СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Козацтво Подорож у минуле. Характерники

Подорож у минуле. Характерники

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Unti552252552tled-1Ось такі от ті легендарні і напівміфічні характерники, що апелюють до глибин нашої уяви. Але варта трохи розвіяти пелену загадки, вдавшись до науково-лінгвістичного аспекту цього питання. Що ж насправді означає слово «характерник» і ким були ці загадкові предки?

Сучасні історики, а зокрема історики 20 сторіччя, переконували нас, що козаки – всього лиш нащадки селян, які не витримали гніту поміщиків і покидали рідні землі, а після того оселились біля Дону, Волги, передгір’ях Кавказу, причорноморських степах та на дніпровській Хортиці. В цьому є, звичайно, якась частка правди, але дуже вкорочена, і вона не може пояснити багато цікавих речей. Це була лише часточка історії, яка розповідає нам про те, як поповнялись ряди тогочасних козаків, але ніяк не пояснює їх походження, передісторію та не розповідає про їх коріння.

10304

Дуже багато цікавих фактів розкривається, якщо звернутись не до стандартних джерел радянської історіографії, а до давніших історичних згадок і праць. Взяти до уваги хоча б тритомник відомого російського історика й дослідника козацтва Євграфа Савельєва «Древняя история казачества», який дивом вцілів та був перевиданий в Ростові-на-Дону: більшовики вилучили та знищили весь тираж, крім одного примірника! І це не єдине джерело, де ми наштовхнемось на низку цікавих і маловідомих фактів.

Давні козаки мешкали попри гирла Дону, Кубані, Дніпра та Дністра ще у 12-му сторіччі до нашої ери, називалися Джанійцями та Черкасами і становили оригінальну слов’янську гілку, певний особливий етнос.

251686 504577

Джанійці ходили на 30 кораблях на допомогу легендарній Трої, яку взяли в облогу греки-ахейці.

Вони воювали у військах Олександра Македонського проти персів царя Дарія. Коли величезна перська армія йшла в наступ на македонські фланги, п’ятірки невідомих воїнів прорубували шлях крізь щільні колони персів, розвертали коней, прорубували шлях назад і безслідно зникали в степах. Досвідчені та розумні перські воєначальники впадали в розпач. Вони нічого не розуміли і не могли нічого вдіяти. Під час затишшя їм було не легше: характерники, що володіли різними гіпнотичними прийомами, проникали в їх табори і викрадали вартових або ж навіть воєначальників з їх шатрів і знову розчинялись у чистому полі.

Джанійці вміли маскуватись на вихідних позиціях ворожої кінноти таким чином, що коли перси шикувались в ряди для атаки, характерники вистрибували і в зігнутому стані пробігали попід животами коней зі своїми гострими шаблями, притиснувши їх тупим боком до спини. Позаду них на землю порубані падали цілі ескадрони. Тому Македонія перемагала у війнах не лише завдяки одному геніальному Олександру…

Під час нашестя Чингізхана на південну Русь два його провідних тумена (20 тисяч вояків) зустрілись у межиріччі Дону та Волги з невідомими воїнами, що йшли у бій оголені по пояс. Вони воювали вдома мечами, стоячи на конях, з легкістю ухилялись від ударів, стріл та навіть ловили їх біля своїх грудей і не боялись смерті. Від двох туменів живим не залишився ніхто.

Траплялось, що монголи раптово впадали в безумство і, наче зачаровані, починали битись один з одним. Декількох козаків монголам вдалося взяти живими і вони забрали їх зі собою на Схід. Руси-джанійці залишили по собі грамоти-дощечки із записами своїх знань, на базі яких обрані учні з числа місцевих створили свої бойові стилі, що базуються на використанні потоків внутрішньої енергії людини – Здрава, або ж, по-східному, Ци. Існує повір’я, що одного з учнів русів звали Бодхідхарма. Він був мандрівним індуським філософом, що прийшов до Китаю. Він відомий як засновник у-шу. Так були закладені основи кунгфу, звичайного та астрального карате, мистецтва невидимих воїнів і шпигунів ніндзюцу.

 m39DK5k Dw

Щодо нинішнього донського козацтва, то воно сформувалось коли зі словяно-черкеською гілкою джанійців злились новгородці, що втікали з Новгорода Великого, одного з основних центрів ведичного спротиву владі Москви та панівній Церкві, де звірствував в той час Іван Грозний. Новгородці, що вели свій рід від аріїв Гіпербореї, також були великими знавцями духовних практик, а їх силові комплекси «Кулак Перуна», «Буза», «Скобар» не поступалися південним стилям джанійців. Спільні знання дали прекрасний результат: з поєднання досвіду, духовних і фізичних практик народилось величне мистецтво бою, виживанні і цілительства: Козацький Спас.

Козацьким Спасом чудово володіють козаки-характерники. Його основою були спеціальні заговори, молитви і таємне навчання. Символом був Віз (Велика ведмедиця), що зберігся на гербі та печатці запорізьких козаків. А головним було неприйняття ні жрецтва, ні священства, тобто посередників. Характерник спілкувався з вищими силами напряму, володіючи «ману» – медитаціями. За допомогою духовних, медитаційних методик козаки могли досягати небачених результатів і отримувати надприродні властивості і сили. (про медитаційні практики характерників розповімо у наступних дописах на дану тематику).

Донині збереглись окремі релікти стародавніх бойових технологій, пов’язаних з використанням «другого зору», – методи нанесення ударів «світінням» і використанням у бою астральних двійників. Оборотництво, що давало змогу перетворюватись у звірів та птахів, судячи зі всього, прийшло на південь разом із новгородцями – язичниками, що були посвячені в північні культи Ulfhednar (люди-вовки) та Berserkes (люди-медведі), більш відомі як берсеркери вікінгів, що мали кровний зв’язок з новгородцями. Відома вправа, що використовувалась посвяченими воїнами цих культів для демонстрації своїх властивостей. Оголений воїн сідав на сніг і відкривав у собі канал внутрішньої енергії Здрава (в скандинавській традиції – Прана). Його тіло настільки розігрівалось, що сніг танув навколо нього, а він не відчував холоду. В Тибеті досі практикується схожа вправа, коли монахи сушать на морозі мокрі простирадла, просто загорнувшись у них голими.

Посвячення в культ людей-звірів складалось із двох основних частин. Перша з них розвивала вміння вводити себе в стан бойового трансу, що дозволяв бачити дії противника в заповільненому режимі та легко ухилятись від ударів, стріл та мечів, а також відчувати напрям польоту «своєї» стріли чи кулі (в цей момент в характерника холоне потилиця). Оборотництво за своєю природою є двоїстим: в одних випадках дійсно може статись надзвичайно потужне спілкування з тотемом людини, його тваринним символом, в такому разі свідомість людини може переміститись в птаха чи звіра, підкоривши тварину своїй волі. Або ж бойовий маг навіював противникам, що вони бачать вовка чи ведмедя.

Кажуть, що не так уже й давно якісь японські дослідники запропонували характернику кілька мільйонів доларів, аби той позволив зазняти свої вміння на відеокамеру – та дарма… Стародавні таємниці не мають ціни…

* * *

 

“Il ne fut pas tue, parcequ’il portait un caractere”.
— Він не був убитий, оскільки він володів «характером».

Як бачимо з цитати, поняття характерництва в якості військового мистецтва існувало не лише на українських землях, а й у Франції. Зараз можна лише гадати, чи цей термін залишився французам у спадок від давніх галльських жерців — друїдів, чи, може, прийшов туди разом з козаками Богуна і Сірка в часи Тридцятилітньої війни…

В давніх історичних джерелах під характерниками мали на увазі воїнів, наділених надзвичайними і навіть надприродними можливостями, що цим виділялись з козацького оточення. Звичне на перший погляд і милозвучне для слов’янського слуху слово навіює нам думки про сильний дух і характер. Але насправді під цим словом криється набагато глибший зміст. Характерниками люди називали людей з властивостями відьмаків, чародіїв, пророків, знахарів. Таких козаків-чаклунів часто також іменували химородниками, галдовниками («галдувати» – чаклувати), заморочниками (вони вміли напускати «морок» – туман, сон).

Часто в різних джерелах слову «характерник» приписують грецьке походження: «character» – відмінна риса.

sanskrit Подорож в минуле: ІI. Характерники. Таємниця поняття.

Текст на санскриті

 

Деякі дослідники стверджують, що етимологію цього слова слід шукати за допомогою санскриту – давньоарійської мови. Адже на території України в давнину жили індоарійські племена, частина з яких в 2 тисячолітті до нашої ери вирушили в Індію, а частина залишилась і взяла участь в етногенезі балтійських і слов’янських народів, зокрема українського. Значна подібність між санскритом і мовами балтійських, слов’янських народів свідчить про тісні контакти між цими народами в минулому.

Перша частина терміну «хара» («харе») у перекладі з санскриту означає боже натхнення. Це саме та енергія, якою вміли користуватись характерники.

«Характерники» можуть розшифровуватись також як ті, що володіють центром хара. Звідси й харакірі – випускання життєвої енергії через центр «хара», розташований в районі пупця, до «ірі» – Ірію, слов’янського раю; знахар – той що знає хару, з відновлення якої повинне початись будь-яке лікування.

За іншими даними, пояснення слід шукати в Ведах, давніх арійських писаннях. Там йдеться про те, що серед другої касти кшатріїв-воїнів існували загони основані з воїнів, що звались «махаратха-ми» і могли самотужки битись проти тисяч. Оскільки префікс «ма-» у санскриті означає великий, то «харатхи» очевидно будуть тими самими характерниками – славетними воїнами з неперевершеним таємним військовим мистецтвом.

За іншими даними – «маха» – великий, могутній, «ратха» – рать, військо.

Яким би не було істинне походження даного поняття, висновок можна зробити єдиний: явище сягає корінням в давнину і на його розвитку відчутний вплив стику народів, культур, традицій, звідки зародилися й традиції наших предків.

Явище характерництва є певним чином глобальне. Тобто у різних народів існують певні аналоги таких вправних воїнів. Різницю складають техніки, принципи, вірування, соціальні та інші умови розвитку. Таким чином характерників можна порівняти з монахами-архатами (наставники японських ніндзя), цігунами (китайські воїни), берсерками.

* * *

Більшість оповідей та легенд про характерників було записано в Україні лише в ХІХ ст., хоча саме явище древнє, а перші згадки про них зустрічаються ще в літописах що стосуються другої половини XVI сторіччя.

Не менше запам’ятались характерники й іншим народам, які зазіхали на наші землі. Турки до прикладу іменували їх «урус шайтан» (урус – руський, шайтан – чорт) і навіть лякали ними дітей.

Вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце – тому «урус шайтан» завжди першими йшли в бій, хоч на Січі їх був всього лиш один курінь.

Відомості про характерників падали в око і багатьом польським історикам, а вірування про них були настільки сильними, що навіть три століття потому ходили українськими землями і були записані багатьма істориками та дослідниками козацтва і козацької доби.

“Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і ідуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоб показати силу, кинули повсть на море, взяли землі в чоботи, горілки в пляшки і вирушили в Туреччину. Пливуть собі та й співають”.

”…серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”.

Відомі історичні факти, коли вороги виготовляли спеціальні кулі зі срібла, бо не могли звичайною кулею вбити характерника. “Історія Русів” містить розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: “Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!”.

На війні козаки ворога не боялися, та й мали вони особливі секрети: “А як вийдуть на вiйну, то iх б`ють кулями, а вони собi й байдуже: пазухи порозставляють i збирають туди кулi. “Та ну бий!” – кричить кошовий хлопцевi, а сам i без пiстоля i без рушницi стоiть. “Пiдожди, батьку, наберу куль та тодi i пострiляю.”

Як відомо характерники вміли напускати на ворогів «морок» або «оману». Про битву війська з турків з військом російським, на допомогу якому приходить запорізький характерник, читаємо: “Запорожець пiдняв руки i пiймав ядро. “Ось бач, каже, який гостинець! Ну тепер, каже, глянь на острiв: шо там?” Глянув царь, аж турок сам себе руба, сам на себе пiдняв руку i пiшов потоптом. Пiднялась велика курява, а потiм стихло. “Дивись тепер” – каже запорожець. Глянув царь, аж нема нi одного живого турка, порубали самi себе…”

Могли запорожці оману напустити на ворогів у ближньому бою: “Там запорожцi бились з татарами… Як iх сила, то вони покладуть усiх до одного, нi одного не випустять. А як несила, то вони зроблять або рiчку, або лiс, такий лiс, що його нi пройти, нi проiхати. Та тодi тi – татарва, то що наткнуться, подивляться, а воно рiчка або лiс, та й назад. А пiсля як роздивляться, а воно того нема нiчого. Отакi були тi запорожцi.”

Навіть відомий письменник і етнограф Пантелеймон Куліш увіковічнив такі спогади народні в романі «Чорна рада»: “Да й згадав, як у старого Хмельницького сидiв у глибцi такий, що ману напускав. “Що ви, – каже, – що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав`яжiть мене в мiшок.” Зав`язали його да й притягли за трямки, аж вiн йде з-за дверей: “А що, вражi дiти! Встерегли?”

І про відомого козацького характерника Сірка багато спогадів: “Сiрко – це кошовий такий. Вiн такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде iз куреня та й гука на свого хлопця: “Ану, хлопче, вiзьми пiстоль, стань там та стрiляй менi в руку!” Той хлопець вiзьме пiстоль та тiльки – бух! – йому в руку. А вiн вiзьме в руку кулю, здаве ii та назад i кине. Вони, тi запорожцi, всi були знайовитi…”

Йому ж приписують здатність до оборотництва: “Тодi зiскочив з коня, дав його другому козаковi, а сам кувирдь – та й зробився хортом i побiг до татар… Як стали тi татари вiдпочивати, то той хорт поробив iм так, що вони всi поснули. Тодi вiн назад до козакiв та знову кувирдь – i зробився чоловiком!”

Хоча про подвиги і можливості Сірка можна сміливо писати окрему статтю…

Теги:     Козаки      характерники      сірко      військо      бродники      берладники      хортиця      козацтво      оселедець      казачество      дон      волга      арії      гіпербореї      козацький спас      бій      медитація      язичництво      берсерки      шайтани      санскрит      хара      чакра      веди      рахта      маха      запорожці      земля      індоєвропа      чуб      вуса      косаки      кочівники
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: