СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Українське козацтво Характерники ХАРАКТЕРНИЦЬКІ ПРАКТИКИ, ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ

ХАРАКТЕРНИЦЬКІ ПРАКТИКИ, ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitle4444444d-1Технік навчання молоді у характерників було безліч, всіх перерахувати немає можливості. Навчання протікало в середовищі характерників, які кожен день щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Пізнання. Це не обов'язково було якесь спеціальне навчання. Велися прості довгі розмови біля вогню, розведеного пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя, яке проходило в ті часи в Україні у постійних зіткненнях з ворогом, а також було безліч жартів і розіграшів з метою набуття пильності і врівноваженості духу.

 БАЧИТИ СВІЙ "РОЗМІР"

Наступним кроком у вихованні було дуже цікаве навчання. Козака вчили бачити свій "розмір" в навколишньому середовищі. Правило ззовні нам знайоме. Ми обираємо по своєму зросту лижі, косарі під себе виготовляють косу, веслярі - весла і т.д. Мета зрозуміла: знайти таке співвідношення людини і якогось елементарного пристрою, коли його дія стає максимально ефективною. Але характерники продовжили це мистецтво далі, коли людина заздалегідь вже знала, як правильно підступитися до тої чи іншої справи, щоб не взяти "високо" і потім не виконати, що на полі бою призводило до смертельної загрози. Але й не дуже "низько", інакше дія не буде повернута в потрібне русло, що в бою призводило до поразки. Нам це правило відоме з життя. Дуже багато є людей, які змолоду беруться за справу, не маючи відповідних здібностей і сил. В результаті руйнують своє здоров'я, руйнують справу, маючи у кінці розбите вщент життя. Тому правило, як бачимо, вельми важливе .

Таке виховання починалося ось з чого. Молодого козака посилали до лісу за палицею, з допомогою якої він повинен був перестрибнути через високий паркан. "Не свого розміру" вибрана палиця не дозволяла отримати очікуваний результат. Крім того важливим було те, де за неї взятися. Високо - палиця ламалася, низько - стрибок не виходив. Вправу можна було урізноманітнити стрибком з тією ж палицею в довжину через рів.

Потім бралися за шаблю, довжина, форма і вага якої теж мали бути підігнаними під козака. З такими ж вимогами обирали і коня. Вчили одразу бачити в боротьбі ту точку, попадання в яку виводить з рівноваги супротивника під час бою. Цьому ж мистецтву вчили і в житті, де потрібно було побачити ключову подію, яка повертала всю ситуацію в правильне русло. Щоб це стало можливим, потрібно було мати відповідний погляд на оточуючий світ, який охоплював би всю подію в цілому.

ШВИДШЕ НІЖ ТІНЬ

Юнака ставили спиною до сонця, щоб він виразно бачив свою тінь на стіні. Завдання ставилося таке - торкнутися рукою стіни, швидше ніж туди дійде тінь. З точки зору звичайних уявлень, це виконати неможливо. Неможливо, якщо працювати в одному і тому ж вимірі часу і простору. Необхідного результату добивався той учень, який вчився переходити в такі змінені стани свідомості, коли людина на якусь мить виходила за межі навколишньої реальності, входячи у простір з іншим ліком часу. Поступовий розвиток цього мистецтва робив рухи характерника надшвидкими, непомітними для звичайного погляду. Коли така людина на коні вривалася у ряди противника, то могла нанести йому дуже великої шкоди. Звичайна людина в навколишньому просторі не фіксувала переміщень кріра, напад якого був завжди як грім серед ясного неба.

ВКЛЮЧЕННЯ "ІСТИННОГО ЗОРУ" І ДОСЯГНЕННЯ НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ

Юнака пізно ввечері саджали на землю і він повинен був дивитися вздовж високого тину так, щоб окремо бачити обидва його боки лівим і правим оком. Праве око щільно зав'язували пов'язкою, а з лівого боку тину запалювали багаття, яке засліплювало ліве око. Потрібно було зреагувати на ту людину, яка підкрадалася з темного правого боку тину. Таким способом включали праву, підсвідому півкулю головного мозку людини, включаючи інше, енергетичне сприйняття світу. Переводили людину з Тонального правого боку свідомості в лівий Нагвальний, скаже ознайомлений з езотеричною літературою читач. Саме з цією метою ще вчили однаково володіти правою і лівою рукою. Була ще інша практика. Ставили в глухому лісі на галявині біля болота, повного усякої "нечисті", шість стовпів по колу. діаметром у 15 кроків. Пізно ввечері в одному місці між стовпами запалювалося багаття. Молодий козак мав ходити по зовнішній, неосвітленій частині того кільця, дивлячись прямо перед собою. Це ходіння в темряву, а потім наближення до багаття, засліплює очі, і мерехтливі тіні стовпів робили свою справу. Вони розширювали можливості людини, включаючи на повну силу другу сторону її свідомості, бо треба було "бачити" і контролювати ситуацію, коли звичайні органи відчуття були блоковані. Звичайно, дуже страшно було молодій людині йти в темряву від багаття назустріч моторошному вою, який доносився з болота. Ходили до тих пір, поки не ставало байдуже. Так досягалася необхідна безсторонність щодо перебігу подій у житті. Гартувалася воля людини, яка в кожну мить була готова до будь-яких подій.

УЗГОДЖЕННЯ З ВНУТРІШНЬОЮ СИЛОЮ

Потім приходив час наступної практики, вже більш складної та небезпечної. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою людини, вішалися довгі сітки з камінням, десь на крок одна від одної. Пізньої ночі з одного краю того стовбура запалювали яскраве полум'я, водночас приводились в рух сітки з камінням. Молодому козакові треба було пройти на світло уздовж стовбура і не бути збитим вагою каменів, які гойдалися в сітках поперек його шляху. Рухатися треба було швидко, бо вогонь закривався через деякий час, і була загроза залишитися в темряві серед тих гойдаючихся каменів. Тільки дії людини, узгоджені з його внутрішньою Силою, могли провести його по тому шляху. Лише за умови досягнення відповідної безсторонності, дії людини стають інстинктивно точними і швидкими, що гарантує безпечність проходження того шляху. У тольтекських практиках, описаних К.Кастанедою, є так званий "біг сили", в якому людина, діючи повністю інтуїтивно, проходить всі перешкоди на своєму шляху.

ВХІД В СИЛУ ЧЕРЕЗ РИТМ

Далі бралися за науку вибору вірного ритму руху. На звичайній стежці, яка вилася серед жита, на відповідній відстані один від іншого розкладалися камені. Пізнього вечора потрібно було швидко пройти стежкою, вловивши ритм того руху, який не дозволяв спотикатися і падати. Так вчили входити в той чи інший ритм, який забезпечував силу і невтомність у довгих переходах.

ПОВНЕ РОЗКРИТТЯ СИЛ ЛЮДИНИ

Повне розкриття сил людини досягалося ще у такій вправі. Садили хлопця влітку на пагорбі поблизу колодязя і лили на нього воду з дерев'яних відер до тих пір, поки людина ставала абсолютно мокрою, і не бачила вже різниці між собою і тією водою, яка безперестанку лилася на нього з усіх боків. Потім козака переводили на інший пагорб, де залишали сохнути під пекучим сонцем. Те сидіння тривало мало не весь день, коли вже губилося відчуття палючого сонця. Під вечір піднімали хлопця і вели до лісу, в прохолоді якого він поступово приходив в себе, з подивом спостерігаючи за тією чутливістю, яку він набув - дерева ставали перед ним як стовпи пружної енергії. Біля самого великого дуба, якого тільки знаходили, молодого козака залишали в сутінках наодинці з лісом. З тих сутінків раптово вчиняли на нього стрімкий смертоносний напад з усіх боків. Реакція на таку раптову загрозу у людини, в якої зняті зовнішні захисні оболонки, може бути тільки одна. Відбувалося пробудження внутрішньої сили, яка піднімалася з основи хребта, енергетично розкриваючи його навпіл. Ззовні це було схоже на вибух вулканічної сили, яка змітає все навколо. Такої людини лякалися навіть великі хижі звірі.

Сили і здоров'я набирали кріри, ходячи босоніж навесні, коли ще не зійшов сніг. Ноги були синіми і мерзли, зате на обличчі сяяла усмішка. Показували , як довго може тягнутися час, постійно будячи молодь серед ночі, коли час тече дуже повільно. Робили це з метою розвитку в учня правильного відчуття часу. Вночі учні повинні були також слухати небо і зорі, включаючи своє друге, підсвідоме сприйняття .

ЗУПИНКА ЧАСУ І ПЕРЕХІД В ІНШИЙ ПРОСТОРОВИЙ ВИМІР

Зупинка часу і перехід в інший просторовий вимір досягалася такою практикою. Обирали над водою високу круту гору, з якої не було видно низу. Молодому козакові давали в руки палицю, яку він повинен був тримати перед собою обома руками, і пропонували бігом спуститися з гори. Під горою робилася схована від очей виїмка, де стелили солому, тому козак на ту солому і падав, відірвавшись від кручі. Але незнання цього козаком призводило у момент відриву його ніг від кручі до "зупинки світу", бо попереду вже нічого не очікувалося, крім вірної загибелі. Так вчилися пізнавати те, що за межею видимого.

ПРАКТИКА ЗУПИНКИ ВНУТРІШНЬОГО ДІАЛОГУ

Для зупинки внутрішнього діалогу козаки застосовували таку практику. Садили учня навпроти звичайного колеса, на якому ставилися дві позначки в діаметрально протилежних його місцях або два дзеркальця. Сидячи нерухомо, козак мав стежити за тими відмітками на колесі, яке крутилося. Через деякий час постійна напруга в стеженні за відмітками на колесі вимикала зовнішню увагу і людина переходила у стан зміненої свідомості. Часто практика ускладнювалась, коли вісь разом з колесом також вертілася в горизонтальній площині, і козаку, який сидів верхи на ній, пропонували слідкувати не тільки за відмітками на колесі, а й за оточуючим середовищем. Подібні техніки в тольтекській езотеричній традиції мають назву "перевантаження тоналя" , коли завдяки неординарній роботі системи зору (переважаючий периферійний зір) і переконцентраціі людської уваги, концептуально логічне сприйняття вимикалося, а на його місце приходило "нагвальне", об'ємне сприйняття дійсності, яке тільки й могло виконати таке "надлюдське " завдання.

БАЧИТИ "ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ"

Можна ще доповнити, що дуже важливою річчю для характерників було знайти "золоту середину " у ??всякій справі . Заради цього вчили молодь пекти хліб. Це дуже тонке мистецтво, тому що отримати потрібно було не просто хліб , а той , який ставав предметом сили. Козаку виділялися необхідні для цього продукти і залишали його один на один з піччю. Ми сьогодні вже знаємо , як складно провести всі технологічні операції, щоб зберегти смакові якості складових компонентів. Наприклад, у приготуванні простого українського борщу чи того ж хліба. Потрібно було через особливе "бачення" контролювати процес приготування і відчувати, коли вже час знімати з вогню, коли додавати той чи інший компонент. Аналогічне "бачення" розвивалося у західній Європі під час пошуків філософського каменю алхіміками. Тільки досягнення відповідного розширення свідомості гарантувало успіх цієї справи.

Потім козака вели до лісу збирати лікарські рослини, довго і ретельно розповідаючи про кожну з них. Вчили "бачити" вплив рослини на людину. Мистецтво розвивалося до того рівня, коли з будь-якої трави характерник вмів зробити необхідні ліки від тієї чи іншої хвороби або для загоєння рани. Знання травництва було обов'язковим як для характерників, так і для простих козаків на Січі.

РОЗУМІННЯ ТВАРИН

Характерник навчався розуміти тварин і вміти об'єднуватися з ним, прикладаючи ліву руку, скажімо, на серце коня чи собаки, слухаючи при цьому правим вухом дихання тварини. Тому завжди мали під рукою вірних друзів в охороні табору, розумного коня в бою. Вчили входити духом у птаха або тварину. Садили, наприклад, козака на стовбур дерева, як на коня, але ногами назад і давали в праву руку яструба. Домагалися енергетичного злиття козака з птахом і відпускали його. Потрібно було побачити те, що бачив птах своїми власними очима з висоти.

М'ЯКЕ ПАДІННЯ

Бойові дії на коні постійно загрожують падінням людини на землю. Тому молодих характерників вчили м'яко падати. Знову ж практика була дуже простою . Добре напували козака горілкою, і коли він набував відповідного стану, пропонували перелізти через високий і хиткий тин. Невпинне падіння з цього тину навчало техніці розслабленості п'яної людини, яка з будь-якої висоти може неушкоджено падати.

СТАН "АНАБІОЗУ"

Клали козака горілиць у високу траву, пропонуючи спостерігати за ширянням яструба у висоті. Серце козака билося з тією ж частотою, з якою яструб змахував крилами, і козак поступово входив в своєрідний стан анабіозу, але з пробудженою свідомістю. Така холодна і "мертва" людина не привертала уваги противника, тому що в ті часи мертва людина у дорозі або поблизу табору не була чимсь незвичайним. Так розвідувались потаємні плани противника, виходили із скрутного становища, якщо в ньому виявлялися. Ця ж методика дозволяла довго перебувати під водою, очікуючи, коли мине загроза.

СТАН ПРОБУДЖЕНОГО СНОВИДІННЯ

Дуже цікавою була техніка переходу людини в стан пробудженого сновидіння. Розгоралося вночі в широкому полі кільце багать, щоб добре була висвітлена вся площа в середині. Старший характерник запалював чотири факела, два з яких давав учневі. Тими смолоскипами і билися в освітленому колі. Старший поступово обирав такий ритм нападу, що свідомість молодого козака затуманювалась і він входив у стан напівсну. Навколишні речі ставали туманними, втрачаючи свої чіткі форми. Час ставав дуже розтягнутим і в'язким , як кисіль. У цьому стані старший і "пробуджував" молодого козака, опікуючи йому праве плече смолоскипом. Так вчилися переходити в інші просторові виміри, ущільнюючи або розтягуючи час, входячи в "тіло сновидіння". У цей час і відкривався шлях до всіх магічних мистецтв. Наприклад, людина могла нерухомо стояти або ходити посеред площі, повної людей, і ніхто її не помічав.

ІСТИННІСТЬ І ВИВІРЕНІСТЬ ДІЙ У ЖИТТІ

Вчили відчуттю істинності та вивіреності дій у житті. "Розпалювали " в грудях вогник навколо серця, і той вогник згасав, коли козак робив негідний вчинок, який йшов в розріз з його совістю. Так вели його до тої миті, коли прокидалася нова свідомість і все ставало ясним і зрозумілим. Технік навчання молоді у характерників було безліч, всіх перерахувати немає можливості. Навчання протікало в середовищі характерників, які кожен день щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Пізнання. Це не обов'язково було якесь спеціальне навчання. Велися прості довгі розмови біля вогню, розведеного пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя , яке проходило в ті часи в Україні у постійних зіткненнях з ворогом, а також було безліч жартів і розіграшів з метою набуття пильності і врівноваженості духу. Наприклад, під час обіду з-під самого носу молодого козака непомітно забирали кусень хліба або миску.

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: