СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Кельти ГАЛИЧИНА - ЗЕМЛЯ ГАЛЛІВ

ГАЛИЧИНА - ЗЕМЛЯ ГАЛЛІВ

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

keltoigaluchunaЧи замислювалися ви коли-небудь, що спільного між давньою назвою Франції — Галлія, Галісією в Іспанії, ПортуГалією, Галатією у Малій Азії, містом Галаті на Дунаю й Галичиною у Західній Україні? У свій час всі вони були вкриті поселеннями й містами кельтів...

Галичина (пол. Galicja, нім. Galizien, англ. Galicia) — історична область у західній Україні та південно-східній Польщі. Займає території сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (крім північної частини) областей України і Підкарпатського, Малопольського та частину Сілезького воєводств Польщі. Згідно з "Енциклопедією Українознавства", в етнографічних межах має площу 55700 км².

Версій походження назви Галичина багато, зупинимось на найпоширеніших:

3. Похідне від слов'янської основи «гала» — «гора».
4. Похідне від литовського «galas» — «кінець, вершина».
5. Похідне від готського «hallus» — «скелі».
6. Похідне від слов'янського «голъ» — «голий».
7. Похідне від кельтського «hal» — «сіль».
8. Похідне від слов'янського «галява» — «прогалина у лісі» чи польського «halа» — «голе місто».
9. Похідне від етнонімів «галли», «галати».
10. Також, пов'язана з волоським словом (галос — halos — кам'яна сіль). 

alt

Походження самого етноніму «галли» теж є досить дискусійним. Більшість фахових науковців схиляються до думки, що етнонім «галли» пов'язаний із давньоірландським gal — «лютий, відважний», а зовсім не з латинським gallus «півень», як це часто стверджується у популярній літературі. В епоху Відродження слово «галли» стало асоціюватися з його латинським омонімом «півень» (лат. gallus), котрий і став згодом символом Франції, зайнявши місце «коня», що спрадавна був символічною твариною самих галлів. Тут хотілося б нагадати про культ коня у скіфів та сарматів, а потім й в бродників-запорожцівЯк стверджують дослідники, тільки в трьох народів світу в старовину існували цвинтарі, де ховали коней: у скіфів, стародавніх греків і в українських козаків. Не виключно, що вони були й в кельтських племен.

alt

Всюди, де ступала нога галлів залишились численні топоніми: село Гали на Волині, гора Галіш-Ловачка на Закарпатті, місто Галич і край Галичина в Західній Україні, портове місто Галац (Galati) в Румунії, край Галісія в Іспанії (де народ розмовляє галісійською мовою), район Галтахт в Ірландії, країни Галатія-Галлія (стародавні назви Малої Азії, Північної Іспанії, Франції), Галілея на півночі Палестини, Гілея на лівобережжі Дніпра біля його гирла, Португалія (від головного міста-фортеці — «порт галлів») тощо. 

T2eC16FkFIegy8TlBSILk2I2Mw~~60 57

Мапа "Кельтська Європа". Збільшити

У III ст. до н.е. Ієронім Кардійський вперше вжив слово galata, позначаючи кельтів, вторгнувшихся в Македонію, Грецію і Малу Азію. Так само вони названі і в епітафії на могилі молодого афінянина Кідія, котрий загинув у боротьбі з галатами у Дельф в 279 р. до н.е. Застосовує його і Полібій у своїй «Загальної історії». З цього моменту в грецьких джерелах починається вживання термінів keltoi і galata. Діодор Сицилійський називав кельтів keltoi, а племена, які жили за Рейном - galata. Він вважав, що латинські назви gаlli і gаlataе стосуються того ж народу (з латині сеltaе), і що назва keltoi є більш правильною. Цезар і Павсаній вважали, що keltoi - це самоназва кельтів.

alt

Експансія кельтів

Римляни ж усіх континентальних кельтів позначали єдиним словом galli, а для острівних кельтів, навпаки, ніколи цей термін не використали, позначаючи їх термінами brettanoi, brittani, brittones. Для позначення доримського населення Британських островів слово кельти, як зауважив Т. Пауелл, стало використовуватися лише з середини XVIII століття в результаті розвитку романтизму. А. Юбер вважав, що keltoi, galatai і galli є різними формами одного і того ж слова, записаного з помилкою і різною транскрипцією. Нарешті, ряд істориків вважає, що етнонім кельти позначає сукупність етносів, в той час як інші етноніми: галли, валлійці, бретонці, галати, гели являють собою позначення окремих народів.

alt

alt

Поселення кельтів

Як повідомляє «Лінгвістичний енциклопедичний словник»: «...галльська мова належить до кельтських мов (континентальна гілка); існувала як група діалектів кельтських племен, що населяли територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області Малої Азії (галатські племена)»; «...в I тис. до н. е. кельтські мови були поширені на значній частині Європи (нині це частина Німеччини і Франції, Великобританія, Ірландія, Іспанія, Північна Італія), доходячи до Карпат і через Балкани до Малої Азії».

Однак, на топонімічній карті Європи кельтські племена відомі не тільки як галли. Наприклад, назви Бойківщина, Баварія, Богемія походять від кельтських племен «бойїв», Валлія-Уельс (країна на пд.зх. Великої Британії), Валлонія (етнічна провінція в Бельгії) - від кельтських племен "валлонів", Бельгія - від кельтських племен "белгів" і так далі.

Окремо хочеться згадати про геральдику. Майже на всіх гербах з території Західної України зображено лева на задніх лапах. Такі самі герби використовувалися й в інших європейських містах, де мешкали галли, наприклад бельгійській провінції Геннегау або чеській Богемії. 

gerbskelts

Лев в кельтських знаннях завжди був шанованою твариною. Його можна знайти в багатьох аспектах кельтського мистецтва. Кельтські леви і татуювання знайдені на території Англії, Ірландії, Шотландії, Вельсу - і за його межами.

***

Наводячи жах на всі древні народи, кельти захопили великі території. На межі нашої ери від цього народу багато в чому залежало те, як буде розвиватися історія Європи. Кельтам вдалося розгромити прадавню цивілізацію етрусків. Під їхніми мечами тремтів й Рим — в 390 році до н.е. його легіони були розсіяні, а саме місто розграбоване й спалене. Інша група кельтів діяла на Балканах. Сам Олександр Македонський, коли зустрів їх тут в 335 році до н.е., не ризикнув вступити в бій. На питання, чого кельти побоюються найбільше у світі, вони відповіли, що бояться тільки, щоб небо не впало на них.

 alt alt 

Йшов час, і кельти залишили завойовницькі походи, розселившись на величезних просторах Європи. По території нашої України проходив увесь східний кельтський світ. На думку багатьох дослідників, Карпатська улоговина й інші західні райони стали базою, звідки кельти робили свої набіги на інші країни, і бастіоном, що захищав самих кельтів зі сходу. Ця гіпотеза, так само як і кельтське походження назви Галичина, підтверджується археологічно.

alt

Кельтський ідол

Систематичні розкопки колишніх кельтських областей розпочалися тут давно й тривають досі. Їхні результати приводять нас до переконливого висновку: на рубежі нашої ери кельти заселяли ряд територій сучасної Західної України й залишили глибокий слід у її історії.

Перший пам'ятник чисто кельтського походження був знайдений ще в 1962 р. у районі с.Бовшів, в 11-ох кілометрах від Галича. Це був ремісничий комплекс — майстерня кельтського гончаря, з великою кількістю інвентарю. Відкриття в с.Бовшів розвіяло всі сумніви — кельти це частина й нашої історії. Пізніше такі знахідки перестали бути одиночними. Вони чекали дослідників у все нових і нових областях. У верхньому плині Західного Бугу були виявлені скарби монет I-XI століть до н.е., у верхньому Подністров'ї — кельтське поховання.

begrav

Поховальний обряд кельтів

Більше ста років проводилися розкопки в басейні ріки Тиса, де кельтські поселення були найбільш численні. Припускають, що ця назва кельтського або дакійського походження і її стара назва - Tiras, згадувана в V ст. н. е. візантійським істори­ком Пріска Фракійцем, — спотворена форма Tusos (Тиси). Саме тут, у районі міста Мукачеве, був відкритий великий кельтський ремісничий центр, справжнє місто, найсхідніше з відомих у Європі. У цих же місцевостях було виявлено більше двохсот поховань кельтів. Як правило, площа кельтських селищ в Україні не перевищувала одного гектара. Зате дуже багатий археологічний матеріал: залізні й бронзові знаряддя праці, посуд і особливо багато зброї — мечі, списи, дротики, щити, кольчуги. Поширення кельтської культури в Україні не обмежувалося тільки західним регіоном.

alt

alt

Справжню сенсацію викликали розкопки кельтського поселення Галіш-Ловачка на Закарпатті (гори Галіш (204 м) та Ловачка (306 м) на західній околиці м. Мукачева). Поселення (S = 15 га) безсистемно досліджуване археологами-аматорами з середини ХІХ ст. до 1930-х років. Виявлені житла (близько двох десятків) й 3 інгумаційні поховання; одне з них у ямі, обкладеній камінням у супро- воді понад 30 кельтських імітацій монет Філіпа ІІ та Александра Великого. Розкопками 1988–1989 років виявлене житло-напівземлянка (4,1×2,4 м), кілька господарських ям із небагатьма металевими виробами та великою кількістю фрагментів ліпної й гончарної кераміки. Загальна кількість металевих виробів із жител і культурного шару поселення сягає близько тисячі предметів, які зберігаються в Ужгородському державному музеї. Серед них: а) залізні знаряддя праці: ковадла (6), молотки різних розмірів (7), ковальські кліщі, пробійники, зубила, напилок, свердла, сокири (55), долота (25), стамески (13), тесла (10), наральни- ки (33), коси (18), серпи (22), вила; б) ювелірні вироби: два цілих поясних лан- цюги та фрагменти, бронзові (5) та залізні (3) браслети; ножний браслет; духцовська фібула (1), середньолатенські дротяні фібули (8); в) військове спорядження: меч із псеводоантропоморфним руків’ям (l = 41 см), два середньолатенські мечі (72,5 та 75 см), бойові ножі (12), наконечники списів (27), наконечники дроти- ків (2), наконечники стріл (14), залізна бутероль; г) кінське та колісничне спорядження: псалії (6), чеки для утримування коліс (3); д) побутові предмети: замок, ланцюг для підвішування казана, зернотерки, дрібні металеві предмети; є) тиглі (2), ливарні форми (6), у тому числі для виготовлення монетних заготівок [10, с. 140]; ж) 36 ліпних та гончарних посудин, велика кількість фрагментів (гон- чарна кераміка становить бл. 30 % загального обсягу знахідок кераміки) [10, с. 30–33; 20, арк. 17–20, рис. 3; 2, арк. 19–21, рис. 21]; з) монети: тетрадрахми (18), дідрахма (1), драхми (3) дев’яти типів (Kopf ohne Kinn/Rad, W-Reiter, Vogel auf Zweig, Vogel auf Helm, Schnurrbart/Rosette, Audoleontyp, Audoleonmonogramm 1, Reiter mit kurzen Armen, Armloser Reiter, Schild+Kranz, Schild+Schwert).

10277270 930446636986597 2129509197045095273 n

Але й це ще не все. Із джерел достеменно відомо, що кельти побували й у Північному Причорномор'ї. Так, наприклад, в III столітті до н.е. їхні племена загрожували грецькій колонії Ольвія (біля сучасного Миколаєва).

alt

alt

Кельти штурмують Ольвію

Вгасання й загибель кельтської культури в Україні датують початком I століття нашої ери. Учені зв'язують його із приходом нових племен. Під час великого переселення народів, через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів:

IV–V ст. — сармати (алани);
V ст. — гуни;
VI–VIII ст. — авари;
VI ст. — слов'янські племена сербів, хорватів, чехів та інші;
IX ст. — болгари, печеніги, половці, мадяри.

Спустошливі набіги гунів зруйнували більшість місцевих поселень, сильно скоротилась кількість населення, культура прийшла до занепаду. Зрештою, з середини VI ст. на галицьких землях оселились прибулі слов'янські народи — білі і червоні хорвати, дуліби, тиверці, бужани, та ін. Місцеві кельтські і кельтсько-лужицькі племена були частково витіснені в західну Європу, частково асимільовані. 

Але кельтська культура не зникла безвісти. Кельти вплинули на культуру наших предків — східних слов'ян. Причому ареал цього впливу був дуже широкий. Завдяки торгівлі, предмети кельтського походження проникали далеко на схід, де вироблялися речі, які наслідували. Багато таких виробництв перебували й у Прип'ятському Поліссі, і в Середньому Подніпров'ї. Вплив кельтської культури на місцеве ремісниче виробництво проіснувало тут ще довго. Сама назва регіону Бойківщина, як вважають дослідники, пов'язана із перебуванням тут кельтських племен бойїв, причетність яких визнана на офіційному рівні в чеській Богемії, до якої, зрештою, вже й не так далеко від Закарпатської Бойківщини. Крім того, ряд вчених-лінгвістів не без успіху намагаються простежити ледь вловимі, але все-таки присутні кельтські релікти в західноукраїнських діалектах.

altalt

Український калач та кельтський трискель

Світлина 1: Різдвяний калач. с.Марківка, Тиврівського району, Вінничина.
Світлина 2: Потрійна спіраль Тріскеле на відомому різьбленому камені в Newgrange, доісторичному насипі в долині річки Бойн.


Трискель (Трискеліон, Тріскеле, відомий кельтський Трилисник) — зустрічається у багатьох культурах починаючи з ранньої кам'яної доби, наприклад у мегалітичній стоянці Ньюгрендж в Ірландії. Один з перших солярних символів, близький у цьому відношенні до свастики. 

В Україні Тріскеле зустрічається в оформленні обрядового різдвяного Калача. 

Калач (вар. Калач, від загальнослов'янського kolač — "коло") — Так називався український різдвяний хліб. У народних обрядах круглий калач насаджують на палицю колядників, ріг вола, надягають на руку нареченій, Полазнику. Через отвір у калачі дивляться, щоб домогтися розташування людини або навести порчу, а також з метою виявити відьму або убезпечити себе від шкідливої ​​магії. Особливі властивості калача посилюються спеціальними діями під час його приготування: хліб замішують на молоці одночасно годуючих матері і дочки (Болг., Серб., Боснії., Хорв.), на зібраній до сходу сонця росі; його «печуть» на сонці, а не на вогні (серб.). У Болгарії жінки, випікають такий калач на грудному молоці, готують його опівночі голими і без головних уборів, використовуючи його надалі в любовній магії.

 

Існує й багато інших, невивчених паралелей, ознайомитись з якими можете в обговоренні: Гуцули і бойки - нащадки кельтів?

- Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

Джерела:

Галичина / Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.— Т. 1.— С. 343—351.
Пірко В. Галицьке село наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. (історико-економічний нарис за матеріалами Перемишльської землі)/ Український культурологічний центр. Східний видавничий дім. — Донецьк, 2006. — 148 с.
Шубарт П. Про українську федералізацію і латинізацію української мови // Чорноморські новини, 2009. — № 123-124.
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. На підставі споминів.— Львів, 1926.
Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. 
Полное собрание Русских летописей. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Ст-Пб.— С. 69-102.
Петрушевичъ А. Сводная Галичско-Русская ЛЪтопись съ 1700 до конца августа 1772 года.— Львов, 1887
Свистун П. Прикарпатская Русь подъ владЪніемъ Австріи.— Львов, 1895.
Свистун П. Прикарпатская Русь подъ владЪніемъ Австріи. Часть вторая (1850–1895).— Львов, 1896.
Пашаева Н. Очерки истории Русского Движения в Галичине XIX–XX вв.— Москва, 2001.
Ярослав Пастернак. Галич / Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.— Т. 1.— С. 341-342
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
Баран В. Д. Галич давній / Енциклопедія історії України.— К.: Поліграфкнига, 2006.— 728 с.— С. 335—336. (T. 5)
Костик М. Галич / Енциклопедія історії України.— К.: Поліграфкнига, 2006.— 728 с.— С. 335—336. (T. 5)
Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.

Теги:     Галичина      галли      кельти      бойї      етногенеза      Галич      Галіція      Галіш-Ловачка      Закарпаття      культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: