Ви знаєте звідки походить козацька зачіска “оселедець”? Яке її призначення? Чому чуб слід носити на ліву сторону? Який зв’язок зачіски та потенції? Тут треба цілу дисертацію писати. Але дещо ми розповімо. Існує давня козацька легенда про те, що колись Бог заповів козакам носити пасмо волосся посеред голови. І якщо ті будуть шанувати його закони, то він у скрутну хвилину витягне за чуба того, хто потребує допомоги.
Так це, чи ні – невідомо. Але нещодавно американці поширили одну статтю. Там розповідається про те, що коли вони забирали індіанських воїнів в армію і стригли, то такий воїн дивним чином втрачав надзвичайні здібності розвідника, слідопита і мисливця. Ставав звичайним солдатом. Такі факти повторювалися неодноразово.
Під кінець 20 століття було проведено спеціальне дослідження. Виявляється, довге волосся слугувало індіанцям своєрідною антеною, яка дозволяла краще відчувати оточуюче середовище. Після того американці відмовилися від ідеї стригти індіанських солдатів. А тепер проведіть аналогію з козацьким чубом.
Козацькі зачіски
Вінець тіла – голова, корона голови – зачіска. Жартівлива приказка хова за посмішкою мудрість.
Первісні племена віддавали перевагу татуюванням. Не лише прикрасі тіла, але й родовій ознаці (адже пашпортів не було). Згодом, побачивши вже в собі людину, стали звертати увагу на зачіску. Козаки завжди відчували себе активною частиною народу українського. Часто перебуваючи у ворожому оточенні агресивних і жорстоких сусідів, прагнули кожною рисою характеру та побуту підкреслити власну самобутність, особистість, повсякденну готовність відстоювати волю та віру із зброєю в руках. Чи не надто висока термінологія для зачіски? Подивимось.
По-перше, дуже скептично вони оцінювали “вихиляси на голові”, оті штучні локони й перуки-буклі, що їх так шанували й пестили аристократи Європи. Григорія Потьомкіна, царського фаворита, жартома дошкуляли: прізвисько йому було “Грицько Нечеса”. За ту саму перуку. А дніпрові лицарі вважали (і небезпідставно), що чуже волосся на голові розводить воші та іншу капость, не дає вчасно митись і вільно дихати. Навіть певні були, що шляхта польська пишною перукою прикриває брудну голову.
До певної міри зачіски козацькі – протест проти пишноти й зайвості. Вони прості: голена голова, оселедець чи “під горщик”.
Голена голова будь-якої пори року, а особливо – навесні та влітку. Перевага цієї найпоширенішої зачіски – повна функціональна доцільність, гігієнічність. І простота: потрібна лише бритва, можна обійтися без гребінця й ножиць, зайве й люстерко.
А ще голена голова – тонка практика. При нападах татар чи турків, у боях по містах турецьких голів козацьких од ворожих часто не відрізнити: скільки в місті козаків – порахувати важко. Отже, брита голова – ще й тактичний засіб.
А крім того, ще й гігієнічно-лікувальний. Чому гігієнічний – зрозуміло: легко щоденно голову мити, нема де паразитам сховатися. Але – лікувальний?
По-перше, дублена, загоріла шкіра голови ставала препоною всіляким грибкам-лишаям. А коли на ній зрідка гнояки висипали, їх дуже легко, доступно було зводити мазями.
“Тренована” вітром і сонячним променям відкрита голова – профілактика теплових ударів. Адже козаки постійно працювали під сонцем, а перегрівань, ударів, зомлівань не траплялось.
Зараз частина підлітків так голови голять. Роблять це на зразок західних рок-гуртків. Чи – як Фантомас! Дивно й гірко, що при цьому забуті їхні пращури, козаки-попередники.
А запозичена зачіска-оселедець у тюркських народів. Батько-татарин навесні усім дітям своїм голови вибривав. Але одній (частіше – дівчині) пасмо волосся посередині лишав. Символ цей означав “улюблена донька”, згодом – і “улюблений син”.
Полюбляли “оселедці” й старі, статечні козаки. Сенс і зміст – такий самий: “улюбленець долі”, “улюбленець Бога”. Щасливчик? А хіба не так, коли після сили-силенної пригод-походів ти залишився живий і здоровий!
Згодом дозволялася така зачіска й козакам середнього віку, і навіть молодим (коли заслужив!) Переважна більшість запорожців були вправними плавцями. Але сказати, що всі, – то буде перебільшенням. Коли невдаха падав за борт на глибині, оселедець ставав йому рятівним кругом.
Нарешті, зачіска “під горщик”. Зараз вона у декого стає ознакою національної свідомості в молодіжному русі. А в давні часи визначала джуру, козачка, загалом юнь і свідчила про… невизначеність, пошуки. Адже й Січі були можливі “варіанти”: окрім козаків, можна було податися в Щурсаки, в служки монастирські, стати братчиками, вченими чи панотцями. Певно, були серед прихильників зачіски “під горщик” і холостяки дозріли. Вони прагнули в отакий спосіб утримати молодість…
Проте, краса пожертв вимагає: де волосся – там і його хвороби. Де зачіска – там і догляд за нею. Повний реєстр вживаних зусиль важко відтворити сьогодні. Проте відомо: аби волосся не сіклося, не випадало, до напоїв додавали відвари трав яглиці, півонії степової та похиленої, полину половецького, коренів лопуха, кропиви, першоцвіту.
Часто-густо посивіння волосся та облисіння спостерігалися після стресів, говорячи по-сучасному (загибелі побратима, смерті коня, важкої втечі з полону тощо). Тоді баби відливали козаку переполох, відпоювали його відваром суміші звіробою з деревієм.
Періодично волосся промивали відварами-настоями волоського горіха (брали зелену оболонку плодів), ромашок, полинів, листя ліщини й верболозу.
На Січі добре знали й про взаємозв’язок між станом зачіски та чоловічої потенції. Тому постійно їли хрін, часник, цибулю. У двох останніх віддавали перевагу зеленому пір’ю вільно ростучих дикунів.
Рецепти здорового волосся
- 1) Полин таврійський – 15 г полин половецький – 15 г полин гіркий – 15 г вода – від 500 г до 600 г. Відварюють, настоюють, додають у напої. Не вживати при хворобах печінки!
- 2) Півонія степова, півонія вузько листяна, півонія похила – клубені їдять по 3-5 г щоденно. Відвар трави, зібраної до квітування (15 г півонії – 200 г води), п’ють, додаючи до медовухи.
- 3) Звіробій плямистий, звіробій діркуватий – 20 г деревій звичайний, трава – 10 г вода – 300 г. Заливають окропом траву, настоюють 4 години у духовці. П’ють дрібними ковточками за день. При стресах, переполосі.
- 4) Кропива жалка, кропива блискуча, кропива смугаста, кропива дводомна – по 10 г кожної, вода – 500 г. Відварюють на маленькому вогні, щоб залишилися дві третини розчину. Настоюють, проціджують.. Додають по 2 ст. ложки відвару на кухоль (400 г) медвяних настоїв.
- 5) Цибуля синьо-блакитна, цибуля ведмежа, черемша, цибуля кругла, цибуля лісова – дикий часник, листя, цибулини, особливо навесні та перед походами. Одночасно зміцнювали чуприну.
- 6) Часничниця лікарська. Стручки їли свіжими або в борщі замість перцю. Листя (жменя) на склянку води заварювали. Ним обмивали бороду та голову після гоління.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
