СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна ДНК-генеалогія Арійські гени єгипетських фараонів

Арійські гени єгипетських фараонів

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitled-3smallddasdaПослідовності основ ДНК у передаваній від батька до синів Y-хромосомі і в передаваній від матері до дітей мітохондріальної ДНК дозволяють визначити гаплотип кожної людини і тим самим зазирнути в її генетичний родовід, а схожі гаплотипи об'єднуються в гаплогрупи, котрі дозволяють визначити генетичну генеалогію народів. На сьогодні залишається чимало нерозв'язаних питань щодо правлячої династії Древнього Єгипту. Звідки прийшли фараони, хто вони за походженням та чому зникли? Офіційна наука вважає, що Єгипет разом з прилеглими територіями Африканського Рогу, Ефіопії, Нубії і Аравійського півострова - колиска людства. Так це чи ні, відповідь, як завжди, дає ДНК-генеалогія... 

Ми, більшість мешканців слов'янського світу, походимо від носіїв гаплогрупи R, яка, як вважають вчені, виникла 30-35 тисяч років тому і походить від гаплогрупи P (або P-M45). Нині найбільше різновидів гаплогрупи R виявляється також серед населення Середньої Азії, Сибіру та Індійського субконтиненту і одна ізольована підгрупа знайдена серед корінного населення північного Камеруну на заході центральної Африки (можливо, ця підгрупа виникла як результат доісторичного переміщення стародавнього євразійського населення в Африку).

Найбільш поширена підгрупа гаплогрупи R - гаплогруппа R1, її два основних субклада - R1a і R1b, які домінують у всій Європі і західній Євразії. Умовно носіїв «чоловічих» гаплогрупп R1a і R1b буду називати аріями, тримаючи в думці, що кожна людина і кожен народ характеризується також «жіночою» мітохондріальною гаплогрупою, так що расово-генеалогічні варіації насправді вельми різноманітні.

Untitled-1genrtadxcd

Філогенетичне дерево гаплогрупи R

Europefsdfsdfadna

Розподіл Y-DNA гаплогруп в Європі. Принцип пазлів - виділені території,
де частоти гаплогруп становлять понад третину генофонду (>35%)

Гаплогруппа R1a (M17), імовірно, зародилася на півдні Cхідноєвропейської рівнини (Руської рівнини) приблизно 10-15 тис. років тому. Вважається, що на їх базі сформувався, зокрема, слов'янський етнос. Спенсер Уеллс, директор Географічного проекту з National Geographic припускав, що R1a виникла в Європі від 10 000 до 15 000 років тому на території України або в південній Росії.

737px-Karte der Landschaften der Osteuropäischen Ebene

Східноєвропейська рівнина

Ареал розповсюдження гаплогрупи - від Ісландії (вікінги) до Індії (брахмани), сучасний центр гаплогрупи знаходиться на території Польщі. Ця гаплогрупа стала маркером поширення курганної культури, яку, у свою чергу, більшість авторитетних дослідників на сьогоднішній момент вважають ядром протоіндоєвропейської культури (Курганна гіпотеза). Експансія індоєвропейців сприяла міграції гаплогрупи R1a в Іран і в Індію, де близько 30% чоловіків у вищих кастах є її носіями.

Найбільше поширення має у Східній Європі: серед лужичан (63,39%), поляків (бл. 56%), українців (бл. 54%), росіян (50%), білорусів (49%), башкир (26%) (у башкирів Саратовської і Самарської обл. до 48%), татар (38%); і в Центральній Азії: у хотонів (82.5%), киргизів (63%), таджиків з Пенджикента (68%), хазарейців з Пакистану (60,1%), шорців (58,8 %), південно-алтайців (58,1%), телеутів (55,3%). Помірне поширення в Скандинавських країнах (23% в Ісландії, 18-22% у Швеції та Норвегії), в Ірані (25%?).

У брахманів індійських штатів Західна Бенгалія і Уттар-Прадеш дана гаплогруппа зустрічається з частотою 72% і 67% відповідно.

8WPlbA93VtU

7c870693f09eaadc15ff2d685e591e41

Та повернімося до основної теми. Легендарна та історична традиції повідають нам, що фараони - правителі Єгипту, навіть зовні були відмінні від самих єгиптян: білошкірі, переважно зі світлим (менше рудим) волоссям. За часів їхнього правління в країні з'явилося чимало речей, які в цьому краї ніде не зустрічалися: прекрасні колісниці, активно почали використовувати залізо (обробка золота, бронзи), особливої форми мечі, хліборобство, а разом з тим й іригаційне землеробство. У долині Нілу єгиптяни побудували просту та надійну басейнову систему іригації. Її призначення — якомога довше, упродовж усього посівного періоду, затримувати воду на полях. Переваги цієї системи такі. По-перше, вода у Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, упродовж 6—9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими. За каналами у Месопотамії доводилося наглядати протягом усього року. По-друге, після осідання мулу паводкову воду відводили назад у річку, що давало змогу підживити ґрунт, оберігаючи його від засолювання. По-третє, наявності вологи впродовж двох місяців цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур.

Ще в IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли ніломір, він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розміри паводка. В епоху Нового царства (1580—1555 pp. до н. е.) було винайдено шадуф, за допомогою якого два робітники за світловий день могли полити до півгектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються і нинішні єгипетські селяни.

Питання, звідки у жителів посушливої місцевости, такі знання про землеробство? Звідки вони їх принесли? Адже, не виникли вони на пустому місці та й потрібно було не один десяток літ, та що там, сотні літ обробляти землю, щоб освоїти такі, на перший погляд, непридатні території. А любов до пірамід? Археологи вже не перший рік говорять про сенсаційні знахідки, древніші за єгипетські - це і Балканські, і Кримські піраміди

Існує стародавня єгипетська легенда, згідно з якою, Древній Єгипет створили дев`ять Білих Богів, четверо з них прийшли з півночі, а п'ятеро із заходу з землі, яка занурилася в глибину Великих Вод. Чи не світовий потоп се, який стався в Чорному морі? Висока вода, подолавши природну перешкоду, що відділяла Егейське море від низовини на стику Азії та Європи, з нестримним напором кинулася в прісне озеро, перетворивши його в солоне Чорне море. З часом морські води "прорізали" в суші протоки Дарданелли і Босфор.  Дана територія була затоплена, а рівень води піднявся на 120-140 метрів. Таким чином території Причорномор'я, де проживали землероби-арії (орії, орачі), була затоплена. Чорноморський потоп, очевидно, привів до масштабного переселення народів неоліту.

-4T9DVeUH7A

Читати: Шумери і Трипільська цивілізація.

Та найбільшою несподіванкою став аналіз ДНК давньоєгипетського фараона Тутанхамона зі знаменитої XVIII династії, що правив приблизно в 1333-1323 роках до н. е., він виявив «арійськість» правителів древньої цивілізації. Суперечки про расову приналежність фараонів XVIII династії відображені у статті «Racial identity of Tutankhamun», афроцентристи намагаються довести черношкірість Тутанхамона, але провідний єгипетський дослідник Захі Хавасс заявляє, що «Тутанхамон не чорношкірий», і «стародавні єгипятни не були ні арабами, ні африканцями незважаючи на факт, що Єгипет розташований в Африці». А днями опублікований Y-ДНК профіль Тутанхамона - його «чоловіча-батьківська» гаплогрупа ідентифікована як R1b1a2, носіями якої є більше половини західноєвропейців (The Tutankhamun DNA Project).

«Гаплогруппа R1b1a2, - пояснюється в повідомленні, - виникла близько 9500 років тому в Причорноморських краях (приблизно у той час, можливо, була складена Рігведа - С.П.). Міграція цієї гаплогрупи в Європу почалася близько 7000 років до нашої ери (час існування Трипільської культури - С.П.). Дуже ймовірно, що це також пов'язано з індоєвропейцями (= аріями), які кількома хвилями міграцій розселилися по Європі дещо пізніше. Нині частка носіїв цієї гаплогрупи в Єгипті складає менше 1%, і вони частково є нащадками європейських прибульців в дельту Нілу за останні 2000 років. Чоловічим предком Тутанхамона вважається фараон Тутмос I, що правив Єгиптом приблизно в 1504-1492 роки до н.е. Ця гаплогрупа (R1b1a2) була також широко поширена в індоєвропейській імперії хеттів в Анатолії. Можливо, фараони XVIII династії були споріднені з хеттами, на що може вказувати R1b1a2-генеалогія.»

В ході проведених робіт, вчені прийшли до висновку, що до однієї генетичної групи з Тутанхамоном відносяться близько 70% іспанців і 60% французів. За підсумками проведеної роботи, стало відомо, що у половини чоловічого населення Швейцарії у венах тече фараонська кров. За даними дослідницького центру iGENEA, серед сучасних єгиптян частка представників цієї гаплогрупи не перевищує одного відсотка населення. «Було дуже цікаво відкрити, що фараон належав до європейської генетичної групи, так як в Єгипті було безліч можливих груп, до якої могла належати його ДНК», -. підкреслив директор центру Роман Шольц.

Untitled-2nilmigrations

 Міграції "курганної культури", носіями якої вважаються ті, що "винайшли" коня і колісницю - арії, індоєвропейці. Ймовірно, причиною такого шляху були Великий потоп та інші природні катаклізми. 

reconstruction tut

Реконстукція зовнішнього вигляду Тутанхамона за версією National Geographic.

 Ashmolean Museum, University of Oxford Part of a tunic front with geometric pattern and birds (detail) 
Part of a tunic front with geometric pattern and birds Egypt Mamluk Period (1250 - 1517) linen, 
embroidered with coloured silk; tassels; drawn-thread op

Це не фейк. Перед нами єгипетська вишиванка з типово праукраїнськими символами і орнаментами.
Ще одне свідчення арійського міграційного процесу в сторону Нілу. 

Tutanchamun Maske

Посмертна маска Тутанхамона зберегла для нащадків риси обличчя фараона,
закарбовані в золоті, кольоровому склі і напівкоштовних каменях.
Ця «ікона» Єгипту та інші скарби з його гробниці знаходяться в каїрському музеї і приваблюють натовпи туристів.

Tomb 1

Довгий час над гробницею Тутанхамона стихійно виникали бараки робітничих - мулярів і різьбярів, які споруджували нові гробниці в Долині царів. За іронією долі це століттями рятувало гробницю Тутанхамона від розграбування і в підсумку призвело до того, що через три тисячоліття забуте ім'я Тутанхамона знову прогриміло на весь світ. У 1922 році вчені лорд Дж. Карнарвон і Говард Картер виявили його поховання практично незайманим, знайшовши всередині більше п'яти тисяч артефактів.

c049068d84a30f8e661f6778ade2ad96

 У пустелі на захід від Нілу в горах ховається Долина царів, а в ній - гробниці Тутанхамона і його царських родичів. 
В давнину це було тихе, відокремлене місце, але сьогодні сюди все ближче підбираються окраїни Луксора.

Egypt.KV62.01

 Так виглядає гробниця KV62 - гробниця Тутанхамона. З нею було пов'язане й так-зване "прокляття фараонів". Про те, що єгиптяни захищають могили своїх правителів магією, було відомо ще в XIX столітті після розшифровки великої кількості староєгипетських манускриптів. Нічого особливо надприродного не відбувалося до тих пір, поки археологи не підійшли до дверей в саму усипальницю єгипетського царя, на якій ієрогліфами було написано застереження про те, що «Видами смерті буде пронизаний кожен, порушивший спокій великого фараона». Прокляття нібито призвело до загибелі першовідкривачів гробниці, нараховуючи до 22 «жертв прокляття», 13 з яких безпосередньо були присутні при розтині гробниці. У їх числі згадувалися і такі видатні фахівці, як найавторитетніший американський єгиптолог професор Дж. Г. Брестед, автор граматики єгипетської мови А. Х. Гардінер, професор Н. Г. Дейвіс. Пізніше, коли була розкрита сама мумія, по-справжньому заговорили про страшне прокляття фараонів, виявивши у неї на грудях амулет із ще одним застереженням:
«Я - той, у кому зов пустелі пожене у втечу кожного осквернителя могил».

 bc86d5bc037d8039189842d90b8d11d0

Мумія Тутанхамона.

Та життя одного із найзагадковіших єгипетських фараонів було трагічним. Дев'ятирічним хлопчиком Тутанхамон сів на трон єгипетської держави, початково носивши ім'я Тутанхатон, що з єгипетської означає - "милий Атону, милий Сонцю" або "жива подоба Атона". Атон - у давньоєгипетській міфології бог сонця. Початково, за часів Древнього царства був одним з багатьох єгипетських богів, уособленням Ра, богом сонячного диску.

Як зазначають єгиптологи, Тутанхамон на історичній арені з'являється якось раптово: звідки він, хто його батьки - ніхто з науковців не може достовірно пояснити. Втім, ми знаємо, що дружина його - цариця Анхесенпаатон - дочка Ехнатона і його дружини Нефертіті.

Згодом молоде подружжя відрікається від культу бога Сонця Атона і покидають Ахуті-Атон, повертаються в Фіви, де відроджують старі храми і традиційне багатобожжя, яке Ехнатон заборонив. Відмовившись від єресі Ехнатона, цар і цариця славлять Амона - бога небесного простору і повітря, а пізніше, за часів Нового царства, Амона-Ра, приймаючи нові імена - Тутанхамон і Анхесенамон.

d6e34e1ccd6873e5f6c5f3afa7ad073d

Фараон і його кохана зображені на інкрустованому слоновою кісткою скриньці з гробниці Тутанхамона.
Посох, з яким відображений фараон, ймовірно, служив милицею.

Десять років царює Тутанхамон, і десять років дружина намагається подарувати йому спадкоємця, наслідника престолу - та все безуспішно. Врешті, Тутанхамон помирає молодим у 19-річному віці, його нашвидку, очевидно побоюючись переслідувань збоку сповідників культу Атона, ховають у невеликій гробниці, належній простому смертному, але зовсім не фараону. Менш ніж через сто років навіть саме місце поховання буде втрачено. Доля Анхесенамон, як і її нареченого, теж сумна. Вдова впадає в такий розпач, що звертається до правителя хеттів, заклятих ворогів Єгипту, з проханням прислати їй в чоловіки принца: «Чоловік мій помер, а сина у мене немає». І хетський правитель посилає їй одного зі своїх синів. Та принц помирає в дорозі при таємних обставинах, і невдовзі на Анхесенамон чекає несподіваний "сюрприз" - шлюб з власним дідом Аі. 

Загадковими також є два артефакти в гробниці фараона - мумії двох недоношених немовляти. Були це діти фараона або ж символи чистоти, супроводжуючі його в загробному світі?

Дати відповіді на ці та інші питання щодо походження й життя Тутанхамона могло лише дослідження його ДНК і десяти інших мумій, які могли бути його близькими родичами. Десятиліття вченим здавалося, що шанс отримати відповідні для аналізу зразки занадто малий, однак у 2008 році кілька генетиків переконали Захі Хавасса, що наука просунулася досить далеко, аби сподіватися на позитивні результати.

Як розповідає сам Захі Хавасс: "У Каїрі ми обладнали дві лабораторії визначення нуклеотидної послідовності молекули ДНК. Дослідження очолили єгипетські вчені Єхія Гад і Сомайя Ісмаїл, а роботи з комп'ютерної томографії - Ашраф Селім і Саар Салім з факультету медицини Каїрського університету.

Чотири з одинадцяти мумій на той момент вже були ідентифіковані: сам Тутанхамон, який все ще спочивав у своїй гробниці в Долині царів, а також три мумії з колекції Єгипетського музею - Аменхотеп III і батьки його дружини Тійі - Юйя і Туйя. Серед неідентифікованих була мумія чоловіка, знайдена в Долині царів в гробниці під номером KV55. Ми припускали, що, швидше за все, це мумія або сміливого реформатора Ехнатона, або його абсолютно загадкового спадкоємця Сменхкара.

Забір матеріалу проводився глибоко всередині кістки, щоб виключити ймовірність присутності в ньому ДНК попередніх археологів і єгипетських жерців, які проводили обряд муміфікації. При цьому потрібно було дотримуватися особливої ​​обережності, щоб уникнути контакту матеріалу з ДНК самих дослідників.

Коли зразки були отримані, ДНК відокремлювали від сторонніх елементів, у тому числі мазей і смол, якими жерці натирали тіла, щоб уберегти їх від розкладання. Для кожної мумії використовувався особливий набір бальзамуючих речовин, тому і методи очищення ДНК були різні. При цьому варто було допустити один невірний крок - і крихкий матеріал міг зруйнуватися в будь-яку хвилину.

Насамперед нас цікавив сам Тутанхамон. Знадобилося півроку напруженої роботи, щоб знайти спосіб позбавити його ДНК від домішки - невідомого продукту муміфікації - і отримати зразок, придатний для дослідження. Зрештою впоравшись з цим, а також отримавши ДНК трьох інших чоловічих мумій - Юйі, Аменхотепа III і загадкового чоловіка з KV55 - ми впритул підійшли до розкриття таємниці: хто ж був батьком Тутанхамона?

Після того як були виділені ДНК мумій, залишалося порівняти Y-хромосоми Аменхотепа III, KV55 і Тутанхамона: як відомо, якщо чоловіки в прямій спорідненості, то їх Y-хромосоми містять однакові послідовності ДНК, тому що ця частина чоловічого генома передається без змін від батька до сина. Але для того щоб точніше визначити їх родинні стосунки, були потрібні більш складні методи генетичної експертизи. Уздовж хромосом в наших геномах є особливі ділянки (локуси) ДНК, у кожної людини вони унікальні. Вся справа в кількості повторюваних послідовностей з одних і тих же чотирьох букв - «А», «Т», «Г» і «Ц», - які утворюють наш генетичний код. У однієї людини послідовність літер може повторюватися, наприклад, десять разів, в іншого, який не перебуває з ним у родинних зв'язках - п'ятнадцять, у третього - двадцять і так далі.

Для ФБР досить збігу десяти локусів, щоб зробити висновок про ідентичність ДНК, залишеної на місці злочину, і ДНК підозрюваного. Щоб возз'єднати членів однієї родини, розлучених більше трьох тисяч років тому, вистачило і менш вагомих доказів. Зіставивши вісім локусів, ми з імовірністю більше 99,99 відсотка встановили, що чоловік, похований в гробниці KV55, був батьком Тутанхамона і... сином Аменхотепа III. Але ім'я цієї людини залишалося загадкою.

Головними підозрюваними залишалися Ехнатон і Сменхкар. У гробниці KV55 було виявлено схованку, вміст якої, за припущеннями вчених, Тутанхамон перевіз в Фіви з Амарни - а це місце поховання Ехнатона (можливо, також і Сменхкара). Хоча овальні обрамлення імен фараона - картуші - були стерті з саркофага, на ньому можна було прочитати епітети, які асоціювалися тільки з Ехнатоном. Однак проти кандидатури останнього були серйозні заперечення.

03693a00ed3f800826e429cc2e61ba03

Провідний археолог Єгипту Захі Хавасс (справа) з групою генетиків після витягу кісткової тканини у однієї з мумій,
знайдених в гробниці в Долині царів. 

Більшість аналізів, зроблених в ході судово-медичної експертизи, показали, що тіло в саркофазі - тіло чоловіка не старше 25 років. Ехнатон ж, наскільки нам відомо, ще до початку свого 17-річного правління став батьком двох дочок. На цій підставі більшість учених припускали, що мумія належить напівзагадковому Сменхкару.

Остаточно розгадати цю загадку могли тільки нові свідки - допоміг одвічний принцип «шукайте жінку». Ми вирішили дослідити чотири неідентифіковані жіночі мумії - ймовірно, всі вони мали відношення до нас цікавлячої родини. Дві з них, відомі як Літня Дама і Молода Дама, ще у 1898 році були виявлені розпахнутими на підлозі в одному з бічних приміщень гробниці Аменхотепа II. Очевидно, їх сховали там жерці близько 1000 року до нашої ери, коли Новому царству прийшов кінець. Дві інші жіночі мумії, захоронення в невеликій гробниці KV21 в Долині царів, теж могли мати відношення до цієї історії: архітектура їх гробниці характерна для епохи XVIII династії, і обидві мумії поховані в царській позі - лівий кулак притиснутий до грудей.

Літня Дама за багато століть не втратила своєї краси, довге рудувате волосся її вільно спадає на плечі. Раніше вже була встановлена відповідність між пасмом цього волосся і локоном, знайденим в гробниці Тутанхамона в одному з невеликих саркофагів, вкладених один в інший. На саркофазі було накреслено ім'я цариці Тійі, подружжя Аменхотепа III і матері Ехнатона, жінки нецарського походження, однак, імовірно, що володіла величезним впливом за часів правління і чоловіка, і сина. Зіставлення ДНК Літньої Дами та ДНК відомих мумій батьків Тійі - Юйі і Туйї, підтвердило: Літня Дама - це властолюбна Тійя. Тепер вона сама могла підтвердити або спростувати гіпотезу про те, що загадковий KV55 - її син.

panudsadskdadk444

 Кадр із к/ф "Фараон" Єжи Кавалеровича

Порівнявши їх ДНК, ми переконалися: перед нами дійсно мати і син. До того ж нові дослідження, проведені за допомогою комп'ютерної томографії, виявили в хребті мумії KV55 вікові дегенеративні зміни, а також остеоартрит в колінах. Тепер логічніше було припускати, що людина померла не у віці 25 років - скоріше, йому було близько сорока. Так вирішилося протиріччя з віком, і не залишалося майже жодних сумнівів в тому, що KV55, син Аменхотепа III і батько Тутанхамона - знаменитий реформатор Ехнатон. Щоправда, повністю виключити версію про Сменхкара все ж не можна, оскільки про нього нам як і раніше відомо дуже мало.

Яка ж жінка дала життя Тутанхамону? Чи була його матір'ю знаменита красуня Нефертіті, дружина і сподвижниця царя-реформатора? Шукаючи відповідь на це питання, ми з'ясували, що ДНК Тутанхамона збігається з ДНК так званої Молодої Дами (знайденій поряд з Тійєю) - тобто Молода Дама була однією з дружин Ехнатона. Проте одночасно аналіз показав, що Молода Дама була дочкою Аменхотепа III і Тійі - тобто сестрою Ехнатона. Виходить, Тутанхамон - син Ехнатона і його сестри.

Ми намагалися отримати ДНК муміфікованих недоношених немовлят з гробниці Тутанхамона, хоча надії було мало: їх мумії збереглися дуже погано. Однак часткового успіху ми досягли, і вже можна припустити, що одне з немовлят - таки донька Тутанхамона, друга, ймовірно, теж його дитина. І, хоча поки і не вдалося зібрати всієї інформації про двох жіночих мумій з поховання KV21, вже зрозуміло, що одна з них, KV21А, цілком могла бути матір'ю цих дітей - отже, дружиною Тутанхамона, Анхесенамон".

Як бачимо, постійні придворні інтриги і кровозмішання, зради і переслідування, боротьба за трон та моральна деградація виродили єгипетську аристократію, котра, як засвідчила ДНК-генеалогія, мала Причорноморське коріння. Як і сумнозвісні атланти, фараони досягши максимального цивілізаційного поступу погубили самі себе. Як тепер доведено, Тутанхамон страждав вродженою клишоногістю та захворюванням кісток, що, мабуть, завдавали юнакові сильного болю під час ходьби. Швидше за все, причина недуг крилася у кровозмішанні. Раніше вважалося, що фараон помер від удару в голову (тобто міг бути убитий). Проте у 2005 році році комп'ютерна томографія показала: отвір в задній частині черепа було зроблено під час муміфікації. Помер фараон не від цього. 

Такі внутрішньосімейні інцести були, мабуть, викликані міркуваннями престижу: в жилах правителя повинна текти царська кров, а не простих смертних. Або ж бажанням ізолювати династію від чужих впливів та зберегти владу тільки в своїх руках. Однак, це і стало фатальною помилкою, зігравши злий жарт в долі фараонів. Залишається тільки міркувати, щоби було, якби загадкові фараони усе-таки зберегли свою цивілізацію і свій рід до наших днів. 

king tut

 Віртуальна реконструкція Тутанхамона за версією BBC One.

Unmasking-King-Tut

7ea1e27cfa0bd2d7a9e2c50921f7f91a

 

- Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Zahi Hawass. News on the Robot and the Secret Doors inside the Great Pyramid of Khufu. — Guardian's Egypt. — December 2005

2. Sam Osmanagich, Pyramids around the World, publisher: ABC Press, 2011, Houston, USA 

3. Semir Sam Osmanagich, Bosnian Valley of the Pyramids, publisher: Mauna-Fe Publishing, 2006, Sarajevo, Bosnia-Herzegovina (language: English)

4. Luca Cavalli-Sforza, The History and Geography of Human Genes, Princeton, Princeton University Press,1994, ISBN 0-691-08750-4

5. Marija Gimbutas. 1970: "Proto-Indo-European Culture: The Kurgan Culture during the Fifth, Fourth, and Third Millennia B.C.", Indo-European and Indo-Europeans. 

6. Marija Gimbutas. "Primary and Secondary Homeland of the Indo-Europeans: Comments on Gamkrelidze-Ivanov Articles", JIES 13:1-2 (1985): 185-202.

7. Fiona Carnarvon, Egypt at Highclere - The discovery of Tutankhamun, Highclere Enterprises LPP, 2009

8. Fiona Carnarvon, Carnarvon & Carter - the story of the two Englishman who discovered the tomb of Tutankhamun, Highclere Enterprises LPP, 2007.

9. Cross William, Lordy! Tutankhamun's Patron As A Young Man , Book Midden Publishing, 2012 (ISBN 978-1-905914-05-0).

10. Берест Р. Я., Петрик О. М. Египетские древности в музеях Львова / Р. Я. Берест, О. М. Петрик // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми історії Стародавнього Світу», 17 – 18 травня 2007 р. / Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. − К., 2009. 

11. Вайнтруб І. Країна Кемет: «Словесний портрет» сакральної культури єгипетської цивілізації // Людина і світ. – 1997. – № 9. – С. 38 – 44.

12. Гарнага В. П. Трансформація давньоєгипетського суспільства доби Нового царства в контексті концепції «осьового часу» К. Ясперса / В. П. Гарнага // Історичні і політологічні дослідження. – Донецьк, 2007. – № 3/4 (33/34). – С. 353 – 356.

13. Замаровський В. Людина, яка розгадала таємницю єгипетських ієрогліфів / В. Замаровський // Історія України. – 2000. – вер. (№ 33). – С. 6 – 9.

14. Крижанівський О. Мистецтво бальзамування та обряд поховання в Стародавньому Єгипті: З циклу «Культура та релігія Стародавнього Сходу». Ст. 7 / Олег Крижанівський // Історія в школах України. – 2006. – № 8. – С. 43 – 46.

15. Крижицький О. Скарби гробниці Тутанхамона / О. Крижицький // Образотворче мистецтво. – 1975. – № 2. – С. 31 – 32.

16. Міщенко Н. Невмируща краса Нефертіті / Н. Міщенко // Наука і суспільство. – 2000. – № 1 – 2. – С. 40 – 41.

17. Романова О. О. Культ фараона в стародавньому Єгипті / О. О. Романова // Український історичний журнал. – 2000. – № 4. – С. 58 – 65.

18. Романова О. О. Окремі зауваження щодо культу царських матерів за доби Давнього Царства / О. О. Романова // Східний світ. – 2004. – № 4. – С. 78 – 88.

19. Тарасенко М. О. 17-а глава Книги Мертвих. Теологічний диспут у Стародавньому Єгипті? / М. О. Тарасенко // IV Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції, присвяченої 2000-й річниці Християнства (м. Київ. 13 − 15 вересня 2000 р.). – К., 2000. – С. 47 − 50.

20. Тарасенко М. О. Давньоєгипетські міфи про світобудову (за матеріалами 17-ї глави Книги Мертвих) : дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / М. О. Тарасенко; НАН України. Ін-т сходознавства ім. А. Кримського. – К., 2004. 

21. Тарасенко М. О. Моделі просторового світосприйняття у давньоєгипетській космографії / М. О. Тарасенко // Східний світ. – 2004. – № 3. – С. 61 – 75.

22. Відейко М.Ю. Енциклопедія Трипільської цивілізації. – Т. 1-2. – К., 2004. – 703 с.

23. Пашкевич Г.О. Відейко М.Ю. Рільництво племен трипільської культури. - К.: Інститут археології НАН України, 2006. - 145 с.

24. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура: Спогади про золотий вік. Худож.-оформ. І. В. Осипов. - Харків : Фоліо, 2007. - 415 с : фото.

 

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: