СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Кельти БАСТАРНИ. СЛЇДИ КЕЛЬТИЗМА В КАРПАТСЬКИХ І ДУНАЙСКИХ КРАЯХ

БАСТАРНИ. СЛЇДИ КЕЛЬТИЗМА В КАРПАТСЬКИХ І ДУНАЙСКИХ КРАЯХ

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

keltygrushevskyМіж ті карпатські — гірські, та степові — іранські народи клином втискуєть ся пізнїйше нова міґрація — бастарнська 1).

Етноґрафічна приналежність її не зовсїм ясна. Таціт в клясичнім своїм уступі про Бастарнів вагаєть ся, не знаючи, до якої групи їх зачислити — до ґерманської чи до сарматської. Він знаходить в їх мові та способі життя більше подібности до Ґерманцїв, хоч знову неохайність сього народа і особлива покірність старшині промовляє йому против сїєї гадки; в кінцї знаходить вихід, здогадуючи ся, що се ґерманське племя підпало сарматському впливови через мішані шлюби з Сарматами.

Окрім Таціта ще Страбон і Плїнїй, отже письменники тих часів, коли вже вміли відріжняти Ґерманцїв, зачисляють Бастарнів до ґерманського племени 2). Иньші письменники (Полїбій, Лївій, Плютарх) звуть се племя то Бастарнами, то Кельтами; ольбійський декрет Протоґена говорить про грізний напад Скірів і Ґалятів, і в них часто бачать Бастарнів. Але Кельтами в грецькій лїтературі часто звано Ґерманцїв, особливо — поки ще близше з ними познайомили ся і навчили ся відріжняти. А імя Скірів — ґерманського народу ґотської ґрупи, що в згаданім ольбійськім декреті виступає разом з „Ґалятами“  3), власне промовляє за правдоподібністю, що в Бастарнах маємо ми передові ватаги тої германської міграції на полудень, котра роспочала ся більшими масами аж пізнїйше 4). При тім одначе — як то й приймають нинї в лїтературі, бастарнське племя могло дїйсно мати значні кельтські домішки в культурі, або і в самім своїм складї, а прийшовши пізнїйше в близшу стичність з степовою людністю, воно могло дїйсно приподобитись де в чім і до Сарматів.

Скіри і бастарни штурмують Ольвію

З кельтськими елєментами Бастарнів можна звязувати деякі слїди кельтської народности чи культури в тих краях, де сидїли Бастарни  5). Так нпр. ми знаємо назви племен і міст кельтського кореня на, нижнїм Дунаю і навіть (коли покладати ся на докладність їх розміщення) — на Днїстрі 6). Дехто бачить в них слїди кельтської кольонїзації з IV в. перед Хр., звістної нам в західнїх балканських землях 7). Але сї слїди кельтизма на нижнїм Дунаю можна б звязувати і з бастарнською кольонїзацією, як то роблять иньші дослїдники. Незалежне від Бастарнів похожденнє напевно треба признати кельтській номенклятурі середнього Дунаю — вона тут також досить сильна, і правдоподібно мусить бути поставлена в звязку з більше західньою кельтською кольонїзацією східнїх Альп і Морави.

Кам'яна голова з Mšecké Zehrovice, Чехія

В східнї Карпати кельтські елєменти могли бути занесені і кельтською середно-дунайською колонїзацією і бастарнською міграцією, але тут кельтизми вказати далеко тяжше — те що зібрано досї або дуже гіпотетичне, або не свобідне від непевностей 8). Ґеоґрафічно беручи не неможливо, що тут, в карпатських краях мали нагоду зіткнути ся з Кельтами і Словяне перед своїм розселенням. Одначе бачимо, що імя східнїх Кельтів — Вольків (volcae), яке послужило потім загальним іменем для романїзованих народів, було прийняте Словянами не безпосередно від Кельтів, а від Нїмцїв (може Бастарнів), в тім же значінню яке воно мало у Нїмцїв (латинське Volcae, нїм. Walhoz-слов. Волох). Се промовляло б против безпосереднїх стріч Словян з Кельтами. Слїдів безпосередньої стичности з Кельтами в словянській культурі теж на певно не можемо вказати. Супроти того така кельто-словянська стичність (з культурно-історичного погляду дуже важна) лишаєть ся сумнївною.

Мапа розселення народів культури Гальштату

Близші відомости про бастарнське розселеннє маємо з І віку. Переднї їх ватаги займали тодї дунайську дельту — „острів Певку“  9), з того звали ся вони Певкінами. На півночи Бастарни сидять на східнїм згірю Карпатських гір, що від них у ґеоґрафів II-III в. по Хр. звуть ся Певкінськими і Бастарнськими горами. На північнім заході Бастарни притикали до своїх земляків — Ґерманцїв, на полудневім сходї — до приднїпровських Тіраґетів. З поодиноких бастарнських племен Страбон крім Певкінів згадує на ймення ще Атмонів і Сідонів  10).

Для хронольоґії бастарнської міґрації дуже-б важним фактом був той ольбійський декрет Протоґена, коли-б він був датований, і в додатку — коли-б не було нїякої непевности, що його Ґаляти-то Бастарни. Але що така непевність є, і декрет датують то III то II віком, як раз виходячи з його етноґрафічних вказівок, тож для вияснення хронольоґії бастарнської міґрації він не може нїчого дати по над иньші джерела. В тих иньших джерелах Бастарни вперше зявляють ся в р. 180, коли закликав їх до помочи проти своїх ворогів Филип II македонський 11). Вони виступають тодї на лївім боцї Дунаю, й звичайно приймають, що десь коло того часу Бастарни й прийшли туди, бо звуть ся в II в. ще „приходнями“('επήλυδες) 12) Розумієть ся, се  недавнє  прибутє можна було-б собі розуміти різно; але то важно, що під час боротьби Олександра В. і його наступників з Ґетами на Дунаю Бастарнів ще там не чути. В підкарпатських краях могли вони зявити ся значно скорше ніж стають нам звісні 13).

Найбільше розголосу в наших джерелах доходять Бастарни в часах римського цїсарства. Воєвничі й неспокійні, вони були дуже немилими сусїдами взагалї, а спеціально для Римської держави, бо дуже нападали на пограничні землї 14). Вони пригадують тим своїх карпатських сусїдів — Карпів, і мали туж долю. Імператор Проб вивів 100 тисяч Бастарнів, разом з ватагами Ґотів і Вандалів, і оселив десь в Тракії, де вони, як зазначає історик, стали вірними підданними Риму. За часів Ґалєрія знову виведено разом з Карпами масу Бастарнів; може бути, що вивели тим разом цїле племя Бастарнів, як переведено тодї цїле племя Карпів. Принаймнї — Бастарни зовсїм сходять після того з історичної сцени.

Спіралі і трискеліон (дуже схожі до Трипільських) на кельтській вазі з Галісії, Іспанія (Museum of Santa Tegra)

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. Стор. 8.]

Примітки

1) Про Бастарнів див. особливо Zeuss Die Deutschen c. 126, 442, Müllenhof D. Alt. II c. 104 sd. Hahnel Die Bedeutung der Bastarnen für d. germanische Altertum, 1865. B. Much Die Bastarnen, 1890 (Mittheil. d. Anthrop. Gesel. in Wien, XX), Die Südmark der Germanen i Deutsche Stammsitze. Sehmsdorf Die Germanen in den Balkanländern bis zum Auttreten der Goten, 1899. Bremer Ethnographie. Браун Разысканія.

2) Germania 46. Страбон VII 3. 17 (обережно: σχεδόν τε και α'υτοί του̃ Γερμανικου̃ γένους 'όντες). Плїнїй IV. 14.

3) Прокопій (De b. G. I, 1) навіть називає Скірів готським народом, але ся звістка нїчого не варта, бо разом з ними називає він готським народом і Алянів. (Цайс c. 705-4 таки й уважав Скірів алянським народом, через те, що тут у Прокопія і у Йордана виступають вони разом з Алянами).

4) За Ґерманцїв уважали Бастарнів Цайс, Кіперт (Lehrbuch der alt. Geogr.), Мілєнгоф, Семздорф; Бремер (ор. c. c. 180) уважає die germanischen Nationalität des Volkes (Бастарнів) als gesichert. Кельтів бачили в них нпр. Ганель, Томашек, Нїзле й ин.

5) Про слїди кельтизма на нижнїм і середнїм Дунаю та в карпатських краях — див. Томашека рецензію II т. Мілєнгофової Deutsche Altertumskunde в Göttinger Gelehrten Anzeigen, 1880, c. 300. R. Much Die Bastarnen (як вище) і Die Sudmark der Germanen c. 14 і далї. Браунъ Разысканія (c. 126 і далї). Веселовскій в ИзвЂстіяхъ от. рус. язика (14-5, 20). Погодинъ Изъ исторіи слав. передвиженій c. 96-7. Див. ще в 2 вид.

6) Нпр. на нижнїм Дунаю племя Брітоляґів, місто Νουιόδουνον, мабуть також 'Αλίοβριξ, далї Καρρόδονυνον, Ο'υιβαντοουάριον (у Птолємея)- назви, дїйсно, характеристично кельтські.

7) Сих придунайських Кельтів бачать і в Ґалятах декрета Протоґена ті, що не згоджують ся признати їх за Бастарнів.

8) На верхівю Днїстра, під Карпатами, містить Птолємей м. Кародун, але на пенвість сього уміщення не можна покласти ся. Обяснення з кельтської мови хороґрафічних назв (нпр. Вягр — Wehra, Лаборець — Laber, з кельт, labara, шумливий) лишають ся гіпотетичними. Мало правдоподібний і вивід Галича з назви Ґалятів (Кельтів), як „память по Кельтах-Ґалятах, так як безперечно заховалась вона в малоазійській Ґалятії і правдоподібно — також в іспанській Ґалїції“. Браун (ор. с. 166-174) дає досить богато місця сїй справі. Справедливо відкидаючи виводи Галича з *sаl (сїль), і з польского hála, гора, він одначе сам не годен знайти нїякого потвердження гіпотезї про походженнє Галича від Ґалятів. Галич мовляв руська форма Galatz (Галац на Дунаю). Але наведені самим же Брауном паралелї — Галичі (Gács) в словацьких Карпатах промовляли б самі против такого обяснення. Тому й пок. Веселовский в своїй взагалї прихильній рецензії „ґенеальоґію“ Галича прийняв cum grano salis (с. 15).

9) Про неї є спеціальна розвідка Бруна — Чорноморье т. І. .

10) Страбон VII, 3 § 5 15 і 17, Птолємей III. 5 § 15 і 19, Tabula Peutingeriana.

11) Лївій XL. 5. XLI, 18-19, XLIV, 26-7, Полїбій XXLI. 9 = XXV. 5 ed. Hultsch; зрештою тексти авторів зібрані у Цейса.

12) Т. зв. Скімна fr. 50 — Müller Geogr. gr. m. т. І с. 229 (Мілєр уважає се взятим з Артемідора, серед. II в.).

13) Недавнїми часами Браун (Разысканія) на підставі лїнгвістичних комбінацій (переголосовання Lautverschiebung) пробував датувати міґрацію Бастарнів V віком перед Хр., але сї комбінації дуже гіпотетичні; ще меньше щаслива гадка його ж — звязати Геродотову легенду про міґрацію Неврів з приходом Бастарнів (ор. с. дод. 16).

14) Діон Касій XLVIII, 10 і LI, 25-6, Script. hist. Aug. — Anton. Phil. 22; про виведеннє на римські ґрунти — Script. hist. Augustae Probus с. 17, Зосим І. 71.

Теги:     Грушевський      скіри      бастарни      галати      кельти      Дунай      Балкани      праісторія
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: