СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Давні вірування «Печина» в українських замовляннях

«Печина» в українських замовляннях

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untit533355353led-2Про використання «печини» (фрагмент глиняної обмазки печі або цеглини) в родинних захисних обрядах, народній медицині та ветеринарії. Подано варіанти текстів замовляння, покликаного вберегти новонароджену дитину від «пристріту».

Ця історія розпочалася декілька років тому (для мене це був початок нового життя: створення сім’ї, входження в іншу родину, закладини будинку, народження дитини, смерть чоловіка...). Значну роль у ній відіграла моя свекруха Ніна Петрівна, поважана у селі жінка, доярка-передовичка, депутат обласної ради, щира комуністка за переконанням, яка ніколи не ходила до церкви і, за її ж словами, «не вірила ні в Бога, ні в чорта». Проте, мене завжди вражало, що вона знала безліч приказок, примовок, дитячих забавок, загадок, казок, окрім цього, в повсякденному житті слідувала звичаям та прикметам, які на той час мені здавалися забобонами (адже вихована я була на традиціях соціалістичного способу життя, де не було місця всіляким пережиткам минулого). В її «арсеналі» щоденної поведінки були такі правила й заборони, як, наприклад: «не розпинайся на порозі», «не залишай ніж на столі, бо буде сварка», «не клади шапку на стіл, бо голова болітиме, «не хитай ногами, бо мама помре», «не клади гребінець на стіл, бо воші заведуться», «не їж у темноті, бо діти будуть злодіями» та ін. Ніна Петрівна знала безліч рецептів традиційної народної ветеринарії та медицини, зокрема уміла «зав’язувати гузки» (бородавки). А коли у мене народилася донька, вона повчала: «Щоб дитину ніхто не зурочив, треба, виходячи з дому, промовити такі слова:


Сіль тобі та причина,
Сім болячок між очима.
Хто на мою дитину лихим словом гляне –
В того язик колом стане» [16].

 

Не скажу, що тоді дуже серйозно поставилася до її слів, але вони чомусь залишилися в пам’яті, і я підсвідомо, виходячи з дитиною на прогулянку, промовляла «Сіль тобі та причина…». Навіть зараз, іноді, відчувши у чиємусь погляді щось недобре, згадую Ніну Петрівну і її настанову… Безперечно, тут спрацьовував інстинкт матері, яка задля захисту дитини від всього злого, від будь-якого негативного впливу, здатна на все. Промовляючи ті слова, я тоді не задумувалася над їх значенням і суттю. Промовляла, бо так годилося, підсвідомо відчуваючи, що це щось незрозуміле, але сильне і важливе. Хоча варто було задуматись: до чого тут сіль і що за причина? Як можна глянути на людину лихим словом? І як бути з тим, що моя мама вчила мене не бажати лихого іншим людям, а тут «сім болячок між очима, язик колом» – жах!

Тільки зараз, глибоко вивчаючи усе, пов’язане з віруваннями та звичаями мого народу, замовляння, якому колись навчила мене свекруха, для мене набуло іншого значення, стало набагато зрозумілішим…і навіть не таким страшним. До того ж, нині я переконана, що ми у своєму житті, навіть не замислюючись, слідуємо «неписаним правилам», походження яких іноді важко встановити, закарбованим глибоко у пам’яті багатьох поколінь наших предків, правилам, які, витримавши випробування часом, заборони, переслідування, насмішки, вороже ставлення як до «пережитків минулого», діють і по цей день.

Предметом мого нинішнього дослідження як керамолога є місце глини та глиняних виробів у родинній та календарній обрядовості, замовляннях та ворожінні, магічній практиці, народній медицині українців. Запитаєте, до чого ж тут свекрушина примовка, адже там і натяку немає на глину? А виявляється є. Спробую пояснити. Нещодавно під час експедиції до Київщини (с.Кузьминці Кагарлицького р-ну) мені вдалося записати замовляння від пристріту, в якому згадується:


«Сіль тобі да печина із твоїми очима.
А деркач межи плечі,
Щоб не мала поганої речі» [17].


І одразу з пам’яті випливло давнє: «Сіль тобі та причина…» Так он воно що за причина! Тепер я знаю, що це – ПЕЧИНА (шматочок від печі, закопченої глиняної обмазки, цеглинки). І свекрушина «причина» (на жаль, я вже не можу її запитати, як було насправді, – може, вона й казала мені «печина», та чи то вона так казала, чи я так почула?) скоріше за все, та ж «печина». Очевидно, що замовляння, передане мені свекрухою, і замовляння, записане у с.Кузьминці, мають спільне коріння. До речі, подібні замовляння були зафіксовані й у інших регіонах України. Наприклад, на Чернігівщині ще наприкінці ХІХ століття, для того щоб вберегтися від дії злих сил, промовляли:

Лихим очам да сіль, да печина,
Що ти нам, то й тобі:
Як нам добре, так і тобі хай добре;
Нехай буде добре і тобі, і нам!» [22, с.173].


У с.Дмитрівка Кіровоградської області була записана наступна форма цього замовляння:


Сіль тобі та печина,
Та полуда між очима [9].


Від «лихого ока» у селищі Опішному Полтавської області говорили:


«Сіль тобі, да печина
Із твоїми очима»…[14, с.297-298; 18].


У 8 випуску «Харківського збірника» за 1894 рік знаходжу запис про те, що у с.Нікольське колишнього Старобільського повіту, Харківської губернії промовляли слова:


«Сіль тобі в зуби та печина,
Та болячка між очима»,


коли помічали, що хтось заздрить [11, с.179]. А заздрість, як відомо, засуджувалася і трактувалася як «недобрий погляд», тому вважалося, що застосування цієї примовки у даному випадку має попередити зурочення.

Як бачимо, в усіх наведених вище замовляннях перша їх частина майже ідентична (те, що у замовлянні, яке розповіла мені свекруха, слово «печина» звучить як «причина» свідчить більше про те, що люди, з часом втрачаючи розуміння значення старих слів, замінюють їх у мовленні новими знайомими, співзвучними словами). Друга частина цих замовлянь, хоча й звучить по-різному, проте несе в собі однакове смислове навантаження. За характером впливу – це замовляння, які попереджають шкоду (слугують своєрідною профілактикою), адже відведення «уроків» – важка справа, тому важливо було вміти попередити їх. Кожне із них вимовляється у формі заборони, мовного навіювання чи погрози, що має на меті відвернути шкоду шляхом відлякування негативних сил. Причому варто зазначити, що означені замовляння були записані у різні роки впродовж ХІХ – початку ХХІ століття. Отже, можна стверджувати, що в пам’яті народу збереглося багато пережитків колишніх вірувань, переконань, які склалися на підставі здогадів, припущень, що вони залишаються загалом незмінними і дієвими й до нашого часу. Як писав один із дослідників українського фольклору Віктор Петров: «Замовляння залишаються незмінними протягом багатьох століть. Щодо українського фольклору, то в ньому, як про це вже згадувалося, заговори, знані нам на підставі записів в судових актах ХVІІ століття, нічим не відрізняються від замовлянь, як їх записувано в ХІХ–ХХ столітті. В свою чергу зіставлення заговірних формул в українському фольклорі із замовляннями палеоазіатських народів…, знов же виразно засвідчило не тільки тотожність їх змісту й форми, але й те, що й ті, й ті замовляння конструюються за тим самим творчо-психологічним і світоглядовим методом» [15, с.98].

Словесна магія, зокрема різноманітні замовляння, заклинання, примовки, навіювання, упродовж тривалого часу була найпоширенішим видом магічного впливу і невід’ємною частиною світогляду та усього життєвого укладу будь-якого народу. Як правило, вона застосовувалася у поєднанні з іншими видами очисної магії, зокрема з використанням води, вогню, різних механічних дій. Разом вони являли собою єдину систему народних звичаїв та обрядів, які проводилися під час важливих сімейних подій та річних свят і впливали на характер сімейних відносин, на психологію і поведінку людей, мали глибоке виховне значення. Наведені вище замовляння належать до цілої низки захисних родинних обрядів та звичаїв, які були покликані оберігати, насамперед, новонароджену дитину від усього злого. Українці вірили в очисну й лікувальну силу вогню домашнього вогнища, тому магічну силу приписували і глині з печі, вугіллю, сажі, попелу [7, с.118]. Сіль також часто використовували в магічній практиці, захищаючись від «уроків», натирали нею обличчя, зав’язували дітям у поділ сорочки, дорослим у хустку, яку носили на шиї, прив’язували її в мішечку до пояса [6, с.476].

Тож СІЛЬ та ПЕЧИНА входили до числа обов’язкових предметів, які здавна використовувалися українцями з магічною метою – вони слугували оберегами від злих духів та чарів. З їх допомогою лікували різні захворювання, знімали «вроки». Так, наприклад, на Гуцульщині новонародженій дитині прив’язували до правої руки, разом з іншими оберегами (часник, шматочок хліба, сіль), торбинку зі шматочком глини з печі [20, с.227], що свідчить про віру в захисну силу домашнього вогнища, яке в українців асоціюється з піччю. Шматочок цеглини разом з вугликом із печі та сіллю клали дитині й у колиску, щоб вона «вроків не боялася» [6, с.125]. Наприкінці ХІХ століття на Харківщині зафіксовано, що, несучи дитину до церкви, хрещені батьки на кожному перехресті (перехрестя в обрядовій практиці часто виконувало функцію кордону, де відбувалися різноманітні дії-обереги, адже за народними уявленнями на перехресті нечиста сила втрачає орієнтир, збивається зі шляху і зникає) залишали вуглинку і шматочок цеглини від печі [10, с.29].

Печину використовували й у народній медицині. Якщо не вдалося уникнути зурочення, виконуючи різні оберегові дії, то знову інколи ставала в пригоді печина. На початку ХХ століття в Росії дослідники фіксують, що хвороби, викликані «зглазом», лікували таким чином. Рано на зорі йшли до джерела, набирали з нього води за течією, вертали додому мовчки, не оглядаючись, несучи воду в закритій посудині. Потім клали у цю воду 3 гарячих вуглинки, печину, дрібку солі й кропили цією водою хворого 2 рази на добу на зорі, примовляючи: «З гуся вода, з лебедя вода – з тебе худоба» [12, с.315]. У «Малорусских домашних лечебниках ХVІІІ века» вдалося знайти рецепт лікування «утроби» (хвороба живота): «взяти воску гишпанського червоного, крейди білої, печини з печі у рівній частині, стерти. Брати на кінчику ножа, розчиняти у теплому вині чи пиві і на ніч пити» [13, с.2]. За допомогою перепаленої глини з печі (печини) наприкінці ХІХ століття на Поділлі намагалися позбавитися «сухот» (народна назва туберкульозу): брали з трьох колодязів непочатої води, підмішували хатнього сміття, шматочки печини з трьох печей і мох з даху трьох хат. Вважали, якщо скупати хворого у цій рідині – сухоти відступлять [8, с.4].

Народна ветеринарія також не обходилася без застосування печини. Наприклад, на Полтавщині на межі ХІХ–ХХ століть для захисту корови від «уроків» існувала велика кількість способів, серед яких і такий: у хвіст корові ув’язували стружку з рогачів, сажу з кочерг і шматочок цеглини (печини). А для першого годування поросяти готували спеціальні «балабушки» з тіста, в які замішували зерна жита, взяті з першої копи, щетину, зстрижену навхрест на лобі й спині кабана, надрубаний і подрібнений кінчик його хвоста, шматочок глини з печі (печини), стружку, зістругану з усіх чотирьох кутків столу. Ці балабушки згодовували поросяті після обідні в неділю, що забезпечувало не тільки його гарний ріст, а й вберігало від злих духів [14, с.297, 787]. На жаль, дослідниками не зафіксовано, чи під час цих дій використовувалися замовляння, проте, можна припустити, що без якихось примовок, а пізніше молитов не обходилися. Люди вірили в магічну силу слова, яке, можливо, й не могло змусити обставини змінитися, але володіло внутрішнім світом людини, певним чином заспокоювало, відігравало роль навіювання та самонавіювання. Адже в разі необхідності люди, зазвичай, не чекаючи «милості від природи», надають перевагу конкретним діям. Більшість дослідників народних вірувань та звичаїв сходяться на думці, що замовляння – це відгомін древніх язичницьких молитов і заклинань, тому загадки, пісні, казки, які стали засобом розваги, змінювалися з часом, тоді як замовляння утримали за собою строгий характер, який не дозволяє ніяких умисних відступів. Вони не годяться для забавки, і як пам’ятники віщого чародійного слова містять у собі страшну силу, яку не варто застосовувати без крайньої необхідності [1, 2, 3, 4, 5, 19, 21].

Література:
1. Афанасьєв А.Н. Древо жизни: Избранные статьи. – М.: Современник, 1983. – 464 с.
2. Байбурин А.К. Семиотические аспекты функционирования вещей // Этнографическое изучение знаковых средств культуры. – М.: Наука, 1989. – С.63-88.
3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Довіра, 1992. – 414 с.
4. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М.: София, 2003. – 240 с.
5. Вербальна магія українців. – К.: Бібліотека українця, 1998. – 98 с.
6. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.: іл.
7. Гвоздевич С. Родильна обрядовість українців // Народознавчі зошити. – 1997. – № 2. – С.111-122.
8. Данильченко И. Народные верования, суеверия и предрассудки, записанные во втором мировом участке Литинского уезда Подольской губернии // Этнографические сведения о Подольской губернии. – Камянец-Подольский: Типография Подольского Губернского Правления, 1869. – С.1-5.
9. Записала Коваленко Оксана від Зосимової Парасковії 1913 р.н. (уродженки м.Калуга). С.Дмитрівка Знам’янський р-н, Кіровоградська обл. 1980-1983.
10. Иванов П. Этнографические материалы собранные в Купянском уезде Харьковской губернии // Этнографическое обозрение. – 1897. – №1. – С.22-81.
11. Калашниковы Г.А. и А.М. Сл.Никольское // Харьковский сборник. – 1894. – Вып.8. – С.173-342.
12. Львовский Л. Русская простонародная медицина // Живописная Россия. – 1902. – Т.ІІ. – №56. – С.314-316.
13. Малорусские домашние лечебники 18 века // Материалы по истории, литературе и этнографии Южной России. Приложение Киевской Старине 1890. – К.: Типография Корчак-Новицкого, 1890. – С.1-59.
14. Милорадович В.П. Житье-бытье лубенского крестьянина // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія /Упор., прим. та біогр. нариси А.П.Пономарьова, Т.В.Косьміної, О.О.Боряк; Вст. ст. А.П.Пономарьова; іл. В.І.Гордієнка. – К.: Либідь, 1991. – С.170-341.
15. Петров В. Український фольклор: заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклу // Берегиня. – 1996. – №3-4. – С.86-101.
16. Спогади Меткої Ніни Петрівни 1937 р.н., с.Войнівка, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 1992 р. // Польові матеріали автора. Приватний архів.
17. Спогади Проценко Ганни Миколаївни 1927 р.н., с.Кузьминці, Кагарлицький р-н, Київська обл., 2007 р. // Польові матеріали автора. Приватний архів.
18. Спогади Шиян Лідії Григорівни 1936 р.н., с-ще Опішне, Зіньківський р-н, Полтавська обл., 2007 р. // Польові матеріали автора. Приватний архів.
19. Таємна сила слова: Заговори, замовляння, заклинання /Упор. Г.Бондаренко. – К.: Т-во «Знання», 1992. – 32 с.
20. Українське народознавство: Навчальний посібник /За ред. С.Павлюка, Г.Горинь, Р.Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.
21. Українські замовляння /Упор. М.Н.Москаленко. Автор передм. М.О.Новикова. – К.: Дніпро, 1993. – 309 с.
22. Шарко Е. Из области суеверий малоруссов Черниговской губернии (Народная медицина и представления о загробной жизни // Этнографическое обозрение. – 1891. – №1. – С.168-175.

Людмила Метка,
завідувач Відділу керамології новітнього часу
Інституту керамології,
завідувач Відділу етнографії гончарства
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному,
кандидат історичних наук

Теги:     Піч      сіль      печина      домашнє вогнище      кочерга      глина      вірування      пристріт      замовляння      уроки      ворожки      заговори      цілительство      заклинання      народна магія      ритуали      цеглина      вірування      обрядовість      оселя      побут      традиція      українці
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: