П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Гуцульсько-бойківсько-лемківські лексичні паралелі

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4

Гуцульсько-бойківсько-лемківські паралелі

У статті здійснено аналіз гуцульсько-бойківсько-лемківських лексичних діалектизмів як джерела формування української літературної мови середини ХІХ століття в Галичині. Визначено типи та встановлено паралелізм функціонування зазначеного діалектного лексичного складу в літературній мові Галичини.

В історії розвитку української літературної мови на території Галичини середина ХІХ століття посідає вагоме місце, оскільки 40-70 роки – це переломний період, коли народна мова стає домінантним фактором національно-культурного відродження. Специфіка Галичини в порівнянні з Наддніпрянською Україною зумовлена відмінним історичним контекстом – умовами суспільно-політичного життя в Австро-Угорській імперії. На відміну від інших багатонаціональних держав, Австро-Угорщина надавала доволі широку автономію підлеглим народам стосовно питань національно-культурного руху.

Скасування кріпацтва у 1848 було прогресивним явищем, що пізніше дозволило вимагати надання ширших прав у царині освіти, науки: “в 1866 році згідно ухвали галицького сейму в народних і середніх школах мовою викладання…в Східній Галичині стали українська і польська, а у 1869 – обидві мови були впроваджені як урядові – як в адміністраційні установи, так і в публічне життя (за винятком війська і пошти)” [8, 127].

Процес літературного мовотворення у Галичині цього періоду відбувався під активним впливом південно-західних діалектів (наддністрянського, бойківського, гуцульського, надсянського, лемківського). Це зумовлює актуальність нашої розвідки, оскільки виявлення впливу гуцульсько-бойківсько-лемківських лексичних елементів на нову літературну мову є важливим завданням наукового пошуку і дасть можливість визначити тенденції та джерела літературного мовотворення середини ХІХ ст. в Галичині.

Опрацювання зазначеної проблематики здійснено на матеріалі найпомітніших мовно-літературних джерел того періоду – альманахівЛірвак з-над Сяну та “Перемишлянин”, що вийшли друком в Перемишлі в 1850-х роках.

альманах перемишлянин

Власне в Перемишлі, другому після Львова культурному центрі, згромадилась інтелігенція, яка вбачала себе спадкоємицею справи М.Шашкевича, тобто намагалась писати “народною мовою”. Відсутність унормованості літературної мови та нагальна потреба номінації явищ дійсності впливала на тих, хто творив нову мову, яка повинна була охопити всі сфери культурного, наукового та суспільного життя.  В умовах, що склались у середині ХІХ століття в Галичині, джерелами збагачення лексичного складу мови були власні мовні ресурси, зокрема, фольклоризми, а також залучення в літературний обіг значної кількості діалектної лексики та запозичення з інших мов, головно з польської та російської. Такі процеси доволі чітко простежуються в обох альманахах. Слід зауважити, що використання авторами “Лірвака з-над Сяну” та “Перемишлянина” діалектної лексики зумовлювало їхнє територіальне походження з того чи іншого мовного регіону карпатського ареалу, колорит і багатство мовного матеріалу, про що свідчить вживання значної кількості лексики гуцульського та бойківського говорів.

Діалектна лексика, наявна у текстах альманахів, характеризується власною специфікою та відрізняється від літературних відповідників за фонетичним складом, словотворчими афіксами, морфологічними рисами, наголосом, а головним чином лексико-семантичними відмінностями.

Для визначення належності лексичних мовних елементів у літературній мові аналізованого періоду до різних південно-західних говорів у праці використано словники гуцульських говірок [1; 4], бойківських [5] та лемківських [6].

Найчастіше в дослідженнях текстів з діалектною лексикою її поділяють на лексико-тематичні групи, наприклад, за назвами родової спорідненості, предметів побуту тощо. Однак авторами обраних нами альманахів є перемишлянське духовенство, що зумовило наявність текстів релігійного змісту та літературних творів зі специфічним словниковим складом. Аналізуючи діалектну лексику, засвідчену у вказаних альманахах, беремо до уваги такі критерії:

  • близькість до літературної мови;
  • лексико-семантичні особливості діалектизмів з урахуванням частиномовної належності:
  • іменники;
  • прикметники;
  • прислівники;
  • дієслова за значеннями семантичних груп;
  • лексико-семантичний та функціональний паралелізм лексем.

1. У текстах альманахів “Лірвак з-над Сяну” та “Перемишлянин” виявлено низку гуцульських лексем, близьких до літературної мови, зокрема:

– близькість до літературної мови у лексемах, що належать до гуцульського діалекту: полонина (літ. полонина), дівчя (дівча), обистє (обійстя), небожка, небощка (небіжка), жилізо (залізо), ватра (ватра), кєтиця (китиця), коньче (конче), нігде (ніде), кєрниця, кирниця (криниця);
– використані лексеми з бойківського говору: ґосподарь (господар), ґосподиня (господиня), коцюба(коцюба), гайдюка (гадюка), слези (сльози), желізо (залізо), зілє (зілля), кирниця (криниця).
– лемківський говір репрезентований лексемами жичливо (зичливо), желізо (залізо), бакаляр (бакалавр), ревні (ревно), єден (один).

У лемкізмах, як і в словах гуцульського та бойківського діалектів, маємо фонетичні варіанти паралельних лексем, однак у лемківському діалекті очевидними є впливи польської мови (жичливо). Як бачимо, для переважної більшості лексем характерні незначні фонетичні відмінності від сучасного літературного варіанта, а також міждіалектна варіантність фонетичного складу слів. Це зумовлено неунормованістю тогочасного правопису (жилізо-желізо) та розбіжностями діалектної орфоепії (напр., м’якість шиплячих та задньоязикових у гуцульському діалекті – кєтиця, дівчя).

2. Лексико-семантичні особливості власне діалектизмів як частин мови найяскравіше реалізуються в контексті, що дає можливість виявити додаткові конотації лексеми або встановити, яке саме значення мається на увазі.

В аналізованих художніх творах засвідчено низку лексем на позначення істот. Іменники гуцульського говору присутні у таких назвах осіб: ґазда (1. Господар; добрий господар; 2. Порядна, чесна людина, господар дому, голова родини; 3. Чоловік ) [1, 51] – “Газда бідний став, як вритий” [3, 33]; ґаздині (1. Господиня; 2. Порядна, чесна жінка; 3. Дружина) [1, 51]; леґінь (парубок, дорослий хлопець) [1, 110] – “Чи Довбушевих леґінів сваволя…погубила” [3, 62]; дівчя (дівча, дівчина) [4, 63] – “Ти жвавий хлопец, дівчя розерити потрафиш”[3, 137]; сколоздра (1. Сорт ранньої яблуні; 2. Дівчина, що починає рано дівувати) [4, 158]; сарака (бідолаха, сирота) [4,152] – “Сарака в своїй хаті, з дітми, з жінков жив в неволи” [3, 32] (слово румунського походження); небощка (небіжка, померла) [4, 152] – “Твоя небощка мати…не ладно поступила” [3, 55]; хованец (годованец) (1.Вихованець, утриманець. 2. Міф. чорт, якого людина виростила для себе) [1, 202] – “Ми хованця также маєм, вліз на руськую землицю і толочит нам пшеницю” [3, 34].

Зі словом хованец у контексті пов’язані обидва його значення, оскільки йдеться про загарбників, ворогів “руської землиці”; можна припустити, що йдеться про обидві імперії – Російську та Австро-Угорську, які алегорично виступають в обох іпостасях.

У бойківському діалекті менше іменників на позначення родових понять, крім того, один з них повністю збігається зі значенням у гуцульському та лемківському говорах: леґінь [5, 406], [3, 62]; ґосподарь (господар, глава родини) [5, 188] – “Каждий молодец способлячись на ґосподара стараєсь оженити” [3, 170]; ґосподиня (господиня, дружина) [5, 188] “Ґосподарь на селі без ґосподині обійтись не може” [3, 170].

У лемківському діалекті дублюються лексеми ґазда [6, 70] – “Ґазда добрий і хороший, бо мав также трохи грошей”[3, 32]; ґаздині [6, 70]; леґінь[6, 168], [3, 62]. Єдиним прикладом, що не є паралеллю, репрезентована лексема латинського походження бакаляр (1.Найнижчий академічний ступінь; 2. Учитель) [6, 22] – “Букваревич був бакаляр сельський” [3, 133].

Іменників - назв істот у літературних текстах альманахів небагато, крім того у діалектах вони збігаються з літературною нормою української мови – це переважно назви тварин, що традиційно трапляються у народному фольклорі, – кінь, лис, собака, кури. У гуцульському говорі існує лексема когут, яка має три значення (1. Півень; 2. Прикраса на капелюсі з півнячого пір’я; 3. Різьблений верх на дасі) [1, 98], але у контексті його вжито тільки в прямому, першому: “На роздорожу когут лиш запіє” [3,36].

Іменники з конкретно-предметним значенням засвідчені в більшій кількості. До тематичної групи „Природа та навколишньє середовище” належать такі лексеми: звізди (зірки) [4, 79] – “Звізди слабенько на небі горят” [3, 36]; первенці (проміння, перші промені сонця) [4, 180] – “До тебе, Боже, думи засилаєм і утра первенці і гадки молодії” [3, 27]; полонина (високогірне пасовище) [1, 153] – “Где з скал шумячи стрімко летят води, ватажків пісньми дзвенит полонина” [3, 66]; ватра (вогонь, багаття) [1, 32] – “До ватри підкиньте ще дров” [3, 42]; китиці (1. Прикраса з кольорових ниток; 2. Букет квітів; 3. Суцвіття, вершини дерев (перев. смереки); 4. Гора, вершина якої покрита лісом) [1, 96] – “Китицев жовтов жепан тканий” [3, 80] – тут китиця у значенні прикраси, вишитої нитками, а в іншому – букета “В китицю сплевши…первіснок в маю” [3, 60]; корчі (кущі, зарослі) [1, 98] – “По гущах і корчох, де сосна звалена” [3, 60]. До назв, що стосуються господарства, належать слова обистє (обійстя, садиба, двір) [1,135] – “Завтра буду на твоєм обистю” [3, 118]; керниці (криниця) [1, 94] – “Вода з Кастильської где керниці” [3, 104].

Іменниками з конкретним значенням є твар (лице, обличчя) [4, 167] – “Вся твар вскорі з сну трезвіє” [3, 50]; позлітка (фольга) [4, 138] – “Врем’я було погідне, гейби позлітков небо прикрасив” [3, 68]; желізо (залізо) [1, 39] – “Твердим желізом покриті рицари” [3, 78]; кавалок (шматок) [4, 87] – “І тепер скиби кавалок жадає нам одобрати” [3, 27]; спід (низ, нижня частина чогось) [4, 161] – “Багацтвом тканий згори аж до споду” [3, 78]. До абстрактних понять належать діалектизми звада (сварка, незгода, ворожнеча) [1, 80] – “Жили вони з сосідами в звадах” [3, 54]; віно (посаг для дівчини) [4, 39] – “Приходит староста для умови о віно” [3, 189].

У бойківському діалекті до назв істот належить лексема гайдюка (1. Гадюка; 2. Змія) [5, 156] – “Гайдюка висунулася з пещери”[3, 115]. У цьому слові типовий для бойківсько-лемківських говірок фонетичний варіант зі вставним [й]. До лексем на позначення природи і навколишнього середовища насамперед належать: огень (вогонь) [5, 14] – “Над нами висящий огень пече мя” [3, 48] – мається на увазі сонце (тут слово в вжите переносному значенні) (див. також [3, 48]); поломінь (полум’я) [5, 107] – “Поломінь хвитає сухеє зілє” [3, 128]; зілє (зілля) [5, 310] – “Сонце… землю зільом покрило” [3, 49]; яруга (інша назва клива) (1. Висока гора, поросла темним смерековим лісом; 2. Безодня, западні [5, 404] – “Де гори і бори, яруги скалисті” [3, 42]; хабина (прут, хворостина) [5, 336] – “Де вас я притулю, без листя хабина, чим приодію” [3, 92]. Серед конкретних понять є мовні паралелі желізо (залізо) [5, 250] і керниця, кирниця (криниця) [5, 250] – “О русалках…в седм керницях” [3, 63], а також лексема на позначення знаряддя праці коцюба (коцюба) [5, 399] – “А мати мене коцюбою!” [3,153], яка цілком збігається з літературною нормою. До конкретних назв також належить іменник слези (сльози) [5, 39] – “Перший раз заплакав горкими слезами” [3, 38]. Абстрактні назви: болізнь (хвороба ) [5, 64] – “Ти одна болізни сприяєш, бись хоть часочок єю вколисала” [3, 25]; джума (чума) [5, 210] – “Переживши лютість джуми, любощів надія” [3, 63]; галабурд (1.Бешкет, 2. Бешкетник) [5, 157] – “Годі було стерпіти галабурд їхні і псоти” [3, 25] – у цьому випадку діалектизм вжито у першому значенні. Просонє (глибокий сон) [5, 154] – “Я в день, і вечером, і в просоню об нім молюся” [3, 148].

Також паралелізм і з гуцульським, і з бойківським діалектами виявляє лексема звада [5, 298] у значенні сварки, непорозумінь. У лемківському діалекті засвідчено такі лексеми на позначення природних явищ: оген (вогонь) [6, 207] та мдла (туман) [6,173] – “Смертне жало зідре мдлу з мене” [3, 104]. Можна припустити тут впливи польської мови. У конкретних номінативах маємо слова з тим самим лексичним значенням, що і в двох інших говорах, зокрема желізо (залізо) [6,90] і твар (обличчя) [6,301]. Мовні інтерференції простежуються у слові роздрожє (роздоріжжя, перехрестя доріг) [6, 271] – “Вже роздрожє козак добігає”[3, 36], сукмана (чоловічий простий довгий піджак із грубого сукна) [6, 296] – “Теплий, як нова сукмана” [3, 79] (лексема виявляє польські впливи); бакуна (бакун – тютюн найнижчого сорту) [6, 23] – “Бакуну принесем з угорськой граници” [3, 42] (тут очевидне запозичення з угорської мови); псоти (1.Пустощі, витівки, грубі жарти; 2.Сльота, негода) [6,262] – “Годі було стерпіти галабурд їхні і псоти” [3, 25]. Серед іменників з абстрактним значенням засвідчені лексеми ліпота (краса) [6, 160] – “ К єй ліпоті місяць красний” [3, 99] і паралель до бойківського відповідника джума – зі значенням чуми [6, 74].

Серед прикметників, введених в мовний обіг із гуцульського говору, є три: кервав (1.Скривавлений; 2.Кривавий) [4, 76] – “Підлітаймо више все, добров мислев, не кервавов” [3, 24]; встидлива [4, 45] і красний (красивий; гарний) [4, 100] – “Ци на віки заніміли красні думи тії” [3, 62]. Бойківська говірка репрезентована прикметниками похопний (1.Ласий, 2. Тямущий, тямкий) [5, 128] –“Чужим похопні смішно-сь величати” [3, 81]; легойкий (фонетичний варіант тотожний літературному легенький) [5, 406]; також числівник єден (1.Сам; 2. Один) [5, 243] – “Не єдна ми біда докучає” [3, 63]. Це саме слово наявне у лемківському діалекті – єден [6,80].

Прислівників, як і прикметників, небагато. Серед наявних у текстах гуцулізмів є такі: ознакові – файно (гарно, красиво) [4, 174]; часу – борзо і борзенько (швидко і швиденько) [4, 28] – “Борзо жене як вітер, аж ся курит”[3, 35], “Он на могилу поскочив борзенько”[3, 38]; борше (швидше) [4, 28] – “Борше як сокол далеко погнав” [3, 38]; тогди (тоді) [1, 186] – “Долю мою потішаєш, вже тогди не плачу” [3, 84]; місця – нігде (ніде) [1, 123] – “Гадали, що не заложать нігде монастиру” [3, 77], умови – коньче (неодмінно, обов’язково) [4, 97] – “Їх барви красні мают бити коньче” [3, 43]. Всі мають однакове з літературною мовою лексичне значення, відрізняються лише незначним фонетичним оформленням – вставний [г] (нігде), пом’якшена вимова (коньче), характерна для цього діалекту. З бойківських говірок виявлено такі лексеми: часу – всегда (завжди) (мабуть, старослов’янського походження) [5, 149] – “Не чуєш туги – оби так всегда” [3, 93]; скоренько (швиденько) [1, 225]; міри – тучно (1.Гладко, 2. Багато) [5,307] – “Цвітами плоди тучно устроєни”; ознаки – файно (гарно, красиво) [5, 327] з тим самим значенням, що й у гуцульському діалекті. У лемківському говорі є прислівники ознаки – жичливо (доброзичливо зичливо, прихильно) [6, 91] і ревні, ревно (щиро, самовіддано) [6, 266] – “Голосом живим просить ревні ратовати” [3, 18].

Щодо інших частин мови, то з гуцульського говору потрапив вигук гура (забарвлений семантикою позитивних емоцій) [4, 55] – “Вража піснь гура заграла” [3, 26]; прислівник леда (1. Ледве) та сполучник леда (2.Тільки, як тільки) [1, 110] – “Леда день, хвиле треба світ лишати”; бойківський сполучник сли (зі значенням “якщо”) [5, 229] – “Сли само небо, сли і нарід руський” [3, 43] і сполучник прецінь, преці (адже) [3, 141], який присутній у всіх трьох діалектах: “Али прецінь вже любилося”.

Поділ дієслів здійснено за лексико-семантичними групами [див.:7, 326-327; 330]. Гуцульському діалекту властива різнорідність значень дієслів головно за спрямуванням дії:

Ставлення до об’єкта: розполошити (лякати, злякати, налякати) [1, 153] – “Розполошили вони супостатів хмари” [3, 78].
Переживання: напудитися (злякатися, настрашитися) [1, 120] – “Жартом Пазю тай напудити” [3, 134].
Спостереження: видіти (бачити)[1, 36] – “З бесіди виджу, що-сь чесна дитина” [3, 69].
Позріти (подивитися) [1, 27] – “Позрем на землю, краснії холми” [3, 84].
Вітання: Витати [1, 36] – “Галич повитав гостей” [3, 78].
Зміни місцеположення: продрухатися (прокинутися, встати зі сну) [1, 145] – “Гей, продрухайся, козаче, встань, не спи” [3, 38].
Виявлення почуттів: бановати (сумувати за кимось, тужити) [1, 22], маркітовати (сумувати, переживати) [4, 111] –“Жінка маркітовала за курами” [3, 118].
Спрямування дії: хісновати (використовувати, користуватися, мати якийсь хосен) [1, 201] – “З пасіки не хісновали: пчоли як оси з улеєв мед рабовали” [3,54].
Стану: глипіти (ледве жити, існувати) [1, 50]; за СУЛМ це дієслово, що означає „животіти, існувати”, як і дієслово „жити”, „для яких зв’язки з іменником або інфінітивом є необов’язковими” [7, 330] – “Днешне плем’я від предків виродне, глипит нужденно” [3, 79]. Дієсловам, що потрапили в літературний обіг з бойківського говору, властиві такі значення: Виявлення почуттів: банувати (сумувати) [1, 22].
Вітання: гостити (приймати в гостях) [5, 188] – “Папські легати гостили серед єго (Галича) стін” [3, 78].
Спостереження: видіти [5, 36] – “Чи видиш онде хатку” [3, 70].
Наростання ознаки: зацвинути (світати) [5, 293] – “Там я тайни зрозумію – зацвину” [3, 97].
Зневаги і огиди: мерзити (викликати огиду, бути гидким) [5, 437] – “Що ту робиш, мухо бура, мерзиш ми найкрасший цвіт” [3, 50].
Ставлення до об’єкта: ляшувати (ляшовати – ловити підступно) [5, 424] – “Гей, козаче, що тут ляшуєш” [3, 36].
Стосунку до суб’єкта: коморити (жити в приймах, винаймати хату) [5, 371] – “Не буде Сень Павлу сватом, бо не рад би коморити” [3, 52].
Впливу на об’єкт: мругати (те саме що моргати) [5, 475] – “Стояла на колодці, мругала на молодці”[3, 138].
Спрямування дії: Тихомирити (заспокоювати, втихомирювати) [5,78] – “Він всяк домашній тихомирив свар”[3,78].
Переживання: злекшити і злекшати (полегшати) [5, 407] – “Святе діло…злекшало їм труди” [3,76].

З лемківських говірок потрапило небагато слів: штукувати (від штукований – зшитий з шматків, доточений) [6, 354]; мерзити (викликати огиду, бути гидким) [6, 176]; хіснувати (користуватися, використовувати, мати хосен з чого-небудь) [6, 342].

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що для всіх трьох діалектів спільними є такі лексеми: леґінь (лексема тематичної групи „назва особи” із однаковою семантикою та фонетичним складом в усіх трьох діалектах), а також звізди, твар, жилізо – желізо, кирниця – кєрниця та сполучник прецін – преці. Для гуцульського та бойківського говорів спільними є такі слова: слези, видіти, бановати, файно. Для гуцульського і лемківського властиві лексеми ґазда, ґаздині, хісновати, красно. Для бойківського і лемківського характерні лексеми джума (очевидно, запозичення з польської мови), звада, єден, мерзити, ревно – ревні. Відмінності простежуються у фонетичному оформленні, в той час як лексико-семантичне значення однакове або близьке у відповідниках сучасної літературної мови. Дієслова мають найбільше власне діалектних лексичних значень, відсутніх у літературній мові (це зумовлено іноді позначенням дій, які з часом втратились, наприклад, ляшувати). Деякі відмінності не заперечують однак близькості діалектів, де назви ключових понять або були ідентичними за фонетичними і лексичними ознаками, або мали незначну різницю. Паралелізм частини лексичного складу гуцульського, бойківського та лемківського діалектів, що формував літературну мову Галичини середини ХІХ, активізував процес входження діалектної лексики до тогочасного нормативного лексичного фонду.

Автор: Мар’яна Барчук, Івано-Франківськ.
Гуцульсько-бойківсько-лемківські лексичні паралелі в українській літературній мові Галичини середини ХІХ століття (на матеріалі альманахів “Лірвак з-над Сяну” та “Перемишлянин”).


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber