СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Космач - унікальне село на Гуцульщині

e-mail Друк

Untукцукцукцукц2342342342342itled4444-478Оспіване в піснях і легендах, змальоване в картинах, описане письменниками і науковцями, це карпатське село не має собі рівного в Україні. Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем. Впродовж століть з’їжджаються сюди з усіх усюд митці, щоб пізнати і змалювати неповторну красу природи, народні звичаї, самобутнє мистецтво Космача. Що ж знаємо з його історії?

Перша письмова згадка про Космач датується 1412 роком. Село отримало назву ніби від вигляду першого поселенця, який мав космате волосся. Народні легенди оповідають також, що першим мешканцем Космача був чоловік, який називався Космачук. Сьогодні такого прізвища в Космачі не існує, не виявив його і дослідник Петро Сіреджук в інвентарях Космача за 1727, 1738, 1745, 1752 та 1780 роки. Автор цих рядків у селах Верховинського району зустрічав людей з прізвищем Космацька, а на Кримському півострові — Космач. Однак припускаю, що не село отримало свою назву від прізвища першого поселенця, а навпаки: вихідці з Космача, котрі поселилися на інших землях, мали прізвища Космач, Космацький, Космачук, які збереглися донині в Україні.

Численні архівні матеріали свідчать, що Космач — одне з найдавніших поселень Гуцульщини. Науковцями зі Львова в Космачі виявлено залишки стоянки первісної людини. В 1994 році археологи та історики зі Львова під час розкопок в урочищі Томчуччино, на присілку Медвежому, провели дослідження досі незнаного в науці солевидобувного осередку тритисячолітньої давності. Як зазначає археолог Микола Бандрівський, під час розкопок у Космачі знайдено бронзове знаряддя типу навершя, численні уламки стародавніх горщиків, корчаг, а також залишки кам’яно-глиняних печей для солеваріння, великих чорнолощених амфор діаметром до 60 сантиметрів, прикрашених канелюрами. Форма й орнаментація корчаг дуже близька до амфор культури Гава у Трансільванії. За насиченістю культурного шару (знайдено понад 470 кілограмів уламків посуду) ця пам’ятка є особливо унікальною.

Народні легенди і пісні твердять, що в Космачі було три цвинтарі. На пагорбі Мончіль був колись замок, а на присілку Завоєли — другий. Що перша назва Космача була Завоєли, а вже згодом виникла друга назва — Космач. Археологи з Санкт-Петербурга вважають, що пагорб Мончіль — то прадавній курган, на зразок скитських курганів. Незабаром на Мончілі вони розпочнуть розкопи. Одним словом, майбутнє може дати нам у Космачі нові відкриття.

Минуле Космача багате на цікаві історичні події. Космачани мужньо боролися з турецькими наїзниками, пізніше діяв тут загін опришків Олекси Довбуша. Місцеві подейкують, що легендарний ватажок опришків загинув у Космачі. Тут поставлено йому пам’ятник, а Михайло Дідишин на своєму подвір’ї збудував музей Довбуша. Справу Довбуша продовжив Федір Бойчук, який був уродженцем Космача. Він зорганізував загін опришків із космацьких гуцулів.

Космач належав кілька століть до Польщі, а згодом — до Австро-Угорщини. На мешканців накладались великі податки. Тоді місцеві гуцули вирішили піти до Відня просити цісаря Франца-Йосифа про зменшення податків. Дванадцять верховинців одяглись у космацьку ношу й вирушили до Відня. Цісар прийняв їх досить тепло. Його зацікавила космацька ноша і він запросив своїх гостей приїхати до Відня з показом гуцульського весілля. Згодом таке весілля приїхало до Відня, але перед тим на майдані перед церквою Петра і Павла зібрався весь Космач, створили спеціальну комісію і стали вибирати найкращого парубка і найкращу дівку, яких згодом призначили князем і княгинею на весілля. Чи не був цей конкурс краси першим на наших землях? Князем тоді громада вибрала Брія Вінтоняка, його старшим дружбою — Олексія Клапцуняка. Космачани показали своє весілля в цісарській палаті. Франц-Йосиф та австрійські вельможі насолоджувалися космацькою музикою, танцями і піснями, зі смаком їли гуцульські страви. Голова Австрійської держави подарував молодому подружжю з Космача спеціальні медалі зі своїм зображенням та багато грошей як віно (посаг), за яке вони купили собі ділянку поля.

Австрійський цісар запросив космачан приїхати до Відня вдруге з хором. Гуцули його прохання виконали. Між цісарем і Космачем зав’язалася дружба, що рідко траплялося. Тоді Космач майже повністю було звільнено від податків. На знак пошани до цісаря в космацьких хатах поруч з іконами ставили портрети цісаря і членів його родини. Кожна сім’я мала за велику честь тримати в своїй хаті портрет Франца-Йосифа. Ці портрети зберігаються ще й досі в хатах старожилів.

В селі було відкрито першу на Гуцульщині читальню “Просвіти”. У 1939 році Космач, як і всю Галичину, захопила Червона армія. Від того часу для космачан настали чорні дні. Тривали вони аж до початку “перебудови”. Протягом цих десятиліть правляча комуністична партія вважала Космач якщо не центром націоналізму, то “бандерівським кублом”, сталінські репресії гірко відбилися на долі сотень космачан. У Космачі в роки Другої світової війни міцно закріпилися сили Української Повстанської Армії. Взимку 1944–1945 років у Космачі було розташовано дев’ятнадцять сотень УПА. В 1944 році було проголошено Космацьку незалежну республіку. Про те, що тоді для України значив Космач, маємо багато свідчень.

Закінчилась війна. Сотні волелюбних космачан опинилися на еміграції в Канаді, США, Бразилії, Венесуелі, Великій Британії, Німеччині, Франції, Австралії і в концтаборах Росії та Казахстану.

У 1990 році, коли в Україні спостерігалося піднесення руху за перебудову, гуцули Космача стали в живий ланцюг на трасі “Житомир – Київ” у День злуки всіх українських земель.Коли сталася трагедія в Чорнобилі, космацький народний ансамбль пісні і танцю їздив туди з концертами для ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Численні делегації космачан брали участь у роботі Першого всеукраїнського конґресу писанкарів (1992 р.), представляли мистецтво Космача на багатьох етнографічних ярмарках, фестивалях і виставках декоративно-прикладного мистецтва. Космач відомий всьому світові своїми писанками, вишивками, народною ношею, звичаями та обрядами, майстрами музичних інструментів…

У Космачі рубають ліс і везуть його в усі усюди. І от не так давно природа вже дала сигнал про те, що вона розгнівалася на Космач і зсунула цілу гору на хату Миколи Скварича, який проживає на присілку Плаюци. Це лише один такий випадок у Космачі, а що буде, коли посунуться гори біля водоспаду в Рушорі? Це питання наче ще мало тривожить урядовців.Більше того, дожився Космач, що вже козулю чи оленя, кабана чи борсука в його лісах не часто побачиш, бо облави тут на звірину влаштовувались такі, що аж ліси тяжко-важко стогнали.

Після відвідин Космача, Михайло Білас зізнавався відомому літописцю Гуцульщини академіку Володимирові Качкану: “Якось приїхав я до Космача, сиджу собі на пагорбку, дивлюся, як довкіл гори купаються у вогні: горить черлено бук, жовтизною клен, аж небо від того стало фіолетуватим... А там неподалік приходять та вмощуються два молодики й одразу — пензлі в руки. Не втримався, кажу їм: “Що ви малюєте, хлопці? Та хіба таку красу можна раз-два змалювати, ви ж надивляйтесь, вдихайте її у легені, у кров, беріть у серце й душу…".

Дуже добре — поетично, образно сказано: беріть цю красу у серце! Тож хай квітне гуцульське село Космач, славне своєю історією, красою природи і своїми талантами! На радість, на втіху рідній нашій неньці Україні!

Дмитро Пожоджук

Теги:     Гуцульщина      Космач      Великдень      краєзнавство      село      культура      гуцули      звичаї      традиції      горяни      пожоджук      космачани      дідишин      музей Довбуша

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: