СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

ВЕДИ Й УКРАЇНА

e-mail Друк

vedicukraineЗараз повсюди у світі йде процес переоцінки життєвих цінностей. Люди, народи шукають витоки свого походження. Це цілком закономірно. Кожна людина хоче знати - хто є її батьки, ким були її діди та прадіди. І взагалі - де ж наші витоки.

У спокійніші часи мало хто замислюється про долі людські та нечасто задається питанням про шляхи історії. Зазвичай це доля небагатьох неспокійних умів. Але в кризові періоди, коли руйнуються життєві устої, змінюється звичний ритм життя і рвуться живі зв'язки між людьми й поколіннями, - ці питання втрачають свій суто абстрактний характер і стають насущне практичними. Ми все частіше обертаємось назад, у минуле свого народу та світового досвіду взагалі. Цей інтерес викликається не стільки емоціями, скільки прагненням усвідомити історичну єдність людства та зрозуміти закономірності його розвитку (і з їх допомогою розібратись у теперішньому ) (1, с. 3).

BhagavathgeethaMain

ДВА ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ

У вирішенні питання витоків можна йти двома шляхами. Перший шлях передбачає висхідний принцип, тобто, це емпіричні дослідження, аналіз даних різних галузей науки, і тоді робиться певний висновок: можливо - це так. Другий шлях - низхідний, це шлях отримання знань від авторитета. Наприклад, якщо я хочу дізнатися про те, хто мій батько, я запитую матір. Якщо піти емпіричним шляхом, то мені доведеться: по-перше, опитати всіх чоловіків на землі, що само по собі неможливо, а по-друге - я ніколи не буду до кінця впевнений в достовірності одержаних відповідей. Отже, кожна розсудлива людина погодиться, що метод отримання знань від авторитета кращий за емпіричні розвідки. Краще запитати матір, хто є мій батько.

Подібним чином, підходячи до питання походження українців, людства та Всесвіту взагалі, можна йти шляхом розумувань та емпіричних досліджень. Ми ж хочемо запропонувати вам погляд на це питання по низхідному шляху, мається на увазі ведичне знання. Крім того, як ви побачите, правдивість цієї позиції підтверджують і сучасні дослідження вчених. Веди - це древні знання, які були записані на санскриті більше 5000 років тому. Вони охоплюють усі сфери людського життя. Деякі затяті вчені-матеріалісти до цього часу вважають Веди збірником міфів. Але вчені-трансценденталісти бачать у Ведах єдину гармонійну філософську систему, вони бачать ведичне знанняцілком науковим.

ЯКІ Ж ВОНИ, ВЕДИ?

Щоб пізнати, звернімось до першоджерел. Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження, а саме:

1. Спершу існувала усна традиція - від початку творення Всесвіту, коли Верховна Істота відкрила ведичне знання першій живій істоті - Брахмі.

2. На початку епохи Калі, близько 5000 років тому, В'ясадева (сімнадцяте втілення Крішни, описане у Ведах) виклав цю науку письмово (43, с. 62).

Мудреця В'ясадеву так описує "Бхагавата Пурана" (1.4.15-25):

"Якось він (В'ясадева), щойно зійшло сонце, зробив ранкове омовіння у водах Сарасваті і на самоті сів на березі, щоб зосередитись.

Великому мудрецю В'ясадеві відкрилось, що люди відійдуть від обов'язку, визначеного їм для цієї доби. Таке трапляється на землі в різні епохи через те, що з плином часу дається взнаки дія Провидіння.

Трансцендентному баченню великого мудреця, наділеного повнотою знання, відкрилося, як під впливом цієї доби буде зменшуватися духовність, розумові здібності, пам'ять, тривалість життя людей, які за браком благочестя не знатимуть спокою. Тоді він замислився над тим, як допомогти людям усіх класів і укладів життя.

Він бачив, що згадані у Ведах жертвопринесення є засобом, яким можна очистити людську діяльність. І щоб цей засіб став приступніший і поширився в людському суспільстві, він розділив єдину Веду на чотири.

Він вичленив у відначальних джерелах знання (Ведах) чотири підрозділи. А описи історичних фактів та дійсних подій, що містяться в Пуранах, іменують п'ятою Ведою.

Після того, як Веди були розбиті на чотири частини, Пайла Ріші став вчителем "Ріг Веди", Джайміні - вчителем "Сама Веди", і тільки Вайшампаяна прославився "Яджур Ведою".

Суманті Муні Ангірі була довірена "Атгарва Веда", і він присвятив себе їй. Ромахаршані доручені були Пурани та історичні літописи.

Своєю чергою всі ті великі вчені передали довірені їм Веди своїм численним учням, учням учнів та учням тих учнів. З того постали відповідні школи послідовників Вед.

Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумні люди змогли їх засвоїти.

Сповнений співчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким інтелектом великий історичний твір "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливість досягти найвищої мети життя." (5).

Звідси виходить, що Веди не є плодом праці багатьох людей протягом тисячоліть, про це можна знайти свідчення в багатьох місцях Вед.

Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси) (43, с. 17). Варто розглянути кожен розділ.

Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Воно стосується знання, що має божественне ("апаурушея" санскр. - надлюдське) походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. Багато віків ці гімни не записувались.

"Ріг Веда", "Веда хвали", складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питаннях. "Яджур Веда", відома як "Веда жертвопринесень", містить інструкції по проведенню жертвопринесень. "Сама Веда", "Веда піснеспівів", складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Ріг Веді". "Сама Веда" особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). "Атгарва Веда" містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб.

Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить здійснювати жертвопринесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агні, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шанувати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним - Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті; бажаючі насолоджуватись сексом поклоняються царю небес Індрі. У будь-якому разі, ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами всесвіту.

Природа не діє сама по собі, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випадання дощів, а Варуна відає морською стихією. Це подібно до того, як, побачивши досконало сконструйований автомобіль, прозорлива людина бачить за цим вам розум конструктора.

Проте слід зазначити, що жоден із цих богів, а їх налічується близько тридцяти трьох мільйонів, - не знаходиться на одному рівні з Всевишнім, Бгагаваном (Вішну, Крішною). Коли б не здійснювалось поклоніння півбогам (Індрі, Варуні й іншим), щоб воно було успішним, необхідно вшановувати Вішну. У Ведах міститься багато вказівок на вищість Верховного Господа. Веди стверджують: "На початку творення існував тільки Бгагаван. Не було ні Брахми, ні Шіви, ні вогню, ні місяця, ні зірок, ні сонця. Існував тільки Крішна, який створив усе й насолоджується всім." ("Маха Упанішад", 1).

Хоча Веди й містять вказівки, слідуючи яким можна досягти матеріального благополуччя, в дійсності Веди призначені для духовного розвитку. Коли людина проходить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттів, вона отримує можливість духовного розуміння в формі Упанішад.

Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упа-ні-шат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого гуру (буквальне значення слова гуру - "важкий", істинний гуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанішади знаменують початок трансцендентного життя.

Основний внесок Упанішад полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями, натомість - Його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями. Мудрість Упанішад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "...мета релігії - це не досягнення земного і райського щастя при допомозі правильного здійснення жертвопринесень богам, але - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі". "Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, а вічну душу занапастить?" (Єв. від Луки, 9.25). Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи. Спростовуючи, що Бог є матеріальною особою, Упанішади насправді утверджують духовну природу особистості Бога. Існує багато гімнів, які стверджують, що Верховна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матеріального світу. Хоча майже кожна Упанішада спочатку описує Верховного Бога безособистісним, у кінці опису проступають особистісні риси Господа. Крім того, частина Упанішад також стверджують, що в серці кожної живої істоти містяться як індивідуальна душа, так і Наддуша (Господь).

Описуючи антиматеріальні якості Абсолюту. Упанішади готують грунт для правильного розуміння трансцендентної особи (Верховного Господа).

"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в найбільш стислій формі". Вчені знають "Веданта-сутру" під різними іменами, такими як: 1) Брахма-сутра, 2) Шарірака, 3) В'яса-сутра, 4) Уттара-мімамса і 5) Веданта-даршана. "Веданта-сутра" складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.

"Настав час запитувати про Абсолюту Істину", - так починається "Веданта-сутра". Можна сказати - "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досягнути чистої любові до Нього.

Історії абоІтіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Оскільки ведичні ритуали нелегко зрозуміти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим і суто філософським твором, Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду.

Вважається, що Пурани розповідають про реальні події, які відбувались не тільки на цій планеті, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, що не вкладається в нашому розумі, ще не обов'язково не існує. Послідовники Пуран говорять, що зрозуміти їх зовсім неважко, якщо взяти до уваги, що описувані в них явища відбувались на різних планетах, у різний час і за різних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творів вигадками.

Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бгагавана) і Його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бгагавана.

"Махабгарата" - розповідь про "велике царство Бгарата-варшу" - описує історію імперії, до складу якої входив весь давній світ. "Махабгарата" - найбільша поема в світовій літературі, нараховує сто тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією, її автором теж є В'ясадева. Іноді звана "Ведою Крішни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгагавана Крішни (Крішна -"Всепривабливий"), особливо в своїй головній частині, "Бгагавад-гіті".

"Рамаяна" - епос древнього поета Валмікі Муні про прихід і діяння Бгагавана в образі Рами, ідеального царя.

Існує 18 основних Пуран. Краща й найпопулярніша з усіх Пуран -"Бгагавата Пурана" (й ще звуть "Бгагаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскільки обидва твори належать перу В'ясадеви.

Основна тема "Бгагаватам" - опис особи Бгагавана Крішни, Його діянь, оточення і Його відданих. Часом Пурани згадують також поклоніння півбогам, але "Бгагаватам" говорить тільки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого. В центрі оповіді "Шрімад Бгагаватам" стоїть поклоніння Верховному Богові-Особі, Бгагавану, Крішні. Якщо "Веданта-сутра" розкриває Абсолютну Істину при допомозі бездоганної логіки й неспростовних доводів, то "Шрімад Бгагаватам" - детальний і обширний коментар до неї. Також "Шрімад Бгагаватам" ще називають наступною сходинкою пізнання після "Бгагавад-гіти".

"Шрімад Бгагаватам" говорить про Бгагавана Крішну як про кінцеву мету Вед і "Веданти". Оскільки лише Крішна проявляє всі властивості Господа, про Нього говориться як про джерело всіх втілень, включаючи експансії Вішну. "Бгагаван Крішна є вище благо" - це головна тема "Бгагаватам".

Список ведичної літератури доповнюють такі твори як Самхіти і коментарі великих вчителів, які віками визначали хід розвитку ведичної думки відповідно до місця, часу і обставин (43, с. 63-72).

Неможливо кількома словами розповісти про Веди, але найголовніше із вчення: ми - не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті (41). 1 вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Окрім усього. Веди пропонують методи пізнання, які не схожі на методики вчених-матеріалістів. Більш сокровенне, глибинне, реалізоване знання про нашу істинну сутність, походження Всесвіту, походження народу, здатна пізнати людина з чистою свідомістю. Критерії чистої свідомості описані в Святих Писаннях: скромність, простота, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів, відмова від насильства, терпимість, милосердя та ін.
 

НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ ІНДУСІВ

Постає запитання - чи не є ведична література Священним писанням для одного тільки народу?

Насправді слова "індус" і "індуїзм" не зустрічаються у ведичній літературі. Назва "Індія" виникла на Заході в пізніші, античні часи. Саме слово було запозичене греками у персів, котрі через те, що їм було важко вимовляти початковий звук "с", називали велику ріку Сіндху (сучасний Інд) - "Хінду". Цим словом люди з інших країн і стали називати релігію й культуру народу, що жив на землі, омиваній водами двох річок - Інду й Ганги, хоча місцеві жителі ніколине користувались цим словом (58).

Звичайно, слова "індус" та "індуїзм" дістали значне поширення, так що кожен словник говорить про Вішну, як про "бога індуїстського пантеону". Проте, коли Писання говорять про справді ведичне суспільство, вони вживають слово "арйан". Для тих, хто дотримується Вед, прогрес людства означає поступ на шляху духовного самоусвідомлення. Суспільство, яке ставить перед собою духовні цілі, називалось суспільством аріїв ("благородних") (43, с. 89).

Соціальний устрій аріїв створений не людиною, а самим Бгагаваном. Він створив чотири класи людського суспільства. Вважається, що така система існує від початку виникнення цивілізації. Чотири соціальні групи (варни) включають: 1) брахманів - учителів і духовних наставників, 2) кшатріїв - адміністраторів і воїнів, 3) вайш'їв - фермерів і торговців, 4) шудр - робітників і ремісників. Ці варни є природними категоріями людей, їх можна виявити в будь-якій людській цивілізації. Прибічники цієї системи стверджують, що хоча вона в наші часи й виродилась у систему спадкових каст (і тому була справедливо відкинута), її відначальна структура була дана Верховним Бгагаваном і тому вона логічна і природна, так як заснована на поділі людей за їхніми якостями, а не кастовими позначками (43, с. 92).

Сьогоднішні індуси - це, по суті справи, ті, хто слідує принципам ведичної культури, а релігія Вед (індуїзм) за кількістю послідовників посідає третє місце в світі (після ісламу й християнства). На сьогодні індуїзм налічує до мільярда послідовників.

Першоджерелом індійської дгарми (релігії, - О.С.) визнаються Веди. Згідно дгармасутри Гаутами (1, 1-2), "джерелом дгарми є Веда, а традиція і звичай притаманні знаючим її". Інші дгармасутри і смріті дотримуються тієї ж самої думки (Апастамба, 1,1,1-2, Васіштха, 1,4-5). Уважне вивчення Вед приводить нас до того ж самого висновку (65, с. 34).

Враховуючи все вищесказане. Веди збереглись в Індії в первинній чистоті як наука про Бога (філософія й релігія). А в Україні вони залишились у вигляді казок та міфів. Пам'ятники давньої ведичної культури до сих пір збереглись в Індії і є живим свідченням колишньої величі цієї культури.
 

ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ДО ІСТИНИ

Веди - означає "достовірні знання". Всі ми з вами, прості смертні люди, маємо, як це розумно зауважують Веди, чотири недоліки: схильність робити помилки, схильність до обману, наші почуття не є абсолютні та досконалі і - ми знаходимося в омані, сприймаючи НАШЕ матеріальне тіло за власне "Я".
 

ДЖЕРЕЛА ДОСТОВІРНИХ ЗНАНЬ

Ведичне знання приймають без доказів, оскільки в ньому не може бути помилок. Наприклад, в Індії коров'ячий гній вважається чистим, хоч і є випорожненням тварини. В одному місці Вед сказано, що торкнувшись випорожнення тварини, треба зразу здійснити омовіння. А в іншому місці Вед говориться, що коров'ячий гній чистий. Якщо помазати коров'ячим гноєм нечисте місце, то воно стане чистим. Керуючись просто пересічним здоровим глуздом, ми можемо сказати: "Це протиріччя". Але все-таки тут помилки немає. Це факт. В Калькутті один знаменитий вчений-медик дослідив коров'ячий гній і прийшов до висновку, що гною притаманні антисептичні якості.

В Індії, якщо одна людина каже іншій: "Ти повинен зробити так", той може запитати: "А чому ти так вважаєш? Хіба про це сказано у Ведах і я повинен підкорятися тобі, не вимагаючи доказів?" Ведичні приписи і засади не можна тлумачити по-своєму (8). Причина тут в тому, що це знання прийшло з духовного світу. Наприклад, у ведичній літературі пророкувалось про прихід Господа Будди, Господа Чайтан'ї. І це все - ще задовго до їх приходу. Веди багато разів підтверджували свою авторитетність.

"Ми, - пишуть С. Чаттержді і Д. Датта,- вражаємося, намагаючись уявити й охопити розкриту наукою колосальність просторово-часового Всесвіту. Подібні ж почуття викликаються підрахунками, що стосуються часу створення світу і приведеними в деяких Пуранах обчисленнями, котрі, якби не сучасні відкриття, були б висміяні як чистісінька фантазія." (15).

Підсумовуючи сказане, нагадаємо, що існує два шляхи встановлення факту - висхідний (емпіричний шлях розвідок) та низхідний (посилання на систему "гуру-шастра-садху"). Ведичний термін "гуру-шастра-садху" вказує на джерела інформації, котрі не мають згаданих вище чотирьох недоліків. До таких авторитетних джерел відносять священні писання, самореалізованих душ (духовних вчителів) та визнаних святих мудреців минулого.

Зараз по всьому світі палеонтологи знаходять останки древньої людини, які датуються сотнями тисяч років. Наприклад, такі останки було знайдено в Бордер Кейв (Південна Африка). Це відкриття змусило вчених відсунути дати появи сучасної людини: "Точна дата появи анатомічне сучасного Ното sapiens невідома, але ця подія сталась не менш як 110 000 років тому." (57).

Або взяти розкопки в Вальсекілло на півдні Мексики. Тут у 1962 році археолог С. Ірвін-Вільямс виявила кам'яні знаряддя праці, а також наконечники списів, подібні до тих, якими користувалась кроманьйонська людина (сучасний вид людини) в Європі. В 1972 й 1973 роках група експертів з геологічної служби США, використовуючи різноманітні незалежні методики датування, встановила, що вік шару, в якому були знайдені ці знаряддя праці, становить близько 250000 років (61, с. 114).

Хоча подібні знахідки не згадуються в жодному підручнику і обходяться мовчанкою в науково-популярних статтях, присвячених походженню й еволюції людини, ці недавні приклади реальні: стоянки древньої людини в Каліко Хілз, Каліфорнія (вік 500 000 років), у Флагстаффі, Арізона (вік 100 000 - 170 000 років) і в Мішн Валлей в Сан-Дієго, Каліфорнія (вік 100 000 років) (61, с. 112). Або взяти знахідку канадського антрополога А. Брайана в Санта-Лагоа (Бразилія), яка викликала багато суперечок, - частина черепа, яка нагадує череп древньої людини. Череп, знайдений ним, був поміщений в один із бразильських музеїв, звідки згодом загадково зник (56).

Є ще знаменита Канамська щелепа, знайдена відомим антропологом Луї Лікі в найглибшому (першому) шарі Олдувайської ущелини (Східна Африка). Комісія з 27 експертів визнала, що вік щелепи - 2 000 000 років. (68). Або візьмемо, наприклад, череп древньої людини, знайдений в Петралоні (Греція). Вік знахідки - 200 000 - 300 000 років. (62). 1 подібних прикладів досить багато.

Нам, послідовникам Вед, зрозуміло, чому палеонтологи більше знаходять черепи примітивних людиноподібних видів, але, разом з цим, рідше - аналоги черепів сучасної людини. Одна з причин цього, на нашу думку, полягає в тому, що високоцивілізовані послідовники Вед не закопували, а спалювали фізичні тіла своїх співвітчизників після відходу душі із тіла: "Кремація - спалювання мертвого тіла - найбільш буденний спосіб похорону у індійців з ведичних часів і до сьогоднішнього дня" (65, с. 191).
 

І "ЗВЕРХУ", І "ЗНИЗУ"

Так як наша доповідь призначена для широкого кола слухачів - віруючих та атеїстів, - то ми підтвердимо наше ствердження двома згаданими вище шляхами. Таким чином це буде цілком науково.

Отже. наше ствердження полягає в тому, що давня ведична культура (індуїзм), яку репрезентує в наш час у всьому світі (в т.ч. і в Україні) Міжнародне товариство свідомості Крішни, є цілком рідною та природною для України і в давні часи існувала на цій території у повному прояві. Це випливає після ретельного неупередженого історичного аналізу ситуації в світовому контексті.
 

ЧОТИРИ ЕПОХИ

У Ведах ("Махабгараті" та Пуранах) даються достовірні відомості про циклічність існування історичних епох у Всесвіті.

"Тривалість життя матеріального всесвіту обмежена. Вона вимірюється в циклах кат. Калпа - це день Брахми, а один день Брахми складається з тисячі циклів по чотири юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі. Сатья-югу характеризує праведність, мудрість, релігійність, відсутність невігластва та інших вад й триває ця юга 1 728 000 років. У Трета-юзі з'являються перші вади і ця юга триває І 296 000 років. У Двапара-югу праведність і релігійність занепадають ще більше, збільшується кількість вад й триває ця юга 864 000 років. І зрештою настає Калі-юга (та, що триває останніх 5000 років і за якої ми зараз живемо), щедра на суперечки, невігластво, безбожність та гріх, Калі-юга, в яку практично відсутні справжні чесноти, яка триває 432 000 років. У Калі-югу настільки поширюється кривда, що наприкінці цієї юги з'являється Сам Верховний Господь в образі Калкі-аватари, знищує демонів, рятує Своїх відданих й починає нову Сатья-югу. Потім цей самий цикл повторюється знову... (4, с. 390).

Цікаве дослідження на цю тему є в книзі М. О. Чмихова "Истоки язычества Руси", у розділі "Лестница эпох", де він з різних позицій підводить нас до того, що те, що вчені називають протонеолітом, неолітом, бронзовим (чи мідний і бронзовий віки разом) і залізний вік - це реальні історичні віхи в житті багатьох індоєвропейських народів, у т. ч. і слов'ян. Автор детально описує ці періоди, як вони дані у ведичній літературі ("Махабгараті" та ін.): Золотий вік (або Божественний) - Кріта-юга (або Сатья-юга,чи Дева-юга), Срібний - Трета-юга, Мідний - Двапара-юга, і залізний - Калі-юга.

Подібну періодизацію давнини пропонує Гегіод в його "Трудах і днях", а також Овідій (античні часи, 1 тисячоліття до н.е.)

"Іншими словами, в творах Гесіода й Овідія міститься періодизація історії людського суспільства, яка включає 5 (у Гесіода) і 4 ( у Овідія) періодів, основні характеристики яких дивовижно (не будемо боятись цього слова!) точно відповідають характеристикам виділених на сьогодні археологічних епох:

- перше (золоте) покоління - протонеолітові;

-друге (срібне) покоління - неолітові;

- третє (мідне) покоління - мідному віку, - це у Гесіода, а в Овідія третє покоління через відсутність четвертого відповідає тільки мідному віку ( а покоління бронзового віку опущено), або ж мідному і бронзовому вікам одночасно, тобто епоха палеометалу, яка почалась у цілому з мідного віку;

- четверте (героїчне) покоління (по Гесіоду) - бронзовому вікові, у Овідія згадка про це покоління відсутня;

- п'яте, останнє покоління ("залізних людей" у Гесіода) і "останній вік із заліза" у Овідія - ранньому залізному віку.

Поділ історії людства на чотири (як і рахують дослідники) аналогічні епохи, що виділяють античні автори - відомий також індусам із Вед" (5І, с. 169-170).

Є й свідоцтва того, що тисячоліття тому люди були не такі нерозумні, як дехто вважає, взяти хоча б матеріали розкопок поселень на Близькому Сході: поселення Ієрихон (Палестина, УШ тисячоліття до н.е.), поселення Бейда (VI тисячоліття до н.е.), поселення Чатал-Гуюк (друга половина VII - перша половина VI тисячоліття до н.е.), - є найбільшим неолітичним поселенням, виявленим на Близькому Сході, поселення Тель ес-Саввана (VI - середина V тис. до н.е.), що в центральній частині Ірану.

Емпіричним шляхом не можна зрозуміти, чому ці цивілізації перестали існувати, але послідовнику Вед зрозуміло, що це було наприкінці Двапара-юги - на початку Калі-юги (залізного віку) 5 тис. років тому. Основна причина занепаду процвітаючих цивілізацій давнини - це те, що люди з плином часу переставали культивувати основні принципи релігії: аскетизм, чистоту, милосердя та правдивість.

Цікаво, що Чмихов резонно зауважує: "Та ще більш разючим є інше: в європейській археології зазначені епохи (крім протонеоліту - докерамічного періоду) на основі комплексів їх найголовніших характеристик були, за А. Л. Монгайгом, виділені й узаконені тільки протягом 1836- 1892 років, а протонеоліт - докерамічний неоліт - став надбанням науки лише в останні десятиліття і переважна більшість археологів до сих пір не може прийти до спільної думки про критерії виділення окремих археологічних епох (51, с. 185-186).

Безсумнівно, ця високорозвинена індоєвропейська цивілізація існувала, бо про те ж саме згадується в Ведах.

В багатьох джерелах стверджується, що в сиву давнину люди жили одним царством та існувала єдина мова. У цей період навіть не треба було писемності, бо в людей була надзвичайно сильна пам'ять, раз почувши, вони могли назавжди це запам'ятати. Це було тисячі, мільйони років тому й сучасна наука з її обмеженістю не може це повністю прослідкувати. Розгляд коренів слов'янства (як і інших рівномасштабних йому етномовних груп) приводить нас до проблематики походження як власне індоєвропейської спільності, так і інших макроспільностей, що вже існували в V-III тисячоліттях до н.е. Таким чином останні досягнення порівняльно-історичного мовознавства переконують нас у тому, що витоки основних етномовних спільностей мають джерела ще в глибинах палеоліту. Щодо найдавніших епох, певні археологічні джерела можна зіставити (дуже обережно і гіпотетично) з праетномовними макроспільностями, як вони окреслюються сучасними лінгвістами-компаративістами. Серед них (ще верхньопалеолітичної доби) є підстави вважати спорідненими принаймні три: ностратичну (від якої, зокрема, походить і індоєвропейська), сінокавказьку та афразійську (яку раніше називали семітохамітською).

Таким чином, пошуки першоджерел давніх русів через праслов'ян виводять нас (по прямій етномовній лінії) на давніх індоєвропейців часів неоліту та мезоліту і далі до ностратичної спільності верхньопалеолітичної доби, що існувала близько ХХ-ХV тис. до н.е. Глибші в хронологічному відношенні розвідуй на сучасному рівні наук не можливі навіть v найбільш приблизному гіпотетичному вигдяді. Це об'єктивно обмежує "знизу" хронологічні репери дослідження, що пропонується (37, с.4).
 

ВЕДИ ПРО НАС

Веди свідчать, що в древності (більш як 5 000 років тому) існувала високорозвинена ведична цивілізація, що об'єднувала всі царства на планеті. Згодом, після великої битви, в якій брали участь більш як 640 млн. чол. (5, с. 474),поступово ведична культура стала занепадати, особливо на окраїнах, на території сучасної Індії вона ще збереглась у порівняно найкращому вигляді до цих пір.

Глибокі дослідження української культури наштовхують на ті факти, що дуже давно і в нас існувала ведична культура.

Про наших давніх предків, протоукраїнців, "Бгагавата Пурана" (2.4.18) згадує так: ''Кірати, хуни, андхри, пулінди, пулкаші, абхіри, шумбхи, явани, представники племен кхасів, завдяки безмежній могутньості Господа можуть очиститись, прийнявши покровительство Його відданих" (9, с. 210).

Перелічені історичні назви є назвами різних народів, що населяли Землю. їхні провінції входили до складу древньої Бгарата-варші, про ці різні народи розповідається в "Махабгарагі". В основному, ці провінції населяли люди, які належали до варни царів-кшатрій. Пізніше, коли вони з плином часу відмовились від брахманічної культури, їх стали називати млеччхами (подібно до того, як тих, хто не сповідує іслам, називають кафірами, а тих, хто не слідує християнській культурі, - язичниками) (9, с. 210-212).

Якщо ми звернемося до ведичної теорії, то дізнаємося, що багато тисяч років тому існувала тільки одна держава - Бгарата. За того часу всі народи, також і слов'янські (на санскриті - "хуни"), входили до цієї держави й сповідували спільну релігію. Слов'яни були войовничими народами і поклонялись Всевишньому, а в міру занепаду духовності - півбогам на чолі з Індрою (у слов'янській міфолога - Перун). Однак після великої битви, що сталось більш як 5 тисяч років тому, ці народи кількома хвилями помандрували на північ (49).

Люди надзвичайної фізичної сили й порівняно високої духовності, вони мали вплив на давній світ. Всюди, де ступала їх нога, збережено спогади про них у переказах, у назвах гір, річок, озер тощо (39, с. 29). Зрештою вони опинились на території, що на санскриті зветься Раша (49).

Сучасні дослідники історії України називають вищезгадані часи трипільською добою - це більше трьох тисячоліть до нашої ери.
 

ПРАДАВНІ ЖИТЕЛІ УКРАЇНИ

За радянських часів офіційна історична наука не визнавала трипільців предками українців, проте, існує досить вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України. Це, перш за все, висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова, Омеляна Партицького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, Валентина Даниленка, Григорія Василенка та інших. Крім того, українські вчені в діаспорі (В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та інші), не дивлячись, що радянська наука дала негативну оцінку їх пошукам, продовжували вважати трипільців етнічними предками українців, хоча їхні праці в Україні були маловідомі. Праця Олександра Знойка "Міфи Київської землі та події стародавні", що вийшла у світ після смерті автора, врешті-решт досягла свого - українські вчені звернули уваги на "небезперечні, але сміливі і водночас аргументовані докази Олександра Знойка про виняткове значення трипільської культури в формуванні сучасного населення України" (23, с. 11,13).

Надалі, впродовж багатьох тисячоліть цивілізованого життя, тутешній народ так і зветься - Хуни, Сумерія, Шумерія (39, с. II), Кімерія, Скитія, Київська Русь.

"Відомо тепер, що довжина трипільського житла досягала 15-20 метрів, а ширина -6-8 метрів." (38, с. II).

Описуючи знахідки на поселенні Коломийщина, Пассек Т. С. відмічає, що там було багато глиняних чаш досить великих розмірів (від 0,37 до 0,80 м. в діаметрі); "конічні чаши й миски..., їх використовували, очевидно, для розмішування тіста при виготовленні хлібних коржів", також знаходили "в одиничиних екземплярах в центральній господарській (комірній) частині житла посудини величезних розмірів, висота яких доходитьдо 50-70 сантиметрів.., ...напевно, вони служили головним чином для зберігання зерна та інших сухих припасів"(38, с. 25).

"Трипільською експедицією зібрано також дуже цікавий матеріал, що проливає світло на хліборобство - одну з головних галузей господарства досліджуваної купьтури. Серед решток глиняної, слабо обпаленої обмазки нижніх частин основ стін або серед решток валькової підмазки (основи підлоги) трапляється сорт обмазки з відбитками рослинної домішки у вигляді зерен, полови і дрібних частин колосків хлібних злаків. Спеціальне палеоботанічне дослідження рослинних відбитків (Інститутом ботаніки АН УРСР) з розкопок на Коломийщині, а також старих зразків з розкопок в Колодистому, Крутобородинцях і в Сушківці виявило наявність слідів згорілого зерна, полови і макухи пшениці, ячменю і жита, можливо ще були відбитки зерен і лузги проса. Таким чином, в результаті цього аналізу були перевірені старі визначення культурних рослин і підтвердилось, що стародавні мешканці досліджуваного селища обробляли пшеницю, ячмінь, жито і, можливо, просо." (38, с. 27)

Цікаву паралель для порівняння у зв'язку з трипільською культурою можна найти в книзі "Забута цивілізація в долині Інду": "Основним заняттям населення було землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох, кунджут, гірчицю, бавовник, було розвинене і садівництво. В периферійних районах вирощували рис. Вед попереднього часу збереглись традиції збирання, про що свідчать знайдені у великій кількості зерна дикорослих рослин. Велику роль у господарстві відігравало скотарство: хараппські поселення були оточені прекрасними пасовищами, де вирощували корів, овець, кіз... Було розвинено багато видів ремесел: прядіння, ткацтво, гончарство і ювелірна справа, різьба по кістці, металургійні виробництва..."

"Окреме завдання - з'ясувати характер трипільського похоронного обряду. Чи лишається в силі припущення вчених про існування обряду спалення і зберігання урн з попелом, чи маємо якісь інші форми поховань?" (38, с. 33).

Із резюме по трипільському поселенню Коломийщина: "Існували великі будинки площею до 140 кв. метрів, середні - до 90 кв. метрів і малі -до ЗО кв. метрів. Посередині поселення - великий круг, діаметром близько 200 метрів -залишався незабудований простір, який міг служити місцем для загону худоби чи можливо там здійснювались обряди і святкування." (38, с. 34). Кістяні знаряддя праці - проколка, зроблена з ліктьової кістки великої тварини, швидше всього - бика (38, с. 51). В поселенні знаходили печі, зернотерки, посуд, мотики (38, с. 57). Серед знахідок: зернотерки, горщики для зерна, можливо і для молока. З домашніх тварин, в основному, в розкопках знаходили кістки корови і свійського бика (38, с. 159, 212, 254).

О. А. Кульська, описуючи кераміку трипільської культури, пише, що "керамічні вироби трипільської культури свідчать про досить високу техніку і майстерність роботи" (38, с. 307). Також О. А. Кульська і Н. Д. Дубіцька стверджують, що "на підставі експериментальних даних можна прийти до висновку, що при будуванні стародавніх жител обпалена глина служила будівельним матеріалом, причому останній попереду оброблявся і обпалювався. Будівельний матеріал приготовляли різних видів (з домішкою полови, з суцільної глини і різних форм вальки, плити і т. ін.) (38, с. 333).

Описуючи в своїй книзі "Культура епохи бронзы на территории Украины", у розділі, присвяченому культурі багатовалькової кераміки автор С. С. Березанська у зв'язку з духовною культурою народностей, що розглядаються, згадує працю В. Ф. Генінга, присвячену аналізу Сінташтинського могильника, переконливі паралелі котрого є в давньоіранському епосі, зокрема, в Рігведі (12).

Дослідження життя народів України в ІП-ІІ тис. до н. е. також показують, що одночасно з воїнами були люди, які займались землеробством (вирощували пшеницю, ячмінь, овес як і в трипільському суспільстві!), з домашніх тварин найбільше зустрічається велика рогата худоба (корова і віл). Воли використовувались як тяглова сила для обробітку землі. (Ремарка: як і в ведичній культурі).

На основі знахідок під час розкопок видно, що з тварин від 40 до 56 відсотків всіх особин припадає на велику рогату худобу, потім ідуть коні, дрібна рогата худоба, свиня в кінці (ЇЇ чисельність мізерна, в небагатьох випадках доходить до 10-11 відсотків від загальної кількості розкопаних залишків тварин) (52).

Ремарка: у книзі Альбеділь, де аналізується древня цивілізація в долині Інду, також описується цегла, приготовлена з глини як основний будівельний матеріал.

У ході міграції змінювалась мова. "Найдавніша зо всіх мова - се мова давніх арійців, або, як її звуть, мова "санскритська", і до неї подібні всі мови європейські, одні більше, другі менше, котрі давніші, то більше схожі з нею", - зазначала з цього приводу Л. Українка (45). Процес діалектно-мовного розчленування єдиного індоєвропейського масиву зайняв приблизно три тисячоліття (37, с. 69).
 

ІНДОЄВРОПА

У 1786 році сер Віл'ям Джонс, який на той час був членом Верховного Суду в Калькутті, зробив дивне відкриття. Вивчаючи священну мову індійців - санскрит, він дійшов висновку щодо спорідненості мов індійських народів та народів Європи.

Ще в 1833 році Франц Бон твердо встановив, на основі ще до нього поміченої схожості санскриту, мови брахманів, і більшості древніх і нових європейських мов, безсумнівний тісний зв'язок між великою групою мов. Він довів, що санскрит перебуває в близькому спорідненні не тільки з давньоперсидською (зенд), а майже з усіма мовами Європи.

Чим можна пояснити подібну схожість? Найшвидше можна припустити кревну спорідненість народів, поєднаних спорідненням мов, тобто прийняти їх походження від одного первинного народу: Авг. Пот, Хрістіан Лассен, Яків та Вільгельм Грімми і багато інших були глибоко переконані, що місцем проживання цього первинного народу була Азія.

А ось як описуються у Ведах умови існування людей в древній цивілізації, коли па Землю сходив Всевишній як Крішна:

"Дваракапурі будь-якої пори року було сповнене дарів. В місті були парки й сади з квітниками, альтанками й водоймами, в яких квітли незліченні лотоси.

На честь приїзду Господа міська брама, двері садиб і арки вздовж доріг були святково оздоблені стрічками та гірляндами і прикрашені банановим і манговим листям. Прапорів, гірлянд, барвистих емблем і транспарантів було стільки, що в їхньому затінку можна було сховатися від сонця.

Всі биті шляхи, вулиці й провулки, базари й майдани були ретельно вичищені й зрошені духмяною водою. А на вітання Господу скрізь були розсипані фрукти, квіти й нерозщеплене зерно.

Біля дверей кожної садиби були виставлені всілякі сприятливі речі - нерозрізані фрукти, кисле молоко, цукрова тростина, повні глеки води і предмети для ритуалу поклоніння, куріння та свічки." (Шрімад Бгагаватам 1.11.12-15) (6).

Це ще було в кінці Двапара-юги - на початку Калі-юги. А на світанку існування Всесвіту людей було взагалі небагато і не було потреби в розкішних містах, - вони були досить відречені від тілесних зручностей та цілком усвідомлювали свою вічну духовну природу; кінцеву мету свого проживання тут бачили в поверненні в духовний світ, а не в народженні на різних планетах Всесвіту, де завжди присутні хвороби, старість та смерть.

Так проглядаються деякі аспекти з історії Всесвіту через призму Вед. Починаючи з такого масштабу, ми можемо розібратися в наших коренях. Прийшов час, коли навіть педантичні дослідники поступово змінюють свої погляди стосовно походження народів та людства в цілому.

Не даремно в останні століття багато дослідників звертають погляди на Схід. Ось що писав про Індію на початку століття професор Еміль Шмідт: "Навряд чи знайдеться ще інша країна, котра поєднувала б у собі на такому обмеженому просторі стільки найрізніших географічних і антрополого-етнографічних особливостей, як Індія. Це ніби цілий світ у стислому вигляді; найрізноманітніші природні та культурні умови зустрічаються тут поруч і багатство природи супроводжується різноманіттям народного життя і його розвитком. Протилежності стикаються різко... Тут дикун, який перебивається майже одним полюванням, обробляючи землю найпримітивнішим способом, а поряд - поважний брахман, що спокійно заглиблюється в роздуми про найсокровенніші таємниці буття..." (17).

Відкриття архаїчних цивілізацій поміняли карту давнього світу і уточнили його відомі хронологічні таблиці. Навіть до теперішнього часу в історичній науці прийнято викладати історію людства з Месопотамії, Передньої Азії та Єгипту, які входили до так званого "родючого півмісяця". Розвиток археології показав, що роги півмісяця витягуються все далі, ніж їх окреслив Джеймс Н. Брестед, який запровадив цей термін; вони охоплюють долину Інду, долини великих китайських рік, пустелю Сахару, яке теж була одним із найдавніших осередків культурної зони" (1, с. ІЗ).

Як відзначав Д. А. Ольдерогге, "плодючий півмісяць" являє собою начебто залишки тієї широкої області, де відбувалось поступове освоєння дикорослих злаків і введення їх в культуру і де починалось одомашнення великої рогатої худоби, кіз та овець." (35).

Самостійні осередки давніх цивілізацій існували і в Новому Світі з основними центрами в Перу і в Мезоамериці. В Європі лише цивілізація, що виникла на островах і півостровах Егейського моря, може бути порівняна по древності з деякими пізнішими з давньосхідних цивілізацій.

Таким чином, цивілізація долини Інду є одним із ареалів найдавнішої культурної зони, обширної в географічному відношенні, екологічні умови якої сприяли виникненню й розвитку діяльності людини по окультурюванню дикорослих злаків і доместикації худоби.

Європа в ту давню добу була віддаленою й занедбаною окраїною Старого Світу, яка значно відставала в своєму розвитку від Азії й Африки. Вона залишалась у положенні провінційної Попелюшки, що тулилась на задвірках Ойкумени до появи високорозвинутої мікенської цивілізації, котра поклала початок повільному сходженню Європи до головних ролей на історичній сцені. На порівняно пізньому етапі історичного розвитку Європа зайняла центральне місце і досить довго його утримувала, витіснивши на периферію Азію і Африку, у яких вона свого часу немало взяла в культурному відношенні. Той період, коли Європа була центром, і породив стійкий комплекс європоцентричної вищості, про який було сказано вище. Тому хотілось би спеціально підкреслити, що в III-II тис. до н.е. в епоху існування древніх східних цивілізацій, співвідношення світових культур і відносини центру і периферії були інакшими. ніж це бачиться зараз, із XX століття; до центральної позиції Європі було ще далеко. Відстала периферія, вона й помислити не могла тоді про майбутню роль авторитарного культурного взірця. Не тільки співвідношення центра й периферії, але і вся піраміда культурної ієрархії виглядала тоді інакше, ніж звична для нас картина. Цей невеличкий відступ може допомогти читачам правильно оцінити перспективу, вірніше, ретроспективу, в якій належить розглядати протоіндійську цивілізацію, і вибрати потрібний масштаб для оцінки її досягнень.

Отже, в долині Інду і Міжріччя в III-II тис. до н.е. існувала одна з найбільших цивілізацій давнини. Завдяки спільним зусиллям пакистанських і закордонних археологів, які вели пошуки в Індії й Пакистані з 20-х років нашого століття, а також працям істориків, етнографів, лінгвістів (кількість їх спеціальних досліджень нараховує не одну сотню), поступово вимальовується її образ, часові й географічні межі, місцеві витоки формування, окремі риси господарського комплексу та стильові характеристики культури, причини її згасання і окремі лінії її подальшої долі.

З точки зору Вед згадана цивілізація - не що інше як залишки ведичної культури, коли існували чотири соціальних уклади життя та чотири статуси духовного життя. У Ведах ця система описана як варнашрама-дгарма

Поселення хараппської культури, виявлені спершу лише в долині Інду, тепер відомі на величезній території, яка займає площу 1100 км. з півночі на південь і 1600 км. з заходу на схід. Її загальна площа обчислюється приблизно 1,3 млн. кв. км. і вона займає територію на північному заході Індостану, яка приблизно дорівнює території Франції (1, с. 1З).

Ця процвітаюча цивілізація базувалась на землеробстві, ремісництві, торгівлі і мореплавстві. Про це свідчать зарубіжні дослідження (60, 64).

Що культура древньої цивілізації в долині Інду мала місцеве походження є свідоцтво часткової акультурації хараппських елементів в Месопотамії, а не навпаки (63).

Що ж є причинами занепаду древніх цивілізацій (мається на увазі цивілізація в долині Інду)? Деякі з індійських дослідників припускають фактори екологічного характеру: зміна рівня морського дна, зміна русла Інду внаслідок тектонічного поштовху і дальшого наводнення, переміна в напрямку мусонів, епідемії невиліковних і можливо невідомих раніше хвороб, посухи, як наслідок надмірної вирубки лісів, засолення грунтів і наступ пустелі як наслідок крупномасштабної іригації і т.п. (66).

Інші, як наприклад, американський археолог В. А. Фейрсервіс, вважають, що головною причиною занепаду хараппської цивілізації було виснаження економічних ресурсів долини Інду, і це змусило населення міст шукати нові менш виснажені місця і відправлятись на південь, до моря, і на схід - у район долини Гангу (59).

Але слід зауважити, що серед перелічених вище можливих причин кризи слід назвати ще одну, чи не найважливішу, яку зазвичай оставляють непоміченою історики й культурологи. На неї звернув увагу філософ М. К. Мамардашвілі, назвавши її "антропологічною катастрофою", яка проявляється не в екзотичних подіях, не у виснаженні природних ресурсів чи в надмірному рості населення. Мається на увазі "подія, яка відбувається з самою людиною і зв'язана з цивілізацією в тому розумінні, що дещо життєво важливе може необоротно в ній зламатись в зв'язку з руйнуванням чи просто відсутністю цивілізованих основ процесу життя" (1, с. 27-28.).

З книги Альбеділь М. Ф.: "У вступі говорилось, що археологам зараз відомо кілька сотень хараппських поселень, їхня загальна кількість досягає тисячі. Найбільше серед них - Мохенджо Даро, Хараппа, і недавно розкопане місто Ганверівала на березі річки Гхаггар у східній частині Пенджабу. Площа, яку займає Мохенджо Даро дорівнює 83 га, місто Ганверівала рівне йому по розмірах і за значенням, його площа - 81,5 га, Хараппа - менше цих міст, її площа становить близько 65 га. Зараз нараховується близько 200 поселень, які відносяться до періоду так званої зрілої епохи... Кожне десятиліття приносить відкриття нових поселень, тому зараз ми не можемо відповісти на багато запитань, зв'язаних з містами-державами древньої індської цивілізації. Але накреслити їх образ у загальних рисах, засновуючись на існуючих матеріалах, можна.

Місцеположення багатьох міст поблизу рік визначає їх розчленування на власне місто, передмістя - прилеглі до нього поселення і гавань чи торговий порт поза містом. Поступово з'ясовуються відмінності в планах міст: Мохенджо Даро побудований інакше ніж Лодхал, а Лодхал - інакше ніж Калібанган. Різноманітним було і вживання сирцевої і випаленої цегли. Наприклад, в Хараппі чергувались ряди випаленої і невипаленої цегли, в Калібангані з випаленої цегли будували сгіни, водостоки і ванні кімнати, а в Мохевджо Даро віддавали перевагу невипаленій цеглі, яку клали зверху для "облицювання" (1, с. 57).

Який же матеріальний інвентар проіндійської культури? На території її поширення знайдено кілька груп ремісничих речових джерел, які свідчать про процвітання металургії, кераміки й ювелірної справи (1, с. 63).

"Судячи з предметів, що збереглись, вони вміли прекрасно працювати з каменем, глиною, металом, мушлями й кісткою. Знали вони також ткацтво, суднобудування, будівельну справу, вміли виготовляти круги, вози, музичні інструменти і багато іншого. Археологічні знахідки свідчать про широке розповсюдження ремісничої праці і такі знахідки досить чисельні: спеціальні будівлі, знаряддя виробництва, заготовки, уламки, готові вироби. Так, на території самого тільки Мохенджо Даро знайдено близько 2000 різноманітних металевих предметів з міді, бронзи, свинцю, золота, срібла, електрону.

Жителі міст дуже любили прикраси і про високу майстерність ювелірів давнини свідчать багато знахідок" (1, с. 63-64).

Чмихов, досліджуючи язичництво Русі, пише: "Найбільше значення для нас мають зараз міфи індоєвропейських народів, які найкраще збереглись у суспільстві древніх індійців..." Він згадує "Ріг Веду", "Атхарва Веду", Араньяки, Упанішади, Самхіти, "Махабгарату" (51).
 

ПРАСЛОВ'ЯНСЬКЕ ПОКЛОНІННЯ

 

Із одного джерела, від наших божественних прародичів, з колиски роду людського випливають вірування наших предків. Тому, попри місцеві особливості, головні риси й ознаки богослужіння у всіх слов'ян були однаковими (25).

Історичні джерелане дають змоги говорити про суто українські вірування, - вони свідчать взагалі про первісну слов'янську віру, без застосування її до якогось одного народу.

Ще в 1870 році російський вчений Мінаєв поставив питання про зв'язки древньої Індії з Заходом.

Слов'янський народ одержав світорозуміння ще з індоєвропейської доби, коли він жив більш-менш спільним життям зі всіма іншими народами. Як відзначає відомий український етнограф і фольклорист Яків Головацький: "Слов'яни визнавали у людині особливу сутність, звану душею. Було у них вірування в перевтілення, у піснях слов'янських дуже багато історій про перевтілення. Стародавні слов'яни вірили, що душа покійника може перейти у дерево чи птаха, чи якусь іншу істоту." (10, с. 52, 55). Це узгоджується з вченням Вед про реінкарнацію (перевтілення душі). В уявленнях про божество й служби йому прадавні слав`янські вірування близько споріднені з переказами інших народів індо-європейського колінна (10, с. 91).
 

ПІВБОГАМ

 

У різних регіонах існували різні жрецькі школи. В Києві, наприклад, вшановували трійцю: Перуна, Дажбога, Стрибога. Культ цієї трійці не заважав шануванню інших богів: богоматері -Лади, бога вогню Семаргла, провідника в інший світ, царя підземного світу, бога багатства й худоби Велеса; богині долі й водної стихії Макоші, богинь життя і смерті - Живи й Мареші, бога війни - Волхва (3).
До речі, князівсько-воїнське божество (40, с. 17) Дажбог, містичний прародич руських людей (46, с. II), як і ведичний Шіва, зображується з неодмінним атрибутом - тризубом.

Тризуб асоціювався ще з трьома богами Вед: праве вістря символізує Брахму - Творця світу, ліве - Вішну, Охоронця світу; а середнє - Шіву, Руйнівника світу. І саме Шіва з усієї трійці скрізь зображується з тризубом (32)...

Науковці, досліджуючи епоху неоліту (50), так і згадують давньослов'янських богів - іменами, поданими в Ведах. Можна простежити, як на місцевому грунті ці початкові імена з часом змінювались.

Сьогоднішні фахівці з історії арійської культури в Україні говорять в основному про "Ріг Веду" (53, с. 7). Згадуються, хоча рідше, й боги з інших Вед: Прамати всього сущого Адіті, її сини Дакша, Мітра, Варуна й Вівасват, Сур'я, її онуки Ману й Яма (53, с. 33).

Таким чином, усвідомлюючи реальність Верховного Господа, наші предки поклонялись ще й півбогам.
 

ВСЕВИШНЬОМУ

Віддаючи шану багатьом божествам, стародавні слов'яни все ж вірили в верховенство єдиного Бога, називаючи Його Небесним Богом, Богом богів. Півбоги були істотами, що походили від Верховного Бога, Його витворами, що залежали від Нього, посередниками між Ним і світом (10, с. 14).

У "Велесовій книзі" (Волос/Велес - "скотій бог" (33), наводить на згадку про шанування корів у давній культурі), яку складено волхвами і яка відбиває історію слов'янських племен задовго до прийняття християнства, згадуються поряд божества Вишень і Кришень, у котрих неважко розпізнати імена ведичних Вішну та Крішни.

Щодо Вішну, то археологи знаходять сліди поклоніння Йому в доскіфських курганах півдня України, датованих іще V-III тисячоліттями до н.е. (27).

"Вішну, найбільш важливе та могутнє божество, втілює в собі кілька великих і широко розповсюджених релігійних ідей. Він вважається верховним покровителем і хранителем усього" (20).

Ще й досі майже біля кожної української хати ростуть вишні, які мають функції оберегів родини - як священні дерева Бога Вишеня (39, с. 24), як відлуння світогляду наших прабатьків.

В Індії Бог Вішну є захисником усього, що створено півбогом Брахмою. Аватара Вішну - Крішна має багато імен, одне з яких, Гопала, означає "захисник биків/корів", "охоронець худоби", "пастух" (28). У сучасної молоді слово "пастух" асоціюється виключно з недалекою людиною, що крутить бикам хвости, бо на інше не здатна. Теперішнього пастуха, звичайно, не зрівняєш із тим, котрий пас худобу п'ять тисяч років тому, коли священну корову вважали матір'ю, а бика - батьком-годівником (34).

Крішна-Гопала - неперевершений сопілкар, на чарівливі звуки Його сопілки звідусіль збігаються пастушки-гопі й водять довкола Нього веселі хороводи. І як для кожного індійця улюбленим є образ юного Крішни серед корів, так і для кожного українця улюбленим образом є пастушок з сопілкою, що пасе корів. До певної міри й Лукаш із "Лісової пісні" Л.Українки є втіленням цього образу, тим більше, що саме на Волині, в Лосиному краю, виявлено могутній, так би мовити, "індійський" пласт, пов'язаний з Крішною (27). Таке враження, наче деякі волинські топоніми живцем перенесені в "Махабгарату" (ЗО).

Крішна - божество воїнів і водночас божество пастушницьких племен (29, с. 230). Образ Крішни, хоч іноді й під різними іменами, ще в незапам'ятні часи так глибоко увійшов у наші свята, обряди, пісні, танці, прізвища, назви й історичні пам'яіки (27), що це помітно й досі. Слідів поклоніння божеству Кршіні надзвичайно багато (29, с. 230-231) в Україні.

Згідно з дослідженнями відомого українського історика-санскритолога С. І. Наливайка, котрий більшу частину свого життя віддав пошуку коренів нашої давньої історії, вірувань і культури, факти незаперечне свідчать про тотожність українського Купали та ведичного Крішни. Індійський Гопала та український Купала - божества абсолютно тотожні. Гопала поступово став Купалом (ЗІ). В давній Україні цей бог Купало, теж був сонячним богом, вважався охоронцем, воїном, захисником. Навіть крізь тисячоліття, незважаючи на утиски та заборони з боку християнської церкви, купальські свята зберегли свій первісний (39, с. 25) зміст.
 

РЕЛІГІЯ ПРАУКРАЇНИ

Світогляд наших предків передбачав поділ суспільства на касти (стани). Жерці захищали духовну цілісність держави, творили потрібні обряди, плекали здорову націю. Воїни правили державою, виконували волю жерців. Каста воїнів охороняла націю від ворогів і зайшлих грабіжників. Скотарі, землероби та ремісники створювали матеріальні блага (39, с. 52).

Ватажків називали втіленням божества (32). І вони особисто проявляли кращі властивості царя, воїна й володіли містичними здібностями. Ці якості, зокрема, поєднували в собі київські князі дохристиянської доби.

Літописи та билинний епос із глибини століть промовисто свідчать, що вірою, яку нині звуть язичницькою, просякнуте все життя наших предків у всіх його соціальних прошарках. До сьогодні збереглись відомості про волхвів і волхвинь, відунів, віщунів, віщовиць, відьмаків і відьом (від слова "відати"), чарівників і чарівниць, знахарів і знахарок, ворожбитів і ворожок, золійників і зелійниць, громників і громниць, зараз навіть важко розділити їх по рангах. Відомо тільки, що волхви стояли найближче до жерців, які постійно слугували біля вівтарів богів, підтримували вічний вогонь і охороняли святині нашого народу (39, с. 48).

