English German Polish Spanish

Богиня Лада

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

smallaldoreЛада - одна з найбільш шанованих давньослов'янських язичницьких богинь, уособлення шлюбу та подружнього життя. Лада - дружина Верховного Божества Сварога. По-суті Лада є Вищим творчим початком, іпостассю Криниці Всесвіту, чия могутня енергія творення наповнює творчим потенціалом усіх богів та істот, тому її називають Матір'ю Богів (Богородицею). Стародавні арії звали її Матір'ю Світу. 

Лада – Богиня материнства, старша Рожаниця, опікунка гармонії, ладу у Всесвіті, мати двох першопочатків життя Лелі (Води, жіночості) і Леля-Полеля (Вогню, мужності).

За легендами, у Києві стояв храм богині Лади, де була її статуя, прикрашена коштовностями, її одяг був гаптований золотими нитками. На голові Лади був завжди свіжий трояндовий вінок, вона тримала за руку божественне дитя — свого крилатого сина Полеля. Його крилатість — символ невловимої любові, а з його долонь сиплються іскорки — символ пристрасного вогню.

lada 1

Згідно із численними етнографічними матеріалами XVIII – першої половини XIX століття наші предки називали богиню Ладу матір’ю, святим божеством, звертали до неї молитви про дощ і врожай. Ряд прямих звернень ("слухай нас, богиня Лада"; ―пісні, Лада, співаємо ми тобі, велике божество"; "благослови, мати Лада") не залишає сумнівів у тому, що в очах селян, які виконували пісні, Лада була не лише пісенним приспівом, а чітко персоніфікованим божеством.

У вітчизняній і західнослов’янській історіографії Ладу традиційно інтерпретують як спільнослов’янську богиню любові та шлюбу. Так, А.С. Фамінцин вважав, що Лада є богинею любові і пов’язана з весняними і весільними обрядами. Схожої точки зору дотримувався М.І. Костомаров. За радянських часів так само ідентифікували Ладу Б.О. Рибаков і Я.Є. Боровський та деякі інші дослідники. Досить авторитетною була дана точка зору і у польській історіографії. Досить поширеною є також точка зору, згідно з якою богині на ім’я Лада у давніх слов’ян не існувало зовсім, а в народних піснях згадується лише традиційний приспів – "лада і люлі". Тієї ж точки зору дотримувалися О. Брюкнер і Н.М. Гальковський. Ця гіпотеза спростовується цілим рядом писемних джерел. У "Слові о полку Ігоревім", наприклад, Ладом називає свого чоловіка Ігоря Святославича княгиня Ярославна. Терміном "ладо" у ряді інших стародавніх писемних джерел східні слов’яни називали своїх дружин, коханок, близьких людей. Ладу шанували не тільки східні, але і західні слов’яни. Найдавнішу згадку про дану богиню в західнослов’янських хроніках знаходимо в чеській пам’ятці 1202 р., де Венера пояснена словом Лада.

ladsd4343

Лада-Берегиня.

Читати також: Бережа - символ Берегині роду

Про шанування богині Лади польським простолюддям у XV – XVI сторіччях свідчить цілий ряд польських хронік. Особливий інтерес у цьому світлі викликає "Повість про побудову бенедиктинського монастиря на Лисій горі" – джерело другої половини XV сторіччя. У даному джерелі, наприклад, знаходимо наступне: "На Лисій горі колись жила якась королівна, про яку розповідали, що вона нібито перемогла Олександра Македонського. Королівна вимагала, щоб її називали богинею Діаною. Проте бог її покарав – замок був розбитий блискавкою; від нього дотепер залишилися лише купи каменів. На тому самому місці колись існував храм трьох ідолів, яких звали Лада, Бода і Леля. До цих ідолів прості люди сходилися в перший день травня і приносили їм жертви. Тоді (княгиня) Дубравка наказала побудувати на Лисій горі костьол і присвятити його Святій Трійці" (Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українців).

Дане свідоцтво надзвичайно важливе, оскільки, по-перше, прямо вказує на зв’язок "Лисих гір" з культом богині Лади, по-друге, підтверджують гіпотезу про потрійність богині-матері у свідомості давніх слов’ян ранньохристиянської доби. Лада, Бода і Леля це, швидше за все, богині-рожаниці. Літня берегиня – Бода, молода жінка Лада і юна діва Леля. У свідомості східних слов’ян ця трійця могла виглядати таким чином: Баба – літня берегиня, уособлення долі, Лада – молода жінка, символ родючості та життєвої сили і Діва – юна дівчина, уособлення весни і молодості.

ladadsarw3ercvv

Польський історик М. Стрийковський свідчить, що Лада була слов’янською богинею любові, їй приносили в жертву білого півня, шанували цілий місяць з 25 травня по 25 червня і при цьому співали "Lado, Lado, Lado, Didis musu Dewie" (Ладо, Ладо, Ладо, Велике наше божество). Дані М. Стрийковського побічно свідчать про те, що культ Лади генетично пов’язаний з культом упирів і берегинь, яким стародавні слов’яни також приносили в жертву півнів. Підтверджує дану гіпотезу і той факт, що богиню Ладу у всьому слов’янському світі шанували в троїцинські поминальні дні. Крім того, в ритуальних народних піснях ім’я даної богині звичайно згадується разом з якимось "дідом". Подібним терміном наші предки звичайно називали бога Рода – уособлення померлих пращурів-дідів.

Густинський літопис XVII століття повідомляє: "Ладо бог женитвы, веселья, утешения и всякого благополучия. Сему богу жертвы приношаху хотящия женитьбы дабы с его помощию достаток добрый и любовный был". Схожу інформацію знаходимо і в Синопсисі Інокентія Гізеля (джерелі XVII сторіччя): "Четвертый идол – Ладо. Сего имяху бога веселия и всякого благополучия. Жертвы ему приношаху готовящийся ко браку, помощию Лада мнящи себе добро веселие и любезно житие стяжати. Сия же прелесть от древнейших идолослужителей произыде, иже неких богов Леля и Полеля почитаху, их же богомерское имя и доныне по неким странам на сонмищах игралищных пением Лелюм – Полелем возглашают. Такожде и матерь лелеву и полелеву – Ладо, поюще: Ладо, Ладо! И того идола ветхую прелесть дияволю на брачных веселях, руками плещуще и о стол бьюще, воспевают. Приносят жертвы готовящиесяся к браку помощию его мняше себя добро, веселие и любезное житие стяжают. Поюще: Лада, Лада. И того идола ветхую прелесть диавольскую на брачних пирах действиях, руками плещущее".

lada20

Можливо, що одне зі старіших східно-слов’янських міст – Ладога, колишня столиця північно-східної Русі, одержало свою назву на честь богині Лади і було одним з культових центрів даного божества у стародавніх слов’ян. Не випадково вікінги називали стародавню Ладогу Альдейг’юборгом, тобто містом Лади. На території старої Ладоги були зафіксовані дослідниками жрецькі сокирки з фігурками звірів, жертовні ножі VII – IX ст., аналоги яких фіксуються дослідниками в польських святилищах, присвячених жіночим божествам – рожаницям. Згідно із народними переказами, у старій Ладозі протягом багатьох століть після прийняття християнства наприкінці весни і на початку літа щорічно відбувалися ігрища відьом. Відьми, нібито запалювали на самій вершині гори Городище вогонь, який за старих часів був відомий під назвою живого, лісового або лікарського вогню

Грецька Богиня Лето тотожна з нашою Ладою. Дослідники вважають, що на острів Пелопонес ця Богиня прийшла з Подніпров’я і має ще пелазгійські корені. Її храми існували в багатьох країнах Європи, а її статуї досі прикрашають музеї Італії й Греції. Лада (Лето) в обох руках тримає своїх малих дітей, Лелю (Артеміду) і Полеля (Аполона).

ab406bd78641af017dd9a26a0a7c42ea

В один з весняних днів пробуджується син Богині любові Лель (тотожний Ероту чи Купідону – синові Богині Венери, Афродіти). Саме давнє язичницьке свято цього Бога пристрасті лягло в основу сучасного католицького свята "святого Валентина". Саме Лель-Купідон, що цілиться в серце красуні своєю пристрасною стрілою, зображається і нині на католицьких листівках (так званих "валентинках").

01769433

Леля і Полель.

В Греції та Римі це свято відзначали в середині лютого (приблизно наш Велесовий тиждень), але в слов’ян весна настає дещо пізніше, тому вірогідно і це свято входило в комплекс весняних Лельників – час від Великодня до Ярила. Далекий відгомін цього слов’янського міфа про пробудження Любові зберігся в казці про Білосніжку або Сплячу красуню, яка прокидається зі смертельного (зимового) сну завдяки силі любові (поцілунку) закоханого в неї лицаря.

qzmlMlJU-Ys

Леля – дочка Лади, Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця; таке ім’я надавалося дівчаткам, які народилися навесні. 22 квітня на свято Лелі дівчата здійснюють обряд "Лельник" – водять хороводи, заквітчуються вінками, співають веснянки, гаївки тощо.

Ладо (Дід Ладо) – чоловіча пара Богині Лади, згадки про якого збереглися в українському фольклорі. У веснянці “А ми просо сіяли” як рефрен звучить “Ой Дід Ладо, сіяли!” Ладо згадується також у Велесовій Книзі як Бог-Пращур, який через сміливого мужа Квасура відкрив людям секрет приготування священного напою меду-сури, що його русичі п’ють на славу Божу (дошка 22). Ладо у Велесовій Книзі має ще іншу форму імені – Ладобог (дошка 38-А) – Бог порядку, спокою, миру, “який править лади родинні і благості всякі”.

Щорічно, коли зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), богиня Лада, народжує нове Сонце (Божича-Коляду — Сонце зимового сонцестояння), після чого вона разом з Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт. Свято Великої Лади відзначається з піснями цілий місяць — від 25 травня до 25 червня.

w83Ts5GqKPs

В пожертву Ладі приносили: млинці, кашу, хліб, мед, сир, молоко, олію, крупи, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, полотно, вовну, посуд. 

ЗОЛОТА БАБА

Ще в середні віки європейці повідомляли про божество на ім'я Золота Баба. Їй нібито поклоняються руси на самій півночі Європи. Ці перекази живі і сьогодні. Перші згадки про Золотого ідола Півночі містяться в ісландських сагах, в яких західноєвропейські християнські ченці описали походеньки численних в той час банд варягів. У них стверджується, що бандити з IX по XII ст. здійснювали нальоти на могутнє царство Біармія або біармів, що простягалася від Білого моря до Уралу і верхів'їв Ками Саги, вони розповідають про Золотого ідола на ім'я Юмала, про казкові багатства оточуючих храм цієї богині: «Зовнішність храму була обкладена золотом і алмазами, які променями своїми висвітлювали всю околицю. На скульптурі богині всередині храму було намисто в кілька фунтів золота, вінець на голові обсипаний коштовним камінням, а на колінах стояла золота чаша такої величини, що четверо богатирів могли вгамувати з неї спрагу. Нарешті, одяг на істукані був таким, що ціна його перевищувала багатющий вантаж трьох кораблів плаваючих по морю Грецькому».

81620063 4515221 Ris 115 Zolotaya baba Vida 1

Надпис "Золота баба" на одній із старовинних карт Скіфії.

У Європі стали активно писати про Золоту бабу після 1517 року, коли був опублікований «Трактат про дві Сарматії» ректора Краківського університету Матвія Меховского. У ньому вчений-географ розповів світові, що «... за областю, звано Вятка, по дорозі в Скіфію, стоїть великий ідол, Золота баба ...».

zlatavamama

Золота Баба. Малюнок XVI ст.

Читати також: Терношорська лада

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus