СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна ДНК-генеалогія Звідки з’явилися слов’яни та «індоєвропейці». Вони ж - арії. Відповідь дає ДНК-генеалогія

Звідки з’явилися слов’яни та «індоєвропейці». Вони ж - арії. Відповідь дає ДНК-генеалогія

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 4

r1qweewewВлаштовуйтеся зручніше, шановний читач. Вас чекають деякі потрясіння. Не надто зручно починати розповідь тим, що автор очікує від свого дослідження ефекту бомби, що розірвалася, але що робити, якщо так воно і буде?

 А, власне, чому така впевненість? У наш час вже нічим не здивувати, чи не так?

Та так-то воно так. Але коли питанню вже не менше трьохсот років, і поступово сформувалося переконання, що питання не має рішення, принаймні «доступними засобами», і раптом рішення знаходиться - то це, погодьтеся, не настільки часте явище. А питання це - «Походження слов’ян». Або - «Походження вихідної слов’янської спільності». Або, якщо завгодно, «Пошуки індоєвропейської прабатьківщини».

Взагалі-то за ці триста років які тільки припущення щодо цього не висловлювалися. Напевно, всі, які тільки можливі. Проблема в тому, що ніхто не знав, які з них вірні. Питання було заплутане донезмоги. Тому автор не здивується, якщо у відповідь на його висновки та підсумкові визначення пролунає хор голосів - «так це було відомо», «про це й раніше писали». Така людська натура. А запитай цей хор зараз - ну так де прабатьківщина слов’ян? Де прабатьківщина «індоєвропейців»? Звідки вони взялися? Так хору вже не буде, а буде різноголосся - «питання складне і заплутане, відповіді немає».

Але для початку - кілька визначень, щоб було зрозуміло, про що йдеться.

 

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОЯСНЕННЯ. ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Під слов’янами в контексті їхнього походження я буду мати на увазі праслов’ян. І, як буде видно з подальшого викладу, цей контекст нерозривно пов’язаний з «індоєвропейцями». Останнє - жахливо незграбний термін. Слово «індоєвропейці» - просто знущання над здоровим глуздом. Насправді є «індоєвропейська група мов», і історія цього питання така, що два століття тому було виявлено певну схожість між санскритом і багатьма європейськими мовами. Цю групу мов і назвали «індоєвропейською», до неї входять майже всі європейські мови, окрім баскської, угро-фінських і тюркських мов. Тоді не знали причин, з яких Індія та Європа раптом виявилися в одній мовній зв’язці, та й зараз не надто й знають. Про це мова теж піде нижче, і без праслов’ян тут не обійшлося.

Але безглуздю дали хід тоді, коли власне носіїв «індоєвропейських мов» стали називати «індоєвропейцями». Тобто, латвієць і литовець - індоєвропейці, а естонець - ні. І угорці не індоєвропейці. Росіянин, що живе у Фінляндії і розмовляє фінською - не індоєвропеєць, а коли він переходить на російську, одразу стає індоєвропейцем.

Інакше кажучи, мовну, лінгвістичну категорію перенесли на етнічну, навіть по суті генеалогічну. Мабуть, вважали, що кращого вибору немає. Тоді, можливо, не було. Зараз - є. Хоча, строго кажучи, це терміни лінгвістичні, і кажучи одне, лінгвісти мають на увазі інше, а плутаються треті.

Не менше виявляється плутанини, коли ми повертаємося в стародавні часи. Хто такі «індоєвропейці»? Це ті, які в давнину розмовляли «індоєвропейськими» мовами. А ще раніше, хто вони? А були вони - «Протоіндоєвропейці». Цей термін ще більш невдалий, і подібний до того, що давніх англосаксів називати «протоамериканцями». Вони Індію і в очі не бачили, і мова та ще не утворилася, ще тільки через тисячоліття перетвориться і увіллється до групи індоєвропейських, а вони вже «Протоіндоєвропейці». Це як князя Володимира називати «проторадянським». Хоча «індо-» - це теж термін лінгвістичний, і до Індії у філологів прямого відношення не має.

З іншого боку, зрозуміти і поспівчувати можна. Ну не було іншого терміну для «індоєвропейців». Не було назви для людей, які в ті далекі часи утворили культурний зв’язок з Індією, і поширили цей культурний, і в усякому випадку мовний зв’язок на всю Європу.

Хвилиночку, як це не було? А арії?

А ось про це трохи пізніше.

pramova

Ще про терміни. Чомусь про древніх германців або скандинавів говорити дозволено, а про древніх слов’ян - ні. Відразу лунає - ні, ні, древніх слов’ян не було. Хоча всім повинно бути зрозуміло, що мова йде про праслов’ян. Що за подвійний стандарт? Давайте домовимося - кажучи про слов’ян, я маю на увазі не сучасну «етнокультурну спільність», а наших предків, які жили тисячоліття тому. Має ж бути у них якесь ім’я? Не незграбне ж «праіндоєвропейці»? І не «індоіранці», так? Нехай будуть слов’яни, праслов’яни. І арії, але про це знову пізніше.

Тепер - про яких слов’ян мова? Традиційно слов’ян поділяють на три групи - східні слов’яни, західні та південні. Східні слов’яни - це росіяни, українці, білоруси. Західні слов’яни - поляки, чехи, словаки. Південні слов’яни - це серби, хорвати, боснійці, македонці, болгари, словенці. Це - список не вичерпний, можна згадати сорбів (лужицьких слов’ян), та інших, але ідея зрозуміла. Власне, цей поділ багато в чому ґрунтується на лінгвістичних критеріях, згідно з якими слов’янська група індоєвропейських мов складається зі східної, західної та південної підгруп, приблизно з тим же підрозділом по країнах.

10442503 704706709577822 767551338308991233 n

У такому контексті слов’яни - це «етнокультурні спільноти», що включає і мови. У такому вигляді, як вважається, вони сформувалися до 6-7 століть нашої ери. І слов’янські мови, за даними лінгвістів, розійшлися приблизно 1300 років тому, знову приблизно в 7-му столітті. Але генеалогічно перераховані слов’яни належать зовсім до різних родів, і історія цих родів абсолютно різна.

Тому західні та східні слов’яни як «етнокультурні спільноти» - це дещо різні поняття. Одні в масі католики, інші - православні. Мова помітно різниться, є й інші «етнокультурні» відмінності. А в рамках ДНК-генеалогії - це одне і те ж, один рід, одна і та ж мітка в Y-хромосомі, одна і та ж історія міграцій, один і той же загальний предок. Одна і та ж спадкова гаплогрупа, нарешті.

Ось ми й дійшли до поняття «спадкова гаплогрупа», або «гаплогрупа роду». Вона визначається мітками, або картиною мутацій в чоловічій статевій хромосомі. У жінок вони теж є, але в іншій системі координат. Так ось, східні слов’яни - це рід R1a1. Їх серед жителів Росії, України, Білорусії - від 45 до 70%. А в старовинних російських і українських містах, містечках, селищах - до 80%.

Висновок - термін «слов’яни» залежить від контексту. У мовознавстві «слов’яни» - одне, в етнографії - інше, у ДНК-генеалогії - третє. Гаплогрупа, рід утворився тоді, коли ні націй, ні церков, ні сучасних мов не було. У цьому відношенні приналежність до роду, до гаплогрупи - первинна.

Оскільки приналежність до гаплогрупи визначається абсолютно конкретними мутаціями в певних нуклеотидах Y-хромосоми, то можна сказати, що кожен з нас носить певну позначку в ДНК. І ця мітка в чоловічому потомство незнищенна, вона може бути знищена тільки разом із самим потомством. На жаль, таких випадків у минулому було вдосталь. Але це зовсім не означає, що дана мітка - показник якоїсь «породи» людини. Ця позначка не пов’язана з генами і не має до них ніякого відношення, а саме гени і тільки гени можуть бути при бажанні пов’язані з «породою». Гаплогрупи і гаплотипи ніяк не визначають форму черепа чи носа, колір волосся, фізичні або розумові характеристики людини. Але вони назавжди прив’язують носія гаплотипу до певного людського роду, на початку якого був патріарх роду, потомство якого вижило і живе в наші дні, на відміну від мільйонів інших генеалогічних ліній, що обірвалися. Ця позначка в наших ДНК виявляється безцінною для істориків, лінгвістів, антропологів, тому що ця мітка не «асимілюється», як асимілюються носії мов, генів, носії різних культур, які «розчиняються» в популяції. Гаплотипи і гаплогрупи не «розчиняються», не асимілюються. Яку б релігію не змінили нащадки в ході тисячоліть, якою б мовою не розмовляли, які б культурно-етнічні характеристики ні змінили, точно та ж гаплогрупа, точнісінько такий гаплотип (хіба що з кількома мутаціями) вперто з’являються при відповідному тестуванні певних фрагментів Y-хромосоми. Неважливо, мусульманин це чи християнин, іудей, буддист, атеїст чи язичник.

r1achartjan31
Як буде показано в цьому дослідженні, члени роду R1a1 на Балканах, які жили там 12 тисяч років тому, через двісті з гаком поколінь вийшли на східно-європейську рівнину, де 4500 років тому з’явився предок сучасних росіян і українців роду R1a1, включаючи і автора цієї статті. Ще через п’ятсот років, 4000 років назад вони, праслов’яни, вийшли на південний Урал, ще через чотириста років вирушили до Індії, де зараз живуть приблизно 100 мільйонів їхніх нащадків, членів того ж роду R1a1. Роду аріїв. Аріїв, тому що вони себе так назвали, і це зафіксовано в древніх індійських ведах та іранських переказах. Вони ж - нащадки праслов’ян або їх найближчих родичів. Ніякої «асиміляції» гаплогрупи R1a1 не було і немає, та й гаплотипи майже ті ж, легко виявляються. Ідентичні слов’янським. Ще одна хвиля аріїв, з тими ж гаплотипами, вирушила з Середньої Азії до Східного Ірану, теж у 3-му тисячолітті до нашої ери, і стали іранськими аріями.

Перси - європеоїди Ірану. Нащадки скитських племен.

Нарешті, ще одна хвиля представників роду R1a1 вирушила на південь і досягла Аравійського півострова, Оманської затоки, де зараз знаходяться Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, і тамтешні араби, отримавши результати тестування ДНК, з подивом дивляться на сертифікат тестування з гаплотипом і гаплогрупою R1a1. Арійською, праслов’янською, «індоєвропейською» - назвіть як хочете, але суть та сама. І ці сертифікати визначають межі ареалу походів древніх аріїв. Наведені нижче розрахунки показують, що часи цих походів в Аравію - 4 тисячі років назад.

Отже, кажучи «слов’яни», ми в даному дослідженні будемо мати на увазі східних слов’ян, людей з роду R1a1, в термінах ДНК-генеалогії. До самого недавнього часу наука не знала, як їх позначити в «наукових термінах». Який об’єктивний, вимірюваний параметр їх об’єднує? Власне, і питання так не ставилося. Згідно величезного масиву даних, накопичених лінгвістикою, порівняльного аналізу мов - це такі собі «індоєвропейці», «арії», прибульці з півночі (в Індію та Іран), що знають сніг, холод, їм знайомі береза, ясен, бук, їм знайомі вовки, ведмеді, знайомий кінь. Зараз стало відомо, що це люди саме роду R1a1, до якого належать до 70% населення сучасної Росії, України, Білорусі. А далі на захід, до Атлантики, частка арійського, слов’янського роду R1a1 неухильно падає, і у жителів Британських островів складає лише 2-4%.

З цим питанням розібралися. А «індоєвропейці» - це тоді хто?

З наведеного вище неминуче випливає, що «індоєвропейці» - це і є древній рід R1a1. Арії. Тоді все, або принаймні багато чого, стає на свої місця - і з приходом людей цього роду в Індію та Іран, і поширення людей того ж роду по всій Європі, а звідси - і поява індоєвропейської групи мов, оскільки це насправді їхня, арійська мова, або її діалекти, і поява «іранських мов» індоєвропейської групи, оскільки це і є арійські мови. Тим більше що, як ми побачимо нижче, «іранські мови» з’явилися вже після приходу аріїв в Іран, а якщо точніше - то не «після», а стали результатом приходу туди аріїв, у 2-му тисячолітті до нашої ери.

А як зараз дивляться на «індоєвропейців» сучасні науки? «Індоєвропейці» у них - це начебто Слонопотама. «Індоєвропейці», в сучасній лінгвістиці і трохи в археології - це древні (як правило) люди, які потім (!), через тисячоліття (!), прийшли до Індії, і щось зробили таке, що санскрит, літературна індійська мова, опинилася в одній лінгвістичній зв’язці з основними європейськими мовами, окрім баскської і угро-фінських мов. І ще крім тюркських і семітських, які до індоєвропейських мов не відносяться. Як вони, європейці, це зробили, як і звідки вони опинилися в Індії та Ірані - лінгвісти та археологи не пояснюють. Більш того, зараховують до «індоєвропейці» і тих, хто в Індію не приходили і до санскриту начебто відношення не мали, але, мабуть, мову поширювали. Кельтів, наприклад. Але при цьому сперечаються, хто був індоєвропейцями, а хто - не був. Критерії застосовують найрізноманітніші, аж до форми посуду та характеру візерунків на ньому.

Ще ускладнення - оскільки багато іранських мов теж відносяться до індоєвропейських, і теж багатьом незрозуміло чому, то часто замість «індоєвропейських» говорять «індоіранські». Що ще гірше, «індоєвропейців» називають часто «індоіранцями». І з’являються жахливі конструкції, що, наприклад, «на Дніпрі в давнину жили індоіранці». Це має означати, що ті, які жили на Дніпрі, виробили через тисячоліття нащадків, які прийшли в Індію та Іран, і якось зробили так, що мови Індії та Ірану стали певною мірою близькі багатьом європейським мов - англійській, французькій, іспанській, російській, грецькій, і багатьом іншим. Тому ті давні, які жили на Дніпрі за тисячоліття до того, «індоіранці». З глузду можна з’їхати! Більше того, вони говорили «іранськими мовами»! Це при тому, що «індоєвропейські» найдавніші іранські мови з’явилися в 2-му тисячолітті до нашої ери, а ті, на Дніпрі, жили 4000-5000 років тому. І говорили мовою, яка з’явиться тільки через сотні, а то й тисячі років.

Арійською вони розмовляли, дорогий читачу (С.П. - так-звана мова брахмі). Але це серед лінгвістів згадувати просто страшно. Вони й не згадують. У них так не прийнято. Мабуть, команди, наказу не надходило. А самим боязко.

А хто такі «Протоіндоєвропейці»? А це ніби протослонопотами. Це означає, - ті, хто були предками тих, хто були предками ось тих, хто через тисячоліття прийшли в Індію та Іран, і зробили так ... ну, і так далі.

Ось як уявляють це лінгвісти. Була якась «ностратична мова», дуже давно. Її розміщують від 23 тисяч до 8 тисяч років назад, хто в Індію, хто в Центральну Європу, хто на Балкани. Не так давно в англомовній літературі було підраховано, що в наукових джерелах пропонували 14 різних «прабатьківщин» «індоєвропейців» і «протоіндоєвропейців». В. А. Сафронов у фундаментальній книзі «Індоєвропейські прабатьківщини» нарахував їх 25 - сім у Азії і 18 у Європі. Ця «ностратична» мова (чи мови), якою розмовляли «протоіндоєвропейці», приблизно 8-10 тисяч років тому розпалася на «індоєвропейські» мови й інші, неіндоєвропейскі (семітські, угро-фінські, тюркські). І «індоєвропейці», стало бути, повели свої мови. До Індії, правда, вони потрапили через багато тисячоліть, але вони все одно «індоєвропейці».

54402314a70524c3a9db3c688ea66cd2
З цим теж розібралися. Лінгвісти, правда, ще не розібралися. Вони зазначають - «хоча походження індоєвропейських мов вивчається найбільш інтенсивно в порівнянні з іншими, це продовжує залишатися найбільш важкою і стійкою проблемою історичної лінгвістики... Незважаючи на більш ніж 200-річну історію питання, фахівці так і не змогли визначити час і місце індо-європейського походження».

Тут знову постає питання про прабатьківщину. А саме, трьох прабатьківщин - прабатьківщину «протоіндоєвропейців», прабатьківщину «індоєвропейців», і прабатьківщину слов’ян. З прабатьківщиною «прото» погано, тому що погано з прабатьківщиною «індоєвропейців». В даний час в якості кандидатів на прабатьківщину «індоєвропейців» або «протоіндоєвропейці» більш-менш серйозно розглядаються три. Один варіант - Передня Азія, або, більш конкретно, турецька Анатолія, або, ще більш конкретно, район між озерами Ван і Урмія, трохи південніше кордонів колишнього СРСР, в західному Ірані, він же західний Азербайджан. Другий варіант - південні степи сучасних України і Росії, у місцях так званої «курганної культури». Третій варіант - східна або Центральна Європа, або, більш конкретно, долина Дунаю, або Балкани, або північні Альпи. Час розповсюдження «індоєвропейської» або «протоіндоєвропейської» мови теж залишається невизначеним, і варіюється від 4 500-6 000 років назад, якщо взяти в якості її носіїв представників курганної культури, до 8000-10 000 років назад, якщо її носії - тодішні жителі Анатолії. Або ще раніше. Прихильники «анатолійської теорії» вважають, що головним аргументом на її користь є те, що поширення сільського господарства по Європі, Північній Африці та Азії почалося з Анатолії між 8 000 і 9 500 років тому, і дійшло до Британських островів приблизно 5 500 років тому. Прихильники «балканської теорії» користуються тими ж аргументами про поширення сільського господарства, щоправда, від Балкан у бік Анатолії.

Питання це до сьогоднішнього дня не вирішене. Є маса аргументів за і проти кожного з трьох варіантів.

Те ж саме відносно прабатьківщини слов’ян. Оскільки ніхто до цих пір не пов’язував слов’ян (праслов’ян), аріїв, і індоєвропейців, і тим більше не ставив знак тотожності між усіма трьома, то прабатьківщина слов’ян - це окреме, і теж не вирішене питання. Це питання обговорюється в науці вже більше трьохсот років, але згоди, навіть мінімальної, немає. Загальноприйнято, що слов’яни виходять на історичну арену лише в 6-му столітті нашої ери. Але це вже нові часи. А нас цікавлять стародавні слов’яни, або праслов’яни, скажімо, три тисячі років тому і раніше. А з цим взагалі погано.

Деякі вважають, що «прабатьківщина слов’ян» знаходилася в районі Прип’яті та Середнього Дніпра. Інші вважають, що «прабатьківщиною слов’ян» була територія від Дніпра до Західного Бугу, яку слов’яни займали дві-три тисячі років тому. А де слов’яни були до того, і чи були вони взагалі - вважають питанням «нерозв’язним на даному етапі». Треті припускають, що прабатьківщиною слов’ян, як і «індоєвропейців» взагалі, були степи півдня нинішніх Росії та Україні, але четверті це з обуренням відкидають. П’яті вважають, що прабатьківщина «індоєвропейців» і прабатьківщина слов’ян все-таки повинні збігатися, тому що слов’янські мови - дуже архаїчні і древні. Інші поправляють, що не «індоєвропейців», а однією з їх великих груп, тим самим натякаючи, що «індоєвропейці» повинні бути різні. Які - зазвичай не пояснюється. Час від часу згадується якась «індо-іранська спільність», яка чомусь розмовляла «балто-слов’янською прамовою». Від цього вже голова починає кружляти. Іноді фігурують якісь «причорноморські індоарії». Чому вони раптом «індо», - це ж в Причорномор’ї! - при цьому не пояснюється. Лінгвісти кажуть, що так прийнято. (C.П. - читати Трубачов О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье)

Залучають антропологію, і кажуть, що слов’яни в цьому відношенні близькі до приальпійських зон - сучасні Угорщина, Австрія, Швейцарія, Північна Італія, Південна Німеччина, північні Балкани, а отже, праслов’яни рухалися із заходу на схід, а не навпаки. Але вказати на час цього пересування антропологи й археологи не можуть, оскільки слов’яни зазвичай спалювали трупи, а не ховали їх, що позбавило вчених матеріалу протягом двох з половиною тисячоліть. Деякі вважають, що розселення праслов’ян територією Східної України пов’язане з поширенням курганної археологічної культури, а значить, зі сходу на захід. Майже одностайно вважають, що населення Андронівської культури було «індоіранським» за своєю мовною приналежністю, що на Південному Уралі, в Аркаїмі, жили «індоарії», і створили його знову ж таки «індоіранці». Зустрічаються вирази «індоіранські племена на шляху переселення до Індії». Тобто вони вже були «індоіранськими», хоча туди ще не переселилися. Тобто що завгодно, аж до абсурду, тільки аби слово «арії» не вживати.

Нарешті, «навколонаукова» література вдаряється в іншу крайність, і стверджує, що «слов’яни-руси були прабатьками майже всіх європейських і частини азіатських народів», і «від 60% до 80% англійців, північних і східних німців, шведів, данців, норвежців , ісландців, 80% австрійців, литовців - це асимільовані слов’яни, слов’яни-руси».

Ситуація приблизно ясна. Можна переходити до суті мого викладу. Тим більше що найбільш «просунуті» історико-лінгвістичні наукові статті, визнаючи, що питання про місце і час виникнення «індоєвропейської» мови залишається невирішеним, закликають вийти за межі археології та лінгвістики і залучити для вирішення питання «незалежні дані», які дозволять поглянути на проблему з іншого боку, і зробити вибір між основними теоріями.

Що я і роблю в представленому тут дослідженні.

 

ДНК-ГЕНЕАЛОГІЯ ВЗАГАЛІ, І СЛОВ’ЯН ОКРЕМО

Суть ДНК-генеалогії та її основні положення я неодноразово описував раніше. Цього разу я перейду безпосередньо до справи, нагадавши тільки, що в ДНК кожного чоловіка, а саме в його Y-хромосомі, є певні ділянки, в яких поступово, раз на кілька поколінь, щораз в нуклеотидах накопичуються мутації. До генів це відношення не має. І взагалі, ДНК лише на 2% складається з генів, а чоловіча статева Y-хромосома - і того менше, там генів мізерна частка відсотка.

Y-хромосома - єдина з усіх 46 хромосом (точніше, з 23-х, які несе сперматозоїд), яка передається від батька до сина, і далі до кожного чергового синова по ланцюжку часів довжиною в десятки тисяч років. Син отримує Y-хромосому від батька точно таку ж, яку той отримав від свого батька, плюс нові мутації, якщо такі сталися при передачі від батька синові. А трапляється це рідко.

А наскільки рідко?

Ось приклад. Це - мій 25-маркерний слов’янський гаплотип, рід R1a1:

13 24 16 11 11 15 12 12 10 13 11 30 16 9 10 11 11 24 14 20 34 15 15 16 16

Кожна цифра - це певна послідовність блоків нуклеотидів в Y-хромосомі ДНК. Вона називається алель, і показує, скільки разів цей блок повторюється в ДНК. Мутації в такому гаплотипі (тобто випадкове зміна числа блоків нуклеотидів) відбуваються зі швидкістю одна мутація приблизно в 22 покоління, тобто в середньому раз на 550 років. Яка алель зміниться наступною - ніхто не знає, і передбачити не можна. Статистика. Інакше кажучи, тут можна говорити тільки про можливості цих змін.

У своїх більш ранніх оповіданнях про ДНК-генеалогію я наводив приклади на так званих 6-маркерних гаплотипах, маленьких, для спрощення. Їх ще називають «бікіні-гаплотипи». Але для пошуків прабатьківщини слов’ян потрібен інструмент значно більш точний. Тому в цьому дослідженні будемо використовувати 25-маркерні гаплотипи. Оскільки в Y-хромосомі у будь-якого чоловіка 50 мільйонів нуклеотидів, то гаплотип з його цифрами в принципі можна нарощувати як завгодно довгим, справа тільки в техніці визначення нуклеотидних послідовностей. Гаплотипи визначають максимально на довжину в 67 маркерів, хоча технічно межі немає. Але і 25-маркерні гаплотипи - надто тонке розрішення, такі гаплотипи навіть наукові статті не розглядають. Ця, напевно, перша.

Гаплотипи надзвичайно чутливі до походження, кажучи про генеалогічні роди. Візьмемо не слов’янський R1a1, а, скажімо, угро-фінський рід, N3 у системі ДНК-генеалогії. Типовий 25-маркерний гаплотип цього роду виглядає так:

14 24 14 11 11 13 11 12 10 14 14 30 17 10 10 11 12 25 14 19 30 12 12 14 14

Він має 29 мутацій в порівнянні з наведеним вище слов’янським! Це відповідає різниці більше двох тисяч поколінь, тобто загальний слов’янський з угро-фінами предок жив понад 30 тисяч років тому.

Така ж картина виходить, якщо порівняти, наприклад, з євреями. Типовий близькосхідний гаплотип євреїв (рід J1) такий:

12 23 14 10 13 15 11 16 12 13 11 30 17 8 9 11 11 26 14 21 27 12 14 16 17

Він має 32 мутації по відношенню до слов’янського. Ще далі, ніж угро-фіни. А між собою вони різняться на 35 мутацій.

Загалом, ідея зрозуміла. Гаплотипи надто чутливі при порівнянні з представниками різних родів. Вони відображають абсолютно різні історії роду, походження, міграцію родів. Та чого там угро-фіни чи євреї! Візьмемо болгар, братчиків. До половини їх мають варіації ось такого гаплотипу (рід I2):

13 24 16 11 14 15 11 13 13 13 11 31 17 8 10 11 11 25 15 20 32 12 14 15 15

Він має 21 мутацію по відношенню до наведеного вище східно-слов’янського гаплотипу. Тобто обидва вони слов’янські, але рід інший. Рід I2 відбувся від іншого першопредка, міграційні шляхи роду I2 були зовсім іншими, ніж R1a1. Це потім, вже в нашій ері або в кінці минулої, вони зустрілися і утворили слов’янську культурно-етнічну спільноту, а потім і писемність зістикували, і релігію. А рід в основному інший, хоча 12% болгар - східно-слов’янського, R1a1 роду.

Untitled-4adan
Дерево гаплогруп. Гаплогруппи Y-ДНК по народам

Дуже важливо, що за кількістю мутацій в гаплотипі можна розраховувати, коли жив загальний предок групи людей, гаплотипи яких ми розглядаємо. Я не буду тут зупинятися, як саме ведуться розрахунки, оскільки все це недавно опублікував у науковій пресі (посилання - в кінці статті). Суть така, що чим більше мутацій в гаплотипі групи людей - тим давніший їх загальний предок. А оскільки мутації відбуваються абсолютно статистично, невпорядковано, з певною середньою швидкістю, то час життя загального предка групи людей, що належать до одного роду, обчислюється досить надійно. Приклади будуть приведені нижче.

Щоб було зрозуміліше, наведу просту аналогію. Дерево гаплотипів - це піраміда, що стоїть на вершині. Вершина внизу - це гаплотип загального предка роду. Основа піраміди, на самому верху - це ми, сучасники, це наші гаплотипи. Кількість мутацій у кожному гаплотипі - це міра відстані від загального предка, від вершини піраміди, до нас, сучасників. Якби піраміда була ідеальною - трьох точок, тобто трьох гаплотипів в основі було б достатньо, щоб розрахувати відстань до вершини. Але в реальності трьох точок мало. Як показує досвід, десяток 25-маркерних гаплотипів (а отже, - 250 точок) буває достатньо для непоганої оцінки часу до загального предка.

25-маркерні гаплотипи росіян і українців роду R1a1 були отримані з міжнародної бази даних YSearch. Носії цих гаплотипів - наші сучасники, які живуть від Далекого Сходу до Західної України, і від північних до південних околиць. І ось таким чином було розраховано, що загальний предок російських і українських східних слов’ян, роду R1a1, жив 4500 років назад (С.П. - пізня Трипільська цивілізація). Це цифра - надійна, вона перевірена перехресним розрахунком за гаплотипом різної довжини. І, як ми зараз переконаємося, ця цифра не випадкова. Знову нагадаю, що деталі розрахунків, перевірки і повторної перевірки дано у статті, яка наведена в кінці. І ці розрахунки велися по 25-маркерним гаплотипам. Це вже вищий пілотаж ДНК-генеалогії, якщо називати речі своїми іменами.

Виявилося, що загальний праслов’янський предок, який жив 4500 років тому, мав ось такий гаплотип у своїй ДНК:

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Для порівняння - ось мій гаплотип:

13 24 16 11 11 15 12 12 10 13 11 30 16 9 10 11 11 24 14 20 34 15 15 16 16

У мене в порівнянні з праслов’янським предком набігло 10 мутацій (виділені жирним шрифтом). Якщо згадати, що мутації відбуваються раз приблизно в 550 років, то мене від предка відокремлює 5500 років. Але ми говоримо про статистику, і для всіх на коло виходить 4500 років. У мене набігло більше мутацій, у когось іншого - менше. Інакше кажучи, кожен з нас має свої індивідуальні мутації, але гаплотип предка на всіх один. І він, як ми побачимо, тримається так майже по всій Європі.

indasdasda
Отже, переведемо дух. Наш спільний праслов’янський предок на території сучасної Росії-України жив 4500 років назад. Ранній бронзовий вік, або навіть енеоліт, перехід від кам’яного віку до бронзового. Щоб уявити собі масштаб часу, це - набагато раніше виходу євреїв з Єгипту, за біблійними переказами. А виходили вони, якщо слідувати тлумаченням Тори, 3500-3600 років тому. Якщо відволіктися від тлумачення Тори, що, звичайно, не є суворим науковим джерелом, то можна відзначити, що загальний предок східних слов’ян, в даному випадку російських і українських, жив на тисячу років раніше виверження вулкана Санторін (Тера), що знищила мінойську цивілізацію на острові Крит. Тепер ми можемо почати вибудовувати послідовність подій нашої найдавнішої історії. 4500 років тому праслов’яни з’явилися на Середньоруській височині, причому не просто якісь праслов’яни, а саме ті, нащадки яких живуть у наш час, числом десятки мільйонів чоловік. 3800 років тому арії, нащадки тих праслов’ян (і мають ідентичний спадковий гаплотип, як буде показано нижче), побудували городище Аркаім (його теперішня назва), Синташта та «країну міст» на Південному Уралі (С.П. - автор забув про найбільші трипільські протоміста, такі як Тальянки та Доброводи, включены в список найбільших міст в історії людства — List of largest cities throughout history). 3600 років тому Аркаім арії покинули, і перейшли в Індію. Дійсно, за даними археологів, городище, яке зараз назвали Аркаімом, проіснуваловсього 200 років.

Screenshot 2fdfsdfsd

Трипільські протоміста у списку найбільших міст в історії людства

Стоп! А звідки це ми взяли, що це були нащадки наших предків, праслов’ян?

Як звідки? А R1a1, мітка роду? Вона, ця мітка, супроводжує всі гаплотипи, наведені вище. Значить, по ній можна визначити, до якого роду належали ті, хто пішов до Індії.

До речі, ось ще дані. У недавній роботі німецьких вчених визначили дев’ять викопних гаплотипів з Південного Сибіру, і виявилося, що вісім з них належать роду R1a1, і один - монголоїди, роду С. Датування - між 5500 і 1800 років назад. Гаплотипи роду R1a1, наприклад, ось такі:

13 25 16 11 11 14 X Y Z 14 11 32

Тут нерозшифровані маркери замінені літерами. Дуже схожі на слов’янські гаплотипи, що наведені вище, особливо якщо врахувати, що ці древні несуть ще й індивідуальні, випадкові мутації.

В даний час частка слов’ян-аріїв гаплогрупи R1a1 в Литві 38%, в Латвії 41%, і Білорусії 40%, в Україні від 45% до 54%. У Росії слов’ян-аріїв в середньому 48%, за рахунок високої частки угро-фінів на півночі Росії, але на півдні і в центрі Росії частка східних слов’ян-аріїв досягає 60-75% і вище.

 

ГАПЛОТИПИ ІНДУСІВ І ЧАС ЖИТТЯ ЇХНЬОГО СПІЛЬНОГО ПРЕДКА

Одразу обмовлюся - я навмисне пишу «індусів», а не «індійців», тому що індійці у більшості своїй відносяться до аборигенів, дравідів, особливо індійці півдня Індії. А індуси - це в своїй масі саме носії гаплогрупи R1a1. Написати «гаплотипи індійців» було б неправильно, тому що індійці у цілому належать до самих різних родів ДНК-генеалогії. У цьому сенсі вираз «гаплотипи індусів» симбатно вислову «гаплотипи слов’ян». У ньому є відображення «етно-культурної» складової, але це і є одна з ознак роду.

У своїй ранній роботі про гаплотипи слов’ян та індусів я вже писав, що у них, слов’ян та індусів, виявився один і той же загальний предок. І ті, й інші в переважній більшості належать роду R1a1, тільки в росіян таких 50-75%, у індусів - 16%. Тобто росіян з роду R1a1 40-60 мільйонів чоловіків, у індусів - 100 мільйонів. Але в тій роботі я описував тільки вид гаплотипів, причому коротких. Зараз, через рік, ми можемо вже визначити, коли ж жили спільні предки східних слов’ян та індусів.

Ось - спадковий гаплотип індусів того ж роду, R1a1.

13 25 16 11 11 14 12 12 10 13 11 31 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Практично точно такий же, як і гаплотип першопредка слов’ян. Виділено дві мутації, але фактично мутацій там немає. Четверте число ліворуч у слов’ян там 10.46, тому й округлене до 10, а в індусів там 10.53, округлене до 11. Насправді це те ж саме. Те ж і з середньою мутацією, частки одиниці.

Вік загального предка індусів - 3850 років. На 650 років молодше, ніж у слов’ян.

Оскільки спадкові гаплотипи в індусів і слов’ян практично збігаються, і слов’янський гаплотип на 650 років старший, то ясно, що це праслов’яни прийшли до Індії, а не навпаки. Строго кажучи, це були не праслов’яни, а праіндуси, але вони були нащадками праслов’ян.

19
1277891070 imagettm002
67157620 imagettm004

 

Якщо скласти всі гаплотипи слов’ян та індусів, якщо вони імовірно від одного предка, то відмінності взагалі зникають. Загальний спадковий гаплотип слов’ян та індусів:

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Він ідентичний гаплотипу загального предка слов’ян. Час життя загального предка слов’ян та індусів - 4300 років назад. Предок - праслов’янський, він старше. Через 500 років праслов’яни-арії побудують Аркаім (С.П. - ...автор також забуває про Кам'яну Могилу - центральне святилище аріїв, на якому закарбований увесь цей перехід), ще через 200 років підуть до Індії, і індуси почнуть відлік від свого загального предка, знову ж таки праслов’янського, 3850 років тому. Усе сходиться.

Untitl3423423ed-2

Аркаїм — давнє городище на східних схилах Уральських гір на річці Велика Караганка (Челябінська область Росії).
Вид зверху нагадує спіраль. Датується XVII — XVI сторіччями до н. е.

Городище являло собою два вписані одне в одне кола оборонних споруд й два кола, які примкнули до замкових стін, осель та виробничих будівель (загальною площею близько 20 тисяч м²), які прилягали до стін фортеці.

Основним заняттям населення було металургійне виробництво й металообробка, про що свідчать виявлені плавильні печі, ливарні форми, сопла, шлаки, молоти й ковадла. Високий рівень виробництва гармонував з архітектурною досконалістю поселення: кільцеві лінії мали один центр (головну площу), куди сходилися радіальні вулиці; чотири входи було орієнтовано по чотирьох вітрах.

fdfsdfsdfsdfs

В даний час частка індійців роду аріїв, R1a1, по всій країні становить 16%, на другому місці після найпоширенішої індійської «аборигенної» гаплогрупи Н1 (20%). А у вищих каст гаплогрупа R1a займає майже половину. Зупинимося на цьому дещо детальніше.

Як відомо, суспільство в Індії поділяється на касти і племена. Чотири основних касти, або «варни» - брахманів (священнослужителів), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (торговців, хліборобів, скотарів), і шудр (робітників і слуг). У науковій літературі вони поділяються на «індоєвропейські» і «дравідські» касти, в кожній з яких три рівня - вища каста, середня і нижча. Племена поділяються на індоєвропейські, дравідські, бірма-тибетські і австралоазіатські. Як було визначено нещодавно, вся ця чоловіча популяція в Індії може бути підрозділена на десяток-півтора основних гаплогруп - монголоїдну С, ірано-кавказьку G, індійські H, L, і R2 (які окрім Індії зустрічаються у світі вкрай рідко), близькосхідну J1, середземноморську (і близькосхідну) J2, східно-азіатську О, сибірську Q, східноєвропейську (арійську) R1a1, західноєвропейську (і азіатську) R1b. До речі, європейські цигани, як відомо, вихідці з Індії 500-800 років тому, в переважній більшості мають гаплогрупи H1 і R2 (С.П. - так-звані "гімалайські аборигени").

12134ebe231e3bba7
4 індійські варни

Основна частка обох вищих каст, - індоєвропейської і дравідської, складається з представників арійської гаплогрупи R1a1. Їх - 45% в індоєвропейській вищій касті, і 29% в дравідській вищій касти. Решта членів вищих каст - носії індійських гаплогрупи R2 (16% і 10%, відповідно), L (5% і 17%), Н (12% і 7%), інших - одиниці відсотків.

Back-To-Godhead-Teaching-Krishna-Conscious-Childrens-1981
Back-To-Godhead-Hare-Krsna-Farm-in-Port-Royal

У племенах, навпаки, переважають східно-азіатська гаплогрупа O (53% у австралоазіатських, 66% у бірма-тибетських і 29% у «індоєвропейських» племен), і «аборигенна» індійська Н (37% у дравідських племен).

varna143534
У принципі, це узгоджується з древніми напрямками міграції, які змальовані нижче. Найдавніший потік, 40-25 тисяч років тому, на схід з Північної Месопотамії - Західного Ірану, розділившись у Памірі-Гіндукуші-Тяньшані, привів майбутніх дравідів, східних азіатів і австралоазіатов на південь, в Індію, а майбутніх сибіряків, західних азіатів і європейців - на північ і на захід. Вже через багато тисячоліть друга хвиля дравідів прийшла до Індії з Близького Сходу, принісши з собою навички новонароджуваного сільського господарства, разом з гаплогрупою J2, якої найбільше у вищій касті дравідів - 15% (у вищій касті індоєвропейців - 9%). І, нарешті, 3500 років тому носії гаплогрупи R1a1 прибули до Індії з південного Уралу під назвою арії. Під ним вони і увійшли в індійський епос. Цікаво, що сама система індійських каст була створена приблизно ті ж 3500 років тому.

Image6
0005b6eb
Дравідійські типажі

Отже, повторимо знову. Слов’яни і індуси мають одного загального предка роду R1a1, який жив 4300 років тому, а предок самих слов’ян, з тим же гаплотипом, жив трохи раніше, 4500 років тому. Його нащадок через 650 років почав генеалогічну лінію в індусів, з відліком від 3850 років назад (це - час життя загального предка індусів, див. вище), якраз від часів початку Аркаїма. R1a1 - це і були арії, які прийшли до Індії. А коли вони прийшли, і що їх туди привело - я розповім нижче, а до цього подивимося, коли жили спільні предки роду R1a1 по всій Європі. Потім складемо загальну картину, де вони жили раніше за всіх, де була їхня прабатьківщина, та куди і коли вони з прабатьківщини пересувалися. Ми вже з повною підставою можемо називати їх аріями, замість безликого R1a1, і вже тим більше замість незграбного «індоєвропейці» або «протоіндоєвропейці». Арії вони, дорогий читачу, арії. І нічого «індо-іранського» в них не було, до того, природно, поки не прийшли в Індію та Іран. І мову вони не з Індії або Ірану отримали, а навпаки, свою туди принесли. Арійську. Праслов’янську. Санскрит. Або протосанскрит, якщо завгодно.

 

ПРО СЛОВ’ЯН, ПРАСЛОВ’ЯН, АРІЇВ ТА «ІРАНОМОВНИХ ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ».
ЧОМУ СЛОВО «АРІЇ» ДЛЯ ДЕКОГО ТАКЕ СТРАШНЕ

Дивимося в Велику Радянську Енциклопедію. Читаємо: «Єдино виправданим і прийнятим у даний час у науці є застосування терміна «арії» лише по відношенню до племен і народів, що говорило на індоіранських мовах».

Це треба ж - так хвацько й директивно відхреститися від своїх предків.

І далі - «В мовознавстві арійськими називаються індоіранські мови».

Насправді ж це наші предки-арії принесли мову в Іран, і через тисячоліття, вже в наш час, її стали вважати іранською. А оскільки є велика школа іранських мов, то арійські стали приймати за іранські, переплутавши причину із наслідком.

Іранські мови відносяться до індоєвропейських, і датування їх наступне - найдавніші, від 2-го тисячоліття до н.е. до 300-400 років до н.е., середні - від 300-400 років до н.е. до 800-900 років н.е., і нові - 800-900 років н.е. до теперішнього часу. Тобто найдавніші іранські мови датуються вже ПІСЛЯ відходу аріїв в Індію та Іран, і більш ніж через 1000 років ПІСЛЯ життя праслов’янського предка (4500 років тому). Іранською мовою він, наш предок, говорити ніяк не міг. Арійською розмовляв, арійську мову його нащадки тисячу-півтори років потому і принесли в Іран. А західно-іранська група мов з’явилася взагалі приблизно в 500 р. до н.е.

Так арії і праслов’яни стараннями наших вчених стали безликими «індоєвропейцями», а арійські, давньослов’янські мови стали «індоіранськими». Це теж політкоректно. І пішли абсолютно фантастичні пасажі, прийняті в науковій літературі, що «на Дніпрі жили іраномовні племена», що «скіфи були іраномовні», що «жителі Аркаіма розмовляли іранськими мовами».

Арійською вони розмовляли, дорогий читачу, арійською. Вона ж - давньослов’янська мова. І про це - теж наша розповідь.

Згідно з індійськими ведами, саме арії прийшли до Індії з півночі, і це їх гімни та оповіді лягли в основу індійських вед. І, продовжуючи далі, адже це російська мова (і споріднені до неї балтійські мови, наприклад, литовська) ближче всіх до санскриту, а від російської та балтійських мов і до Європи рукою подати (С.П. - насправді, найбільше паралелей із санскритом має литовська, а поряд з нею і українська, лише потім йде російська... Читати: САНСКРИТ - ПРАУКРАЇНСЬКА МОВА). Стало бути, балто-слов’янські мови і є основа «індоєвропейських мов», чи не так? Тобто, вони ж і арійські мови, якщо називати речі своїми іменами.

Так, ніхто й не сперечається. Але, знаєте, це якось неправильно слов’янам таку честь надавати. «Індоєвропейські мови» - це політкоректно, якісь безликі «індоєвропейці» - тим більш політкоректно, слов’яни - не дуже політкоректно. А вже арії - це, знаєте, небезпечно.

А чому небезпечно?

А ось як це визначає Велика Радянська Енциклопедія: «Вже з середини 19 ст. поняття «арії» (або «арійці») застосовувалося для визначення народів, які належали до індоєвропейської мовної спільності. Це вживання терміна було розвинене в расистській літературі (особливо у фашистській Німеччині), яка надала йому тенденційне і антинаукове значення».

Ну, в тому, як ми вище розраховували дані по час життя аріїв, нічого расистського не було. Тому нацистську Німеччину сюди тягнути не будемо. А ще чому небезпечно?

А арії, чи знаєте, це страшнувато. Це ще громадяни за часів ГУГБ НКВС СРСР знали, а особливо співробітники цієї організації. У той час була розробка Секретно-політичного відділу (СПО) під назвою «Арійці», яка пов’язувала це слово із звинуваченнями у створенні і пропаганді фашистських організацій в СРСР. Як пишуть джерела того часу, основні звинувачення висувалися проти представників радянської інтелігенції - викладачів вищих і середніх навчальних закладів, літературних працівників видавництв. Зокрема, по «арійській справі» була заарештована і засуджена група співробітників з випуску іноземних словників. Загалом, про це можна говорити багато. Як зазначає доктор історичних наук О. Буровський, «спробуйте заговорити про аріїв в професійному співтоваристві - і шановні колеги миттєво напружаться, підтягнуться... Сумнівна тема, нехороша. Краще цією темою взагалі не займатися, спокійніше. А якщо вже зайнявся, то ніяких висновків робити не треба».

Але ми зробимо, і не один.

Отже, стало ясно, що рід R1a1 в ДНК-генеалогії - це арії, вони ж наші предки, праслов’яни, вони ж «індоєвропейці». Свою арійську мову, вона ж праслов’янська, вони принесли в Індію та Іран 3500-3400 років тому, тобто 1400-1500 років до нашої ери. У Індії вона працею великого Паніні була відшліфована в санскрит приблизно 2400 років тому, близько до межі нашої ери, а в Персії-Ірані арійські мови стали основою групи іранських мов, найдавніші з яких датуються 2-м тисячоліттям до н.е. Усе сходиться.

Ось що значить, коли у лінгвістів немає в руках дат життя і міграції аріїв, зокрема, на території сучасних Індії та Ірану. Звідси їм, арій, а потім і всім іншим - жителям російської рівнини, Придніпров’я, Причорномор’я, Прикаспію, південного Уралу - всім було присвоєно звання «індоєвропейці», і тим більше «іраномовні», з точністю до навпаки.

Ось звідки ці незграбні «індоєвропейці» взялися. Насправді арійські мови в них і без всякої Індії або Ірану були, по всій російській рівнині і до Балкан. Ними ж, аріями, мова була принесена до Європи, ними ж і в Іран і в Індію. Від Індії до Європи - одна і та ж група мов - арійська. А її взяли і назвали «індоєвропейською», «індо-іранської», «іранською». І що взагалі незбагненно, наші люди, наші предки, праслов’яни виявилися «індоєвропейцями», а то й «іранцями». «Іраномовні жителі Дніпра». Як вам таке?

Час, нарешті, філологам-лінгвістам наводити у себе лад. Ми, фахівці в ДНК-генеалогії, допоможемо.

 

ПРАСЛОВ’ЯНИ, АБО АРІЇ У ЄВРОПІ ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ.
ПРАБАТЬКІВЩИНА ПРАСЛОВ’ЯН, АРІЇВ, «ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ»

Так у який бік йшов арійський, праслов’янська потік - на захід, до Європи, чи навпаки, на схід? По регіонах - на підвищення від 4500 років, чи на зниження? До Індії, як ми вже бачили - на зниження, від 4500 до 3850 років. Значить, потік з території нинішньої Росії йшов на схід.

А захід?

І ось тут наша розповідь виходить в абсолютно несподіваний, так би мовити, ракурс. Я зібрав 25-маркерні гаплотипи роду R1a1 по всіх країнах Європи, і для кожної країни чи регіону визначив гаплотип спільного для популяції предка, і коли цей предок жив. І виявилося, що майже по всій Європі, від Ісландії на півночі до Греції на півдні, загальний предок був один і той же! Інакше кажучи, нащадки як естафету передавали свої гаплотипи своїм же нащадкам по поколінням, розходячись з одного і того ж історичного місця, прабатьківщини праслов’ян, прабатьківщини «індоєвропейців», прабатьківщини аріїв - яким опинилися Балкани. І не просто Балкани, а Сербія, Косово, Боснія, Македонія. Це - ареал найдавніших гаплотипів роду R1a1. І час життя першопредка, на яке вказують найдавніші, найбільш мутовані гаплотипи - це 12 тисяч років тому. Точніше, 12 200 років назад, але це вже занадто. В археології та лінгвістиці для тих часів такої точності не знають.

Vincanska civilizacija 5300-3500 g.p.n.e
Ареал розповсюдження балканської культури Вінча - одне із розгалужень Трипільської культури

ДНК-генеалогія зовсім виразно вказує, що протягом майже 6 тисяч років наші праслов’янські балканські предки жили в тих краях, нікуди особливо не пересуваючись. Якщо і пересувалися - слідів тих активістів у гаплотипі наших сучасників поки не знайдено. Можливо, і не залишилося. Але приблизно 6 тисяч років тому почалося Велике переселення народів - мабуть, у зв’язку з переходом до нових форм господарювання і необхідністю освоєння нових територій. Перше висунення - на північні Карпати, на територію історичної Буковини. Там, де знайдена загадкова Трипільська культура, яка, на думку археологів, так само загадково і зникла.

А вона не зникала. Нащадки трипільців там і живуть. Їх загальний предок, за місцевим гаплотипом, жив 6 тисяч років тому, і належав роду R1a1. Праслов’янин. І гаплотип того предка нам тепер відомий. Він - той же, що і гаплотип предка східних слов’ян. Та ж сім’я.

І далі пішли розходитися хвилі міграцій роду R1a1 на всі боки, з Балкан (археологічна культура Вінча і культури, їй близькі) та Буковини (Трипільська культура). Практично на всі боки - 4-5 тисяч років тому, третє-четверте тисячоліття до нашої ери.

Німеччина - точно такий же 25-маркерний гаплотип, що у східних слов’ян, 4800 років тому.

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Зараз його власників (вже з мутаціями) у Німеччині в середньому 18%, але в деяких районах досягає третини. Більшість решти населення Німеччини мають «прибалтійську» гаплогрупу I1 (24%) і «західноєвропейську» R1b (39%).

Норвегія - той же гаплотип, предок на території сучасно Норвегії жив 4300 років тому. У Норвегії частка R1a1 зараз в середньому - від 18 до 25% населення. В основному - балтійська I1 (41%) і західноєвропейська R1b (28%) гаплогрупи.

Оскільки у всіх інших європейців роду R1a1 гаплотип першопредка на відповідних територіях такий же, то не буду це більше й згадувати. Буду тільки вказувати, коли першопредок (він же нащадок балканських R1a1) жив.

Швеція - 4250 років тому. Видно, що для освоєння північних територій - Норвегії, Швеції - знадобився час, кілька століть, 500-600 років. Всього серед сучасних шведів 17% нащадків праслов’ян, роду R1a1. В основному - балтійська I1 (48%) і західноєвропейська R1b (22%) гаплогрупи.

gjzeKGZLdjE
Перейдемо до Атлантики, на британські острови. Тут - ціла група територій, на яких здавна живуть нащадки аріїв, R1a1. Вони чисельно аж ніяк не домінують у порівнянні з іншим родом, R1b, типовим представником яких є кельти, і які прийшли туди 3500-4000 років тому. Але і їх, нащадків аріїв, на островах не так мало.

В Англії загальний предок сучасних носіїв R1a1 жив 4800 років тому, як і в Німеччині. Але в Англії і взагалі на британських островах нащадків слов’ян відносно мало, від 2% до 9% по всіх островах. Там повністю домінують західноєвропейська R1b (71%) і балтійська I1 (16%) гаплогрупи.

В Ірландії - 5200 років тому. З якоїсь причини ірландські гаплотипи найдавніші в Західній Європі та на Британських островах. Або справді заселення було дуже раннім, або вижили стародавні ірландці вдаліше інших. Але зараз в Ірландії представників гаплогрупи R1a1 трохи, не більше 2-4% населення. Там три чверті західноєвропейської гаплогрупи R1b.

На освоєння північної, холодної та гірської Шотландії знадобився час. Спільний предок тамтешнього філії роду R1a1 жив 4300 років тому. У Шотландії нащадки праслов’ян за чисельністю знижуються з півночі на південь. На півночі, на Шотландських островах, їх 27%, і ця чисельність падає до 2-5% на півдні країни. У середньому, по всій країні, їх близько 6%. Решта - від двох третин до трьох чвертей - мають західноєвропейську гаплогрупи R1b.

Почнемо рухатися на схід.

Польща, загальний предок R1a1 жив 4600 років тому. У російсько-українських - 4500 років тому, що практично збігається в межах точності розрахунків. Та й навіть якщо чотири покоління - це не різниця для таких термінів. У сучасній Польщі нащадків праслов’ян в середньому 57%, і в деяких районах до 64%. Інші мають в основному західноєвропейську R1b (12%) і балтійську I1 (17%) гаплогрупи.

У Чехії та Словаччині загальний праслов’янський предок жив 4200 років тому. Всього ненабагато менше, ніж у росіян і українців. Тобто мова йде про розселення на територіях сучасних Польщі, Чехії, Словаччини, України, Білорусії, Росії - все в межах буквально декількох поколінь, але чотири з гаком тисячі років тому. У археології така точність датувань абсолютно немислима. У Чехії та Словаччині нащадків праслов’ян роду R1a1 близько 40%. У решти в основному західноєвропейська R1b (22-28%), балтійська I1 і балканська I2 (у сукупності 18%) гаплогрупи.

На території сучасної Угорщини загальний предок R1a1 жив 5000 років тому. Там зараз до чверті нащадків праслов’ян - R1a1. Інші мають в основному західноєвропейську R1b (20%) і сукупну балтійську I1 і балканську I2 (сумарно 26%) гаплогрупи.

Загалом, ситуація зрозуміла. Додам тільки, що по європейським країнам - Ісландії, Нідерландів, Данії, Швейцарії, Бельгії, Литви, Франції, Італії, Румунії, Албанії, Чорногорії, Словенії, Хорватії, Іспанії, Греції, Болгарії, Молдови - загальний предок жив 4500 років тому. Якщо зовсім точно - то 4525 років тому, але такою точністю я тут навмисне не оперую. Це - спільний предок роду R1a1 по всіх перерахованих країнах. Загальноєвропейський предок, так би мовити, не рахуючи показаного вище балканського регіону, прабатьківщини праслов’ян, аріїв, «індоєвропейців».  Частка нащадків слов’ян-аріїв в цих країнах варіюється, від 4% в Голландії та Італії (до 19% у Венеції і Калабрії), 10% в Албанії, 8-11% у Греції (до 25% у Салоніках), 12-15% в Болгарії і Герцоговині, 14-17% у Данії та Сербії, 15-25% у Боснії, Македонії та Швейцарії, 20% у Румунії та Угорщині, 23% в Ісландії, 22-39% в Молдові, 29-34% у Хорватії , 30-37% в Словенії (16% в цілому по Балканам), ну і заодно - 32-37% в Естонії, 34-38% у Литві, 41% у Латвії, 40% у Білорусії, 45-54% на Україну. У Росії слов’ян-аріїв, як я вже згадував, в середньому 45%, за рахунок високої частки угро-фінів на півночі Росії, але на півдні і в центрі Росії частка східних слов’ян-аріїв-досягає 60-75%.

Untitled-5uktrete

Гаплотипи предків скрізь однакові. Та й чому їм бути іншими? Рід - один і той самий, R1a1. Показово не те, що спадковий гаплотип той же, показово те, що він ВИХОДИТЬ з гаплотипів сучасників один і той же. Це означає, що методологія аналізу та обробки гаплотипів правильна, статистика достатня, дані відтворювані і надійні. Ось що вкрай важливо.

Перейдемо до сусідніх з Угорщиною Північних Карпат. Про них я вже писав. Але варто повторити, що час спільного предка роду R1a1 в Буковині - 6 тисяч років. Пізній кам’яний вік, з переходом у енеоліт.  Нагадаю, що Буковина - це стара назва місцевості на північному сході Карпат, на стику України і Румунії, з боку України - Чернівецька область. Місто Чернівці і є історичним центром Буковини. У рамках археології - частина території Трипільської культури. Це і є енеоліт.  Ось і знайшли ми тих, хто жив там в епоху енеоліту. Наукові праці викладають - походження Трипільської культури не визначено, в основі її були неолітичні племена, тобто племена епохи пізнього кам’яного віку, який тривав приблизно до п’яти тисяч років тому.  А ДНК-генеалогія визначила. Праслов’яни там жили. Арії. «Індоєвропейці». Наші предки. Рід R1a1, до якого відносяться до трьох чвертей українців і росіян.

Наукові книги пишуть, що ранні жителі Трипільської культури, які жили там 5000 років назад і раніше, були «видавлені звідти міграцією «індоєвропейців» приблизно 4000 років тому». Але ми бачимо, що це не так. Праслов’яни - і є ті самі ранні жителі, на дві тисячі років раніше терміну, зазначеного шановними вченими. Вони ж «індоєвропейці», тільки тоді ніяких «індоєвропейців» і в помині не було, нащадки цих праслов’ян пішли в Індію лише через дві з половиною тисячі років після описуваного періоду їхнього життя у Трипільській культурі.

Ось ми і знайшли прабатьківщину праслов’ян, вони ж арії. Це - Балкани, Динарські Альпи (С.П. - вірніше Карпато-Балкани. А якщо дослідити етногенезу гуцулів, то стане зрозуміло, що вони прийшли на Буковину і Закарпаття з території Бесарабії та Придністров'я, а там і Причорномор'я недалеко).

А як же Кавказ, Анатолія, Близький Схід, Аравійський півострів як можливі прабатьківщини аріїв, роду R1a1, праслов’ян? Так, давайте подивимося.

Вірменія. Вік загального предка роду R1a1 - 4400 років тому.

Мала Азія, Анатолійський півострів. Історичний перехрестя на шляхах між Близьким Сходом, Європою та Азією. Це був перший або другий кандидат для «індоєвропейської прабатьківщини». Однак загальний предок R1a1 жив там ті ж 4500 років назад. Ясно, що цієї прабатьківщини, судячи з гаплотипу, в Анатолії бути не може.

Отже, і східні слов’яни, і вірмени, і анатолійцев - у всіх арійський предок або той самий, або предки дуже близькі за часом, в межах декількох поколінь.

Слід зазначити, що 4500 років до загального предка аріїв в Анатолії добре узгоджується з часом появи хетів в Малій Азії в останній чверті III тисячоліття до н.е., оскільки є дані, що хети піднімали повстання проти Нарамсіна (2236-2200 років до н.е., тобто 4244-4208 років до нашого часу).

Гаплотипи роду R1a1 на Аравійському півострові (країни Оманської затоки – Катар, Об’єднані Арабські Емірати). І ще – на Кріті.

Назви цих країн звучать незвично щодо роду R1a1, але наші предки, або нащадки наших предків і там побували в стародавні часи, і сучасні власники R1a1 в тих краях несуть їхні Y-хромосоми.

Вік загального предка на Аравійському півострові, визначений за гаплотипом - 4000 років. Ця дата добре узгоджується з 4400-4500 роками до загального предка у Вірменії і Анатолії, якщо прийняти за розумний варіант напрямок потоку аріїв з Середньо-Руської рівнини через гори Кавказу і далі на південь, до Аравії. Інакше кажучи, міграційна хвиля йшла з Європи, зберегла час спільного предка на Кавказі і в Малій Азії, і вже на вильоті дійшла до Аравії, зсунувши час спільного предка на 400-500 років.

Так що не в Аравії і не в Малій Азії прабатьківщина аріїв, праслов’ян, «індоєвропейців». Європа це, Балкани.

У принципі, гаплотипи роду R1a1 могли бути занесені в Аравію невільниками, доставленими в ті краї чотири тисячі років тому. Але відповісти на це питання належить вже історикам.

У літературі опублікована серія гаплотипів з острова Кріт. Вони були зібрані у жителів плато Ласіті, на якому за легендами рятувалися їх предки під час виверження і вибуху вулкана Санторін 3600 років тому, і решта гаплотипів були зібрані на прилеглій території префектури Геракліон. Розрахунок часу життя загального предка на Кріті проводився нами кількома різними способами, але результат один - 4400 років тому. Поважні 800 років до вибуху вулкана Санторін.

Ця величина відповідає середньому часу європейського розселення роду R1a1.

Підіб’ємо підсумок першої частини нашого розслідування. ДНК наших сучасників показують, що найдавніші корені аріїв, роду R1a1, давністю 12 тисяч років, перебувають на Балканах - в Сербії, Косово, Боснії, Македонії. Через 6 тисяч років цей рід розшириться на північний схід, на Північні Карпати, утворивши праслов’янську, Трипільську культуру і поклавши початок великого переселення народів у четвертому-третьому тисячолітті до нашої ери. Як частина цього переселення, викликаного, мабуть, розвитком сільського господарства та переходом до його екстенсивних форм, рід R1a1 просунувся 5500-4500 років тому на захід, до Атлантики і Британських островів, і 4000-4200 тому на північ, до Скандинавії. Цей же рід прийшов на ближній північ і схід - на землі сучасних Польщі, Чехії, Словаччини, України, Білорусії, Росії, із загальним праслов’янським предком, які жили 4500 років тому. Цей же предок дав потомство, що живе в даний час по всій Європі, від Ісландії до Греції та Кіпру, і поширилося до півдня Аравійського півострова і Оманської затоки. Нащадки того ж предка, з тим же гаплотипом в їх ДНК, пройшли до південного Уралу, побудували там городища 4000-3800 років тому, одне з них (відкрите в кінці 1980-х років) здобуло популярність як Аркаім, і під іменем аріїв пішли в Індію та Іран, принісши туди 3500 років назад свої праслов’янські гаплотипи. Це - єдина, але значуща зв’язка, що дозволяє назвати весь рід R1a1 родом аріїв. Ця ж зв’язка призводить до тотожності «індоєвропейців», аріїв, і роду R1a1 в рамках ДНК-генеалогії. Вона ж, ця зв’язка, поміщає прабатьківщину «індоєвропейців», аріїв, праслов’ян на Балкани. Ця ж зв’язка приводить у відповідність місце балканської прабатьківщини, потік міграції аріїв-праслов’ян, динамічний ланцюг археологічних культур і відповідний потік індоєвропейських мов, і показує місце і час появи частки «індо» в терміні «індоєвропейці». Нарешті, вона ж, ця зв’язка, переконливо показує, що не праслов’яни розмовляли «індоіранськими» мовами, а навпаки, нащадки праслов’ян принесли свої арійські мови в Індію та Іран, причому часи появи цих мов в Індії та Ірані, встановлені лінгвістами, повністю узгоджуються з часом приходу туди нащадків праслов’ян, часом, записаним у вигляді мутацій в ДНК наших сучасників роду R1a1.

Але як рід R1a1 потрапив на Балкани, і звідки? З прабатьківщиною «індоєвропейців», якими виявилися арії, вони ж праслов’яни, ми розібралися. А де прабатьківщина «протоіндоєвропейців»? Коли і де зародилися ностратичні мови? Якою нині уявляється картина потоків, міграцій «протоіндоєвропейців», що призвели до появи аріїв, праслов’ян на їх історичній прабатьківщині?

 

«ПРАБАТЬКІВЩИНА» АРІЇВ, ПРАСЛОВ’ЯН, «ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ»,
І КАРТИНА МІГРАЦІЙНИХ ПОТОКІВ З ПРАБАТЬКІВЩИНИ

Для початку зауважимо, що концепція «прабатьківщини» - поняття плаваюче. Воно залежить від змісту, яке в це поняття вкладається. По відношенню до всього людства, як об’єднання «людини розумної», прабатьківщина знаходиться в Африці. Але навряд чи є сенс говорити про Африку як прабатьківщину слов’ян, або аріїв, або «індоєвропейців». Я тут (і скрізь в розповіді) приймаю поняття «арії» і «індоєвропейці» як синоніми по відношенню до праслав’ян, і взагалі пишу цей застарілий термін «індоєвропейці» лише тому, що багато хто до нього звик. Синоніми - тому що саме арії зв’язали поняття європейців і «індо».

Однак поняття «індоєвропейці» або навіть «протоіндоєвропейці» вживається і в загальному сенсі, як предки людей, чиї нащадки утворили рід аріїв, нащадки яких згодом прийшли в Індію та Іран, що і зробило можливим саму концепцію «індоєвропейських мов».

Тому «прабатьківщина» по відношенню до слов’ян, аріїв і індоєвропейців - це та територія, де почали формуватися стійкі ДНК-генеалогічні зв’язки з сучасними слов’янами, зв’язки, які можуть бути виявлені, ідентифіковані, і віднесені саме до слов’ян, як нащадків аріїв, «індоєвропейців» і «протоіндоєвропейців», і початково тих, хто вийшов з Африки приблизно 60 тисяч років тому, і дали початок сучасному людству - і «індоєвропейцям», і семітам, і угро-фінам, і тюркам. І взагалі, всім 18 сучасним гаплогруп, вони ж основні роди сучасного людства з точки зору ДНК-генеалогії.

Коли і як це відбувалося? Давайте розглянемо весь шлях, починаючи з виходу з Африки, і розташуємо «протоіндоєвропейців», «індоєвропейців», аріїв і праслов’ян в єдині рамки, в єдину систему.

Маршрут, етап перший, перші 20 тисяч років. Африка - Передня Азія. Початок - 60 тисяч років тому, перевал - 40 тисяч років тому

Наші, слов’янські предки є далекими нащадками «хромосомного Адама», який жив у північно-східній Африці (див. вище таблицю). Хромосомним Адамом його називають тому, що приблизно 80-100 тисяч років тому він пройшов «пляшкове горло» людської популяції, і тільки його пряме потомство вижило і розрослося. Потомства інших людей того часу, або які жили раніше, в нас, сучасних людей Землі, не виявлено. Поки, принаймні.

60 тисяч років назад, коли на Землі за приблизними оцінками жило 10 тисяч чоловік, наш прямий древній предок рушив на північ, і переправився через Червоне море - в його найбільш вузькій частині у Аденської затоки - на Аравійський півострів. Він і став прабатьком всіх людей, що живуть нині за межами Африки, крім власне африканців. Що змусило його піти? Мабуть, посухи, що часто повторювалися, про які знає сучасна палеокліматологія. Звичайно, «предок» тут - ім’я збірне. Тим не менш, визначено, що він мав перший неафриканським загальний ДНК-маркер М168, що відповідає давній зведеної гаплогрупі С-R. Ця гаплогрупа нині об’єднує всіх нащадків предка, у якого в певному місці ДНК приблизно 60 тисяч років тому відбулася мутація цитозину на тимін (Cà T). Так і залишилася у всіх, хто нині входять в гаплогрупи від С до Т. А у чорношкірих африканців залишилися найперші гаплогрупи А і В, які не є нашими спадковими. Вони залишилися в Африці.

Переправа з Африки зайняла для наших предків кілька тисяч років. Вже на Аравійському півострові, за Червоним морем, наступна мутація змінила загальний маркер предка на М89, привівши до зведеної гаплогрупи FR. Сталося це приблизно 50 тисяч років тому. Даний маркер є нині приблизно у 90% всіх неафриканців. У решти - гаплогрупи С (монголоїдна), D (східно-азіатська) та Е (північноафриканська). Багато чоловіків з цим маркером M89 осіли на півдні Аравійського півострова, але наш, праслов’янський предок пішов далі на північний схід, і на час затримався на території сучасного Іраку, в Месопотамії, і трохи вище, аж до Каспію і південно-кавказьких кордонів з майбутнім Радянським Союзом.

Так ось, саме туди, в район озер Ван і Урмія, 100-150 км на південь від кордону колишнього СРСР, велика школа лінгвістів і розміщує «прабатьківщину індоєвропейців». Але було це приблизно 40 тисяч років тому, і лінгвісти, схоже, про такий тимчасовий термін і не підозрюють. Немає в них таких даних. У всякому випадку в праці, яка вже стала класичною, - «Індоєвропейська мова та індоєвропейці» (1984) автори Т.В. Гамкрелідзе та В. В. Іванов, визначають часи розпаду прамови як «не пізніше IV тисячоліття до нашої ери, а можливо і значно раніше». Лінгвісти-глотохронологи розміщують цей мовний розпад у період 8-11 тисяч років назад, а найбільш сміливі припущення опускають цей період до 23 тисяч років назад. Насправді - приблизно 40 тисяч років тому. Про це теж говорять записи в наших ДНК.

Маршрут, етап другий, наступні 15 тисяч років. Передня Азія - Південний Сибір. Початок - 40 тис років тому, перевал - 25 тисяч років тому

З Месопотамії і Південного Прикаспію потік розділився. Майбутні євреї та араби надовго затрималися на Близькому Сході, а багато хто там осів і назавжди (гаплогрупа J, південна частина Месопотамії), частина продовжила йти на північ, на Кавказ (гаплогрупа G), а частина (гаплогрупи I і J2), пройшовши Малу Азію, через Босфор і Дарданелли, які тоді були сухими, пішли на Балкани, в Грецію, до Європи. Серед тих, хто пішов на Балкани - багато майбутніх балканських слов’ян гаплогрупи I2 - її мають від 30% до 40% болгар, боснійців, словенців, сербів. Вони за походженням - не арії і не «індоєвропейці», хоча за мовою - «індоєвропейці».

Ось таку плутанину заклали ті, хто від розумного, хоча і застарілого поняття «індоєвропейська група мов» перейшли до абсолютно нерозумного терміну «індоєвропейці».

Наш же прямий предок повернув праворуч, на схід, перетнув Іранське нагір’я і Афганістан, залишаючи північніше пустелю Каракуми і потім південніше Гіндукушській хребет, і уперся в гори Паміру, в Памірський вузол, де сходяться гори Гіндукушу, Тянь-Шаню і Гімалаїв. Далі прямо, на схід, йти було нікуди. До цього часу ДНК нашого прямого предка мутувала ще раз, і він став носієм маркера М9, маркера так званого євразійського клану, зведеної гаплогрупи KR. Це сталося 35 тисяч років тому. На Землі в той час було, ймовірно, не більше ста тисяч чоловік.

Отже, перед непрохідними горами виходів було всього два - або вгору, до Середньої Азії, або вниз, в нинішні Пакистан та Індію, з півдня. І знову потік розділився - одні пішли в обхід гір на південь, і стали східно-азіатами, австралоазіатами, дравідами, а наш прямий предок пішов на північ, у євроазійські степи, на південь Сибіру. Всі вони тоді жили полюванням. У підсумку, більшість сучасних жителів Європи відбулися від нашого прямого предка, що рушив до Сибіру. Строго кажучи, він був тоді далеко не тільки праслов’янським предком, і предком не тільки майбутнього роду R1a1, а й цілої серії родів, що розділилися в майбутньому. Які, до речі, за мовою теж далеко не всі будуть «індоєвропейськими», але стануть і угро-фінськими, і тюркськими.

Ось до чого призводить історія з географією. Не «індоєвропейські» мови зародилися в Передній Азії, а майбутній комплекс євразійських мов, серед яких «індоєвропейська», вона ж арійський, - лише одна частина, хоч і помітна.

На цьому шляху, що зайняв кілька тисячоліть, у нашого євразійського предка трапилася чергова мутація, М45, перетворення гуаніну аденін (Gà A). Це сталося в Середній Азії, 30 тисяч років тому. Зведена гаплогрупа скоротилася до PR. За нею - наступна мутація, М207, вже на півдні Сибіру, 25 тисяч років тому. Це визначило нашого предка до гаплогрупи R.

Маршрут, етап третій, наступні 13 тисяч років. Південний Сибір-Балкани, Динарські Альпи, Адріатика. Початок - 25 тис років тому, перевал - 12 тисяч років тому

Цей етап - надзвичайно важливий для майбутніх європейців взагалі, і аріїв зокрема. У ході його відбувся поділ родів на західно-і східно-європейські, на роди арійський і кельтський. Сталося виділення роду майбутніх слов’ян.

А було так, що все ще в Азії, по дорозі на захід. 18 тисяч років тому відбулася мутація М173, що дало гаплогрупу R1, і слідом за нею мутація Р25, що дало майбутній західноєвропейський варіант R1b. Це сталося 16 тисяч років тому. Частина носіїв R1b залишилися в Азії, і продовжують нести цю гаплогрупи і нині. Решта пішли на Кавказ і до Східної Європи, і набагато пізніше в Західну Європу. Типові їх представники - кельти, які з’явилися в Західній Європі 3500-4500 років тому. До речі, кельти - ім’я збірне і вперше застосоване у його сучасному значенні не так давно, на початку 18-го століття, Едвардом Лайдом, директором Ашмолеанского музею в Оксфорді. Подорожуючи у справах музею, він звернув увагу на подібність мов уельсців, корнішів, бретонців, ірландців, шотландських галлів, і стародавніх галльських мов. Він і об’єднав ці мови під загальним, вигаданим ним ім’ям кельтських мов. Хоча саме ім’я кельти згадував ще Юлій Цезар у книзі «Записки про галльську війну», як синонім галлів.

Але повернемося до групи R1b. Нашого, слов’янського предка в тій групі не було - ні з тими, хто залишився в Азії, ні з тими, хто пішов на Кавказ або в Західну Європу. Наш слов’янський предок відокремився від них раніше, проніс гаплогрупи R1 в Східну Європу і, заробивши останню (до теперішнього часу) мутацію М17/М198, оселився 12 тисяч років тому на Балканах, в Дінарських Альпах і аж до Адріатичного узбережжя (або, як версія, що заслуговує на окреме дослідження, залишилися і осіли на берегах прісного озера, яким було на той час майбутнє Чорне море – прим. «Аратти»). Ці дві мутації залишилися у всіх, хто утворює рід аріїв. Інакше кажучи, гаплогрупа R1a1.

Слов’ян як таких, як «культурно-історичного товариства», тоді, 12 тисяч років тому, звичайно, не було, але ми прямі нащадки тих, хто прийшли на Балкани в ті часи.

Назвати їх «індоєвропейцями», строго кажучи, теж не можна, тому що ніякої Індії тоді в їх історії не було. Мова, якою вони розмовляли, була арійською, просто за визначенням. Її за бажанням можна назвати «протоіндоєвропейською», приймаючи той факт, що через сім тисяч років нащадки цих аріїв, які тоді будуть дійсно називати себе аріями, прийдуть в Індію та Іран, принесуть свою арійський мову, нею заговорять Північна Індія і Східний Іран. А оскільки на той час арії вже тисячу - півтори тисячі років як поширилися всією Європою, як Західною, так і Східною, то не дивно, що від Індії до Атлантики три - три з половиною тисячі років назад стали розмовляти подібними говірками. Арійськими.

І тим більше дивно, що британські лінгвісти, що прибули до Індії через три тисячі років після описаних подій, виявили цей факт. І назвали цю групу мов індоєвропейською. Це за тих часів, 200 років тому, було розумно.

Але зараз вже застаріло. Називати-то можна, але треба пам’ятати, що було тому причиною. А от називати людей, що розмовляють цими мовами, «індоєвропейцями» - це курйоз.

Маршрут, етап четвертий, наступні 6 тисяч років. Балкани - Центральна Європа, Атлантика, Скандинавія, Карпати, майбутні Україна, Білорусія, Росія. Початок - 10 тис років тому, перевал - 4 тисяч років тому

Як показали дані ДНК-генеалогії, які я фактично змалював з наших ДНК і привів вище, приблизно через 6 тисяч років після розселення аріїв, членів роду R1a1, в Динарських Альпах, Боснії, Сербії, Косово почалось їхнє активне пересування на захід, північ, північний схід. Перший з виявлених напрямків - Північні Карпати, Буковина. Гаплотипи арійських, слов’янських предків роду R1a1 йдуть там в глибину на 6000 років назад. Це - знаменита й загадкова Трипільська культура. Оскільки кельтська група R1b долучилася до них лише через тисячу років, приблизно 4700-5300 років назад, то Трипільська культура 6000 років назад - це праслов’яни. І нікуди вони звідти всі повністю не йшли, як вважають історики, їх нащадки там же, у Чернівцях і в навколо, живуть і понині. Як і нащадки групи R1b. Багатьох, правда, заслали в табори у 1940-х роках, багато емігрувало, наприклад, до Канади. Їх, гаплотипи буковинських емігрантів, я і вивчав.

Інший напрямок потоку міграції - на захід, до Атлантики. Предки аріїв-ірландців виявляються ще 5200 років тому, британців - 4800 років тому. Мабуть, це вони, арії, звели загадковий Стоунхендж, який, як було нещодавно встановлено, являє собою монументальний цвинтар, де на 7-метрових кам’яних колонах, деякі до 8-9 метрів і вагою до 40 тонн, покояться 4-6 - метрові кам’яні паралелепіпеди товщиною понад метр і вагою 15-16 тонн кожен. Ці монументи споруджувалися протягом майже тисячоліття, і радіовуглецеве датування по різним похованням дало терміни зведення від 4500 до 3600 років назад. Це сходиться з часом прибуття аріїв на британські острови. Кельтський рід R1b прибув на острови, і взагалі в Європу на п’ятсот - тисячу років пізніше.

Більш холодну, гірську Шотландію арії стали заселяти тільки через п’ятсот років після Британії, 4300 років назад.

Одночасно арії з Балкан рушили на північ. Перша на шляху - Угорщина, предки R1a1 з’явилися там приблизно 5000 років тому, тобто приблизно в той же час, що і на британських островах. Потім, 4800 років назад, арійський предок з’явився в Німеччині, 4300 років назад - в Норвегії, 4250 років назад - в Швеції. Це вже значно пізніше початку просування аріїв на схід. Чехія, Словаччина, Польща - це 4600-4200 років назад; загалом, всі подібні терміни - середина III-го тисячоліття до нашої ери.

У ті ж часи арії стали пересуватися по південній дузі, з Балкан через протоки Босфор і Дарданелли і через Малу Азію на схід. Можливо, ще в обхід Чорного моря з північної сторони, і потім через Кавказькі гори - в Анатолію і далі на південь, до Середземного моря. Гілка нащадків R1a1 живе зараз у Лівані, з початком гілки 4400 років назад. Їх спадковий гаплотип точно такий же, як у російських та українських слов’ян, у вірмен групи R1a1, і лише на малу частку (долю однієї мутації) відрізняється від древніх аріїв Анатолії, які жили там 4500 років тому. Усе сходиться.

На схід арії рушили спочатку через північні Карпати - 6000 років назад, заснувавши Трипільську культуру, як уже зазначалося, і потім пішли далі, через території нинішніх України, Білорусі, Росії, смугою захоплюючи Прибалтику. Це - знову ж середина III-го тисячоліття до нашої ери, загальний предок слов’ян Росії та Україні жив 4500 років назад. У балтів предок не може бути старше, для цього достатньо подивитися на карту. І дійсно, Литва разом з рештою Європи показує загального предка роду R1a1, ті ж 4500 років назад. Інакше кажучи, Литва і Латвія могли бути заселені аріями або одночасно з Україною і Росією (і Польщею, що в той же самий час), або пізніше. Те ж і про близькість слов’яно-балтських мов - або це початково одна й та сама арійська мова, або Литва отримала варіант цієї мови вже від праслов’ян. Зворотного просто не могло бути, географія не дозволяє.

Навпаки, потік активно просунувся в інший бік, у південні степи Україні та Росії, заснувавши по ходу руху, між Дніпром і Урал-річкою, і далі на схід, багато археологічних культур. Це відбулося в наступні тисячу років, між 4500 і 3500 років назад. Просуваючись від Причорномор’я до Прикаспію, наші предки заснували Курганну культуру, і потім - Адронівську, вийшовши в північний Казахстан і південний Урал, і далі в азіатські простори. У результаті, декілька середньоазіатських народів у значній мірі відносяться до роду R1a1, арійського роду. Значна частка таджиків (64%), киргизів (63%), узбеків (32%), уйгурів (22%), Хакасія (єнісейських киргизів, вони ж за деякими даними усуне, гегуні і дінлін), алтайських народів (50%), і далі кілька народів з переходом до Китаю. Невелика народність Ішкашим в памірських горах - на дві третини R1a1. З цього ясні причини, чому здавалося б такі різні народи, як таджики, киргизи, росіяни мають - за Y-хромосомою - одне і те ж походження. Всі вони, той, хто є носієм гаплогрупи R1a1 – з роду аріїв. І зрозуміло, що лежить в основі сенсацій, що час від часу з’являються, типу тієї, що китайці - предки російських слов’ян, тому що у чергового китайця знайшли гаплогрупу R1a1.

У Середній Азії арії, просуваючись південною частиною маршруту, затрималися на 500-800 років. Ці місця були потім описані в деталях у Зенд-Авесті, стародавній книзі аріїв, написаної вже в Ірані, куди арії перемістилися в 2-му тисячолітті до нашої ери. Можливо, це переселення було більш раннім, ніж аріїв з південного Уралу, з Аркаіма і «країни міст», і сталося на початку 2-го тисячоліття до н.е., приблизно 3900-3800 років тому. Можливо, і в той же час, як і південноуральські арії, 3600-3500 років назад. Поки гаплотипи іранських R1a1 малодоступні, але в найближчому майбутньому це питання буде вирішене.

У ті часи, між 6 і 4 тисячами років тому, було велике переселення народів. Це було не те відоме Велике Переселення IV-VII століть нашої ери, при якому відбувалися великі етнічні переміщення в Європі, і які призвели до розпаду Римської імперії чи стали його результатом. Це було значно більш глобальне Велике Переселення, пов’язане з поширенням нових технологій, сільського господарства, кінного транспорту, і в підсумку призвело до створення сім’ї індоєвропейських мов. Рід R1a1, арії, праслов’яни, грали в цьому переселенні й у його результатах вирішальну роль.

Але повернемося до південного Уралу, і зупинимося докладніше. Там - дуже загадкові сторінки історії.

Маршрут, етап п’ятий, подальша тисяча років. Південний Урал - Індія, Іран. Початок - 4 тис років тому, перевал - 3 тис років тому

Отже, ранній бронзовий вік. Арії прибувають на південний Урал. 3800 років тому вони будують городища Сінташта, Аркаім (назви сучасні), і цілу «країну міст». Про ці городища і похоронні кургани в їх околицях, про архітектуру і заняття їх жителів багато написано, не будемо повторюватися. Зазначимо тільки, що на черепках посуду в Аркаімі знайдені знаки свастики - традиційного «сонячного знаку» аріїв. Ще в Андронівському регіоні знайдені поховання, останки яких показали гаплогрупи R1a1, - рід аріїв, праслов’ян. Гаплотипи з поховань теж слов’янські. У тому сенсі, що у слов’ян, і тих, з поховань, був один загальний предок, роду R1a1.

Основна загадка в тому, що Аркаім проіснував всього двісті років. Приблизно на рубежі XVI-XVII-го століть до нашої ери, 3600 років тому, жителі його залишають, забравши майно і знаряддя праці з собою і залишивши небагато предметів, на порядок менше, ніж зазвичай знаходять археологи, і йдуть невідомо куди. Кінець історії.

Насправді, відомо куди. Про це незаперечно свідчить ДНК-генеалогія.



Північна Індія (Кашмір)

Північ Індії - суцільні гаплогрупи R1a1. У цілому, 16% жителів Індії - носії гаплогрупи R1a1. Це - сто мільйонів чоловіків. Половина вищих каст Індії - носії гаплогрупи R1a1. Спадкова гаплогрупа індусів - та ж сама, як у східних слов’ян. Вік предка цієї гаплогрупи в Індії - 3650 років, в Росії-Україні - 4500 років. Арії покинули Аркаім приблизно 3600 років тому.
 
Північноіндійські типажі

Досить?

Добре, ось ще. Арії були моногаплогрупними, тільки R1a1. Тому в Індію ними і була принесена тільки R1a1. У власне Індії - маса інших гаплогруп, що за межами Індії майже не зустрічаються. Вище було описано, як 35 тисяч років тому у гір Паміру, Тянь-Шаню, Гіндукушу міграційний потік розділився, і ті, що прийшли до Індії з півдня, пішли своїм шляхом. Так ось, на цьому шляху і далі в Індії вони були ізольовані, і створили чимало своїх, суто індійських гаплогруп. Серед них H, L, R2. Якщо б це індійці принесли свої R1a1 за межі Індії, не кажучи про Європу, R1a1 неодмінно супроводжувалися б цими суто індійськими, місцевими, локальними гаплогрупами. А їх немає ні в Росії в цілому, ні в Східній Європі, ні в Західній Європі, окрім хіба що у циган. Ясно, що це гаплогрупа R1a1 прийшла до Індії, а не вийшла звідти. До речі, при просуванні на південь Індії вік гаплогрупи R1a1 падає. У південноіндійського племені Ченчі предок R1a1 жив 2900 років тому. Через 600 років після приходу аріїв в Індію.

Тут треба згадати, що Індія від Південного Уралу - це прямий найкоротший перехід на південь. Кашмір - практично під Південним Уралом, треба тільки перетнути Киргизію і Таджикистан. Переходи є, тільки на висоті кілометра-двох. Там уздовж переходів до цих пір стоять руїни древніх фортець, залишки відгалужень Великого Шовкового шляху, який був створений там через півтори тисячі років після арійського походу до Індії. Доречі, на одному з цих переходів і знаходяться поселення маленької народності Ішкашім, чоловіче населення якої - на дві третини R1a1. Наводить на роздуми.

Отже, арії з Аркаіма пішли в Індію приблизно 3600 років назад, залишивши городище. Навіщо вони це зробили? Яка в цьому була потреба?

Відповідь на це стає зрозумілою, якщо подивитися на історію глобальних катастроф. 3600 років тому відбулася одна з найбільших в історії людства виверження вулкана Санторін, він же Тера, в Егейському морі. Цей вибух стер з лиця землі мінойську цивілізацію на о. Кріт. Вулканічний вибух викинув в атмосферу 60 кубічних кілометрів (!) попелу, що призвело до різкого і тривалого зниження температури по всій Землі. Свідчення цьому - кільця дерев у Європі та Північній Америці. Це - у чотири рази більше попелу, ніж при жахливому вибуху вулкана Кракатау в 1883 році.

Протягом довгого часу Сонця практично не було видно. Цей вибух супроводжувався сильними тектонічними переміщеннями, які помітно відчувалися по всій планеті.

Максимально точна датування виверження, визначена радіовуглецевим методом, дала термін 3615 ± 15 років назад, по кільцях дерев - 3628-3629 років назад, за кернами льоду - 3644 ± 20 років назад. Якщо все це усереднити, виходить 3630 років назад.

Це, швидше за все, і є той час, коли арії покинули Аркаім.

Стає ясно, чому арії в індійських ведах приділили стільки уваги холодам, відсутності сходів Сонця і довгим ночами. Саме це ввело в оману індійського вченого Тілака на початку минулого століття, хто прийняв ці описи аріїв за нібито умови життя в Арктиці. Звідси і відбулася відома, але помилкова «арктична» теорія появи як аріїв, так і всього людства.

Аріям, що приділяли стільки уваги розміреному життю, заданому вищими силами, стільки уваги ритуалам, що видно з їх системи поховань, стало некомфортно. Цей надзвичайний дискомфорт вони відобразили в «Махабхараті» у настільки властивої аріям оповідній, алегоричній формі. Арії взагалі не залишали історичних документів, вони складали гімни, в яких в алегоричній формі відображали реалії життя.

Отже, ось що відчували арії (книга шістнадцята «Махабхарати», вид. Наука, 2005):

«З настанням тридцять шостого року (правління) ... стали помічати недобрі ознаки. Подули різкі ураганні вітри, обрушуючи камені замість дощу, і птахи стали кружляти зліва направо. У зворотному напрямку повернули великі річки, імлою заволокло сторони світу, з неба на землю падали метеори, розсипаючи дощем розжарене вугілля. Сонячний диск затягнуло пеленою, і на сході не було видно його променів крізь хмари. І у Місяця, і в Сонця з’явився зловісний триколірний ореол з різкими чорними краями, що відливали червоним, ніби зола. Ці та багато інших знамень з’являлися щодня, віщуючи біду і вселяючи тривогу в серце.

... Між тим навколо будинків ... постійно кружляв (бог смерті), причому навіть біля тих, які кріпилися ... Кожен день налітали страшні урагани на погибель ..., змушуючи здійматися від жаху волоски на тілі. На вулицях ... з’явилися величезної величини пацюки, в будинках тривожно кричали птахи, і цей крик не змовкав ні вдень, ні навіть вночі. Журавлі наслідували угуканню сов, а кози - виттю шакалів! Білі червононогі птиці, посланці Часу, бродили замість голубів в будинках. У корів народжувалися віслюки, у мулів - верблюденята, у собак - кошенята, а у мангустів - щурята ... дружини обманювали чоловіків, а чоловіки - дружин. Палаюче світило, рясне сяйвом, рухалося по колу зліва направо, випускаючи по черзі то сині, то криваво-червоні промені.

... Щойно подавали приготовлену на кухні з великим старанням найчистішу їжу, як у ній заводилися хробаки ... чувся тупіт бігунів, але нікого не було видно. Всі спостерігали, як планети знову і знову зіштовхуються одна з одною, налітаючи на сузір’я, і людям ніяк було не відшукати своє власне, під знаком якого вони народилися ....

... Васудева наказав городянам відправитися в паломництво по святих місцях .... За велінням Кешави слуги проголосили: «належить вам, бики-мужі, зробити похід до океану».


Тут немає можливості цитувати далі, до того ж далі - суцільні алегорії, включаючи і наступну книгу «Махабхарати», книгу сімнадцяту, з характерною назвою «Книга про великий вихід». Тут звернемо увагу на цікаве спостереження - «чувся тупіт бігунів, але нікого не було видно». Ну як ще краще описати підземні, тектонічні зрушення?

Такі причини та історія переходу аріїв до Індії. На думку деяких фахівців, уже з Індії частина аріїв попрямувала на захід, в Східний Іран, і тому саме східно-іранські мови більш близькі до «індоєвропейських». Але швидше за все, основна частина аріїв перемістилася до Ірану безпосередньо з Середньої Азії, де вони жили не менше 500 років, і вирушили до Східного Іран на початку 2-го тисячоліття до нашої ери, 3900-3800 років назад. Це повністю вкладається в концепцію арійських мов, такою як вона обговорюється в даному дослідженні. Укладається і те, що основна частка арійської гаплогрупи R1a1 в Ірані знаходиться в Східному Ірані, і становить приблизно 20% від населення Ірану, яке в переважній більшості має близькосхідну гаплогрупу J2. На заході Ірану частка арійської гаплогрупи R1a1 взагалі мінімальна, і становить лише 3%. Так що всі розмови про «іраномовних» давніх слов’ян позбавлені будь-яких підстав. Не було значного прямого зв’язку древніх слов’ян із західним Іраном. Тільки зі східним, і з Індією. Тому й західно-іранські мови такі молоді, середина першого тисячоліття до нашої ери.

Ось так ДНК-генеалогія розставляє по місцях і поєднує в єдину систему розрізнені і конфліктуючі обривки відомостей історії, антропології, лінгвістики, які, здавалося б, і складали систему.

 

ВИСНОВОК

 
Три положення могли б скласти висновок цього дослідження.

Перше - що ДНК-генеалогія починає служити науці. Те, що ще кілька років тому здавалося певною розвагою, виявилося, дає історії, антропології, археології, лінгвістики можливість перевірити концепцію, розглянути дані під принципово іншим кутом, зв’язати воєдино здавалося б розрізнені частини загальної картини наших знань про навколишній світ.

Друге - це дослідження дозволило вирішити цілий перелік загадок, які залишалися загадками десятки, а часом і сотні років. І це зовсім не тому, що автор такий освічений, а тому, що до його та наших послуг опинився новий інструмент, ДНК-генеалогія. Виявилося можливим стежити за пересуваннями народів не за допомогою лопати і пензлика археолога, і не роблячи обміри черепа, і не хитромудро розплітаючи співзвуччя і значення слів в живих і мертвих мовах, а просто простежуючи за мітками в наших ДНК. Вони, ці мітки, не можуть «асимілюватися», або «поглинутися» іншими мовами, культурами, або народами, як це відбувається тисячоліттями в рамках понять історії, лінгвістики, антропології. Гаплотипи і гаплогрупи не асимілюються. Їх можна тільки фізично винищити, але таке для всього народу буває не часто. Гаплогрупи і гаплотипи вперто пробиваються через будь-які асиміляції, через тисячоліття, і не тільки пробиваються, даючи нам знак про своє існування, але і дозволяють розрахувати час, коли жили їхні предки.

І третє, що автор хотів би особливо підкреслити, що він зовсім не принижує значення археології, лінгвістики, антропології, і не намагається їх замінити. Автор стоїть на плечах гігантів у цих та інших галузях знання. Фахівцями в зазначених наукових дисциплінах проведена абсолютно колосальна робота, без якої висновки цього дослідження повисли б у повітрі. Їх було б ні до чого застосовувати. Головна мета автора - продемонструвати можливості методів ДНК-генеалогії фахівцям з інших напрямках історії людства.

У цій статті можна було б присвятити значну частину інтерпретації даних, отриманих мною за допомогою ДНК-генеалогії, а саме інтерпретації в рамках історії, лінгвістики, антропології, етногеографії. Наприклад, відзначити, що дані радіовуглецевого аналізу давніх стоянок у Європі часто (або звичайно) вказують на часи 5800-6000 років назад, як наприклад 5820 ± 130 років назад в Польщі, 5840 ± 70 років назад в північно-західній Англії, 5845 ± 100 років назад в північно-західній Ірландії за одними даними і 5500 років назад в Шотландії з іншими даними, і зіставляти з даними за часами життя загального предка роду R1a1, наприклад, в Ірландії 5200 ± 200 років назад (див. вище). Але тоді треба пускатися в довгі обговорення калібрування даних радіовуглецевого аналізу, погрішності методів ДНК-генеалогії, і про те, що стоянки - це одне, а ті предки, що вижили, і нащадки яких живуть у наш час - це дещо інше. Ці дати теоретично можуть збігатися, і предки теоретично могли жити на стародавніх стоянках з самого початку їх, стоянок, існування, але більш імовірно, що виживали і давали живе потомство не найранніші мешканці стоянок. Але якщо все це обговорювати - це була б не та стаття, і завдання у неї були б іншими, і автор, швидше за все, був би інший. Ясно, що часи життя стародавніх предків роду R1a1 приблизно збігаються і з датуваннями відповідних археологічних культур на шляху їх, роду R1a1, міграцій, і з радіовуглецевим датуваннями стоянок, а якщо ці датування дещо ранніші, то це легко пояснити тим, що далеко не всі потенційні предки виживали.

Насправді дивно, що сучасні нащадки роду R1a1 (а про них зараз йде мова) ведуть свої непереривчасті ДНК-генеалогічні лінії з часів стародавніх неолітичних, і деколи навіть палеолітичних стоянок, і це можна безпосередньо бачити по записам у наших Y-хромосомах, гаплотипу, і по картині мутацій у них обчислювати часи цих стоянок і часи міграцій людських потоків.

Звичайно, є спокуса відзначити, або навіть підкреслити, що дати життя спільних предків по всій Європі, знайдені в цьому дослідженні за допомогою ДНК-генеалогії, доводяться в більшості своїй на 4200-4800 років назад, тобто на III тисячоліття до н.е. , і це разюче збігається з даними істориків. Як вони пишуть, саме в цей час «закінчилася індоєвропеїзація Центральної Європи землеробськими племенами індоєвропейців». Щоправда, не «індоєвропейців», а аріїв, гаплогрупи R1a1. Ті, хто пішли на схід, стали праслов’янами, хто на захід - стали ... загалом, немає у них своєї назви. Хто називає їх збірним ім’ям кельти, хто - баски. Частка R1a1 на Британських островах мінімальна, часто від нуля до 4%. На півночі Шотландії - до чверті. На півночі, в Скандинавії - близько 20%, і градієнтом на підвищення - на схід, аж до трьох чвертей у Росії, до двох третин в деяких регіонах середньої Азії.

Що змусило аріїв рушити на нові землі? Що викликало майже безперервний потік населення на нові території? Чесно кажучи, це теж не моє питання. Я б вважав за краще, щоб професійну інтерпретацію цих даних робили професійні історики, антропологи, лінгвісти. Вони відповідь знають краще за мене. Вони пишуть, що цей потік був викликаний, - і в свою чергу викликав сам, - новими господарськими і технічними досягненнями, зокрема, молочним господарством, новою технологією обробки земель, одомашнення коня, створенням колісного транспорту. Ще - зміною клімату, настанням «періоду певного зниження температури і змінного підвищення континентальності, настанням глобальної арідності клімату в III тисячолітті до н.е.». Це в свою чергу «призвело до зниження агрокліматичного потенціалу і не давало гарантованих урожаїв». Але це знову не моє питання, не моєї професії. І не ДНК-генеалогії.

Найголовніше, що у співдружності з даними лінгвістів, археологів, істориків у цьому дослідженні виявилося можливим встановити, де перебувала «прабатьківщина» як «Протоіндоєвропейці» (Передня Азія), так і аріїв, вони ж «індоєвропейці», вони ж праслов’яни (Балкани), тим самим примиривши, - щонайменше на перший погляд, - дві основні школи лінгвістів. Просто тимчасові рамки для цих «прабатьківщин» виявилися різні - для першої 40 тисяч років тому, для другої - 12 тисяч років тому.

Цей же підхід дозволив досить детально, за часом і місцем, простежити, як відбувалася міграція аріїв між 6000 і 4200 років назад на північні Карпати, в місця загадкової Трипільської культури, в Центральній Європі, на Британські острови, до Скандинавії, на слов’янські території нинішніх Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Литви, Німеччини, України, Росії, і далі по південних степах України і Росії на Південний Урал і далі в Індію та Іран, і на Близький Схід, до Лівану, і на Аравійський півострів, до Оманської затоки. Він дозволив цілком обґрунтовано припустити, що саме арії звели монументи Стоунхенджа. Що це арії звели городища на Південному Уралі, названі зараз Аркаімом, Сінташта, і «країною міст».

Цей метод дозволив встановити, що російські і українські слов’яни мають спільного предка, що жив 4500 років назад, що цей же слов’янський предок є і предком індусів того ж роду аріїв, які налічують зараз не менше ста мільйонів чоловік. Індійські нащадки продовжили рід нашого праслов’янина, який жив 3850 років назад, і продовжили цей рід незабаром після того, як арії покинули Аркаім і Південний Урал. І ми вже, мабуть, знаємо, чому і коли його покинули.

Цей метод дозволив переконливо показати, що не «індоєвропейські мови», а арійські, праслов’янські мови є первинними. «Індоєвропейські мови» - цей евфемізм виник у свій час від нерозуміння того, що ж пов’язує санскрит і його варіанти, з одного боку, і європейські мови, з іншого. Тепер це стало абсолютно ясно. Арійські мови - ось основа і європейських мов, і санскриту, і «індоєвропейських» іранських мов. На Дніпрі, Доні і Урал-річці жили не «іраномовні народи». Слов’яни там жили, праслов’яни, арії, і це була їхня мова. Це вони принесли свою мову в Індію, Іран, Афганістан.

Це - наші прямі предки. І ось тепер ми можемо сказати, що ми їх не забули.


Анатолій Олексійович Кльосов
(нар. 1946 р. в Калінінградській області Росії).

Протягом 12 років - професор біохімії Гарвардського університету
(Центр біохімії, біофізики та медицини Гарвардської медичної школи).
2008 р.
Переклад українською - «Аратта. Вікно в Україну». 


ЛІТЕРАТУРА

  1. Гамкрелидзе, Т.В. и Иванов, В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси, 1984, т. I, II.

  2. Клёсов, А.А.. Основные положения ДНК-генеалогии (хромосома Y), скорости мутаций, их калибровка и примеры расчетов. Вестник Росийской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, № 2, стр. 252-348.

  3. Клёсов, А.А. Се – Человек. Вестник Росийской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, № 2, стр. 237-251; Бостонский Альманах «Лебедь», № 477, 28 мая 2006 г.

  4. Клёсов, А.А. Хинди-Руси Бхай Бхай с точки зрения ДНК-генеалогии, или откуда есть пошли славяне. Бостонский Альманах «Лебедь», № 531, 10 июня 2007 г.

  5. Клёсов, А.А. Иосиф и его братья, или взрослые игры с молекулярной генеалогией. Бостонский Альманах «Лебедь», № 515, 25 февраля 2007 г.

  6. Клёсов, А.А. Происхождение евреев с точки зрения ДНК-генеалогии. Заметки по еврейской истории, №1 (92) – №7 (98), январь – июль 2008.

  7. Клёсов, А.А. Откуда появились славяне и «индоевропейцы» и где их прародина? Вестник Российской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, No. 3, Август 2008, стр. 400-477.

  8. Махабхарата. Заключительные книги XV-XVIII. Российская АН, Серия «Литературные памятники», Санкт-Петербург, «Наука», 2005.

  9. Сафронов, В.А. Индоевропейские прародины. Горький, 1989, 272 стр.

  10. Чайлд, Г. Арийцы. Основатели европейской цивилизации. Москва, Центрполиграф, 2005.

  11. 25-маркерные гаплотипы – база данных YSearch http://www.ysearch.org/haplosearch_start.asp?fail=2&uid=&haplo=R1a1®ion=&submit=Search

  12. Гаплотипы Буковины - http://www.familytreedna.com/public/HungarianBukovinaSurnames

  13. Atkinson, Q.D. and Gray, R.D. How old is the Indo-European language family? Illumination or more moths to the flame? In: Phylogenetic Methods and the Prehistory of Languages. Cambridge: The McDonald Institute for Archaelogical Research, 2006, pp. 91-109.

  14. Barac, L., Pericic, M., Klaric, I.M., Janicijevic, B., Parik, J., Rootsi, S. and Rudan, P. Y chromosome STRs in Croatians. Forensic Sci. Internat. 138, 127-133 (2003)

  15. Barac, L., Pericic, M., Klaric, I.M., Rootsi, S., Janicijevic, B., Kivisild, T., Parik, J., Rudan, I., Villems, R. and Rudan, P. Y chromosomal heritage of Croatian population and its island isolates. Europ. J. Human Genetics 11, 535-542 (2003)

  16. Bouakaze, C., Keyser, C., Amory, S. and Crubezy, E. First successful assay of Y-SNP typing by SNaPshot minisequencing on ancient DNA. Int. J. Legal Med. 121, 493-499 (2007)

  17. Cadenas, A.M., Zhivotovsky, L.A., Cavalli-Sforza, L.L., Underhill, P.A. and Herrera, R.J. Y-chromosome diversity characterizes the Gulf of Oman. Eur. J. Human Genetics, 18, 374-386 (2008)

  18. Chandler, J.F. Estimating per-locus mutation rates. J. Gen. Genealogy, 2, 27-33 (2006)

  19. Cinnioglu, C., King, R., Kivisild, T., Kalfoglu, E., Atasoy, S., Cavalleri, G., Lillie, A.S., Roseman, C.C., Lin, A.A., Prince, K., Oefner, P.J., Shen, P., Semino, O., Cavalli-Sforza, L.L. and Underhill, P,A. Excavating Y-chromosome haplotype strata in Anatolia. Hum. Genet. 114, 127-148 (2004)

  20. Сordaux, R., Aunger, R., Bentley, G., Nasidze, I., Sirajuddin, S.M. and Stoneking, M. Independent origins of Indian caste and tribal paternal lineages. Current Biology, 14, 231-235 (2004)

  21. Gkiasta, M., Russell, T., Shennan, S., and Steele, J. Neolithic transition in Europe: the radiocarbon record revisited. Antiquity 77, 45-62 (2003)

  22. Gray, R.D. and Atkinson, Q.D. Language-tree divergence times support the Anatolian theory of Indo-European origin. Nature, 426, 435-439 (2003)

  23. Innes, J., Blackford, J., and Rowley-Conwy, P. The start of the Mesolithic-neolithic transition in north-west Europe – the polynological contribution. Antiquity 77, No. 297 (2003)

  24. Johnson, А. Solving Stonehenge. The New Key to an Ancient Enigma. Thames & Hudson, 2008, pp. 288.

  25. Kivisild, T., Rootsi, S., Metspalu, M., Mastana, S., Kaldma, K., Parik, J., Metspalu, E., Adojaan, M., Tolk, H.-V., Stepanov, V., Golge, M., Usanga, E., Papiha, S.S., Cinnioglu, C., King, R., Cavalli-Sforza, L., Underhill, P.A. and Villems, R. The genetic heritage of the earliest settlers persists both in Indian tribal and caste populations. Am. J. Hum. Genet. 72, 313-332 (2003)

  26. Klyosov, A.A. Origin of the Jews via DNA Genealogy. Proceedings of the Russian Academy of DNA Genealogy, 1. 54-232 (2008)

  27. Martinez, L., Underhill, P.A., Zhivotovsly, L.A., Gayden, T., Moschonas, N.K., Chow, C.-E. T., Conti, S., Mamolini, E., Cavalli-Sforza, L.L. and Herrera, R.J. Paleolitic Y-haplogroup heritage predominates in a Cretan highland plateau. Eur. J. Human Genetics, 15, 485-493 (2007)

  28. Nasidze, I, Ling, E.Y.S., Quinque, D., Dipanloup, I., Cordaux, R., Rychkov, S., Naumova, O., Zhukova, O., Sarraf-Zadegan, N., Naderi, G.A., Asgary, S., Sardas, S., Farhud, D.D., Sarkisian, T., Asadov, C., Kerimov, A. and Stoneking, M. Mitochondrial DNA and Y-Chromosome variation in the Caucasus. Ann. Human Genetics, 68, 205-221 (2004).

  29. Pericic, M., Lauc, L.B., Klaric, A.M. et al. High-resolution phylogenetic analysis of southeastern Europe traces major episodes of paternal gene flow among Slavic populations. Mol. Biol. Evol. 22, 1964-1975 (2005)

  30. Qamar, R., Ayub, Q., Mohyuddin, A., Helgason, A., Mazhar, K., Mansoor, A., Zerjal, T., Tyler-Smith, C., and Mehdi, S.Q. Y-Cromosomal DNA variation in Pakistan. Am. J. Hum. Genet. 70, 1107-1124 (2002)

  31. Regueiro, M., Cadenas, A.M., Gayden, T., Underhill, P.A. and Herrera, R.J. Iran: tricontinental nexus for Y-chromosome driven migration. Human Heredity, 61, 132-143 (2006)

  32. Sahoo, S., Singh, A., Himabindu, G., Banerjee, J., Sitalaximi, T., Gaikwad, S., Trivedi, R., Endicott, P., Kivisild, T., Metspalu, M., Villems, R. and Kashyep, V.K. A prehistory of Indian Y chromosomes: evaluating demic diffusion scenarios. Proc. Natl. Acad. Sci. US, 103, 843-848 (2006)

  33. Sengupta, S., Zhivotovsky, L.A., King, R., Mehdi, S.Q., Edmonds, C.A., Chow, C.-E. T., Lin, A.A., Mitra, M., Sil, S.K., Ramesh, A., Rani, M.V.U., Thakur, C.M., Cavalli-Sforza, L.L., Majumder, P.P., and Underhill, P.A. Polarity and temporality of high-resolution Y-chromosome distributions in India identify both indigenous and exogenous expansions and reveal minor genetic influence of Central Asian Pastoralis. Amer. J. Human Genet. 78, 202-221 (2006)

  34. Weale, M.E., Yepiskoposyan, L., Jager, R.F., Hovhannisyan, N., Khudoyan, A., Burbage-Hall, O., Bradman, N. and Thomas, M. Armenian Y chromosome haplotypes reveal strong regional structure within a single ethno-national group. Hum. Genet. 109, 659-674 (2001)

  35. Wells, R.S., Yuldasheva, N., Ruzibakiev, R., Underhill, P.A. et al. The Eurasian heartland: a continental perspective on Y-chromosome diversity. Proc. Natl. Acad. Sci. US, 98, 10244-10249 (2001)

  36. Wiik, K. Where did European men come from? J. Genetic Genealogy, 4, 35-85 (2008)

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: