Найдавнішу згадку про скіфів містять ассирійські джерела. Степові терени між Доном і Дунаєм, протяжністю у тисячі кілометрів, були заселені скіфськими племенами - близькими за походженням, за мовою і культурою родами, серед яких найвище становище займали так-звані "царські скіфи", яких описував Геродот у своїй Історії. Вони мешкали у побережжі Азовського моря, Подоння та Криму. Разом з ними сусідили також скіфи-землероби і скіфи-кочівники. Власне про них, їх антропологічні ознаки ми й поговоримо у даній статті.
Скіфи - типові європеоїди
Скіфи були середнього зросту - близько 165 -167 см у чоловіків, і 155 -159 у жінок. Щодо відомих рядків російського поета О. Блока: «Да, скифы мы, да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами», то вони насправді - типові європеоїди. Видовжена форма черепної коробки, середнє за шириною обличчя, з чітко окресленим невелимким та середніх розмірів носом. Усі ці риси можна побачити на численних реконструкціях по решткам, знайденим в курганах:
Скульптурна реконструкція зовнішності сарматів по черепу чоловіка та жінки з Гумаровського кургану та могильника Старі Книшки відповідно.
Дослідниця Т. Кондукторова зробила висновок, що за своєю фізичною будовою скіфські племена Північного Причорномор'я схожі до племен доби пізньої бронзи, що задовго до скіфів проживали на цій території, що свідчить про те, що скіфи були автохтонами на своїй землі.
Легендарна срібна чаша-братина з позолотою із кургану Гайманова могила. Цікаво, що позолота вкриває волосся скіфів - це може вказувати на те, що деякі царські скіфи були русявими.
Антропологічний типаж скіфів. Європеоїдні риси обличчя скіфів. Ритуал війського братання у скіфів.
Скіф в «грецькому коринфському» шоломі і панцирі. Ми намарно приписуємо предмети такого типу і форми виключно еллінам. Сама еллінська культура була похідною від культури скіфів і ніколи не втрачала з нею зв'язку. Для скіфів ні Геракл, ні Ахілл, ні Аполлон, ні Артеміда, ні Медуза, ні багато інших не були «чужими» і екзотичними міфообразами. Останні дослідження показують чітко: між релігією і міфологією скіфів і еллінів існував тісний зв'язок. Інакше й не могло бути, вихідна точка одна: релігія і міфологія суперетносу скіфів.
Антропологічний тип жителів Північного Причорномор'я.
Дослідниця М. Веліканова, вивчаючи черепи зі скіфського могильника IV — III ст. до н. е. біля села Миколаївка на східному березі Дністровського лиману, отримала унікальні результати: ці черепи за багатьма расовими показниками, зокрема шириною вилиць, займають проміжне становище між скіфами та фракійцями. Досить чітко виокремлюються такі компоненти, як: масивний, властивий скіфськими племенам Нижньої Наддніпрянщиги, череп, який також притаманний фракійцям Балкан. Отже, можна припустити, що фракійці якимсь чином вийшли із скіфського середовища, були одного роду і антропологічного типу, однак з часом мігрували на Балканські території і постали там як окремий етнос, наприклад в історії болгар та румун.
1) Реконструкція вигляду скіфа по черепу; 2) Загальні антропологічні риси Дака і скіфів: потужні надбрів'я, глибоко посаджені очі, великий виступаючий ніс, густа борода.
3) Голова кентавра. Грецька скульптура; 4) Скіфський вождь. Зображення на ритуальній посудині; 5) Голова Дака. Початок 2 ст. Варіант скіфсько-дакско типу з більш витонченими рисами обличчя.
Антропологія сарматів
У III ст. до н. е. панування скіфів у Причорномор'ї скінчилося: сюди зі сходу почали проникати сарматські племена, які раніше кочували у Приураллі, на Південному Уралі та в Поволжі. Першими на теренах України з’явились язиги, потім — роксалани і згодом — алани. Через деякий час античні автори почали називати Північне Причорномор’я Сарматією., а племенами, котрі населяли цю територію - сарматами.
Сармати активно втручалися в тогочасні міжнародні події: вони неодноразово нападали на Ольвію та інші грецькі колонії, вели війни з Римом тощо. У перші віки нашої ери частина сарматів проникла далеко на північ, у лісостепові райони України (басейн р. Тясмин), де, мабуть, змішалася з корінною землеробською людністю.
Антропологічні дослідження виявили, що сарматські племена, котрі населяли Північне Причорномор’я відрізнялсь коротшою, ніж у скіфів, черепною коробкою, дещо ширшим обличчям, а також помірним розвитком м'язового рельєфу і випинанням носових кісткок з площини лиця - тобто з дещо східною домішкою. За більшістю антропологічних ознак, були близькими до сарматських племен Поволжя, Башкірії, Приуралля. Дослідники припускають, що ці групи походять від Андронівської культури - археологічна культура епохи бронзи, ототожнюється вченими з індоіранцями.
Наукові реконструкції сарматів по черепам і останкам, знайденим в могильниках.
Як можна пересвідчитись з реконструкцій, расовий тип сарматів також не відрізняється від європеоїдного. Сарматська культура - це розвиток культури скіфів. Скіфи не зникли, не розчинилися безслідно. Народ, що населяв Східну Європу, продовжував жити в ній. Той самий Король Артур - був сарматом. Змінилася лише назва, яким позначали іноземці Праукраїну. Сарматський період української історії - це перехід від давнини до середньовіччя. Саме тоді матеріальна культура, зокрема, одяг і озброєння, починають знаходити такий знайомий нам «слов'янський» середньовічний вигляд. Слідом за «зниклими» сарматами-аланами на авансцену в середні століття вийдуть слов'яни.
З історичних джерел довідуємося, що під тиском сарматів значна частина скіфів залишила обжиті землі й перебралася до Кримського півострова. Приблизно в середині III ст. до н. е. скіфи заснували тут свою столицю - Неаполь (Нове Місто). Найбільшого розквіту досягла Мала Скіфія досягла в II ст. до н. е. за часів царя Скілура та його сина Полака.
Зовнішній вигляд скіфського царя Скілура
Під час проведення розкопок біля стін Неаполя Скіфського, археологами було виявлено мавзоле із понад 70 останками скіфських вельмож - чоловіків, жінок та дітей. Одне з найдавніших поховань належало чоловікові віком 45 років, його одяг був густо оздоблений золотими прикрасами. У ногах небіжчика лежали військові атрибути: шолом, два мечі і наконечними списів. Череп його був штучно деформований, внаслідок чого орбіти і певна частина лобової кістки були висунені вперед. Лоб він мав широкий, високий, а ніс з чвтко окресленим контуром, що гарно простежується на реконструкції, виконаній М.Герасимовим. Саме завдяки цій реконструкції, вдалося встановити, щоб поховання належить самому цареві Скілуру!
Реконструкція царя Скілура, М.М.Герасимов
Скіфи - автохтони
Протягом останніх десятиліть, на протязі яких проводилися археологічні розкопки в Нижній Наддніпрянщикі та Криму, було обстежено чимало скіфських некрополів (Неаполь Скіфський, Золота Балка, Миколаївка-Козацька і ін.), що дало змогу константувати: між ранніми та пізніми скіфськими племенами простежується генетична спорідненість. Це ще раз доводить, що скіфи були автохтонними племенами на території України, які нізвідки не приходили і нікуди не зникали, а приймали активну участь у творенні майбутнього українського етносу.
Чеканка на вазі з кургану Куль-Оба.
Золота бляшка з кургану Куль-Оба. Скіф в козацьких шароварах на коні. Кінь був вірним другом скіфа і на полюванні, і в бою. Недаремно, українські козаки вважали себе нащадками сарматів.
Любор Hідерле, історик-славіст, археолог, етнограф і лінгвіст, автор 11-томної енциклопедії «Слов'янські старожитності», стверджував, що «скіфи іменовані орачами і хліборобами... були безсумнівно слов'янами». Він пише:
«Скіфи-землероби, що живуть між Бугом і Дніпром (Herodot, IV. 17,18, 53, 54) над порогами й провадять зовсім інший спосіб життя в порівнянні з справжніми скіфами-кочівниками, не могли бути ніким іншим, крім як предками східних слов'ян. Поділля і Волинь були слов'янськими вже в епоху Геродота, судячи з його повідомленнями про жителів цих областей, яких він називає неврами (Neupoi) (Геродот IV. 100-118) і слов'янське походження яких цілком очевидно.»
Амазонки: реконструкція зовнішності
Також були розкопані і проаналізовані кургани скіфських жінок - амазонок. На території України і в інших місцях, де ймовірно жили амазонки, були знайдені поховання жінок, в яких знаходилися луки, стріли і дротики. Однак тут відсутні останки мечів, бойових сокир і іншої зброї ближнього бою (за винятком ритуальних кинджалів, що вказує на аристократичне походження похованої або її статус жриці). Також в знайдених похованнях відсутні захисні пристосування і обладунки. Це вказує на те, що жінки, як і підлітки, могли допомагати починати бій (обстрілюючи противника з безпечної відстані) і потім йшли в тил основного війська, яке складалося з чоловіків.
Вік скіфських амазонок коливається від 16 до 60 років, проте половина їх – молоді жінки у віці 25-35 років. Про вигляд амазонок дозволяють судити твори античного мистецтва. Зображені в камені - в статуях або на барельєфах храмів - амазонки, як правило, молоді, з розгорнутими довгим волоссям або в легких шоломах, в коротких напівпрозорих шатах грецького типу. В живописі на вазах, вони ближче персонажам Геродота, одягнені в чоловічий «перський» костюм. Як правило, це юна діва в чоловічому вбранні (каптан і вузькі штани з лампасами) одяг облягає струнку фігуру; ступні ніг або босі, або в м'яких коротких чобітках (скіфіках); на голові м'яка шапочка у формі ковпака, іноді зі звисаючими ззаду і по обидва боки захисними «клапанами». І завжди зі зброєю - або це лук і сагайдак зі стрілами, або спис або дротик. Часто присутній на малюнках і щит, зазвичай овальної форми. Найчастіше зустрічаються зображення амазонок що боряться, як в кінному, так і в пішому бою. Але досить багато і статичних зображень озброєних дів поруч з конем або грифоном.
Археолог Наталія Данилко показує реконструкцію - передбачуваний вид жіночого головного убору скіфів - калафа, з кургану Веселовського. Калаф надітий на скульптуру голови скіф'янки, зовнішність якої відновлена по черепу згідно з методом антрополога М. М. Герасимова
Висновки
Отже, скіфи були в основному європеоїдами. Частина з них, та яка перебувала в прикордонних зонах Сибіру, Туви, Алтаю та Монголії, справді піддалася певним азіатським впливам і асиміляції, однак це не вплнуло на їх расову приналежність. Окрім того, скіфи, можна сказати, автохноти Північного Причорномор'я. Існує версія, що їх пращури праіндоєвропейці, носії гену R1a1(котрий зародився в Північному Причорномор'ї) мігрували свого часу в Єгипет, Палестину, Іран, Індію, Китай, що підтверджують неодноразово європеоїдні антропологічні типи цих країн (айни, тохари, калаші, амазиги і т.д.), де скіфи утворили, контактуючи з аборигенами, унікальну праслов'янську мову, яка являла собою санскрит змішаний з іраномовною говіркою.Згодом царські скіфи повернулися на Батьківщину, де осіли у Північному Причорномор'ї і утворили Велику Скіфію.
| Скіфська мова (із словника В.І.Абаєва) |
Українська мова | Ведичний санскрит Рігведи |
Українська мова |
| Абра — abra | хмара | Абра — abhra | хмара, небо |
| Агар — agar | величезний | Агра — agra | величезний, ангар |
| Ад — Ad | їжа, є | ад – ada | їжа, є |
| Алуф – aluθ | Спиртне, алкоголь | Али — ali | алкогольний, спиртний, ель |
| Арма – arma | кисть руки, обіймати | Ирма – īrma – | Плече, рама, армада |
| Арта — arta | Сенс, істина | Арта -Artha — ціль | Сенс |
| Арьяна — Aryana | арійський | Ар'я, арія — Ārya, ari̯a | господар, хазяїн, власник дому |
| Аста — ašta | вісім | Аста – aṣṭá = вісім | |
| Бага – Baga | бог | Бага — bhaga | БОГ, доля |
| Бала – Bala | військова сила | Бала – bala — сила | Бала(клава)- військова (фортеця) |
| Бор, бора — Bor(a) | Жовтий, коричневий | Бур – bhūr | бур, бурий, (бура- земля; бурити) |
| Брата – Brata | Брат | Братр — bhrātṛ | Брат |
| Брін – brin | Брити | Брі –bhrī –ранити | Брити |
| Вак – Vac | Слово | Вака – vaca | Віче, вякати, вокал |
| Вараза — Varaza | кабан | Вараха– varāha | боров, хряк, кабан |
| Варка — varka | вовк | Влквос — wĺ̥kos — вовк. | |
| Гару – garu | Тяжкий | Гуру – guru – вагомий | Груз, вантаж |
| Гасті – gasti | Гість | Гості-goṣṭhī-зібрання | Гість, гості |
| Гау — gau | Корова, говядина (говір) | Гава – gava — корова (говор, говорити) | Говядина, говіти, говір, говорити |
| Да – Da; Дар – dar — Дарана – darana — Дарга — darga |
Дати, дар, дарувати | Дай- dai -давати. Дана–daan’a–подавати. | |
| Данта – Danta | зуб | Данта – danta | зуб |
| Дану – Danu | річка | Дану – danu | Ріка (ДОН, ДНіпр, ДОНець, ДНістр, Двіна, ДУНай) |
| Даса — dasa | десять. | Даша — daśa | десять. |
| Двара — dvara | двері, брама, ворота | Двар, двара- dvār, dvāra | двері, ворота |
| Зевак — zevak | лентяй | Жаб — jabh | Позіхати, зівака |
| Зура — zura | сила | Сара — sāra | Сила, енергія |
| Кути – kuti | Кутя | — | Кутя, кутьонок |
| Маду – Madu | Мед | мадху – madhu | Мед |
| Ман – mān | Думати, хотіти | ман – man | Манія |
| Мар – mār | Убивати | мр — mṛ -умирати | Мор, вмирати |
| Мата – māta | Мати | Мата- mātā, matri | Мати |
| Мізда – mizda | Мзда, плата, взятка | Мідха- mīḍha — премія, взятка | Мзда, взятка |
| Нава – Nava | Новий | Нава – nava | Нов, новий |
| Нама – Nama | Ім'я | Наман – NAMAN | Назва, ім'я |
| Пада – Pada | Слід, пята, стопа | Пада – pāda-нога | Пята, стопа, під ногою |
| Панті – panti | Путь, шлях | Пата – patha | Путь, шлях |
| Парадата – paradata | Встановлювати | Парада –parādā | Порада, парад |
| Парі — pari- | Через, за | Парі – pari – через, за | Пере- |
| Пасу – pasu | Вівця | Пасу – paśu — велика рогата худоба | Пасти, пасу, пастух |
| Паті — Pati | господар | Гаспаті – ghasspati | господар, хозяїн |
| Пай – pay | Поїти, пити | Пайя – pāya – вода | Пити |
| Пита – Pita | Батько | пітар, пітр – pitar, Pitr | живитель, батько, небо |
| Пората — porata | Велика ріка | Парата — paratā-вища степень | Парадіс — рай |
| Сапта (хапта) — Hapta | сім | сапта – saptá | сім |
| Сата — sata | сто | Śata — сто | сто |
| Шати — šati | щастя | Сіта- Śita- задоволений | Ситий, насичений |
| Стана — stāna | Стан, стоянка | Стана — sthāna | Стан, стоянка, страна |
| Сьява — syāva | чорний | Сіява — śyāva | Сивий, сивка — темносірий |
| Свар\хвар — Hvar | Сонце, Свар, бог Сварожич | Савітар – savitar | Сонце, світило |
| Така — taka | Ткати, нитка | — | ткати |
| Тап — tap | Топити, гріти | Тап — tap | топити, топка |
| Угра – Ugra | Потужний, разючий | угра – ugra | угроза, загроза |
| Фри – fri | Любов | при — pri – приємно | Приязнь, приємно |
| Хварз — hvarz | хорошо, добре | харша — harṣa — радість, хорошо |
Використані джерела:
- Борис Мозолевский - Толстая Могила (1979)
- И. Ю. Шауб - Миф, культ, ритуал в Северном Причерноморье (2007)
- Сборник научных трудов "Древнейшие скотоводы степей Юга Украины" (1987)
- П.П.Толочко, В.Ю.Мурзін - Золото степу. Археологія України (1991)
- О.С.Стрижак - Етнонімія геродотової скіфії (1988)
- Э.И.Соломоник - Сарматские знаки Северного Причерноморья (1959)
- О.Н.Трубачев - Индоарика в Северном Причерноморье (1999)
- Бонгард-Левин - От Скифии до Индии (1983)
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
