СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Клімат на території України у давнину

e-mail Друк

355353353535Ось що про наш клімат говорить у 1918 році надзвичайно цікаве наукове видання “Природа и население Слободской Украины”: “Приходится слышать, что климат наших мест изменяется к худшему, что раньше, например, количество дождей было больше, чем теперь. Если говорить только о последнем столетии, за которое имеются совершенно точные записи, то можно определенно сказать, что в наших местах количество дождей заметно не изменилось. Но вместе с тем оказывается, что количество дождей как бы волнообразно колеблется: бывает ряд лет дождливых, которые сменяются годами сухими, за ними опять идут дождливые. Дождливые годы: 1815, 1845, 1878-1880, 1913-1915. Годы сухие: 1825-1830, 1860, 1893-1895.”

 

Що ж, спробуємо за різноманітними літописами, хроніками, мемуарами, спеціальними дослідженнями та спостереженнями давніх віків хоча б фрагментарно оглянути цю цікаву проблему стосовно всього минулого тисячоліття. Як видно з історичних джерел, клімат всієї України, протягом X-XXст. значно змінювався. В окремі періоди ці зміни були яскраво вираженими, різкими, тривалими та надзвичайно інтенсивними.

За останню тисячу років Україна, як і Європа, пережила три кліматичні періоди:

- сприятливий (теплий) період (VIII-XIIст.). Максимум потепління в X-XIст.;

- малий льодовиковий період (XIII-XVIIIст.). Максимум похолодання в XVII-XVIIIст.;

- сучасне потепління, риси якого почали проявлятися ще в 1-й пол. XIXст. і яке продовжується й по сьогодні.

Кожен день газети, радіо, телебачення передають повідомлення про стихійні лиха в нашій країні та за кордоном. Майже кожне подібне повідомлення супроводжується епітетами: “небувале”, “нечуване”, “старожили такого не пам’ятають…”. Старожили, може бути, і не пам’ятають, але літописи, документи минулих століть свідчать про те, що таке бувало й раніше. До того ж людина тоді була менш захищена від натиску стихійних лих, і вони в більшості своїй зумовлювали масовий голод, епідемії, мор худоби.

… Якщо в 991 р. на наші степові землі звалилася грізна стихія: “наводнение многое и много зла сотвори”, то через три роки (994 р.) наступила “сухмень велика и знойно добре”, “жары вельми тяжкие”. Тоді від великої посухи і тривалого “бездождия” повисихали скрізь ріки, загинули “жита”, почався голод не тільки у нас, на південому сході від Русі, а й по всій Європі.

З 1000-го року екстремальні природні явища ще більш загострилися. Що не літо, то страшна спека (навіть у водоймах гине риба), або “дожди мнози… велицы” (1002 р.), які викликають великі повені – “бысть поводь сильна”. Знову, як наслідок, недорід і голод на великих територіях.

Літописи зазначають, що після 990 р. рясний урожай був тільки у 1003 р. – “…бысть умножение плодов всяких” (сприятливе літо). До того ж, у 1008 р. Русь і особливо навколишні степи, зокрема й Нижнє Приоскілля, вперше зазнали страшної навали шкідників  – “…быша прузи[сарана] мнози”. З цього часу і аж до середини XIXст. наші землі систематично, через певні проміжки буде спостошувати сарана, яка поїдала не тільки посіви, а й всю траву, навіть, листя й кору  дерев.

Десятиліття 1050-1060 рр. усюди характеризуються частими засухами, “бездождием”, навалою шкідників – гусениць, сарани, поверненням холодів. Особливо холодним і засушливим було літо 1060 р. За свідченням літописців, саме тоді в наших степах кочівники-торки перемерли від спраги і голоду, а особливо від “предельной стужи”, яка згодом наступила.

Небачена засуха на великих територіях від Дону до Дніпра сталася в 1092 р. – “…ведро бяше яко изгораше земля”, тобто від “бездождия” та спеки вигоріла земля. Через два роки посуха повторилась. Лихо збільшила навала сарани, яка поїла “всякую траву и много хлеба”. За словами літописця, “и это не слыхано было с первых дней в земле Русской”. Наступного року (1095 р.) нещастя знову повторилось. “Пришла саранча 28 августа, – зазначає літопис “Повість минулих літ”, – и покрыла землю и было смотреть страшно, шла она в северные страны, пожирая траву и просо”. Це були скрізь голодні роки.

Таким чином, у XIст. в основному переважали жаркі засушливі роки. Але порівнюючи це століття з наступним і особливо ще з пізнішими, можна вважати XIст. досить сприятливим, бо далі поступово наступало різке похолодання.

В 1144 р. спостерігалось пізнє повернення холодів весною – “паде снег велик коневи до чрева на Великдень”. В 50-х рр. XIIст. – масові епізоотії та епідемії: “И бысть мор в коних… яко же не был николиже”, “мор был и в воинстве”, “…также скот помре рогатый”.Втрата великої частини поголів’я, особливо в кочівників, які замешкували в наших степах.

До ще більш катастрофічних наслідків привела нестійкість погоди в 1161 р., коли спостерігалось “ведро и жары велицы и сухмень чрез все лето”. За словами літопису, “пригори всякое жито и всякое обилие, и озера и реки засохша, болота же выгорели, леса и земли горели”. А потім мороз “убил всю ярь”. Восени установились сильні морози. Зима ж “назло людям” стояла тепла, з відлигами і “дождями великими” та “гром бысть”. Почався голод, дорожнеча: “Велика скорбь в людях и нужа, плач неутолим”.

М’які зими у 2-й пол. XIIст. чергуються з надзвичайно холодними, які занесені в літописи під 1165, 1168, 1170 рр. У 1187 р.: “На ту осень бысть зима зла вельми, такая же в нашей памяти не бывало николиже” (вона продовжувалась до вербної неділі). Випав “снег велик”. Таких морозів раніш не було на нашій території. До того ж спалахнула епідемія.

Слід зазначити, що кліматичні явища, які тут характеризуються,не були локальними, а охоплювали величезні території.

Заморозки і сніг у квітні-травні час від часу трапляються вже з кінця XIIст., а особливо в два наступні століття.

У 1222 та 1224 рр. по всій Східній Європі встановилася спекотна, суха погода: “…бысть ведро велие и мнози лесы, и боры, и болота згораху и дымове сильнии тогда бяху, яко не видети человеком; бо яко мгла на земли прилегла”.

Перед татарською навалою, в першій третині XIIIст., спостерігається одне з найтриваліших угрупувань особливо небезпечних природних явищ (посухи, холодні літа та суворі зими), які обумовили 17 голодних років, що в свою чергу привело до значного скорочення населення. Потім на 20 років встановлюються досить сприятливі умови.

В останню третину XIIIст. знову зростає кількість екстремальних метеорологічних явищ: урагани і бурі, під час яких гине безліч людей і худоби (1280, 1299, 1300 рр.), лютують зимові холоди (1281, 1283, 1284 рр.), у кінці літа або на початку осені морози “побивают все обилие” (1291 р.). Разом з посухою починається “мор на скот” (“изомре все: и кони, и скоты, и овце, все изомре, не остася ничего”), а потім сталася й “великая нужда в народе”, “туга велика и печаль”, “многи человецы умираху различными недугами”.

XIVстоліття в наших краях та на широких просторах навколо почалося “зело велики” бурями, які “много пакости бысть”. Ураганними поривами вітру “драло дубье”. Йшли “дожди велици” (1302-1308 рр.). Після цього в 1309 р. наступила страшна спека, а потім і посуха. Разом з тим “другая казнь – пришла мышь и поела рожь, и овес, и пшеницу, и всякое жито”. В літописах підкреслено, що того року “глад  [голод] крепок по всей земле Русской”.

У першійчверті XIVст. переважали дощі, мало місце повернення пізнє холодів. Тільки наприкінці чверті, як і в три попередніх століття, сталася засуха. В літописах зазначена в 1325 р. “сухмень бысть велия и много водных мест изсохша и лесы и боры и болота выгореша”, з-за якої наступив голод, який тривав і наступного літа. Через п’ять років засуха повторилась. Вона супроводжувалася пожежами і епідемією.

Протягом 2-ї й 3-ї четверті XIVст. літописці зареєстрували 12 посух, з яких 8 повністю охопили всю Східну Європу. Люди “мнили”, що наступив кінець світу.

В 1363 р. встановилася незвичайна спека: “солнце бысть аки кровь, и по нем места черны, и мгла стояла с пол лета, и знои и жары бяху велицы, лесы и болота, и земля горяше, и реки пересохша, иные же водные места до конца изсохоша и бысть страх велик и ужас на всех человецех и скорбь великая”. В іншому літописі: “Знамение в солнце черно, аки гвозди, и мгла великая…”.

Така погода стояла фактично до 1368 р. В останній рік “облака были тогда кровави, иногда черны. И мгла стояла три месяца, и рыба в реках мерла”. Почалася, як завжди під час засухи, епідемія: “И бысть скорбь великая по всей земле, и опусте вся земля и порасте лесом, и бысть пустыни всюду непроходимые. …Не успеваху живые мертвых погребати…”.

В 1371 р. відмічена ще більша “сухмень”. Землю оповив дим пожеж. “…Толь велика мгла была, яко за едину сажень пред собою не видети …а птицы по воздуху не видяху летати, …сухмень же бысть тогда велия и зной и жар мног, …реки, леса и боры горяху и болота высохши, горяху и земля горяше”. Ведмеді, вовки і лисиці шукали порятунку в поселеннях людей.

Через три роки (1374 р.) засуха знову повторилась: “…быша зной велицы и жары, а дожди сверху не едина капля не бывала все лето”. Почався “мор велик” на “кони и на коровы и на овцы и на всяки скот, …тако и на люди”. Охопив він і наші степи, де в ті часи уже панували татари: “в Орде был мор велик”.

Себто, більша частина XIVст. характеризується переважанням сухої, спекотної погоди влітку, помірними і м’якими зимами. Сильні морози, холодні осені і пізні весни починаються в останній чверті XIVст. Особливо суворі зими (“зело студена”) спостерігалися в 1378, 1390, 1391, 1393 рр., коли “мнозем человеком измерзати и издыхати, не только человеки, но и скоти, внезапно обрестися мертву от мрази на пути”. В ті роки від холодів загинуло багато людей і худоби.

В епоху малого льодовикового періоду історичні джерела все частіше фіксують стрімкі коливання клімату. Порівняно з XIVст. у XVст. екстремальні природні явища зросли на третину: ранні і суворі зими (“зима тяжка и студено зело”), великі морози, “худі” (безсніжні) та “преизлишне снежны” зими, “…мая 7 мразы и снег был по три дни и лист на древе позябл”, весна “вельми студена, а лето студено да и мокро”,дощові хмарні  літа (“паморочно зело и дождево велми”), засухи, урагани, “лихое поветрие на люди”, як наслідок – “только слышали плачь и рыданье, и мнози от глада падающе умираху. Дети пред родителями своими, отца и матери пред детьми своими, и много разодошася…”.

Ця підвищена екстремальність клімату характерна й для XVIстоліття. Дощі змінювалися засухами, а засухи – небаченими доти негодами. Ще суворішим було XVIIстоліття.

Вже його початок не віщував нічого доброго:

1600-1602 рр.: багатосніжна, довга й сувора зима; дуже дощове літо (“дожди непрестанны”), сильні заморозки на початку літа (“великий мраз и позябе всякое жито и всякий овощ”) та ранні – восени.

1603 р.: “Лета 7111 [1603 р.] …омрачи господь небо облаки, и толико дождь пролися, яко вси человецы по ужасть впадоша. И преста [знищено]всяко дело земли, и всяко семя сеянное, возрастиши, разседяши [згнило] от безмерных вод, лиемых от воздух; и не обвея ветр травы земные за десять седмиц дней; и прежде простертия серпа поби мраз сильный всяк труд дел человеческих в полях и в виноградниках и яко от огня поядена бысть вся земля. Году же сему прошедшему, ох, ох горе, горе всякому естеству воскличющу, и во вторый злейши бысть, такожде и в третье лета…”. Очевидці великого голоду вважали, що в 1601-1603 рр. вимерла “треть царства Московського”. Майже опустіли й степи Приоскільські.

Наступні роки були апогеєм кліматичних катаклізмів.

В 1643 р. зима наступила 16 листопада. Потім за добу випав дуже глибокий сніг (“коню  по грудь”). Зима була “прежестокая” і тривала до 3 квітня. Восени 1644 р. знову випав незвичайно рясний сніг, який поламав дерева в лісі. Наступні роки були такі ж холодні.

Многопам’ятне літо 1648 р.було дуже засушливим. Літопис Самовидця свідчить про навалу сарани: “…саранча барзо великая на усей Украинебыла и барзо шкоди великие починила, збожя позъедала и трави, же не било, где сена косити”. Не було чим годувати худобу. Зима була м’яка, нестійка, тому сарана перезимувала і знову вивелась наступного літа: “…тая саранча зазимовала на Украине, з которой знову икрына весну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила”.

Засуха й сарана вразили й літо 1649 р. і всі наступні. Повторювалися засухи дуже часто, ще й супроводжувалися холодними зимами. У середині 70-х рр. XVIIст. по всій Україні стояли незвичайні холоди. Як, наприклад, у 1677 р., коли, за словами Самовидця, “зима барзо великаябыла, так снегами мела, як тех и морозами, и мало который день был без ветру, и тривала снегами и морозами великими близко до святого Георгия[кінець квітня], же юже людям не тилко сена, але и солом на хатах не ставало”.Багато людей померзли того року на дорогах.

Літом 1680 р. була по всій Україні “суша и горячность великая”, від якої загинули трави і “повисихали води”. Посуха супроводжувалась навалою шкідників.

У 1686 р. “снег великий выпал по святом Георгии и килка день лежал. Того же року червяки черные, а зростом як гусенице было множество, и коноплям и иному зеллю барзо шкодили, и так стадами ходили по дорозе и в город в брами, и из города стадами ишли на огороди, не боячись дожчов, хочай лето мокрое было”.

Наступного року літо в Україні “барзо” сухе, на всім її просторі горіли всуціль степи, особливо це стосувалося степів Приоскілля та Придінців’я.

В 1690 р. знову велике нашестя сарани: “барзо ишла широка [широкою смугою], …[багато] запсовала, зъбоже и усю ярину потравила и жита, которые застала непожатие, усе поела, и так учинила дорожнету, …и от того смороду саранче кони хорели и издыхали и всякое бидло, бо с травою и саранчю пожирали, же и мясо их смердело саранчею – кури и гуси”, “…великого мору и голоду наробила. 15 августа саранча шла яко войско полками. Саранча шла …так густо, ще облаки закрывала”.

Великі холоди взимку були на початку XVIIIст. (1708-1709 рр.), коли, за свідченням сучасників, птахи замерзали в повітрі під час польоту, а “многие тысячи людей, звери и дерев погибли”.

Наступна дуже холодна зима приходиться на листопад 1739 – березень 1740 рр. Весна тоді теж була пізня, холодна: “26 апреля выпал снег, не было тепла до мая”. “Лето было с великими блистаниями и громом, –відмічено в документі,–многие люди молниею убиты и попалены дома и град много хлеба выбил”. Урожай був дуже поганий.

Літо 1743 р. було засушливим. Прийшла сарана. Зимою стояли сильні холоди не тільки в Україні, а й по всій Європі. Посухи тривали і в  1747-1750 рр.: “за безмерною сушею учинился недород, а где и был всход, там саранчею поедено без остатка… Многие пухнут и умирают”. “От великого и безмерного голода уже ныне[1748 р.] многие жители питают себя дубовою и прочей корой и листом с малым количеством хлеба смешанным”, “…принуждена убож есть лебеду, брунки, мякину, березовый лист”. Падіж худоби.

У щоденнику академіка С.-Петербургської академії наук Гильденштедта, який подорожував нашими краями, зокрема й Нижнім Приоскіллям у серпні-вересні 1774 року, знаходимо повідомлення про нічний мороз з 12 на 13 серпня (за старим стилем) “попортивший все”. “Этот мороз был так силен,что цветы многих диких растений совершенно завяли”.

Незвичайно довга зима в 1778 р., “великая” зима з 8 листопада 1780 р. до 30 березня 1781 р., люта зима 1799 р.

Навіть ці уривчасті відомості свідчать про надзвичайно суворі кліматичні умови XVII-XVIIIcтоліть. Стає зрозумілим, чому козаки навіть влітку не знімали смушевої шапки та жупана (верхній одяг, подібний до легкого пальта), а тим більше досить теплих шароварів та чобіт. Розглядаючи український (зокрема, й слобожанський) національний одяг, який завершив своє формування саме в цей час, уже не дивуєшся, що він як на теперішній клімат занадто теплий.

Великі засухи: 1772 р., 1773 р., 1791 р., 1794 р., 1798 р., 1799 р., коли протягом літа в Приоскіллі не випадало й краплини дощу.

В 1796 р. спочатку була тепла безсніжна зима: “1796 року снегу не було, бо як в зиме святили воду,то дети были… боси, снег выпал перед Стретением… Два месяцы теплые були: ануарий и фебруарий, иже люди орали… а месяцы марта о средоностю такая зима була иж многи с птаства померзло, бидло от великого зимна поздихало. На той рок бузки, журавле, жаворонки и многие размантие птаства позмерзали”.

 Величезне занепокоєння у місцевого населення викликав зорепад, який тривав усю ніч з 22 по 23 листопада 1832 р. Населення назвало його „вогненним дощем” і вважало предвісником лиха.

Люті зими:

- 1800-1801 рр.;

- 1805 р.;

- 1822 р.;

- 1834 р. (в січні було дуже тепло, повністю розтав сніг, почало розпускатися листя на деревах, зазеленіли озимі посіви, а потім відразу вдарили морози до 10-12°С);

- 1835-1836 р. (зима спричинила “большие опустошения в здешних садах [на всій Харківщині], истребивпреимущественно самые лучшие породы фруктовых деревьев”);

- 1838-1839 р. (загинуло до третини худоби);

- 1840 р.;

- 1848-1849 рр. (знову на всій Харківщині великі втрати від морозів плодових дерев і пасік);

- 1853 р. (“Продолжительная, постоянная и многоснежная зима с 1853 на 1854 год есть явление редкое в нашем крае и которое сохранится в памяти народа”, –  писав один з дослідників природи Харківської губернії).

Про неврожайний 1847-1848 рік у російському “Журналі Міністерства Внутрішніх Справ” повідомляв з Харкова один з місцевих спостерігачів природи: “Ни один год не был так малоснежен, как 1847-1848. Зимою 1848 г. выпало снегу почти в 4 раза меньше, чем в 1847 г. Бесснежная зима в совокупности с другими обстоятельствами сделали этот год замечательным как в метеорологическом, так и в хозяйственном отношении по гибельным последствиям не только для Харьковской губернии, но и для всего полуденного края. Урожай хлеба был незавидный. Плодов и овощей не уродилось почти никаких. Осень необычайно дождливая. Недостаток сена и соломы был гибельным для овцеводства. В суровую и продолжительную зиму 1849 года в Харьковской, Екатеринославской губерниях пропало ⅔ всего поголовья”.

Серйозної шкоди садам наносили травневі приморозки, які особливо сильними були 15 травня 1881 р. та 14 травня 1890 р.

Страшна посуха в 1832-1834 рр.:Холодна і дощова весна 1832 р.Засушливе літо (“жары”), яке було “гибельным” для сільського господарства. “Скотские падежи свирепствовали с необыкновенной жестокостью”. Холодна осінь несприятлива для посівної. Рання холоднеча (“стужа”) і передчасні сніги. Розпочався голод. Та це була лише прелюдія до ще більшого лиха.

 На початку весни 1833 р. знову була надзвичайно холодна погода, з тривалими дощами, частими заморозками, навіть снігопадами – все це не сприяло росту хлібів і трав. Потім холоднеча змінилась незвичайною спекою з небувалими суховіями (“палящими ветрами”). Наступила “продолжительная, почти невиданная дотоле засуха во всем южном крае”, включаючи всю Україну. Почались епідемії: “жесточайший катар”, “болезнь с припадками холеры”. “Во всех губерниях цена на хлеб страшно возросла. В местах, более плодородных, многие заменяли хлеб дубовыми желудями и древесной корой, пытались даже смешивать муку с глиной; домашний и рабочий скот продавали за ничто”. Наступна зима була холодною з частими відлигами.

    Холодна весна 1834 р., яка супроводжувалася пізніми морозами, негодою, пошкодила посіви до такої міри, що озимі поля довелося переорати і наново засіяти. У кінці травня запанувала суха, спекотна погода, яка тривала все літо. Урожай “был худой”, місцями ярові “совсем пропали”. Голод. “Дороговизна на все жизненные припасы”. Епідемія грипу, “желчной горячки”. Від вживання “недоспевшей ржи, смешанной с вреднымирожками [зерно, заражене спорами], возобновилась рафания, или злая корча”. “Скотские падежи появились почти во всех губерниях”. Цього року був неврожай по всій Європі.

Посухи:

- в 1839 р. (“Собаки, волки и другие животные выли от жары”, “…люди, претерпевая голод, не имели возможности прокормить ни птиц домашних, ни скота. Они за безценок продавали скот и разную рухлядь или со стоном и воздыханиями сами вырезали последних коров, овец, телят, свиней, голубей, куриц, гусей и уток”),

- у 1840 р. (“Урожай озимого хлеба был вообще ниже посредственного, так что в иных имениях не возвращены даже семена”),

- 1885 р.,

- 1891 р. (“В поле хоть не гоняй. Взять нечего.”),

- 1899 р. (Безсніжна зима, суха весна та заморозки в кінці травня привели до загибелі озимих і ярих посівів. “Предстоит полный неурожай... Травы высохли. Сенокоса нет. Скот продолжают кормить соломой и сеном… Засуха так велика, что колодцы и пруды обмелели”. Пилові бурі на великих просторах “от Бессарабии до Донской области”).

Навала шкідників: у 1803 р. “саранчи явилось такое множество, что в числе мер истребления правительство назначило только 2 копейки медью тому, кто представит гарнец ее семян”.

Як повідомляють „Харьковские губернские ведомости”, вперше у 1881 р. місцеві сади були пошкоджені невідомим жуком, який знаходився в квітках яблунь, груш, слив і знищував зав’язь. З кінця 90-х рр. XIXст. великої шкоди садам почала завдавати гусінь, яка знищувала не лише зав’язь, а й поїдала листя фруктових дерев. Найбільших збитків гусінь завдала місцевим садоводам у 1901 році. У цьому ж році значної шкоди лукам завдав луговий метелик, гусінь якого знищила майже повністю траву. Запаси сіна для худоби місцевим населенням були зроблені мізерні.

Теги:     клімат      давнина      погода      краєзнавство      українці

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: