У всіх космогонічних колядках виступає оден мотив, усім спільний, іменно: невідлучний попередник первовічних подій, космічні, творчі води. Вони появлюються в подобі первовічних рік або первісного світового моря. Виняток творить група колядок про прадерево, між якими замість мотиву космічних вод стрічаємо мотив широкого поля, або якоїсь таємної сторони, а часом – містичної будівлі, де відбуваються біля прадерева і за його причиною первовічні події.
Мотив космічних вод, з яких зродився світ, є поширений в світотворчих переказах майже усего світа. Мають його староіндійці в кількох варіянтах, маюь алтайські і монголоїдні племена. Окрему ідею про космічні води та їх творчість в почині світа мають фінські й естонські племена. В висшім мітольогійнім вислові був він у вавилонців. У староіранців в другій части їх повісти про сотворения світа був міт про перше земне море, утворене Агура-Маздою після сотворения землі. Загально є поширений океанський мотив в Америці.
З мотивом космічних вод майже в цілім світі є нерозлучний мотив прадерева в ріжних варіянтах – та звязані з ним ріжноманітні ідеї про поодинокі події з первопочину світа.
У супоставленні з світовими переказами про космічні води являються Колядкові перекази відмінними й у великій части независимими ідейно від чужих.
Вони є троякого типу:
- про первовічні води – море, або бистрі ріки, що істнували, коли ще нічого не було на світі і на них та за їх причиною творився світ;
- мітичні киринці, Дунай, озеро або море серед широкого поля, які ставали з роси упавшої з неба або з райського дерева і були чудодійними та приносили всяке добро і щастя народови;
- елементарні і благодатні води, які повставали зі сльоз Творця або іншого святого єства (Сокола-Рода)
Таку ріжнородність ідей про первісні світові води спричинили на Україні не так мабуть ріжні традиції світа, як географічні й життєві колишні обставини українського народу.
Космічне море в Колядкових мітах це завсігди море первовічне, яке було перед сотворениям неба і землі. Але це „єдна водонька", „синє море – „темненькії моря" – „Чорне море". Самі отсі фрази нагадують географічне Чорне Море, яке український нарід завсігди називав і називає такими самими прикметниками. Це те етнічно руське відвічне море, про яке згадує проф. Н. Я. Марр.
Але мітична кирниця серед широкого поля, або під прадеревом на пісковій полянці серед ліса; буйний Дунай при білім камени, – про які співають колядки, про почин світа, це виразна традиція народних переживань серед степу широкого, або в горах та на степових і підгірських ріках.
Колядкові космічні води, без огляду на їх подобу, це для народу святість і об`єкт культу. Дуже часто співають колядки про води, які мають особливу благодатність ї силу через те, що зродилися з небесної роси, або зі сліз мітольоґійного духовного єства:
"І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати" (Сергій ПЛАЧИНДА, "СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ").
В єгипетських найдавнійших переказах також знаходимо міти про те, як заплакало око сонця, а з цих сльоз сталися люди.
З розвідки про райське дерево (прадерево), понизше, ми увидимо, що нарід уважає й райське дерево за святість та за містичну світотворчу силу і віддає їй релігійну почесть. Постійна ж поява цего дерева на космічних водах, додає тим водам – в очах народу – ще більше святости. Тому усе, що з дна цих космічних вод добувають світотворчі духові єства на світ, є прямо чудотворне й приносить добро та благословення світові й людям.
Так, приміром співають колядки (Ґр. І, 3), що оден з трьох голубів, які сиділи на первовічній рослині серед моря, виніс з дна моря і розсіяв часточку піску, з якого стало „свитаннечко ясне". Який ніжний, мілонький та чудодійний мусів бути в уяві народу цей пісочок, що утворив свитання поранку. З інших часток того піску з дна моря ставали: місяць, сонце та дощик. В другій колядці (І, 2) голуби добувають з дна моря золотий камінь на сотворения небесних світил, а дрібний пісок на сотворения землі і т. і.
Ой як ще не було ні Землі ні Неба
А що тільки було та Синєє Море
А посеред Моря Зелений Явір
На Явороньку три Синії Птаxи
Три Синії Птаxи та Радоньку радять
Та Радоньку радять як Світ засновати
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь
Стало з того каменю та Яснеє Сонце
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи Синій Срібен-Камінь
Став з того Каменю Блідесенький Місяць
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу
Стала з того Мулу Чорная Землиця
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця
Жито і Пшениця і всяка Пашниця
Староукраїнські релігійні роздуми про Бога
© Видавництво "Павутинонька"
Улюбленим мотивом колядок, замість праморя, є Дунай. В українськім фолькльорі цей мотив взагалі має визначне місце. Дунай це містична струя, синонім неначе одухотвореної сили і активности в світі водного елементу. І поза Колядковими космогонійними мотивами нарід сю ідею високо ставить і до водного елементу відноситься з напіврелігійною пошаною і все видить у нім таємні сили і цінності. Етимольогійне значіння імени Дунай – це староіранське Danav, значить таємна, буйна, струя, пливуча з нутра землі.
В дальшім перебігу отсеї праці увидимо, як український нарід лучить з святоріздвяними спогадами про праводу цілий світ своїх життєвих ідеалів, що їх сподіється здійснити при містичній чудотворній помочі тої води, через яку стався увесь світ, її сила і святість немов степенується в святочнім часі від Різдва до Богоявління (Водорщів) та доходить до зеніту в великій містерії Водорщів. Майже кожда Колядка й Щедрівка нагадує народови про мітичні, незглубимі таїнниці світових вод.
З славянських народів має лише болгарський нарід космогонічні перекази про праводу. У Поляків є переказ про Бога, що сотворив найперше воду, яка сягала до неба, і кроплячи відтак цею водою сотворив світ (є це повна анальогія до староіндійського переказу про творця світа, Праяпатіса, (гл. Екскурс ч. ІІІ). У росіян є космольогійний переказ про Тиверіядське море (гл. Oskar Dаhnhardt, op. c. cтop. 44) у почині світа. Та цей апокрифічний переказ, оснований на євангельськім оповіданні про чудо Ісуса Христа при ловитві риб, вважає Михайло Драгоманів твором не раньшим ХVІ-ого віку після Хр., поширеним літературно, і перейнятим росіянами або від Богарів або з Кавказу; може бути що з Малої Азії через Чорне Море, – або від турецьких племен зі Сходу (Osk. Dahn. op. с. 45-51).
Автор: Ксенофонт Сосенко,
Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
