П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Закарпаття

Призабутий Мармарош

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 4

Мармарощина

Майже втрачена для широкого загалу назва Мармарош знову виникає і викликає до себе велике зацікавлення насамперед неповторними горами та мало порушеною природою цього карпатського краю. Розташований на пограниччі, віддалений від великих центрів промисловості, головних транспортних шляхів він зберігає свою окремішність і загадковість.

Де знаходиться Мармарощина?

Історичний Мармарош знаходиться в Україні та Румунії і сформувався на основі колишньої жупи, або комітату (адміністративно-територіальної одиниці) Марамарош (Maramaros) угорської частини Дунайської монархії. В Україні це частина Закарпатської області на схід від масиву гори Стіг (1681 метрів над рівнем моря) хребта Боржава і далі між Вододільним (Ґорґани та Чорногора) а Вулканічним хребтами включно з містами Хуст і Міжгір’я. Фактично це є вся східна частина Закарпатської області.

В Румунії повіт (жудец) Марамуреш (Maramures) включає крім частини історичного Мармарошу ще й територію з містом Бая Маре і обмежується зі сходу Чивчинами, а на півдні хребтом Родна із найвищою вершиною Східних Карпат – горою Петрос (2305 м). Найбільшим містом історичного Мармарошу в Румунії є Сигот (Сиґет) Мармароський.

В межах України, історичний Мармарош охоплює найвищу частину Карпат – східну частину хребта Боржава, масиви Пишконя з горою Негровець (1707 м), г.Стримба (1719 м), хребет Свидовець із Урду-Флавантуч з найвищою горою Близниця (або Близниці, 1881 м, 1872 м), а також усіма найвищими вершинами на своїй межі з Галичиною:

  1. по Ґорґанах – г.Попадя (1740 м), г.Братківська (1788 м), г.Чорна Клева (1719 м) та ін.;
  2. по вододілу Чорногори від Говерли (2061 м) до Попа Івана Чорногірського (2020 м) і з горами Петрос (2020 м), Ґутин Томнатек (2016 м).

Гірський хребет в Гуцульських (Мармароських) Альпах із горами Піп Іван Мармароський (1937 м) та Нєнєска (1815 м) розділяють історичний Мармарош на українську та румунську частини.

За іншими джерелами Мармарошем іменують гірський край у басейні витоків рік Чорної та Білої Тиси в Україні (частина Рахівського району Закарпатської області) та Вишава, Іза в Румунії.

Мармароська жупаМармароська жупа, 1782-1785

В сучасній Україні таке розуміння Мармарошу втрачене, а назва Мармароський масив чи Мармароські або Гуцульські Альпи (Рахівські гори як їхня частина) відноситься до природно-ландшафтного регіону на пограниччі. Він охоплює масиви Гуцульських Альп і Чивчинів, однак більша його частина знаходиться в Румунії. Крім того, геологи виділяють Мармароський кристалічний масив – тектонічну зону з участю метаморфічних і кристалічних геологічних відкладів. Тверді гірські породи роблять вузькими річкові долини та стрімкими силуети цих гір, що помітно відрізняє їх з поміж інших частин Карпат в Україні.

На карті В.Кубійовича бачимо назву «Мармаросько-Буковинська верховина», яка окреслює ряд гірських хребтів на пограниччі. Ця назва бачиться найбільш прийнятною для позначення як з українського так і з румунського боку.

Історичні, адміністративні та природно-ландшафтні межі Мармарошу не співпадають.

Крім назви „Мармарош” в українській мові зустрічаємо на письмі та мовленні подібні за звучанням „Марморош”, „Мараморош”, „Мармарощина” та ін., правильність уживання яких є дискусійною.

На радянських і сучасних українських картах та схемах деякі назви подаються перекрученими та зміненими: села Требуша (Трибушани) – “Ділове”, Берлебаш – “Костилівка”, гори Стіг (місцеве звучання [Стогы]) у Боржаві – „Стой”, або „Стій”, Жербан – “Шербан”, Щаул – “Стеавул” (спотворено з рум. S?eaul), Нєнєска – “Міка-Маре” та ін.Румунською mica – mare дослівно означає “мала – велика”, що є обрізаною назвою г. Нєнєска, яка має дві вершинки – Нєнєска-мала і Нєнєска-велика та ін.

Через прикордонне розташування та різні критерії досліджень цей регіон та гірські масиви називають по різному.

Мандрівки Мармарощиною

Для мандрівників з України названі вище хребти і вершини є достатньо відомими, проте менш відомим залишається масив лівого берегу Тиси та Білої Тиси, названий як Гуцульські Альпи. Доступ до цих Альп в Україні найкраще здійснюється із заходу. У цій частині масиву вздовж Тиси проходить автодорога, яка сполучає рівнинне Закарпаття у напрямку Хуста, Мукачевого, Ужгорода, а також з Галичиною до Яремча, Надвірної, Івано-Франківська та Коломиї. Залізниця, яка південніше від села Ділове (Трибуша), проходить румунською територією, а далі мостом через Тису східніше Тересви знову потрапляє в Україну, функціонує для пасажирських перевезень у сполученні лише від Рахова на північ. Потяги від Рахова ходять у напрямку Десятин – Надвірна – Івано-Франківськ та Десятин – Коломия. Із заходу, - з боку Ужгорода, Мукачевого, Хуста, - пасажирське перевезення залізницею здійснюється до Солотвина, хоча існує колія до Великого Бичкова.

Найбільшою цікавинкою Мармарошу в Україні є вже названа гора Піп Іван, яка вражає своїм масивом, силуетом, заляганням снігу до серпня-вересня у стрімких льодовикових карах та мальовничістю. Вона розміщена у хребті, який підіймається від Тиси на схід і який має ще інші найбільші вершини: Прелука (1416 м), Полонинка (1625 м), Жербан (1793 м), Головач (1546 м), Бендряска (1545 м), Мезипотоки (1713 м), Нєнєска (1815 м), Щаул (1752 м), Корбул (1696 м). Далі хребет з’єднується на горі Стіг (1650 м) із хребтом Чивчинів, а також із Чорногорою. У міжвоєнний час на вершині Стогу сходилися кордони трьох держав – Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. На північ від Попа Івана Мармароського відходить хребет із горами Берлебашка (1733 м) та Петрос (-Радомирський, 1780 м).

marmaros1

Підйом на хребет із Ділового найкраще проводити вздовж потоку Білий з виходом на полонини Лисича та Квасна. Звідси легкі доступи до Попа Івана, Берлебашки та Петроса, є пастуші ферми та достатньо місця для таборування.

Із Богдану найзручніше виходити на хребет по Довгому Ґруні, який сполучається із Мезипотоками. Не доходячи близько 3 км до самих Мезипотоків є пастуша ферма, а ще ближче до хребта прикордонна сторожова хатка, де можна таборувати. У Богдані південніше навпроти прикордонної застави з лівого боку Білої Тиси на північному схилі Довгого Ґруня є буксирувальний витяг типу ВЛ-1000 і туристична база.

Третім добрим виходом на хребет Нєнєска – Піп Іван є гора Стіг (1650 м), на яку потрапляється або з Попа Івана Чорногірського (2020 м), або з Чивчинів. Вийти на Стіг можна також із села Луги (Рахівщина), або з села Шибений (тепер як частина поселення Явірник-Зелене), що у Верховинському районі Івано-Франківської області, де є ще одна прикордонна застава. Близько 0,5 км північніше від Стогу на галицькій стороні знаходяться руїни будинку з джерельцем. Далі на північ є гора-полонина Радул (1598 м), на північний-схід від якої розміщена ферма (бл. 2 км від Стогу).

6n6n3LKIQpg

Ці три найважливіші виходи на хребет Попа Івана та Нєнєски слід вважати базовими і через які, у разі потреби, можна знайти прихисток. Існує вихід на Попа Івана від потоку Квасний через полонину Маслокрут; підйом на гору Петрос (1780 м) по Радомирському Ґруні дозволяє стрімко набирати висоту, хоча вихід є затрудненим через криволісся. Інші підйоми на хребет виглядають менш зручними і атрактивними.

Вздовж хребта по вершинах проходить державний кордон, лінія якого позначена невисокими залізобетонними стовпчиками ще міжвоєнного часу з ретельно збитими позначками. Такі самі стовпчики подибуємо по всьому вододілу Карпат в Україні, і зокрема на Чорногорі. Тепер кордон фіксований додатковими подвійними високими стовпами, які розташовані рідше з позначками відповідно з українського та румунського боків.

rKW9gZnaKPQ

У радянський час з українського боку вздовж усього кордону з деяким відступом у наш бік була прокладена так звана “КСП” – “контрольно-следовая полоса”, яку не можна було за ніяких обставин займати, а тим більше перетинати. З обох боків біля Попа Івана смуга переривається, оскільки неможливо було збудувати дорогу упоперек скель і льодовикових карів. На північному схилі Попа Івана з боку полонини Лисичої добре видно руйнування та ерозію схилу через недолугу спробу прокладання дороги, що є свідченням тупості та непрофесійності тодішніх «військових будівничих». В інших місцях рештки цієї смуги у вигляді широкої дороги уможливлюють легке переміщення вздовж неї – пішки, велосипедом, кіньми чи потужним автом.

Від гори Щаул є плавне сідло, яке сполучається із горою Фарків (Фархень, Феркеу, 1958 м), а далі до г.Михайлик (Михайлекул, 1918 м). Обидві гори знаходяться на румунській території.

KDKCWKF-Wa0

Вихід у гори найкраще починати із сіл Ділове, або Богдан, до яких провадить автодорога і де розташовані прикордонні застави. Тут згідно із сучасними вимогами слід замельдуватися із чинним паспортом для перебування у прикордонній зоні. Дозвіл краще отримати у Західному регіональному управлінні Державної Прикордонної служби України у Львові – 79017 вул.Мечникова, 16-а, тел.(0322)-783555; або в Мукачівському прикордонному загоні. Оскільки гора Піп Іван Мармароський і довкільна територія відносяться до Карпатського біосферного заповідника, то дозвіл на перебування у ньому погоджується у Дирекції заповідника за адресою м.Рахів, Красне Плесо, 77., тел.: (03132)-22193; -22659; факс: -22632. Найближча контрольно-рятівна служба є у Рахові, вул.Івана Франка, 1, тел.: (03132)-21013.

Історична довідка про Мармароський край

Назва Марморош вперше зявляється в документах у 1199 році, коли ці землі входять у тісний контакт з Угорською державою [1]. У 1386 році землі Мармарошу включені до Угорщини як комітат Марамарош, а у 1526 р. він потрапив під владу Габсбургів; у 1553 р. цісар Фердинанд І приєднав його до Семигороддя (Трансильванія). Після І Світової війни у 1918-20 рр. Мармарош був розділений між Чехо-Словаччиною та Румунією [5]. У новій країні Мармарош став частиною Підкарпатської Руси – української національно-територіальної автономії Чехо-Словаччини. У 1939 р. ця ж частина увійшла до молодої держави Карпатська Україна зі столицею в Хусті. У 1939-44 рр. він потрапив до складу Угорщини. Взимку 1945 року закарпатські українці перебрали адміністрацію Сиготу та навколишніх українських сіл, одначе Мармарош був знову розділений за міжвоєнним станом, - цим разом між УРСР а Румунією. Сучасний українсько-румунський кордон із цим співпадає.

9uXRH88oPMg

На теренах Мармарошу не відбулося якихось поважних історичних подій, – розташований у горах та віддалений від політичних центрів він розділяв долю тієї чи іншої країни куди він потрапляв. Можна назвати деякі факти з історії, і серед них – формування війська семигородського князя Юрія ІІ Ракочія (в союзі з гетьманом Б.Хмельницьким) у січні 1657 р. та його перехід з Мармарошу в Галичину для спільних дій із козацькими військами полковника Антона Ждановича проти військ Речі Посполитої.

Під час І Світової війни якийсь час по мармаросько-галицькому пограниччі проходила лінія фронту і відбувалися запеклі бої. У час ІІ Світової війни головні удари військ оминули цей край. Рештки окопів та інших земляних споруд на вершинах хребтів нагадують про ці події. Влітку 1949 року з Галичини через Мармарош проходив рейд УПА.

Населення Мармарощини

Міграційні процеси, що тривали протягом 14 – 18 століть, завершилися заселенням Мармарошу переважно двома народами – більшою мірою українцями та меншою румунами. Угорці, які розселилися переважно у рівнинній частині Мармарошу, стали також важливим чинником в утворенні мовно-культурних ареалів. Існували також поселення німців та інших народів.

Головним заняттям як українців так і румунів було вівчарство. До промисловості відносяться соляні копальні, а від 19-го століття лісові промисли. З будівництвом залізниці в кінці 19-го століття та розбудовою густої мережі вузькоколійок відбулося пожвавлення господарського та культурного життя краю.

maramaroshchyna

Тепер у Мармароші проживають переважно українці та румуни відповідно до державної приналежності території. В Румунії українською етноґрафічною територією є частина долини ріки Вишава з притокою Руськова і поселеннями Вишевська Долина (Валя-Вішеулуй), Бистра, Красна, Руськова, Криве (Репедя), Поляни (Руська Поляна, румунізовано як Поєніле-де-суб-Мунте), Луги, Рівна Горішня та ряд сіл із змішаним населенням. Хребет з горою Петрос Будийовський/Будичеський (1850 м) є межею етноґрафічної території (за В.Кубійовичем). В Україні румуни переважно компактно проживають у селі Середнє Водяне із околицями у Рахівському районі. Угорці та інші народи утворюють національні меншини.

oEVEegBpnyQ

Корінним українським населенням Мармарошу є гуцули, які проживають східніше від ріки Шопурка (права притока Тиси) і в долині Вишави в Румунії. Вони крім незаперечних спільностей із своїми побратимами у Галичині та Буковині мають певні мовні, звичаєві, побутові, та будівельні відмінності. Північно-західну (гірську) частину історичного Мармарошу заселяють верховинці (їх співставляють із бойками Галичини), а південну, рівнинну – русини-українці. Русини-українці живуть також і в румунському Мармароші.

Архітектура Мармарощини

Характерний краєвид частини поселень історичного Мармарошу творять дерев’яні церкви з дуже високими пірамідальними шпилями над бабинцем. Це так званий тип „мармароських церков”, або церков Верхнього Потисся. Найтиповішими представниками цього типу споруд в Україні є церкви у селах Данилове, Крайникове, Сокирниця, Стеблівіка (усі в Хустському районі) та ін.

В Румунії на румунській етнографічній частині Мармарошу такими характернми церквами є дві споруди у селі Ієуд, у селах Богдан Вода (Кухя), Вишава Нижня (Вішеу де Жос), Бирсана, Десешть, Ферешть та ін. Вежа дерев’яної церкви у селі Сурдешть має висоту 54 м, що є втричі вищою за саму церкву. Багато дерев’яних церков румунського Мармарошу є внесені до Списку культурної спадщини Юнеско. В українській етнографічній частині румунського Мармарошу церковне будівництво є дуже цікавим і поєднує в собі різні прадавні будівельні традиції.

MM CasaTraditionala

TEYynZH-KzU

nh4Jc1tNQCs

Якщо розглядати увесь історичний Мармарош, то слід згадати про наявність дерев’яних хрещатих у плані церквов у Ясині (Струківська церква) та у Ясині-Плитоватім. Такий тип церков є типовим для галицької Гуцульщини. Вплив бойківської архітектури спостерігається у селі Вижний Студений (Міжгірщина). На решті частини історичного Мармарошу (Тячівський, Хустський, Міжгірський райони Закарпатської області) є також церкви поздовжні у плані з менш високими вежами над бабинцем і, як правило, завершенням цибулястої форми.

У гірських селах подибуємо старі типові дерев’яні хати та господарські будівлі. Цікавинкою архітектури румунського Мармарошу є великі та багаті різбленням ворота з хвіртками при обійстях. Дуже специфічними є надмогильні хрести-таблицi на цвинтарях. Написи на таблицях відображають стисло характер особи покійного і часом у веселій формі подаються його риси характеру. Виконані дуже барвистими фарбами з малюнками та різбленням вони не справляють враження смутку.

lI5Ox4aDDLM

Розташування Мармарошу у сфері дій різних етносів і народів, рівно ж як і релігійних і політичних впливів, витворило специфічне мультикультурне середовище, яке знаходить відображення в архітектурі, способі будівництва та ужитковому мистецтві.

У короткому повідомленні важко описати все різноманіття і специфіку цієї природно-історичної території, - зроблена лише спроба дати загальні штрихи про цей надзвичайно цікавий і гарний край. Найважливіші дані з географії, історії, архітектури та можливостей подорожування будуть корисними для зацікавлених, і, сподіваємось, розбудять інтерес до Мармарошу – краю заселеного і прожитого нашим народом.

© Юрій Рочняк, кандидат архітектури,
доцент кафедри архітектурного проектування

Національного університету «Львівська політехніка». Карпатський Лещетарський Клуб
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber