English German Polish Spanish

Гуцульський говір

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitle2552525252d-1Гуцульський говір досить добре описано в діялектології. Про нього писали (якщо награти лише головніші праці) укра¬їнський мовознавець В. Кобилянськмй, польський мовознавець Я. Янув, його описували в загальних курсах української дія¬лектології. Особливо цінні праці Б. Кобилянського, що вивчав цей говір на протязі багатьох років і видав дві праці "Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття" та "Діялект і літературна мова". Пишучи в цій останній праці про її джерела, Б. Кобилянський подав цікаві інформації про те, як він збирав матеріяли із живих уст гуцулів.

Це були його: а) власні спостереження і записи (з 1905-1906 p.p.) окремих слів, зворотів та закликів від гуцулів — мандрівних торгівців сільсько-господарськими та домашньо-побутовими виробами в покутських селах і містечках; б) записи розмов, казок і пісень у Східніх Карпатах під час Першої світової війни (1915 p.): на північних схилах — у місцевостях Ланчин, Делятин, Яремча, Ворохта, на південних — в околицях Ясіня і Рахова; в) матеріяли, зібрані під час діялектологічних екскурсій та відряджень (1922-1924 p.p.) в селах Коломийщини, Косівщини, Печеніжинщини, Яблунівщини, в Криворівні, Жабйому та їх присілках, а також у суміжних буковинських та покутських селах." 

Він написав також, що "значну частину говіркового матеріялу записано тоді з побутових розмов із зустрічними людьми, лісорубами, робітниками на ремонті доріг, пастухами в полонинах (Говерла, Шпиці, Кізли, над озером Шибеним, Бупкутом), а також молільних звертань 'прошаків" на дорогах та під церквами, з ділово-торгових переговорів з продавцями ягід, грибів тощо, із розмов з майстрами мистецьких виробів домашнього промислу; частина оригінального лексичного й фразеологічного матеріялу була записана на косівських ярмарках боргових прицінювань і суперечок між продавцями та покупцями, що з'їздилися сюди з близьких і далеких гуцульських сіл та "осередків".

guts5


На підставі зібраного матеріялу Б. Кобилянський написав дисертаційну працю німецькою мовою (1924-1926 р.р.), що в українському перекладі надруковано 1928 р. в "Українському діялектологічному збірнику", І (Київ, 1928 p.). Згадана вище його праця "Діялект і літературна мова" — це книжка на 275 сторінок, а її зміст автор визначив у підзаголовку як "східньо-карпатський і покутський діялекти, їх походження і відношення до української літературної мови".

Підсумковий опис особливостей гуцульського говору подавсучасний український діялектолог Ф. Жилко у своїх "Нарисах з діялектології української мови", виданої вперше 1955 p. у Києві, вдруге (в переробленому вигляді) 1966 р. (видавництво "Радянська школа"). У Ф. Жилка гуцульський говір визначенок "східньокарпатські говірки", із зазначенням у дужках "гуцульські" (стор. 225). Згідно з його інформацією, поданою напідставі вже й найновіших дослідів (зокрема він покликаєтьсяка "Діялектологічний атлас українських народних говорів Закарпатської области" Й. Дзендзелівського, виданого в Ужгороді 1958 і 1960 роками, "поширені гуцульські говірки в населенихпунктах на східніх узбіччях Карпат, на Закарпатті — на схід від р. Шопурки". Далі він зазначає: "На північному заході межа між гуцульськими й бойківськими говірками проходить приблизно у сточищі р.Лімниці. Між гуцульськими й покутськими говірками межа дуже невиразна. Часто ці говірки взаємовклинюються. Межа між ними починається від Надвірної (Івано-Франківської области), іде на Коломию і на Черемош між Іспасом та Баниловом (на схід від Вижниці Чернівецької области), а потім на Берегомет і, перетинаючи кордон Румунії, і Сучавську область. Південну межу визначають долиною річок Сучави — Бродина, долиною Молдовиці — Рус де Боул Молдави — Брязу — Золотої Бистриці і далі вздовж р. Черемошу."

З ycix українських говорів та говірок гуцульський говір своїми звуковими і граматичними та лексичними особливостями найсвоєрідніший, але він, без сумніву, належить до української мови. а якщо, наприклад, поляки за приналежности цієї території до Польщі намагалися зробити на цій підставі — на підставі говорових відмінностей зробити з гуцулів окремий народець, то це були ворожі заходи, скеровані на зменшення національного потенціялу українського народу.

Описуючи звукові особливості гуцульського говору, я не вживатиму тут складних мовознавчих позначень і через те не відзначатиму незначних говіркових відмінностей деяких звуків.

Відповідно до українського літературного звука "а" (правописного "я") в гуцульській вимові після м'яких приголосних під наголосом звучить "е" ("дек" — дяк, "памнєть" — пам'ять, в східиьоукраїнській народній вимові "памнять", "порєдок" — порядок), а без наголосу — "і" (правописне "ї"): "їкей" — який, "їчьмінь" — ячмінь. Відповідно до літературного "е" в гуцульській вимові ЗВУЧИТЬ різні відтінки, близькі до звука се¬реднього між "є" та "а" ("клан" — клен, "пан" — пен). Відповідно до літературного "п" в гуцульській вимові є такий же звук, але лише із деяких говірках і тільки відповідно до давнього "о" в нових закритих складах ("бик" — бік), а пе¬реважно в таких складах звучить лябіялізоване "и" ("вюс" -віз), крім того, в деяких говірках чується днозвук ("пліит" -пліт, ліса). У говірках Сучави є ще звук "ы" ("выв — віл).

У частині покутських говірок звук "р" вимовляється пом'якшено: "косарь", "морьква".

Чи не найбільша особливість гуцульських говірок — вимова м'яких "т" і "д" як "к" та "ґ". Ця особливість є в багатьох південно-західніх говорах української мови, ба, зрідка трапляється і в південно-східніх говорах нашої мови (я сам у дитинстві, як і всі в нашому селі на Січеславщині вимовляли, та й тепер, нгпевно, вимовляють: "кісто" — тісто, "кісно" — тісно, "це не ґля тебе" — це не для тебе), але в гуцульському говорі ця особливість найбільше поширена: "ґівка" — дівка, "кіло" — тіло, "кєшко" — тяжко тощо.

Звук "ц" звичайно твердий наприкінці слів ("хлопец"), перед закінченням -"а" ("пшеница"), у наростках "-цк-" ("гівоцкей"). Проте в цьому останньому наростку можливі й випадкиз м'якістю "ц" ("громацькей"). Так само звуки "с" й "з" наприкінці слова вимовляються твердо ("цес", "дес").

Шелесні "ж", "ш", а також африката "ч" в різних позиціях вимовляються м'яко ("жьовчь", "душе", "чєс"). Дзвінкі приголосні перед глухими знеголоснюються: "кєшко"  - тяжко.

Згадані звукові особливості позначилися й на особливостях відмінкових закінчень "ніхтє" (ніхтя), "ніхтєм" (ніхтям), "ніхтєх" (ніхтях). Після основ на м'який приголосний закінчення -"ам", -"ах" у дав. й місц. відмінках у зв'язку із звуковими особливостями звучать як -"им", -"их" ("коньми", "на коньих').
 
Відповідно до літературного закінчення в іменниках жіи. р. однини -''ею", ~"ою" в гуцульських говірках, як і в покутських, маємо -"ев" ("кашєв"), -"ов" ("жінков"). Відповідно до літературного закінчення в дав. в. множини -"ам" у гуцульському говорі вимовляється "гітєм" (дітям), в місц. в. множини замість -"ах (-ях)", "на ґітєх" (на дітях).

Відповідно до приростка "най" у найвищому ступні порівняння прикметників гуцули вживають приростка "май" (Жилко називає його "часткою" і пише окремо): "май більшєй" (найбільший).

Дієслівні форми 1-ої особи однини і 3-ої особи множини теперішнього часу, як і простого майбутнього часу не мають звука "л" перед закінченням: "робйу" (роблю), "кулйу" (куплю), "робйе" (роблять). У 3-ій особі теперішнього часу II діє¬відміни немає закінчення "-т": "вони носе" (носять), "ходе" (ходять). У 3-ій особі однини І дієвідміни дієслова мають 'стягнене" закінчення: "вона знат" ("знає", а "знат" "стягнено" із "знаєт").Умовний спосіб дієслів утворюється за допомогою частки "бих" ("бех") відповідно до літературного би:й"ніз бех" (нісби). Але в "носеле бе сме"  (носили б) звука "х" в частці немає.

Є деякі особливості у наголошуванні слів, зокрема помітна тенденція наголошувати пешпий склад слова: "телє" (теля), "комар" (комар).

Чимало із згаданих вище явищ виходять за межі властивих гуцульських говірок, а це їх в'яже з покутськими, бойківськими говірками, ба й ширше.

У гуцульському говорі чимало своєрідних слів, які, проте, часто виходять і за межі цього говору. В дотеперішньому українському мовознавстві був поширений хибний погляд, що всі ці слова є занозиками або з румунської, або з угорської, або навіть із тюрських мов. Звичайно, окремі запозичення можуть бути, але цё можна казати лише про пізні запозики, як от румунське "ботей" (отара), може, "дойма" (пісня), угорське "надраги" (штани), а не про всі ті, що збігаються із румунськими та угорськими, такими, як от "грунь", "кулеша", "ватра", "ґазда" тощо.

Масовому згпозиченню суперечить той факт, що гуцули в Карпатах живуть з непам'ятних часів, і, як усякі горяни, жили ввесь час ізольовано, тим часом як румуни — це пізніші римські колоністи, а угорці прийшли до Паннонії аж у IX сторіччі, тим то можна скорше думати про те, що ці народи позасвоювали багато слів ще в давнину від місцевої людности, зокрема від циків, які жили в Трансільванії, а "цихи як це я доказав спочатку в статті "Походження назов "гуцул", "бойко", "лемко" та споріднених із ними слів",  а пізніше підтвердив це і в статті про походження назви "гуцул", надрукованій у цьому збірнику, — це синонім назви "гуцули".

Тим то самого факту, шо якесь там гуцульське слово є у румунській чи угорській мовах, не досить для того, щоб уважати гуцульське слово за позикою з румунсько-молдавської чи з угорської мов, — потрібні ще глибші історичні та етимологічні дослідження цих слів.

От довго дослідники уважали, що слово "гуцул" запозичене з румунської мови, що в ній воно означає "розбійник", а я це спростував у друкованій у цьому збірнику статті. Для деяких слів потрібна звичайна поінформованість, щоб було ясно, що вони не могли бути запозикою з румунської чи угорської мови. Наприклад, як може бути запозикою з цих мов слово "гачі" (штани), коли воно є у мові донських козаків?

Або ще: як можна вважати слово "грунь" (верхів'я гори) запозикою з румунської мови (по-румунському "gruin"), як є назви річок на Наддніпрянщині — "Грунь", права притока Псла, "Грунь-Ташань", ліва притока Псла, Трунь-Черкес", ліва притока Грунь-Ташані... Але це останнє слово - "грунь", що виступає в семантично відмінних значеннях — верхів'я гори і назва річки-течії, потребує вже наукової етимологізації. Щодо семантичної "суперечности" — гора і річка, то це вже у світлі моїх етимологій легко з'ясовується: як гора "спадає" вниз, так вода в річці також "спадає" (тече) вниз. Крім того, гора й річка — це опуклість і заглибина, а між ними є зв'язок. Тут можна згадати, що в італійській мові слово "alto" значить "високий" (тобто "гора"), а на Україні є назва річки "Альта" - права притока р. Трубежа у сточищі Дніпра. А як утворилося слово "грунь", це можна з'ясувати за допомогою даних із адигейських мов. В сучасних адигейських мовах є слово "гъуэ" (чит. "гэ". бо "гъу" позначає один звук "г"), що значить "нора", а нора як заглибина — це, з одного боку те, в чому може текти вода (в західноукраїнських говорах це й значить "джерело"), а з другого за семантичною антонімічністю (протилежністю) з цієї семантики можна винести й значення "горба", "гори". Ба більше: з оцього "гъуэ" постало й слов'янське слово "гора", тільки до нього додалося ще слово "ур", що в адигейських мовах значить "довбня", дерев'яний молоток. З фонетичного боку з "э" та "уы" ("уы" з двозвука "у") утворився звук "о" внаслідок випаду "ы" та асиміляції півголоспого "у" з попереднім редукованим "э". У слові "грунь" до "гъуэ" приєднався складник "р" (а не "ур", як у слові "гора"), що в сучасних адигейських мовах є лише закінченням називного відмінка означених іменників, через те редукований звук "э", як ненаголошений, випав. Але в слові "грунь" є ще складник -"унь", і його теж треба пояснити. Він утворився із дієприкметника "инэ", твореного від дієслова "инэн", що тепер в адигейських мовах значить "застряти", а звідси походить семантика: гора, верхів'я гори — "те, що стирчить", річка — заглибина, що має дно, внутрішня обсяжність, в якій тече, зібрана з дощу та джерел вода. Звук "и" на початку "инэ" — це двозвук "", а його варіантом може бути двозвук "у" (фонетично "уы"), як це маємо в адигейському слові "унэ", що значить "дім", і з цього "у" міг виникнути звук "у" в слові "грунь".    

Я не маю змоги етимологізувати у цій статті багато слів, бо це складна справа і забирає багато місця, але я ще раз можу запитати: якщо "ґазда" є в гуцульському говорі, в румунській мові та й в угорській, то чому саме найдавніші насельники цього району мали б запозичати це слово від пізніших прихідьків? А якщо румуни — асимільовані траки, то тоді це слово могло б бути спільною спадщиною в румунів і в гуцулів від давніших спільних предків, бо траки - це західна частина давніших кімерів, предків адигейців, як я це думаю.

Або ще: що слова "кулеша", "куліш" і "гуляш" етимологічно споріднені, це, либонь, усякому ясно, алеж слово "куліш" відоме на всій етнографічній українській території, воно є навіть у білоруській та в південноросійській мовах, — то чому "кулеша" в гуцульськім говорі мала б бути запозикою з румунської чи угорської мов, дарма що в угорській мові просо називається "k?les"?    

В. Чапленко


Теги:     Гуцули      говірка      Карпати

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...