СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Етногенеза бойків

e-mail Друк

Unti53535353553tled-1Виходячи з аналізу гідронімів та оронімів Східних Карпат, Ю.О.Карпенко робить висновок, що гуцули з’явилися у цьому регіоні пізніше, ніж бойки, попри більш архаїчну гідронімію у гуцулів у порівнянні з бойками [117, с. 245]. У гідронімах панує суфіксація, що свідчить, що гуцули і бойки «сидять у Карпатах давно». Хоча, як пише автор, загальновизнаним є те, що «Прикарпаття було заселене саме білими хорватами» і погоджується з К.Герман, що «білі хорвати – найдавніші мешканці території Гуцульщини», ім’я яких походить від «білохорватського антропоніма з коренем гуц-» [117, с. 245; 55]. Ю.О.Карпенко все ж виводить від білих хорватів давніших у Карпатах бойків, а гуцули, які тут з’явилися пізніше, є продовжувачами уличів. Останні, перебуваючи на Дністрі, постали гуцулами («перетворювалися у гуцулів») і в такому вигляді з’явилися в Прикарпатті й у Карпатах [117, с. 245]. Таким чином, автор вважає, що і бойки, і гуцули не є корінним населенням Карпат, а є племенами прийдешніми. Хоча і білі хорвати прийшли сюди зі сходу, етнонім яких нібито походить від іранських мов, і живуть вони тут десь з V ст. н. е. [там само, с. 246].

Розглядаючи проблему походження людності Українських Карпат, С. Павлюк відзначає його «генетичну родинність...з українським етносом» [182, с. 227]. Це підтверджується дослідженнями у царині антропології, археології, етнографії, лінгвістики та інших наук. Антропологічні дослідження останнього часу [84, с. 129] також свідчать про «домінування у цьому масиві автохтонного українського етносу за активних його взаємозв’язків із сусідніми етносами» [там само, с. 227]. Виходячи із даних суміжних наук, вчений вважає, що «простежити заселення Карпат в діахронії» можна з І тис. до н.е., і є безсумнівним той факт, що «вся північна і східна частина карпатського етнокультурного масиву, у тому числі і Закарпаття, до кінця ІV ст. н. е. була освоєна слов’янами» [с.227]. Дослідження побутової гуцульсько-бойківської лексики свідчать про споконвічну єдність українського населення, що заселяє північно-східні схили Карпат [296].

І.Г.Матвіяс, розглядаючи генезу українських говорів, пов’язує їх виникнення і функціонування з українським етногенезом. Вчений вважає відносно пізнє виникнення говорів південно-східного наріччя, до яких належать середньонаддніпрянський, слобожанський і степовий [160, с. 56]. Говори північного наріччя – середньополіський і східнополіський вийшли з мови полян, деревлян і сіверян, а західнополіський говір співвідноситься з мовою північних волинян (раніше бужан). І.Г.Матвіяс вважає, що сучасні східноволинські і подільські говірки «можна співвіднести з мовою уличів», а галицько-буковинські і гуцульські говірки походять від мови тиверців [там само, с. 55]. Карпатську групу говорів (бойківський, лемківський і закарпатський) автор пов’язує з мовою білих хорватів. У цілому українські говори «походять від мов давніх східнослов’янських племен», а останні є відгалуженням праслов’янського племені хорватів [там само, с. 55-56].

 alt

 Виходячи з фактів етнографічного та лінгвістичного порядку, М.Худаш робить ще один висновок, що розглядувані (бойки, гуцули, лемки) етноси це – автохтонні українські групи дохристиянської доби, «нащадки давніх родоплемінних об’єднань» [274, с. 302]. Досить поширеною в українських Карпатах і Прикарпатті до зазначених етнонімів була назва русини або верховинці [там само,с. 303-304].

Бойки

Цей етнонім засвідчений у пам’ятках досить пізно, він трапляється у вигляді: назва місцевості Boiki у свідченнях візантійського імператора Костянтина VІІ Порфірогенета (середина Х ст.), Boj (із розповіді Пилипа Смурого), bojkowi (дав. в.) (1607 р.), боико (у Климентія Зіновіїва, кінець ХУІІ-початок ХУІІІ ст.) [274; 285, с. 78]. У теперішньому вжитку давній етнокорінь реалізується у таких іменах: бойко ч.р., бойка, бойкиня ж.р., мн. бойки, бойкун, бойцун, бойчиня і в прізвищах: Бойко, Бойкул, Бойсак, Бойтош, Бойчак, Бойчук та ін. [35, с. 117; 285, c.78-79]. І.Вагилевич допускає походження етноніма бойки від слова «бойкий», що характеризує носіїв цього наймення як енергійних та жвавих. Проте «самі бойки відмовляються від цієї назви» [35, с. 117]. Історично вчений виводить даний етнонім від імені войовничого кельтського племені бойїв (ІІ-І ст. до н.е.), яке «ослов’янилося» і перетворилося на «русинів-бойків», проте допускає, що це потребує додаткового вивчення.

 alt

Давнім вважає етнонім бойки М.О.Бескид і допускає його походження від однойменного кельтського племені [22, с. 72]. Чужорідність наймення нібито є причиною несприйняття його самими бойками, що відбилося в народному фольклорі одноплемінників. Так сприймається це ім’я як щось обідне: «Бойкнуло бы тобhвъ черевh», «якый я бойко?» [там само, с. 71], або сприймається з підозрою і відносяться до нього зі зневагою: «Бойко жовточеревый» і далі добавляється:

«Ой гуцулы, гуцуленьки,
де сте бойка дhли ?
Цы вы его испеклисте,
цы сырого съhли?
Ни мы его испеклисмо,
ни сырого съhли,
И но ишовъ черезъ гору,
та го вовки съhли» [22,с. 72].

 У той же час трапляються і протилежні мотиви стосовно цього наймення, пор. в народній пісні: «И ты бойко и я бойко, Мы сме собh бойки...» [там само,с. 71],  де відчувається родоплемінна гордість. Очевидними є в фольклорі два ставлення до імені бойки, яке проявляється у протилежних значеннях. На цій стороні питання зупинимося нижче.

Горяни-бойки є вихідцями з низин, займаються в основному рільництвом, потім ідуть «пастівництво», а також ремесла, у кожному селі є коваль і бондар [35, с. 127-130]. Вони «гордої і твердої вдачі», у давнину були воїнами. Спільне для гірського населення – бойків та гуцулів, це - спритність та відвага. «Для них властивий не лише «тяжкий» характер,  - пише Н.Кляшторна, але й спадкова «схильність до помсти і вбивств» [129].

alt

У мові бойків збереглося багато архаїчних рис, до яких відносимо суфікс іє.*-tero. Цей формант є індоєвропейського походження, вживався в ранньопраслов’янський період, проте поступово вийшов із ужитку у слов’ян, але став типовим для германських мов. Він представлений у бойківському говорі в словах: ватра ‘вогонь’, путра ‘розсуд, міркування’, скатер ‘обрус, скатерть’, татра ‘скеля на вершині гори’, гатра ‘вістка, чутка’, батар ‘гультяй; босяк’, гутира ‘купа овець, каміння’, лантори мн. ‘подерті постоли’ [35,с. 120–122; 178,с. 163, 46, 201, 403].

alt

 У мовленні бойків вживаються форми даву (замість даю), богатися (замість боятися), тобто на місці слов’янського /j/ виступають /h/ або /w/ [35, с. 119]. Останні приголосні, очевидно, походять із ранішнього /hw/. Цю особливість фонетичного розвитку буде нами використано нижче під час розгляду етимології етноніма бойки.

Наявні тлумачення первісного значення цього етноніма є різноманітними і непереконливими для сучасних дослідників. Як зазначає Л.Худаш, «проблема походження етноніма бойки залишається нез’ясованою і досі» [275, с. 39].

