Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Ґазда Костин Лепкалюк із Старого Косова

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 3

Гуцул Лепкалюк

Колись я писав про успішну гуцульську кооперацію за Польщі. Цього разу про буття гуцулів за "неньки-Австрії". Цей гуцул вибивається з загалу. Він не збідований, не зневажений всіма достойниками, не пияк. Він навіть не опришок Він багатій, як тоді казали дука, меценат, депутат до галицького сойму у Львові і до імперського у Відні. Він власник полонини Кренти і постачальник добірних коней до імператорських стаєнь. Це ґазда Костин Лепкалюк. Його нащадки стали юристами, лікарями, інженерами. Воювали в УСС, УГА, УПА. В еміграції один з правнуків став успішним інженером-мостобудівельником. Славетний рід. Викладаю фото і уривки з книги Михайла Ломацького "З гір Карпат". 

Письменник наголошує, що «Лепкалюк Костин мимо свого великого багатства й посольських почестей, був справжнім гуцулом. Його життя пішло таким же руслом, як і других газдів-гуцулів, руслом Черемоша. Було воно гірське і буйне, як Черемош, а не сіре. Окутане й сповите чарами й дивами, не збагнене, не зглиблене. «Просте, звичайне, селянське життя», —казали. Але ж скільки було в ньому змісту! Скільки краси й життєвих мудрощів.

Костин Лепкалюк розповідає про депутатські будні

lepkaliuk-gucul-deputat

Було це у Львові в Соймі. Як заходиться у соймову залю, треба вперед іти довгим й широким коридором. Іду я серединою того коридору. Напроти йде череватий польський панисько. Йде просто на мене, думає, що я вступлюсь йому з дороги. А я цього і в гадці не маю. От-от зударимося оба. Кричить панисько: — З дороги, хаме!» А я на це даю панові такі два гарячі поличники, що він мало не простягся на коридорі.

Зробився крик і метушня. Кількох поляків кинулося на мене. Та я повідкидав їх від себе, як мух. Не один із них буде довго пам’ятати «хамську» руку, мужицьку».

Ґраф не міг викликати Лепкалкжа на поєдинок, бо це не чуване, щоб «пан» та поєдинкувався з «хлопом» .. . Справа пішла в суд. Станули ґраф і Лепкалюк перед судом, оба зі своїми свідками. Справа ясна. Пан образив Лепкалюка словно, назвавши його «хамом», а Лепкалюк пана чинно, давши йому два поличники. Три рази відбувалась судова рюзправа. Суддя, поляк, мав велику охоту засудити Лепкалюка. Хто ж таке чував, щоб хлоп посьмів приложити порепану руку до панського гладкого «личка»! Так, але Лепкалюк, це не звичайний собі «мужик»! Посол до сойму і парламенту, доставець коней для цісарської стаднини, знайомий з міністром у Відні. До того ще Лепкалюк заявляє, що проти несправедливого суду у Львові він віднесеться до найвищого суду у Відні. Не мало насушив собі голову суддя, вкінці таки видав присуд: ґраф заплатить за славну образу Лепкалюка 25 ринських, а Лепкалюк за чинну образу ґрафа 50 ринських. На цей присуд не погодився ні один, ні другий — віддали справу вищому, а потім передали її найвищому судові у Відні. Там ломили собі судді голови, не могли зрозуміти слова «хам» і не найшовся ніхто у Відні, хто зумів би його перекласти на німецьку мову.

Про це писали й газети — Лепкалюк став голосним.

Невідомо, як закінчився б той процес, як би до того не вмішалась вища сила. Коли ґраф ішов на ще одну судову розправу, впав трупом на вулиці Відня. Казали — вмер на удар серця. В нас — інакше кажуть. А що спадкоємці Графа не хотіли продовжувати його процесу, то й суд відложив справу «ад акта».

Про віденські ресторанчики

Як вовк взимі, або медвідь під весну, прибув Костин голодний до Відня. Його товариші-посли поїхали в глибину міста, а він зіскочив з воза при першому, не дуже «панському» ресторані. А що було діло вечором, то було повно гостей й деякі на підпитку. Як Лепкалюк увійшов в ресторан, всі звернули очі на нього: він же був у своїй селянській одежі, якої віденчуки досі не бачили.

— «Бачу вільне місце при столі, сідаю. Підходить послугач. Замовляю два фунти присмаженої ковбаси з капустою та й фляшку найдорожчого вина.

Почули це віденчуки та й зробили великі очі. Підождав я трохи й передо мною їжа й вино. Харчую й попиваю вино.

Аж тут підходить до мене один віденчук, за ним другий і третій, а всі три вже добре п’яні. Починають насміхатися з мене. Один тягне кутаси, що звисають з мого сердака, другий поклав руку на моє плече, а третій пробує зловити мій вус. Того було мені забагато. Зловив одного за плечі, відчинив ним двері і верг так, що не легко міг піднятися, другого виверг на двір через велике вікно, третій заліз під стіл. Я витяг його звідти і післав за тамтими.

Кількох п’яних кинулось на мене з кріслами, та я вирвав крісла і поломив на їх плечах. З’явилась поліція з криком і погрозами. А я поліцаєві посольський документ під ніс...

Поліцай зажадав від власника ресторану, щоб той розповів йому правду. Вислухавши правду поліцай «вдарив копитами» переді мною, засалютував та пішов.

Я казав подати рахунок разом з поламаними кріслами та подати ще пугар вина.

Встаю. Хазяїн уже замовив фіякра для мене, кланяється кілька разів і просить, щоб ще колись зайшов до нього на вечерю . . . Така то була моя вечеря в ресторані на передмісті Відня... Про це писали потім віденські газети. Хвалили гуцула з Карпат. Умів оборонити свій «гонір», не позволив робити з себе жартів і насмішок»...

Про відносини з румунами

Славився Костин Лепкалюк не лише багатством, розумом і ґаздівськими чеснотами, але також і немалою фізичною силою.

Оце виїхав літом на Кренту поглянути, чи все, як повинно бути.

Обійшов полонину, поговорив, все миром.

До пізного вечора сидів при ватрі, курив люльку та говорив із ватагом. По довгій дорозі заснув він, заснув і ватаг.

Пробудились від криків і стрілів. Вибігає Лепкалюк, за ним ватаг. А там?

Щось із шість розбишаків, певне волохи, напали на стоїіце і б’ють бовгарів і вівчарів, а ті, як можуть, так відбиваються.
Лепкалюк попав у лють, голіруч кидається на напасників — на своїх кричить:

— Вон-вон! Я сам дам собі раду з непрошєними гостями!

Рукопашний бій.

Одного розбишаку б’є Лепкалюк кулаком у голову, — той паде, певно не встане. Другого душить руками, а третього копнув так, що той вже на землі. Але й інших трьох «помацав» Лепкалюк своєю, як довбнею, рукою. Ті втекли в ліс. Лепкалюк сплюнув лише, не біг за ними.

Оце був бій!

Переміг Лепкалюк, але на ньому все порване й скровавлене.

Каже вівчарям затягнути неживих розбишак у ліс, нехай пожеруть їх вовки. Лепкалюк був так ослаблений, що треба було його запровадити в стаю.

Та другої днини казав, що міг би «дужіти си» з медведем. 

lepkaliuk-i-rumuny

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber