СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Брати по духу і зброї. Про дружбу козаків і татар

e-mail Друк

Untitled444434523525325-478Взаємини українців і татар із глобального протистояння перетворюються на ритуал противників-рицарів – вони "гостюють" чи "навідують" один одного, а захопивши полон, ведуть чесний торг. І це, за словами Івана Сірка, не має бути "приводом для великої війни".

 

Образ татар у поточній історичній свідомості - ніби дзеркальне відображення ідеалізованого образу козака. Насправді годі уявити природніших спільників і побратимів, ніж запорожці й кримчаки.

Вони майже одночасно виходять на арену історії й так само одночасно сходять із неї, аби вже в стереотипних спотвореннях виринути на сторінках підручників.  

Козацтво як східне лицарство  

Звичний для нас погляд на козацтво як головного захисника українських земель від набігів погано узгоджується із самим фактом мільйонних втрат населення від набігів. Щоправда, звинувачувати в цьому козацтво не випадає.

Жодна країна, що потерпала від набігів, не спромоглася організувати гідну військову оборону. Ані Молдова, ані Московська держава, ані Річ Посполита. Інша річ, що захист від набігів був записаний до чеснот запорожців значною мірою постфактум.

Набагато адекватнішим образом видається вислів польського автора XVI ст. Бартоша Папроцького про "пограничний спорт". І козаки, й татари полюють за здобиччю, ризикуючи власним життям, здобувають воєнну славу і воєнні трофеї.

Натомість документально підтверджених випадків козацьких походів з метою визволення турецьких рабів майже немає! Хоча документально засвідчені, так би мовити, принагідні звільнення бранців та захоплення інших бранців - татарських.  

Про українське козацтво як корпоративне військо, своєрідну піратську республіку воїнів написано дуже мало. Лише нещодавно Наталя Яковенко наголосила на типовому в тогочасній Європі праві шаблі на грабунок мирного населення.

alt
 Малюнок Олександра Міхнушева

Всупереч ідеалізованому міфові, під час тої-таки Хмельниччини козаки грабували мирну руську людність нарівні з польською і єврейською (як це було, приміром, у волинському місті Киселин 1648-го року). У становій Європі козаки як професіонали на полі війни багато в чому почувалися ближчими до інших вояків (тих самих татар), ніж до православних міщан чи селян.  

Відмежування військовості від простолюду, від мирної хліборобської праці - одна з основних засад козацької ідентифікації. У літературному творі XVIII ст. "Відповідь запорозьких козаків українським слобожанам" це розрізнення висловлено максимально яскраво:  

Що ж се?.. Яка там твар мемекає: ми, ми!  

Ах, трясця ж в його ма! Рівняються з людьми!..  

Не тільки ж бо з людьми, а навіть з козаками.  

Ах, плем'я гаспидське! Та ми ж вас батогами!...  

Завдяки зусиллям православної ієрархії козацтво поступово стає уособленням захисту православ'я. Ця ідея, у свою чергу, стимулює стрімкий розвиток міфу про козацтво як європейське лицарство.

Найбільша проблема таких схем - розмаїття контактів, зв'язків, взаємовпливів козацтва зі Сходом. І йдеться не лише про лексичні запозичення (бунчук, майдан, сагайдак тощо), оселедець чи шаровари.   Козаки переймають бойову тактику яничарів - гарматний і рушничний обстріли противника із-за возів.

Варто окремо наголосити, що упродовж XV-XVII ст. османська армія була найсучаснішою в Європі, саме яничари були першим в історії регулярним військом, забезпеченим вогнепальною зброєю. Тож не дивно, що давньоукраїнська назва рушниці - яничарка.  

У Середньовіччі Крим був українським і не безлюдним  

Тоді, як козаки й татари вправлялися в "пограничному спорті", мирні мешканці шукали способів вижити в огорнутому постійною небезпекою регіоні. Навіть у східній неволі життя не закінчувалося.

Академік Агатангел Кримський писав, що втрати українського населення внаслідок работоргівлі спричинили породичання між українцями й татарами. Про антропологічну слов'янськість більшості османських придворних і воєначальників писали практично всі мандрівники.

Окрім того, в другій половині XVII ст. етнічні українці становили більшість населення Криму! З матеріалів перепису 1666-1967 років (які навів у своїх подорожніх нотатках турецький мандрівник Евлія Челебі) відомо, що, в Кримському ханстві мешкали 187 тис. татар, 20 тис. вірменів, греків, євреїв, караїмів і 920 тис. невільників із Півночі.  

У 1675 році запорожці вирушили походом на Крим під проводом Івана Сірка. Сірко - архетипний козак, збірний образ шукача лицарської слави. За переказами, він народився з зубами й одразу після пологів схопив зі столу пиріг і почав гризти. Все життя Сірко гриз ворогів, а тогочасна французька газета писала, що він "навіть уві сні ріже мусульман".  

Насправді логіка поведінки Сірка була ситуативною. Незадовго до походу 1675 року в татарських степах стався недорід, і Сірко дозволив татарам випасати худобу на запорізьких землях. І це тоді, коли Гетьманщина разом із Росією воювала з Османською імперією й Кримом за Чигирин, ще недавно - столицю!

На закиди гетьмана Самойловича Сірко відповів: "Коли б і чорт, пане гетьмане, помагав людям в крайній їх нужді, то зневажати те не годиться... То коли ми з татарами живемо по-сусідськи й допомагаємо одне одному, то це для розумного й не дивно".  

Сірко шанував сусідів-воїнів, але не мав пощади до мирних мешканців, навіть співвітчизників. 1675 року під час походу на Крим він вивів звідти 7 тис. невільників. На питання кошового, чи, бува, хтось із них не бажає повернутися до Криму, близько 3 тис. людей відповіли ствердно.

Вони аргументували це тим, що в Криму вже мають родини й садиби, а в Україні в них не лишилося нічого. Тоді, за переказом козацького літописця Самійла Величка, Сірко наказав цих людей відпустити і тут-таки усіх їх перебити. Козак, який понад усе цінує свободу, не спромігся зрозуміти поселенців.

Чи татари зраджували Хмельницького?  

Найяскравіший приклад військової співпраці козаків і татар - перші роки повстання під проводом Богдана Хмельницького, що згодом переросло в грандіозну війну.

Аксіомою масової свідомості стали звинувачення кримчаків у "зраді" Хмельницького та недооцінка їхньої військової допомоги. Щоправда, залишається незрозумілим, чому така нібито неістотна для гетьмана допомога оберталася для українського війська поразками, тільки-но татари "зраджували", і чому Хмельницький не починав жодної битви без приходу татарського війська?

Розвідки військового історика Івана Стороженка довели, що уклавши союз із Кримом (ціною якого, до речі, було право татар збирати ясир на українських землях), Хмельницький забезпечував поєднання козацької піхоти з татарською кіннотою. Це ліквідувало оперативну перевагу польської армії, яка дозволяла полякам перемагати козаків-піхотинців у всіх попередніх повстаннях.

alt
Кримський вершник. Реконструкція із фільму Олеся Саніна "Мамай". Герой-українець наприкінці одружується з татаркою

Значення татарської кінноти розуміли всі. В анонімному щоденникові поляка - учасника Пилявецької битви - записано: "Весь наш порятунок полягав у тому, щоб швидко воювати проти ворога [козаків], не чекаючи поєднання з ним татар".

Що ж сталося 1651 року під Берестечком? Чи хан "зрадив" Хмельницького? А сталося так, що проведення битви збіглося з мусульманським святом Курбан-байраму, під час якого вести бойові дії заборонено. Хан попередив про це гетьмана й просив відкласти битву, однак, на прохання Богдана, таки вивів свої війська.

Але на самому початку бою було вбито хана Амурата, котрий впав головою в бік, протилежний розташуванню війська ворога. Після цієї події, яку татари сприйняли як знак Аллаха про немилість за порушення його приписів і неприпустимість подальшої битви, кримчаки кинулися втікати.  

Козацько-татарська федерація  

Чим керувався кримський хан, вступаючи у війну з Річчю Посполитою на боці козаків? Імовірно, він прагнув зберегти нетривку рівновагу сил між Річчю Посполитою, Росією й Османською імперією.

Знаємо, що союз Хмельницького з Москвою призвів до відчутного посилення російських позицій у регіоні. Наслідком цього стала поетапна ліквідація Гетьманщини (1764 рік), Запорозької Січі (1775 рік), Кримського ханства (1783 рік) і Речі Посполитої (поділи 1772, 1793 і 1795 років).

Символічно, що в протистоянні російському наступові кримські татари підтримували Івана Виговського 1659 року в переможній битві під Конотопом, а в Конституції Пилипа Орлика 1710 року йдеться про "закони близького сусідства, що нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою".

Виступаючи 1991 року на першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у Києві, вчений-тюрколог, професор Гарвардського університету Омелян Пріцак закликав вивчати всі процеси етнічно неукраїнських державних структур нарівні з етнічно українськими державами й побачити в татарах "не диких зайд, грабіжників, а нарівні з запорожцями - наших предків".

-----------

ЦИТАТА

Два береги одного степу

"На відміну від знеособленого турка ("пса", "скверного варвара", "люнатика" (натяк на ісламський півмісяць), сприйняття татарина в козацьку добу виглядає набагато еластичнішим...

...Описуючи початок Хмельниччини, навіть православний ортодокс Григорій Грабянка змушений визнати, що бойовий побратим Хмельницького, перекопський мурза Тугай-Бей, був "воїн славний і невимовно відважний". Самійло Величко піде ще далі, написавши: "Невільницьке лядське ярмо було відтято і знищено козацькою та кримською шаблями".

...Взаємини козаків і татар під пером Величка з глобального протистояння перетворюються на ритуал противників-рицарів – вони "гостюють" чи "навідують" один одного (тобто чинять взаємні відплатні наїзди), а захопивши полон, ведуть чесний торг, визначаючи розмір і термін викупу.

Характерно, що козацький літописець кілька разів програє однаковий епізод: козаки оголошують полоненим татарам, що коли впродовж вказаного терміну ті не доставлять викупу, їх буде відіслано в "безвихідну" московську неволю; татари ж, почувши це, "здригаються від страху" й швидко здобувають гроші, після чого бранців "ласкаво відпускають".

...Підсумкова фраза з листа, що його буцімто написав кошовий отаман Іван Сірко до татарського хана: "А що ваші й наші чамбули з охочих молодців, гуляючи по розлеглих і диких степах, сходитимуться й битимуться, того нам і вам ставити за достатню причину до зачинання великої війни не треба".

Ця фраза – напрочуд точний відбиток козацько-татарських узаємин упродовж кількасотлітнього співжиття над берегами одного й того самого степу".

Наталя Яковенко,
"Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України"


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: