СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Краєзнавство Східниця: невідомі факти з історії давнього селища

Східниця: невідомі факти з історії давнього селища

e-mail Друк
Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 1

smallskjhСприятливі природні умови Дрогобицького передгір’я здавна приваблювали людину, яка значною мірою залежала від середовища і, зокрема, відповідної екологічної ніші. Територія сучасної Східниці та її околиць, де зараз знаходиться один із унікальних курортів України, має багато вигод для проживання людини. Східниця знаходиться на висоті 600—900 м над рівнем моря. Гори навкруги селища досягають висоти 823 м. Теплий помірно-континентальний клімат, багатий рослинний і тваринний світ, специфічне повітря, і добре забезпечення водними ресурсами, у тому числі й цілющими. Такі умови сприяли тому, що люди могли проживати на певних територіях протягом тисяч років.

Особливе значення в палеоліті і мезоліті мала наявність таких гігантських тварин світу, як мамонт і носоріг, остеологічні рештки яких виявлені на території багатьох населених пунктів сучасної Дрогобичини. Повідомлення про кістки мамонта і носорога з Борислава, Дрогобича, Східниці є і в науковій літературі. Зазначимо, що вполювавши лише одного мамонта (вага мамонта сягала 3-5 т.) тогочасна людина надовго забезпечувала себе м’ясом, шкірою, кістками. Останні нерідко використовувалися і як будівельний матеріал.

3

У 1989-1990 р. на околиці Східниці, поблизу пансіонату “Гуцулка”, на поверхні однієї з терас лівого берега р.Східниця (притока р.Стрий) виявлено дуже архаїчні, виготовлені з пісковикових порід каменю вироби (сікачі, різаки, відщепи, рубило подібні вироби), які мають суттєві аналогії із закарпатськими стоянками, зокрема Королево. Подібні знаряддя праці зустрічаються і на цілому ряді стоянок суміжних територій Центрально-Східної Європи. Дослідники відзначають, що заселення території Східниці і суміжних теренів розпочалося в ашельську епоху (приблизно 1,5 млн. – 150 тис. р. до н.е.) раннього палеоліту й відбувалося безпосередньо через Ужоцький та Верецький перевали. Основним засобом існування ашельських груп було збиральництво. На думку О.Ситника, цей комплекс знахідок потрібно віднести до більш пізнього періоду – неолітичного часу.

Відсутність археологічних досліджень та спричинений цим брак даних не дає нам можливості говорити про особливості розвитку території Східниці протягом епох кам’яного-ранньозалізного віку та слов’янського періоду, який передував утворенню державності на наших теренах. Не виключено, що в VII – XI ст. терени сучасної Східниці входили до складу одного з білохорватських племен.

skhidn9

Про важливість реґіону в часи існування Галицького князівства та Галицько-Волинської держави можна говорити виходячи з того, що недалеко від теперішнього села розташовувалася давньоруська наскельна твердиня Тустань.

Місцеві старожили оповідають, що в давнину Східниця називалася Золотою Банею. Потрібно відзначити, що даний топонім, який позначає центральну частину селища існує дотепер. Михайло Базар, переповідаючи легенду, відзначає, що таку назву село отримало від солеварні, яка тут колись розташовувалася. Цікавим є спостереження яке, простежуючи походження назв населених пунктів Покуття, здійснив Д.Бучко. За ним, назва Баня могла походити також від апел. баняцілюще джерело. На користь такої гіпотези може свідчити те, що на території сучасної кількості існує велика кількість цілющих джерел нафтусі, а саме селище є відомим бальнеологічним курортом.

Панорама Східниці

Важко встановити і походження самої назви селища міського типу Східниця. В науково-популярній краєзнавчій літературі існує версія, що назва походить від слова «сходитися». Разом з тим зазначимо, що через Східницю протікає ріка Східничанка, яка й могла дати свою назву населеному пункту.

Lgl05ysIXLU

Річка Східничанка

Стосовно визначення першої писемної вістки про селище та час його заснування в історичній літературі існує велика дискусія. Автори ще радянського багатотомного видання «История городов и сел Украинской ССР. Львовская область» зазначають, що село ймовірно виникло на початку XIV ст. Михайло Базар вважає, що село вже існувало у 1241 р. У 1237-1242 роках землі Київської Русі піддались монголо-татарській навалі під керівництвом хана Батия і розгромили «Золоту Баню», а жителі, які змогли уціліти, розбіглися по горах. Місце, де вони зійшлися й заново відбудували поселення, назвали Східницею.

Польськомовне видання “Słownik geograficzny” першу писемну згадку про село відносить до 1608 р. Цього року Миколай зі Станина Станинський, опікун Самуелі і Сузани Соколовських, Адам Журавський, підсудок галицький, Войцех Голандський від імені власного і братії Якуба і Марцина, Бартош Сжоловський і Андрій Схелковські поділили між собою землі сіл Східниця та Кропивник. В архіві віднайдено вістку про Східницю, яка датована 25.09.1515 р. В якій сказано, що: Андрій Кропивницький власник частки в Східниці заставив її котівському священику Лазару Бачинському за 15 злотих. 1567 р. Грицько Кропивницький дарував Іванові Кропивницькому пів дворища і пасовисько на Лазах у Східниці.

 110791 original

Мешканці  Східниці брали активну участь в подіях 1648 року. Місцеві селяни, під керівництвом якогось Гебруха, збунтувавшись вбили Миколу Гродського, який був урядником власника Східниці Самуеля Цебровського. Жінку Миколи видали козакам. Вбито також було міщанина і двірника Любаша та його жінку Анну. З будинку Миколи Гродського повсталі забрали 500 злотих готівки. Після цього жителі Східниці напали на східницький замочок, добули тут позакопувані скрині, а сам замок підпалили. З маєтку було забрано 500 кіп вівса, 200 кіп гречки, 100 кіп жита, 400 кіп ячменю та вівса, 100 кіп пшениці. Все, що не було забране, спалили.

Люстрація 1692 р. у Східниці фіксує трьох шляхтичів, 46 кметів. Загородників, халупників, плебанії та попа немає. Млинів у Східниці два, корчма одна. Всього в селі фіксується 52 осілих господарства. У Східниці шляхтич Свічковський володів 18-ма підданими, млином і корчмою. Пан Нагуєвський володів десятьма підданими. Пан Попель володів 18-ма підданими, двома пустими дворищами та одним  млином. Саме ж село розташоване на вівсяних і малопридатних для землеробства ґрунтах.

110296 original

Війни та супроводжуючі епідемії і епізоотії серйозно підривали розвиток Східниці. В другій половині XVІІ ст. вони доповнювалися татарськими нападами на ці терени. Найбільших втрат Дрогобиччина зазнала від нападу 1672 р. Першого червня 1677 р. шляхта відзначала, що «недавній напад повністю опустошив» ці території. Особливо потерпіла Задністрянська частина Перемишльщини – Стрийське і Дрогобицьке староства, Самбірська економія та місцеві приватновласницькі села. Орда спалила не лише окремі селянські хати, стайні, стодоли, шляхетські двори, фільварки, млини і т.д., але й зруйнувала дощенту цілі села, забравши велику кількість худоби та тисячі працездатного населення і дітей. Спеціальна ревізія 1699 р. Встановила, що у 59 селах Дрогобицького і Стрийського староств та в прилеглих до них шляхетських маєтках було спалено 1786 селянських хат, забрано в полон 3841 людину різного віку і статі. Села Уличне, Доброгостів (Дрогобицького староства), Дашава, Комаровичі, Олексин та Ярошичі – (Стрийського) були спалені дощенту. Частково постраждала і Східниця.

Галицькі села зазнали чимало збитків і від стихійних лих. Чи не найбільше дошкуляли зливи, градобиття та зв’язані з ними виливи місцевих гірських річок, котрі на своєму шляху не лише знищували посіви, але й руйнували стави, млини, тартаки, фолюші, а подекуди й господарські та житлові будівлі, спричиняли загибель людей і худоби.

У 1715 р. основною формою експлуатації місцевого селянства залишалася панщина. Разом з тим, тут існували чинші та натуральні данини. На 1715 р. Східниця сплачувала 196 зл. 12 гр. чиншу. Вартість панщини становила 936 зл.

В 30-40-х рр. XVIII ст. спостерігається відбудова селянських господарств. Зазначимо, що в цьому була зацікавлена й сама шляхта, яка володіла Східницею, адже головним виробником матеріальних благ феодального суспільства й надалі залишався селянин. Це, в свою чергу, призводить до росту чисельності селянських господарств. Однак, місцеві шляхтичі Попелі не володіли достатніми матеріальними ресурсами для надання допомоги селянину, що наклало суттєвий відбиток на стан освоєння пусток. В 1735 р. з 11,5 громадських ланів пустими лежали 9,7 % від загальної кількості селянських грунтів.

109160 original

Після першого поділу Польщі в 1772 р. село відійшло до Австро-Угорщини. За адміністративною реформою 1782 р. Східниця віднесена до Самбірського округу. На 1787 р. в Східниці нараховувалося 65 дворів, 2 корчми, млин та одна кузня. У 1820 р. було уже 71 двір, 3 корчми, лісництво та два млини. На середину XIX ст. повинності селян становили коло 76 % від їх доходів.

У 1867 р. село входить до складу Дрогобицького повіту. Як правило, кожна сільська громада мала мати власну печатку, адже в кожному селі, навіть найменшому, урядував сільський війт, яких у 1881 р. в повіті нараховувалося 73. У 1858 р. сільським війтом був Яким Бобешко. Серед тих хто поставив підписи на документі були Проньо, Дзюбак, Журавчак, Савчин, Бунь, Мурак, Томин, Яців, Скумбелян, Федишин, Баран, Ластовецький, Мазур, Слуцький, Дмитришин, Боб’як, Захарко, Данилюк. Цього ж року відбуваються перевибори сільської адміністрації і новим війтом стає Іван Мазур. На 1895 р. східницьким війтом був Міхал Стемпіцький.

Найстаріша сільська печатка відома із документу від 8 жовтня 1858 р. Печатка сажова. На лицьовому боці зображено крокуючого ведмедя. На початку 70-х рр. з’являються сині та чорні фарбові відтиски, згодом появляються чорнильні. Незадовільний стан печатки, поставленої на документі 1903 р. не дає можливості її відчитати, але відомо, що легенда на ній польсько мовна. Жодних зображень не простежується. Діаметр печатки –4 см.

Герб Східниці

На 1867 р. у Східниці нараховувалося 77 дворів. З відкриттям нафти кількість жителів села різко зростає за рахунок жителів навколишніх гірських сіл. Так, на 1880 р. в селі нараховувалося 125 дворів, де проживало 867 осіб. За релігійною приналежністю жителі розподілялися таким чином: 757 греко-католиків, 109 римо-католиків, 122 жидів. За національністю: 753 – русини (українці), 115 – поляків, 116 – німців. У селі діяв тартак на 8 кінських сил, який щорічно переробляв 1540 метрів кубічних дерева. На тартаку були 4 звичайні пили та 1 циркулярка.

DB7483

Східниця, XIX ст.

109380 original

GEDC0283

 

GEDC0282

Насос WORTHINGTON, починаючи з 1912 року за допомогою цього насосу нафта, видобута у Східниці, транспортувалася трубопроводом на залізничну колію в Борислав

Активно включилися східничани у події буремних років початку ХХ ст. Ініціативна східничанка М.Копач із Слуцьких та її чоловік Д.Копач активно агітували молодь села ставати до лав Українських січових стрільців. До січових стрільців вступили Г.Баран, Й.Баран, М.Журавчак (Грушівський), П.Дубленич, М.Дмитришин, М.Савчин, В.Стемпацький. Східничанин Яким Пронь (1891 р. народження) станом на 1 червня 1916 р. був вістуном технічної сотні 1-го стрілецького полку.

Польські власті після розпаду Австро-Угорщини та створення польської держави одразу ж розпочали терор супроти місцевого населення. У 1919 р. в Бориславі польськими солдатами було убито урядовця нафтового товариства “Галіція” Олександра Журавля та жителя Східниці Олексу Куриша.

Цього ж року у Східниці польські військові коло будинку Підпичерського двома пострілами в чоло убили полоненого українського четаря Чушака на якого доніс місцевий аптекар, поляк Зігмунд Яклінський. Криваві звірства поляків продовжувалися й надалі. Рятуючись від розправи із хати був змушений втекти відомий східницький господар Олекса Дзюбак. Шукаючи за утікачем польські солдати розгромили господарство, розграбували худобу і жорстоко побили його дочку погрожуючи спалити хату. Боячись здійснення такої обіцянки Олекса зголосився польській команді де був жорстоко побитий і незабаром помер.

Громадського радника і поважну на селі людину Олексу Журавчика польськими солдатами вигнано на примусові роботи де його було жорстоко побито. Непритомного селянина з поламаними ребрами селяни відвезли до місцевого шпиталю де він на другий день помер.

PIC 1-U-5645

Східниця, 1933 рік

Знущань зазнали й інші односельці. Було побито Дмитра Мазурика, але той зумів утекти. Розлючені поляки розграбували його господарство і забрали з приватного млину мотор. 20 липня 1919 р., не зумівши знайти Миколу Журавчака, поляки витягли з хати його сестру Магду і сильно її побили, а коли та спробувала утекти важко її поранили. Жінку знайшли лише на наступний ранок, відвезли до шпиталю де та і померла.

До жорстоких побоїв польські жандарми вдавалися практично у всіх селах Галичини. У Східниці жандарми досить часто заходили до помешкань і наказували давати їсти. За таке гостинне прийняття роздягали господарів і жорстоко їх били. На посади війтів та інших представників сільської адміністрації польська влада затверджувала виключно своїх одновірців. У 20-30-х рр. ХХ ст. війтами були поляки Станіслав Славік та Ян Бачинський.

Незважаючи на таке жорстоке відношення національне життя східничан тривало й активізовувалося. Найдавніша згадка про сільську церкву відноситься до 1589 р. У 1767 р. споруджено дерев’яну триверхну церкву св. апостолів Петра і Павла. Патроном церкви був князь Кароль Гунеер от Шварцбург Сондергаусен. Д.Блажейовський подає нам імена священиків та адміністраторів церкви, які правили у Східниці протягом XIX ст.: Григорій Сідлович (1828 – помер у 1831 р), Андронік Садовський (1831-1832), Семен Ганкевич (1833-1837), Ігнатій Волошинський (1837-помер1849 р.), Антін Калесинський (1849-1853), Антін Кріль (1853-1859), Теофіль Кокуревич (1859 –помер 1861 р.), Олексій Василевич (1861-помер 1883 р.). В 1848 р. при церкві дяк Я.Журавчак навчав п’ятеро дітей, а в 1857 р. до школи ходило семеро учнів. Станом на 1886 р. священиком на парафії був Григорій Савицький (1856 р. народження; висвячений у 1882 р., жонатий). До парафії належала 691 людина. В селі існувала школа та пошта. Село належало до Дрогобицького повіту.

GEDC0235

У 1901 – 1902 рр. на місці старої церкви споруджено нову муровану за проектом відомого архітектора Василя Нагірного. Церква у плані хрестова, п’ятиверха. Середхрестя вінчає восьмерик з банею та ліхтарем. Менші бані вінчають кутові приміщення, які виведені на ту ж висоту. Вхід на церковну територію веде через муровану стінну дзвіницю, що також була споруджена у 1901 р.

У селі досить міцними були позиції москвофілів, які гуртувалися навколо читальні ім.Качковського. Однак вони похитнулися після смерті о.Савицького. Після нього парохом стає дрогобичанин о.Василь Мацюрак. Згодом він переїхав до Лютовиськ на Турківщині де і помер. За ініціативи о.В.Мацюрака у 1910 р. у Східниці створено гімнастичне товариство “Сокіл”. Першим головою товариства став отець, що суттєво відбилося на діяльності товариства. Осередок не подав звіту за 1911-1912, 1912-1913 рр., тому невідомо чи мав він однострої, спортивну форму, прапори, відзнаки та інші атрибути сокільського руху. Відзначимо, що якихось конкретних вісток про діяльність східницьких соколів не маємо, але це не означає, що воно було бездіяльне. Товариство час від часу проводило різноманітні концерти, свята, але не надсилало звітів про ці заходи до організаційної секції “Сокола-Батька” у Львові. У 30-і рр. XX ст. сокілький рух, незважаючи на різноманітні перешкоди з боку польської адміністрації, продовжував вести активну діяльність. Так, осередок у Тустановичах станом на 1931 р. нараховував 61 чоловіка, 15 жінок та 4 молодших учасників. Місцеві соколи активно займалися спортом, організовували мандрівки до Східниці, на скелі до Урича, до Підгородців, Ямельниці та активно співпрацювали з місцевими осередками.

 111202 original

Протягом 27-29 березня 1937 р. представники східницького осередку соколів взяли участь у триденному тіловиховному кусі, що відбувався у Дрогобичі. Того ж року місцевий осередок, підтримуючи сокольську акцію щодо викупу у Стрийському парку Львова земельної ділянки для спорудження спортивного майдану “Городу для українського населення у Львові” вніс 20 злотих. Для прикладу, “Сокіл” у Бориславі вніс 10 злотих, а “Сокіл” з Дрогобича – 5. Перед 1939 р. керівником місцевого товариства “Сокіл” був Михайло Дубленич.

На місце о.В.Мацюрака приходить целібат о.Володимир Марущак (1888 р. народження, висвячений у 1913 р.), який відзначився заснуванням у 1922 р. на селі читальні Просвіти. На 1927 р. місцевий осередок “Просвіти” нараховував 53 учасників. Не втручаючись у суспільно-політичне життя громади, отець активно береться до душпастирської роботи, організовує прощу східничан до св.Землі. У 1935 р. отець організовує в селі свято “Просвіти”, яке відвідав С.Витвицький, голова Філії “Просвіти” з Дрогобича. Свято завершилося виставою, що її підготував місцевий драматичний гурток. Загинув отець на засланні.

Активними членами просвітянського життя були С.Бобешко, О.Пронів, М.Дубленич, Іван та Михайло Коцки. У неділі та свята, прохолодні зимові дні східницька читальня була переповнена молоддю та старшими поважними господарями і господинями. Тут позичали книжки, проводили голосні читання, читали й дискутували над прочитаними газетами і журналами, вислуховували реферати місцевих просвітян і запрошених гостей. При читальні існував дитячий садок до якого ходило понад 20 дітей. Двічі на рік читальню перевіряв представники Філії “Просвіти” з Дрогобича. Перевірялася господарська діяльність, фінансовий стан. Станом на 1938 р. бібліотека східницької читальні нараховувала декілька тисяч томів. Активність місцевих просвітян не залишилася поза увагою польської влади, яка за допомоги місцевих поляків та покатоличених українців знищила місцеву бібліотека на спробувала закрити читальню.

111891 original

Існував у Східниці осередок “Союзу Українок”. У лютому 1930 р. членкині бориславського гуртка “Союз Українок” організували у селі святковий захід приурочений 10-й річниці від дня смерті Наталії Кобринської. 10 червня 1931 р. представники східницького осередку взяли участь у святкуванні Свята Матері у Новому Кропивнику. Традиційними стали свята Т.Шевченка та І.Франка, “Андріївський вечір”, “свято Миколая” тощо. Місцеві союзянки активно закликали “Вертатися до своєї ноші і звичаїв”. Керівниками осередку були М.Іванчук, Р.Войтович, С.Свищ.

В селі активно діяв кредитовий кооператив. Село було поділене на окремі райони. В кожному районі окремий збірник щотижня відвідував господарства і збирав заощадження, які відносилися до кредитної спілки. На 31 грудня 1938 р. балансова сума кооперативу становила 5,2 тис. злотих.

Кооператив мав власний статут виданий Ревізійним Союзом Українських Кооператив у Львові. Щороку відбувалися загальні збори членів сільського кооперативу, на яких заслуховувався фінансовий звіт та обиралося 9 членів до Наглядової ради – найвищого керівного органу. Існувала практика, що щороку змінювали 1/3 членів ради. На чолі Ради стояв місцевий парох о. В.Марущак. До повноважень Ради входили загальний нагляд і проведення контролю над дотриманням вказівок і постанов Ревізвійного Союзу. Рада вибирала управу. Книговедення вів спеціальний книговод, місцевий грамотний селянин. Головне Ревізійне управління щороку перевіряло діяльність східницького кредитового кооперативу, 3-4 рази на рік ведення діловодства та бухгалтерію перевіряв повітовий організатор-інструктор.

Досить сильною була єврейська громада з середовища якої вийшло двоє лікарів, один аптекар, два зубні техніки та адвокат. Громада мала власний банк, синагогу, бібліотеку, що налічувала коло 2 тисяч томів. Громада досить добре налагодила роботу з місцевим українським населенням. Вона активно відвідувала заходи місцевої Просвіти, українські театри та не вступала із українцями в якісь великі конфлікти. Українці віддячувалися тим же, часто ставлячи на сцені вистави на єврейську тематику.

Сьогодні  продовжуються пошуки джерел з історії селища, церковного та культурного розвитку тощо. Незабаром побачить світ комплексне дослідження з історії Східниці, яке підготували фахівці історичного факультету ДДПУ імені І. Франка з ініціативи селищного голови І. Піляка.

Василь Менько,  
викладач катедри давньої історії України та спеціальних дисциплін 
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Франка

Теги:     Східниця      Прикарпаття      історія      Золота баня
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: