СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

ГУЦУЛЬСЬКІ ЗГАРДИ - СОЛЯРНІ СИМВОЛИ КАРПАТ

e-mail Друк

663636336222222222Зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас. У текто­нічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” . Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.

Зґарди - є однією з найменш досліджених типо­логічних груп гуцульського мосяжництва. Над­звичайно скупі, інформативного характеру дані про них, які зустрічаються у працях дослідників кінця XVIII початку XX ст.дають можливість стверджувати лише факт їх побутування серед гуцулок, а також місце в ансамблі жіночого “прилюдного убранє” (святкового одягу), однак ні в одному, із відомих нам, писемних джерел не знаходимо ніяких відомостей про оберегове значення, а тим більше семантичне трактування цих жіночих прикрас.

h dgtYF2JhU

Вперше на семантику окремих мосяжних виробів та їх орнаментів звернув увагу, дослі­джуючи “процес асиміляції солярної емблеми і зна­ка хреста...” на гуцульських зґардах, відомий мистецтвознавець П. Жолтовський. “На зґардах...,— зазначає вчений — ... можна крок за кроком простежити, що спочатку до дисковидної пластини добавляється чотири хрестовидно розміщені кружки, далі ці додатки ускладнюються і збага­чуються у своїх формах. Згодом хрести втрачають свою рівнораменність: одно з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми...”. Із сказаного вченим, можна зробити висновок, що один із типів хрестикових зґард розвинувся на основі металевих розетоподібних (дисковидних) жіночих нагрудних прик­рас, які в окремих місцевостях ще називали “ґардами”, “сороківцями”* або "шелестами”.

6IxUOxvJ 74

shelesrt

Шелести

Так, польський дослідник Л. Вайгель який протягом кількох років вивчав життя і побут карпатських верховинців в околицях с. Жаб’є (зарах Верховина) занотовує: “Багатші гуцулки носять ґарди (“gardy”), що складаються “з двох, трьох рядів “cwancygierow”, талярів або інших срібних монет”. С. Витвицький також у своєму історичному нарисі зазначає, що “маєтні гуцулки” поверх скляного намиста (“пацьорок”) носять зґарди із сороківців (“sorokuwcow”). Поступово дослідники серед різноманіт­ності гуцульських жіночих нагрудних прикрас: “лискавок”, “венеційських” коралів, “писаних пацьорок”, “кпокічок” тощо, в тому числі і  металевих ґард, виділяють зґарди хрестикові. Так Л. Вербицький, описуючи багату, святково одягнену гуцулку, серед її нагрудних прикрас підкреслює: “Дальше видно нашийники з ланцюжків, на яких висять хрести менші, зґарди з хрестиків, або зґарда хрестикова...”.


Отже, як засвідчують джерела, вже у кінці XIX- поч. XX ст. під назвою “зґарда” повністю  розуміють жіночі нагрудні прикраси із “мосяжних хрестиків наборсаних на шнур, ремінець або ретізку з переліжками”.

mshmYV7Q-rc

Obst WPD Chilce

Зараз поки що важко однозначно ствер­джувати час розповсюдження хрестикових жіночих нагрудних прикрас на Гуцульщині. Постійне пограбування місцевого населення під час заво­йовницьких розбоїв та зневажливе ставлення до національних традицій з боку окупантів зумовило відсутність систематизованих колекцій мосяжних виробів, в тому числі і зґард хрестикових у територіяльному, а тим більше, хронологічному відношенні.

ЕТИМОЛОГІЯ

Разом з тим, до нашого часу, наприклад, так і до кінця не встановлено етимології їх назви. Слово “зґарда”, на відміну від багатьох термінів гуцульського мосяжництва відсутнє у словнику давньоруської мови. Тому, що у словнику староукраїнської мови XIV-XV ст. знаходимо слово “ґардоу”, — від молдавського “Гард” — загата. В етимологічному словнику слово “ґард” пояснюється як запози­чення від молдавської, болгарської або румунської і означає “загату у водоймі для ловіння риби”, тобто огорожу. У свою чергу молдавське слово “ґард” український лінґвіст Д. Дзендзелівський виводить із дакомезійської або слов’янських мов. Тут же вперше знаходимо тлумачення “ґарди”, як прикраси, чи оздоби у вигляді намиста з монет, яке за твер­дженням укладачів словника утворилося від французького “garde” — (ефес — кругла бляха на руків’ї шпаги) і пов’язане з дієсловом “garder" — зберігати. Дослідник гуцульських гідронімів Ю. Карпенко влучно помітив, що слово “зґарда” може бути похідним від слова “городити” , “огороджувати” , що рівноцінно “оберігати” . (Звідси: берегти - зберегти, гард - згард, тут прийменник "з" позначає дію). Якщо ж взяти до уваги, що у давнину прикраси, особливо нагрудні, виконували ролю оберегів (від “злого ока”, тощо) тоді припущення вченого є дуже близьке де первісного призначення цього типу гуцульських прикрас. 

content full

content full 16

У цьому зв’язку, слід гадати, що форму­вання зґард, пройшло довготривалий шлях розвитку, започаткований язичницькою традицією оберегів у вигляді різноманітних, у тому числі і нагрудних амулетів, наділених благодатною силою заступництва. Очевидно, насіння плодів, різнома­нітних жіночих фігурок, сокирок, тощо, кожне з яких виконувало певну оберегову функцію, спричинилося до витворення складнішого типу оберегів — намиста у вигляді однієї або кількох рядів (низок) насіння плодів — “кпокічок”, кам’яних (шиферних) а пізніше скляних і металевих бусинок тощо. Тому поява круглих медальйонів у VI-VIII-IX ст., які, судячи із способу завішування, носили на грудях — це своєрідний процес розвитку кулеподібних елементів (бусинок, намистинок) у більш зручнішу для ношення та орнаментального оздоблення (семантичного означення) форму металевих, вирізаних з бляхи кружків чи литих розет-дисків.

UXSJab3x7VA

Очевидно, внаслідок цього закономірного формотворчого процесу появляється одно, або кількарядні металеві намиста, які, в залежності від типу розетоподібних елементів (ажурних чи суцільнолитих ґравірованих медальйонів, монет, тощо) та розміщенням їх у системі прикрас- оберегів, у різних місцевостях називали монистами, сороківцями, шелестами, ґардами чи зґардами.

 NKIO2jii5k

Про ЗҐАРДИ, про те як змінювалася їх форма і нашаровувалися християнські символи, розповідає стаття "Гуцульські прикраси" Ярослави Ткачук і Марії Кубик:

"Орнаментика гуцульських прикрас, як і інших видів народного мистецтва гуцулів, наскрізь проникнута елементами древньої, дохристиянської культури. Тут, в малодоступних горах до ХХ століття збереглися традиції старослов'янського мистецтва. Джерелом орнаментальних композицій гуцульських прикрас, був давньослов'янський солярний культ, який оспівував первісне землеробство і скотарство, де головним фактором вважалася життєдайна сонячна сила. Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя, і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло чимало магічних вірувань, в ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні прикрас. З плином часу солярні знаки поступово удосконалювалися, набували різні атрибути, виступали в різних поєднаннях з іншими зображеннями.

Народне мистецтво Гуцульщини існувало довгі століття. Воно жило і розвивалося, творилося в нових формах, які відображали новий зміст життя. Особливо яскраво в гуцульській орнаментиці прикрас відбився період древньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичництвом. Цей процес не був раптовим. Він тривав дуже довго і виразно відбився в народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичницької символіки з новою християнською. Християнство могло увійти в народні маси, лише пристосувавши свої поняття, свої образи до язичницьких понять і образів, яких дотримувався народ. Асиміляції, в першу чергу, піддалася саме солярна символіка, що виражалося в злитті сонячного диска з хрестом - головною емблемою християнського культу. Найбільш яскраво цей процес простежується в гуцульських металевих нагрудних прикрасах - згардах, що складаються з однієї або з двох (і рідко - більшу кількість) дисків або хрестів.

Для з'єднання згард служать так звані Чепраги - дві, переважно круглі, пластини, прикрашені карбованим або ажурним орнаментом. При першому погляді на Згарди кидається в очі диспропорція між розмірами Чепраги і згард. Чепраги, як правило, мають великі, зовсім невиправдані їх утилітарною функцією, розміри. Деякі з них досягають 6-7 см. в діаметрі, що говорить про їх особливе місце серед нашийний прикрас.

Чепрага - сонячний символ - покликаний охороняти людину від злих духів. У центральній частині декору Чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіці: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, концентричні кола і т.д. Ту ж роль грав архаїчний тип згард, що складався з круглих, сонцеподібних медальйонів, схожих на Чепраги, прикрашених шестипелюстковою розеткою або іншими подібними солярними емблемами. Характерною рисою таких ЗҐАРДІВ є вписування в коло їх дисків равноконечного хреста з чотирма малими колами між плечима. Ці хрестоподібні мотиви, маючи дохристиянське походження, були солярними знаками. Але поступово, крок за кроком, дископодібні солярні знаки в ЗҐАРДАХ набувають хрестоподібної форми. Сонцеподібні диски в ЗҐАРДАХ замінюються хрестиками з рівними гілками, проміжки між якими заповнювалися променями. Хрестики, як правило мали однакову форму і розміри. Згодом хрести втрачають однорозмірність: одна з гілок стає довшою і хрест набирає риси, вже специфічні для християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу, з'являються рельєфні розп'яття, з рисами примітивної пластики. Але і такі суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичницької символіки. Так, на кінці гілок цих хрестів час зустрічаємо солярні розети або кружки".

qAjuhKAsZcw

Асиміляція солярної символіки в Карпатах, на прикладі згардів

1245182981 4

1245182968 5

1245182997 8

І. Вагилевич у своєму дослідженні зазначає, що серед “всяких жіночих блискавок... гуцулки носять мониста з густим шнуром корапиків, перевтиканих крижиками, кружками, перстениками...”. А вже польський дослідник В. Поль занотовує, що “в стрийському погір’ї гуцулки між хрестиками привішують жовті перстні, “жуковини” (круглі металеві диски-сороківці).Л. Вербіцький, перераховуючи жіночі нагрудні прикраси наголошує, що гуцулки “Ужи­вають також нашийники з пацьорок скляних або бурштинових з хрестиками”.

dcaE7Ldnqm4

Screenshot 6

IMG 1911

Однак, поступово хрестики на гуцульських нагрудних прикрасах із доповнюючих стають основними елементами. Таким чином, хрестики на прикрасах стають самостійними еле­ментами, перетворюючи “пацьорки”, “перевтикані крижиками” — у зґарди — дорогі хрестикові нагрудні прикраси, які поряд із венеційським та кораловим намистом, сороківцями і шелестами стають ознакою “маєтності”, тобто відповідального соціяльного становища в громаді. Адже, майже всі дослідники (Л. Вайгель, Л. Вербіцький, С. Витвицький і інші) стверджують, що тільки “маєтні” гуцулки могли собі дозволити “кокетувати в ґардах”. На зґарди, як значну матеріяльну цінність серед місцевого населення, звертає увагу Михайло Коцюбинський, який, можливо як ніхто інший із дослідників, пізнав суть гуцульського світогляду: “Правда вона (Палата) любить пишне “лудинє” і немало десь піде грошей на...” дорогі зґарди... Тому бувало, що багаті “ґаздині” у святкові дні і до церкви одягали поряд з іншими прикрасами (нагрудними хрестиками, коралями, пацьориками, шелестами тощо) по кілька важких зґард. Так, М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків” підкреслює: "А декотрі, дуже заможні, як от Палата... навіть у будень носила шовкові хустки... а важкі зґарди гнули її шию”.

 

dZRfH21u 8M

До найраніших, на нашу думку, прикрас даної групи, можна віднести зґарди із нанизаних на ретізку “крижиків” (“криж ” — від давньоруського “крьіжь”) у вигляді рівнораменних,  або злегка видовжених хрестиків із прямоліній­ними обрисами рамен і стрижня і трапецевидним завершенням їх закінчень. Наше припущення базується на порівняльному аналізі зґардових крижів та однотипних гуцульських нагрудних хрестів із, аналогічних обрисів, “ритою” в камені хрестографемою на Писаному Камені на Верховині, яку вчені відносять до ХІ-ХІ І ст. А також зображення майже ідентичних за формою хрестів на дерев’яних хатніх іконах XVII-XVIII ст., які Володимир Шухевич назвав образами з “давнішої доби”. Цей тип християнських ідеограм на Гуцульщині розвинувся, на нашу думку, на основі найраніших язичницьких рівнокінцевих хрестів у вигляді злегка розширених від перехрестя, закінчень рамен і стрижня. Все це дає підстави припускати, що одним з найдавніших зґардових елементів були зґарди язичницького типу. Це ще раз підтверджує наші припущення, що зґарди - одні з найдавніших типів прикрас.

lidyrcSqY6o

TT8LlqvzmkM

sHmsO-1pjBw

Порівняльний аналіз різнотипних гуцуль­ських зґард привів нас до висновку, що їх дальший розвиток проходив, в основному, шляхом поступового збільшення кількости, нанизаних на ретізку декоративно збогачених “хрещиків” у вигляді різноманітних — хрещатих, трилисних, ромбовидних та інших типів хрестиків із кулькоподібним, змієвидним, хрещатим та іншим завершенням. Тому визначальним для даного етапу творення хрестикових зґард є не пластично- орнаментальне збагачення окремих композиційних елементів, тобто хрестиків, а розвиток їх об’ємнопросторової системи у вигляді збільшення кількості рядів, які іноді досягали 5 а то й 7 низок. Цей формотворчий процес припадає на період високого відродження традиційної художньої куль­тури другої половини XVIII-XIX ст.

GG3uUJ9Y6fM

Коштовні дівочі весільні прикраси: натуральні коралі з дукачем,
венеційське синє скло із гуцульськими згардами.

59123 471436646233056 564069375 n

Гуцулка в згардах. 

Дослідивши значну кількість даного типу гуцульських нагрудних прикрас у музеях Львова,  Києва, у Чернівцях та в Коломиї, нами виявлено, що поступово, порівнянно скромні за розмірами і виражальними засобами хрестикові зґарди-обереги, очевидно під впливом місцевого націо­нального “ відкритого до декоративних надмір­ностей смаку” перетворюються у важкі багатооздоблені, іноді переобтяжені різноманітністю окремих елементів (“хрещиків” , “переліжок”, “пацьорок” тощо з їх орнаментально-семантичною нагромадженістю), прикраси. Єдиним “старовіцьким” елементом, який із часом не втрачає свого первісного знаково-семантичного навантаження, залишаються чепраги, конструктивно-з’єднуюча функція яких уможливлює орнаментальне традиційне оздоблення у вигляді найрізноманіт­ніших: розетоподібних площинно-трактованих чи ажурних багатопроменевих або хрещатих солярних ідеограм. 

99o

Screenshot 3



ПОЯСНЕННЯ:

* Сороківці — металеві нагрудні прикраси у вигляді одно- або кількох рядів монет "sorokuwcow” або “сипаних” (литих) дисків-розет, нанизаних на ретізку, ремінець або шнурок.
** Шелести — металеві нагрудні прикраси у вигляді одно- або кількох низок імітованих монет у вигляді тоненьких орнаментованих латунних бляшок, які при ходьбі чи різких рухах “шелестіли”.
*** “Пискавки” — блискучі скляні коралі.
**** “Писані пацьорки” — металеві, декоративно оздоблені прикраси.
***** “Клокічки” — кругле насіння, нанизане на шнурок.

 

Використані джерела:

Софія Боньковська, журнал "Наше життя" №1, 1999
"Гуцульські прикраси" Ярослави Ткачук і Марії Кубик



Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: