Мечі Київської Русі

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

мечі київської русіМеч був найпершою руською зброєю, уосо­бленням її у джерелах взагалі. Його вважали символом війни, а також мужності й стійкості у бою.

У вступній недатованій частині «Повісті временних літ» вміщено поетичний переказ про те, як хозари вимагали данини з полянського племені: «И мовили хазари: „Платіть нам данину“. Подумали поляни і дали від ди­му по мечу». Хозарські посли принесли цю своєрідну данину своїм старійшинам, і ті сказа­ли: «Не добра це данина, княже! Ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто, шаблями, а у цих зброя гостра з обох боків — мечі. Судилось їм збирати данину й із нас, і з інших країн». І це пророцтво збулось по ве­лінню Господню, як завершує свою розповідь літописець.

Давні руси надавали мечу магічний, са­кральний сенс, і з цим доводилося погоджуватись грекам. Коли 944 р. князь Ігор підписав угоду з Візантією, то християни в його війську принесли присягу в соборній церкві святого  Іллі бути вірними цій угоді: «А нехрещені русь­кі [воїни] хай кладуть свої щити і оголені мечі, обручі та іншу зброю, щоб присягнути, що все, що написане в хартії цій [тексті договору], буде дотримане Ігорем» («Повість временних літ»).

Меч Святослава

Меч варязького типу, датований серединою X ст.
Знайдений біля однієї з приток Дніпра у 2011 році, неподалік від о. Хортиця
мешканцем Запоріжжя - Сергієм П'янковим

Меч Святослава фото

Меч назвали "Мечем Святослава", адже згідно за літописами,
орієнтовно князь Святослав міг загинути від рук пенігів десь саме у цьому місці,
на дніпровських порогах у 972 році.

Давньоруський меч

Рукоятка меча оздоблена, а тому його власником був хтось із воїнської знаті.

Під 971 р. Нестор повістує про русько-візантійську війну, будуючи свою оповідь май­же повністю на фольклорних джерелах. Тоді візантійські посли принесли руському князю золото й коштовні тканини. Та він навіть не глянув на них, звелівши своїм отрокам сховати дарунки. Після цього посли порадили імпера­тору: «Випробуй його ще раз, пошли йому зброю...І послали йому меч та іншу зброю», чим Святослав був надзвичайно задоволений. «І рекли бояри: „Лютий буде цей муж, бо до­бра не береже, а зброю взяв. Погоджуйся на да­нину"».

Насправді становище обложеного греками в Доростолі Святослава було зовсім іншим. Йому довелося піти на невигідний мир з імпе­ратором. Та для теми моєї праці важливим є зовсім інше: в уяві літописця Святослав був мужнім воїном, котрий ставив вище за все власну і своїх воїнів честь і доблесть. Меч і був у очах суспільства втіленням цих доблесті й честі.

У побудованій на церковній легенді розпо­віді «Повісті временних літ» під 1015 р. про смерть Бориса і Гліба майбутній святий Борис відмовляється виконати пораду своєї дружи­ни — сісти на київський престол. Дружина за­лишає його одного, й підіслані Святополком убивці позбавляють його життя, простромив­ши списами і добивши мечем. Про меч самого Бориса в легенді немає жодного слова. Однак через півтораста років північноруський літо­писець раптом згадує про меч святого Бориса, що начебто належав (ще одна легенда!) Андрію Юрійовичу Боголюбському.

меч xii століттяКоли вбивці ломились у двері княжої опо­чивальні, «Андрій схопився і хотів узяти меч, і не було тут меча, забрав його Анбал того дня, ключник князя, — адже то був меч святого Бо­риса». Тут меч Бориса виступає і як можливий рятівник князя Андрія, і як символ мучеництва, представляє суздальського князя як праведни­ка, мало не святого, що постраждав за віру. Можливо, в часи створення цієї частини Лаврентіївського літопису докладалися зусилля до церковної канонізації Андрія Юрійовича. Та вони не увінчались успіхом.

Мечі належали до найпоширенішої зброї ближнього бою (звичайно, серед князів, бояр і дружинників). На території Русі їх знаходили і знаходять у шарах IX—XIII ст. Для другої половини XI—XIII ст. археологи виявили близько 80 мечів. На думку фахівця, більшість їх була «загублена» на шляхах війни, на полях битв. Мечі знаходили також на переправах, у зруйнованих війною містах і фортецях, часом у християнських похованнях.

Меч служив також символом княжої влади. У Лаврентіївському літописі під 1206 р. вміщено докладну розповідь про те, як Великий князь Ростово-Суздальський Всеволод Юрійович, на прізвисько Велике Гніздо, послав одного із синів, Костянтина, княжити до Новгорода Великого «і дав йому батько хрест чесний і меч,  мовивши: „Хай цей хрест буде тобі охоронець і помічник, а меч захистить тебе“». Коли Все­волод Юрійович 1212 р. помер, літописець від­гукнувся розчуленим панегіриком, у якому, серед іншого, писав про тверде правління кня­зя, додавши до цього: «Князь бо не марно меч носить — на помсту злодіям!»

Джерела найчастіше згадують про мечі як про конкретну рубляче-колючу зброю, яку мали князі, бояри, дружинники, словом — про­фесійні воїни високого суспільного статусу, воїнська еліта. У подібній ролі називають ме­чі Київський і Галицько-Волинський літописи — основні джерела мого дослідження.

Отже, меч був переважно символом війни й емблемою князівської влади. Тому, як вважає багато вчених, пов’язані з мечем образи «Слова о полку Ігоревім» сповнені складного й глибо­кого значення, що пояснюється багатознач­ністю, смисловою насиченістю поняття «меч».

Д. С. Лихачов особливо виділяє розповідь «Слова» про Олега Святославича, котрий «мечемь крамолу коваше», у чому втілилося про­тиставлення мирної праці війні.

Образ грізного, ідеального князя-воїна та його славної дружини створено у «Слові о полку Ігоревім» шляхом вихваляння їхніх мечів:  «Ярь туре Всеволоді! / стоиши на борони, / прищеши на вои стрілами, / гремлеши о шеломьі мечи харалужними!» Здається, варто підтримати давню думку Д. С. Лихачова, що  прикметник «харалужный» означає «булатный». Вчений відзначив, що саме так розумів його ав­тор «Задонщины».

Харалужні мечі ще двічі згадуються у «Сло­ві о полку Ігоревім», і обидва рази у піднесених тонах: «Святьславь грозньїй великий киевскьій грозою: / бяшеть притрепаль своими сильними плькьі / и харалужними мечи, / на­
ступи на землю Половецкую...» У цьому тексті полки виступають нарівні з мечами, найбільш престижною й типовою зброєю руських князів і дружинників. Згадуючи про битву трьох стар­ших Ярославичів (Ізяслава, Святослава і Все­волода) з полоцьким князем Всеславом 1067 р. на річці Немизі поблизу Мінська, співець  «Слова» скористався з вражаючої метафори, порівнявши битву з кривавими жнивами, а мечі — з ціпами, якими молотили снопи: «На Немизі снопьі стелють головами, / молотять чепи харалужними...»

руківя мечаАле, зрозуміла річ, у переважній більшості згадок про мечі в літописах ця зброя виступає у своєму прямому призначенні й описується конкретно і прозаїчно. Новгородський літопи­сець, описуючи знамениту битву війська Олек­сандра Невського зі шведами 1240 р. і мовлячи про подвиги й звитягу руських ратників, із задоволенням відзначає: «Яків полочанин, що був ловчим, наїхав на полк [ворога] з мечем, і бився мужньо, і похвалив його князь». А через дванадцять літ Данило Романович воював з ятвягами, що дошкуляли порубіжним волин­ським землям. Галицький книжник оспівує подвиги його сина: у рукопашному бою «тоді
Лев всадив сулицю свою у щит його [литовця], і не міг той затулитися. А Лев Стекинта [вождя ятвягів] мечем убив і брата його простромив мечем».

Колоритний епізод повідав Київський літо­пис під 1151р., коли Ізяслав Мстиславич бився за Київ з Юрієм Долгоруким: «Ізяслав же лежав поранений, і схопився, й тут хотіли його кияни пішці вбити, бачачи ратного і не знаючи його. Тоді Ізяслав же мовив: „Я князь!“, і один від них рік: „А так ти нам і потрібний", і витяг меча свого і почав його рубати по шолому; так уда­рив його мечем, що насунув шолом на лоба». Лише коли князю вдалося скинути шолом, його власні воїни признали свого государя.

З цієї короткої розповіді джерела видно, по-перше, що пішці були озброєні мечами. У цьо­му немає нічого дивного, оскільки, пізніше, у XIII ст., у Данила Галицького вони складали регулярну піхоту. Можливо, перші загони такої піхоти з’явилися в Ізяслава Мстиславича, ви­датного полководця свого часу, ще в другій половині 40-х років XII ст. По-друге, вирішаль­на сутичка за Київ між Ізяславом і Долгоруким досягла такого озлоблення, що воїни Юрія були готові вбити князя протилежної сторони, а це було надзвичайним явищем для того часу. Нарешті, меч використав один з піхотинців як бойову палицю або сокиру, щоб сплющити
князівський шолом.

Автор: Котляр М. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі

До речі, інтернет-магазин "Мілітарка" пропонує широкий вибір військової екіпіровки і амуніції - https://militarka.com.ua/


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     військо      війна      мечі      зброя

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Варто переглянути ⬇

Опубліковано 02 липня 2017, 00.21 admin
2017-07-01-22-23-49Кого римляни називали венедами? Як вони жили? Іменем «Venedi» грецькі автори нарекли мешканців великої території, що простягнулася від Карпатських...
59155
Опубліковано 16 грудня 2017, 20.53 admin
2017-12-16-20-37-01Слов'янські племена лужичан, лютичів, бодричів, поморян, руян здавна заселяли територію сучасної східної, північної і частково північно-західної...
42213.03
Опубліковано 08 січня 2018, 00.59 admin
2018-01-08-00-21-57В кінці першої чверті VII ст. приальпійські і моравські слов'яни повстали проти аварського ярма, що тяжіло над ними більше півстоліття. Потреба об'єднати...
54914.75
Опубліковано 03 квітня 2015, 15.00 В.О. Петрашенко
2015-04-03-14-08-53Історія полян є однією з найтаємничіших і загадкових сторінок, як загальноруської, так і української історії. Про них написано чимало історичних та...
75735
Опубліковано 07 червня 2018, 23.36 admin
2018-06-07-22-21-40В'ятичі - східнослов'янський племінний союз, що населяв в VIII-XIII століттях басейн Верхньої і Середньої Оки (на території сучасних Московської,...
28104.3333333333333

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...