СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Гуцульське житло

e-mail Друк

Untitled52552252525-1Який господар, така і хата. Мандруючи Гуцульщиною, розумієш – господарі тут не аби-які. Прагнення, чи звичка, цих людей робити все красиво, зразу впадає в око. Ось хатка – як  писанка, інша – святкова, крита бляхою, різьбленням, а ця зовсім маленька, та й почорніла від старості, а все-одно привертає погляд і залишається в пам’яті. Об’єднує їх одне – гармонія з природою, горами і небом.

Я знаю, в європейських країнах, наприклад в Данії чи Великобританії, є цілі села стародавньої забудови, де люди живуть і ще й за це отримують гроші. В Україні стародавні хати можна побачити в музеях під відкритим небом. А ще їх декілька збереглось в Карпатах. Повірте мені, - це зовсім інше.

Будівельні традиції

Для будівництва гуцули найбільше використовували смереку і ялицю. Деревину старанно добирали, бо тут , як і на Буковині, існувала традиція залишати зруб відкритим. Це зрозуміло, адже відкритий зруб визначається природною красою деревини, яка підкреслюється простим ритмом вінців. Звичайно, підготовка їх вимагає майстерності і терпіння. Добрими для цього вважалися рівні, однакової товщини, розрізані навпіл кругляки, які до того ще й гладко обстругувалися. Щоб хата вийшла гарною, треба було вибирати найкращі дерева; так, розповідають, що відомий гуцульський різьбяр Семен Корпанюк цілими днями ходив по лісах, шукаючи серед смерек найрівніші при зведенні хати опуклі боки протесів завжди ставились назовні, а плоскі – досередини.

Перед закладанинами хати матеріал згідно з планом і розмірами, розкладали по всій садибі, робили зарубки для замків. Якщо протеси вінців добре з’єднані, то всередині стіни будуть гладенькі і рівні, ніби зроблені з одної дошки. При цьому на стіні зберігається мозаїка дерев’яних кілець, і в цих заплутаних рисунках і лініях кожний вкладений у стіну стовбур і далі несе свою „індивідуальність”, надаючи хаті особливої привабливості.

alt

Закладини нової хати, забудова гуцульської садиби супроводжувалися завжди багатьма обрядами. Особлива увага приділялася і вибору місця для житла. Всюди в Україні уникали будувати хати там, де колись проходила дорога або відбувалися якісь криваві події. Таке місце вважалось нечистим, а отже, і непридатним для будівництва.

Чистими, тобто щасливими, сприятливими для спорудження хати вважалися місця, де охоче лягала рогата худоба або там, де водилися мурашки (вони виступали символами родючості). А тоді ще на цьому місці ґазда розпалював ватру і засинав біля неї. Якщо бачив щасливі, приємні сни, то, значить, для знайдено дійсно добру ділянку.

Але гуцули вважали, що цього замало: потрібно було і далі „діяти”, щоб захистити вже зведений будинок від злих сил. Тому після встановлення нижнього вінця, сволока, зведення даху відбувалися відповідні обряди і дійства.

„...Обряди зведення хати завершувалися вкладанням сволоків, встановленням крокв. У гуцульській хаті, як звичайно, було три поперечні і один поздовжній сволоки. Сволок у хаті завжди символізував міцність і ним завжди пишалися, вихвалялися перед гостями. За ним було пов’язано багато вірувань, звичаїв і обрядів. Сволок увібрав у себе міць скель, ясноту погіддя і довговічність світу. А ще мав у своєму серці лепську силу доброчинного Духа, надійного захисника хатніх од різних щезунів, що надсилають до гірняка хвороби, облуди капості, безголов’я всякі”. (Б. Загорулько, „Чорногора”... – с. 202-203).

Щоб сволок мав цю силу, його оздоблювали різними знаками. ”На обічних його полях яріли два великих сонця, на обабіч них уздовж рядком аж до стін – менші хрести і менші сонця, а поміж ними листя папороті, пелюстки купальської квітки, стрункі дерева, ніби смереки, ніби кедри, рядки довгих кривульок, може Черемошові хвилі, серпики місяця з цяточками зір... ”

Важливим архітектурним об’ємно-планувальним елементом гуцульської хати є галерея-ганок, що влаштовується вздовж фронтального фасаду під зависом даху для захисту стіни від опадів. Найчастіше галерейка має ширину до 1,6 м. галерейка перекрита продовженням даху. Піддашшя спирається також на квадратні стовпчики, оздоблені різьбою. Нерідко „галєри” використовують для сушіння кукурудзи, цибулі, часнику. Через ганок хата зв’язується з усіма допоміжними приміщеннями.

Взагалі у горян на диво високо розвинена теслярська майстерність, вміння надавати масиву дерева необхідної форми. Сама робота будівельників характеризується надзвичайною чистотою виконання, можна сказати – артистизмом. Півкругляки зрубу прирубують майже без шпаринок, впритул, так, що не доводиться щілини прокладати мохом – „мшити” (що часто роблять на Поліссі); внутрішні ж стіни при обробці доводять до блиску. Шпаринки, які залишають для «осідання», визначені з такою точністю, що через деякий час вони практично зовсім зникають. …

Інколи дах покривав і обіймав хату з усіх боків, а по боках та знизу – розширювався крилами. Така форма даху забезпечувала захист будівлі вітру, особливо, якщо при хаті були широкі притули. До речі, в деяких хатах дах спадає так низько, що майже торкається землі, залишаючи відкритим тільки фасад з маленькими вікнами і дверима. Через це здається, що вся будівля ніби виросла із землі, і сприймається як невід’ємний елемент ландшафту. Так, досить круті схили даху при дощовій погоді прискорюють стік води, що оберігає від інтенсивного промокання і гниття, сприяє його швидкому просиханню у теплу погоду.

Складний гірський рельєф, суворі кліматичні умови, велика кількість опадів з різкими холодами, заметілями і гострими вітрами впливали на формування і планування житла та вигляду гуцульських садиб. Житлові будинки тут здебільшого намагаються орієнтувати до півдня, вільно розташовуючи їх на схилах гір. Тому у вікна і проникає необхідна кількість світла і тепла, забезпечуючи його прогрівання, а це створює добрий настрій мешканців. У вечірній час у вікнах засвічуються вогні, і гірські села тоді здалека нагадують зоряне небо.

Дослідники гуцульського побуту відзначають широку різноманітність типів і варіантів народного житла. Польський етнограф Є. Жуковський розглядає 9 типів гуцульського житла, українські вчені розрізняють тут 20 типів і варіантів народного житла, виводячи їх від найпростішої однозрубної хати.

Формування традиційного житла на Гуцульщині могло відбуватись на основі вже існуючих в Україні типів, які поширились тут із заселенням гір у ХІV-ХVІ ст. безперечно, житла вдосконалювались, до хат прибудовували притули-хліви, при цьому виникали хати „на дві половини”, які стали традиційними, та замкнуті двори-гражди.

Народне житло

Для того, щоб відвідати стародавню хату треба йти досить довго в гори. Ми піднімаємось неспішно декілька годин, любуємося краєвидами, робимо привал, і не один, і здається, що то вже дрімучий ліс, і ми заблудилися, та виходимо на галявину – там хата, і стодола, пес гавкає, і коровка пасеться. Люди тут живуть. Садиба обгороджена „воринням”, такою огорожею, в якій поміж високі, іноді шестиметрові, попарно у землю повбивані жердини кладуть одна на одну колоті тригранні балки. Щоб вони могли витримати натиск сильних вітрів, вориння ставили зигзагами. Ці сріблясті зигзаги, що ясніють здалека, в’ючись лугами, і високі жердини, що нагадують антени, дуже характерні для гуцульського краєвиду.

alt

Треба сказати, що садиба, наприклад, у Шешорах, зовсім інша ніж у Космачі чи Березовірізняться форми вікон, даху і галер. Та, як правило, це класична гуцульська „хата на дві половини”. А галери під дахом, дуже мудра річ, в Карпатському дощовому кліматі. Тут можна і кукурудзу теребити, і ліжник сушити, і просто сидіти та й дивитися на захід сонця. Біля хати – стайня з дверима в причілковій стіні, добротна комора з приміщенням для овець та оборіг для зберігання сіна. Вздовж запічної стіни хати містяться притули – хліви, а на їх продовжені при хаті влаштовано дровітню. На краю садиби озниця (сушарня) для фруктів, - яма, над якою зведений низенький зруб з двох вінців. На нього покладено тонкі дерев’яні ліски, які насипаються плоди з лісу і саду – дикі груші і сливи. Над цим невеличким зрубом зведено піддашшя. В гуцульських дворах досить часто поширені ватерники. В них переробляють коров’яче й овече молоко, приготовляють сир, масло, бринзу. В приміщенні ватерника завжди є прикріплений до стіни вертлюг та піч „шпаргет” і поличка для посуду.

alt

Господарські будівлі розташовують по-різному, залежно від рельєфу, розміщення дороги, кількості споруд, відстані до джерела („чуркала”) та городу. Це вільна забудова двору, а є ще і замкнута – гражда.

Гражди

Серед найцінніших зразків традиційного житлового і господарського будівництва особливе місце займають гуцульські гражди („хати з брамами”, „хати з граждами”). В них хата, господарські будівлі та високі загорожі створюють замкнутий двір, в якому різні споруди (високі і низькі, широкі та вузькі) нагадують фортецю.

Головна споруда у гражді це – житловий будинок. Він складається з житлових приміщень, розташованих за таким порядком: хата –сіни – комора або комора-хата-сіни. Розв’язаний дах, ніби шолом, покриває зруб, спадаючи на пологі плечі прибудов – притул (вони утворюються завдяки подовженню даху на огорожу) настільки низько, що майже торкаються землі: відкритим залишається тільки фасад з вікнами і дверима. Притули служать приміщенням для та корів, водночас захищають житлові приміщення від холодних вітрів.

alt

Гуцульська гражда із с.Стебний Рахівського району

Крім того (а це в умовах сніжної і тривалої зими має велике значення), створюється можливість для кращого догляду за тваринами, бо ці приміщення сполучені з сіньми та житлом.

Архітектурна цілість будинку підкреслюється єдністю матеріалу. Тут всюди використано дерево. Щоб стіни блищали, їх миють капустяним квасом, від чого вони швидко жовтіють, набуваючи красивого кольору.

У хоромах (сінях) стелі нема. З обох приміщень сюди по каглах виходить дим. З хоромів двері виходять на подвір’я і притул, де часто влаштовують хліви.

При хаті по фасаду є галерейка, яку дощатий паркан з різьбленими фірточками. Паркан на вуглах і перед дверима з’єднується з дахом стовпчиками.

alt

alt

До комплексу гражди обов’язково входить кліть – невелика зрубна будівля, складена з того ж матеріалу, що і зруб хати. В клітях тримали харчові продукти: тут стояли шеренги бочок, бербениці з бринзою або гулянкою, діжі з борошном та зерном. Тут також зберігали дійниці, відра, корита. На клинах висіли шматки солонини, вуджене м’ясо, часник, цибуля. Часто кліть буквою „Г” з’єднувалась з житловим будинком. Між хатою і кліттю в таких випадках влаштовували підсіння з виходом із гражди. Досить розповсюджені такі гражди, де до комплексу входять господарські споруди: хлів, комора, куча для свиней, дровітня. Широке піддашшя огорожі, спеціально продовжене на подвір’я, використовується для складування під ним різного знаряддя, саней, воза.

alt

Гражда має браму, а біля неї хвіртку з перелазом. Брама трохи вища від огорожі, з вулиці видно тільки огорожу, дахи хати та деяких господарських будівель.

Розрізняють гражди двох типів: з одним та з двома дворами, але найбільш поширеним є перший тип. Поширені також гражди, в яких хата і кліть, що з лівого крила створюють „Г”- подібну забудову. Вхід у двір через двері між кліттю і хатою.

alt

alt

alt

Гуцульські гражди досліджувались багатьма вченими, починаючи від українського етнографа ХІХ ст.. Федора Вовка, котрий вважав їх одним з найвидатніших типів забудови. Дуже подібна гражда також до змакетованого археологами праслов’янського городища. У своєму розвитку воно, імовірно, увібрало ідею закладення в будові пристосувань для оборони – високої зрубної огорожі, кутового розташування будівель. На можливість того, що в граждах відбився останній праслов’янський етап розвитку забудов, вказують навіть походження назви такої садиби від слова „градити” та наявність у цьому будівельному комплексі клітей.

Відомий польський письменник, етнограф, знавець і дослідник Гуцульщини Станіслав Віценз у книзі „На високій полонині” писав:„Давні хати, так звані гражди, були завжди в якійсь мірі укріплені, оборонні”. Оборонність її полягає в тому, що перед хати, від самих її бокових стін вибігають ще дві шеренги господарських будівель. Вони нижчі від хати, і дахи їх спадають назовні. Хата спирається боковими схилами на них, „тулить” їх до себе та бере під крило. Звідси назва їх – притули. Дахи тих частин господарських споруд, які прилягають до обох боків хати, зливаються з вищим від них дахом хати в одне ціле. Спереду обидві шеренги будівель, що становлять це укріплення, з’єднуються огорожею, зробленою з колод і покритою стрімким двосхилим дашком. Під самим дашком є маленькі віконця, радше отвори в огорожі. Це своєрідні стрільниці. Посередині огорожі – висока брама з дашком, вищим за решту загорожі, що підсилює враження замкнутості та безпеки. Часом гражду будували в такий спосіб, що дві однакової височини будівлі, поставлених одна навпроти одної, на відповідній відстані утворювали боки загорожі, задній бік становили господарські споруди, а спереду цей чотирикутник замикався огорожею з брамою та віконцями. Здалеку виднівся тільки дах хати, немовби якийсь шолом, натомість „обличчя” її було заслонене огорожею, ніби маскою чи забралом.

alt

Все це мало виразну оборонну мету: давніше – від нападу грабіжників, а згодом – від хижаків, передусім вовків.

....Відомий український вчений, архітектор Петро Юрченко зауважив, що розташування осередків у горах далеко один від одного, зумовлювало таке планування гражди та взаємозв’язок приміщень, щоб не виходячи з-під даху, можна було в негоду обійти всі приміщення для худоби і житло, організувати їх захист від звірів і лихих людей.

Замкнуті двори типу гуцульських гражд були в минулому поширені на півночі України, Поділлі, в Західному Сибіру.

....Оновлюються села, назавжди зникають останні гуцульські гражди. Тому їх дослідження і описання, а також збереження в музеях і по можливості, на місцях, має велику наукову, мистецьку та історичну цінність.

(використані джерела: ”Скарби народної архітектури Гуцульщини”, Архип Данилюк)

Який господар, така і хата. Мандруючи Гуцульщиною, розумієш – господарі тут не аби-які. Прагнення, чи звичка, цих людей робити все красиво, зразу впадає в око. Ось хатка – як  писанка, інша – святкова, крита бляхою, різьбленням, а ця зовсім маленька, та й почорніла від старості, а все-одно привертає погляд і залишається в пам’яті. Об’єднує їх одне – гармонія з природою, горами і небом. - See more at: http://www.sadyba.org.ua/vidpochynok/kulturna-prohrama/hutsulske-zhytlo.html#sthash.TwhJVhVf.dpuf
Який господар, така і хата. Мандруючи Гуцульщиною, розумієш – господарі тут не аби-які. Прагнення, чи звичка, цих людей робити все красиво, зразу впадає в око. Ось хатка – як  писанка, інша – святкова, крита бляхою, різьбленням, а ця зовсім маленька, та й почорніла від старості, а все-одно привертає погляд і залишається в пам’яті. Об’єднує їх одне – гармонія з природою, горами і небом. - See more at: http://www.sadyba.org.ua/vidpochynok/kulturna-prohrama/hutsulske-zhytlo.html#sthash.TwhJVhVf.dpuf
Теги:     Карпати      Гуцульщина      гуцули      осідок      гражда      народне житло      садиба      дерев'яний зруб      архітектура      будівництво      забудова      традиції      обряди      закладання      ворота      брама      двір      різьбярство      гуцульська хата      теслярі      Семен Корпанюк      майстри      брама      оборона      укріплення      обійстя      Петро Юрченко      Станіслав Вінценз      Хведір Вовк      кліть      галєри      хлів      комора      куча      дровітня      піддашшя      огорожа      мшити      стайня      озниця      сушарня      ватерники      вертлюг      шпаргет      чуркала      фасад      хороми      сіні      подвір'я

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: