Як відомо на терені Запорізької Січі, існувала Козацька Січова школа. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів та дияконів - у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім того був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини, та інші діти, їх було коло 50. Тут учили цих дітей грамоти, співу та військовому ремеслу. С. Сірополко, досліджуючи систему виховання у Січовій школі підкреслює, що: "молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти".
Буваючи в походах у різних регіонах України, козаки прагнули залучити на Січ молодих хлопців із метою поповнення Війська Запорозького людськими ресурсами. Не рідко сім'ї самі бажали віддати своїх дітей на навчання до козаків, бажаючи, щоб їхня дитина була захищена у цьому житті, навчилась військової справи, що у той час було дуже важливо. У козаки йшли як діти не заможних сімей, так і панські діти з Русі, Поділля, Польщі. Кожну весну на Січ приймали всіх тих, хто бажав стати козаком. Сам кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців.
На Січ приймали навіть десятирічних хлопців, але до війська, до «товариства» записували тільки тих, яким минуло 18 років. Останні повинні були пройти серйозні випробування, а саме показати вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, проявляти сміливість, дотепність. Для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Проте є свідчення істориків, що до навчання та до війська в Січ брали тільки тих, хто міг перепливати Дніпрові пороги проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців – джур. Після тривалого навчання й участі у першому бою юнаки ставали справжніми козаками.
Січова школа функціонувала під безпосереднім проводом козацької старшини. В Січовій школі поряд з вправами для вдосконалення володінням вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для уміння володіти холодною зброєю, правити човном, швидко плавати. Січові школи, стоячи глибоко на національних традиціях українського народу, були своєрідними військово-освітянськими навчально-виховними закладами, де реалізувалася прогресивна національна ідея гармонійного розвитку особистості.
Важливе місце також відводилось формуванню в козаків уміння плавати в різноманітних умовах, веслувати, добре маскуватися. Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав, В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.
Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.
Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього пускали люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.
Завдання, які ставили перед козацьким військом війни, вирішувалися за допомогою спеціальних вишколів, імітації фрагментів передбачуваного бою, вдосконалення вміння чітко зводити табір, конати шанці, в чому козаки були неперевершеними майстрами. Описуючи військову організацію запорізького війська, венеціанець Альберто Віміт говорить: "Ця республіка може уподібнюватися спартанській, вони (козаки) можуть змагатися зі спартанцями за суворістю свого виховання".
Найулюбленішими розвагами у козаків були рухливі ігри та змагання на силу. витривалість, спритність. Ці своєрідні змагання - герці були улюбленою розвагою серед козаків.
Поряд із знаннями, навичками та вміннями в козаків успішно розвивалися необхідні психічні якості: уважність, спостережливість, пам’ять, уява, кмітливість, допитливість, дотепність й інші. Такі риси, як кмітливість, дотепність, винахідливість, особливо цінувалися серед козаків.
На Січі існувала ціла система емоційно-вольової підготовки та вишколу молодих людей, що готувалися до козацької служби. Її метою було формування перш за все емоційної врівноваженості, витримки, мужності, відваги. Цьому сприяв суворий розпорядок дня в школах, контроль за учнями з боку старших козаків. Так, за здоров’я дітей, грамотність, військову, фізичну, вольову підготовку відповідали досвідчені козаки, вчителі-наставники, священики, шкільні отамани. Останні обиралися на демократичних засадах самими учнями.
Чітко регламентований розпорядок дня Січі, сувора військова дисципліна у козацькому середовищі впливали на формування в молоді важливих вольових якостей: дисциплінованості, організованості, відповідальності, ретельності, цілеспрямованості тощо. Цьому сприяла також й атмосфера злагоди між козаками, повага їх один до одного, почуття патріотизму та одночасно взаємна вимогливість. На Січі існували і жорсткі вимоги, система покарань для тих, хто провинився, порушив дисципліну.
Прикладом для молоді були старші козаки, котрі проявляли міцний фізичний гарт, силу волі, витримку, мужність, відвагу, вміли спеціальними психологічними вправами концентрувати свою волю, енергію на подолання життєвих труднощів, перешкод, ворогів у бою тощо. Про ці їх якості писали багато істориків. Розвитку творчого мислення молоді, можливості більш якісно проводити з нею індивідуальну бойову підготовку сприяв висока ступінь освіченості в козацькому середовищі. Якщо на початку XVII ст. таких, що не мали освіти було на 20% більше, ніж грамотних, то вже наприкінці першої чверті того століття кількість освічених козаків перевищувала перших на 6%. Разом це стало досить важливим моментом у воєнному мистецтві і впливало на бойову підготовку Війська Запорозького в цілому.
Західноєвропейські армії на той час такої кількості освічених воїнів не мали. Тому там, на відміну від козацького війська, де підготовка особового складу бойових підрозділів до воєнних дій відбувалася на свідомому рівні за рахунок освіченості та розуміння свого обов’язку перед Батьківщиною, цей процес проходив набагато складніше – шляхом покарання і муштри, бо західноєвропейські воїни досить часто через свою неосвіченість просто не розуміли, що від них вимагалося.
У першій чверті XVII ст. завдяки Петру Сагайдачному, в козацькому війську було створено добре організовану, самобутню систему підготовки молоді до військової служби. Вона базувалася саме на досвіді війн та військової практики і включала до себе питання виховання, навчання і фізичного загартування. Тобто вона мала комплексний підхід до підготовки вояків. У 18 років молодий козак умів уже сидіти на коні, рубати шаблею, стріляти з рушниці і колоти списом. При цьому він був добре фізично розвинутий і освічений. Іншими словами, в той час на Січі було вирішено питання щодо постійної підготовки для Війська Запорозького висококваліфікованих кадрів, що дозволяло йому успішно проводити численні воєнні кампанії, а у разі значних втрат швидко відновлялися.
- За матеріалами Фірсова О.М., м. Черкаси
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
