Лада — давньослов'янська богиня любові, злагоди, гармонії, світового порядку і благополуччя. Вона також є богинею весни, кохання і шлюбу, покровителька жіночої вроди і краси, щасливого подружнього життя. Верховна Рожаниця і Берегиня. Архетип Великої Богині-Матері.
У слов'янській міфології Лада виступає в образі красивої жінки, уквітчаної квітами і колосками, променями сонця. Дружина верховного бога Сварога і мати близнюків Лелі та Полеля (боги юності, любові та побрання).
У давньоукраїнських веснянках до Лади звертаються: "Благослови мати, ой мати Ладо, весну закликати". Сама назва "лада" утворена від праслов'янського кореня "лад", що означає - гармонія, порядок.
Лада символізує жіночу чистоту, вірність і відданість, материнство. Словом "ладо" у стародавніх джерелах східні слов’яни називали своїх дружин, подруг, наречених. Майже у всіх слов'янських мовах є вираз "lada/ladna" - красуня.
Божество Лада має і протилежну іпостась - чоловіка Ладо. Густинський літопис XVII століття у розділі "Про ідолів руських" повідомляє наступне:
"Четвертий — Ладо, в сього вірили, що він бог женитьби, радощів, утіхи і всілякого благополуччя, як елліни в Бахуса; сьому жертви приносили ті, що хотіли женитися, аби за його допомогою шлюб добрий і любовний був. Сього Ладона по деяких сторонах і досі на хрестинах і на весіллях величають, співаючи своєрідні пісні і руками об руки чи об стіл плещучи і на ім’я — «Ладо, Ладо»,— переплітаючи ним пісні свої, раз у раз поминають".
Аналогічне свідчення надає Архмандрит Інокентій Гізель у своєму "Синопсисі" 1674 року. Його ім'я також фігурує в піснях про медоваріння. В "Слові о полку Ігоревім", наприклад, Ладом називає свого чоловіка Ігоря Святославича княгиня Ярославна.
В українській стародавній веснянці “А ми просо сіяли” співається:
А ми нивку виорем, виорем,
Ой, дід-Ладо! Виорем-виорем!
А ми в поле виїдем, виїдем,
Ой, дід-Ладо! Виїдем, виїдем!
А ми просо посієм, посієм!
Ой, дід-Ладо! Посієм, посієм!
А ми просто витопчем, витопчем,
Ой, дід Ладо! Витопчем, витопчем!
Тарас Шевченко у своєму творі "Царі" (1848) пише:
Перед богами Лель і Ладо
Огонь Рогніда розвела;
Драгим єлеєм полила
І сипала в огнище ладан.
Мов ті валькірії, круг неї
Танцюють, граються дівчата
І приспівують:
«Гой, гоя, гоя!
Новії покої
Нумо лиш квітчати,
Гостей сподіватись».
Ладо - бог сватання і заміжжя, весілля, доброприносець, посередник між Сонцем і людьми. Разом Лада і Ладо утворюють Небесний Шлюб й символізують єднання Жіночого та Чоловічого начал. Символіка Лади - це символ засіяного поля у вигляді ромба (Бережа), який також поєднювався з мотивами сонця, дерева життя, антропоморфним зображенням жінки з піднятими до неба руками - образ Берегині-Оранти. Цей символ був оберегом, його зображали на вишивках і предметах побуту, а також використовували в народному мистецтві.
Дослідники вважають, що міф про Ладу має давні індоєвропейські коріння, можливо успадкований слов'янами від скіфів. У давньогрецькій міфології згадується богиня, яка точно відповідає Ладі - Лето, або Латона, донька титанів Кея і Феби, мати Артеміди та Аполона. Геродот повідомляє, що батьківщиною Латони є земля Гіперборея (Гіперборейські гори) у Скіфії. Дотепер є в Україні річка Лада - притока річки Танви (Дани). Є й притока Дністра - Ладава. У словнику Вацедара (XIII ст.) Лада пояснюється як Венера (Venus) - римська назва Афродіти (Аргімпаса - у скіфів).
На Збручанському Світовиді зображено дві богині. Одна з них ототожнюється з богинею Мокошею, а інша з каблучкою - Лада. Поблизі, де було знайдено Збручанського ідола - на Бузі та Меджибожі, зафіксовані різні перекази про вшанування Великої Богині.
В праці Матвія Мєховського (Меховіта) «Chronica Polonorum» (1519) повідомляється наступне:
«Вони поклоняються Леді, матері Кастора й Поллукса, а також близнюкам, народженим із одного яйця, Кастору й Поллуксу, що дотепер можна почути в найдавніших піснях: "Лада, Лада і Лель, і Лель і Полель". Співаючи це, вони плескають у долоні. Насмілюся твердити, спираючись на живе слово, що Лада уособлює не Марса, а Леду, Лель - Кастора, а Полель - Поллукса».
Ян Длугош у "Клейнодах польського лицарства" тлумачив цей образ так: «Ім'я Лада походить від назви польської богині, якій поклонялися на Мазовії в місцевості та селищі з такою назвою». В в «Pamiętniku Sandomierskim» 1829 року йдеться про заснування бенедиктинського кляштору Святої Трійці на місці, де перед тим стояли три ідоли - Лада, Бода і Лелі, - «до яких у перший день травня сходилися люди, щоб помолитися та принести їм жертви». Відомий український дослідник минувшини Яків Головацький пише:
"З божествами чоловічими Ладом чи Живи вшановували слов'яну і відповідну йому жіночу істоту під назвою Лади чи Живи (у Гельмонда - Сиви). Вацерад позначає її словом - Церера. Кажуть, що вона позначалася з колосом і квітами. За іншим джерелом - з немовлям на голові і виноградною ягодою чи яблуком. В наших колядках часто згадується діва з дитятком, пшеничний колос, виноград та червоне чи винне яблучко".
О.Партицькій у слоїй праці "Давня історія Галичини" (Львів, 1894) наголошує, що Лада - фракійська богиня любові і весіль: "Весільні пісні русини називають "ладканнями". Назва пішла з того, що в тих піснях часто приспівували "Ладо, Ладо!". Пісні про Ладу також співають болгари, молдавани, угорці та румуни на Волощині. Досі її ще де-не-де величають у Литві: "Didie Lado! Didie Lado!"
Як бачимо божество Ладо/Лада в історичних джерелах досить відоме і на неї часто звертали увагу дослідники. З великою ймовірністю можна вважати, що культ Богині-Матері-Лади побутував й у наших древніх трипільців. В працях українських дослідників знаходимо згадку про річку Ладон, що знаходиться в землях Аркадії - це гірська місцевість в Греції з адміністративним центром - Триполіс (Триполіца, Трипілля). Її облюбували пелазги (лелеги-трипільці) - переселенці з Причорномор'я і Подніпров'я. Тотемом пелазгів був Лелека, що символізував - Батьківщину, а також Зорю. В українському фольклорі чимало легенд про богиню Зорю, записаних дослідником Валерієм Войтовичем.
Згідно Хроніки Матвія Стрийковського ("Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі", 1582 р.) свято Лади слов'яни святкували у період з 23 травня до 24 червня, коли активно пробуджувалась і розквітала природа. До наших днів збереглись назви Лельниці, Ладовиці. Дівчата збиралися в гаях (гаївки) і на луках, часто біля води, водили хороводи, закликали весну-літо, збирали квіти, плели вінки, співали пісень, розважалися, ворожили на одруження. В одній із пісень співається: "Благослови, Трійця Богородиця, нам в ліс зайти, нам вінки завивати!" Богам Ладі і Ладо підносили дари у вигляді квітів та печива. Від їх благословення залежав добробут родини і народження дітей.
Надпис "Золота баба"на одній із старовинних карт Скіфії.
Використані джерела:
- ТОП-10 книг з української міфології
- Войтович.В.В. Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
- Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.
- Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
- Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
- Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с.
© Портал SPADOK.ORG.UA