Про характер господарської діяльності трипільського населення, рівень їх впливу на природу допомагають робити висновки та узагальнення про палеоприродні умови регіону. Так кліматичні умови Середнього Побужжя, Подністров'я є одним із основних компонентів природи. Саме клімат мав вагомий вплив на процес ґрунтоутворення, розвиток гідрографічної мережі, формування рослинного і тваринного світу. Палеоґрунтові, палеоботанічні, археологічні та інші матеріали свідчать, що Середнє Побужжя, тобто лісостепова зона в середньому голоцені, а саме в часи існування на цій території Трипільської культури була більш заліснена ніж тепер, вищими були середні літні та зимові температури, відповідно менше випадало опадів з такою ж закономірністю як тепер — зменшення кількості опадів з північного заходу на південний схід.
Легкі алювіальні ґрунти заплав річок, а згодом чорноземовидні ґрунти вільних від лісу степових просторів, оптимальні температурні умови та зволоження сприяли розвитку землеробства з часів Буго-Дністровської культури. Особливий розвиток воно отримало в період розквіту Трипільської культури.
З виникненням землеробства людина почала активно втручатись у природне середовище, перебудовуючи його відповідно до своїх потреб. Життя людського суспільства — постійний процес використання природних ресурсів, пізнання законів природи й застосування їх у своєму повсякденному житті.
Жоден з екологічних факторів не вплинув так суттєво і руйнівно на рослинний світ і географічне середовище як антропологічний фактор, не дивлячись на те, що це наймолодший і найкоротший по часу фактор впливу на природне середовище.
Як зазначалось вище, розквіт древнього землеробства на території Правобережної України припадає на епоху Трипілля. Але з часів неоліту до Трипілля людина в процесі трудової діяльності нагромадила досить значний досвід в агрокультурі й розпочала вирощувати ті види рослин і тварин, які були для неї найбільш доцільні. Вона вже в той час в процесі праці вела спостереження і відбирала для розмноження найбільш придатні для цієї мети рослини та тварини.
Наслідок цього відбору не забарився проявитись у зміні складу популяцій рослин і тварин. Поступово людина почала пристосовувати природу до своїх потреб, примушувати її служити своїй меті, тобто перетворювати її. Так, землеробство, носячи зародкові, примітивні форми в неоліті4 , з часом розвивається і в епоху Трипілля стає провідною галуззю господарства.
В цей час досить швидко розробляються значні масиви земель, знищується природний травостій и ліси. Висівання зернових культур (проса, пшениці, ячменю) і разом з ними їхніх супутників — бур'янів призвело до порушення природної рівноваги в біосфері між різними взаємопов'язаними процесами. Від природи людина намагалася взяти найбільше. Перші землероби точно не знали і не могли передбачити згубних наслідків їхньої праці для природи. Все було підпорядковане лише виробництву якомога більшої кількості продуктів харчування, щоб забезпечити життєвий мінімум певним об'ємом біомаси. З приводу підкорення людиною природи Ф. Енгельс зазначав, що «кожна із цих перемог має, правда, в першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу й третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки...».
В господарський обіг людина все більше і більше займає вільних просторів, розташованих навколо селищ. Відтак посіви зернових та інших культур стають досить важливим елементом ландшафтів, створюються нові культурні фітоценози (агроценози). Поряд з незайманими, дикими — виникають окультурені ландшафти.
Своєю господарською діяльністю людина внесла в природне середовище такі зміни, які могли сприятливо відбитись на екології тварин, зокрема гризунів. Збільшення поряд з природним травостоєм ділянок з посівами зерна, покращило можливості його споживання гризунами, зокрема мишами, ховрахами та ін.
Отже, розвиток землеробства призвів до суттєвих змін в біогеоценозі, коротко кажучи, людина в епоху Трипілля почала суттєво змінювати природний біогеоценоз, створюючи культурні біогеоценози. Все це спонукало спалах масового розмноження мишоподібних гризунів, на який не розраховували землероби. Наскільки небезпечним було це явище, достатньо зупинитись на деяких біологічних особливостях окремих мишей чи мишоподібних.
Під час сплаху розмноження мишей на одному гектарі зернових може бути від 1000 до 10000 жилих нірок. Таке явище можна спостерігати під час теплої зими і весни. Поряд з цими основними шкідниками полів перших землеробів, розвивалися і заселяли оброблювані землі інші гризуни.
Внаслідок господарської діяльності людини ці види гризунів оселилися навколо населених пунктів, в житлових та господарських спорудах, особливо зерносховищах та поблизу них, а в роки з теплими зимами розмножувались до катастрофічних масштабів на полях засіяних озиминою.
