СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

ПРАІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ ЕЛЕМЕНТИ В КУЛЬТУРІ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

e-mail Друк

smalllidsdwekewБагато архаїчних елементів козацької культури, як і української традиційної культури взагалі, мають дуже глибокі історичні корені, що сягають праіндоєвропейських часів. Багато з них простежуються у культурній традиції арійської Рігведи, що почала формуватися 6000—5000 років тому в українських степах. 

 

Кобзарство - частина праіндоєвропейської традиції

Кобзарство відіграло величезну роль у формуванні національної самосвідомості українців. Його головна функціяпрославлення козацького війська та його ватажків, виховання молоді, збереження традиції.

За змістом та формою це явище має прямі паралелі в європейській лицарській культурі. Лицарські ватаги у середньовічній Європі супроводжували поети — співці: барди, скальди, трувери, менестрелі, трубадури. Безпосередній пращур кобзарів у Київській Русі — дружинний співець Боян, "що свої віщі персти на живії струни накладав, — вони вже самі князю славу рокотали". Билини мають прямі паралелі як у козацьких думах, так і в сагах скандинавських вікінгів, лицарських баладах часів Короля Артура, Карла Великого та хрестових походів.

495 44341

Співець Боян веде свою дружину до перемоги. 

Поети — співці лицарської слави — невід'ємний елемент військового культурного комплексу більшості індоєвропейських народів у середні віки. Так, ядром середньовічної армії іранців були воїни-гурки (тобто вовки). На бій їх надихав поет, читаючи перед строєм поему Фірдоусі "Шахнаме". Безпосереднім пращуром бардів, скальдів, труверів, кобзарів був Гомер з безсмертними епосами Іліадою та Одіссеєю, що описують події кінця II тис. до н. е. Епос Гомера типологічно, стилістично, жанрово є підмурком військово-лицарської поезії середньовічної Європи, в тому числі кобзарських дум.

Традиція індоєвропейської військової поезії своїм корінням сягає арійських гімнів Рігведи. У аріїв існував культ слова, яке вони наділяли фізичною силою. Сила вождя і його війська прямо залежала від кількості священних гімнів, складених і прочитаних поетом — жерцем цього вождя. Крім того, вважалося, що боги відкривають істину поетам — ріші. Стародавні арії вірили, що ріші самі не створюють поетичних картин, а лише переливають у слова істину, що відкривають їм боги в момент божественного натхнення. Поет — брахман впадав у натхненний стан теж з волі богів і з допомогою священного наркотичного напою сооми, Тому військові поети ріші у Рігведі виступають як посередники між богами та людьми.

1ccbe209c634ee34f742faf6bd2d2eaa

Віра у божественне походження поетичного таланту та натхненняодин із найбільш стійких стереотипів європейської поезії. Скальди стародавніх вікінгів склали величезну кількість віс — віршів на славу варязьких конунгів. Вважалося, що віс збільшував не лише славу, а й фізичну силу вождя та його війська. Конунги винагороджували скальдів сріблом та золотом, що, як і слово, мали магічну силу. Відбувалося своєрідне передавання частини сили та удачі вождя скальду — дружиннику. Щоб зберегти силу та щастя, так би мовити, у матеріалізованому вигляді, нерідко скарб закопували у землю або ж просто топили в болоті чи морі. 

Bragi by Wahlbom

Корені таких стосунків між військовим вождем та скальдом простежуються, знову ж таки, у Рігведі. Арії вірили, що ріші без достойної винагороди вождя не лише збідніють, а й втратять свій божественний поетичний дар. Навіть в сучасній Індії брахмани, працюючи вчителями, лікарями, юристами чи науковцями, отримують не платню, а винагороду. Тому гроші, що давали кобзарям за виконання дум, слід розцінювати не як платню чи милостиню, а винагороду за виконання містичних гімнів. Принаймні так було у давнину.

img 1238533806 6ce89

Мандрівний кобзар, козак Остап Кіндрачук намагається пробудити від сну українців...

 

Оселедець як символ єднання з Богом

Не менш архаїчним елементом в культурі українського козацтва є - чуб або, як його ще називають - "оселедець". Витоки цієї зачіски сягають дуже давніх часів.

Так, два пасма волосся розглядаємо на голові хеттського воїна, зображеного на гробниці фараона Хоремхеба, що правив у Єгипті 3400 років тому. В хеттській традиції людська волосина вважалася вкрай важливим і водночас дуже небезпечним символом. Про це свідчить хеттський текст про водоноса Цулію, якого скарано на смерть тільки за те, що з його вини в царську посудину для пиття втрапила зрізана волосина. Цей винятковий вирок засвідчує, що і в хеттів, як і в індійців, існували добре розроблені уявлення щодо волосся.

st000 05

Барельєф, ІІ тис. до н.е. Єгиптяни ведуть полонених хеттів. Характерна зачіска в одного з полонених.

ebee1d0f9b79

Хетські воїни на своїх колісницях з оселедцями.

"Оселедці" носили на голові представники різних релігійних груп Індії. Пригадаймо зачіски кришнаїтів на вулицях сучасних міст. В трактаті середньовічного індійського автора Мітрамішри говориться: "Нащадки Васіштхи носять тільки одне пасмо, посеред голови. Нащадки Атрі й Каш’япи – два пасма на кожному боці. Нащадки Бгріку залишаються без пасма, вони – мундіта (лисі). Нащадки Ангіраса носять п’ять пасем. Деякі носять одне пасмо волосся, а інші – чуб». Як бачимо, кількість пасем була родовою чи племінною особливістю, ознакою – за нею можна було відразу визначити, якого роду чи племені та чи інша людина". Мати таке пасмо означало й приналежність людини до того чи іншого соціального стану – в Давній Індії це насамперед жерці та воїни-кшатрії, так звані "двічі народжені", що належали до вищого прошарку давньоіндійського суспільства. Пасмо волосся та ще священний шнур через плече – неодмінні атрибути брахманів і кшатріїв, особливо брахманів-жерців. Людина, яка не носила цих атрибутів, а особливо пасма, вважалося, не отримувала повної винагороди від релігійного обряду. "Нехай вона завжди лишається зі священним шнуром і пасмом. Без них здійснення церемонії рівнозначне нездійсненню", - мовиться в трактаті "Вірамітродая". - Двічінароджений, що через засліплення, невігластво чи ненависть стинає пасмо волосся на маківці, очищується, виконуючи обряд покути…" Двічінароджені, жерці та воїни, називались так тому, що отримали так зване «друге народження». Бо за індуїстськими уявленнями, людина, яка не долучилася знань, має лише одне народження – від матері. а людина, яка долучилася до священних знань – Вед, здобуває і друге, вище своє народження.

x 9bb53319

Козак Мамай та індійський брахман.

nklloGxWlgs

Один із переказів Нижньої Наддніпрянщини, записаний Дмитром Яворницьким, розповідає про козаків-запорожців: «Запорожці зодягались добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте, голови брили: обриє голову та ще й милом намаже, щоб добре волосся росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин, мабуть. Та гарну та кучеряву! Замота за вухо разів два та й повісить, так вона й висить аж до самого плеча. А інший як візьме та вранці як розпустить, так вона зробиться, як хвіст у вівці. То все на вихвалку». 

В одній народній українській пісні співається:

"Питалися козака: 
Що то за причина, 
Що в вас гола голова, 
А зверху чуприна? 
А причина то така: 
Як на війні згину - 
Мене ангел понесе 
В небо за чуприну"

12654118 1038159969578328 8102767202792388842 n

Читати: Образ Козака-Мамая в контексті арійської спадщини України. 

Носити козацький чуб чи чуприну - те саме, що отримувати силу від Сонця: волю і активність, рішучість і рискованість, здатність раціонально логічно мислити та мужність. Чуб вважали оберегом козака. Для воїна-козака чуб був важливою ознакою. Є і відповідний варіант походження слова "козак": коса – косак. Коса містилась рівно на тім"ї, де є верхня чакра і, оскільки, все решту вибрито, то це підсилює енергетичний струм через чуб та активує верхню чакру. Це надає голові підвищенний енергетичний тонус, що посилює "моторність" тіла і витончує реакції. У звичайних українців склад психіки є більш вдумливий, спостережливий, тоді як українські козаки були "заведені", вони були сама дія, палання в дії і належали, безумовно, до козацької еліти. Крім того, чуприна, яка формою нагадує шлик на козацькій шапці, свідчила про зневагу кшатрія до смерті. Адже за чуприну безсмертна душа його підніметься до Сонця. Позбавити чуб козака вважалося найбільшою ганьбою. 

Screenshot 17odekeweds

Доречно буде також згадати й про воїнство Пенджабу - сікхів, котрі сформувалися у XVI столітті, майже одночасно з запорізькими козаками і, у сьогоднішній час захищають кордони Індії збоку Пакистану. Вони, як і колись запорожці, вибривають оселедця, однак ховають його під чалмою і голови не голять та дають обітницю безшлюбності і зобов'язані гинути в бою, а не від старості. Показово, що серед ніхангів - так-званої еліти сікхів (в перекл. "крокодили"), мало типово смаглявих індусів, у більшості воїнів світлі шкіра й очі.

Між українським козацтвом та воїнами-кшатріями Рігведи простежується ще чимало паралелей. Зокрема, згідно з легендою після поховання І. Сірка руку отамана сім років возили із Запорозьким військом, що робило його непереможним. Зв'язок руки з військовим культом простежується і в інших індоєвропейських народів. Геродот свідчить, що скіфи, офіруючи богу війни Аресу полонених, відтинали їм праві руки. "У заколотих жертв відрубують праві плечі з руками і кидають їх у повітря..." Зроблену з дерева правицю несли поперед римського легіону як військовий штандарт. Епос осетин, нащадків сарматів, розповідає про героя Бартраза, що як доказ перемоги приніс матері відрубану праву руку ворога. Ще у XIX ст. осетини приносили з війни відрубані правиці переможених ворогів. Усі ці звичаї стають зрозумілими, якщо згадати, що, за Рігведою, сама каста воїнів-кшатріїв виникла з відтятих рук першолюдини Пуруші, що була принесена богами у жертву.

В Мізині, на березі річки Рось, українські археологи знайшли найдавніше в світі зображення козака з чубом, накреслене на кістці мамонта. Вік зображення - 20 тисяч років. Але в радянській історіографії навіть згадувати про це зображення було строго заборонено. Адже ця знахідка переконливо доводить, що батьківщиною арійських племен була саме Україна.

ix8 CJAuRDY

Північне Причорномор'я - колиска індоєвропейських народів, вигляд з супутника.

Не був виключенням "оселедець" і серед решти індоєвропейців. У деяких норманів теж були чуби (хохли). Переважно, в тих, що перебували на службі в русичів. Що цікаво, у норманів така зачіска, як й в кшатріїв, була ознакою знаті - Ярлів,  воїв високого рангу, полководців знатного походження:

viking 09 1  sv 02 1 

"Велика хроніка", описуючи останнього представника родової знаті на польському престолі - Котішко, каже, що його голова була голою, за винятком пучка волосся на маківці - повна аналогія зі Святославом. Схожа зачіска у князя Вацлава на мініатюрах Вольфенбюттельського рукописа. Споріднені слов'янам балти теж не були схильні відпускати волосся і бороди. На середньовічних зображеннях прусів бачимо голені підборіддя, довгі вуса і коротко підстрижене волосся (іноді розпізнаються чуби). В іконографічній традиції Литви зображення Ягелла (Ягайла) дуже схоже на князя Святослава. Такий же був і загальний вигляд литовської шляхти того часу.

0vyYNyeWvK0

Чуб - зачіска литовської знаті. Вся вона, як відомо, вийшла з єдиного етнотворчого казана Русі.

MlcY7lTxw6w

W4ElMReSOcY

Портрет князя Вітовта, XVII ст. 

vdkxWimIKIA

Шляхтич на "сарматському портреті", Річ Посполита.

Gb6zgRUO25c

Шляхтич на "сарматському портреті", Річ Посполита.

shlch49

svkdffkwerr10

SKSDASD111

На острові Мальта в каплиці Арагона є цікавий надгробок Великого магістра Мальтійських лицарів Ніколо Котонера, виконаний скульптором Доменіко Гвіді (1628 - 1701). Один з атлантів, що підтримує цей пам'ятник, схожий на запорожця, який розриває пута. Мистецтвознавці сходяться на думці, що це зображення литовського князя Радивіла, колишнього гребця на галері в турецькому полоні, і якого пізніше звільнили мальтійські лицарі. І знову питання: чому у князя козацька зачіска?

img26

8vyap-PIvag

Подібні оселедці носили й стародавні кочові племена: гуни, тюрки, осетини, албанці.

osel Pecheneg

На світлині зображений печенізький вершник. Насправді, це касог-черкес.
Цікаво зауважити, що козаки, межувавши постійно з кочовим світом, фактично, самі були частиною цього світу.
Ці блискавичні, унікальні вершники, повелителі степів, характерники, пращури скіфо-сарматських народів,  всотали в себе як європейську, так і східну культури.  Починаючи від тюркізмів, яких чимало в козацьких гідронімах і антропонімах, завершуючи зовнішім виглядом - костюмом, близьким до східного та чубом-айдаром, що був типовою зачіскою й у казахів, і ряду інших кочівників:

 osetyndasdadfsd
Волосся на голові вистригали і залишався лише один великий жмут волосся у вигляді чуба, 
зазвичай на тімені або потилиці. Часто його заплітали для зручності в косичку, але могли і не заплітати. 

osel Turkics 

Тюркські (козацькі) кам'яні баби з "оселедецями" і сережками у вухах.

Читати: КАМ'ЯНІ БАБИ - СТОРОЖІ УКРАЇНСЬКИХ СТЕПІВ.

Albamddxcewjs

albadnsd

А це албанці - давній балканський народ, який веде свій початок від пелазгів ("лелеги", "журавлі") -  
об'єднання давньоукраїнських племен, що за часів трипільської культури переселялися з Праукраїни "на нові землі", зокрема Балкани.  
Чуби в албанців такі ж як і в запорожців. Чоловічий костюм албанця - це костюм воїна. Гірські воїни, схожі на наших гуцулів за такими ж жилетками (кептарями). Так само як наші козаки під проводом Сірка, албанці під проводом Скандербега відбивали атаки 100 000-х орд турків і не програли жодної битви, поки був живий Скандербег. Тому, можливо, Скандербег теж був характерником, як і Сірко. Стосовно походження албанців, то тут більше здогадок, ніж фактів. Їхніми предками були арії, як і в нас. Мають ті ж самі гаплогрупи в генетиці, що і ми: R1a - арійська і I2a - трипільська.

Пелазгами називалися племена, які в кінці 3 тис. до н. е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я. «Пелазги» (в перекладі з санскриту — лелеки, журавлі) — це прийнята у згаданих краях назва арійських племен лелегів (Шилов Юрий. Праистория Руси // Начала цивилизации. — М.: Раритет, 1999. — С. 267).  Лелеги-пелазги заснували Трою і пішли далі на Захід, зокрема в Італію і Грецію. «Першими індоєвропейцями в Греції були не греки, а пелазги, які прийшли з півночі у III тис. до н. е.» (Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України. — К. Абрис, 1994. — С. 106.). Геродот писав, що Геллада початково називалася Пелазгією, а ряд дослідників навіть вважає, що ці назви є спорідненими. Плутарх стверджував, що пелазги були засновниками Риму, і писав, що «пелазги, які обійшли більшу частину землі і підкорили мало не всі народи, поселились там і дали місту своє ім’я в ознаменування сили своєї зброї». «Приблизно у 22 ст. до н. е. пелазги завоювали Крит, де з їхньою появою виникає грандіозна Мінойська (точніше, Середньомінойська) культура. В ідеальних умовах великого острова і відсутності серйозних суперників на морях вона протягом 700 років могла розвиватися безперешкодно і стала явищем воістину унікальним, за багатьма параметрами перевер¬шивши всі сучасні їй цивілізації стародавнього світу» (Шамбаров В. Е. Русь: дорога из глубин тысячелетий. — М.: Алетейа, 1999).

fldfsdfsdsdfjdsfjsdfjs

Албанець у шапці папасі з червоним шликом, як запорізький козак.

За описом Страбона, «за багато століть» до утворення держав Греції й Риму Пелазги заселили Фракію, Малу Азію, Палестину, Грецію, Македонію, острів Кріт, Італію, всі острови Егейського моря, Сицилію та інші території. Морейський півострів та Фессалія йменувалися Пелазгією (Pelazgia). Геродот підкреслював, що «афіняни походять від пелазгів» На думку Страбона й Діоніса Галыкарнаського ім’я Пелазги дане за те, що вони масово й згуртовано долали великі відстані, змінюючи місце свого проживання. Д. Галікарнаський стверджував, що Пелазги заселили Італію «за п’ять століть до Троянської війни». Першу грунтовну наукову працю про Пелазгів як праукраїнський союз племен написав російський вчений-етнолог середини XIX ст. Олександр Чертков («Пелазго-фракийские племена, населившие Италию», М., 1853). Радянська історіографія, виходячи з шовіністичних та українофобських позицій, замовчувала будь-які відомості про Пелазгів. Тодішні вихідці з українського етнотворчого казана ще зберігали світлі зовнішні покрови, властиві раннім арійцям, тому Гомер називав їх «богосвітлими пелазгами» (Одіссея, XIX). 

"Оселедець" був і у славетного царя гунів середини V ст. - Аттіли:

d88da8dbaf87

63057138 CHubuy Gunuy 1

Читати: Аттіла - цар Великої Скитії

За виглядом, гуннський цар мало чим відрізнявся від Святослава. У цьому контексті варто порівняти описи зовнішності Святослава та Атілли, зроблені середньовічними хроністами:

Йордан про Аттілу: Був він чоловіком, народженим на світ для потрясіння народів, жахом всіх країн, який, невідомо з якого жеребу, наводив на все трепет, широко відомий всюди страшним про нього уявленням. Він був гордовитий ходою, метав погляди туди і сюди і самими рухами тіла виявляв високо вознесену свою могутність. Любитель війни, сам він був поміркований на руку, дуже сильний розсудливістю, доступний тим, хто просить і милостивий до тих, кому одного разу довірився. За зовнішнім виглядом низькорослий, з широкими грудьми, з великою головою і маленькими очима, з рідкою бородою, зворушений сивиною, з приплюснутим носом, з огидним кольором [шкіри], він являв всі ознаки свого походження.

Пріск Панійський про Аттілу: Для інших варварів і для нас були приготовлені розкішні страви, сервірування на круглих срібних блюдах, а Аттілі не подавали нічого крім м'яса на дерев'яній тарілці. І у всьому іншому він виявляв помірність: так, наприклад, гостям подавалися чаші золоті і срібні, а його кубок був дерев'яний. Одяг його також був скромний і нічим не відрізнявся від інших, крім чистоти; ні меч, що висів у нього збоку, ні перев'язі варварського взуття, ні вуздечка його коня не були прикрашені, як у інших скіфів, золотом, каменями або чим-небудь іншим цінним.

h09TafjUBbY

Лев Диякон про Святослава: З'явився і Сфендослав, що приплив по річці на скіфській турі; він сидів на веслах і веслував разом з його наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надмірно довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся - ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла цілком співмірні, але виглядав він похмурим і диким. В одне вухо в нього була просунута золота сережка: вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Вбрання його було білим і відрізнялося від одягу його наближених тільки чистотою (Лев Диякон. Історія. IX 11. М., 1988. С. 82.)

Схожість вражаюча. Причому в обох описах присутні скіфські порівняння. Все це дає змогу зрозуміти, що оселедець - арійська зачіска, кшатрійсько-жрецький елемент, котрий козаки всотали і привнесли в нашу українську культуру. 

64G5bYfiblk

 

 

Червоний - колір аріїв

Червона китайка та малиновий козацький прапор мають також дуже давню історію. Рештки червоного поховального покрову археологічно зафіксовані в могилі отамана Івана Сірка, що помер 1680 р. Під червоною китайкою ховали в Україні навіть у XVIII ст., але тільки козаків.

zhupan

Безпосередні пращури козаків дружинники Київської Русі теж любили червоне. Це колір переважної більшості стягів, корогв та значків княжої дружини на мініатюрах давньоруських літописів. І у літописах, і в "Слові о полку Ігоревім" безліч згадок про червені щити, корогви, стяги, княже крзно. І це загальноіндоєвропейська військова традиція. Червоний бойовий одяг носили спартанці та воїни Риму. У плащах такого кольору йшли на бій кельти та стародавні перси. Археологічні рештки свідчать, що скіфи та сармати теж фарбували бойовий панцир та зброю в червоне.

prapor133

Стародавні арії були, як зазначалося, вогнепоклонниками. Червоне полотнище символізувало бога вогню Агні. Беручи червоний прапор у бій, арії вірили, що на їхньому боці воює сам Агні та інші боги. Бойовий клич "З нами бог" був не абстрактною формулою. Оскільки арії спалювали померлих, то червоний колір був також кольором жалоби. Тому перед спаленням воїна вкривали червоним. В одяг такого кольору людину вдягали перед стратою. Міфологія зображує бога потойбічного світу Яму в червоному одязі. Кольором військової верстви кшатріїв був саме червоний.

0 1ae96b b024c31d orig

Савітрі і Яма - бог потойбічного світу.

В індоарійській культурній традиції відродження також символізується червоним кольором. Досі перед весіллям або народженням дитини в Індії люди фарбують у червоний колір стопи ніг, кисті рук, голову. У багатьох похованнях так званої катакомбної культури півдня України кістки стопи, кистей рук, черепи похованих нерідко бувають густо посилані червоною вохрою:

mezinimg 1709

Читати: Мізинські музичні кості.

Взагалі на півдні України під курганами розкопано тисячі поховань IV—II тис. до н. е. Померлих клали в могилу в скорченій позі й густо посипали червоною вохрою — прообразом козацької китайки. 

 

- Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

Використана література:

1. Мандзяк О.C. Бойові традиції аріїв: На шляху до реалій українських бойових мистецтв. – Тернопіль: Мандрівець, 2006. – 272 с.

2. Г. М. БОНГАРД-ЛЕВИН, Э. А. ГРАНТОВСКИЙ.  ОТ СКИФИИ ДО ИНДИИ.

3. Сергій Плачинда. Лебедія (Як і коли виникла Україна).

4. Трубачов О.Н. Индоарика в Северном Причерноморье. 

5. Каганець І.В. Арійський стандарт. Технологія переходу в Простір волі. - Київ-Тернопіль: Видавництво "Мандрівець", 2014 - 576 с.

6. Книжкова підбірка: Арії. Індоєвропеїстика. 

Теги:     Козаки      українці      арії      Рігведа      веди      кобзарство      співці      скальди      ріші      сікхи      Пенджаб      Північне Причорномор'я      культура      традиція

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: