Перстень – сьогодні як одне з доповнень до одягу – в уявленнях багатьох народiв первiсно мав функцiю оберегу, був символом шлюбу. Перстень (у першому значенні цього слова) носили зазвичай на правій руці, культ якої можна простежити в багатьох народів. Рука символізувала божество неба, тоді як ступня, на противагу їй, – підземних богів і духів. Праве (права рука зокрема) належить до ряду, який у міфопоетичних уявленнях багатьох народів визначає: верх – світло – вогонь – сонце – життя – чоловік.
Втілення неподільної космічної єдності в індійській міфології – Праджапаті – створив правою рукою небесних богів – девів, а лівою – богів підземного світу асурів. Тут праве асоціюється з верхом універсальної космогонічної системи, ліве – з її низом. У космогонічних міфах різних народів, де створення світу зображено як принесення в жертву і порубання на частини бога-першопредка, руки його велетенського тіла асоціювалися, як правило, зі сторонами світу [Топоров, 1992, с. 329]. У міфах східних народів діють божества, які мають 4, 8, 12 і більше рук, що означає безмежність їхніх функцій і властивостей. У пізніших віруваннях є культ божества з однією рукою [Таланчук, Шалак, 2000, с. 6] . Тому руки (а особливо праву) слід було убезпечити від усього злого і нечистого. Для захисту рук існувало багато оберегів: вишивки, мережки, браслети. Згодом, ставши тільки прикрасою, перстень спочатку захищав людське тiло вiд усiлякої нечистi. "...Перснi використовують як амулети проти демонiв, вiдьом та привидiв” [Фрезер, 1986, с. 234], – зауважував Д. Фрезер, який спирався у своїх дослідженнях і на слов’янський матеріал. При цьому вчений також зазначав, що у тiрольцiв породiлля нi за яких обставин не повинна знiмати iз пальця обручки – так вона відвертала від себе злі сили. Лапландцi довгий час зберiгали iнший звичай. Чоловік, що мав опускати покiйника в могилу, отримував вiд його родичiв мiдний перстень, який носив на правiй руцi аж до кiнця поховального обряду (йдеться не тільки про оберегову функцію самого персня, а й про метал, який завжди охороняв від потойбічних сил). Перстень, зазначає Д. Фрезер, мав оберiгати цю людину вiд переслiдувань неспокiйної душi померлого.
У багатьох казках перстень щоразу пов’язують iз одруженням, здобуванням нареченої: "Хто добереться до моєї дочки, знiме з неї перстень, тому оддам половину царства i дочку оддам замiж за нього”."Зняти” перстень, дiстати "брильянтовий перстiнь”, iнодi з дна моря, – означає здобути право на одруження. Зустрiчаємо перстень i у ворожiннях. Тут символ зберiгає давнє значення: перстень для української дiвчини, яка ворожить на Андрія, вiщує одруження в недалекому майбутньому.
Як покочу серебряний перстень по кроватi:Хоч котися, серебряний перстень, а хоч, не котися,Хоч женися, мiй миленький, а хоч не женися...
Таке ж значення зберігає символ у трактуванні сновидінь: "Перед весіллям присниться перстень гладенький, без камінця ("вічка”). Іноді половина персня світла, ясна, а інша – темна”, "Перстень – жених”, "Перстень – весілля” [Дмитренко, 1995, с. 74]. За часів християнства почали вірити в особливу магічну силу освяченого персня. В одній з легенд йдеться про те, що за допомогою такої каблучки лісник допомагає святому Михайлові вбити нахабного біса.
Перстень у різний час поставав оберегом, перепоною, що утримує душу в тiлi, символом сонця i стихiї, що народжує життя.
В давній Русі персні являли собою найбільш поширену категорію прикрас. Судячи з матеріалів із розкопок курганів, на території Русі персні були переважно жіночою прикрасою, хоча носили їх і чоловіки, і діти. Надягали їх як на праву, так і на ліву руку, іноді на обидві руки одночасно. Кількість перснів коливається від одного-двох до чотирьох-п’яти, а іноді доходить до 10 на обох руках. У фінно-угрів персні зустрічаються також надягнутими на пальці ніг [Седова, 1981, с. 121].
Персні давньоруського часу у великій кількості виявлено на території Волинської землі [Кучинко, 2002, с. 90-91]. Вони виготовлялись переважно з бронзи чи свинцево-олов’янистих сплавів, рідше – із срібла, а в поодиноких випадках – з золота, були між ними також позолочені [Населення Прикарпаття і Волині..., 1976, с. 185]. В містах давньої Русі були доволі поширеними також і скляні персні, які виготовлялись переважно в Києві. Металеві давньоруські персні за формою та технологією виготовлення поділяються на круглодротяні, спіралеподібні, пластинчасті орнаментовані (колами зі точкою в центрі, лініями та ін.), виті, плетені, широкосерединні, ажурні, персні-печатки, персні з вставками із скла, щитковосерединні (щиток у вигляді круглої, овальної, прямокутної чи ромбічної форми) тощо [Седова, 1981, с. 121-143].
Чимало перснів цього періоду зберігається і в фондах Волинського краєзнавчого музею. Особливо активне поповнення фондів цими матеріалами відбулось протягом останніх років. Зокрема, у 2008-2009 рр. до музею надійшло більше 50-ти перснів давньоруського, а також ранньо- та пізньосередньовічного періодів. Найбільш чисельну групу серед даних експонатів (близько 30-ти) складають давньоруські бронзові щитковосерединні персні, прикрашені стилізованим рослинним чи геометричним орнаментом (рис. 1, рис. 2, рис. 3).
Найпоширенішим орнаментом на щитках перснів є чотирьохпелюсткова квітка (рис. 1, рис. 2:1-3,5), іноді вписана в коло, ромб, розділений косим хрестом на чотири сектори (рис. 1:3-5, рис. 2:3). В деяких випадках між чотирма основними пелюстками розміщені ще чотири додаткові (рис. 1:1,6,7). В одному випадку по центру розміщене коло, від якого відходять чотири стрілки, що вказують на основні географічні напрямки: північ, південь, захід і схід (рис. 1:8). Орнамент у вигляді чотирьох пелюсткової квітки присутній також на щитку дитячого персня, діаметр його кільця – 14 мм, діаметр щитка – 11мм (рис. 2:5). Подібне зображення мітиться також на щитку персня-печатки (рис. 4:2). Щитки дорослих перснів мають діаметр від 12 до 20 мм, кільця – від 19 до 23 мм.
На нашу думку чотирьохпелюсткова квітка символізувала хрест, що був на Русі з давніх часів важливим символом. Ще до прийняття християнства хрест слугував амулетом, що захищав від хвороб, оберігав власника з усіх чотирьох боків [Рыбаков, 2001, с. 522-524; Археалогія і нумізматыка Беларусі..., 1993, с. 556; Войтович, 2002, с. 9]. З огляду на вище згадане дослідження Д. Фрезера про використання перснів у якості амулетів-оберегів, таке зображення (чотирьохпелюсткова квітка) є цілком закономірним.
Цей орнамент є, можливо, одним із варіантів чотирьохсторонньої композиції, що розглядується Б. Рибаковим в праці „Язычество древней Руси” : зображення паростків (кринів), що відходять від центру композиції в усі чотири сторони. Така композиція, на думку вченого, пов’язана з уявленнями тогочасної людини про простір, де відлік йде від людини назовні, на „всі чотири сторони”. Саме такий простір ми бачимо в чисельних заговорах, що зберегли майже до наших днів анімістичні уявлення людей кам’яної доби. Чотирьохстороння композиція пов’язується з ідеєю життєвого начала, темою заклинання простору [Рыбаков, 2001, с. 521-527, рис. 99; 100].
Іншим типовим орнаментом на розглядуваних нами перснях є ромб, розділений двома вертикальними лініями, обрамлений короткими штрихами та, іноді, вписаний в коло (рис. 2:4,7,9). Окремо виділяється фрагмент срібного персня з великим щитком, на якому проглядається стилізоване зображення сонця (рис. 4:7), подібний перстень, але із зображенням птаха (?) випадково виявлено поблизу с. Коршів Луцького району (рис. 4:9).
По одному екземпляру представлені витий, з розімкнутими обрубленими кінцями (виготовлений з бронзи) (рис. 4:6) та псевдовитий (вилитий із свинцево-олов’янистого сплаву) (рис. 4:1) персні. Є також два персні-печатки (представлені фрагментарно). Про одну з них говорилося вище, інша виготовлена із свинцево-олов’янистого сплаву, на щитку – зображення тварини (можливо оленя) (рис. 4:3). Кілька перснів мають щиток із вставкою з склоподібного каменю білого або синього кольорів (рис. 4:4,5,8). Про їх датування говорити важко, оскільки подібні персні зустрічаються як давньоруську добу, так і в більш пізній період.
Спираючись на дані матеріали та на попередні дослідження, можна сказати, що найбільш модними на Волині у давньоруський час були щитковосерединні персні з зображенням чотирьохпелюсткової квітки та іншою орнаментацією, що слугували як прикрасами, так і оберегами. Велика кількість знахідок бронзових перснів свідчить про їх поширення серед широких кіл не лише міського, а й сільського населення, срібні персні очевидно носила знать. Варто зазначити, що представлені нами речі потребують більш детального вивчення, зокрема аналізу, дешифровки різноманітних зображень, що містяться на щитках перснів.
Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник: Вип. 4. – Луцьк, 2009. – С. 45-46.
Література та джерела:
- Археалогія і нумізматыка Беларусі. Энцыкл./ Беларус. Энцыкл..; Рэдкал.: В.В. Гетау і інш.– Мн.: БелЭн, 1993. – 702 с.: іл..
- Войтович В. М. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.; іл..
- Дмитренко М. Символіка сновидінь. Народний сонник. – К., 1995. – С. 74.
- Кучинко М. М. Волинська земля Х – середини ХІV cт.: археологія та історія. Навч. посібн. – Луцьк: Ред.-вид. відд. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім Лесі Українки, 2002. – 314 с.
- Населення Прикарпаття і Волині за доби розкладу первіснообщинного ладу та в давньоруський час. – К.: Наукова думка, 1976. – 222 с.
- Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. Издание второе, исправленное. – 744 с.
- Седова М. В. Ювелирные изделия древнего Новгорода Х – ХV вв. – М.: Наука, 1981. – 196 с.
- Таланчук О., Шалак О. "Праве” і "ліве” антропоморфної моделі світу. Культ руки // Українська мова та література. – Число 10. – 2000. – С. 6.
- Топоров В. Н. Праджапати // Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х томах. – Т. 2. – М., 1992. – С. 329.
- Фонди Волинського краєзнавчого музею.
- Фрезер Д. Золотая ветвь. – М., 1986. – С. 234.
