П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Праісторія гуцульського краю

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 6

Історія гуцульського краю

Про життя людей на території Гуцульщини в період первіснообщинного ладу небагато інформації. Лише випадково виявлені археологічні знахідки в цих місцях свідчать про існування тут людей у ті віддалені часи. На цій території у свій час проживали даки, кельти, білі серби та хорвати. Багато знахідок римських монет, виявлених на Гуцульщині, свідчать про зв'язки поселенців цього краю з римлянами. Загадковою залишилась у пам'яті гуцулів Овідієва гора біля Кут, яку вчені пов'язують з місцем заслання римського поета Овідія.

Такі топонімічні назви урочищ Гуцульщини, як Галич гора, Княжа гора, Боярське пасовище, Королівський або княжий шток, Побоїще та інші нагадують про жителів періоди Київської Русі (IX-XIст.) та Галицько-Волинського князівства (XII-XIIст.).

Починаючи з кінця XIV ст. з'являються перші письмові згадки про заселення Гуцульщини. Найдавнішими є згадки про поселення Уторопи (1367р.).Приплив поселенців ішов переважно із підгірських і низовинних околиць Подністров'я, і найінтенсивніше заселення Гуцульщини спостерігається в XV - XVI ст. В цей період, внаслідок зростання кріпосницької системи і росту панських фільварків, селяни відступали у гірські околиці, де кріпосницьке право ще не давало себе так відчувати, а наявні неосвоєні території і місця поселення створювали сприятливі умови для життя. Хоч шляхта в погоні за переселенцями йшла і на Гуцульщину, на той час вона ще не могла накласти на гуцулів кріпосне право.

Письмові джерела переконують, що перші оселі тут виникають біля солеварних промислів іще в X-XII ст. Біля найстарших поселень - Уторопи, Косів, Пистинь, Печеніжин та інших - існували вже соляні жупи. Сюди, на випас, весною і влітку виганяли худобу. Полонинське життя пульсувало навіть зимою, оскільки отари овець залишали на зимівлю в кошарах, біля яких жили пастухи.

Поступово біля солеварень і полонинських гражд селилися постійно, освоювали територію, будували хати, давали початок поселенням. Розвиток гуцульських поселень ішов двома напрямами. Насамперед вони засновували вздовж рік - Пруту, Рибниці, Черемошу, Тиси. Крім того, первісні села-осередки давали початок поселенням, що розвивались на їх основі. Наприклад, Косів став основою 8 поселень. Первісна оселя одержала назву Старий Косів, нова - перетворилася в місто Косів з кварталами Город, Вербовець, Монастирськ. Москалівка, які з часом відокремились в окремі поселення, а пізніше на їх основі виникли Соколівки, Річка, Яворів, Бабин, Криворівня та Жаб'є...

Наявність просторих лісів, зелених пасовищ, багатство соляних джерел спрямували своєрідний господарський уклад життя гуцулів у гірських умовах. Розгалужена система рік давала розвиток рибному промислу, численні полонини ставали осередками пастушого життя, тваринництва, біля соляних джерел бурхливо пульсувало соляне виробництво. Випас худоби, переробка молока, заготівля сіна були основними заняттями гуцулів. Із шкіри тварин виготовлялись кожухи, головні убори, постоли, кінська збруя, широкі ремені, з овечої вовни - верхній одяг, ліжники. З волових рогів виготовляли порохівниці, ріжки-писаки для розпису гончарних виробів, гребінці, сільнички тощо.

Землеробство на Гуцульщині мало другорядне значення, тому що гірська територія цього краю з низьковрожайними, розміщеними на гірськими грунтами не давала можливостей освоювати орні землі. Тут в основному розвивалось городництво та садівництво. Поширеними були: мисливство, бджільництво, збиральньицтво...

Селянство становило основну масу населення Гуцульщини. Воно здавна жило на цій землі, користувалось старовинними звичаєвими правами. Прибувши сюди, панівні верстви, шляхта почали ламати життєвий уклад селян, загарбали ліси, полонини, солеварні, джерела, внаслідок чого відбулися значні зміни. На закарпатській і буковинській частинах Гуцульщини угорські феодали і румунські бояри при підтримці місцевих панів подібно галицькій шляхті приникають в гори і захоплюють землі, обтяжують селян різними феодальними повинностями.

Порушення старовинного общинного порядку викликає антифеодальний опір - рух опришків. Селяни тікали в гори і ліси, гуртувалися у невеликі загони й нападали на представників державної влади. Рух опришків не припинявся більше 2 століть, хоча феодали всіляко намагалися його придушити. Малодоступні і малозаселені гори стали вигідними природними бастіонами для народних месників.

Наявність просторих сіножатей, великих пасовищ у горах давала можливість гуцулам утримувати свої господарства і навіть дещо продавати. Відгодівля рогатої худоби була поширена у всіх селах і містах Гуцульщини. Зустрічались дуже багаті гуцули. Так, в Довгополі жив багатий Микола Дідушко, отари якого налічували сотні овець, десятки корів та коней, він мав власні полонини, ліси і пасовища. Убогі селяни наймалися пастухами до нього.

Розвиток товарно-грошових відносин поглиблювали процес відокремлення ремесла від сільського господарства, що спричинило утворення цілих ремісничих центрів - обробка дерева, шкіри, заліза, виробництво солі, с-г продукції. В кожному селі були спеціалісти усіх видів домашніх промислів. Так, тільки у м.Вижниці з 5216 чол. - 403 родини були ремісничими. Тільки в Косові та прилеглих селах на кінець XIX ст. налічувалось 4000 ткацьких верстатів.

Взимку 2-4 гуцули брали продукти та інструменти і йшли у ліс. Там в далекій гущавині будували колибу, розпалювали вогонь, один спускав великі явори і перерізував на відповідні куски, другий обтесував з грубшого, а третій - вбив два стовбури в землю, зробив примітивну токарню, на якій виточує миски, мисочки та інші речі. За кільлка місяців виростали цілі стоси виробів, їх вантажили на коней і везли на продаж. Багато гуцулів займалися будівництвом. В Кутах будували хати, які продавали в низинні місцевості. Село Заріччя - то була своєрідна будівельна академія для гуцулів, деякі майстри перевищували за своєю майстерністю теслярів столичних міст.

Скасування Австро-Угорщиною кріпацтва не вирішило повернення селянам загарбаних земель, навпаки, воно загнало селянство у кабалу відробітків, у руках поміщиків далі залишалася основна маса землі. У всі наступні часи гуцули перебували під різними окупантами, то польськими, то німецькими, то радянськими. Розчленований між різними державами, цей регіон віками терпів гніт і визискування, але так і не втратив своїх цінностей, зберіг національне і культурне обличчя.

Література: Монографія "Гуцульщина",
вид. "Наукова думка", 1987р.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber