Азовське море вже давно здобуло славу унікального. Значною мірою ізольоване від Світового океану, воно відоме опрісненою водою та малими глибинами, що на більшій частині акваторії не перевищують кількох метрів. Ще на початку нашого століття море було багате на осетрові та інші цінні види риб. Природа цих місць дає неповторні можливості плідної господарської діяльності.
З давніх давен приазовські степи були заселені людьми, які займалися хліборобством і скотарством, рибальством і мореплавством. Ще до нової ери поруч з аборигенами тут селилися греки, скіфи, інші народи. Краєвид моря став для нас настільки звичним, що його берегова лінія сприймається вже як вічна. Та чи це так? Чи було Азовське море та його береги такими, як сьогодні, й чи було воно серед інших морів і в минулому унікальним? Проте спочатку запитаймо себе - сьогодні, наскільки це актуально? Переконані, що ми повинні знати, чи бодай мати уявлення про досвід людей найдавніших людських цивілізацій: там наше коріння - помилки і здобутки. Вивчення геологічної історії - історії природних процесів на земній поверхні до появи цивілізацій і протягом їх розвитку - дає можливість прогнозу цих процесів у майбутньому та попереджає про рецидиви минулих катастроф.
Геологія Азовського моря грунтовно вивчалася такими видатними вченими, як академік Є. Шнюков, член-коренспондент НАНУ В. Семененко, їхніми учнями, іншими дослідниками. Вже давно встановлено, що за останні десятки тисяч років відбулося кілька етапів осушення та відновлення моря завдяки експансії чорноморських солоних вод через Керченську протоку. Однак раніше не було можливості зробити головне - окреслити межі суходолів і островів.
Тепер така можливість з`явилася - завдяки космічним фотозйомкам. Вони відкрили те, що було недосяжним при звичайних дослідженнях. Одному з авторів цих рядків і науковому співробітнику Інституту геологічних наук НАН України Ю. Куделі вдалося виявити на дні Азовського моря такі геологічні форми, які дозволили реставрувати його давній вигляд.
Виявилося, що кілька тисячоліть тому більша частина моря була болотистою низиною, подібною до дельти сучасного Дунаю. На користь цієї гіпотези говорять і праці античних істориків - Теофраста, Плінія Старшого, Страбона. Вони відзначали, що великими рибними багатствами славилися не тільки скіфські річки Дніпро (Борисфен), Дон (Танаїс), Буг (Гіпаніс), Дністер (Тирас), але й прибережні води Чорного моря (Понта Евксинського) і особливо територія Меотиди, розташована, на нашу думку, у межах сучасного Азовського моря.
Руслові відклади, торфовища боліт та відносно сухі вододіли були перекриті мулом морського походження в проміжок часу, останній з шарів якого відповідає, за геологічними даними, приблизно трьом тисячам років тому. Саме тоді, у І тис. до н.е., відбулося формування сучасного Азовського моря в його близьких до сьогоднішніх контурах. І саме тоді розпочалося заселення цих територій спочатку кімерійцями, а потім скіфами і греками.
Доречно згадати, що низка дослідників вважає, що легенда про Всесвітній потоп виникла при видовищі великих весняних повеней, що їх періодично спостерігали мешканці затоплюваних дельт Тигру, Євфрату, Нілу. Однак там люди мали б звикнути до наступу води. Інша річ - Меотида. Для її мешканців, принаймні в межах одного - двох поколінь, затоплення мало того, що було незвичним, але й вважалося незворотнім - тобто справжнім потопом-катастрофою. Згадаймо також, що на Керченському півострові є невисока гора Арарат, яка на той час була набагато вищою. Чи не на цій території слід шукати Ноїв ковчег?
А тепер знову повернімося до Меотиди - до затопленої морем частини Скіфії... Вона поки що зовсім невідома. Наша гіпотеза грунтується на геологічних даних, але їй бракує археологічних доказів. Ми поки що можемо лише уявити дивовижний куточок землі з величезними рибними багатствами, виключно сприятливими умовами для землеробства на родючих грунтах вологої дельти. Тут росли виноградники, фруктові сади, існували овочеві плантації, а північніше, в степовій зоні Приазовського плато розкинулися хліборобські ниви та просторі випаси. Степова зона була заселена скіфами-орачами, землеробами та скотарями, які були сусідами з царськими скіфами азовського узбережжя.
За нашими припущеннями, на дні Азовського моря під сучасним мулом знаходиться справжня Скіфія, яка лише частково була відома людству з курганних поховань на суходолах за межами існуючих морським контурів. Там, на морському дні, на глибинах у кілька метрів, цілком імовірно, зберігаються і сліди розробок золотоносних розсипин, сліди видобування та переробки самородного золота, ювелірних майстерень з виготовлення тих шедеврів, які відомі досі з поховань і вважаються роботою грецьких майстрів; можлива знахідка городищ окремих поселень залишки інших предметів праці та зброї.
Золото скіфи видобували, вірогідно, з місцевих родовищ. На сьогодні відомі досить значні за запасами поклади його в кристалічних гірських породах Приазов`я та в пісковиках-сланцях Донецького кряжу. Із розсипин порівняно легко вилучати тяжкі самородні метали шляхом промивки сипучих річкових відкладів. Спосіб простий, доступний, що не потребує складних пристосувань і особливих навичок. Цю технологію знали люди і більш древніх цивілізацій.
Таким чином геологічні і геолого-геоморфологічні передумови для формування золотих розсипин в Приазов`ї, а також у давніх руслових відкладах дельтової системи пра-Дону і пра-Кубані визначаються як сприятливі.
Золото скіфів не лише не перевершене за художніми якостями. Воно демократичніше за золото єгиптян чи інків. Тож, мабуть, воно і його творці заслуговують на те, щоб знати про нього якомога більше...
Нам - геологам, археологам, історикам - треба вже найближчим часом подумати над тим, як, зберігаючи довкілля, почати пошуки нових сторінок скіфської історії, уважно проглядаючи керн кожної нової свердловини, кожного трала чи черпалки. І тоді Азовське море може відкритися ще одним феноменом всесвітнього значення.
Автор: Анатолій РАДЗИВІЛЛ,
Інститут геологічних наук НАН України,
Олена РАДЗИВІЛЛ,
Інститут української археографії НАН України
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
