Цими днями в українських кінотеатрах відбулась прем'єра найочікуванішого у цьому році фільму вітчизняного виробництва - "Захар Беркут", знятого за однойменною повістю Івана Яковича Франка. Ми вирішили поділитися з вами своїми враженнями від перегляду - що сподобалося і не сподобалося у фільмі Ахтема Сейтаблаєва, і чи буде мати це кіно успіх на українському та світовому рівні.
Події розгортаються у 1241 році. В Українських Карпатах на чолі зі старійшиною Захаром Беркутом живе громада села Тухля, на землях на які претендує руський боярин Тугарин Вовк. На полюванні у доньку Тугарина закохується один із синів Захара - Максим Беркут. Усе це ще більше ускладнює протистояння двох родів, котре тим не менш незабаром можна було б вирішити, якби над ними не нависла ще одна загроза - насувається військо Золотої Орди. Максим з братами вирушає в ліс і по дорозі зустрічає скривавлену жінку, котра розповідає, що монголи вже тут і спустошили їх село. Довго не думаючи, сини Захара заходять в село і вирішують помститись, а за одно звільнити з полону своїх людей. Вони тихо прокрадаються вночі і розправляються з ворожим табором. В бою вбивають кровожерливого сина монгольського хана. Довідавшись про це, хан вирішує будь-якою ціною знайти вбивцю і розправитись з ним особисто. Він використовує Тугарина Вовка, який боїться за свою владу і дає згоду допомогти, інакше хан буде просуватися через усі Карпати і спустошить усе на своєму шляху.
Повість "Захар Беркут" наш геніальний Іван Франко написав за півтора місяці з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений львівським часописом «Зоря». Вперше видано у цьому ж часописі у журнальному форматі у 9 номерах за 1883 рік. Це одна з найуспішніших повістей в українській літературі: за більше як 135 років з часу написання повісті, в оригіналі українською його перевидали вже сотні разів загальним накладом понад 5 млн примірників.
Отже, "Захар Беркут" Франка - це шедевральний матеріал, про який багато хто з режисерів міг лише мріяти. Чи вийшов у Ахтема Сейтаблаєва та його напарника Джона Вінна шедевр? Про це поговоримо далі.
Нагадаємо, кінострічка "Захар Беркут" вийшла в прокат 10 жовтня 2019 року тривалістю 1 година 35 хвилин з бюджетом ₴ 113.5 млн. Майже усі головні ролі в фільмі виконали відомі і маловідомі голівудські актори, а також деякі українські:
- Роберт Патрік в ролі Захара Беркута ("Термінатор 2: Судний день"),
- Томмі Фленаган в ролі Тугарина Вовка ("Сини Анархії"),
- Елісон Дуді в ролі дружини Захара ("Індіана Джонс і останній хрестовий похід"),
- Поппі Дрейтон - донька Тугарина ("Хроніки Шаннари"),
- Алекс Макнікол - Максим Беркут,
- Роккі Майєрс - Іван Беркут,
- Аліна Коваленко - Росана,
- Олег Волощенко - Гард,
- Андрій Ісаєнко - Петро.
Роберт Патрік в ролі Захара Беркута
Загальні враження від фільму
Перше, що кидається в очі (ще з трейлеру) - це постійне намагання зняти фільм на голівудський манер, по голівудським стандартам, образам і шаблонам. І ці шаблони, чесно кажучи, вже набридли. "Захар Беркут" не став виключенням і увібрав усі найбільш "заїжджені" та розповсюджені ходи і прийоми голівудського екшену, які ми бачили вже "сто разів". Вдумайтесь: режисер мав величезну свободу - тут тобі і карпатська природа, і містика, і історія, і кохання, і зрада, і героїчний епос - сюжет абсолютно не обмежував фантазії режисера, можна було зняти дуже захоплююче кіно з ізюминкою, щось на кшталт "Володаря Перснів", яке хотілося б передивитися ще і ще, наприклад "Перстень Нібелунгів", "Одіссея" або "Коли Сонце стало Богом". Це той жанр, коли режисер має матеріал, яким може шокувати, захопити, вразити глядача. Це глина, з якої можна ліпити шедевр. На жаль, Ахтем цим не скористався і "зліпив" середньовічні бої, приправлені 3D-ландшафтами і спецефектами, які раз за разом повторюються крупним планом. Невже Ахтем так і не зрозумів, що це не "Кіборги-2"?
"Захар Беркут" - мабуть рекордсмен за кількістю сцен битв в українському кіно. Фактично жодна з частин фільму не обходилась без сутичок.З іншого боку навіть військові сцени видались не надто реалістичними. Шрами на тілах воїнів нанесені звичайною фарбою, а сльози у акторів штучні. І ще: де виколоті очі, де відрубані голови і руки на полі бою? Де сцени катування, четвертування, які так полюбляли монголи? Замість шаблонних "середньовічних битв", режисерам можна було зобразити більш захоплюючі сцени. Сюжет, історична доба дозволяють! Але чи було це використано автором? Майже ні, за виключенням більш-менш правдивих відсилок до язичницьких вірувань - сцена з ритуалом "Свято Перуна".
На жаль, константуємо неприємний факт - фільм "Захар Беркут", як і "Сторожова застава", як і "Тіні Незабутих Предків", "Синевир" - лише картинка, а по факту нічим не вразив - ні режисерською задумкою, ні втіленням унікального сюжету. Досі не зникає враження, що усі ці фільми знімались "під одну копірку" і на "скору руку". Чому тільки одна пора року знята у фільмі? Чому тільки одна локація? Де карпатські живописні ріки і водоспади, чому скелі у фільмі - це в більшості тривимірна графіка? Невже не можна було познімати дійсно унікальні пейзажі, побувати на карпатських святилищах, там, де ніхто ще ніколи не знімав. І взагалі, в одному з епізодів фон карпатського лісу дуже нагадав той, який знімався в іншому українському фільмі - "Брати".
"Співпраця з американськими партнерами - це в першу чергу, наш шанс розповісти всьому світу цю неймовірну героїчну історію Івана Франка, показати красу українських Карпат, дати можливість більше дізнатися про нашу історію, давні традиції, почути справжню українську музику, «інфікувати» не тільки українського , а й західного глядача нашою країною ", - прокоментував режисер фільму Ахтем Сеітаблаєв.
У висновку, вся "співпраця" вилилась у звичайнісінький фентезійний екшен, яким у інших країнах, зокрема у тих же США, навряд чи когось здивуєш, бо там таким ситі вдосталь.
Знімальний майданчик фільму "Захар Беркут", на передньому плані Аліна Коваленко, яка виконала роль Росани.Гра акторів
Усі актори підібрані влучно і повністю відображають історичну добу, в якій відбуваються події фільму. Костюми підібрані дуже вдало і добре передають атмосферу. Коли дивишся на Мирославу (Поппі Дрейтон) чи Максима (Алекс Макнікол), то не зникає враження, що це типові українці - горяни, ба мають вигляд автохтонів - корінних жителів. Власне, ознайомившись з матеріалами Вікіпедії, вияснилося, що майже усі актори кельтського та британського походження. Наприклад, акторка Елісон Дуді, яка зіграла дружину Захара Беркута, родом із Дубліна, Ірландія. Можливо це і стало причиною того, що вони так органічно вписалися в світ Українських Карпат.
Чарівна Поппі Дрейтон, яка виконала роль Мирослави - доньки Тугарина Вовка.
Хочемо відзначити Поппі Дрейтон, яка зіграла Мирославу в "Захарі Беркуті". У неї вже був попередній досвід у "Хроніках Шаннари" (2014) - американському фентезійному серіалі, де вона виконала роль ельфині Емберлі Елесседіль. В повісті Франка на образі Мирослави побудована левова частинка сюжету, "закручений" роман, а тому було дуже важливо вдало підібрати акторку. І Поппі з цією роллю справилась успішно. На неї було приємно дивитися, адже актриса повністю перевтілилася у свій образ і щиро передавала емоції, переносила тим самим глядача у ті правдавні часи. Саме завдяки її живій акторській грі фільм залишає певні позитивні моменти після перегляду. Будемо слідкувати за цією акторкою, сподіваємося в майбутньому вона ще нас порадує.
Поппі читає вірш Івана Франка "Моя Любов" на знімальному майданчику.Другий, кого можна виокремити - це Алекс Макнікол. Молодий актор виправдав усі очікування і успішно передав дух Максима Беркута - молодого бунтаря, відчайдухи та благородного воя, який поклав своє серце і душу за рідний край, землю, народ.
Алекс Макнікол в ролі Максима Беркута, сцена з фільму.
Решта акторів не будемо озвучувати, тому що вони особливо не запам'яталися, їхні ролі епізодичні і губляться в пам'яті серед інших подібних. Взяти хоча б сцену зі смертю матері Максима, яку зіграла Елісон Дуді. З превеликою повагою до неї, ще з часів ролі доктора Ельзи в культовому фільмі "Індіана Джонс", але її гра була абсолютно не переконливою. Крім того ботексні губи акторки не надто вписувалися в антураж Тухлі XIIІ століття. Як говориться: "Не чіпляє". Такі епізоди варто більш виразно пропрацьовувати, щоб їх хотілось передивлятись, адже це переломні моменти, які вирішують подальшу долю фільму.
Акторка Елісон Дуді в ролі матері Максима Беркута.Окремо хочеться згадати про монголів. Враження, що вони перекочували із фільму "Золота Орда" (2018). Абсолютно шаблонна акторська гра, жодної харизми (у плані емоційності образів). Ці образи не живі, актори грали наче роботи. Сподобались лише костюми та прикраси, які були дуже оригінальними:
На нашу думку, режисеру не вистачило просто глибини і терпіння. Одне діло знімати бойовики-стрілялки, а інше - передавати якусь глибинну, історичну суть. На нашу думку, це різні жанри. Таке полотно як "Захар Беркут" вимагає не просто режисера-техніка, а геніального художника, мислителя, який "хворіє" своїм кіно і чудово розбирається в темі. Взяти Параджанова - його дійсно цікавила карпатська містерія, культура і традиції, обряди. Він був просякнутий цим, він жив своїми героями, вірив у те, що знімає. Котрий десяток років без перестанку "Тіні Забутих Предків" - краще українське кіно всіх часів і народів. Бо зйомки фільму - це своєрідний обряд, коли стираются кордони часу. У глядача не має виникати враження, що він дивиться просто фільм! На жаль у "Захарі Беркуті" ми цього не побачили, хоча натяки були.
Музичний супровід
Він ніякий. Навіть жодної мелодії після перегляду не запам'яталося. А вони були? Хіба не можна було розкрутити цей момент, зобразити давньослов'янські музичні інструменти, гуцульські награвання, відтворити давньоруську (і святкову, і поховальну!) музику, танці. Фольклору взагалі ніякого. І це питання потрібно поставити до композитора стрічки, якого взяли з Голівуду - Джоша Ешлі. Що він робив? Що він знає про карпатські, давньослов'янські музичні традиції? Чому не запросили людину, яка дійсно могла б написати шикарні треки. Невже немає талановитих композиторів в Україні? У кінематографі повно яскравих прикладів, коли фільм хочеться переглянути тільки заради однієї музики, яку потім навіть видають окремими альбомами (напр. "Ляльки" - композитор Джо Хісайші; "Коли Сонце було Богом" - композитор Каземир Дебскі), а тут її просто не було, за виключенням одного треку Святослава Вокарчука.
Висновки
- Фільм не хапає за душу, а міг би. В Карпатах можна було зазняти більше вражаючих сцен. На жаль, усі події знімалися по суті на одному місці - Синевирська поляна, а карпатські скелі частково зняті на Тустані і домодельовані в 3D.
- Фільм важко назвати "геніальним", а хотілось би. Мінімум, на це заслуговує геніальний сюжет.
- Через 10 років фільм загубиться серед сотні подібних "історичних екшенів" і про нього ніхто не згадає.
- Чи кращий він за "Захар Беркут" 1971 року кіностудії ім.Довженка, який досі пам'ятають? На жаль, ні. З боку творчості, з боку історичності, художності - мабуть, що ні. З боку реалістичності, сучасних технологій, зовнішнього вигляду акторів - мабуть, що так. І це дуже болючий момент. Адже ми чекали, що фільм стане таким собі шедевром як "Коли Сонце було Богом" Єжи Гофмана, а він навіть не зміг "переплюнути" свого радянського попередника.
- Експеримент з рімейками потрібно завершувати. "Вій", "Тіні Незабутих Предків" і "Захар Беркут" це добре підтверджують. Нічого кращого й так зробити не вдалось. Скажемо більше. Навпаки пробудився інтерес переглянути "Захар Беркут" 1971-року по новому.
- Режисерам треба гнати від себе усе "голівудьске", знімати своє кіно - без шаблонів. Живе. Справжнє. Українське. Робити свій смак, свій стиль і свій почерк. Наразі можна сказати, що в Україні немає своєї школи кінематографу - раніше усе кіно знімалось по старій радянській школі, а тепер знімається по американським шаблонам. У інших країнах вже давно є свої школи кінематографу - наприклад польська (Гофман), сербська (Кустуріца), французька (Люк Бессон) і т.д. Отже, проблема українського кіно ще не вирішена.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
