СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Черемош - священна ріка гуцулів

Черемош - священна ріка гуцулів

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untукцукцукцукцitled4444-478"Віддавна переказують, що до схід сонця злітаються з Чорногори найдужчі орли полоскати свої дзьоби і крила в бистрині, де зливаються Білий і Чорний Черемоші, несучи водограї, щоб химерними закрутинами обіймати задумливі гуцульські гори. Шумить, нуртує і піниться він, як оскаженілий, розпорошує дрібні бризки, б'ючись об каміння, нестримним плином перекочує через холодні брили, несамовито виривається з тісних скелястих лещат і повільним розливом заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густолистої калини.

Про що шепочуть шумовійні хвилі? Які таємниці ховає в собі незмовкна мелодія невидимих струн зачарованої арфи? Яку пісню награє вона, де її початок і кінець? Серцем пізнавати її бездонне глибоку печаль і коломийково-грайливе роздолля - така вдача гуцула, що увібрав у свою мову та пісню голос рідної ріки, її барви й вигадливі несподіванки.

Не спинити бунтівливого виру ні в негоду, ні в ясну днину. Жартує і тоскно зітхає він, оспіваний і легендами повитий.

Ватаг, підіймаючись на полонину, зупиниться над Черемошем, замилується його плином. А коли доля закине буковинця десь далеко від Карпат, то довго в його душі дзвенітиме зваблива симфонія рідної ріки. Розповість він про неї і внукам своїм, а може, й проспіває коломийку, пригадуючи, як на затишному березі позбираються легіні, -
Озмуть свої трембіточки
Та й затрембітають...

Снує одвічну пісню Черемош, а її відгомін западає в дув наповнюючи почуттями, яких не змити хвилями часу..."

(Віктор Пільчук, "Пісню снує Черемош")

ГУЦУЛИ ВІРИЛИ В ЦІЛЮЩУ СИЛУ ВОДИ

Споконвіку гуцули вважали Землю, Огонь і Воду святими. Минали віки, змінювалися сотні поколінь, але давні гуцули свято берегли заповіти далеких предків і передавали їх своїм нащадкам. Відомо, що гуцули вірили в цілющу силу води і на свята освячували водні джерела, а більшість своїх пісень-співанок починали із заспіву-прославляння загадкового бога скотарства і достатку Сіда-Ріда і богині води Дани такими словами: «А я собі заспіваю, Сіда-Ріда й Дана».

Гуцульський письменник і дослідник етнографії рідного краю Петро Шекерик-Доників у своєму романі «Дідо Иванчік» детально описує, як старий гуцул Іван із глибокою вірою в цілющу силу джерельної води набирав її для лікування із дев’ятьох гірських джерел-головиць: «Над головицев дідо потокмивси. Обіруч узєв опередь самого рота чєпелик вид граду, громовицу-тріску, гадєчю пацирку, чєрпак й ніби криз ні, перед видбиранєм води примов’єв над головицев:

«Водице-Арданице!
Миєш два береги,
трету середину,
чєтверте корінє,
п’єте камінє,
шесту душу на имнє Иван!».
 

А до набраної джерельної води він промовляв такі слова давньої молитви:

«Водичько-сєтичько!
Течєш з високих гір, з глибоких нір.
Усе лихе обмиваєш, сама чіста пропливаєш,
обмий и мене, иршєного Ивана,
вид вуру, пострілу, клику, наслання й лихого часу».

Про шанобливе ставлення давніх українців до Природи і, зокрема, до води пише відомий українознавець, дослідник природи України Валерій Сніжко: «Не страх перед Природою, як нам пояснювали, а вшанування її, любов до неї були основою обрядів наших Предків. Вони відчували себе частиною Природи і разом з нею – частиною вічного життя, керованого Вищим Космічним Розумом». Дослідник згадує також про слав’янську Традицію освячення джерел і про богиню Дану: «На свята освячували джерела, бо слов’яни вірили в цілющу силу води. Найважливішою божественною жіночо-водяною істотою вважалась Дівонія (Діванна, Дана). Корінь її наймення присутній у більшості наших річок (Данастр, Дон, Дніпро, Дунай і т.д.)».

Значна частина духовно-культурного світу гуцулів, який органічно відображає карпатські гори, ліси, полонини, річки й потоки, сформована унікальною природою Чорноногорського хребта та найбільшої гуцульської річки Черемош, глибоке вивчення якої представляє великий інтерес не тільки для історії природи і культури Гуцульщини, але й для всієї України.

БІЛИЙ І ЧОРНИЙ ЧЕРЕМОШ

Чим притягує річка Черемош? Міфічністю, масивністю широт, потужністю вод. Ріка повниться несподіваними поворотами русла, порогами, шиверами, водоскидами, тіснинами, водовертями, які ні на хвилину не дозволять послабити увагу під час сплавів. Черемош має два обличчя: гірське та передгірно-рівнинне, тож після бурхливих пригод у його верхів’ях сповна відчуваєш радість спокійного відпочинку в пониззях.

Черемош (пол. Czeremosz) починається від злиття двох річок – Чорного і Білого Черемоша. Перш за все, спробуємо розгадати таємницю походження назви «Чорний Черемош». Чому «Черемош» і чому «Чорний»? Окремі дослідники звертають увагу на те, що першою назвою цієї багатоводної і бурхливої гірської річки була дуже проста назва – Ріка. Її підтверджує і стара назва сучасного села Зелене – Зелена Ріка, яке більш як на 50 км простяглося вздовж берегів Чорного Черемошу аж до його витоків із схилів Чивчинських гір (біля кордону із Румунією). Можливо, у давні часи велична назва – Ріка – була дана цій річці тому, що для гуцулів, які народжувались, жили й помирали в Карпатах, усі інші країни світу асоціювалися з Гуцульщиною, а всі ріки світу – просто із Рікою. Спочатку село Зелене мало назву Зелена Ріка, що походила від колишньої назви річки Чорний Черемош – Зелена Ріка. Село називали в минулому також і Підчорногора тому, що воно розміщене на східних схилах Чорногірського хребта.

Якщо колишня назва цієї річки – Ріка – може бути пояснена шляхом здорового глузду, то сучасна назва Черемошу не розшифровується сама по собі. Українські знавці найдревнішої нашої мови (санскриту), дослідники та краєзнавці запропонували свою версію походження назви «Черемош». Вони твердять, що це загадкове слово на санскриті означає «бурхливий», «шумливий». Дуже ймовірно, що саме ця основна характерна риса великої гірської річки – її бурхливість і шумливість – була відображена нашими предками в її сучасній назві «Черемош».

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що несе потік серед заліснених берегів. Білий Черемош – бо вода в ньому піниться і нуртує на камінні, аж біліє під Сонцем. Інші джерела стверджують, що назви сягають язичницьких часів, коли білий колір асоціювався зі світом Праві - світом Богів, усім позитивним, а чорний – зі світом Наві - світом духів Підземелля, в більшості небезпечним. Етнографи подають нам матеріал, що за давньою народною традицією у гуцулів було прийнято, щоб усі північні притоки річок називати прикметником „чорний” (північ – ніч – чорний), а південні притоки – „білий” (південь – день – білий). А тому Чорний Черемош можна розтлумачити як - "північна притока бурхливо-шумливої ріки".

Нас вразила глибока етична думка старожилів Гуцульщини про вірність Черемошу своєму рідному краю. Гуцули називають Черемош вірною річкою, яка не тільки «народжується» – витікає з гір, але й «живе» – тече між своїми горами і «помирає» – впадає у Прут – також на рідній Гуцульщині. А його гордий побратим Прут вже не так щиро відданий Гуцульщині: він хоч і «народжується» під Говерлою, на Гуцульщині, і на початку течії «живе» у своєму рідному краю, та пізніше, набравшись у горах сил, залишає його і «переселяється» на низинну рівнину, туди, де легше і багатше живеться.

Білий Черемош отримує свою назву після злиття у маленькому селі Перкалаб двох потоків – Перкалаб (лівого) та Сарати (правого). Лише після їх злиття потужність ріки стає достатньою для сплаву на байдарках, надувних човнах та катамаранах. При нормальному рівні води ширина Білого Черемошу перевищує 10 – 15 м, а середні глибини не менше 0,4 – 0,5 м. Довжина річки – 51 км, площа басейну – 632 кв. км.

Річка довгий час була кордоном між Річчю Посполитою і Молдавією, потім – між Польщею. Колись Білий Черемош використовували для сплаву лісу. На річці були побудовані греблі, водосховища, водорегулювальні споруди, які накопичували воду, щоб протягом року, незалежно від природного рівня води, використовувати її для сплаву деревини. Зараз від цих споруд залишились хіба що руїни, і легенди про роботу відважних плотогонів – бокорашів. Останній пліт лісу пройшов Черемошем влітку 1979 року.

Чорний Черемош – ліва притока Черемошу. Свій початок бере у Чивчинських горах, на кордоні між Україною та Румунією, на висоті 1680 м над рівнем моря, і цілком протікає по території Верховинського району Івано-Франківської області. Довжина річки – 87 км, загальна площа басейну – 856 кв. км. Вкривається льодовоя коркою з кінця грудня до початку січня, скресає у 2-й половині березня.

Протікає Чорний Черемош мальовничою карпатською долиною із стрімкими схилами. Русло ріки загалом вузьке й звивисте, але у нижній течії трапляються тераси, і навіть невелика заплава.

Живиться ріка, як і Білий Черемош, талими та дощовими водами. Варто наголосити, що Чорний Черемош має багато приток, найбільші з яких Дземброня, Шибена, Бистрець, але всі ці притоки ліві, і витоки їхні знаходяться високо на схилах Чорногори, де до кінця червня лежить сніг.

За красивою гуцульською легендою, з Чорного моря водою можна дістатися до Святої Землі рахманів, що живуть святим життям. Споконвіків Черемошем пливуть шкаралупки великодніх писанок до святих рахманів. У такий спосіб річка Черемош – Священна Ріка гуцулів – несе свої води від Українських Карпат до Чорного моря і з’єднує гуцулів з усією Україною та цілим світом.

За матеріалами Івана Зеленчука
(старший науковий співробітник Філії "Гуцульщина" НДІУ (смт. Верховина).

Теги:     Карпати      Гуцульщина      ріки      рафтинг      води      гори      Czeremosz      богиня Дана      Білий Черемош      Чорний Черемош      дараби      бокораші      русло      дощ
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: