Українці - співоча нація. Й не даремно, українська мова - одна з наймелодійніших мов світу. Так, етнографи нарахували близько 200 тисяч українських народних пісень, а це більше, ніж у всіх інших націй! Найкращі фольклорні твори передаються з покоління в покоління, залишаючись повсякчас актуальними. До вашої уваги 15 українських народних пісень, які вже давно стали улюбленими.
Розпрягайте хлопці коні
Автором цієї пісні, яка вже давно стала народною, вважають Івана Негребецького з Полтавщини. “Розпрягайте, хлопці, коні” була маршем загонів Нестора Махна, тому автор отримав за свою неї 25 років заслання в Магадан.
Розпрягайте, хлопці, коні,
Та й лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений
В сад криниченьку копать.
Приспів:
Маруся, раз, два, три, калина,
Чорнявая дівчина в саду ягоди рвала.
Маруся, раз, два, три, калина,
Чорнявая дівчина в саду ягоди рвала.
Копав, копав криниченьку
У вишневому саду.
Чи не вийде дівчинонька
Рано вранці по воду?
Вийшла, вийшла дівчинонька
В сад вишневий воду брать,
А за нею козаченько
Веде коня напувать.
Просив, просив відерочко -
Вона йому не дала,
Дарив, дарив їй колечко -
Вона його не взяла.
“Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе розгнівив:
Що я вчора ізвечора
І з другою говорив".
"Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода,
Руса коса до пояса,
В косі стрічка голуба”.
Ой у вишневому саду (О милий мій)
Лірична українська народна пісня «Ой, у вишневому саду» розповідає про кохання, про те, як приходить весна в природу і в життя. Чудова і душевна прекрасна пісня, яка проникає в серце. Історична традиції українських дівчат: цю співає наречена в день весілля, яку подружки проводжують у заміжнє життя. Звичай зберігся і майже на кожному весіллі можна почути цю зворушливу пісню з вуст нареченої і її подружок.
Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.
Ой милий мій, а я твоя,
Зійшла вечірняя зоря.
Проснеться матінка моя,
Буде питать, де була я.
Проснеться матінка моя,
Буде питать, де була я.
А ти їй дай такий отвіт:
«Така чудова майська ніч,
Весна іде, красу несе,
А тій красі радіє все.
Весна іде, красу несе,
А тій красі радіє все».
Доню моя, не в тому річ,
Де ти гуляла цілу ніч.
Чого розплетена коса,
А на очах блищить сльоза?
Чого розплетена коса,
А на очах блищить сльоза?
Коса моя розплетена,
Її подруга розплела,
А на очах блищить сльоза,
Бо з милим розлучилась я.
А на очах блищить сльоза,
Бо з милим розлучилась я.
Мамо моя, ти вже стара,
А я щаслива й молода,
Я жити хочу, я люблю,
Мамо не лай дочку свою,
Я жити хочу, я люблю,
Мамо не лай дочку свою
Несе Галя воду
Здається, немає такого українця, який би не співав цю пісню хоч раз в житті.Хто лише не переспівував цю народну пісню… Таїсія Повалій, Тріо “Мареничі”, Христина Соловій, і навіть “Воплі Відоплясова”! Саме час заспівати про Галю:
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.
– Галю, ж моя Галю,
Дай води напиться,
Ти така хороша –
Дай хоч подивиться.
– Вода у ставочку,
Той піди напийся,
Я буду в садочку –
Прийди подивися.*
– Прийшов у садочок,
Зозуля кувала,
А ти ж мене, Галю,
Та й не шанувала.
– Стелися, барвінку, –
Буду поливати,
Вернися, Іванку, –
Буду шанувати.
– Скільки не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався,
Ти не шанувала.
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.
Їхав козак за Дунай
Автором цього романсу вважають козака Харківського полку, філософа та поета Семена Климовського. Можливо, він написав її після невдалих турецьких походів Петра I. Пісня набула популярності ще в середині XVIII століття, та з часом її привласнили російські поети та композитори, створивши купу власних варіацій. Ні російською, ні французькою “Їхав козак за Дунай” не звучить так автентично та щиро, як українською. Дуже прониклива пісня про війну та розлуку:
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.
– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай!
– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!
– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!
– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.
– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!
– Що ж тогди козаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.
– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!
– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.
Свиснув козак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!
Ти ж мене підманула
Ще одна пісня кожного, кожного застілля! За даними істориків, вперше вона згадується у 1897 році в "Сборнике Харьковского историко-филологического общества" серед пісень Лубенського повіту Полтавської губернії, зібраних етнографом Василем Милорадовичем. Тоді вона належала до роду "триндичок", тобто жартівливих молодіжних пісень. Натомість зараз в народі популярна не лише її класична версія, але й кілька удосконалених. Від “копиці” до “Тьоща дай на машину” . Пісня оповідає про юнака та дівчину, яка кожен день тижня призначає йому побачення, а сама на них не приходить. Ця пісня є однією з найпопулярніших українських пісень:
Ти казала: «В понеділок
Підем разом по барвінок».
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти ж мене підманула,
Ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого
З ума-розуму звела.
Ти казала у вівторок
Поцілуєш разів сорок,
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти казала у середу
Підем разом по череду,
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти казала у четвер
Підем разом на концерт,
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти казала у п’ятницю
Підем разом по суниці,
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти казала у суботу
Підем разом на роботу,
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ти казала у неділю
Підем разом на весілля
Я прийшов, тебе нема,
Підманула-підвела.
Приспів.
Ой на горі та й женці жнуть
Козацька народна пісня, яка стала “Запорозьким маршем”. Ймовірно, ця композиція виникла ще в другій половині XVII століття. Історики вважають, що вона пов’язана із Михайлом Дорошенком або Петром Конашевичем-Сагайдачним. У всякому разі, щоразу під час прослуховування цієї пісні нас переповнює гордість і за козаків, і за всіх захисників України.
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
"Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!"
"Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!"
Била мене мати
Народна рекрутська пісня, у якій дівчина тужить не так через те, що мама “била її березовим прутом”, а через тяжку долю свого коханого-рекрута, тобто солдата. У XIX ст. у війську служили 25 років, тому не дивно, чому вона хоче набутися з милим якнайдовше, навіть наперекір мамі…
Била мене мати
Березовим прутом,
Щоби я не стояла
З молодим рекрутом.
А я собі стояла,
Аж кури запіли.
На двері воду лляла,
Аби не рипіли.
На двері воду лляла,
На пальцях ходила,
Щоб мати не почула,
Щоби не сварила.
А мати не спала,
І все чисто чула,
Та тільки не сварила –
Сама такою була.
Била мене мати
Березовим прутом,
Щоби я не стояла
З молодим рекрутом.
Ой на горі два дубки
Цю жартівливу народну пісню, як-то кажуть, навіть горобці цвірінькають. Прості слова та притаманний українцям гумор – рецепт успіху кожного хіта.
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки
Та й злилися до купки.
Вітер дубом хитає,
Вітер дубом хитає, хитає,
Козак дівку питає.
– Ой, дівчино, чия ти?
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи підеш ти гуляти?
– Не питайся чия я,
Не питайся чия я, чия я,
Як ти вийдеш, вийду я.
– А я в батька один син,
А я в батька один син, один син,
Погуляю хоч би з ким.
– А я донька мамчина,
А я донька мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена.
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки
Та й злилися до купки.
Чорні брови, карії очі
Красива пісня про кохання до чарівної українки. Не так давно історики натрапили на ймовірного автора цього народного хіта: ним виявився поет середини ХІХ ст. Костянтин Думитрашко. Попри заборону українського слова в тодішній час, він залишив нам у спадок неповторний твір.
Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?
Вас і немає, а ви мов тута,
Світите в душу, як дві зорі.
Чи в вас улита якась отрута,
Чи, може, справді ви знахарі?
Чорнії брови – стрічки шовкові,
Все б тільки вами я любувавсь,
Карії очі, очі дівочі,
Все б тільки я дивився на вас!
Чорнії брови, карії очі!
Страшно дивитись весь час на вас:
Не будеш спати ні вдень, ні вночі,
Все будеш думать, очі, про вас.
Ой у гаю при Дунаю
У народі побутують два варіанти цієї пісні, і обидва вони прекрасні. “Ой у гаю при Дунаю” відома, щонайменше, з 1916 року.
Ой у гаю, при Дунаю
Соловей щебече.
Він же свою всю пташину
До гніздечка кличе.
Ох-тьох-тьох і тьох-тьох-тьох
Соловей щебече.
Він свою всю пташину
До гніздечка кличе. (весь куплет – 2)
Ой у гаю, при Дунаю
Там музика грає.
Бас гуде, скрипка плаче,
Милий мій гуляє.
Ох-тьох-тьох і тьох-тьох-тьох
Там музика грає.
Бас гуде, скрипка плаче,
Милий мий гуляє. (весь куплет – 3)
Ой у гаю, при Дунаю
Стою самотою.
Плачу, тужу, ще й ридаю
Милий за тобою.
Ох-тьох-тьох і тьох-тьох-тьох
Соловей щебече.
Він свою всю пташину
До гніздечка кличе. (весь куплет – 2)
Ой чий то кінь стоїть
Автор цієї народної пісні невідомий, та вона дуже популярна не лише в Україні, а й за кордоном.
Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька.
Сподобалась мені,
Сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Не так та дівчина,
Як біле личенько.
Подай же дівчино,
Подай же гарная
На коня рученьку.
Дівчина підійшла,
Рученьку подала.
Ой, краще б я була,
Ой, краще б я була
Кохання не знала.
Кохання-кохання
З вечора до рання.
Як сонечко зійде,
Як сонечко зійде
Кохання відійде.
Зеленеє жито, зелене
В Україні вважається, що під цю пісню слід зустрічати гостей. “Зеленеє жито, зелене” стала широко відомою в естрадному виконанні співачки Оксани Білозір та ВІА “Ватра”.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості мене ждуть.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості від душі.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес, –
Тут зібрався рід наш увесь.
Повіяв вітер степовий
Одна з найпоширеніших українських стрілецьких пісень. Донедавна цю пісню вважали народною, але нещодавно етнографи дізналися ймовірного автора твору. Ним виявився Іван Маркович Витвицький з Івано-Франківщини. Пісню “Повіяв вітер степовий” він присвятив своєму братові, який був січовим стрільцем і загинув у боях за незалежність України. Ця композиція також ввійшла в альбом “Наші партизани” співака Тараса Чубая, а також гуртів “Плач Єремії” та “Скрябін”.
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.
А був то хлопець молодий,
Його б лишень кохати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
"Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче!"
Заплаче мати не одна,
Заплаче й чорнобрива,
Бо не одного козака,
Сира земля накрила.
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.
Бандуристе, орле сизий
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате, –
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає?
Приспів:
Я тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
Чого ж серце б’ється, рветься?
Я й там одинокий.
Одинокий... а Україна,
А степи широкі.
Там повіє буйнесенький,
Як брат заговорить.
Там в широкім полі воля,
Там синєє море.
Виграває, хвалить Бога,
Тугу розганяє.
Там могили з буйним вітром
В степу розмовляють.
Розмовляють, сумуючи,
Отака їх мова:
"Було колись та минулося,
Не вернеться знову".
Полетів би та й послухав,
Заплакав би з ними.
Та ба, доля приборкала
Між людьми чужими.
Приспів
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате –
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою...
За тобою...
За тобою...
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
