«Чорний ворон» — повнометражний фільм студії «1+1 production» за романом однойменного бестселлера відомого українського письменника Василя Шкляра. Розповідає про одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — запеклу боротьбу українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади в 1920-х роках, вже після окупації УНР, у Холодному Ярі.
Режисер: Тарас Ткаченко - український кінорежисер і сценарист, колишній Голова Національної спілки кінематографістів України. Закінчив Київський національний університет ім. Шевченка (українська філологія) та КДІТМ ім. Карпенка–Карого (факультет кінематографії та телебачення, відділення режисури художнього фільму). Спільно з однокурсником Тарасом Томенком працював над фільмами «Пересохла земля» (2001—2004) та «Ліза» (2006). У 2004 р.— працював над 3-серійним документальним телевізійним фільмом «Іван Миколайчук. Книга життя». Викладає на факультеті кінематографії та телебачення в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка–Карого.
Сюжетна лінія: Чоловік на прізвисько «Чорний Ворон» — холодноярський отаман — організовує боротьбу проти більшовиків-окупантів, які вже заполонили Україну й запроваджують у ній свій радянський лад, вбиваючи патріотів та утискаючи українську культуру.
Бюджет: Фільм переміг у дев'ятому конкурсному відборі Держкіно у вересні 2016 року. На пітчинг Держкіно проект подавало ТОВ «ТЕТ-продакшн» із заявленим бюджетом 23,7 млн грн (від Держкіно тоді очікували отримати 11,9 млн грн). За словами режисера стрічки, у кінцевому варіанті частка Держкіно значно скоротилася і з загального бюджету фільму у ₴20 млн, частка Держкіно стала ₴5 млн. (25 % кошторису).
У головних ролях:
- Тарас Цимбалюк — Іван Черноусов, «Чорний Ворон»
- Павло Москаль — повстанець «Вовкулака»
- Ксенія Данилова — Тіна, дружина Чорного Ворона
- Азізбек Абдурашидов — китаєць Ходя
- Андрій Мостренко — чекіст-генерал
- Олексій Тритенко — чекіст Птіцин
- Наталка Сумська — ворожка Явдоха
- Сергій Бабкін — відлюдник Варфоломій
- Аліна Коваленко - єврейка-цирюльниця
- Зоряна Марченко - козачка Дося
- Віктор Жданов - дід, перевізник
- Данило Мірешкін - козак закоханий в цирюльницю
Текст за кадром читає Василь Шкляр.
Фільм питомо український
Нарешті ми отримали справжнісінький український кінофільм і вдалу екранізацію культової книги. Жодних тобі тут американських штампів чи спецефектів. Фільм без кліше, не знятий "на скору руку" чи під чиюсь копірку. Він має українську душу та правдиво розповідає про трагедію українського народу, трагедію Холодного Яру, знищеного під натиском ворогів. Як і книга, екранізація, на нашу думку, є дуже вдалою. І це найголовніше. Помітно, що режисер - українець, дійсно занурився у те, що знімає і був, як говорять, "у темі". Якигось ляпів чи нісенітниць теж не помітили - усе гладко, усе на одному диханні, жодного гидкого післясмаку. Натомість, переглядаючи стрічку відчувався постійний невидимий зв'язок з українським народом, неначе ми перенеслись у часі і стали німими свідками чиєїсь трагічної долі, не маючи можливості допомогти.
Фільм культурно-історичний
А ще дуже колоритний (чого вартує тільки сам вступ!). Тут вам і відунка-знахарка Явдоха (Наталка Сумська), яка бачить та пророкує майбутнє, і одноокий відлюдник, дід-ключник Варфоломій (Сергій Бабкін), зберігаючий таємниці монастирських підземель, і щира вірна дівчина Тіна (Ксенія Данилова), і рудоволоса єврейка (Аліна Коваленко), яка холоднокровно та підступно зваблює козака (Данило Мірешкін) й свідомо "зливає" всі таємниці холодноярівців чекістам.
Усі події супроводжує старий, загадковий ворон - символ чорних запорожців, символ предків, який то тут, то там з'являється мов провісник неминучих подій.
Після перегляду усім нам захотілось ще раз перечитати історію Холодного Яру, ще раз заглибитися у все це і детально переглянути даний історичний період (Тож чекайте невдовзі нових статей!). Сподобалося й те, що режисер не став "забивати" фільм різними непотрібними сценами чи різноплановими сюжетами, усе по ділу, знято рівно стільки - скільки потрібно, аби передати зміст глядачу і не набриднути йому. Зроблено це правдиво - як з культурної, так і з історичної точки зору. Фільм наповнений нашими цінностями, нашими символами. А також чудово ілюструє вікові реалії - українці не були досить згуртованими, щоби ОСТАТОЧНО перемогти, дотиснути ВОРОГА. Десь занадто самонадіяні і самовненені, десь недовірливі (розкол серед козаків), а десь просто наївні (подарували життя місцевому хохлу-чекісту Птіцину (Олексій Тритенко), замість того, щоб знищити на місці або пішли здаватися ворогу, повіривши в "липову" аміністію).
Як повідомляє "Держкіно", для стрічки розробили понад 400 костюмів! Це спеціально відшиті або зібрані на антикварних ринках речі. Як свідчить художник-костюмер фільму, а також куратор проектів Українського Інституту Історії Моди, Марія Квітка:
«Для мене важливим було дотриматись історичної правдивості образів. Мені хотілося, щоб глядач дійсно бачив, як виглядав холодноярський повстанець, щоб внуки чи правнуки, або ж самі холодноярці, якби мали змогу побачити про себе кіно, пишалися ним».
Загалом, команда костюмерів і дизайнерів попрацювала на славу. У цих автентичних костюмах відчувається вся концепція фільму, вся його суть і шарм. Видно, що до кожного героя підійшли індивідуально, а тому максимально правдиво (й щиро!) відтворили образи.
Правдивий і реалістичний
Деякі сцени зняті, чесно кажучи, не гірше голівудських, а можливо - в рази краще. Акторське мистецтво просто на висоті, і це беручи до уваги що певних акторів українська публіка частково або взагалі не знала! Іноді їх гра просто захоплює дух. Як от - сталеві нерви козачки Досі (Зоряна Марченко), яка дивовижним чином входить у довіру гнилого та слизького чекіста Птіцина, і останній майже вбиває її, проте дівчина демонструє неймовірну спритність та залізну витримку, коли її життя трималося на тоненькому волоску, вона встигає встромити кинджала недругу. Або ж вихід приречених отаманів на сцену, яких в останній момент звільняє Чорний Ворон і КО - демонструючи ту ЄДНІСТЬ, якої так НЕ ВИСТАЧАЛО! Але на жаль трошки запізно. Завіса відкривається, несподівано для всіх виходять на сцену полонені, але не для того, щоби каятись на догоду ворогам, ні. Доля вирішує по іншому. Вони виходять з рушницями в руках і гордо розправляються з кривдниками. Усі помирають. В тому числі один з найбільш колоритних персонажів Вовкулака (Павло Москаль) - ворожа куля дістає і його гаряче, хоробре серце, в яке була закохана козачка Дося.
Жорстокість, кров, емоції - у "Чорному Вороні" не награні, не якісь там фентезійно-мультяшні, а ті, від котрих просто мурахи по спині... і хочеться ридати. Розстріли у монастирі або намагання покалічити вагітну Тіну (дружину Івана *Ворона* Черноусова) - той момент, коли розумієш всю нелюдськість та потворність чекістів, і взагалі нелюдськість того часу. Доноси сипалися мов із відра, кожного дня могли постукати і без слідства засудити, розтоптати, знищити.
Особливо хочеться підкреслити ритміку кіно. Тут немає сильних спадів-перепадів. Усе якось рівномірно. Не виникає відчуття - що десь "замало", а десь "занадто". Режисер зберігає тон серйозності, виваженості, хоч фільм й не позбавлений нотки козацького жарту.
Музичний супровід
Тут дамо трішки ложку дьогтя. Музика майже вся складається із семплів. Що мається на увазі? Не було композитора, який би написав самотужки концептуальні треки в стилі тих часів, в яких відбуваються події фільму, в стилі українських традицій. Семпли - це проста нарізка звуків: паттернів, ефектів, перкусій, мелодій, часто зміксовананих в одне ціле з допомогою цифрового студійного обладнання. Потім ці семпли дублюються, накладаються, повторюються, творячи таким чином музичне полотно. Такі семпли дуже часто застосовуються в комп'ютерних іграх. Для нас, людей, які частково пов'язані з написанням музики, це дуже різало вухо.
Ми довго думали над тим, чого все-таки не вистачає "Чорному Ворону" і взагалі українському кіно, щоби вийти на вежу світового кінематографу, або хоча би принаймні підійти до неї. Концептуальної, унікальної, тонкої музики не вистачає. Майже у всіх шедеврів світового кіно вона є, у "Коли Сонце Було Богом" - композитор Казимир Дебськи, "Ляльки" - Джо Хісайші, "5-й елемент" - Ерік Серра і так далі. Потім ці OST-альбоми (саундтреки до фільму) виходять окремими платівками, здобувають премії та нагороди, запалюючи ще більший інтерес до кіно. У нас, на жаль, не так. Наприклад, у фільмі "Чорний Ворон", як такої, музики немає - а є ВИЗВУЧКА, БЕКГРАУНД (тло). В "Захарі Беркуті" (2019) - аналогічно. Де наші композитори?? Хотілося б інструментальної музики, яка б не просто звучала на фоні, а чіпляла, була окремим явищем, була НАТЯГНУТИМ НЕРВОМ у цілісному організмі кіно. На нашу думку, музика - одна із центральних проблем українського кіно. Або у нас дуже мало профільних кіно-композиторів, або їх просто не запрошують (економлячи на бюджетах фільмів). Якщо ця проблема вирішиться - це буде неймовірним проривом, українські фільми почнуть перемагати не тільки на європейських фестивалях..
І на останок - пісня Вакарчука. Хотілося сказати: "..що, і тут Вакарчук??" Невже Слава настільки монополізував музичну українську сцену, що не знайшлось інших, не менш талановитих, цікавих, молодих і креативних музикантів, які б хотіли засвітитися? Написати щось свіже, ціннісне. Невже тепер у кожному фільмі чекати саундтреки від Слави Вакарчука?
Висновки
Отож, перш за все дякуємо режисеру за справжнє українське кіно, дякуємо Василю Шкляру за неймовірний історичний роман. Дякуємо усім акторам, які показали просто довершену, шедевральну гру і яких ми неодмінно ще побачимо в наступних стрічках. А також усім костюмерам, експертам і гримерам респект! Майже усі сцени фільму вдалися на славу. Фільм просякнутий символізмом та харизмою героїв. Ідея розкрита. Ціль досягнута. Є лише один не маленький недолік - автори явно не подумали про якісний, творчий, концептуальний музичний супровід.
А тому, наша оцінка: 9 з 10.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
