English German Polish Spanish

Походження династії Рюриковичів: нові штрихи до старих суперечок

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

РюрикДавні дискусії про походження династії Рюриковичів змушують звертатися до таких складних джерел як саги, зокрема циклу “саг про давні часи”, які найменш досліджені. Аналіз цих джерел через призму досліджень давньої історії Данії, Норвегії та Швеції, чиї династії були спорідненими, дозволяє наблизити вирішення проблеми походження династії Рюриковичів. У статті подається спроба розв’язання цієї загадки виключно на основі аналізу джерел, відкинувши емоційні пристрасті давнього і сучасного антинорманізму. При цьому використано досягнення як давньої, так і найновішої європейської історіографії.

 

Дискусія навколо походження династії Рюриковичів триває уже три століття, переживаючи спалахи та загострення суперечок, які кожен раз доповнюють арґументацію новими версіями і джерелами для їх підтвердження. Повернутися до цієї проблеми мене змусила нова праця Євгена Пчолова, присвячена князю Рюрику. Загалом, вірно розкривши суть дискусії та основні арґументи сторін, відомий російський історик-генеалог, чудовий знавець матеріалу, позбавлений пієтету до антинорманізму, який знову стає модним, обмежився констатацією скандинавського походження династії. Видається, однак, що досі для вирішення проблеми недостатньо використаних матеріалів найдавніших саг, зокрема “саг про давні часи”. “Саги про давні часи північних країн” подають інформацію про події, які відбувалися до 875 р. (тобто до ісландської колонізації). Данський хроніст Саксон Граматик (бл. 1140 – бл. 1216) почав їх обробляти з 1201 р. для свого величезного зведення Gesta Danorum , але почали їх записувати аж бл. 1250 р. , а найдавніші рукописи, які збереглися, відносяться до XV століття. Однак саме ці саги зберегли чи не найбільше цікавої інформації з найдавніших періодів, яка потребує ретельної перевірки та звільнення від пізнішого нашарування5 . Однак ці саги найменш досліджені і недоступні у слов’янських перекладах, а окремі й у перекладах англійською та німецькою мовами. Перевірка інформації цих саг на тлі ранньої історії скандинавських земель, схоже, дозволить більш впевнено визначитися у вирішенні надзвичайно складної, але актуальної проблеми походження династії Рюриковичів.

Clip2net 180810223625


Початок

Здається, що сумнівів не було тільки в укладачів Найдавнішого літопису. У Повісті временних літ (далі – ПВЛ) під 862 р. читаємо:

M565814Изъгнаша Варяги за море, и не даша имъ дани, и почаша сами в собе володети, и не бе в них правды, и въста родъ на родъ, и почаша воевати сами на ся. И реша сами в себе: "поищем собе князя, иже бы володел нами и судил по праву". И идоша за море к Варего, к Руси; сіце бо тии звахуся Варязи Русь, яко се друзии зовутс6 Свеє. друзии же Оурмани. Аньглене. ини и Готе. тако и си ркоша. Русь. Чюдь. Словене. Кривичи. и все земле наша велика. и билна. а нар6да въ неи нетъ. да поидете кнежи и володеть нами. и изъбрашась триє брата. с роды своими. и поiша по собc всю Русь. и придоша къ Словяномъ первеє. и срубиша горо[д] Ладогу. и сяде старишии в Ладозе Рюрикъ. а другии Синєоусъ на Белеaзере. а трет4и Труворъ въ Изборьсце. и a техъ Варег прозвась Русск> земле. по дъвою же лету оумре Синеоусъ. и брат єго Труворъ. и пр> Рюрик власть всю aдинъ. и пришеде къ Ильмєрю. и сруби горо[д] надъ Волхово. и прозваша и Новъгоро[д]ь.

Дослідники найдавніших літописів прийшли до висновку, що в цьому тексті фрагмент "к Руси. сіце бо звахуть. ты Варгы Русь. 6ко се друзии зовутс6 Свеє. друзии же Оурмани. Аньгл6не. ин4и и Готе. тако и си ркоша. Русь. Чюдь. Словен". Кривичи є пізнішою вставкою7 , яка не змінює самої суті інформації. За інформацією ПВЛ у 862 р., після того як, прогнавши варягів-русь, місцева верхівка зайшла у глухий кут в боротьбі за владу, в Ладогу, Білоозеро та Ізборськ було запрошено трьох братів – теж варягів-русів, старший з яких Рюрик з 864 р. став правити сам і згодом заложив над Волховом Новгород. Найдавніший літописний текст прямо повідомляє про норманське (скандинавське) походження правлячої династії на Русі і прямо пов’язує саме походження назви Русь з варягами-норманами.

 
Ім’я Рюрик (Рорік) [староскандинавське Hrorekr–Hrerekr, старошведське Rorik–Rjurik; Hrorekr від hrodr – перемога та rikr – могутній, славний, буквально: непереможний могутній воїн, правитель] засвідчене не лише традицією, але й численними пам’ятками, у т.ч. рунічними написами (Rorik, Rurik, Rerik, Horikh, Berik, Gottrik). Це ім’я було достатньо поширеним, його мали син данського конунга Гротґара (473–525) з “Беовульфа”; данський конунґ VII ст.,  дід знаменитого Гамлета, чию трагічну історію розповів Саксон Граматик, працю якого використав Вільям Шекспір; норвезький конунг, осліплений св. Олафом, та інші відомі з джерел особи. Досі ім’я Rurik поширене у Швеції, Фінляндії, Данії та Ісландії.
 

Колись у полеміці з антинорманістами Аріст Кунік зауважив, що буде складно зробити ім’я Рюрик слов’янським. Помірковані радянські антинорманісти були готові з цим погодитися. Сучасні антинорманісти у полемічному запалі пишуть, що в Скандинавії ім’я Рюрик ще більш рідкісне ніж Ярослав у Франції (sic!). Чіпляючись за стару версію Степана Гедеонова (1816–1878) про походження Рюрика з слов’янського племені ободричів, і, вважаючи ім’я Рюрик похідним від рарог – сокіл , вони традиційно критикують своїх опонентів за відсутність патріотизму і впевнено твердять, що скандинавське походження династії Рюриковичів вигадали Василь Татищев (1686–1750) та Ґотліб Зіґфрід Байєр (1694–1738). Не бракує й оригінальних версій у тому ж патріотичному дусі, на зразок версії про походження терміну варяги від варити – в значенні охоронець, чи варяги – солевари з Руси (Старої Руси) і т.д. І постійно звучать заклики до припинення дискусії, продовження якої нібито позбавлене сенсу, тобто походження династії Рюриковичів і роль вікінгів у ранній історії Русі досліджувати далі не варто, залишивши патріотів при їх упевненості в особливому автохтонному розвитку слов’ян-русів без будь-яких зовнішніх впливів. Все це схоже на приховану капітуляцію антинорманістів, які використовують останній з важелів улюбленого адміністративного впливу, який дає певні шанси на успіх, враховуючи складність подібних досліджень, пов’язаних перш за все з необхідністю ознайомлення з величезним масивом наукових праць, написаних різними мовами, та відслідковування результатів археологічних досліджень, які проводяться в різних країнах та реґіонах.

tumblr m3ko3x2oeo1ruo07wo1 400


Ободрицька (мекленбурзька) версія

Сучасні антинорманісти спираються в основному на старі версії Юрія Венеліна (Гуци) (1802–1839), Дмитра Іловайського (1832–2004)16, вже згадуваного С. Гедеонова, Вадима Вілінбахова (1924–1982) та Аполлона Кузьміна (1928–2004) в дещо оновленій оправі .

Одним із основних арґументів залишається відома ода з нагоди шлюбу мекленбурзького герцога Карла Леопольда з Катериною Іванівною, дочкою Івана V, племінницею Петра І. Мекленбурзькі історики Бернард Латом (поч. XVII ст.), Йоганн-Фрідріх Гемніц (XVII ст.), Фрідріх Томас (1717) та Маґнус Йоганн фон Бер (1765–1825) вивели на світ (чи підправили?) стару мекленбурзьку легенду. За ними 28-й король вендів Вінцлав (Witzan, Wilzan), котрий нібито жив у часи Карла Великого, одружився з дочкою князя Русі і Литви. Від того шлюбу народився син Ґотлейб (Godlaibum, Gutzloft), котрий мав трьох синів – Rerich, Siwar та Truwar. Цю легенду повторили Карл Марм’є (1840) та Фрідріх Штадемунд (1848). Мекленбурзьких істориків справедливо критикували ще В. Татищев та Ґ. З. Байєр .

Це не завадило С. Гедеонову висунути версію походження Рюрика з племені поморських слов’ян – ободричів. Саме ім’я Рюрик він вважав похідним від “рарог” – “сокіл”. Як додатковий арґумент учений запропонував свою інтерпретацію “знака Рюриковичів” тризуба – як зображення сокола-реріка (“зображений на ігоревій гривні птах з піднятими кігтями може бути сокіл-рерік” – але яке зображення мав на увазі дослідник і яку “ігореву гривню” невідомо). Версію С. Гедеонова відразу ж почали заперечувати Михайло Погодін та Осип Перволь. Уже в останній третині ХХ ст. С. Гедеонова активно підтримав В. Вілінбахов, доводячи, що варяги – взагалі балтійські слов’яни. Олег Рапов побачив у тризубі сокола, який летить униз і висловив здогад, що сокіл міг бути родовим тотемом Рюрика, при цьому зазначивши, що цей птах не був божеством ні у слов’ян, ні у скандинавів.

1373375034 07-trade-route

Мапа Київської Русі

Clip2net 180807164130

Мапа розселення ободритів

Арґументи В. Вілінбахова та О. Рапова переконали багатьох солідних дослідників, хоча будь-які лінґвістичні докази цієї гіпотези відсутні. На підтвердження “захiдного” походження iльменських слов’ян також немає жодних переконливих археологічних матерiалiв. Важко повiрити, що ободрицькi поселенцi не залишили нiяких слiдiв на побережжi, а вiдразу зайшли далеко в глибину територiї, заселеної фiнськими племенами, i перемогли їх, що без масового притоку з метрополiї не було би можливим. Що ж стосується мови новгородських берестяних грамот, у якій лінґвісти знаходять близькість до мов західних слов’ян, то ця проблема лежить у зовсім іншій площині. Це проблема слов’янського етногенезу та походження ільменських словен, які поряд з радимичами та в’ятичами могли мати західні корені.

Версію ободрицького походження Рюрика підхопили і прихильники відомого фальсифікату т.зв. “Велесової книги” Сергій Лісной (1894–1967) та Стефан Ляшевський (1899–1986), доводячи, що Гостомисл був старшим сином Годлава, котрий загинув 844 р. Але проблема походження цієї легенди, яка не підтверджується іншими джерелами і могла бути простим використанням знаної версії походження династії Рюриковичів для прив’язки князів до своєї країни, як й інтерпретації тризуба, далекі до свого вирішення. Недавно свою версію тризуба як зображення якоря, символу мученицької смерті Папи римського Климента, заступника давньої України, святого, особливо шанованого Західною і частиною Східної Церков, висунув львівський дослідник Ігор Мицько. Ці ж ідеї розгорнули в своєму дослідженні Олег Бєлов та Георгій Шаповалов.

21cc891d3301

Стара Ладога, монет з соколом.

98614d88fb35

Монета конунга Анлафа Гутфритссона, 939-941 рр. Графство Йорк, Коппергейт, Англія) 

 

загруженное
Порівняння

І хоч останні знахідки в Ладозі експедиції Анатолія Кірпічнікова, особливо знахідка 20 червня 2008 р. поблизу будівлі 930 р. ливарної формочки з соколом із піднятими крилами, дозволяють досить переконливо пов’язати сокола з тризубом, це не дає жодних підстав для підкріплення “ободрицької” версії. Як показав у своїй блискучій розвідці петербурзький дослідник Андрій Чернов, це зображення має масу аналогій у скандинавських матеріалах, у тому числі ладозьких, гніздовських і, навіть, на монеті данського конунга з області Данло – Олафа Ґудредсона [Айлав Ґутфрітсон] (939–941), знайденій в графстві Кент. Проблема трактування цього зображення і його ґенези не менш складна.

2568.970

Жодних переконливих арґументів, які могли би конкурувати з скандинавською етимологією імені Рюрик, засвідченою у джерелах, включаючи давні рунічні написи, і свідчити про автентичність мекленбурзької легенди і ободрицьке (слов’янське) походження Рюрика, немає.

Останні “соломинки”, за які чіпляються антинорманісти, – твердження про практичну відсутність мовних запозичень порівняно з Англією та нібито мізерну інформацію саг про перебування вікінгів на Русі. Спростування цих “тез” не потребує великих зусиль.

У V – середині VI ст. кельтське населення Британії було завойоване скандинавськими колоністами – племенами ютів, саксів та англів, які спочатку утворили 15 своїх “королівств”, об’єднаних пізніше у сім: Кент (юти у 455 р.), Суссекс (сакси у 477 р.), Уессекс (сакси у 491 р.), Ессекс (сакси у 527 р.), Мерсія (англи і сакси у 585 р.), Східна Англія (англи у 593 р.) та Нортумбія (англи у 605 р.)40. Ці королівства 827 р. були об’єднані Уессексом в Англію А 835 р. почалося вторгнення данських вікінгів, які 856 р. у Східній Англії утворили цілу область під своїм пануванням – Денло (“область данського права”), спираючись на яку, на початку ХІ ст. узагалі захопили всю Англію. Рівночасно з Ірландії, Шотландії та північних островів сюди вторгалися норвезькі вікінги, останнє вторгнення яких відбито 1066 р. І данці, і норвежці були мовно близькі до англо-саксів. Масштаби їх переселення були величезними, що засвідчено джерелами та могильниками. Тому і не доводиться дивуватися з мовних запозичень. Водночас у Нормандії та на Сицилії, де вікінги заснували свої держави, подібно до Русі, таких мовних запозичень практично не збереглося. У Нормандії, яка утворилася 911 р. як герцогство вікінгів, без притоку свіжих колоністів під впливом більш розвинутого суспільства, вікінги до 1066 р. практично повністю асимілювалися, зберігши тільки військові навики, краще розвинені ніж у французів. У 1066 р. в Англії висадилися вже нормани лише за назвою. Нові завойовники принесли французькі традиції і французьку мову.

Що стосується саг, то тут варто звернути увагу, що збереглися ті записані саги, які були складені після повернення їх героїв на батьківщину. Через те, якщо порівнювати число саг, де згадуються походи і поїздки в Гардаріку (Русь), Альдейг’юборґ (Ладогу), Хольмгард (Новгород) чи Б’ярмію (Карелу) з числом саг, де згадуються походи і поїздки на Сицилію чи в землі франків, то все ж число перших переважатиме. Це притому, що вікінги тримали в страху протягом майже трьох сторіч землі наступників Карла Великого.


“Саги про давні часи”

Ряд скандинавских саг з циклу “саг про давні часи” (“Пергамент з плоского острова”, “Сага про Гальвдана, сина Естейна”, “Сага про Стурлауга Працьовитого”, “Сага про Хрольва Пішехода”, “Сага про Тидрека Бернського”), а також “Пісня про Хюндле” зі “Старшої Едди” та “Молодша Едда” Сноррі Стурлусона42, розповідаючи про ранню історію Ладоги (Земляне городище Ладоги виникло як городище вікінгів не пізніше 753 р., дата надійно встановлена за дендрохронологією містків, отриманою Наталею Черних та Євгеном Рябініним у 1970–1980 рр.43), розглядають її як центр одного зі скандинавських королівств (у цей період таких “королівств” у скандинавських землях і на територіях, які контролювали вікінги, було більше сотні). В цих джерелах, схоже, відбиті реалії історії Ладозького королівства кінця VIII – середини ІХ ст., серед яких виділяються епізоди боротьби шведських і данських вікінгів за володіння цим королівством. Спочатку у королівстві утвердилися шведські вікінги, які походили з Ґотланду, потім “морський конунг” Ейстейн та його син Гальвдан (Hálfdan) захопили королівство, Гальвдан не зумів його втримати і туди повернулися нащадки попередніх правителів. Але згодом королівство захопила інша група шведських вікінгів. Цьому останньому епізоду присвячений цілий цикл саг.

Clip2net 180807152349Син Ейстейна Гальвдан Старий далеко не один герой давніх саг. Давні саги розповідають про багатьох конунгів з таким іменем. Але жоден з них не зв’язаний з Ладогою чи іншими східними землями. Саги розповідають про шведського конунга сина Ерунда Гальвдана Старого (бл. 500–520); конунга Гальвдана Хороброго (бл. 650–690-х рр.), батька конунга Швеції, Данії та Східної Англії Івара Широкі Обійми; норвезького конунга Гальвдана Біла Кість (бл. 750); сина Ейстейна Ґріма норвезького конунга Гальвдана Щедрого на золото і Скупого на їжу (790–800?), який був дідом конунга Гальвдана Чорного (бл. 820 – бл. 860), батька першого конунга об’єднаної Норвегії Гаральда Харфарґа (858– 934).

“Саги про давні часи північних країн” містять розповіді про події, які мали місце до 875 р. (тобто до ісландської колонізації). Данський хроніст Саксон Граматик (бл. 1140 – бл. 1216) почав їх обробляти з 1201 р. для свого величезного зведення Gesta Danorum44, але записувати їх почали аж бл. 1250 р.45, а найдавніші рукописи, які збереглися, відносяться до XV століття. Саме ці саги зберегли чи не найбільше цікавої інформації з найдавніших періодів, яка потребує ретельної перевірки та звільнення від пізнішого нашарування46. Однак саме ці саги найменш досліджені і недоступні у слов’янських перекладах.

Звернемося до цих складних джерел:

“Пергамент з плоского острова” [Flateyjarbók] – найбільший ісландський манускрипт з 225-ти листів, укладений у 1387–1394 рр. двома священиками з втрачених записів давніх саг. Одна з них згадує, що конунг “Гальвдан Старий взяв собі в жони Альфію, дочку Едмунда, конунга з Хольмгарда [Новгорода – Л. В.]”47. Зрозуміло, що Новгорода у ІХ ст. ще не було і мова в початковому тексті йшла про Ладогу.

“Сага про Гальвдана, сина Ейстейна” [Hálfdanar saga Eysteinssonar] 48 остаточно сформована бл. 1350 р.49 але основа її поза сумнівами набагато давніша. За нею рід Ейстейна походив від самого Одина – головного із богів скандинавського пантеону. Але реалії значно скромніші: за цією ж сагою Ейстейн він був сином Транда – навіть не конунга, а тільки хевдінга Нідароса (Тронгейма) в Норвегії. Одружившись з Асою, дочкою одного з “морських конунгів” Сіґурда Оленя, він отримав за нею дві невеликі області в Норвегії: майже незаселений Фінмарк на півночі та Хагаланд в Упланді. По смерті Аси він втратив ці “королівства” і зайнявся піратством на Балтиці. Якось він напав на Альдейгюборґ [Ладогу – Л. В.], де “тоді правив… той конунг, якого звали Хергейр, він був похилого віку. Ісґерд звали його дружину, вона була дочкою конунга Хледвера з Ґаутланду… У них була дочка на ім’я Інґіґерд, – чарівніша за всіх дівчат і такого високого зросту як мужчина; вона була всебічно обдарована” 50. Скориставшись з того, що його військо було чисельнішим (“в Хергейра війська було мало”), Ейстейн здобув Альдейгюборґ і став там конунгом, одружившись з вдовою Хергейра. Але вікінги Хергейра згодом помстилися за смерть свого конунга, вбивши Ейстейна. Після нього конунгом обрали його сина Гальвдана, який зайнявшись пошуками вбивців батька, завоював Бярмаланд [Корелу – Л. В.] і тільки через п’ять років пригод на Austrvegr (Східному шляху) повернувся до Альдейгюборґа51. Інґіґерд52, дочка попереднього ладозького конунга Хергейра, тим часом виховувалася у Скулі, ярла Алаборґа. Навколо локалізації цього пункту триває дискусія: на Білоозері53 , у Приладожжі54, на Онезькому озері55 чи поблизу Олонця на березі Ладоги56 . Ця дискусія дає певні засади для визначення гіпотетичної території Ладозького “королівства”. Після смерті Ейстейна і від’їзду Гальвдана Інґіґерд з чоловіком повернулися у Ладогу. Через п’ять років сюди повернувся і Гальвдан, але не затримався, пірнувши знову у круговерть пригод, які завершилися його поверненням у материнські землі в Норвегії57.

“Сага про Галвдана, приймака Брани” [Hálfdanar saga Bronufóstra] сформована бл. 1300 р., яка збереглася в рукописах XV ст., розповідає, що Хавдан був сином данського конунга Ґрінґа, а Інґіґерд була його сестрою. Обоє були врятовані ярлом Торвідом після загибелі їх батька і відправлені у Бярмаланд, де правив його брат Оттар. Коли Гальвдану виповнилося 12 років, Оттар дав йому чотири кораблі з якими той розпочав свою одіссею, яка кидала його то до берегів легендарного Гелуланді (Лабрадор?), то до берегів Англії58 .

“Сага про Стурлауґа Працьовитого” [Sturlaugs saga starfsama], остаточно сформована на межі ХІІІ–XIV ст.59, розповідає, що в Альдейгюборзі правив старий конунг Інґвар, який мав дочку Інґіґерд (“вона була прекраснішою від всіх жінок і дуже мудрою”), яка відмовила Фрамару, шведському вікінгу, котрий прибув до Альдейгюборґа з 60-ма дракарами. Тоді Фрамар повернувся до Швеції, отримав допомогу від названого брата Стурлауґа, який зайняв Альдейгюборґ, поставив у ньому конунгом Фрамара і видав за нього Інґіґерд. І правив спочатку Фрамар “радячись з кращими людьми в тій країні”.

“Сага про Грольва Пішохода” [Gaungu–Hrólfs saga] повідомляє: “Хреггвід називався конунг, він правив у Хольмгардарікі [Новгороді на Русі – Л. В.] …дочка, котру звали Інґіґерд; вона була найпрекраснішою і більш м’якою від всіх жінок у всій Гардарікі [Русі – Л. В.]”

З “Саги про Тідрека Бернського” [Tіðreks saga af Bern], створеної бл. 1250 р. в Берґені на базі пізніше втраченої німецької балади про Дітріха Бернського, довідуємось, що в Хольмгарді правив конунг Хертніт;

“Пісня про Гюндле” зі Старшої Едди і, нарешті, Молодша Едда Сноррі Стурлусона (1178–1241) також подає відомості про Гальвдана Старого: “Конунга звали Гальвдан Старий, він був славнійшим з усіх конунгів. Він був великим воїном і далеко ходив на схід, там він вбив на поєдинку того конунга, якого звали Сіґтрюґ, він вступив у шлюб з тою жінкою, яку звали Альвіґ Мудра, дочкою конунга з Хольмгарду [Новгороду – Л. В.], у них було 18 синів”  .

Інформацію, подібну до розповідей саг, подає так званий Іоакимовий літопис у переказі Василя Татищева. Навколо цього літопису триває дискусі66, можна погодитися з одним з перших дослідників цієї пам’ятки Петром Лавровським (1827–1886) – неможливо довести, що літопис дійсно написаний новгородським єпископом Іоакимом Корсунянином і дійшов до нас у первісному вигляді, а вважати його дані не більше ніж вірогідними, було би несправедливо67. І все ж, схоже, що окремі частини цієї пам’ятки зберігають давню автентичну інформацію. Ще Бьєрн Клейбер відзначив, що одне з джерел, які відносяться до кола “саг про давні часи”, могло стати основою Іоакимового літопису68. Цю версію розвинув Гліб Лебедєв, звернувши увагу, що ріка Кумень, на якій був розбитий князь Буривой (за сагами конунг Хергейр, Хреггвід чи Хертніт), – це ріка Куммене у Фінляндії, а ім’я “Адвінда” присутнє в новгородському ономастиконі – одного з посадників звали Отвіне .

Рюрик, Свенельд і Трувор

Зрозуміло, що у цьому ряді саг розповіді передані різними скальдами, які зробили своїх замовників головними героями. Крім того ці розповіді також відбивають різночасові епізоди боротьби за Ладогу різних груп шведських та данських вікінгів70 .

Поряд з Ладогою та її околицями формувалася Славія – суперсоюз пришлих словен, частини кривичів та чуді (угро-фінських племен), яка на цьому етапі потрапила під вплив королівства вікінгів, зв’язаного з міжнародним транзитним шляхом із Каспійського моря через Волгу та її басейн до Балтійського моря, який в районі оз. Ільмень та р. Волхов проходив через землі, колонізовані словенами71. Все це сприяло розквіту Ладоги, що виросла з центру міжплемінного обміну на місто – поліетнічний торговий центр, і підвищувало зацікавленість у цьому пункті не тільки різних груп шведських та данських вікінгів, але й бродячих “морських конунгів” з Норвегії.

Гальвдан Старий відомий не лише з давніх саг. Цей представник династії ютландських конунгів, родичів данських Скьольдунґів (Skjöldung), залишається загадковою постаттю. Ютландські конунги походили з “морських конунгів”, які прославилися перш за все як знамениті пірати. Саги приписують утворення королівства в Ютландії Сіґурду Рінґе (Кільце), батькові Раґнара Ладброка і відносять цю подію до кінця VIII ст., причому в ролі його союзників виступають володарі Острогарда (Данія) та Кунігарда (Києва).

Рання генеалогія Скьольдунґів та Інґлінґів страшенно заплутана. Вважають, що Гальвдан Старий був молодшим братом данського конунга Ґорма і сином Гаральда Хільдітена (Бойовий зуб), а також був родичем Сіґурду Рінґе та Раґнару Лодброку. Спробуємо розібратися у цих родинних стосунках.

Хто дійсно був батьком Гальвдана Старого? За сагами він був сином Эйстейна, сина хевдінга Транда. Втративши, по смерті дружини, володіння у Північній та Південній Норвегії, Ейстейн перетворився на “морського конунга” і зайнявся піратством на Балтиці, грабуючи також землі Бярмії. Його братові Ейріку Мандрівнику, теж “морському конунгу”, саги приписують віднайдення шляху до Константинополя – в землю Одаінсак (“Луки безсмертя”). Окрема сага про Ейріка Мандрівника записана близько 1300 р.75.

Ім’я Ейстейн характерне для VIII ст. За згаданою сагою про Гальвдана, сина Ейстейна [Hálfdanar saga Eysteinssonar], конунг Ейстейн з сином Гальвданом на 30 дракарах вийшли в Аустрвез [Austrvegr – Східний шлях, землі за Балтійським морем в глибині материка]. Саме під час цього походу було здобуто Альдейгюборґ [Ладога – Л. В.]. За цією ж сагою Ісґерд, дружина ладозького конунга Хергейра, була дочкою Хледвера, конунга з Ґаутланда (Ґотланда) у Швеції. Саме шведські вікінги з Ґотланду, на думку дослідників, були засновниками ранньої Ладоги, яка мала найбільш інтенсивні контакти зі шведськими землями77. Після загибелі Ейстейна Гальвдан передав Ладогу братові Ісґерд.

Захоплення Ладоги “морським конунгом” Ейстейном можна віднести до останньої чверті VIII ст. (бл. 780 р. або трохи раніше). Цей сміливий пірат поспішив закріпити своє становище шлюбом з вдовою попереднього конунга Хергейра. Це було подвійно корисним як з огляду на узаконення його узурпації, так і з огляду збереження миру і підтримки Ґотланду. Але частина ладозьких вікінгів шведського походження не погодилася служити прибулим норвезько-данським вікінгам Ейстейна, що привело до його загибелі. Очевидно через це і Гальвдан не залишився у Ладозі, а передав її шведському принцу. Дочка загиблого ладозького конунга Інґіґерд по смерті Ейстейна також поборолася за Ладогу і повернулася туди з чоловіком.

88827143

ladoga11

Clip2net 180807214806

Скандинавські амулети з рунами зі Старої Ладоги.

Перша датована джерельна згадка про Гальвдана відноситься до 782 р., коли він очолив посольство від данського конунга Сіґіфріда (Sigifridus) до короля франків Карла Великого. Загалом місія була успішною і згодом Гальвдан утвердився у західній частині Ютландії і навіть претендував на данський престол, виступаючи у 810 р. суперником конунга Ґотфреда, сина Ґорма. З цих відомостей випливає, що Гальвдан мав належати до династії Скьольдунґів або бути з нею пов’язаним близькими родинними зв’язками. Батько Ґорма – Гаральд Гільдетан був конунгом Ютландії. Дослідники початку ХІХ ст. вважали, що у конунга Гаральда було троє синів: Ґорм, Рюрик та Гальвдан79 . Гаральд Гільдетан за “Піснею Хюндле” з Старшої Едди був Скьольдунґом, сином данського короля Рюрика Метателя Кілець та Ауд, дочки Івара Широкі Обійми. Його зведеним братом був Рандвер, батько Сіґурда Рінґа і дід Раґнара Лодброка. Цей Рандвер був нібито сином конунга Гардаріки (Русі) Радбарда (Radbardr – Рудобородий). Чи не йде тут мова про одного з конунгів Ладоги? Чи був Гальвдан Старий братом данського конунга Ґорма? А якщо був, то яким братом? Рідним чи двоюрідним? Успішний “морський конунг” Ейстейн був сином хевдінга, тобто не належав до династії норвезьких Інґлінґів чи данських Скьольдунґів. Отже, якщо Ейстейн був батьком Гальвдана, то братом Ґорма Гальвдан міг бути лише за матір’ю, яка в такому випадку мусила бути сестрою батька конунга Ґорма. За сагами Аса, дружина Ейстейна і мати Гальвдана, була дочкою “морського конунга” Сіґурда Херта (Оленя). Але Гальвдан у 782 р. вже очолював данське посольство, а знаний сагам Сіґурд Херт одружився з Ауслаґ, дочкою Сіґурда Зміїне Око, яка стала матір’ю Аси. Сіґурд Зміїне Око був одним з синів Раґнара Лодброка, який загинув 865 р. Отже Гальвдан не міг бути сином цієї Аси і внуком Сіґурда Херта. В остаточному варіанті саги її редактори самі заплуталися в родоводах, що, враховуючи наявність багатьох героїв з однаковими або подібними іменами та пізні записи саг, було не так важко зробити.

Батьком Аси міг бути конунг Сіґіфрід, який у 777 та 782 рр. підтримав вождя саксів Відукінда в боротьбі з королем франків Карлом Великим. Цей конунг схоже, належав до молодшої гілки Скьольдунґів. Між 797–800 рр. після Сіґіфріда конунгом став Гаральд Гільдетан. Ґорм та Рюрик (названий так в честь діда, що було традицією у скандинавів) були його синами, а Гальвдан, напевно, – племінником, сином сестри та Ейстейна. В іншому випадку Гальвдан був рідним братом Ґорма та Рюрика і наймолодшим сином Гаральда Гільдетана. Я схиляюся більше до першого варіанту.

1373375023 08-helmetКонунг Гаральд Бойовий Зуб помер близько 800 р. Ґорм став данським конунгом, успадкувавши батьківський престол за Гаральдом Гільдетаном, а Рюрик отримав від Карла Великого Рустрінґію у Фрисландії, на яку претендував і Гальвдан. Після цього Ґорм, схоже, віддав давні володіння Рюрика на ободрицькому кордоні своєму старшому синові Ґотфреду, а двоюрідному братові Гальвдану – частину Ютландії, яка примикала до Рустрінґії (східної частини Фризії від затоки Зайдерзеє до меж Ютландії), що давало можливість данським конунгам контролювати побережжя Північного моря на доволі великому проміжку. Наявність у Ладозі значних фризьких матеріалів та інформація саг дозволяє припускати, що Гальвдан робив спроби повернути собі Ладогу, причому періодично це йому вдавалося. Ця боротьба відбита також у розповідях про військові експедиції, які конунг Ґорм посилав на Ґотланд, у Бярмію та Ґерут.

Діяльність Ґотфріда, чиї володіння межували з імперськими та землями ободритів, значно краще відбилася в джерелах ніж діяльність його батька Ґорма чи дядьків Рюрика та Гальвдана. Ґотфрід намагався провадити активну політику, намагаючись використати вигідне розташування своїх володінь і контролювати торговельні потоки між імперськими, слов’янськими землями та королівствами вікінгів. Його турбувало розширення імперії франків і він укріпляв свої кордони та підтримував дипломатичні стосунки з Карлом Великим .

Врешті 808 р. він здобув і розрушив Рерік (очевидно заснований у кінці VIII ст. його дядьком Рюриком), перевіз звідти торговців і ремісників в Гедебю (Hedeby). Ще Павел Шафарик пов’язав це місто з ободричами, припускаючи, що його назва походить від рарога – найшвидшого з соколиних, який міг бути тотемом чи божеством ободричів. Однак вже Любор Нідерле звернув увагу, що П. Шафарик не врахував інформацію джерела, де чітко сказано “lingua danorum Reric dicebatur” (“данською мовою в Реріку розмовляли”). Тобто місто було з переважно данським населенням.

Шафарику заперечували багато авторів. Більшість обстоювало германську етимологію назви поселення і його данський характер. Дискусія на цю тему продовжується, а сам емпорій Рерік не локалізований досі. Нині існуюче мекленбурзьке містечко Рерік (на яке посилаються антинорманісти) отримало таку назву лише 1938 р., а з ХІІІ ст. воно було відоме в джерелах як село Альт Ґаарз (Alt Gaarz). Де знаходився Рерік, чи був він в землі ободричів як данська факторія чи знаходився на дансько-ободрицькім кордоні і ободричі лише пробували його захопити – це питання залишається дискусійним. Найбільш обґрунтованою виглядає локалізація Реріка у Мекленбурзі – в районі сучасного Вісмара.

Назва цього еспорію пов’язана з Рюриком, молодшим братом данського конунга Ґорма, який отримав від Карла Великого володіння у Фрисландії. Очевидно до того він мав володіння на ободрицькому кордоні, які після його переходу у Фрисландію, перейшли до Ґотфріда. Емпорій Рерік, очевидно, був заснований ним десь на початку останньої чверті VIII ст., коли данці намагалися захопити принаймні частину території ободричів91 .

Емпорій Рерік перетворився на конкурента Гедебю, яке після його розгрому стало головним балтійським центром, через який проходили потоки міжнародної торгівлі. І хоча само поселення не зникло відразу, бо 809 р. тут було вбито ободрицького князя Дрожка, але воно вже не становило загрози для Гедебю. У нових умовах наступу франків, які користалися з ободрицько-данських протиріч, Ґотфрід уже не бачив можливості розширення території за рахунок ободричів. Стояло питання оборони власне данських земель. Саме тому він оточив свою столицю потужними укріпленнями і почав спорудження оборонної лінії Dannevirke, яка тягнулася від бухти Шпей, де розміщувався Гедебю, до боліт на заході півострова, а друга частина укріплень між бухтою Шпей та Еккерфьордом захищала півострів Швансен. Рештки цих укріплень, основою яких був вал, загальною довжиною близько 30 км та висотою від 3,6 до 6 м, збереглися. Цю лінію завершил.

По смерті Ґорма у 810 р. Ґотфрід зайняв головний престол Данії в Лейдре, але відразу хитка рівновага, яку підтримував Ґорм, порушилась. Розгорілася боротьба між Ґотфрідом та його дядьком Рюриком, котрого підтримав Гальвдан. Рюрик загинув, а Фрисландія перейшла до Гальвдана. Тоді Ґотфрід зібрав ледунґ з 200 дракарів і тричі вторгався у Фрисландію. Боротьба закінчилася його перемогою, Фрисландію обклали данино. Гальвдан, котрий програв, напевно, повернувся у норвезький Вестфальд, де і помер, як повідомляє “Сага про Інґлінґів”.

Отже, Гальвдан Старий був Скьольдунґом за матір’ю. Він поводив себе подібно до батька та інших “морських конунгів”, намагаючись утримати під своєю зверхністю важливі у торговельному плані центри в різних реґіонах (Ладогу, Південну Ютландію та якісь землі у Південній Норвегії).

Himeri-normannizma1

Події, які відбувалися у Ладозі після 810 р. у джерелах не відбилися. Саги розповідають про вдалий напад на Ладогу близько 852 р. або раніше, в якому взяли участь шведські вікінги Фрамар, Стурлауґ і син Стурлауґа Хрольв. На підставі інформації Житія св. Анскарія (написаного гамбурзько-бременським єпископом Рімбертом до 865 р.) Анатолий Кірпічніков пов’язує цю подію з походом шведського конунга Анунда з Данії на Бірку у 852 р. Прогнаний з Швеції конунг Анунд знайшов пристанище в Данії. Отримавши допомогу від данських вікінгів, яких приваблювала багата здобич, він долучив до своїх 11 дракарів ще 21 данський корабель і несподівано з’явився біля Бірки. Там йому стало шкода розоряти рідне місто і він запропонував “запитати” волю богів через метання жереба, що було звичним для вікінгів у подібних випадках. Жереб спрямував їх до іншого міста in finibus Sclavorum, несподіваний напад на яке приніс їм успіх і багату здобич.

Схоже, що після того, як Гальвдан переніс центр своєї діяльності в Ютландію, у Ладозі залишалися нащадки Інґіґерди, дочки Хергейра, та її мужа Ульвкеля. Старий конунг Інґвар міг бути якраз їх сином. Після його загибелі Фрамар став ладозьким конунгом, одружившись з його дочкою Інґіґерд (названою так на честь бабусі), і спочатку правив “радячись з кращими людьми в тій країні”. До того часу в Ладозі та її окрузі вже сформувалося слов’яно-фінське суспільство з вкрапленням старої місцевої варязької русі (нащадків ґотландців), лідером якого був Гостомисл. У результаті повстання, організованого цією елітою у 860 р. (відштовхуючись з Найдавнішого зведення) чи 865 р. (судячи за тотальною пожежею Ладоги), Фрамар втратив Ладогу. І місцеві вожді після цього цілком логічно звернулися до Рюрика, сина чи внука Гальвдана, щоби з допомогою данських (ютландських) вікінгів відбивати напади шведських вікінгів99. Крім того, прийшлі з віддаленої Ютландії вікінги більше потребували підтримки місцевої еліти та її лідерів, тоді як шведські конунги демонстрували агресивну політику стосовно південно-східних сусідів. Приблизно тоді ж Ейрик Емундарсон, конунг Упсали, підпорядкував собі південно-балтійські землі (бл. 850–860 рр.), а Олаф – конунг Бірки, оволодів укріпленими пунктами куршів Себорґ [Ґробіні – Л. В.] та Ануоле.

Петербурзький дослідник Андрій Чернов справедливо звернув увагу, що русь, яку покликали ладожани (а серед них була також своя русь з переважно ґотландськими коренями), за ПВЛ знаходилася на шляху по Балтиці й Атлантиці у Середземне море між готами та англянами. Тобто це якраз Фризія з її Рюриковим Рустрінґером. Закликання Рюрика в Ладогу виправдано і тим, що арабське срібло, накопичене у Ладозі в результаті подвійного товарообміну, через Данію переправляли у Європу, а після здобуття шведами Ладоги цей потік розвернувся у бік Швеції. Кого ж тоді потрібно було кликати ладожанам для захисту морських шляхів, як не Рюрика з його флотом?

Рюрик

RodéricЧисленні джерела, зокрема аннали Ейнгарда (741–829); Фульденські аннали (680–901); Бертинські аннали (741–882) в частинах єпископа з Труа Пруденція (835–861) і реймського архієпископа Гінкмара (861– 882); Ксантенські аннали (640–874); Норманська хроніка (820–911); Житіє св. Анскарія, архієпископа бременського і гамбурзького, першого місіонера у Швеції, написане його учнем і наступником Рімбертом (831–865), “Історія гамбурзьких єпископів” Адама Бременского (близько 1073–1075), незважаючи на певні протиріччя, достатньо надійно пов’язують Рюрика з Гальвданом Старим. Переконливо можна стверджувати, що синами Гальвдана були: Ануло, Гаральд Клак, Реґінфрід та Геммінґ. Ксантенські і Фульденські аннали під 850 р., а також Адам Бременський і Роскільська хроніка, складена бл. 1140 р. , називають Рюрика молодшим братом Гаральда Клака, інші джерела – племінником.

Зрозуміло, що думки дослідників також розходяться. Криштоф де Кош уважав Рюрика сином Ануло, Олена Мельникова – сином Геммінґа. Аріст Кунік, Юхан Стенструп, Ернст Дюммлер, Генрик Ловм’янський – сином одного з братів і внуком Гальвдана Старого. Я ж більше схиляюся до давньої версії Фрідріха Крузе, Вальтера Фоґеля та Миколи Беляєва, які вважали Рюрика молодшим сином Гальвдана Старого. У такому випадку Рюрик повинен був би народитися не пізніше 810 р. Ф. Крузе вважав, що він народився бл. 817 р., але майже неймовірно, щоби Гальвдан Старий до цього періоду залишався живим і не брав участі у боротьбі за данський престол, який займали його сини. В такому випадку Рюрик міг бути тільки внуком Гальвдана. У підсумку доводиться погодитися, що проблема походження Рюрика, так само як і проблема походження Гальвдана, залишаються дискусійними і потребують подальших досліджень. Однак так само можна погодитися, що Рюрик був молодшим сином або внуком Гальвдана і обидва вони були пов’язані з данською династією Скьольдунґів.

Походи Ґотфріда змусили імператора Карла, який вважав Фрисландію частиною імперії, почати підготовку вторгнення у володіння данського конунга. Але в той час Ґотфрід упав жертвою змови. Данським конунгом став Геммінґ, якого Саксон Анналіст († після 1152), слідом за Реґіноном Приюмським (бл. 840–915) уважав племінником Ґотфріда. Гальвдан, можливо, ще був живий. Його сини вступили в боротьбу у 812 р. після смерті конунга Геммінґа з іншим племінником Ґотфріда – Зіґфрідом. Ця боротьба закінчилася жорстокою битвою, у якій впали Зіґфрід й Ануло, старший син Гальвдана, а також, за відверто перебільшеними даними хронік, з обох сторін 10 940 мужів. Перемога дісталася синам Гальвдана (сам Гальвдан Старий помер між 810–812 рр., ближче до першої дати) і королівський трон розділили Реґінфрід з братом Гаральдом Клаком116. Обидва відправили посольство до імператора Карла з проханням відпустити їх брата Геммінґа, котрий, можливо, зоставався заручником при імператорському дворі ще з часів Гальвдана. Зрозуміло, що Геммінґ, син Гальвдана, був дядьком конунга Геммінґа, племінника конунга Ґотфріда і брата конунга Зіґфріда.

Сини Гальвдана протримались в Данії до 815 р., коли загинув Реґенфрід. Гаральд Клак та Геммінґ намагалися зберегти володіння у Фрисландії та Ютландії. Геммінґ загинув у 837 р. До того часу він уже був християнином.

Після невдалих спроб зберегти володіння в Ютландії у 819–823 рр. Гаральд Клак з дружиною, сином Ґотфрідом, племінником (чи молодшим братом?), і прихильниками прибули 826 р. до столиці імперії франків Інґельгейм, де прийняли християнство у присутності імператора Людовика Благочестивого. Імператор підтвердив Гаральду Клаку володіння графством Рустінґен у Фрисландії. Дуже вірогідно, що цим племінником або молодшим братом, який 826 р. хрестився разом з Гаральдом Клаком, був Рюрик .

Гаральд Клак помер на початку 840-х років. Після цього Рюрик втратив графство Рустінґен у Фрисландії, посварився з імператором Лотарем і став “морським конунгом”, себто піратом, нападаючи на фризькі береги. Цікаво, що після невдалого нападу у 845 р., він наказав відпустити всіх полонених християн і змусив всю свою дружину поститись протягом 40-а днів. Цей факт побіжно підтверджує, що він був християнином (або залишався ним ще з 826 р.) чи, щонайменше, симпатизував християнам121. Цей епізод, поданий Ксантенськими та Бертинськими анналами, привів до помилкової версії нібито Рюрик був королем ободричів у 846 р.

У 850 р. для нападу на Англію Рюрик зібрав потужний флот із 350-ти дракарів. З цим флотом він силою захопив значний порт у Фрисландії Дорестад, розташований на о. Валхерен (Walcheren) при впадінні р. Шельди в дельту Рейна. У Дорестаді сходилися торговельні шляхи вздовж Рейну, берегів Британії, Північного та Балтійського морів. Фризькі купці домінували на Балтиці123. Саме тому цей пункт не раз ставав об’єктом нападів “морських конунгів”: у 834, 835, 837 рр. вікінги грабували Дорестад, а 846 р. Рюрик спалив місто майже на очах в імператора Лотаря, який перебував у Німвеґені .

Франкська імперія не бажала позбуватися такого центру північної торгівлі. Тому імператор Лотар повернув Рюрику володіння у Фрисландії як імперський лен, який він був зобов’язаний захищати. З того часу соратником Рюрика став син Гаральда Клака – Ґотфрід. Це теж свідчить на користь версії, що Рюрик був братом Гаральда Клака, а якщо племінником – то сином Ануло або Реґенфріда, тобто старшим за Ґотфріда. Дорестад був значним християнським центром (там багато церков, священиків і кліриків) 126, звідки відправлялися місіонери у скандинавські королівства. Можна не сумніватися, що Рюрик не тільки підтримував християн, але і сам залишався християнином. Принаймні так його сприймали при імператорському дворі, бо не міг бути язичником маркграф Рустрінґії. Тому не вартує надавати великої уваги епітетам на зразок fel christianitatis, якими нагороджували Рюрика сучасні йому хроністи в період, коли останній із своїм піратським флотом наводив жах на атлантичне побережжя імперії, намагаючючись змусити імператора Лотара повернути йому Рустрінгґю з Дорестадом .

Імператор Лотар, скориставшись новим спалахом боротьби за данський престол після смерті конунга Горіка І (854 р.), у 855 р. відібрав фрисландські володіння Рюрика та Ґотфріда. Новий конунг Данії Горік ІІ (854–867/873) у 857 р. надав Рюрику частину своїх земель між Північним морем та р. Ейдер.

Далі інформація про Рюрика щезає з джерел і тільки у 863 р. і 867 р. з’являється згадка, що його флотилія здійснила два потужних напади на прирейнські володіння імператора Лотаря. При цьому джерела називають Рюрика християнином.

По смерті Лотаря Рюрик звернувся до Карла Лисого, з яким зустрівся двічі – у 870 та 872 рр., причому на другій зустрічі він був з молодшим сином Гаральда Клака – Родульфом. У 873 р. Рюрику повернуто володіння у Фрисландії, після чого він присягнув Карлу Лисому. Однак у тому самому році Рюрик присягнув братові Карла – Людовику Німецькому. І після цього західні джерела про нього не згадують.

У 882 р. володіння Рюрика у Фрисландії від імператора Карла ІІІ Товстого отримав Ґотфрід – старший син Гаральда Клака. Майже очевидно, що до 882 р. Рюрик уже помер. Г. Ловм’янський уважав, що він помер 876 р., але так і не арґументував цю гіпотезу.

viking-drakkar-scandinavia

Першим ще у 1816 р. звернув увагу на біографію ютландського конунга Роріка, ототожнивши його з Рюриком, бельгійський дослідник Ганс-Фрідріх Гольман, котрий був родом з Евера – центру німецької Фрисландії, який з часів Катерини ІІ належав Росії, а з 1818 р. – герцогству Ольденбурзькому, чия династія була споріднена з Романовими. Розвернули цю гіпотезу уродженець Ольденбурґа Фрідріх Карл Герман Крузе (1790–1866), котрий з 1836 р. був професором Дерптського університету, та Микола Беляєв (1878–1955) – полковник артилерії і професор Михайлівської артилерійської академії, відомий дослідник в області булатної сталі, котрий на еміґрації, володіючи більшістю європейських мов, написав праці з дослідження саг та германських джерел, які залишились невідомими радянським історикам, так як були опубліковані переважно в еміґрантських виданнях.

Тези Беляєва підтримав Георгій Вернадський, переважна більшість європейських істориків, а також Омелян Пріцак, Лев Гумільов, Глєб Лебедєв, Борис Рибаков, Аркадій Молчанов, Михайло Свердлов, Анатолій Кірпічніков та інші. Сергій Азбелєв, погоджуючись із тотожністю літописного Рюрика з Роріком Ютландським, вважає його внуком ободрицьколадозького князя Гостомисла. Зрозуміло, що саме серед сучасних російських істориків найбільше противників тотожності Рюрика ладозького з Роріком ютландським, причому частина з них навіть не знайомі з працею М. Беляєва, а про Г. Гольмана та Ф.Крузе знають з переказів.

Олена Ридзевська, не погоджуючись з такою тотожністю, не розвернула свої сумніви в систему доказів. За Генріком Ловм’янським існували два різних Рюрики одночасно. Ігор Шаскольський повторив арґументи стосовно відсутності інформації у західних джерелах про володіння Рюрика в Ладозі та хронологічні невідповідності. Вартує звернути увагу, що всі троє працювали в умовах відповідного ідеологічного тиску, коли спроба виступу проти антинорманізму ледь не межувала з державною зрадою, а Г. Ловм’янський відверто зазначав, що його завдання полягає у запереченні ідей М. Беляєва. Всі зауваження стосовно хронологічних невідповідностей (а чи існували вони у дійсності?) і мовчання латинських джерел про Ладогу, на мій погляд, достатньо коректно усунені М. Беляєвим, Г. Лебедєвим та Є. Пчоловим у цитованих працях. Рюрик (до 810/812–879) повністю був здатним у 867–879 рр. контролювати Ладогу, утримуючи землі між Північним морем та р. Ейдер, і повернути собі Дорестад з фризькими територіями. Андрій Чернов звернув увагу на те, що Рюрик не міг прибути у Ладогу у 862 р. і взагалі раніше 867 р., що узгоджується з висновками Є. Рябініна та Н. Черних про тотальну пожежу Ладоги у 865 р. Петербурзький дослідник, на мій погляд обґрунтовано, вважає, що Рюрик перший раз пробув у Ладозі два роки, потім пішов до Ільменя, де заклав Рюрикове городище. Після цього він повернувся у Північну Європу на три роки: йому потрібна була власна база на заході у Фрисландії.

Загалом Рюрик поводив себе як типовий “морський конунг”, подібно до батька Гальвдана Старого та діда Ейстейна, намагаючись утримувати в своїх руках головні бази на виході з Балтики у південні та північні землі. Передача володінь у Фрисландії його племіннику (чи двоюрідному брату?) Ґотфріду, як справедливо зазначив Є. Пчолов, могла бути пов’язана з переміщення спадкоємця Рюрика – Ігоря разом зі своїм опікуном-реґентом Олегом у Придніпров’я до Києва.

xy2-2982740


Гостомисл

Clip2net 180810094133Найдавніший літопис в розповіді про закликання Рюрика явно відбиває стосунки на ранній стадії дружинної держави, коли основні рішення ухвалювалися на тінгах (вічах). Гостомисл поданий як лідер місцевої знаті, тому всі спроби зробити з нього князя виглядають спекулятивними. Олександр Мікляєв (1934–1993), проаналізувавши більше сотні топонімів Приладожжя з гост та гощ, дійшов висновку про присутність цього імені в цій місцевості вже у VIII ст.150 Нічого фантастичного і неправдоподібного у фігурі Гостомисла немає. Зрозуміло, що розповідь про князя руян, котрий 844 р. втік на береги озера Ільмень, повністю бездоказова. Фульденські аннали, Ксантенські аннали, Кведлинбурзькі аннали, Альтайхські аннали та Хільдесхаймські аннали, повідомляючи про похід імператора Людовика Благочестивого, який завершився завоюванням слов’янських земель, розповідають про загибель князя на ім’я Gestumus, Gestimulus чи Gostomuizli, при цьому жодним чином не пов’язуючи цього походу з островом Рюґен. Усі спроби знайти серед ободричів чи інших поморських та полабських слов’ян князя Гостомисла, який нібито втік перед франками на береги озера Ільмень, розпочавши тут слов’янську колонізацію, зафіксовану археологами на століття раніше, просто чергова спроба узгодити патріотичну ностальгію антинорманістів з реальною біографією Рюрика. Будьякі співзвуччя імен чисто випадкові і не можуть служити арґументом, тим більше імена типу Гестум чи Годлав.

Згадуване раніше таке неоднозначне джерело як Іоакимовий літопис називає Гостомисла сином князя Буривоя, а Рюрика – сином Уміли, дочки Гостомисла. Дослідники вже давно звернули увагу на певну близькість князя Буривоя з Іоакимового літопису до Борживоя з чеської хроніки Козьми Празького, рівно ж Уміли до Людмили, що вказує на чеський прототип цієї генеалогії158. Здається варто погодитися з Є. Пчоловим, що вся ця генеалогія Іоакимового літопису сконструйована або підправлена самим В. Татищевим. При цьому історика мотивували ті ж самі патріотичні почуття: дуже вже хотілося пов’язати Рюрика з слов’янською династією.

Рюрикові “брати”?

Традицiя називає поряд з Рюриком двох братiв: Синеуса і Трувора. Трафаретність самої легенди про трьох братів і та обставина, що імена Синеуса і Трувора ніде не повторюються серед масиву нащадків Рюрика, змушує обережно поставитися до цієї інформації. Аріст Кунік вважав, що це неправильний переклад епітетів Рюрика: “перемоги використовуючий” та “вірний” (“страж Тора”). Його підтримали М. Беляєв та Г. Вернадський. Довший час загальноприйнятою була версiя Б. Рибакова, нiби лiтописець не зрозумiв шведського тексту, де повiдомлялось, що Рюрик прийшов iз своїм домом (сине-хус) та вiрною дружиною (тру-вор). Проти прийняття цiєї версiї застерiгав Г. Ловм’яньский: виходить, що перекладач двiчi переклав фразу “з родом своїм i вiрною дружиною”, один раз вiдповiдно до її справжнього значення, а другий раз – незрозумiло як – прийнявши її за власнi iмена. Крiм того, практично неможливо утворити iм’я “Трувор” з “thru varing”. Цю суперечливiсть намагався усунути Микола Гриньов, допустивши, що текст угоди з Рюриком був записаний рунами, якi в ХI ст. редактор не мiг розiбрати, що i привело до помилки. Його спробу також не можна назвати переконливою.

Скандинавська етимологiя iмен Синеуса (Signjуtr) i Трувора (Ћorvarr чи Ћorvarör) не викликає особливих сумнівів. Ці шведські імена відомі в рунічних написах з Упланда та Ісландії. В околицях Iзборська вiдомий курган, званий Труворою могилою, але це мiсце нiяк не пов’язується нi з мiсцевим фольклором нi з псковськими лiтописами. Бiлоозерська легенда, зафiксована у ХVI ст., пов’язує Синеуса не з Бiлоозером, а з Кiстемою, що, на думку вiдомої дослiдницi скандинавських джерел О. Ридзевської, пiдвищує її iсторичнiсть. Але цього буде явно замало, щоби зачислити Трувора та Синеуса в число членiв династiї Рюриковичiв. Тим більше, що латиномовні джерела братів Рюрика з такими іменами не згадують. Напевно можна погодитися з О. Мельниковою, що загадка Трувора і Синеуса належить до числа проблем, які остаточно не будуть вирішені ніколи (!).

Співставлення текстів з Іпатіївського та Никонівського списків на диво схоже; певно вже в ХІ ст. існував один з варіантів “Сказання про закликання варягів”, хоча подібних рунічних текстів, тобто письмового тексту “Сказання” на давньоскандинавській мові не існувало. Згідно традицiї Трувор і Синеус померли у 864 р. Обидва могли бути хевдінгами, поставленими Рюриком над цими важливими областями (Ізборськом та Білоозером). Конунги практикували ставити на чолi загонiв своїх родичiв, отже обидва теж могли бути родичами Рюрика, але не обов’язково його братами. Тим більше рідними. Обидва імена частіше зустрічаються у шведів. Тому Трувор і Синеус скоріше свояки Рюрика, брати його дружини, або таки хевдінги з числа “старої” ладозької русі-варягів. Проблема залишається вiдкритою.

Вадим Хоробрий

Саме за час відсутності Рюрика в Ладозi у 870–873 рр. могла виступити опозицiя на чолi з Вадимом Хоробрим. Повернувшись, Рюрик мусив вступити в боротьбу, яка закiнчилась загибеллю Вадима та втечею частини “мужiв” в iншi землi. Ігор Фроянов назвав Вадима Хороброго “словенським князем”, якого підтримали “старійшини”. З такою версією можна погодитися: за час відсутності Рюрика князь Славії міг здійснити спробу опанувати Ладогу і знайти підтримку у місцевої еліти. Заперечення з цього приводу Михайла Свердлова не виглядають переконливими, рівно ж як і висновок про легендарність особи Вадима, бо залишається незрозумілим, що легендарного було у діяльності Вадима і кому та для чого його було вигадувати. Загадковим є хіба ім’я Вадим. Це християнське ім’я (мученик Вадим Перський загинув 9 квітня 376 р.) на Русі вперше зустрічається у тексті Галицького Євангелія ХІІІ ст. Як це ім’я могло потрапити у язичеську Славію середини ІХ ст.? Тоді Вадим Хоробрий мав би бути варягом-християнином, лідером групи старих ладозьких варягів, які вже зливалися з словенськими лідерами.

Родина

За літописами Рюрик помер 879 р. Звичайно, при всій дискусійності ця традиційна дата виглядає доволі правдоподібною. Один з лiтописiв, писаних скорописом ХVII ст., який має заголовок “Летописец о великих княжениях и о битвах, како же побеждали князь князя и колько который князь княжил на своем княжении”, розповiдає нiби Рюрик з Олегом воювали Лоп i Корелу, й 879 р. Рюрик помер у Корелi. В iншому лiтописi ХVII ст. також читаємо: “Умре Рюрик в Кореле в воине тамо положен бысть в городе Кореле”. Про те ж повiдомляє i “Подробнейшая История Государей Российских”, опублiкована Миколою Новiковим 1791 р. у його “Вiвлiофiцi”. Віктор Зiборов, вказуючи, що в останньому випадку iм’я Рюрика пов’язане з iменем новгородського боярина карельського походження Валiти, рiд котрого в ХIV ст. займав високе становище в Новгородськiй землi, дiйшов висновку, що Рюрик був “до компонований” до Валiта i Корели у 1592–1630 рр., коли росiйська дипломатiя шукала доказiв древностi входження карельських земель у росiйськi. Костянтин Бестужев Рюмiн, навпаки, не бачив нiчого неймовiрного в повiдомленнi про загибель Рюрика в Корелi. Можливо, що він мав рацію: ім’я Рюрика лише раз пов’язане з Валiтою i то в досить непевнiй публікації.

Можна припускати, що смерть Рюрика була раптовою. Розповiдь про передачу влади Олегу дуже схожа на пiсню скальда про те, як помираючий вiд рани вождь передає владу i сина родичевi та найближчому сподвижнику. Можливо, що така пiсня про загибель Рюрика у Карелiї-Бярмiї ще iснувала й у часи, коли росiйська дипломатiя чiплялась за Валiту та епiчнi свiдчення належностi Корели до Новгорода. За “Iоакимовим лiтописом” у Рюрика було багато жiнок, але “паче всiх любив Ефанду, доньку князя урманського i коли та роди сина Iнґоря, дасть її обiцяний при морi град з Iжарою в вiно... передаше княжiння i сина свого шурину своєму Ольгу варягу сущу, князю урманському”. Ґ. З. Байєр (1694– 1738) ототожнював Урманiю зі шведською областю Раумдалiєю. Можливо, що всі ці звістки містять якесь раціональне зерно. Подібно до Гальвдана, намагаючись не втратити ютландськi та фрисландськi землi, а також утримати й Ладогу, Рюрик мусив шукати компромісу зі шведами. Союз із шведським конунгом дозволяв вирiшити цi проблеми. Свояк Олег привiв вiкiнгiв, з якими Рюрик виступив в Корелу, щоб вiйськовим успiхом пiдкрiпити свою популярнiсть серед слов’янських старiйшин. У цьому походi вiн, можливо, отримав рану, вiд якої помер, i вся влада перейшла до свояка Олега, оголошеного реґентом при племіннику. Звичайно проблема походження Олега також залишається дискусійною.

maxresdefault

Здогадки, нiби матiр’ю Iгоря була слов’янка з роду Гостомисла, не мають жодного джерельного підтвердження. Більше того, якщо Олег був свояком Рюрика, – тобто братом його матері, то сам Ігор теж і за мамою був скандинавом шведського, норвезького чи данського походження. Зрозуміло, що Рюрик утвердився у Ладозі, а не в Новгороді, якого тоді ще не існувало. Період утвердження Рюрика в Ладозі був періодом воєнно-політичної нестабільності. Так з числа 76 скарбів з 25 622 дирхемами, які були закопані в цьому реґіоні між 780–899 рр., 23 скарби з 13 213 дирхемами (або 51,6 % всіх дирхемів) припадає на період 860–879 рр., що підтверджує такий висновок, так як скарби закопували найчастіше саме в періоди воєнно-політичної нестабільності . Можна погодитися з Тетяною Вілкул, що в первинному тексті ПВЛ присутня лише “ладозька версія” приходу Рюрика. Новгороду, який виник в середині Х ст., передувало заложене Рюриком на березі Ільмені місто (Рюрикове городище); Хольмгард (Новгород) виник за два кілометри від Рюрикового городища, перебравши на себе основні функції останнього. Hólmgarðr – відбиття самоназви Холм-города, який пізніше став складовою частиною Новгорода.

novgorod111158

Дискусія навколо походження і діяльності князя Рюрика триває. Але вже сьогодні можна стверджувати, що князь Рюрик, напевно, був тотожним Рорікові Фризькому. Тобто він був молодшим сином “морського конунга” Гальвдана Старого, спорідненого з данськими Скьольдунґами, котрий народився до 810/ 812 р., довший час був “морським конунгом” і піратом, періодично утримуючи володіння в Ютландії та Фризії з центром у Дорестаді, а у 867–879 рр. був конунгом (князем) у Ладозі. В часи князя Рюрика Новгорода ще не існувало, але Літописна розповідь дозволяє стверджувати, що, як князь ладозький, Рюрик робив все, щоби розширити територію цього князівства в глибину континенту. Зрозуміло, що його цікавили крім контролю над шляхами території, багаті хутровим звіром. Дослідники характеризують Рюрика як далекоглядного і вмілого політика, прекрасного організатора морських походів, здатного підпорядкувати всі можливості і засоби для реалізації поставленої мети . Нащадки Рюрика займали престоли на Русі і у князівствах на її території до кінця XVI ст.

Автор: Леонтій ВОЙТОВИЧ
Войтович Л. Рюрик: легенди і дійсність. Стан дискусії на початку ХХІ ст. / Л. Войтович // Наукові зошити історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Збірник наукових праць. Вип. 7. Львів, 2005. С. 25–35;
Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра історії середніх віків та візантиністики вул. Університетська 1, Львів 79000, Україна

 


Теги:     історія      київська русь

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Варто переглянути:

Опубліковано 07 червня 2018, 23.36 admin
2018-06-07-22-21-40В'ятичі - східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн Верхньої і Середньої Оки (на території сучасних Московської,...
18105
Опубліковано 08 січня 2018, 00.59 admin
2018-01-08-00-21-57В кінці першої чверті VII ст. приальпійські і моравські слов'яни повстали проти аварського ярма, що тяжіло над ними більше півстоліття. Потреба об'єднати...
23405
Опубліковано 02 липня 2017, 00.53 admin
2017-07-01-23-12-30За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі,...
129294.8181818181818
Опубліковано 03 квітня 2015, 15.00 В.О. Петрашенко
2015-04-03-14-08-53Історія полян є однією з найтаємничіших і загадкових сторінок, як загальноруської, так і української історії. Про них написано чимало історичних та...
57025
Опубліковано 02 липня 2017, 00.21 admin
2017-07-01-22-23-49Кого римляни називали венедами? Як вони жили? Іменем «Venedi» грецькі автори нарекли мешканців великої території, що простягнулася від Карпатських...
40805

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...