П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Як я жив у горах

Рейтинг 4.5 з 5. Голосів: 8

Як я жив у горах

Я жив, як усі підприємці: робота-дім-робота, частенько вечорами пиво для зняття стресу. Так, я не безгрішний, як і багато інших у цьому світі. Але прийшла світова фінансово - економічна криза,  тож необхідно було шукати якийсь порятунок.

Звісно,тоді я ще не уявляв, як кардинально зміниться моє життя невдовзі. Бо вирішив я переїхати у село.По правді, зізнатися, жити на землі я хотів завжди - дитяча мрія про затишний будиночок, потопає в зелені садків та в блакитті волошок поблизу житнього поля, гени батьків-хліборобів ціпко тягнули у початок мого життя.

То ж довгих роздумів не було, вирішив  здати міську квартиру і намагатися жити в селі на ці гроші. До речі, фінансових ресурсів на придбання будиночка в селі у мене на той момент не було. Але шукаючий да знайде. Гроші з'явилися досить швидко. Не можу сказати, чим я керувався на той час, але хатинку чомусь я шукав в віддаленому селі, підходив навіть хутір.

Невдовзі натрапив на будиночок серед гір, у залишеному людьми міжгір ї. Погрузив пожитками свій бус і невдовзі опинився у старій садибі з гектар з лишком під карпатською полониною. Зрозуміє мене лише той, хто любить гори. Виникає нез'ясовно дивне відчуття, коли в окрузі на півкілометра немає ні душі, а ліс починається метрах в п'ятдесяти від ділянки, і тільки лише дикі кабани бродять навколо всю ніч безперервно. Так було красиво: стара садиба на півтора гектара посеред лісу. Гриби, ягоди, полювання ... Місце мене відразу зачарувало. Але все найцікавіше чекало попереду… Життя нудне без екстремальних пригод!

Люди у низиних селах  як люди – звичайні селяни: хто працює, хто пиячить. Хоча доброго господаря видно здалеку - і хаткаладна, і паркан поправлений, і город засаджений. До мене ставилися шанобливо, звали не інакше як «Макарович».

Побут  

Життя текло своїм плином: ходив по гриби, облаштовувався, незважаючи на дрібні неприємності.. Організував простий сільський побут. Мився під бочкою, нагрівші воду на багатті, їжу готував, розтопивши шпорик /пічку/ в літній кухні. Воду брав з криниці, мутнувату, з пісочком. Цю ж воду використовував для приготування їжі. Хоча, коли живеш у лісі, основний раціон складають гриби - смажені, тушковані, з картоплею і без неї.

Потроху освоював ближні села. Боляче бачити порожні очниці вікон, вибиті двері, похилені облуплені хатки! А адже колись ці села цвіли, а люди працювали в колгоспах. Були магазини, бібліотеки, школи. Колись щасливо жили люди ...

Дізнався, як помер колишній власник будинку.Одинокий, залишений всіма лісоруб. Одного разу взимку до нього прийшли двоє і попросилив  коня. Пожалів горянин єдиного друга. За відмову його побили. І горянин зліг. Коня все одно вкрали, а грабіжників, звичайно ж, не знайшли. Старий помер від інсульту, в повній самоті, так і не оговтавшись після побоїв. Тіло знайшли через тиждень після смерті.

Заспокоєння приніс би вогнестріл, який висить на стіні, але його й близько не було.

До того ж дізнався, що чверть населення села за ближньою горою  складають колишні зеки. Звісно таке сусідство мені особисто не до душі. А ще уявив. зимові замети та дорога, яку ніхто не чистить. Вибратися можна тільки на коні.

Але, що зроблено, те зроблено, і про минуле шкодувати не варто. Треба було готуватися до зими. Благо,за той час поки новий будинок стояв нежитловим, не було навіть спроби злому і проникнення. Речі в сараях, залишені господареми, зокрема, бочки, скрині, віз, ланцюги, відра, залишилися недоторканими.. Залишилися мені старенький обідній стіл і кілька стільців.

Страх

Однієї ночі я почув якісь кроки. Подумав, їжак. Але чомусь кроки були занадто важкими і гучними. Напевно, якийсь їжак-мутант. Кроки чулися вже під самим вікном і навіть ніби щось зашкребло по склу. Я не полінувався, хоча по шкірі пробирав мороз від страху, взяв поліно, ліхтар і вийшов на вулицю, різко відчинивши двері. Нікого. А вночі був перший заморозок і на землі лежав іній. Слідів не було: ні людських, ні звірячих »,повернувся в хатинку. І знову кроки і скрип по склу. І раптом загуркотіли дрова складені під стіною, почувся дзенькіт скла і тріскдранки.Я знову вийшов на вулицю. І знову нікого, Авсе стояло на місці ціле і неушкоджене. Так тривало до першого крику півня. І все стихло. Тільки після цього я забувся в короткому неспокійному сні.Гоголівський «Вій», та й годі...

Незабаром до мене навідалися знайомитися сусіди під слушним приводом, чи бува нема що закурити. Сусіди виявилася доброзичливими і вже наступного дня принесли трилітрову банку парного молока. При спробі сунути їм гроші у діда Лоція на обличчі з'явилася ображена гримаса. Через місяць його жінку, бабу Калину, поклали в лікарню з нирковою недостатністю. З горя дід запив, як з'ясувалося пізніше, запій - це місцева терапія у більшості  горян. На жаль...

Перша зима

Близилася зима. Вершини гір вже вкрили шапки снігу,які яскраво світилися на поблідлому осінньому сонці. Сталася надзвичайно приємна обставина. До мене приєдналася жінка. І привезла з собою собаку Гебу.

То ж до морозів ми зайнялися придбанням відсутніх побутових предметів та інструментів. Відра, тази, казанки, глиняні горщики для печі, цвяхи, молотки, викрутки, електрогенератора, 200 м електричного кабелю для проведення світла в хаті, хліві, погребі і у дворі. І не вірте, що в селі гроші не потрібні. Їх потрібно навіть більше, ніж у місті.

Через два тижні випав перший сніг і вдарив десятиградусний мороз. І буквально за одну ніч все в окрузі стало казковим: дерева, кущі і навіть наші будівлі наділи білосніжні крижані одягу. Сніжок хрустів під ногами, а в будинку топилася піч, в якій затишно потріскували дрова. Тихо воркотів електрогенератор, завдяки якому миготів екран телевізора. Показували два телевізійні канали. То ж новини ми усі знали. Одним словом, романтика та й годі..

Потекли сумною  низкою такі однакові понурі дні. Ми з жінкою  почали страждати  від безсоння. Бувало, що до світанку могли не зімкнути очей. Начебто, і тіло втомилося, очі злипаються, а в голові рояться думки, чи в українському селі жити краще:

– у селі чистіше повітря;
– сільські жителі менше тратять на продукти харчування, бо, як правило, мають свої і натуральні;
– в селі тихо і спокійно, – немає такої метушні як у місті;
– селяни мають власні будинки і можуть не хвилюватися за такі міські проблеми як, наприклад, сусід зверху затопив, чи сусід за стінкою робить ремонт і постійно щось там стукає і грюкає і т.д.;
– маєш можливість казати людям добрий день і чути від них теж саме у великих кількостях;
– в селі люди більш привітні і дружні;
– не потрібно платити квартплату. Селянин сплачує лише за газ та світло;
– в селі немає такого поняття як “нудьга” – завжди є що робити;
– сільські люди більш фізично витриваліші, ніж міські.
Проте і сільське життя має чимало недоліків. Суцільна безнадія попереду.

Забобони. Кіт є кіт

Переїхавши в село,вірніше повернувшись у своє минуле дитинство,  я ж родом з села, все частіше мимоволі замислюєшся над явищем сільських забобонів, чи настільки це все є невіглаством чи все ж це оформлена у вигляді таких собі житейських аксіом мудрість предків, накопичена століттями?

Люди з давнину вірили в різні прикмети і забобони. Навіть сьогодні чорна кішка, яка перебігла дорогу, вважається поганим знаком. Але ніде більше люди так не схильні, як у гірських поселеннях.

Про чорну кішку, цифру тринадцять і бабуз порожнім відром я знаю з дитинства. Але два роки тому після переїзду в гірське село я зіткнувся з чимось новим для себе - настільки сильні серед тутешніх  селян забобони. Тут, не дай Боже, не можна викидати сміття у відро, не можна виносити з хати, тільки в піч

Мабуть таке переконання зв язане з тим, що будь-яке житло є замкнутою енергетичною системою. Думаю, всі чудово знають, що будь-який предмет також володіє власною енергетикою. Сміття - не виняток. Недарма люди похилого віку завжди говорили: «Не винось сміття з хати. Що стосується фізичного сміття, то в селі дуже-дуже сильна віра у відьом і чаклунів. Відповідно, на викинуте за межі будинку сміття можна навести порчу. А сміття, що згоріло у печі, сміттям вже не є, отже, попіл викидати можна.

У селі переконані , шо не можна викидати волосся, нігті, а в останній період появився сучасний забобон – не викидати жіночі прокладки. Їх потрібно закопати, або спалити в печі. Волосся накопичують тонкі енергії. До речі, тому в стародавні часи жінки зобов'язані були носити коси. У скандинавів, наприклад, голеними були тільки раби. Пам'ятайте біблійних персонажів Самсона і Даліл? Сила Самсона була в волоссі, поки підступна Даліла їх не обстригла уві сні. Чим довше волосся, тим більше духовної сили людина  отримує. А сила живить фізичне тіло, дає необхідну для оболонки енергію, балансує її. Звідси і таїнство постригу в ченці. А оскільки волосся є частиною людського тіла, значить, воно не повинно валятися, де попало. Це відноситься і до нігтів. Теж саме можна сказати і про жіночі прокладки. Взагалі, менструальна кров здавна користувалася у магів особливою пошаною. Найсильніші ритуали робляться на крові. Залишається тільки уявити, що може зробити з прокладкою людина, що володіє магічними знаннями.

Селянин ніколи не поздороваюєтся через поріг і ніколи нічого не передасть через нього. По-перше, це просто неввічливо, а по-друге, в селі християнство спирається на язичницьке коріння. Сільські, хай хоч і мають недолік освіти, зате володіють сильно розвиненою інтуїцією, отриманої від природи. Тут навіть клички не даються просто так односельчанам. Отже, в чому ж містика порога? У язичницькі часи прах предків ховали під порогом. Наші пращури вірили, що діди (духи померлих предків) охороняють житло від біди. Тому на порозі не здійснювали жодних дій, щоб не потривожити духів. Крім того, поріг - своєрідна межа між світом живих і світом мертвих.

Цікава думка побутує щодо підібраної на перехресті монетки. Селяни, особливо люди похилого віку, ніколи нічого не підберуть на перехресті. Перетин доріг є точкою дотику нашого світу і паралельного. На перехрестях проводиться безліч ритуалів, далеко не завжди добрих. Існують ритуали, за допомогою яких можна «скинути» на якусь річ негатив, і залишити цю річ на перехресті. Хто підбере цю річ, той підбере і негатив. З цієї ж причини не можна підбирати дріб'язок на вулиці. І чим цінніше і дорожч річ, тим більше лиха на себе накличеш.

 Є повір'я, що якщо кіт чи кішка приходить в будинок або прибилася на вулиці, супроводжуючи до будинку, проганяти її не можна, і треба обов'язково забрати собі.

Це щастя само прийшло в будинок. Подарунок долі. А таке не проганяють. У селах завжди підбирають котів і кішок, які приходять в будинок. Правда, кличок зазвичай не дають - кіт і є кіт.

Гості

На Різдво трапилася надзвичайна подія. Опівночі почувся гавкіт Геби, шум у дворі, а потім стук у вікно з криком: «А ну, давай, виходь!». Я вискочив у двір, прихопивши Камчия (коротка нагайка зі шкіри). За мною вибіг мій брат. Виявилося, що вщент п'яний зек  з сусіднього переліз через паркан, відкрив хвіртку і запустив двох подружок, не менш «тверезих». Виявляється, колядувати прийшли. І тут наш Геба таки виконала свій обов'язок,показавши свій норов. Звалив з ніг зека і став рвати одяг. Мені вже й кричати не треба було. Гостей, немов вітром здуло. З тих пір у двір до мене просто так ніхто не заходить.

Чи було нам складно зимувати вперше в селі? Так, було дуже складно. Нам, містянам, без зручностей ніяк. Інший раз жінці навіть посуд було складно помити, тому що треба занести воду в будинок, нагріти її. Помити посуд, потім обполоснути. Прання - теж окрема тема. Та й обігрів хати ніякий. В кімнатах тепло, якщо закрити двері. У кімнаті окрема піч, так звана в Україні грубка. Приготування їжі в печі, мабуть, можна назвати мистецтвом. Перше, що ми  готували, - запечену свинячу ніжку. Як годиться, нашпигувати її часником, жінка обмазала спеціями і - в піч. Далі почалися експерименти. Згорілі пироги ми теж пережили. Тепер уже система налагоджена - навіть хліб печений в печі у нас власного виготовлення. Повірте, немає нічого смачнішого їжі, приготовленої в печі!

Весна

Отак в господарських буднях наближалася весна. За вікном дзвеніли краплі, ночі ставали коротшими, а дні довші. Перша зима з її смутними сірими днями була пережита, нас чекали для обробітку грядки. Благо землі було вдосталь, рук би вистачило.

Та не так скоро приходить весна в межи гір, як зголодніла за теплом душа бажає. Зима ніяк не поспішала поступатися своїм правом Весні. То згущуються хмари на небі і засипають  знову гори снігом, то сковує мороз струмки, розмальовуючи вікна мудрими візерунками, то піднімалася завіруха, кидаючи грудки крижаних голок віконця нашої хижки.

На  Стрітення, коли зима весну поборює, жінка витягнула тяжку коробку з різноманітним насінням.Коробка була важкою. Спрацювала банальна жадібність: хотілося і овочів, і прянощів, і лікарських трав, і квітів. Свою помилку жінка усвідомила з часом. Всі сто дев'яносто пакетиків з насінням посіяти було нереально. Спасибі виробникам, термін придатності з запасом - деякі насіння я використовую досі. Ось до чого доводить жадність! ..

Бажання зайнятися городом було настільки пекучим, що ми вирішила вирощувати розсаду самостійно.

Традиційно в селі всі городні роботи починаються відразу після Пасхи, яка тоді припала на 24 квітня. Після Великодня розорюють городи, висаджують картоплю, решта ж городніх культур висіваються і висаджуються протягом травня. У селі городніми роботами займаються тільки жінки. Чоловіча лепта обмежується оранкою і посадкою стратегічного коренеплоду. У нашому селі хіба що лінивий висаджує від сили 50 соток картоплі, в основній масі - це гектари полів. Налякані неврожайним 2012-м роком і підбадьорені високою закупівельною ціною на картоплю селяни в рази збільшили посівні площі. Після збору врожаю картопля продається перекупникам, змінюється на цибулю. Поки йде посадка, все чоловіче населення зайнято в поле. Гудуть трактори, іржуть коні, над селом стоїть мат-перемат. А ввечері, після трудів праведних, можна і чарочку перехилити під борщик, настояний в карпатській печі зраненьку. За заведеним порядком жінка прокидається о 4-5 годині ранку, в залежності від кількості худоби. Топить піч, куди прямо у вогонь ставляться казани для худоби. А коли дрова прогорять до жару- розпеченого до червоного вугілля, можна ставити і горщики з казанами з їжею. Обов'язки в селянській родині строго розподілені. Якщо хтось з дітей дивиться за кіньми, то тільки він виводить їх на пасовище, закладає корм, чистить. Якщо обов'язок дочки -господарювання, то до обіду - і їжа на  стіл прямо з печі , і в будинку –лад і порядок. Патріархальний уклад й досі панує  на селі.

У нас же городній сезон розпочався в перших числах квітня, завдяки ранній весні. Першим ділом зайнявся будівництвом плівкового парника з теплими грядками, під які була закладена солома і свіжий кінський гній. Будував, як завжди, сам... До десятого квітня парник був готовий. Поруч встановили парник-короб також з теплими грядками. Жінка з ентузіазмом заходилася висівати редиску, всіляку зелень, буряк і капусту на розсаду.

До нашого приїзду город пустував два роки. На весну 2013 року він являв собою цілину, зарослу метровими бур'янами, а то і на весь людський зріст. Довелося випалити сухі бур'яни..

Моя жінка наполягла на зорювані 30 соток городу. Раз покладено орати, значить, ні кроку в сторону. Знайшов трактор, що, до речі, було не так просто. Сільські, хоч і прості люди, але бояться всього нового і незнайомого. А чужаки у них так чи інакше викликають острах. Втім, тракторист приїхав зранку, до схід сонця, оскільки посівна і збиральна - гаряча пора. Незабаром на город в'їхав трактор з картоплесаджалкою. Не сперечаюся, що залучення важкої техніки економить час відсотків на 70%, однак і витрата посадкового матеріалу, так само як і посівна площа, збільшується приблизно вдвічі. Вийшло дев'ять соток картопляного поля. І почався монотонний посів насіння…

Цивілізація

 Час летів невблаганно швидко. Для городян, які звикли до благ цивілізації: вода, світло, каналізація і т. д . Позбавлення оних виявиться ледь чи не катастрофою. І якщо без води з крана в селі ще хоч якось можна вижити, то без світла вже зовсім сумно.

То ж настав час зайнятися каналізацією та автономним водопостачання. Оскільки людина я лінива і неабияк розпещена міським сучасним  сервісом, то я придбав недорогу насосну станцію китайського виробництва, якою металопластковими трубами, які монтуються різьбовими з єднаннями, подав воду з криниці на обійстя.Санвузол було вирішено влаштувати в сінях площею 10 кв. м. за рахунок будівництва цегляної перегородки і прокладкою «пластмасових» труб у вигрібну яму.

Проклали труби, повісили бойлер, встановили унітаз, ванну і мийку в кухні. І зажили майже  з міським сервісом. Поставили пічку в передпокої. Тобто піч-вогнище складається в простінку між передпокоєм і санвузлом. Топка знаходиться в передпокої, опалюється вона за рахунок чавунної варильної плити, а задня стіна димоходу розташовується безпосередньо в санвузлі. Оскільки гроші на той момент у мене закінчилися, довелося будуватися з підручних засобів. Піч і стіна були викладені з б / у цегли. Не естетично, зате практично. На кінець літа з нової пічної труби закрутився перший димок. У будинку була гаряча вода і всі зручності. Перша поставлена ​​мета досягнута - можна було сміливо чекати настання дощової марудної осені.

У моїй хатинці  все водопостачання зав'язано на електриці: насосна станція качає воду з криниці, бойлер нагріває, унітаз спускає, машина-автомат пере і т. д. Відбери у мене це все хоча б на годину  і я буду паралізований. Влітку півбіди - води можна принести з колодязя, а їсти приготувати на вуличному вогнищі, що, до речі, частенько бувало після сильних гроз в зв'язку знеможливістю доставки дизпалива для заправки трьохфазного електрогенератора потужністю 3 кВт.

Але проблема повз мене не пройшла на початку цієї зими. Спочатку стали траплятися часті поломки з насосною станцією. У підсумку станція здохла остаточно. Втім, нова станція була куплена досить швидко. Але несподівано вдарили сильні морози. А при такій погоді не можна підключати насос - замерзне.Тижнів через півтори настало довгоочікуване тепло. Пора було братися за установку станції. Але не тут-то було. Виявляється, через відсутність води в будинку, відповідно, каналізаційна труба не була задіяна належним чином, в ній утворилася крижана кірка. А потепління стало розтоплювати лід в трубі і виштовхувати воду з додаткового технічного зливу, вмонтованого в підлогу санвузла. Втім «Крот» врятував ситуацію. Через добу каналізація розтанула. В цілому ж, установка нового гідрофора із запуском зайняло всього хвилин двадцять.

Але це була тільки одна зимова напасть. Через пару днів після старого Нового року в усьому будинку несподівано згасло світло і запахло димом. Переночували при свічках. Це, звичайно, романтично, але жахливо незручно Але найбільша трагедія без електрики в селі - це відсутність телебачення. Та й книгу толком не почитаєш. Так що втрачається зв'язок із зовнішнім світом. У минулому столітті щось село так і жило: лягали затемна, вставали вдосвіта. Навіть сьогодні люди похилого віку ведуть саме такий спосіб життя. Але нас, дітей асфальту, таке життя не надихає.

Резюме

Резюмуючи все вищесказане, напрошуються наступні висновки. Не думайте про переїзд, якщо ...

- у вас немає віддаленої роботи або іншого джерела доходу, і ви розраховуєте швидко почати свою справу в селі, навіть не думайте. Хтось до нас вже винайшов велосипед, тому нічого кардинально нового ви не придумаєте. Навіть якщо у вас пара корів і ви зібралися торгувати молочною продукцією на ринку в обл. або райцентрі, на «підгодовування» своїх покупців все одно піде не менше року.

Якщо у вас немає заощаджень на проживання хоча б протягом року, навіть не думайте. Город відразу не виросте, скотина швидко не заведеться, бізнес треба розкручувати.

Якщо в дощ доведеться місити бруд по неасфальтованій дорозі, а для вас це не гламурно, не думайте. Асфальт у селі не настільки поширене явище, а вже асфальтований під'їзд до будинку - розкіш. Так що у весняно-осінній період гумові чоботи - найкорисніше взуття.

Якщо у вас немає сил і коштів на ремонт будинку, не думайте.

Якщо ви віддаєте перевагу хоча б мінімальному комфорту, то ремонт робити доведеться. Тому що ідеальний будинок коштує хороших грошей.

Якщо ви думаєте, що в селі благодать в будь-який час року, навіть не думайте. Тут взимку навіть у собак депресія.

Не дарма завжди говорили, що літо селянин оре, а зиму на печі лежить. Взимку в селі дійсно нічого робити, тому багато сільських мужики просто йдуть у тривалий запій.

Але якщо ці труднощі вас не лякають, то село прийме вас з усією душею. Головне, зрозумійте: у селі доведеться вчитися всьому заново. І аж ніяк не в Інтернеті. Люди, зайняті сільською працею, відвідують Інтернет рідко і лише по справі.

Автор: Савчин О.М.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber