Освіта в Київській Русі

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

освіта в Київській русіКиївська Русь, як і будь-яка інша держава тієї епохи, більше потребувала воїнів і землеробів, ніж вчених. Але, все ж, певний відсоток грамотних людей повинен бути у будь-якій країні будь-якого рівня життя й державного ладу. Без них неможливе складання документів, облік державних доходів, міжнародні відносини, торгівля і збір податків. В ті часи освіту в основному отримували вдома, діти з багатих сімей, користуючись послугами найманих вчителів. Окремим етапом освіти було навчання ремеслам в майстрових цехах.

Процес становлення і розвитку освітньої системи Київської Русі мав двосторонній характер і визначався як факторами антропологічного плану - менталітетом народу, його традиціями, так і впливом Візантії, яка поєднала в своїй культурі традиції античності разом з православною християнською ідеологією.

Ще задовго до виникнення найдавнішої давньоруської державності, в племінних слов'янських союзах склалася система виховання, котра базувалася на досвіді предків, що дбайливо передавався з покоління у покоління. На жаль, з огляду на нечисельність джерел, дуже складно уявити собі повну картину виховання древніх слов'ян, про неї можна судити тільки по уривковим згадками в творах іноземних істориків та результатам археологічних розкопок, а також усних переказів, народному фольклорі, який зберігався довгий час у селянському середовищі з патріархальними традиціями й звичаями. 

Потрібна курсова робота? Звертайтесь, допоможемо.

Ще у дохристиянський період на теренах слов'ян існувала докирилична писемність, були грамотні люди, і, відповідно, існувало й навчання грамоті. Поступово зароджувалися і успішно розвивалися шкільні форми навчання. Можна припустити, що спочатку процес виховання відбувався в рамках традицій племінно-родового укладу і був доручений найбільш поважним членам роду. З виникненням і зміцненням позицій сім'ї виховання поступово перейшло в руки батьків. 

Освіта на Русі

Можемо виділити в ньому загальні основи: в дітях, перш за все, виховувались якості, необхідні людині для безперервної боротьби з ворожими йому силами природи, для його нелегкої трудової діяльності, а також для протистояння набігам чужоземних племен.

Дисципліна була у дітей в крові. З дитинства за непослух карали, могли навіть вдарити різкою. Чоловіком вважався юнак, у якого виросла борода. А особливою гордістю вважалося навіть не перше слово, написане дитячою рукою на бересті, а обряд посадження на коня. Хлопчиків трьох років саджали в сідло, і по його поведінці судили, чи вийде з сина гідний воїн. Для дівчаток же почесно було одягнути спідницю. До 15 років вони ходили в довгих сорочках. Спідниця означала, що дівчинка дозріла і є дівчиною на виданні. На весіллі батько дівчини давав нареченому батіг, щоб той виховував сімейство. Освіта на перших порах під суворим чоловічим поглядом дитині давала саме жінка. Тому перевага віддавалася тим панянкам, які знали абетку.

Виховання проходило в процесі залучення дітей до роботи і носило наочний приклад. Дитина доволі швидко ставала самостійною, повноправним учасником трудових процесів, свят, ігор, і в міру дорослішання допускалася до різних ритуалів, що чималою мірою сприяло формуванню певних якостей характера. Процес входження в доросле життя завершувався певним обрядом, де своє право вважатися повноправним членом громади потрібно було довести, пройшовши ряд серйозних випробувань, що, безсумнівно, також носило виховний характер.

Істотний вплив на виховання здійснювали вірування. Язичництво слов'ян включало поклоніння багатьом богам і божкам, явищам природи, душам предків. За століття свого існування воно зробило серйозний вплив на уклад життя народу, його світогляд, культуру, виховання. Як в небесній ієрархії, де боги підпорядковувалися старшому - Перуну, а їм, в свою чергу, були подвласні русалки, домовики, лісовики, так і в кожному будинку панував господар: батько над дітьми, чоловік над дружиною, старші діти над молодшими.

Слід зазначити, що влада старійшини в родині поряд з правами інших накладала на нього і серйозні обов'язки: він повинен був захищати своїх близьких від зовнішніх небезпек, піклуватися про їх благополуччя, стежити за виконанням кожним членом сім'ї його обов'язків. Саме він відповідав перед родом за вчинки членів сім'ї. В цей період були закладені основи давньоруської патріархальної родини, яка була головним інститутом виховання в суспільстві протягом століть.

Основою життя слов'ян була праця. Без цього неможливо було вижити в ті часи. Тому трудовому вихованню приділялася найбільша увага. Незалежно від стану сім'ї, хлопчиків вчили поводження зі зброєю, полювання, навичкам землеробства і скотоводства, ремеслам, дівчаток - розумінню як підтримувати домашнє вогнище, чистоту в будинку, доглядати за дітьми, шиттю і т. д. Умільці користувалися великою повагою, і це відігравало останню роль у вирішенні побутових проблем, особливо коли мова йшла про прийом в сім'ю нового члена: батькам хотілося, щоб майбутній зять
або невістка були хорошими робітниками.

Умовою виживання і приспособления до природи була колективна діяльність, коли вся громада спільно брала участь у вирішенні побутових, трудових і військових проблем. Сформований на основі цього спосіб життя сприяв формуванню у древніх слов'ян соціально-психологічної установки природної рівності людей, ідеалу справедливості для всіх.

Досвід виховання, накопичений народною педагогікою, знайшов своє відображення в творах усної народної творчості. Через колискові, приказки, казки перед дитиною розкривався навколишній світ, вона вбирала певні моральні цінності, засвоювала норми поведінки. Уявлення наших предків про ідеали, про принципи виховання, моральні якості людини, його борг перед суспільством і родиою, основи релігійного, трудового, естетичного виховання знайшли своє відображення в билинах і переказах, на яких виховувалися цілі покоління і які не втратили свого виховного значення і сьогодні. Фольклор не тільки являвся своєрідним підручником життя, але і становив невід'ємну частину тодішнього буття, з його мудрістю і забобонами.

У міру економічного розвитку суспільства і його соціальної диференціації, виховання перестає бути єдиним. Якщо у рядових членів суспільства основою залишалося трудове виховання, котре розширювалося в ремесленому середовищі до спадкового учнівства, то для представників знаті все більшого значення набувала військова підготовка і отримання
навичок керівництва громадою.

Серйозні зміни в підходах виховання дітей і юнацтва почались з прийняттям у 988 році християнства на Русі, яке відповідало інтересам державної політики та активно підтримувалося правлячими колами. Прийняття християнства від Візантії, яка поєднала в своїй культурі традиції античності з православною християнською ідеологією, істотно позначилося практично на всіх сторонах життя стародавніх русичів. Ставши спочатку релігією панівних класів, міського населення, воно поступово трансформувалось в пануючу форму ідеології, стала визначати психологію і поведінку людини того часу, вироблення його релігійно моральних ідеалів, які визначили життя суспільства на століття. Базисом християнської педагогіки, на відміну від язичницької, була книжкова культура. Грамотність, навички письма були необхідні для засвоєння релігійних норм, прописаних в священних текстах, знайомства з працями отців церкви, перепису богослужбових текстів. Не дивно, що з прийняттям православ'я поряд з сім'єю, виховні функції взяла на себе церква, на вісім століть ставша на чолі освіти на Русі.

Освіта в Київській Русі

Святі отці прямо наказували священикам піклуватися про розвиток освіти. «Краще же йти учити отроків, читаючи їм божественне писання, бо для цього і священство отримав», - вказувалося на II Вселенському соборі [3. С. 127]. Про діяльність перших священиків з розвитку народної школи свідчать історичні джерела. Так, В. Н. Татищев писав, що мирополит Михайло радив князю Володимиру «влаштувати училища на утвердження віри і зібрати дітей в навчання; і що Володимир повелів брати дітей знатних, середніх і убогих, роздаючи по церквам священиків, причетних до навчання книжного» [10. С. 75-76]. Як свідчать літописи певну турботу про школу проявляли руські князі, жертвували на це чималі кошти [5. Т. I. С. 79, 97-98]. I. С. 79, 97-98]. . С. 79, 97-98]. 

Спільні зусилля церкви і держави дозволили паралельно з розповсюдженням християнства успішно вирішувати завдання розвитку освіти і шкільної справи. Духовенство активно брало участь у створенні шкіл, священики складали основну масу перших вчителів. Перші просвітителі були надіслані на Русь з Візантії і з Болгарії з метою навернення русичів в християнську віру. За свідченням літописців, прибулі на Русь єпископи були вельми освіченими. Так, перший митрополит Михайло виділявся мудрістю і благочестям. Те ж йдеться і про його наступника грека Леонтія. Що стосується перших священиків, то В. Н. Татищев писав, що «цар болгарський Симеон присла ієреї вчених».

Церковні школи в Київській Русі

Ці та інші факти, котрі свідчать про освіченість візантійських і болгарських просвітителів, дозволяють припустити, що діяльність перших давньоруських шкіл відповідала найвищим зразкам освіти своєї епохи. Цю ж думку підтверджує аналіз творів літописця Нестора, київського митрополита Іларіона, єпископа Кирила Туровського та інших просвітителів
Київської Русі.

Навчання в основному носило змішаний характер, проте вже у II столітті стали з'являтися окремі школи для дівчаток. розвиток жіночих шкіл було пов'язано з виникненням жіночих монастирів, а організаторами таких шкіл стали представники княжих родів [10. С. 138].

У 1086 році, прийнявши постриг, внучка Ярослава Мудрого Янка (Анка) в Андріївському монастирі стала навчати дівчаток грамоті (читання і переписування божественних книг), співу (було потрібно для відправлення церковних обрядів), рукоділля. Слід особливо відзначити важливість цієї події, оскільки училище Янки було першим суспільно-освітнім серйозним жіночим навчальним закладом в Європі. аналогічні школи були створені в I-II ст. княжними Єфросинією і Феодосією.

Дійшовші до нас джерела дають уявлення про зміст навчання. Основними навчальними предметами були православне вчення, читання, письмо, спів, лічба. На зміст навчання вказують і деякі давньоруські билини. Так, згідно з билин про Василя Буслаєва, матінка віддавала його вчитися грамоті, письма, співу. Билинні тексти говорять і про те, що освічені люди не були чимось незвичайним для того часу: славились порядністю Добриня Микитич, грамотний супутник Олексія Поповича Яким Іванович, герой Садко, який відписував матері "лебединим пером" і т.д. Про освіченість тогочасних людей свідчать і берестяні грамоти,  таблички і писала, знайдені при розкопках Новгорода.

Birch bark alphabet of Novgorod

У навчанні переважало християнське начало. Проте більшість дослідників сходяться на думці, що релігійна спрямованість освіти лише відображала загальний устрій давньоруського суспільства і не свідчила про церковне призначення перших навчальних закладів. Як відзначав В. Н. Лешков, «виключно церковна, духовна школа не могла породити результати, іноді виключно світські, частково з домішкою язичництва, наприклад: Слово о полку Ігоревім, Слово Данила Заточника, Сказання про вбивство Андрія Боголюбського, про Калкську битву і інші оповіді» [4. С. 218].

Слід припустити, що навчання в школі не мало професійної спрямованості, а передбачало головним чином «оволодіння книжкової премудрості». Вивчення рукоділля, шиття та інших ремесел, що мало місце у школі Янки, не можна розглядатися як професійна подготовка. Це, а також літописна звістка про те, що князь Володимир повелів набирати дітей «в навчання книжкове» з «нарочисте чада», тобто з передставників вищого стану, навряд чи може бути доказом існування в Давній Русі двох типів шкіл - елементарної для народу й вищої, що займається не тільки навчанням грамоті, а й підготовкою до будь-якої професійної діяльності. Інших свідчень діяльності про поділ шкіл по типам не збереглося. 

Зауважимо, що християнство, хоча і посідало чільне місце в сфері давньоруської освіти, воно як і будь-яке нове явище, зустрічало першопочатково деякий опір з боку ідеологів язичницької віри і недовіру серед більшості населення. Ця недовіра певним чином поширювалося і на освіту, про яку піклувалося духовенство. Інше ставлення до школи спостерігалось у дружинників та найближчого оточення князя Володимира. 

Про існування в давнину на Русі школи тільки одного типу, призначеної для дітей всіх станів, побічно свідчить історична звістка часів наступників Володимира, Ярослава Мудрого. Говорячи про заснування школи в Новгороді, Софійський літопис зазначає, що князь «зібрав від старост і попов дітей 300 вчити книгам» [7. Т .. С. 136]. На ранньому етапі розвитку давньоруської освіти інакше і бути не могло, тому що учні повинні були в майбутньому не тільки стати помічниками князів, але і священнослужителями, воєначальниками, вчителями, і про будь-яку диференціацію школи думати було передчасно.

Ярослав Мудрий і освіта Русі

Згідно літописам, саме за часів Ярослава Мудрого, давньруська школа здобула розвитку і почала давати плоди. Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку у Києві, що містила переклади давньоєврейських, сирійських, грецьких і старослов'янських текстів. При дворі князя Ярослава існувала підвищена школа, де отримували серйозну освіту чимало діячів культури того часу: письменники, літописці, перекладачі і переписувачі книг, проповідники та освічені «книжники». Ярослав Мудрий сприяв створенню шкіл в найбільших давноруських містах. Загалом, саме у цей період освіта Київської Русі активно впроваджувалася і розвивалася, а її рівень був загальноєвропейським. 

Давньоруська школа стала всеохоплюючим загальноосвітнім навчальним закладом, одночасно здійснювала просвітницьку і виховну функції.  Початково учнями ставали діти, але згодом найняти вчителя могли й дорослі. Вагомою пам'яткою давньоруської освіти є "Повчання Мономаха" - у цьому творі великий князь київський висловлює думки політичного та морального характеру, які були основно національної педагогіки Київської Русі. Мономах повчав своїх дітей бути розумними правителями, захищати будь-які інтереси Київської Русі, щоб поширювали освіту та самі навчалися. 

title picture obrazovanie na rusi

В XI-XII ст. в Київській державі з'явився ряд рукописних збірок, перекладених і оригінальних, серед яких були тексти і висловлювання педагогічного змісту. У збірниках під назвами «Бджола», «Ізамрагд» (Смарагд), «Ізборник» Святослава, «Златоструй», «Златоуст» (від імені Іоанна Златоуста) містилися висловлювання і тексти Сократа, Демокріта, Арістотеля. «Ізборник» Святослава в історії давньруської педагогіки став першою спробою викласти знання, які відповідали уявленням про візантійську освітню традицію. Наприклад, в ньому містилися серйозний математичний трактат Арістотеля і оригінальний педагогічний твір киянина Хировоска «Про образех» за методикою читання. Однак в цілому зміст «Ізборника» більше тяжів до морально-дидактичного, оскільки включав перерахування заборонених для читання «єретичних» творів, різних повчань і настанов, адресованих дітям. 

У знаменитій Руській Правді (XI ст.) - юридичному пам'ятнику Київської Русі - виявлені математичні задачі, що представляють в сукупності навчальний посібник для покращення обчислювальних навичок в господарських розрахунках.

 

Усе дуже різко змінилося після монгольського набігу. Були зруйновані міста, цілі культурні центри Київської Русі, були спалені монастирі із бібілотеками, котрі зберігали не тільки церковні книги, але й старі, дохристиянські писемні пам'ятки та інші свідчення тисячолітньої культури і писемності слов'ян. Повторні періодичні набіги не давали можливості швидко відновити культурний прогрес. Освіта перестала бути такою масовою як раніше і розвивалася насамперед у княжеському середовищі, таким чином утворювався певний прошарок - "панів" і неписемних "хлопів".

Татаро-монгольське іго ослабило культурні і торгові зв'язки Київської Русі з іншими державами. А з падінням Візантії і захоплення південнослов'янських земель турками культурні зв'язки зупинилися остаточно. У ході цих подій, землі Київської Русі розкололися, частина відійшла Польщі та Литві. Західноєвропейське духовенство звісно цим скористалося і продовжило освітню програму вже під своєю егідою. Це дещо підтримало розвиток освіти, але її вже важко було назвати державною чи національною. 

 - Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Сподобалась стаття? Поділись у соцмережах:

Теги:     література      освіта      писемність      культура      традиція

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Варто переглянути ⬇

Опубліковано 08 січня 2018, 00.59 admin
2018-01-08-00-21-57В кінці першої чверті VII ст. приальпійські і моравські слов'яни повстали проти аварського ярма, що тяжіло над ними більше півстоліття. Потреба об'єднати...
52614.75
Опубліковано 07 червня 2018, 23.36 admin
2018-06-07-22-21-40В'ятичі - східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн Верхньої і Середньої Оки (на території сучасних Московської,...
27324.3333333333333
Опубліковано 07 січня 2014, 13.48 О.Ковалевський
2014-01-07-12-07-04Імперська історіографія нас постійно переконувала у тому, що першою і єдиною державою на території України була Київська Русь. Саме від неї й розпочалася...
113154.3333333333333
Опубліковано 16 грудня 2017, 20.53 admin
2017-12-16-20-37-01Слов'янські племена лужичан, лютичів, бодричів, поморян, руян здавна заселяли територію сучасної східної, північної і частково північно-західної...
40903.03
Опубліковано 31 березня 2015, 20.03 ovruch.info
2015-03-31-18-22-59Питання розвитку племінних союзів східних слов’ян є важливим насамперед тому, що поєднання господарських, культурних, філософських (культових) традицій...
58045

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...