Щодо зародження наймення бойки пропонуємо наше розуміння, виходячи з його структурно-семантичних складових, а саме: зазначені вище давні форми розглядуваного етноніма дозволяють виділити в його структурі дві частини boj-ko, з яких перша, коренева, має в собі прадавній приголосний /b/, щодо якого можна вбачати його субстратну природу. М.Худаш та інші дослідники вважають походження етноніма бойки із праслов’янського часу, коли він позначав родоплемінну (чи племінну) спільноту. Очевидно, що велика давнина імені дозволяє припустити вплив на нього мови населення Трипілля, яке проживало також в районі Карпат. Наявність в корені boj- початкового губного зімкненого та наступного губного голосного дозволяють нам реконструювати давніше *kw, що в цілому приводить до реконструкції праформи дє.*kwej-.

alt

Трипільські вої. Реконструкція Зінаїди Васіної

alt

Трипільське подружжя. Реконструкція Зінаїди Васіної

Фонетичний аналіз псл.*boj- свідчить про ускладнену кореневу структуру CV-C, в якій кінцевий приголосний у результаті фонетичної атракції примкнув до кореня. Раніше цей приголосний належав до закореневої (суфіксальної) частини, сам же корінь мав вигляд іє.*kwе-, тобто мав структуру CV. Наступне /-j/, як уже вище зазначалося, походить із псл.*/hw/ (< дє. *kw), що в цілому дозволяє припустити походження кореня *boj- із пізньослов’янського *kwehwe, тобто редуплікованого *kwе. Цікаво додати, що останній існував також у вигляді субстратного товт зі значенням ‘слов’яни’, а пізніше ‘словаки’. «Товтами, - пише П.П.Чучка, -...угорці називали всіх корінних слов’ян басейну Тиси, крім русинів» [284, с. 535]. Цей етнонім «відбито в антропонімії Закарпаття», зокрема в іменах Товт,Товтик,Товтин, Towth, Thot, Thoth [285, с. 554].

alt

Бойківська подружжя. Фото поч. XX ст

Наші попередні дослідження свідчать про багатозначність вищезазначеної праформи, що узгоджується зі сучасним розумінням «множинної етимології» прадавніх індоєвропейських коренів (В.М.Топоров), зокрема іє.*kwa, крім інших, мав семантику: ‘Всесвіт; людина; гора, гористий’ [234]. Місце проживання бойків дозволяє прийняти гіпотезу про первинну значущість ‘гірська людина, горянин’. Зміна структури кореня до вигляду СVC i формально до реалізації *boj- привела його до семантично іншого наповнення. Порівняння з наявними словоформами з бой-/бій-, тобто зі словами бій, бійка, боєць, бойня, бойниця, бойня, бій, бойовитість, бойок, бойочок, бойовик, бойкий, бойовитий, бійкуватий та ін. [198,с. 13–14],свідчить про семантику ‘бойовий горянин’. В українській мові, як пише Олекса Різників, з коренем бій-/бой- реалі-зується 188 словоформ. Велика словотвірна спроможність розглядуваного кореня свідчить про його далеку давнину і слов’янські витоки.

3434234

Вищерозглянуте свідчить про існування первинного кореня у ви-гляді *bo- ‘горянин’, що припадає на ранньопраслов’янський період, та *boj- ‘бойовий горянин’, в якому наявне «пересунуте» *-j- у напрямку до кореня (в результаті фонетичної атракції). Цей процес мав місце в піз-ньопраслов’янський період,саме до цього часу і відносимо зароджен-ня етноніма бой-ки. Необхідно зазначити, що первісно корінь *boj-, окрім поняття ‘бойовий’, включав у себе також розуміння ‘боязкий’, утворюючи тим самим синкретизм протилежних смислів. П.П.Чучка наводить у своєму історико-етимологічному словнику прізвищ апелятив bojko, уживаний у слц. говорах зі значенням ‘боязка людина, боягуз’ [285, с. 78]. До цього ж кореня відносимо все гніздо значень: ‘боятися; страшний; страх; лякають; небезпека; сполохати’, які реалізуються у відповідних словоформах в сл., лит., лтс., прус., дінд., ав., дірл., алб. мовах і виводяться із іє.*bhei-/*bhoi-/*bh? [87, с. 242]. У Карпатських говорах і в цілому в слов’янських мовах набув поширення корінь *boj- зі значен-ням ‘бойовий’.

 38f14-1

Від розглянутого кореня походить і лексема боярин, яка «загально-прийнятої етимології немає», незважаючи на поширеність у слов’янських мовах: укр., рос. боярин, блр. баярын, болг. болярин, п., ч. bojar та ін. [87, с. 241]. З-поміж різних точок зору, вважаємо слушною ту, яка трактує походження псл. *bojarinъ від *bojarь, «утвореного від *bojь ‘битва, бій’, причому враховується ст.п. bojar ‘боєць, воїн’, bojarz ‘тс.’ і початкове значення др. бояринъ ‘дружинник’» (там само, с. 241) [див.: 286].

Спорідненим за формою є наймення Боян, відоме із фольклору як співець, що прославляв народних героїв. Його ім’я зустрічається в «Слові о полку Ігоревім». М.Фасмер вважає у даному випадку етимологічно найближчим слово рос. бой [262, с. 203]. Очевидною є природа структури імені Боян, в якому представлені дві складові: бой та -ан, що значить ‘один із воїнів’. До зазначеного семантичного гнізда слів відносимо і вираз «на морі-окіяні»,який трапляється в українських замовляннях,досліджених В.М.Баденковою. «Сам же острів має назву Буян (Кіян, Діян, Буй), яку можна пояснити і як утворення від діалектного буй ‘відкрита місцевість на підвищенні’, і як паронім до окіян» [14, с. 8]. Український фольклор свідчить про давнину існування кореня бой- і його витоки із мови мешканців Карпатського регіону.

 berkut1

Ілюстрація до повісті Івана Франка "Захар Беркут". Боярин Тугар і старійшина бойків.

Як уже говорилося, зазначений корінь *boj має початковим субстратний приголосний. Але, виходячи з попереднього, в Карпатах існували і паралельні форми, в яких відсутній вплив субстрату. У даному випадку це також спостерігається. З таким же значенням ‘бойовий’ виступає корінь *woj-. Ця форма збігається з реконструйованою для бой-ки лексемою войко зі значенням ‘вояк’ [274]. Таке розуміння дозволяєговорити про спорідненість з укр. воїн, вой, вояка, військо, воїнство, вояцький, вояччина, війна, військо, військовик і т.п.,в яких виділяється основа woj- (всього 60 однокореневих слів) [198, с. 27]. У бойківських говірках лексема война має кілька значень: ‘війна’; ‘ворог, вороже військо’ [178, с. 140]. Споріднені з останніми форми в інших індоєвропейських мовах [262, с. 334-335] дозволяють вбачати в етнонімі бойки давнє значення ‘воїни’.

Вищерозглянута реконструкція етноніма бойки має у собі прадавнє *kwej зі значенням ‘бойовий’, що відбито в кореневих інноваціях *woj- та *boj-. До цього семантичного гнізда відносимо також лексему кий, що позначає давнє знаряддя боротьби. Це слово засвідчене в усіх слов’янських мовах, показує його єдині витоки в час життя праслов’ян, зокрема: укр., рос. кий, бр. кій, п. kij, ч., слц. kyj, вл., нл. kij та ін., які зводяться до псл. *kyjь(*k?jo-) ‘кий, молот, довбня’ [88, с. 430]. М.Фасмер вбачає в рос. кий діалектне значення ‘дерев’яний молот, пест’ [263, с. 231]. Одним із значень слова кий вважається ‘примітивна зброя’, що ставить його в одне семантичне гніздо ‘бойовитий’. Кий входив до озброєння запорозьких козаків [301]. Наявність у реконструйованій праслов’янській формі губного голосного після [k-] свідчить, що цей приголосний мав у своїх витоках лабіальний призвук, і форма може бути в цілому зведена до дє. *kwej-.

alt

Оскільки вищерозглянута лексема та інші споріднені слова збереглися як архаїзми в бойківському наріччі, допускаємо реалізацію цього ж кореня *kwaj і в засвідчених у північно-східній частині Карпат онімах: Кійовъ (село і пустище), Кійовиско (вершина гори), Кійовецъ (межа територiй) [22, с. 73]. Як було вище показано, розселення праслов’ян відбувалося, крім іншого, у напрямку від Карпат на Схід на терен теперішньої України, то вважаємо логічним припустити і належність наймення Київ до розглянутого вище семантичного ряду з коренем*kwej.Зупинімося на цьому детальніше.

Столиця Русі Київ засвідчена в багатьох пам’ятках слов’янських та інших народів і має такий вигляд: др. Кыєвъ, араб. Kujabah, ср.гр. K?????, K????? (Кост.Багр.),ср.лат. Cuiewa,п. Kijewo,ч. Kyjeov,схв. Kujebo,д.iсл. K nugardr [263,с. 230]. Структура приведених слів до-сить чітко розпадається на дві складові: перша утворює корінь kij- (з модифікацією голосного i/u), друга є словотвірною і містить у собі дві різні реалізації: -wъ та -bо, з яких остання є субстратною, що витворилася у результаті підстановки -w ~ -b. Зазначений суфіксальний формант може бути зведений до *-hwa (із *kwa) з посесивним значенням. Це ж значення вбачаємо і в д.ісл. K nu-gardr ‘Київ-місто’ в суфіксі -nu (із *na). Словотвірний елемент у цілому свідчить про своє відношення до антропонімічного Kij-, що в цілому значить ‘місто Кия’. Розглянута етимологія міста Київ збігається з відомим на сьогодні тлумаченням щодо походження цього наймення. Єдине, що хотілось би додати, виходячи із нашого аналізу, це те, що Кий (чи його предки) був вихідцем із Карпат [див.: 181, с. 138] і належав до хороброго слов’янського племені праукраїнців.

alt

Кий, Щек, Хорив і Либідь засновують місто Київ. 482 рік.

 Таким чином, у результаті аналізу передбачається семантична й формальна спорідненість лексем типу укр. бойки, бій, боєць, бойовий, в яких виділяється основа boj- зі субстратним /b-/, далі лексем у вигляді укр. воїн,війна,військовий, а також слів укр. кий,Київ, всі вони похо-дять із дє.*kwеj (< *kwehw-). Резюмуючи все вищезазначене, вказаний корінь мав паралельний розвиток у слов’янських мовах у таких варіан-тах (див.: схему 4).

Виходячи з попереднього, вважаємо, що етнонім бойки мав у своїх витоках значення ‘горяни, воїни’. Наявність ускладненого кореня типу СVС (за аналогією до slow- ‘слов’яни’) свідчить про час розпаду слов’янського праетносу, і поява етноніма бойки, про що вже йшлося, належить до пізньопраслов’янської доби.

Untitled-1

Кінцеве -ки в етнонімі бой-ки походить із дє. -*ki і позначає двоїну, виступаючи в цілому формантом множинності, типового для індоєвропейських мов [235].

Повертаючись до розуміння бойками свого племінного наймення, хотілось би виразити свою точку зору щодо іноді зневажливого ставлення його носіїв до такої назви. На нашу думку, основна мотивація ‘бойо-вий’, яка лягла в основу етноніма бойки, свідчить про існування в даному етносі двох чітко протиставлених груп населення: воїнів та керівної верхівки, з одного боку, та бідних скотарів і землеробів, з іншого. Останні створювали матеріальні блага і були годувальниками всього племені, а воїни-бойки, займаючись у давнину в основному війною, користуючись благами інших. Ця думка знаходить підтвердження в одному спостереженні Івана Франка, який пише про «взаємну нехіть і відразу», яка властива є «жителям Підгір’я і долів до гірняків – зарівно бойків, як і гуцулів» [268, с. 411]. Саме ці взаємини відображали соціально-матеріальний уклад горян-скотарів та землеробів Підгір’я і долин. Очевидно, що такі стосунки зробили відбиток на сприйнятті основною масою людності поняття бойки, що й відбилося в народному фольклорі. Хоча, як було показано вище, і скотарі-бойки не без гордощів називали себе цим іменем.

alt  alt 

 Останнє ми вбачаємо у вигуці гоя!, що вживається у вигляді приспіву в бойківських народних піснях [178, с. 189] і яке позбавлене негативної конотації. Вважаємо, що до цього ж лексичного гнізда можна віднести і бойківське бой, боє у значенні ‘справді; ага, до речі; ‘очевидно’ [151, с. 84-86], яке пройшло довгий шлях десемантизації. В зазначеній статті І.Франко приводить факти, які свідчать, що частка боє уживається географічно не у всіх бойків, що також ставить під сумнів походження етноніма бойки від зазначеного слова [268, с. 414].

alt

Відзначимо, що за своїм походженням вигуки та частки відображають глибоку давнину мовців і належать до повнозначних слів, що позначали колись суттєві поняття у житті населення. Так, до таких слів відносимо, окрім боє, і укр. гей!, засвідчене в багатьох народних піснях, зокрема «Гей,круторогі!», яке походить від іє.*kwa ‘худоба’. Вважає-мо, що цей же вигук видозмінився до форми ой!, яка часто трапляється в українських народних піснях, розширивши суттєво своє функціональне поле. Емоційне Ой! засвідчено і в численних пісенних текстах, зібраних однією із Львівських наукових експедицій у 1940 р. на Дрогобиччині [221]. У цих же фольклорних зібраннях широко засвідчена балада про Олексу Довбуша «Ой попід гай зелененький». Окрім іншого, в одному селі зафіксовано пісню про Байду («В Цареграді на риночку, там п’є Байда мед-горілочку») [там само,с. 221].Останнє має особливий для нас інтерес, оскільки пісня про Байду була дуже розповсюдженою в Україні, особливо серед Запорозьких козаків. Це засвідчує потенційно зв’язок гірських бойків з козаками на Запорожжі. У той же час ім’я Байда за своїм походженням є спорідненим етноніму бойки, обидві лексеми вийшли із єдиного кореня *boj-. Про цю сторону питання ще йтиметься далі при розгляді імені козаки.

Цікаво, що Я.Чекановський відзначає велику подібність бойків до «лівобережних українців-полтавчан Диканського району» на Полтавщині, «близькі бойки і до сусідніх українців Верхнього Подніпров’я» [там само, с. 38]. У народному фольклорі знаходить відображення зв’язку зазначених регіонів, зокрема в одній із стародавніх козацьких пісень йдеться про Полтаву та Львів:

«Ой з города із Полтави Виїзжали козаки.
Усих були три табори Та всі три еднани...
Ой їхали ж три дни Й три ночи покути.
Ой на третю та уранці Треба в Мержи бути.
А у города у Львови...» [222,с. 115–116].

Про давнину відображуваних подій в пісні свідчить наявність міфологічного поняття троїстості.

 0 d3f99 e1064053 XL.jpeg

 

В. Г. ТАРАНЕЦЬ,
Монографія "Трипільський субстрат:
Походження давньоєвропейських мов"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теги:     Карпати      Прикарпаття      Бойківщина      Бескиди      бойки      бойко      Boiki      Boj      bojkowi      боико      бойкиня      бойчук      бойківчанка      кельти      фракійці      галли      бойї      boii      Худаш      вої      війна      військо      племена      бої      бій      воїни      воїнство      вояки      субстрат      субетнос      козаки      довбуш      опришки

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: