English German Polish Spanish
Головна♦ Духовна культура♦ Давні вірування ➤ Як Доля з Недолею до Коляди ходили

Як Доля з Недолею до Коляди ходили

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Untitl353535533535ed-1Жили-були на світі білому дві сестриці-майстриці. Та й так вже повелося, що звали одну Доля, а іншу Недоля. Начебто й рідні були, а як поглянеш на них, нічогісінько спільного не побачиш.

Доля була красною дівицею з довгою русою косою, у шовковому, розшитому перлами, сарафані. Мала добрі блакитні очі. Її улюблене бурштинове намисто переливалося на сонці і відображало душевну теплоту. Була Доля такою красунею, що й на всьому білому світі не зшукати.

Недоля ж була статною, спокійною і сумною. Чорне, мов смола, волосся вона завжди вкривала грубою лляною хусткою, що не було притаманне молодій дівчині. Її темні очі, як безмісячна ніч, вдивлялися в далечінь задумливо та безрадісно. Вбрана вона була аж до самих п’ят в білосніжну сорочку, підперезану шерстяною плахтою, що носили такі тільки вдовиці.

Тай жили собі дві сестриці, ба що майстринями були. Та не простими. Хоч і різні за зовнішністю та характером, а у праці – споріднені душі. Плели вони чарівні нитки буття людського та всякого живота. А з ниток тих чарівних ткали полотно, та неабияке. А полотно те, як дзеркало. Що у житті якому станеться, то все на тому полотні є.

Жили вони, не тужили й горя не знали, а тільки сумно їм було. У своїх світлицях сиділи. А світ білий лиш через те полотно й бачили. Бачили, як життя народжується та вмирає, як люди лихі та добрі вчиняють. Бачили, та й по справам їх нитки тії вплітали. Доля за вчинки справні вплітала нитки позолочені, а Недоля по справам лихим – нитки худі та сірі.

І ось, одного дня, а так судилося, що день цей був недобрим, прийшла до них в гості Марена-зима люта. Заметушилися сестри, почали на стіл добрий накривати, усілякими стравами частувати. Сіла Марена на лаву різьблену, та ту, що поряд з полотном. І побачила вона те полотно чарівне, те, що сестри-майстрині виткали. І така злоба її взяла, така зависть, що не може вона такої краси зробити. А поки сестри відійшли на хвильку, взяла, тай посікла своїм серпом усе полотно. Посікла тай втекла. Схопилися сестри, вбігли до світлиці, а тут Марени вже й дух простив. Глянули на полотно, а воно все посічене. Взялися Доля з Недолею його латати, зшивати, та нічого в них не виходило. Сіли вони і горювати почали.

Летів якось сокіл ясний понад хмарами. Та побачив він, що сестри горюють. Зжалився над ними, спустився з небес високих і питається: « Чого це ви дівиці красні голови схилили і горюєте?» Підвелися Доля з Недолею з лави різьбленої дубової тай повідали соколу ясному, яке горе їх спіткало, як вчинила з ними Марена-зима люта. Горюють сестри, спокою не знають та сокола ясного питають: « Як то нам тепер бути? Як зшити полотно чарівне?» Не се сокіл й одказує: « Не маю я сили такої, щоб полотно зшити. Та пораду вам дам. Підіть бо до матері своєї, Макоші, що є сама суть-земля. Може вона вам й допоможе.» Попрощався він і вернувся до себе у Вирій піднебесний. Красно подякували сестри і вирушили у дорогу дальню.

Через ліса, через ріки, через гори кремезні, тай здолали сей путь довгий Доля з Недолею. І вийшли вони до гори великої кам’яної, що в ній світлиця була. А в світлиці тій матінка-Макоша з веретеном золотим у руках висідала. Зайшли сестриці до хором світлих. Привітала їх мати, обняла доньок рідних. Показали сестри полотно посічене і питають у Макоші: « Як то нам тепер бути? Як зшити полотно чарівне?» На се їм мати й одказує: «Не маю я сили такої, щоб полотно зшити. Та пораду вам дам. Підіть бо до Божича-Коляди. Йому хоч і віку небагато, а знається по справам таким. Може він вам й допоможе. А щоб не загубилися, дам я вам веретено своє золоте. Закрутиться, завертиться воно, а з нього нитка позолочена тай приведе вас до Коляди.» Взяли сестриці веретено, подякували, попрощались з матінкою-Макошею тай вирушили у путь-дорогу дальню. Вийшли сестриці з гори кремезної кам’яної, а перед ними ліс густий та темний, що не пройти, не проїхати. Пустили веретено вони у млу незвідану. Закрутилося, завертілося воно, а з нього нитка позолочена тай стежинкою простелилася.

Через ліса, через ріки, через гори кремезні, тай здолали сей путь довгий Доля з Недолею. І вийшли вони на поляну засніжену, що посеред лісу темного. А на ній корова стоїть, що Зимунь її звали. І була вона, як суть неба зоряного, а роги її місяцем ясним все навколо освітлювали. І поряд з нею хлопчик стояв, що його Зимунь молоком вигодувала. Росту був невеликого, тай віку малого. Вбраний він у кожух і червоні маленькі черевички. Його кругле обличчя і великі дитячі очі освітлювало ясне променисте світло. То був Божич-Коляда.

Підійшли до хлопчика сестри, та тільки хотіли слово мовити, а Коляда до них перший озивається: «Здорові будьте сестри красні. Знаю я, з якою бідою ви до мене прийшли, але не маю я сили такої, щоб полотно зшити. Та знаю, як вам допомогти. Візьміть бо від мене голку крижану неабияку, що у руках лихих тане, а тільки у руках відаючих силу має. Цією голкою зшити полотно ваше можна, та тільки нитками незвичайними. А нитки ті невидимі, то сонце трисвітле свої промені по землі розкидало та заховало їх у посмішках людських. До поки ви мішок ниток цих не зберете – не зшити вам полотно.»

Здивувалися сестри, не знають, що робити, тай питають: « Як то нам тепер бути? Як дістати нитки невидимі, що у посмішках людських сховані? Як знайти промені сонячні, коли ніч вже надворі?» На се Коляда їм і відповідає: «Сьогодні ніч незвичайна, коли сила моя у владу вступає. І люди з хати до хати зірку святу носять, що є суть саме сонце. То йдіть же ви за сонцем і знайдете те, що шукаєте.» Подякували сестри, зібралися і пішли до найближчого села.

Сніг іде, вітер віє, а Доля з Недолею прийшли до села, переодяглися у звичайних сільських дівчат, зустріли колядувальників і пішли колядувати. Зайшли в одну, у другу хату, а там люди всі привітні та ласкаві, посміхаються. Усі гостям раді, запрошують до столу, пригощають. А гості і танцюють, і колядки співають – гостей звеселяють. Незчулися сестри, а мішок вже й по швам тріщить від ниток чарівних. Повеселилися досхочу, тишком-нишком взяли мішок і вирушили додому.

Прийшли сестри і лягли спочивати. І снилися їм такі солодкі сни, що ніколи ще таких не бачили. Встали Доля з Недолею ще вдосвіта, щоб полотно своє зшити. Зайшли у світлицю, а там лежить полотно, ніби нічого й не було. Чи то наснилося, Чи то голка крижана, взяла і зшила полотно нитками чарівними?- ніхто не знає. Знають люди напевно – на Коляду це й не такі дива трапляються.


Теги:     Божич-Коляда      доля      недоля      казки      Коляда      колядники      колядки      сніг      зима      байка

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...