Український народ дуже довго терпів знущання від панів та різних чужинців, але кожному терпінню надходить кінець. На початку вісімнадцятого сторіччя люди, які втікали від нелюдської долі, почали збиратися в низах Дніпра та утворювати загони. Ці люди були хоробрими бунтарями, які повставали проти лихого відношення до селян, та ставали на захист простого знедоленого народу. Люди звали їх своїми захисниками та справедливими лицарями або просто - гайдамаки.
Саме слово «гайдамаки» має турецьке походження і буквально означає – нападати, турбувати. Гайдамацький рух розпочався приблизно в перші десятиріччя вісімнадцятого століття і тривав досить довго, аж до кінця 60-тих років того ж століття, згодом він вилився у величезне повстання, яке залишило в історіі України глибокий слід. Одне з найбільш грандіозних народних повстань на Західній Україні історія знає як «Коліївщину».
Організатором посвтання став козацький отаман Максим Залізняк, який проголосив промову-заклик українському народу до всенародного повстання проти гноблення польських магнатів, скасування панщини та відновлення Гетьманщини. Входячи в українські міста і села, гайдамаки скасовували всілякі роботи і податки польському панству та ліквідували панщину. Селяни зустрічали гайдамаків хлібом-сіллю, та приєднувалися до загонів повстанців.
Серед гайдамаків не було боягузів – сюди йшли тільки безстрашні, сміливі люди, які не боялися „ні вовка в лісі, ні кольки в чистому лузі, ні бистрої води“. В одні гайдамацькій пісні наведено розмову парубка з матір'ю, яка вмовляє сина не йти „в чорний ліс“: „Не йди, синку, у пожари! Бо там тебе пожар спалить“. „Мене, мати, пожар знає, як я іду, загасає!..“.
Деякі гайдамаки, згідно з народними уявленнями, були "характерниками" (як і козаки). Вони вміли відвертати кулі, замовляти рушниці ворогів, щоб не стріляли. Дехто володів навіть магічною силою, як наприклад, Гнат Голий, котрий "махнув шаблею – ляхи самі себе порубали". Однак треба визнати, що більшість гайдамаків і справді володіли неабиякою силою, що простежується у різних ситуаціях, зокрема у відкритому бою: Бондаренко "ляхами греблі гатив", Левенець "як пальне з рушниці – повалить цілу тисячу", "ватажко Вовчок... як узяв їх гнать, то так ратищем і на той, і на той бік їх і кладе".
Незважаючи на такий собі образ безжального ненависника панів, перекази свідчать, що гайдамаки були здатні також на різні благородні вчинки. Вони могли змилуватись над панною і відпустити її разом із хлопчиком-слугою або нагородити пасічника скарбом за одержаний від нього одяг.
Як правило, діяльність гайдамацьких загонів починалася навесні і тривала до осені. Взимку їх діяльність не фіксується. Але з настанням весни, в лісах і байраках, на хуторах і пасіках, у запорозьких степах гуртувалися селяни-втікачі. Вони об’єднувалися у загони і здійснювали напади на панські маєтки. Гайдамацькі загони здебільшого складалися з селян та запорозького простолюду, наймитів, міщан-ремісників. Майже в кожному були запорожці. До загонів прагнули залучити мешканців того краю, куди передбачався похід. Однією з важливих умов успіху гайдамаків було їх швидке переміщення, тому вони завжди мали добрих степових коней. У верховій їзді гайдамаки не поступалися регулярним військовим. Їхні загони не мали валок. Ще важче було впоратися з пішими гайдамаками. Вони, ховаючись у високій траві, влучно стріляли. Коли ж їх оточувало польське чи російське військо, билися відважно, завдаючи великих втрат, і змушували відступити. Якщо ж була несила перемогти, гайдамаки гинули в бою, але не здавалися. Хоробрість і спритніть гайдамаків, їхнє уміння битися визнавали навіть вороги.
Поповнені загони з кожним разом просувалися все далі. Люди вже не могли виносити тяжкого кріпацького життя. Панські знущання не мали меж у приниженні гідності людини. Завойовники вважали українців за „бидло“, дешеву робочу силу, вживаючи усіх заходів, щоб тримати їх в рабській покорі. Судити про характер конфліктів того часу можна уже зі самих заголовків розповідей: „ Пан–хуже ката“, „Не було кому за сироту заступитися“, „Люди мерли, як мухи восени“, „Правдива катюга“, „За собаку–десять людей“, „Панська ласка“,„Чого тільки не виробляли пани“, „Жертва панських забав“ тощо. Так, в одному з оповідань гайдамацького циклу розповідається, що на панській будівлі кріпаки-будівничі переносять на плечах тяжкі колоди, а пан стає на колоду зверху, підганяючи робітників криком: „Не хитать, лайдак! Прентко издь, пся твоя маць!“ На таку свавільну поведінку якось трапилась відповідна реакція–один юнак, схопив кілка і розбив панові голову, утікши після цього в ліс. Це один з прикладів протесту, коли юнак переходить зі стану кріпацтва, панської наруги до боротьби проти панського гніту.
Влітку 1768 року до загону Залізняка приєдналися козаки на чолі з ватажком Іваном Гонтою. Усі разом вони вдалися до облоги міста Умані, де згодом вчинили розправу над польськими шляхтичами. Умань на той час стала столицею повстанців, де було проголошено відродження Гетьманщини, а Залізняка (уже полковника) було визнано Українським гетьманом.
Все більша кількість українського населення приймала участь у русі Коліївщини. Знову почала (як і 120 років перед цим), відроджуватися державність України. Такий стан справ породив страхи у короля польського, і той попрохав допомоги у російської цариці Катерини, щоб вона вислала своє військо на Україну. Гайдамаки в свою чергу мали надію, що російські вояки ідуть їм на допомогу. Обманним шляхом заманивши Гонту та Залізняка, ніби-то для переговорів, російський полковник Гур’єв дав наказ про їхній арешт.
Знищення гайдамаків
Об’єднавшись з польськими караючими загонами, російські солдати почали знищувати гайдамаків на підступах до Умані. Сотні та тисячі повстанців були повішані в містах та селах багатостраждальної України. Велика кількість була взята у полон, та переведена на суд до польського міста Кодні.
Страшні часи прийшли до українців: шляхтичі катували та вбивали народ український, а суди Росіїї карали повстанців побиттям та вічною каторгою в Сибіру. Великого гетьмана Залізняка також засудили до вічної каторги, але на шляху до Сибіру, він зробив спробу втечі. Першого разу його було спіймано разом із однодумцями, а при другій втечі Залізняк зміг приєднатися до загону російського бунтаря Омеляна Пугачова. Згодом під час селянського повстання він загинув,загубивши своє життя у боротьбі за свободу не свого народу а російських селян.
Гонта ж,пройшов страшні муки та катування, та врешт його стратили, відтявши голову. Після придушення великого повстання, гайдамаки стали розходитись в різні сторони, Запорізька Січ була також зруйнована а Правобережна Україна була закатована польско-шляхтицьким урядом. За наказами регіментара польського війська ,воєводства Київського Стемп-ковського ,козаків вішали, чвертували, катували, сажаючи на палі. Найжорсткіші розправи було вчинено з жителями Кодні, які підтримували гайдамаків.
Зазнавши поразки на той час, Коліївщина на довгі століття залишалася,та і залишається на сьогодні в пам’ті народу, як приклад великого прагнення українців до свободи. Причинами великої поразки була неорганізованість гайдамацьких загонів, відсутність об’єднань окремих груп, що породило цілковиту стихійність руху і як наслідок - цілковитий розгром.
© Портал SPADOK.ORG.UA