Масові нашестя мишоподібних знищували в досить відчутній мірі працю всіх членів родової громади, загрожуючи їй напівголодним існуванням. Навіть тепер при наявності багатьох методів боротьби з мишами (хімічний, механічний, біологічний) спостерігаються значні втрати зернових, багаторічних трав, овочевих культур та природного травостою. Спалах розмноження мишей неодноразово було зареєстровано в південних районах Вінницької та сусідніх областях, тобто на Середньому Побужжі і Подністров'ї. Вони завдавали досить відчутної шкоди рільництву. Для ведення ефективної боротьби з мишами у перших землеробів ще не вистачало достатньо знань та практичного досвіду. Урожай весь час знаходився під загрозою. Природно, людина, бачачи своїх ворогів, прагнула використати і застосувати різноманітні засоби боротьби з ними, які частково пізнаються ще на ранніх етапах землеробства — біологічний, механічний та магічний. Прискорення популяцій мишовидних внаслідок змін біогеоценозу незабаром у якійсь мірі був компенсований посиленим розмноженням хижих птахів та звірів, що полюють на гризунів. Але біологічний процес боротьби розвивався повільно і гризуни завдавали відчутної шкоди ланам древніх землеробів, хоча збільшення кількості гризунів і призвело до посиленого розмноження їх ворогів.
В ті часи землероби могли, охороняючи свої посіви від потрави, спостерігати як окремі представники тваринного світу полюють за мишами, знищують їх і тим самим допомагають людині.
Зображення собак, кіз, кішок та вовків та трипільських посудинах, знайдених в Крутобородинцях, Шипеницях (Україна) і Петренах (Молдавія).
Не може викликати ніякого сумніву припущення того, що ці звірі з часом обожнювались, поважались кожним членом общини як, наприклад, нубійська кішка у землеробів древнього Єгипту.
Про обожнення диких звірів — помічників людини в часи Трипілля ми можемо говорити лише виходячи з характеру орнаменту на посуді для збереження припасів їжі, на ритуальному посуді, форм окремих ритуальних посудин, зооморфної пластики, де біологічна боротьба відобразилась в стилізованому і реалістичному видах. Символіка звіриного орнаменту, ритуальний посуд у вигляді звірів та птахів, статуетки розглядаються нами з точки зору боротьби з гризунами.
На магічно-релігійне значення орнаменту на посудинах у землеробських племен звертає увагу Е. Ю. Кричевський.9 Древні землероби Південного Побужжя і Середнього Подністров'я, захищаючи свої посіви від потрави дикими та свійськими тваринами, використовують приручену собаку, на що звертає увагу Б. А. Рибаков.
Але в характері орнаменту на посуді та зооморфній пластиці з ряду поселень Правобережної України, Молдавії, Румунії чітко відображаються інші представники тваринного світу, показується характер взаємовідносин людини з ними.
На багатьох посудинах і, в першу чергу, на великих зерновиках досить часто знаходимо зображення змій. На ранньому етапі Трипілля в основному переважає рельєфне і досить реалістичне зображення цих плазунів. Символіка змій на посуді була притаманна майже всім землеробським племенам. Зокрема, досить часто вживаються малюнки змій у землеробських племен Хорезму.
Кожен малюнок змій, рельєфне зображення їх носили смислове навантаження, відображали ту реальну дійсність яка оточувала людське суспільство в енеолітичну добу. Люди бачили, що змії та вужі полюють за мишами, знищують їх.
Візерунчатий полоз, звичайний вуж харчуються в значній мірі гризунами. Ці ознаки напевно були підмічені древніми землеробами і сприяли возвеличенню змій в очах людей, дали підстави обожнити їх, що відобразилось в малюнках на зерновиках та ритуальних посудинах. Змія ввійшла у пантеон корисних істот — захисників людини. Змієвидний орнамент з часом зазнає багатьох еволюцій та змін. Він спрощується чи навіть зникає у скотарських племен. Цим пояснюється, наприклад, зникання змієвидних орнаментальних мотивів у племен пізнього Трипілля. В. Г. Збенович стверджує, що «в першій половині III тис. до н. є. вже намітились серйозні зміни в господарстві, побуті, соціальному і етнічному складі трипільського суспільства. Вони не могли не торкнутися і сфери ідеології, про що говорить щезання символіки».
Образи вужа-змії на трипільських вазах.
Особливої уваги заслуговує розгляд зооморфних орнаментів та пластик, де переважне місце займають птахи, пташині ноги, посудини у вигляді птахів та інше. Одним з найбільш величних загадкових і в той же час багатозначних є зображення трипалої людини. Що це божество у двох личинах — людини і птаха, не викликає сумніву, так як сама постать має антропоморфні ознаки, а кінцівки трипалі, що нагадують собою ноги птаха. Це не що інше, на нашу думку, як символічне зображення матері врожаю та охоронниці його, яку так уявляли мешканці Траян, Жуковець, Ржищева, Луки-Врублівецької. Для мисливських племен людино-птах був символом оволодіння звірами.
Зображення птаха на трипільських поселеннях досить розповсюджене. Ми зустрічаємось з малюнками на посуді, пластикою, окремими посудинами у вигляді птахів, на що і звертає увагу Т. Г. Мовша. Але чи не найбільше розповсюдження отримали глиняні зображення сичів.
На поселенні Вербівка Вінницької області П. І. Хавлюком знайдено 5 статуеток птаха, які він визначив як ритуальну зооморфну пластику. Ці статуетки досить реалістично відображають зовнішній вигляд сича. Розміри фігурок становлять 4,2 см; 3,9 см; 3,7 см.
Наявність цих зображень у житлах свідчать про їх ритуальне призначення, про певну користь цього птаха для людини та повагу до нього і разом з тим страх перед ним. Стилізовані зображення птаха знайдені на поселенні Борисівка Іллінецького району. В Уланівці цього ж району стилізований птах знайдений у житлі разом з іншими символами, в тому числі і з хлібцем. Характер господарства на цій чи іншій стадії розвитку суспільства виробляв у людей певне відношення до сов та сичів. В Єгипті для землеробів користь цих птахів затьмарила кішка і їх вважали нечистими. А мисливці Західного Сибіру сову вважали символом смерті.18 Можливо, що певна частина цієї думки відноситься і до зображень сови у землеробів Трипілля. Адже вона знищувала гризунів.
Зупинимось на окремих деталях і біологічних особливостях птаха, зокрема, на кінцівках, які малювались як частина орнаменту, виліплювались у вигляді ручок до посудин. Ряд ручок у вигляді пташиних лап знайдено на поселенні Лука-Врублівецька. Детальне ознайомлення з формою і композицією малюнків та анатомічними особливостями окремих птахів ( в першу чергу хижаків) можна припускати, що на малюнках та барельєфах зображення близькі до зовнішнього вигляду птахів родини совиних.
Із всіх широко відомих хижих птахів лісостепу Правобережжя коротко розглянемо родину совиних. Ці нічні хижаки харчуються головним чином малими і середніми за розміром савцями — мишовидними гризунами. Протягом року одна сова може з'їсти 1000-15000 мишей. Цей загадковий птах ще в недалекі часи викликав у людей жах і в той же час повагу. Ноги короткі, як і в більшості видів, пальці опірені. Четвертий палець обертається вперед і взад.
Сова надзвичайно цінний нічний охоронець посівів від гризунів. Ось чому в центрі людино-птахоподібне божество зображене в обрамленні потоків води. Земна твердь, або третя сфера позначена рядом горизонтальних ліній. Можливо, що це зображені рядкові посіви зернових, які охороняються людиною-птахом та зміями. Поряд з трипалим зображенням лап зустрічаються окремі деталі кераміки з чотирипалим зображенням ноги, що повністю, як зазначалося вище, відповідає біологічним особливостям сов.
Поряд із зміями та совами чималу користь приносить звичайна руда лисиця у збереженні посівів зернових. Так, розглядаючи орнамент на посуді з Валя Лупулуй можна цілком припустити, що тут зображені не собаки, які охороняють посіви, а, на нашу думку, малюнок досить реалістично відображає сцену мишкування звичайної лисиці. Древній художник тонко і правдиво відобразив цього звіра в той момент, коли він мишкує, тобто полює на гризунів. Фігури динамічні й відображають досить вдало хижака-мисливця — одного з активних учасників біологічної боротьби. Користь від лисиць чимала і вона була своєчасно помічена в ті далекі часи. Лисиця за добу в середньому з'їдає до 4 мишей, а якщо не їсть їх, то просто душить і складає. На поселенні П'єтреле (Румунія) знайдено скульптурне зображення лисиці, що підтверджує думку про відношення цього звіра до трипільського пантеону корисних звірів.
Таким чином, можемо зробити висновок, що три представники тваринного світу — змія, сова, лисиця — активні помічники землероба у збереженні посівів зернових в час зародження землеробства обожнювались людиною, образи їх були важливим елементом орнаменту на посуді, можливо і на стінах жител, зерносховищ та інших будівельних конструкціях.
Як би то не було, збереження врожаю зернових не вирішувалось повністю використанням засобів біологічної боротьби, тим більше, що цей засіб йшов природним шляхом, досить повільно самопливом і не міг бути для давнього землероба ні зрозумілим, ні керованим. Біологічний метод боротьби, який спостерігали трипільці в процесі праці, являв собою лише половину боротьби за врожай. Друга половина полягала у збереженні зібраного зерна, а це доставляло населенню не менше турбот та труднощів. Тут наступав момент, коли людина могла надіятись лише на свої сили, знання, досвід та вміння. Очевидно, древній землероб змушений був використовувати різноманітні способи захисту зерна від знищення його гризунами, які у великих кількостях селились як поблизу, так і в середині жител та в господарських спорудах, зерносховищах.
Ефективні засоби боротьби з гризунами, безумовно, були відомі трипільцям, що підтверджується археологічними дослідженнями. Зупинимось лише на двох способах захисту зерна від мишей, якими користувались землероби Трипілля. Вони добре простежуються на трипільських селищах Південного Побужжя, які досліджувались протягом ряду років, а також з інших поселень, матеріали з яких опубліковані.
Перший спосіб полягав у тому, що людина старалась просто перегородити шлях гризунам у зерносховища. Використовуючи цей спосіб землероби помічали, що зерно та інші продукти не з'їдаються мишами в закритих горщиках. Ці настирливі шкідники не могли подолати стінку керамічного посуду. Починається ліплення великих посудин — зерновників, які стали надійним захистом продуктів. Разом з цим жителі трипільських селищ прагнули не допустити мишей в саме житло та зерносховища. Для цього і робились грубі валькові долівки, які були ретельно випалені.
У свій час на це звернув увагу Вікентій Хвойка. Через таку долівку жоден гризун не міг пробитися до житла. Трипільська конструкція жител відповідала соціально-економічному розвитку населення, а тому аж ніяк не може бути пов'язана з кліматичними умовами, як це стверджував Е. Ю. Кричевський. Проте і він звернув увагу на той факт, що люди трипільської культури, можливо, не могли допустити, щоб підлогою їх жител в цих місцях хоча б частково була поверхня землі, або шар необпаленої глини, і далі — в площадці №73 навіть спеціально заглиблена в землю зернова яма була викладена тими ж шарами вальків настилу і плиток двох підлог із обпаленої глини, як і саме житло.
Метод випалювання долівок, а також стінок жител та зерносховищ характерний для більш розвиненого етапу (В-ІІ), Трипільської культури. Випалювання зернових ям з метою перегородження шляху шкідникам поширилось і в пізніших землеробських племен, зокрема, у ранніх слов'ян та у добу Київської Русі. Такі ями виявлені на городищах Борисівка, Сажки та інших.
Але цьому методу боротьби з гризунами передував інший спосіб. На ранньому етапі Трипілля будувались заглиблені житла з звичайною земляною долівкою. В таке житло могли проникнути та влаштовувати нори миші. Вони знищували у великій кількості зерно та інші продукти харчування, а тому в цей час одним із поширених способів боротьби з шкідниками були настили на долівці сховищ попелу (Уланівка, Сорока, Борисівка Іллінецького району), Лука Врублівецька, Печора, Це підтверджується також наявністю на окремих селищах заповнених попелом господарських ям (Борисівка).
Більшість авторів, які досліджували житлові комплекси раннього етапу трипільської культури, відмічали наявність на долівках жител прошарків попелу різної потужності (5-20 см) в різних частинах жител, не обов'язково біля печей. В селищі Борисівка знайдені господарські ями, заповнені в значній мірі попелом. Про те, що це були печі, не може бути мови, тому що стінки ям не мають жодних ознак дії на них вогню. Пояснюється це тим, що попіл застосовувався для боротьби з гризунами.
Попіл в сухому вигляді високодисперсна, досить сипуча і легка речовина. Він добра адсорбуюча речовина, яка висушувала зерно і хороший антисептик в розчиненому вигляді. Отже, тут при розчині утворюються луги, які згубно діють на мікроорганізми та різні грибкові утворення. Крупинки попелу, потрапляючи разом з зерном в рот чи просто в ніздрі гризунів, викликають подразнення і відлякують їх від харчових продуктів. Що це дійсно так, нами з метою перевірки захисних дій попелу було проведено експеримент з 50 пробами. В окремі мішечки насипалось чисте зерно (пшениця, ячмінь, просо), а в контрольні відповідне зерно, пересипане попелом. Миші прогризали мішечки з чистим зерном і з'їдали його. Зерно, пересипане попелом, залишалось цілим, навіть тоді, коли були відсутні будь-які продукти харчування. Етнографічні спостереження дають відомості про те, що навіть тепер домогосподарки Поділля та Полісся знають, що сушені фрукти та гриби краще зберігаються пересипаними попелом, або підсушеними в печі. їх не з'їдає продуктова міль. Отже, наявність на Борисівському трипільському селищі зернових ям, наполовину заповнених попелом, підтверджує той факт, що землероби Трипілля застосовували попіл для захисту від шкідників як зерна, так і інших продуктів рослинного походження. Це припущення підтверджується дослідами і дає пояснення наявності скупчень попелу, який знаходиться в певних місцях житлових споруд ряду трипільських поселень.
У мешканців трипільських поселень, які займались землеробством, в певній мірі було більше способів захисту посівів та врожаю зернових культур і продуктів харчування. Але навіть згадані вище відіграли велику роль в успішному розвитку землеробства на Південному Побужжі та Середньому Подністров'ї й показують глибокі знання древніми землеробами оточуючого природного середовища.
Автор: Заєць І. І., Жураковський Б. С.
ЛІТЕРАТУРА:
- Логвинов К. Т., Щербань М. И. Природа Украинской ССР. Климат.— К., 1984. — С. 23; Бучинський О. І. Клімат України.— К., 1961. — С. 46.
- Дорст Жан. До того как умрет природа. — М., 1968. — С. 13.
- Воронов А. Г. Геоботаника. — М., 1973. — С. 250.
- Даниленко В. Н. Неолит Украины. — К., 1969. — С. 162.
- Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 20 — К., 1965. — С. 462.
- Воронов А. Г. Вказ. пр. — С. 250.
- Огнев С. И. Жизнь леса.— М., 1962. — С. 101.
- Заянчковський І. Вороги наших ворогів.— К., 1973. — С. 43.
- Кричевский Е. Ю. Орнаментация глиняных сосудов у земледельческих племен неолитической Европы: Ученые зап. ЛГУ. — Л., 1949. — Вып. 13. — С 50.
- Рыбаков Б. А. Религия и миропонимание первых земледельцев юго-восточной Европы (IV-Ш тыс. до н. э.) // VII международный конгресс доисториков и протоисториков: Докл. и сообщ. археологов СССР. — М., 1966. — С. 112.
- Екимова В. В. Гончарное производство в Хивинском районе: Керамика Хорезма. — М., 1959. — С. 369-371.
- Збенович В. Г. Дракон в изобразительной традиции культуры Кукутени-Триполье // Духовная культура древних обществ на территории Украины. — К., 1991. — С. 30.
- Рыбаков Б. А. Космогония и мифология земледельцев энеолита // СА — 1965. — № 2. — С. 20-21.
- Окладников А. П., Мартынов А. И. Сокровища томских писаниц.— М., 1972. — С. 209.
- Окладников А. Я., Мартынов А. И. Вказ. пр. — С. 70.
- Мовша Т. Г. Зображення птахів на розписному посуді трипільської культури // Археологія. — 1965. — № 19. — СІ 00.
- Хавлюк П. И. Новые данные о культовых изображениях в Триполье // СА — 1959. — № 3. — С. 208.
- Окладников А. П., Мартынов А. И. Вказ. пр. — С. 206.
- Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врубливецкая на Днестре. — М.; Л., 1953. — С. 349.
- Рыбаков Б. А. Вказ. пр. — С. 21.
- Федоров Т. Б., Полевой Л. Л. Археология Румынии. — М., 1973. — С. 50.
- Хвойко В. В. Каменный век Среднего Поднестровья // Тр. XI Археологического съезда. — М., 1901. — Т. I.
- Кричевский Е. Ю. К вопросу о климате в эпоху существования трипольской культуры в связи с конструкцией жилищ // Бюл. комис. по изучению четвертичного периода. — М.; Л., 1940. — № 6/7, — С. 64.
- Кричевський Є. Ю. Вказ. пр. — С. 65.
- Федоровський А. Археологічні розкопки в околицях Харкова // Хроніка археології та мистецтва. — К., 1930. — Ч. І.
- Бибиков С. Н. Вказ. пр. — С 21, 23, 25, 30.
- Черныш Е. К. Многослойный памятник у с. Печоры на Южном Буге // Археологический сборник Государственного Эрмитажа.—Л., 1959. — № 1. —С. 167.
- Біляшівський М. Борисівське городище // Трипільська культура на Україні. — К., 1926. — Вип. I. — С. 4.
© Портал SPADOK.ORG.UA
