У давнину шляхами називали стародавні степові дороги, які відігравали величезну історичну роль у політичному, військовому і торговельному аспектах Давньої Руси та Гетьманщини. Були шляхи як місцевого так й міжнародного значення. По цих шляхах також здійснювали свої набіги кочівники на слов'янські поселення. Саме слово "шлях", ймовірно, було запозичене не пізніше XVII століття через українсько-білоруське посередництво з польської мови, у котрій schlach - удар, слід, дорога, що в свою чергу утворене від старонімецького slag, похідного від slagen - бити, ударяти. Тож, шлях - це буквально "втоптана дорога". Іноді шляхи ще називали гостинцями або трактами. Шляхи бувають воєнні, торгові, чумацькі, соляні, волові, шовкові, янтарні тощо.
Муравський шлях
Мура́вський шлях — один з найважливіших стратегічних шляхів 16—18 століть, який пролягав з Південної України на північ до кордону з Московською державою. Шлях починався з Перекопу, йшов на північ між верхів'ями річок Молочні Води і Кінські Води (біля впадіння в Дніпро), перетинав річки Вовчі Води, Самару, Оріль. Далі проходив через територію Харківського і Охтирського полків поблизу міст Коломака і Валок. Між верхів'ями річок Осколу, Ворскли, Сіверського Дінця і Сейму Муравський Шлях з'єднувався з Ізюмським шляхом, а біля міста Лівни з Кальміуським шляхом і далі простягався до міста Тула у Московії. Муравським шляхом користувалися загони кримських і ногайських татар під час грабіжницьких наскоків на Лівобережну і Слобідську Україну.
Муравський шлях на карті Гійома де Боплана
Запорозькі козаки контролювали цей шлях на відстані 200 верст. Від ріки Оріль по Кінські води були кордони Гетьманщини. За перші п'ятдесят років XVI століття було скоєно 43 зафіксованих документами великих набіги. Після спорудження в кінці 17 століття кількох укріплених пунктів, татари припинили вторгнення в Україну по Муравському шляху і він поступово перетворився на торговельний шлях. Польський історик і археолог Зигмунт Глогер вважав Муравський шлях природним східним кордоном Київщини.
Художник - Айвазовський, "Чумаки на відпочинку" (1885)
Шлях мав декілька відгалужень:
- Бакаїв шлях (названий по імені Бакая-мурзи, ватажка кримських татар, починався від Дніпра недалеко від гирла річки Псел, йшов через місто Голтва до Думчев кургану, де стулявся із Муравським шляхом),
- Кальміуський шлях
- Ізюмський шлях
- Кончаківський шлях (шлях, по якому після поразки сіверського князя Ігоря в Сім'ї вторгся половецький хан Кончак.) та ін.
Ізюмський шлях
Ізюмський шлях (також Ізюмська сакма від татар. сукмак — «дорога, стежка») — одне із відгалужень Муравського шляху, яким татарські й ногайські орди здійснювали грабіжницькі напади на українські землі в 16—18 століттях.
Шлях починався від верхів'я річки Оріль, пролягав Харківщиною (Слобідською Україною), біля міста Ізюм на Ізюмському броді перетинав річку Сіверський Донець, прямував правобережжям уздовж річки Оскіл і в межиріччі Псла, Ворскли, Сіверського Дінця й Осколу знову з'єднувався з Муравським шляхом.
Після спорудження воєнно-оборонної системи порубіжних укріплень — Білгородської оборонної лінії та Ізюмської оборонної лінії — татарські й ногайські орди втратили свій інтерес до Ізюмського шляху.
Кальміуський шлях
Кальміу́ський шлях (Кальміуська сакма; татарською сукмак — стежка) — одне з розгалужень Муравського шляху, яким користувалися загони кримських і ногайських татар для військових походів на Слобідську Україну і Московську державу в 16-му — на початку 18 століття для збирання данини — «поминків». Назву отримав від річки Кальміус.
Шлях починався на межі кочовищ Єдичкульської орди і Джамбуйлуцької орди, у верхів'ях річки Молочні Води, де відокремлювався від Муравського шляху. Далі йшов на північ вздовж правого берега річки Кальміусу і біля фортеці Тор (тепер місто Слов'янськ Донецької області) землями Кальміуської паланки Вольностей Війська Запорозького низового, перетинав Сіверський Донець, потім проходив у північному напрямі через територію Острогозького полку поблизу фортець Старобільськ, Сватове, Валуйки, Новий Оскол, Старий Оскол. Під Лівнами Кальміуський шлях знову з'єднувався з Муравським шляхом.
Чорний шлях
Чо́рний шлях. В українських степах комунікаційних доріг в козацькі часи не існувало, тільки старовинні шляхи, якими ходили каравани по сіль в Крим, по рибу на Дон і Запорожжя або за збіжжям та по товари до Очакова. Ці шляхи називали Чорним шляхом, цими шляхами нападали також татари. Український люд називав цей шлях ще Шпаковим, від імені гайдамацького ватажка Шпака. Турецькою цей шлях називався Керман йолі (Караванна дорога) — стародавній торговельний шлях, яким користувалися кримські татари для нападів на Правобережну та Західну Україну й на Польщу в XVI — XVII століттях.
Чорний Шлях на мапі Боплана (XVII сторіччя)
Чорним названий від Чорного лісу, де переховувались татари. Чорний шлях називали також шляхом ясиру. Ним перекопські татари гнали українське населення в ясир, до Кафи (Феодосії), де продавали далі. Напади перекопських татар почалися з того часу, коли Туреччина у 1474 році захопила Крим (Перекоп) і посадила там свого васала Менґлі I Ґерая.
Наступною мапою, яка відображала Чорний шлях, була «Tartarie Europeenne ou Petite Tartarie» (Європейська Татарія або Мала Татарія). Мапа видана у 1665 році в Парижі авторами SANSON, N./ MARIETTE, P. За даною мапою, Чорний шлях починається від дніпровської переправи Nosokowka. Згідно з відомостями француза Боплана, які, без сумніву, відображені у авторів мапи, переправа Носіківка (Nosokowka) дуже незручна, так як, будучи до трьох чвертей льє в довжину, сповнена островами і [заростями] очерету, що ускладнює переміщення через численні протоки. Біля Носоковскької переправи і початку дороги з Тартарії до Польщі є напис, з якого випливає, що на островах, покритих очеретом, знаходиться Skarbniza Woyskowa (Скарбниця Войскова) війська Запорозького. Звичайно, це підтверджує думку, що укладачі мапи використовували новітні праці Боплана - текстовий «Опис України» і Генеральну мапу України.
Руські землі з давніх часів належали до найбагатших в Європі, завдяки своєму положенню по сусідству з Чорноморським сходом. Після спустошення татарською ордою ці землі було обернено на пустки.
До Львова вели усі три шляхи: від Сокаля та Жовкви українсько-волинський — Чорний (Північний), від Теребовлі та Золочова — Подільський або Кучманський і з півдня від Галича та Бучача — Волоський. Червона Русь була поділенна на дві частини. З яких західна процвітала з розквіту торгових міст (Перемишль, Ярослав), а східна з її оборонними замками була підставлена безкінечним грабіжництвам та нападам. Тут починалися схованки люду в печерах, підземних ходах. Кожен замок, кожне поселення мало такі підземні ходи, які простягалися часом на чверть милі. В цих підземних ходах люди ховалися самі, ховали худобу, збіжжя від орди.
Чорний шлях (Караванна дорога) (Гетьманський, Царський) йшов від Білгороду (Дністровського), через Маяк (Каравул) до переправи на р. Буг (Бог) і до Чорного лісу. А саме від Чорного лісу йшов в трьох напрямках до Балти, до Ольвіополя і накінець до переправи Микитин Ріг через Дніпро.
Взагалі вийшло так, що Чорний шлях проходив через всю територію України, з Перекопу і з Білгород-Дністровського він доходив до Чорного лісу, де в свою чергу розходився в різних напрямках:
- Київський (північний або північно-східний) — на Кременчук, Київ проходив через Черкаси, Канів, Корсунь, Звенигородку, Богуслав, Лисянку, Тетіїв потім далі на Заслав, Полонне, Луцьк, Володимир-Волинський, Сокаль, та на Волинь.
- Північний шлях: Замость, Сокаль, Немирів, Тартаків, Рава, Магерів, Белз, Жовква, Великі Мости, Каменка Струмілова, Городок, Куликів, Львів.
- Середній (проходив поблизу Шполи, Умані, Яніва, Тальний, Дашева).
- На Вінницю (через Умань і Монастирище).
- На Тернопіль (через Бар і Хмельницький).
- Кучманський (південний) — або Подільський, йшов посередині Поділля, долиною ріки Бог, через Томаківку, Торговицю, Саврань, річки Кудима, Кучмінь, далі під Липовцем з'єднувались з «Київським» і далі через Хмільник, Бар, Тернопіль простягався на захід у напрямку Львова.
- Волоський (долиною Дністра) від переправи на р. Буг до Балти (на Кишинів), через ріки Кодима, Бог, Дністер через Умань, Гайсин, Тульчин, Саврань, через Рушава, Дзвін, Ушиця, Дзіньків далі на Скалу, Бучач.
Шляхи Волоський і Кучманський з'єднувалися в Русі Галицькій і йшли на Львів: з Волощини, через Галич до Львова (Волоський, Вірменський, з Покуття на Бучач до Львова). Волоський: Бучач, Чортків, Золотий Потік, Монастириська, Коломия, Станіслав, Галич, Калуш.
З Запоріжжя до Києва вів Херсонський Шлях.
Ромоданівський шлях
Ромода́нівський шлях, Ромодан — старовинний торговий шлях, що проходив Лівобережною Україною з півночі на південь через Ромен, Лохвицю, Лубни, Кременчук; частина шляху з Росії до Криму. До побудови залізниць у 1860—1880-их pp. Ромоданівський шлях був одним з найважливіших шляхів, яким чумаки Лівобережжя ходили до Криму по сіль; у 19 ст. його також використовували для прогону з України в центральні губернії Росії гуртів худоби. Походження назви невідоме. За переказами, його назва пішла від прізвища воєводи Григорія Ромодановського, який 1674 вів цим шляхом московські війська проти гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка.
Сергій Васильківський. Чумацький Ромоданівський шлях.
Караванний шлях поблизу Фастова
Відрізок північної гілки лісостепового трансєвропейського шляху (Яхни - Малополовецьке - Триліси - Королівка - Пилипівка - Паляничинці - Фастівець - Оленівка - Митниця - Васильків - Вел.Бугаївка - Гвоздів - Кременище - Хотів - Київ). У межах Фастівського р-ну проходить на північ від сіл Яхни, Малополовецьке (по вододілу річок Кам'янка та Суботів); до півдня від сіл Триліси, Королівка, Пилипівка, перетинає р. Кам'янка десь між селами Паляничинці і Ковалівка; проходить через Перепетове Поле південніше сіл Фастівець і Оленівка. Під назвою "Караван" або "Караванний шлях" відомий в селах Малополовецьке, Яхни, Кожанка. Вздовж шляху розташовані могильники.
Відгалуження "Караванного шляху" в напрямку Білої Церкви - "Чумацький Шлях" (Яхни - Мал.Михайлівка - Великополовецьке - Біла Церква). У межах Фастівського району походить через землі сільради с.Яхни. Відгалуження шляху огинають Яхнянскій хутір з двох сторін; один рукав перетинає р.Суботів на схід від хутора, другий із заходу. На полях уздовж шляху простежуються незначні піднесення; частина їх, можливо природного походження, частина - розорані кургани (?).
Джерело: Фастівський державний краєзнавчий музей. Лисенка на ін. 2002 р.
Давні шляхи Черкащини
Зокрема, на лівобережній Черкащині до наших днів непогано збереглися ділянки так званого Лубенського шляху, який має вигляд насипу близько 1 м заввишки та 10 м завширшки, котрий у радянський час охоронявся як військовий об’єкт для проходження танків на випадок війни, а нині руйнується безконтрольним забором грунту.
Під Каневом проходив відомий вододільний Серпяжин шлях, котрим везли на поховання на Чернечу гору Тараса Шевченка. Нині й досі у межах Канівського історико-природничого заповідника існує урочище Серпяжине. Кривошарівський і Удицький шляхи проходили у XVII ст. через Уманщину. Монастирський шлях – вів від Мошногірського монастиря до с.Мошни і далі до Дніпра.
Основними дорожними артеріями України і Черкащини XVIII – початку XX ст., зокрема, була ціла система т.зв. “битих шляхів”, що використовувались подорожніми і чумаками, значна частина яких всього кілька десятиліть тому була заасфальтована. До них належать Трипільський гостинець (Київ-Трипілля-Канів-Черкаси), Брацлавський гостинець (Брацлав-Звенигородка-Черкаси), Переяславська дорога, ймовірно, наступниця Залозного чи Злодійського шляхів, котра з’єднувала Переяслав і Кременчук, відома у кінці ХІХ – початку ХХ ст. як Стовпове, засвідчене ще картами XVIII ст. Щодо Стовпового, то ще у середині 1960-х рр. це був часто заглиблений (1м і більше) типовий битий шлях, поверхня якого була надзвичайно твердою, “вбитою”, заїждженою до чорного кольору з антрацитним блиском.
Термін «гостинець» походить від старослов'янського слова «гость» — подорожній купець. Гостинці споруджували для руху гужового транспорту. Вони проходили основними торговими шляхами, були головними магістралями, сполучали великі міста та сусідні землі. Як правило, гостинець з обох боків обсаджували деревами. Інколи вздовж дороги будували водовідвідні споруди. Особливою прикметою гостинця були розміщені вздовж нього заїзди, постоялі двори із приміщеннями для купців, кузні, корчми, митниці, інші господарські будівлі, призначені для обслуговування подорожніх.
Цей час був представлений на Черкащині також торговими трактами (з нім. trakt — поліпшена ґрунтова дорога, велика наїжджена дорога, шлях), наприклад, Паволоч-Вороне-Буки, Чигиринський тракт, що вододілами сполучає Черкаси й Чигирин, чумацькими шляхами (Володарка-Бузівка-Умань), чумацькими селами (Орли на Лисянщині), чумацькими стоянками (Куклювата Балка на Чигиринщині), корчмами (с.Роги на Маньківщині), митницями (хут.Митниця на Шполянщині) та ін.
Від цього ж часу збереглися також і низка давніх шляхів у долинах рік (наприклад, вздовж Тясмина із Суботова до Чигирина або з Черкас до Крилова під високим берегом Дніпра), напрямки яких часто маркують численні узвози з промовистими назвами, наприклад, Кривошиївський, Хаблівський, Пітівський, Левківський, Мудрівський та ін. на Чигиринщині. Хоча в долині Дніпра більшість із цих шляхів уже знищена каскадом водосховищ, але їх ще можна подекуди простежити на старих топокартах, або ж інколи, під час падіння рівня води на водосховищах, побачити на власні очі, як це доводилося авторові, у вигляді розмитих насипів, вимосток і підсипок з каменю, цегли, гравію або ж рівних смуг грунту, обсаджених корчами напівзотлілих верб. Іноді на цих дорогах ще помітні навіть рештки старих дерев’яних мостів через Дніпрові протоки.
Існувала також величезна кількість дрібних ґрунтових доріг місцевого значення (путівців), більшість з яких або ж зникла в результаті перепланування угідь, або були забруковані чи засфальтовані у ХХ ст., або ж і досі існують, розбиті важкою технікою. Окремі з них, що вели до значущих об’єктів, хоча і занепали і заросли, але ще й досі помітні в рельєфі. Деякі й досі ще зберегли власні назви (Стрілиця, що вела до Мотронинського монастиря), хоча назви більшості з них вже забуті. Місцерозташування та назви подібних доріг часто можна встановити з архівних джерел ХІХ-ХХ ст. та у результаті опитування окремих старожилів, кількість яких швидко зменшується.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
