Про село Річку, гуню, джергу та верховинські традиції

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Гуня

Ви ще не знаєте що таке гуня, джерга і де їх виробляють? Тоді не гайте часу - завітаємо разом із вами у верховинське село Річка, що на Міжгірщині. Тут з діда-прадіда виготовляють справжню карпатську гуню різних видів. 

Село Річка - розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, на північно-східних схилах гірського хребта Боржава на висоті 500-600 метрів над рівнем моря. Одне з наймальовничіших, найпоетичніших сіл Карпат, яке розкинулось ніби у природній чаші, з усіх боків оточеній невисокими горами. Річка - чи не єдине село в Україні, де зберігаються прадідівські традиції виробництва гунь. Село славиться самобутніми народними талантами - вишивальницями, ткалями, різьбярами по дереву, музикантами, співаками. Ці люди продовжують традиції, які передаються з покоління в покоління. Жителі села також зберігають слова і мелодії численних колядок, коломийок тощо.

Гуня - верхній одяг, який носять вівчарі на полонинах. Прикрашені народною вишивкою по бортових краях гуні одягають жінки на свята в холодну пору року. Це теплий легкий одяг, який не пропускає вологи і користується великою популярністю. Для гуні тчуть джергу із вовни на дерев'яному верстаті - кроснах. Готову білу джергу знімають із кросен і кидають у валило валятися. 

  • Гуня-коцованя - це підвид гуні, який носять переважно чоловіки, в основному вівчарі, тому що вони не промокають на дощі та захищають від холоду.
  • Валило - це природня пральна машина, яка використовується для вибілювання і витягування волосин із виробів ручного ткацтва - килимів, ліжників, гунь. 

В письмових джерелах Річка вперше згадується в 1600 році. У 1715 році населений пункт згадується під угорською назвою Кіш-потік, тобто Малий потік. Можливо, ця назва пов'язана з тим, що в селі є залозисто-кислі мінеральні води. Джерел тут налічується близько 13-ти, одне із них "Квас" - знаходить в центрі села. 

Існує така легенда про село Річку: "Жив, був один чоловік. Було в нього три сини: Річкай, Тюшкай, Лизян. І пішли всі три брати у світ щастя шукати. Потрапили вони у наші краї тай порадилися, що хто де поселиться. Там, де брати поселилися, росли лише ліси. І стали вони рубати ліси, щоб побудувати собі хати. Річкай поселився тут, де знаходиться наше село. А Тюшкай в сусідньому селі теж побудував собі хату. І не знали ні Річкай, ні Тюшкай як оозподілити землі. Домовилися, шо будуть вранці іти один одному назустріч. Де зустрінуться, там і буде границя. Річкай любив рано вставати. Вставши раненько, пішов на зустріч своєму брату Тюшкаю. Іде Річкай, іде і вже пройшов досить багато. Дивиться-дивиться і ніде не бачить свого брата. Тюшкай заснув, коли прокинувся, то вже давно зійшло сонце. Він схопився і побіг назустріч своєму брату. Та пройшовши небагато, він зустрів його. Тюшкаю було жаль, що в брата більше землі, ніж в нього. Та вони розійшлися по-дружньому. І де жив Річкай, то село назвали Річкою, а де Тюшкай – Тюшкою."

958810

Основним заняттям жителів було скотарство та землеробство.Селяни розчищали землі від каміння, викорчовували чагарники, вирубували ліси, а на цих місцях сіяли овес, боби, садили картоплю. Знаряддям праці були дерев'яні вила, граблі, лопати, плуги, борони. Сіяли коноплі та льон, переробляли, мочили, сушили і перетирали на терницях клоччя, з якого пряли нитки. Основним матеріалом для одягу горян була, звичайно ж, овеча вовна, з якої виготовляли джерги, гуні, доріжки

Річани і донині ходять у гунях. Мовляв, це екологічно чистий національний убір. Вівчар без гуні - не вівчар. Вона від холоду зігріє, а у дощ — за плащ править, бо з щільного ворсистого полотна вода стікає на землю. В пухнастій білій гуні, яка личить і найвибагливішій модниці, затишно і тепло. Вовна трішки колеться, та байдуже, бо вона не лише зігріває, а й має лікувальні властивості. застудився - на ніч у гуню. На ранок хворобу як рукою знімає.

Щоб вовняне полотно вийшло якісне, слід добряче попрацювати. Обстрижену овечу вовну перед виробництвом парили кілька разів гарячою водою та вимочували 5-6 годин, мили в холодній протічній воді і висушували на сонці. Суху вовну розскубали, видаляючи з неї різне сміття.

Для гуні використовують лише білу вовну. Чисту розскублену вовну чешуть спеціальним гребінем , який називається щІть, так, щоб утворився пухнастий клубок, немов біла хмаринка. Вичесану вовну складають пластами одна на одну у великий кошик і прикладають зверху каменем, щоб вовна добре улежалася. Чесана улежана вовна легко скручується в нитку. Оброблену чисту вовну прививають на рівну нетовсту ліщинову палицю — так звану куделю - за допомогою мотузки. Вовняну нитку скручують „махають" на спеціальному верстаті. Веретено підстрибує махається. Від того й пішов вислів «намахати на гуню». Намахана нитка повинна бути м'якою, легкою, рівною, інакше гуня не буде гарною.

Намахану готову нитку звивають у клубки. Тчуть джергу (вовняну ковдру)  для гуні на дерев'яному верстаті - кроснах. Ткацький верстат, на якому виготовляють полотно, складається з воротила, на яке намотується основа полотна з ниток; з ничельниць, через які проходять нитки основи і переміщуються вверх і вниз; далі йшло бердо, яким збивають одні до одних посновані нитки, власне тчуть. На друге воротило намотують готове полотно. 

Щоб гуня була красива, для основи використовують лляну чи конопляну основу. Льон або коноплі замочують у спеціальних “мочилах" - мілких ямах з водою, протягом двох- трьох тижнів. Вимочені коноплі висушують на сонці, труть на дерев'яних терницях. Перетерті коноплі прядуть на куделях (прялках). Готові нитки пов'язували в мітки і золили. Їх виварювали в печі в мокрій золі, а потім прали в річці, після чого використовували як основу для гуні.

Із клубків намахану вовну навивають на палички (ціпки), які називаються ,,маханками" і тчуть на кроснах полотно - джергу. Готову білу джергу знімають із кросен, відрізують нитки, а кінці основи зав'язують, щоб полотно не розпускалося. Джергу кидають у валило.

Гуню-коцованю виготовляють так само як і звичайну гуню із вовни. Але вовну не махають, а прядуть на куделі тонкі нитки. Основу виготовляють теж із конопляних або лляних ниток. Але коли тчуть гуню-коцованю, то вовняні нитки закріпляють за основу та витягають приблизно на 4-5 сантиметрів. Гуні-коцовані носять переважно чоловіки, в основному вівчарі, тому що вони не промокають на дощі і захищають від холоду.

932715cb2e20a54772efcb6b9101cc53

7

lemkivshchina-lemki-f00 large

Валило - це величезна, звужена донизу дерев'яна діжа, в яку з жолоба падає потік гірської води. Ця природна машина служить для витягування ворсин із виробів ручного ткацтва - килимів, ліжників, гунь. У валилі вовняна тканина крутиться не менше як сім годин. За цей час вона стає щільною і пухнастою. Якщо вона валятиметься менше, то не буде служити довго. Після того її сушать та добре розчісують щіткою аби розпушити вовну. З цього полотна майстрині шиють гуні, які оздоблюють оцінками-зав'язками та обшивають кольоровими нитками.

p10100311

Юрій Корда, який має власне валило задує, що гуні робив ще його прадід. Ось уже понад 100 років нащадки Кордів підтримують у порядку та чистоті родинну гордість - природну машину - валило. Нині на черзі до Кордового валила не тільки односельці, але й мешканці сусідніх сіл.
ансамблів села Річка. 

Старожили розповідають, що їхні предки носили гуні і взимку, і влітку. До всякого випадку життя була інша - на похорони одягали чорну або сиву, на весілля - білу.

karpatska-gunya

У зимові довгі вечори, коли ніч огортала Карпатський край, молодь збиралася на вечорниці то в одній хаті, то в іншій хаті, де жили дівчата. Дівчата пряли, плели, вишивали. Хлопці теж приходили на вечірки. Вони робили веретена, ложки, прялки. Вхід на вечірки був тільки у гунях. На вечірках жартували, співали. Дуже часто, жартуючи, із рук дівчат, які махали на гуню, падало веретено або клубок ниток. Так проводилась гра у веретено. Дівчата співали:

Ой упало веретено
Нікому підняти,
А мого миленького
Не пустила мати.

Але найчастіше було кому підняти. Хлопець старався підняти веретено, а дівчина його за це щиро цілувала. Але якщо піднімав хлопець нелюбий, то дівчина ного не цілувала і вік пересідав до іншої дівчини.

Вірші і коломийки про гуню

Мамина гуня

Ізоткала моя мамка з овечого руна
Білосніжну і тепленьку - на памнятку гуню.
Вибілила і випрала в селі моїм Річці,

На пам'ятку оставила Анци і Марічці.

Ваше тепло мамко гріє і біленька гуня,
Вам навіки, мамко, вдячна і донька Настуня.
Нас всіх гріє Ваше тепло і біленька гуня,
Што зоткана й вибілена з золотого руна.

Золотоє, овечоє руно

З золотого овечого, біленького, руна,
Горяночка-рускночка ізоткала гуню,
Гріє ватра полонинська і із руна гуня,

Вибілила і випрала Річанська Настуня.
Споконвічний святий огинь, ватра полонинська,
Тепло й гордись предків наших
Й вода Келечинська.

Все русина-горянина зогрівала гуня,
Што зоткала єму мамка з овечого руна.
Най овечки все пасуться, золотенькі руна,
А горяночок все гріє тепла біла гуня.

Святий огник, ватро-искро,
Тліє, гори в Карпатах,
Туй нас родила, повила
Всих русначка мати.

Бо овечка, тварь се Божа,
Било в Віфлеємі,
Де Спаситель наш родився,
Помнім все й донині.

Коломийки

І .Ой наше село Річка
 Славиться піснями.
 Тай гунями біленькими.
 Людьми трударями.

2.Ой файке село Річка
 Ніщо і казати.
 А ще в нашому селі
 Знають гуні ткати.

З.Ой будемо білу вовну
 скубсти і чухрати.
 Бо хотіли бисьме усі
 Файні гуні мати.

4.Нитки білі на маханки
 треба навивати.
 Аби було добре й легко
 Ними гуню ткати.

5.Ой співаю молоденька
 Весело співаю.
 Я собі на білу гуню
 Вовни начіхраю.

6.Основу м уже напряла,
 Йду вовну махати.
 Бо у нашому селі
 Мусиш гуню мати.

7.Уберуся в коцованю
У валилі биту
Та надію сорочину
З полотна пошиту.


8.Вбуюся в постоли
 У гуню й бочкори.
 Заспіваю коломийку
 На ушиткі гори.

9.І змайштрую снувальницю,
 Кросна й мотовило,
 Зайде до ня гуню ткати
 Із Марьков Гаврило.

10.Та    напрялам веретено,
 Намотала м пасмо.
Таку м біду полюбила,
 Що всім людям страшно.

11.Дуже    у ня файна гуня,
 Йду в ній на фашанки.
 Кеби ми ще любко купив
 Файненькі топанки.

12.Файна    у ня дуже гуня
 Буду в ній ходити.
Та будут кя усі хлопці
 Річанські любити.

13.Вийду    на вулицю
 Вберуся у гуню.
 Мушу собі полюбити
 Молоду Настуню.

14.У    валилах білі гуні
 Файно ся валяют.
 Імилися у каріку
Й танець витинают.

 

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     верховинці      промисел      ткацтво      Карпати

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Переклад

Croatian English German Greek Hungarian Italian Lithuanian Polish Slovak Spanish

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
завантаження...

загрузка...

| НАШ YOUTUBE-КАНАЛ




| МИ в FACEBOOK



«Спадщина Предків» - інформаційно-аналітичний сайт-агрегатор, присвячений альтернативній історії, культурології і етнографії. Публікуємо матеріали у форматі просвітницьких, науково-дослідницьких та науково-популярних статей. Редакція не несе відповідальності за достовірність матеріалів, а також їх використання.

heritage@spadok.org.ua
twitter instagram pinterest skype tumblr 

Допомога проекту: