Мовні сліди кельтів на території України

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Кельтський мовний слід в УкраїніДовготривале перебування кельтів, кельто-германців та кельто-іллірійців у Східній Європі лишило українським землям по­мітну спадщину. Її прояви різноманітні, але одним із найяскраві­ших, безумовно, є кельтське походження деяких українських то­понімів - назв водних об’єктів, гір та поселень. По всій Європі від кельтських мов залишилися десятки тисяч географічних назв, які вже давно досліджують лінгвісти. Частина з них, близько 30 тисяч, зафіксована вже в античних джерелах, що значно полег­шує справу дослідників. Вони можуть простежити, як звучала та чи інша оригінальна кельтська назва і яким чином вона транс­формувалася в сучасних європейських мовах.

На жаль, для України така можливість майже відсутня. Її зем­лі перебували далеко від провідних центрів греко-римської циві­лізації та Римської імперії. Саме тому античні географи, укладачі путівників для торговців мали недостатньо інформації про землі сучасної України. До нас дійшла загалом дуже невелика кількість топонімів та етнонімів, зафіксована переважно двома авторами - Геродотом та Клавдієм Птолемеєм. Певна кількість назв, які згадує останній, має надійно встановлене кельтське походження: бритолаги, Карродун, Еракт, Аліобріга. До цього списку слід до­лучити й згаданий у декреті Протогена етнонім галати, а, мож­ливо, й назву сарматського племені сіраки.

Галли

Водночас потенційні можливості топонімії України для пошу­ку слідів перебування кельтів значно перевищують ті кілька де­сятків назв, з якими були знайомі античні автори. Сьогодні вона охоплює понад 32 тисячі назв населених пунктів, 20 тисяч гідро­німів й незліченну кількість мікротопонімів. Було б наївно вважа­ти, шо увесь цей масив сформований виключно слов’янськими мовами, хоча так звана «народна етимологія» завжди намагаєть­ся пояснити навіть найскладнішу географічну назву власними, зрозумілими сучаснику словами.

Насправді ж топонімія Украї­ни формувалася тисячоліттями й донині зберігає сліди палеобалканських, давньогерманських, іранських, кавказьких, балтських та інших мов, носії яких свого часу перебували на тих чи інших українських землях. Були серед них і кельти.

Мапа Птолемея

Європа Птолемея: географ Клавдій Птолемей підписав сучасні українські міста Заліщики і Кам'янець-Подільський
як Карродунум, перекладений як "фортеця колісниці"

Відомо, що давні кельти в Європі залишали назви з типови­ми основами, такими як dun «укріпленне місто, притулок», dur «фортеця з воротами, майдан», briga «фортеця на пагорбі», magos «поле», briva «міст», nemeto «священне місце», ritu «брід», teut/tout «народ, плем’я» тощо. Загальна кількість таких типових кельт­ських основ складає близько з півсотні, і якщо ми порівняємо з ними гіпотетично кельтські назви місцевостей України, то отри­маємо щонайменше кілька десятків надійних слідів перебування на українських теренах кельтомовного населення.

Шукати сліди кельтських мов на карті України вперше почали ще західноукраїнські філологи XIX ст. Але на той час вони мали досить вузьку джерельну базу, не володіли кельтськими мовами й здебільшого просто зіставляли відомі їм кельтські назви з тими чи іншими географічними назвами України. Очевидно першим, хто почав застосовувати у пошуці кельтських назв України сучас­ну наукову методологію, був відомий російський лінгвіст О. Трубачов, який у спеціальному дослідженні назв річок Правобереж­ної України виявив значну кількість гідронімів західнобалканського походження. Здебільшого він визначав їх як іллірійські та фракійські, але серед них є й кілька ймовірних кельтизмів, зо­крема назви річок Отавін і Тня (Тиня), які є притоками р. Случ у басейні Горині. Це припущення О. Трубачова, висловлене у ду­же обережній формі, витримало перевірку часом й нещодавно було підтверджено А. Фалілеєвим, який співставляє українські гідроніми Отавін - Тиня - Тня з групою французьких гідронімів, що походять від кельтського tauo < taouso - «тихий, спокійний».

Український лінгвіст О. Стрижак спільно з іншими авторами академічної праці «Гідронімія України» також зробив деякі ціка­ві припущення стосовно ймовірних кельтомовних топонімів на території України. Зокрема, в басейні Дніпра та Дністра наяв­ні кілька невеликих річок з назвами Дуброва, Дібрівка, Дубравка, Дубровка. На думку О. Стрижака, етимологія цих назв від слов’янського dobrova суперечить семантичній типології гідро­німії й становить зовнішній збіг цих гідронімів і слов’янського апелятиву. Водночас, кельтські мови дають «значний та надійний матеріал» для пояснення цих гідронімів. Вказані назви швидше за все походять від кельтського слова dubra - «вода», поширеного у назвах річок на землях, свого часу заселених давніми кельтами. Це, зокрема, гідронім Dubra — нині р. Таубер у Німеччині, м. Дувр у сучасній Франції, яке за античних часів носило назву Dubris, а також р. Vernodubrum й оз. Pons Dubris у Південній Галлії.

Кельтські топоніми

Заслуговує на увагу назва оз. Конча під Києвом. Ще у серед­ньовіччі воно носило назву Конто й було не озером, а рукавом Дніпра. Про можливий зв’язок цієї назви з кельтськими мова­ми свого часу обережно висловився О. Стрижак, натомість К. Тищенко прямо пов’язує її з кельтським соnта «притока». Й це справді видається слушним, адже *con-dat-e «злиття, притока» дійсно є однією з поширених кельтських основ, що засвідчує на­зва Condatomagus й десяток Condate у Давній Галлії, не кажучи вже про сучасні топоніми з цією основою на території Франції та в альпійському регіоні (наприклад, оз. Конта у Словенії). Що­правда, А. Фалілеєв у листуванні з автором зазначив, що усі наз­ви, які походять від кельт. *con-date є топонімами, а не гідроні­мами, до того ж відповідність назви Конта й вказаної кельтської основи не можна пояснити фонетично.

Натомість перспективною з точки зору пошуку кельтизмів виглядає назва річки Мика на Житомирщині, яку О. Стрижак вважає давньою індоєвропейською. Цей приток Тетерева у різ­ні часи згадується під різними варіантами назви: у 1593 р. як Му­ка, а у 1852 р. як Свинолушка. На думку О. Стрижака, найдав­нішою формою назви цієї річки є *Мукь. А це, у свою чергу, не може не привернути увагу кельтолога, адже давньоірландською мовою mucc перекладається як «свиня, кабан» й таке ж зна­чення має кельтське слово moch. Тож, очевидно, в особі Муки-Свинолушки ми маємо рідкісний, але відомий науці феномен, коли народна пам’ять довго зберігла не тільки іншомовну назву географічного об’єкта, але і її первісне значення. Зазначимо, що в українському та білоруському Поліссі виявлені назви населе­них пунктів Мохоновка й Мохово. Перший з них має за сусіда село Кабанівку, а у другому, на городищі милоградської культу­ри, знайдено чимало латенських предметів, що їх вище ми роз­глянули як одне з можливих свідчень осідання тут невеликих груп кельтів серед місцевого населення.

Кельти і вепр

Бронзова кельтська фігурка кабана з села Мала Бийгань, Берегівщина, Закарпаття.

Серед інших водних об’єктів із імовірно кельтськими назвами на Поліссі варто згадати річку Радоробель. Цей гідронім, на дум­ку К. Тищенка, пов’язаний з валлійським словом rhaedrawl, «по­рожиста». Як було встановлено дослідником особисто, біля гир­ла висохлої річки Радоробель характер течії р. Уборть свідчить про наявність порога, бо вода вирує і гучно тече.

Кілька промовистих географічних назв, походження яких можна пояснити впливом кельтських мов, збереглося на Закар­патті, тобто на землях де зафіксоване кількасотлітнє перебуван­ня носіїв латенської культури. Серед них назви річок Бодва та Лаборець. Перша близька давньокельтській основі boud «перемо­га» або bodio «жовта», широко представленій у топонімії. Друга походить від кельт. *labara «та, що говорить, шумить». Гідроніми з такою основою - Шварцішбер, Гросслабер і Кляйшіабер - вважа­ються найдавнішими слідами перебування кельтів у Централь­ній Європі.

Князь ЛаборецьЗ гідронімом Лаборець пов’язана топонімічна легенда, яка мо­же бути цікавою у нашому контексті. Лаборець — ім’я напівлегендарного ужгородського князя кінця IX — початку X ст., про якого повідомляє угорська хроніка XIII ст. Gesta Hungarorum. У народ­них переказах Лаборець скликає своїх підданих на велику раду, щедро пригощає їх, аж раптом на край нападають вороги (мадяри або монголи). Лаборець програє війну й, намагаючись втекти, потрапляє у полон біля річки. Відтоді річка отримує свою назву, а там, де загинув князь, влаштовують місце для зібрань. Його то­пографія нагадує язичницьке святилище, адже місце для зібрань розташовувалося на високій скелі, в місці злиття річок, під дав­нім дубовим хрестом. Мешканці долини р. Бодрог переказува­ли, що Лаборець програв битву з богатирем на ім’я Бодрог і заги­нув там, де р. Топля впадає в р. Ондаву. Лаборець, швидше за все — фольклорний персонаж, образ якого був перенесений на реаль­ні події угорського завоювання Закарпаття. Нас має зацікавити те, що легенда концентрує увагу саме на смерті героя, причому різні інформатори повідомляють, шо вороги або повісили кня­зя на березі, або відрубали йому голову, або втопили." В одному з варіантів легенди Лаборця було закатовано кількома способа­ми одночасно.

Спокусливо припустити, що легенда про похо­дження ймовірно кельтського топоніма могла зберегти відлуння язичницької обрядовості, зокрема, кельтського звичаю потрійно­го вбивства правителя-невдахи.

Латориця, одна з найбільших річок Закарпаття, теж, очевид­но, може тлумачитися з кельтських мов. Її назва походить від основи lato- «воїн», що не є рідкістю серед кельтських топонімів Європи (наприклад, Lattara в Іспанії або кельтське плем’я latobici у Паннонії на Дунаї). Схожою на кельтську є назва річки Олька (можливо, від кельт, оііпа- «річковий закрут, лікоть», пор. р. Оііпа в Галлії). 1 навряд чи варто заперечувати саме кельтське похо­дження назви гори Галіш, на якій знаходилося найбільше у Верх­ньому Потиссі кельтське поселення.

На Прикарпатті теж наявний оронім, назва якого, швидше за все, походить від кельтської основи. Це — гора Камула (471 м), яка розташована у масиві Гологори Подільської височини й ста­новить найвищу точку на великій території від Карпатських до Уральських гір. На ймовірне кельтське походження ороніма Ка­мула вперше звернув увагу К. Тишенко, який пов’язує цю назву з валл. camul, брет. commouill «хмара», cymylaidd «хмарний» і по­рівнює її з давнім Камулодуном у Британії (суч. м. Кольчестер).

Гора Камула

Основа Camul - справді досить продуктивна у кельтській оно­мастиці. Вона широко представлена серед топонімів, зокре­ма у Британії (Camulodunum, Camulossesa), а також у Малій Азії (Kamoulianai). У Галлії відомі численні антропоніми Сатиіогіх (CIL, ІЗ, 11216), Camulogenos (CIL ІЗ, 01465), Camulus (C1L, З, 4893), Camulatia (C1L, 12, 3645) та ін. Імена Camala/-us відомі та­кож на території Іспанії. Неподалік Генуї на півночі Італії, в об­ласті, яку упродовж тривалого часу заселяли кельтські та кельто- лігурійські племена, знаходиться гора Brie Camilla, назва якої та­кож, очевидно, пов’язана зі згаданим кельтським формантом. Етимологія основи Camul- досі остаточно не з’ясована. Д. Еванс вважає, що, найімовірніше, вона пов’язана з д.-ірл. cam «бійка, свара, двобій». Вважається, шо топоніми з основою Саmulo- по­ходять від кельтського теоніма Camulos, відомого за епіграфічни­ми пам’ятками.

Нажаль, жодної інформації щодо місця даного божества у релігійно-міфологічних уявленнях кельтів немає, хо­ча, з огляду на етимологію основи, припускають, що це був один з богів війни. Враховуючи, що назви гір досить часто походили від імен божеств, слід визнати найбільш ймовірним теофорне походження назви гори Камула від кельт. Camulos.

Розташовані східніше Карпат «кельтські» гідроніми та ороніми, ймовірно, слід пов’язувати зі впливом кельтських мов на діа­лекти носіїв латенізованих археологічних культур, зокрема, пшеворської та зарубинецької, а також, можливо, з перебуванням у їхньому складі певних груп кельтів. Справді, гора Камула роз­ташована в ареалі пшеворських поховальних пам’яток і лише у кількох кілометрах від важливого могильника Гринів, де виявле­ні унікальні пам’ятки пізньолатенської доби. Гіпо­тетичні кельтизми Конта/Конча й Дуброва (лівий приток Стугни) трапляються серед щільного скупчення зарубинецьких пам’яток на південь від Києва.

Сусідом іншої дослідженої групи зарубинецьких старожитностей є гідронім Дібрівка (правий приток Роськи, притоку Росі). В басейні Тетерева, де протікає Мика/Свинолушка теж представлена зарубинецька культура. Ріка Тня в басей­ні Случа знаходиться на тій же паралелі, шо й Мика, але дещо західніше, на пограниччі пшеворської та зарубинецької культур. На археологічній карті ця територія зазвичай потрапляє до зарубинецького ареалу, хоча власне зарубинецьких пам’яток там по­ки не виявлено. Щоправда, пояснюється де, швидше за все, не­достатньою археологічною вивченістю регіону.

Мапа Зарубинецької культури

Назви місцевостей, про які йшлося вище, є надійними сліда­ми кельтської мовної присутності на карті України принаймні з двох причин. По-перше, гідроніми й ороніми найбільш консер­вативні і, як правило, найдовше зберігають відлуння мови дав­нього населення. По-друге, кельтські мови дають надійніший матеріал для їхньої етимології порівняно з іншими мовами. При­кметно, що на території Східної Європи присутні сотні геогра­фічних назв, які етимологізуються на слов’янському грунті, але, водночас, є суголосними давнім кельтським основам. Принамні деякі з них можуть виявитися такими, що їх залишило кельто- мовне населення.

Серед цих можливих «кандидатів у кельтизми» варто зверну­ти увагу й на два гідроніми у басейні Верхнього Дніпра — Nеmеda (Немда) й Немед (Немедь), які переважно вважаються балто-слов’янськими, але водночас з точністю відповідають кельт­ській топооснові nemeto «священий гай», поширеній по всій Єв­ропі. На території Закарпаття й Верхнього Подністров’я існують численні гідроніми та ойконіми з основою Луг. У Західній Європі походження назв із цією основою пов'язують з шанованим кельтським божеством Лугом. Найвідоміші з них — Luguvalium (Карлайл) у Британії та Lugdunum (Ліон) у Галлії. З кельт, gorgan, «видовжена гора» К. Тищенко пов’язує назву гір Горгани у Верх­ньому Подністров’ї й наводить аналоги, серед яких назви галль­ських міст Gergovia та Gorgobina тощо. До них можна додати й на­зву поселення Gargarius з Південної Галлії, але зауважити, шо назви р. Garganus й міста Gargara зафіксовані також за межами основного кельтського ареалу — у Південнії Італії та на заході Малої Азії відповідно.

Поширена кельтська основа divo або devo «божество» добре відома у численних Дівочих горах на території України. Прикметно, що під Києвом ус. Трипілля на Дівич-горі було розкопано невеликий могильник зарубинецької культури, а також ранньослов’янський жертовник.

К. Тищенко звертає увагу на назви українських населених пунктів з основою Кимир-/Чимир-, про яку ми вже згадували у зв’язку з кімврами, а також Тет й Т(е)реб. Останні є типовими для континентальних кельтів, в місцях розселення яких трапля­ється велика кількість назв з основами teut/tout «народ, плем’я» та treb «оселя, садиба». Інтригуючим є аналіз походження осно­ви Ял, яку К. Тищенко пов’язує з кельтським ialum/ialon «просі­ка, розчищена ділянка у лісі». В Україні від неї походить понад два десятки назв річок (а також кілька назв населених пунктів), як-от Яланка, Яланець, Мокрі Яли тощо. Здебільшого це якраз річки, розташовані у лісистій місцевості на заході України.

Можливо, ще не час закривати дискусію щодо походжен­ня назви етнографічної області в Україні та Польщі Галичина (Галіція), міста Галич, а також численних сіл з назвами типу Галіки, Галатівка тощо. Нині походження цих назв виводять зі слов’янського слова зі значенням «відкритий простір». Втім, не слід забувати про кельтське поселення на горі Галіш. Кам’янисті, порослі густим чагарником схили цієї гори, які слугували чудо­вим природним прихистком для давніх жителів, навряд чи могли викликати асоціацію саме з відкритим простором. Відмітимо ха­рактерну деталь: на Закарпатті кельти жили в оточенні чисель­но переважаючого підкореного фракійського населення, тож не дивно, шо головне поселення завойовників отримало назву від їхнього етноніма. Ця ж закономірність простежується і в Європі, де назви з аналогічною основою поширені передовсім на погра- ниччі кельтського світу. Це Галісія в Іспанії, де серед абориген­них некельтських племен проживали групи кельтіберів, Галата в межах сучасного Стамбула, де кельти переправлялися до Малої Азії на очах у греків, й Ґалатія у самій Малій Азії, де століттями кельти проживали в оточенні іншомовних сусідів тощо. На цьо­му тлі українська Галичина, яка була місцем проникнення неве­ликих груп кельтів, цілком добре вписується до окресленої вище групи схожих географічних назв.

Кельтська бронзова маска в селі Пекарі, Україна

Кельтська бронза "маска" з с. Пекарі (Канівський, Черкаська область),
Центральна Україна (Національний музей історії України)

Від кельтських коренів походить кілька слов’янських слів, пов’язаних з металообробкою. Серед них поширений у більшості слов’янських мов термін лудити (д.-ірл. luaide), а також чеська назва ковальського горна vyhen (кельт. *vygnb). Кельтське похо­дження має й слово «багно» — давнє слов’янське найменування болота, добре збережене в українській мові. Болота у давнину ві­дігравали важливу господарську роль, адже саме вони були голо­вним джерелом залізної руди. Прикметно, що інші важливі тер­міни металургійної та ковальської справи — горн та молот (прас- лов. *gbrnb, *moltb, *kladivo) мають італійське походження: вони потрапили до слов’янських мов з лексикону ремісників рим­ських провінцій, які, у свою чергу, продовжували традиції кельт­ських майстрів.

Частину кельтських за походженням слів (як, наприклад, слово броня) слов’яни могли отримати за посередництвом гер­манців або інших народів, які одночасно контактували з кель­тами та слов’янами. Але у більшості випадків кельтські про­никнення можна пояснити як результат безпосередніх кельто-слов’янських контактів. 

Автор: Казакевич Геннадій Михайлович, доктор історичних наук, доцент.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

 


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     кельти      celtic      celts      гали      топоніми      культура

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...

| YOUTUBE-КАНАЛ




| МИ в FACEBOOK



«Спадщина Предків» - інформаційно-аналітичний ресурс, присвячений альтернативній історії, культурології, етнографії. Публікуємо матеріали у форматі просвітницьких, науково-дослідницьких та науково-популярних статей, нарисів тощо. Редакція не несе відповідальності за достовірність матеріалів, а також їх використання. Пам'ятайте: думка авторів може не збігатися з думкою редакції.