. За всіма ознаками, цей скелет належить жінці, похованій з Ярославом у саркофазі. Місцезнаходження останків Ярослава наразі залишається невідомим, хоча щодо цього є певні припущення. У 1954 р. митрополит Іларіон (Огієнко) опублікував у Вінніпегу замітку «Де останки великого князя Київського Ярослава Мудрого?», у якій свідчить, що в 1944 р. «німці, виходячи з Києва, дозволили забрати – на прохання декого з українців, – і останки Великого Князя Ярослава. Вони разом із Чудотворним Образом св. Миколая т. зв. Мокрого (пам’ятка ХІ ст.) опинилися в руках одної особи. Коли цю особу року 1952-го запитано, де вона поділа останки Великого Князя Ярослава, і де Чудотворний Образ Святого Миколая, відказала: «Сховані на еміграції в добрих руках». Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім не ясно, чому вона ховає великі й святі пам’ятки всеукраїнського значення… Це ж пам’ятки всього українського народу, а не окремої особи».

На наше припущення, оскільки останки Ярослава перед самою війною повернули до заповідника, але не поклали назад у саркофаг, бо намірялися експонувати біля нього у вітрині, їх зберігали у фондах, не евакуйованих з початком війни та пограбованих в окупаційний період. У 1944 р. останки Ярослава як велику святиню «дехто з українців» справді міг вивезти до Америки, так само, як туди було вивезено ікону Миколи Мокрого. У фондах залишилися лише кістки похованої у саркофазі невідомої жінки. Відтак у 1964 р. у саркофаг поклали не останки Ярослава, а його «супутниці», помилково вважаючи, що це кістки князя, бо не мали документів щодо вивозу їх за кордон, а нової антропологічної експертизи не проводили. Більше того, науковці заповідника вважали, що останки з саркофага повернули з Ленінграда до заповідника вже після війни. Це випливає з публікацій С.О. Висоцького та І.Ф. Тоцької, що входили до складу комісії, яка відкривала саркофаг у 1964 р..

Якби в 2009 р. саркофаг не відкрили, така плутанина зрештою могла призвести до безповоротної втрати останків Ярослава. Наразі відкривається перспектива повернути реліквію. Тож найближчим часом має відбутися велика і дуже непроста пошукова та організаційно-дипломатична робота з повернення останків Ярослава до його саркофага.

Clip2net 180808215532

Clip2net 180808215302

Clip2net 180808215357

16eab093e50cf3fc6bf21fc2edbfffd0

24-1

22-2

att-47ecfeddc032bside

Clip2net 180808215655

616x510

 

Clip2net 180808221842

  • Саркофаг є скринею, виготовленою із суцільного блоку білого мармуру, прикрашений різьбленням давньохристиянської символіки. Стінки саркофагу містять різьблені зображення виноградних лоз, хрестів, пальм, риб, птахів, кипарисів та монограм Христа. Скриня накрита двоспадною мармуровою кришкою з трикутними фронтонами та акротеріями, виготовленою також з суцільного блоку.
  • Довжина саркофагу становить 2,5 м, ширина — 1,2 м, висота — 1,23 м при вазі близько 6 т.
  • Саркофаг було виготовлено у XI столітті з проконеського мармуру імовірно візантійського походження[4], хоча існує припущення, що домовина має малоазійське походження, датоване VI або VII століттям

Що написано на саркофазі? Імовірно, його виготовили у Візантії й привезли в Херсонес, звідки він потрапив до Києва. Замовляв його ще батько Ярослава - Володимир. Стіни саркофага прикрашають християнські малюнки. Є й написи - більше 20. Одна з них, за даними знавця київської історії Михайла Кальницького, у перекладі означає: «Ісус Христос переможець, світло Христа перемагає всіх».  Однак вірменський учений Жирайр Норайрович Тер-Карапетян уважає, що на кришці саркофага є й вірменські букви: А, М, Тh, К, Б. Цей початок вірменських слів, які переводяться як «Всезнаючому великому цареві від жителів Києва». 

Що насправді говорять джерела? Згідно з найбільш раннім свідченням про місцезнаходження в соборі гробниці Ярослава, яке виявляємо у “Хроніці” Матея Стрийковського (1582 р.), вона стояла “в каплиці св. Григорія” . У його сучасника Еріха Лясоти (1594 р.) також повідомляється, що гробниця знаходилась у каплиці. Є. Архіпова довільно перекладає польське слово “kaplica” як “приділ”, бо намагається довести, що гробниця стояла в приділі св. Георгія; останнього, мовляв, у просто- річчі називали Григорієм. Проте польська “kaplica”, як і українська “каплиця” рівнозначні російській “часовне”. Каплиця аж ніяк не могла існувати в західному компартименті нави Георгіївського вівтаря, де ніколи не було ніяких перебудов і згори додолу добре збереглася фреска. Неможливо уя- вити собі громіздкий саркофаг розмірами 2,33х1,17х1,63 м у затісному для нього компартименті розмірами 3,5х3,5 м, що входив до призначеного для відправ центрального ядра собору. Про безпідставність висновкуЄ. Архі- пової говорить і те, що якби гробниця стояла в цьому місці, вона б затуляла собою фрески, на яких повсюдно збереглись численні графіті ХІ–ХVII ст. Тобто цей компартимент, стінопис якого тісно пов’язаний з літургією, упродовж усього цього часу був вільний для доступу людей. Що саркофаг Ярослава донині стоїть на своєму місці фактично свідчить Захарія Копистенський, який у своїй “Палінодії” повідомляє: “А похованъ лежитъ въ пределе выше дверей самой великой церкви святой Софии. Гробъ той и по сесь день аляб[астр]овый коштовный зрится” . Це свідчення 1621/22 рр. говорить про те, що гробниця стояла поза центральним ядром собору, на підвищеному (вівтарному) місці у приміщенні-приділі, яке прилягає до дверей, що ведуть до інтер’єру, тобто у східному торці внутрішньої галереї. Наведений вислів жодним чином не можна співвіднести із західною частиною Георгіївського вівтаря, яка не містилася вище дверей церкви.

10ec7fea208a071b7e4b3d1eaa8455e8

Clip2net 180808221513

attach

Мозаїка Софії Київської, свастичні знаки. 

i 050

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Теги:     праісторія      археологія      Київ      Русь      антропологія

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Варто переглянути:

Опубліковано 02 липня 2017, 00.21 admin
2017-07-01-22-23-49Кого римляни називали венедами? Як вони жили? Іменем «Venedi» грецькі автори нарекли мешканців великої території, що простягнулася від Карпатських...
32015
Опубліковано 02 липня 2017, 00.53 admin
2017-07-01-23-12-30За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі,...
92344.8
Опубліковано 07 січня 2014, 13.48 О.Ковалевський
2014-01-07-12-07-04Імперська історіографія нас постійно переконувала у тому, що першою і єдиною державою на території України була Київська Русь. Саме від неї й розпочалася...
64494.5
Опубліковано 07 червня 2018, 23.36 admin
2018-06-07-22-21-40В'ятичі - східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн Верхньої і Середньої Оки (на території сучасних Московської,...
13645
Опубліковано 31 березня 2015, 20.03 ovruch.info
2015-03-31-18-22-59Питання розвитку племінних союзів східних слов’ян є важливим насамперед тому, що поєднання господарських, культурних, філософських (культових) традицій...
37855

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...