Стан жерців був провідною кастою староукраїнського суспільства. До його обов'язків входило проповідування Віри-Веди-Знань, проведення обрядів, підтримання звичаїв, поширення освіти і т. ін. (39, с. 180). За ведичною традицією, жерців називали тричі народженими: перший раз - від батька, другий - від духовного вчителя і третій - під час посвячення у стан брахманів. Жерці були духовними вчителями воїнів (21) та інших.

Але поступово вони втратили зв'язок із святими місцями в Індії. До того ж, у воїнських племенах брахманічна культура була слабшою, суть релігії втратилась, поклоніння півбогам стало единим культом (49) і пізніше змінилось християнством.
 

СПІЛЬНИЙ КЛЮЧ ДО РОЗГАДКИ

До ІІ тисячоліття до н.е. існували найтісніші контакти між індійськими та праслов'янськими народами (29, с. 227). І вірування давніх українців, як бачимо, можуть бути зрозумілі й реконструйовані з допомогою індоарійських паралелей (24, с. 38).

Веди - унікальне (29, с. 228) джерело відомостей з різних галузей життя тогочасного суспільства. Без їх свідчень сьогодні не обійтись філософу, історикові та мовознавцю, релігієзнавцю й археологу, етнографу й філологу, військовому вченому й медику, фахівцеві з історії давніх цивілізацій чи індоєвропейської культури взагалі.

Веди - це ключ до розгадки і відновлення культури наших попередників-українців. Дані Вед проливають світло на багато проблем, пов'язаних і з іншими (29, с. 228) стародавніми європейськими (45) культурами.
 

 

ТРАДИЩЯ ПІД ЗАБОРОНОЮ

Зрозуміло, що прийняття християнства не могло так зразу змінити упорядкований впродовж тисячоліть спосіб життя.

"Символіка Холі вельми прозора, вона чітко говорить про те, що в індуїзмі подібним чином осмислюються древні магічні ритуали, пов'язані з весняним календарним святом плодючості. Його можна підвести до періоду життя аріїв на їх прабатьківщині і співставити з аналогічним давньослов'янським святом, який прийняло християнство, включивши його ритуали в пасхальну обрядовість. Воно замінило оргіастичні акти христосуванням, зберігши обряд обміну пофарбованими курячими яйцями (символ цвітіння природи) і приписуючи заклинальну ритуальну їжу, що символізує родючість полів і худоби - хліби солодкої випічки (куличі) і страви з творогу (пасхо).'' (15, с. 103)

Після хрещення Русі, переслідувані князями та греками, волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об'єднувались у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали утворювати Січ: на островах Дніпра, побережжях Буга й Дністра, в Карпатах і багаточисленних лісах України (Русі) волхви заснувались. Тут шлях до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди.

Величезна кількість волхвів пішла в народ. Волхви широко застосовували свої знання у лікуванні (зіллями й заговорами), рятували беззахисних, викривали злодіїв, залагоджували сварки, оберігали від злих духів, вчили мудрості.

Свої нагромаджені тисячоліттями таємні знання волхви суворо охороняли, а якщо і передавали їх, то тільки надійним, добре перевіреним людям. У стані воїнів можна зустріти спадкоємців волхвів - характерників. Це вже у козацьку добу.

Неоціненний вклад у збереження нашої нації внесли саме волхви та характерники. Не дивлячись на тотальне знищення літописної спадщини (39, с. 49), писемних священних текстів (23, с. 193) нашого народу християнськими місіонерами і монголо-татарськими (39, с. 51), все ж історики знаходять відомості й про ведичну культуру в Україні.
 

ВЕДИ НА КОЗАЦЬКИЙ ЛАД

Древні Веди й український козак-відун з "оселедцем" і в шароварах, якого поважали, бо надто багато знав - що між ними спільного? Та те, що слово "відун" має санскритський корінь, який зафіксований у назві Вед і означає -"відати", "знати"; "оселедець" козацький можна бачити на старовинних зображеннях індійських брахманів, зодягнутих також у шаровари, тільки не зшиті зсередини (41).

Звісно, це не випадковий збіг.

...Неодмінною відзнакою арійських воїнів-кшатріїв був чупер, або як його іноді називали "коса" - пасмо волосся, що виростало з маківки голови (звідси -"косак"). Носіння чуприни означало приналежність до касти воїнів найдавнішого народу у світі. Ця особлива зачіска зустрічається завжди там, де побували арії (39, с. 23).

Уособлення Бога-Воїна наші предки вбачали в Індрі, Громовержці, Перунові. Храм Перуна завжди охоронявся посвяченими у воїнський стан - косаками. На випадок війни косаки виступали окремими полками Війська Перунового (39, с. 52). Йдучи у смертний бій, вони кричали "ура" (у-Ра), символізуючи цим своє бажання піти на Сонце - Ра (39, с. 33). Це повністю збігається з твердженням Вед: воїн, який чесно виконав свій обов'язок, загинувши на полі битви, наступне тіло отримує на вищих (райських) планетах Всесвіту (до яких належить і Сонце). Крім того, бог Сонця Вівасван є згідно ведичного вчення, покровителем кшатріїв - воїнів.

Каста воїнів-козаків в Україні була відома і за часів Київської Русі, і після хрещення. Відомий російський історик Є. П. Савельєв у книзі "История казачества" науково-обгрунтовано доводить, що козаки - нащадки арійців. Вони, як і їхні предки, голили голови, залишаючи тільки чупери (оселедці). Від арійців у козаків збереглись слова (39, с. 53). Кажуть, що в українській мові і досі є майже тисяча слів (49) із санскритським коренем.

Була поширена віра, що арії демонстрували чудеса магії, за допомогою якої "могли творити туман, напускати осінню імлу, цілими днями ховатись на дні річки або у морських хвилях".

Відомо, що як волхви, так і характерники-козаки могли розганяти хмари, викликати громовиці, страх у ворогів, перетворюватися у вовкулак, вміли замовляти стріли, шаблі, кулі так, що вони не завдавали їм шкоди, ходили по воді, а також годинами перебували під водою, дихаючи крізь очеретину. Про це розповідають нам козацькі легенди (39, с. 32).

Переосмислюючи здібності характерників через призму сучасного світогляду, можна твердо казати, що козакам була відома магія, телекінез, левітація, телепатія, гіпноз, сугестія (39, с. 54) - те, що досліджують сучасні інститути парапсихології.

Як тут не згадати про містичні досконалості великих йогів, які описані у Ведах. І зних найголовніші вісім:

1)здатність зменшуватись настільки, щоб проникати в камінь;

2)здатність ставати таким легким, що можна плавати в повітрі чи ковзати по поверхні води;

3)здатність по сонячному променю дістатись на Сонце чи торкнутись пальцем до Місяця;

4)здатність дотягнутись до будь-якого місця і взяти звідти те, що подобається;

5)здатність за власним бажанням створити чи знищити цілу планету;

6)здатність підкорити своїй волі кого завгодно;

7)можливість досягти чого завгодно (наприклад, змусити воду увійти в своє око і вийти з нього). І всі ці чудеса відбувались просто з волі йога;

8)вища ж містична досконалість - здатність, виходячи за межі законів природи, творити неможливе (7).

Тут слід зауважити, що перелічені вище містичні досконалості є матеріальними. Згідно Вед, кінцевою метою людського життя є любов до Бога. Це найвища духовна досконалість.

Повертаючись же до козаків-характерників, мусимо констатувати, що вони сповідували давню, язичницьку віру і були посвяченими у таємні знання про людину, природу і космос, перейняті ними від винищених волхвів.

Про них і при житті, і після життя ходили найрізноманітніші легенди, їхні надлюдські здібності вражали навіть бувалих козаків. Простий люд називав їх чаклунами, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі складали козацьку старшину. Були ніби хранителями культури, робили посвяти у козаки. Зберігали давні волхівські традиції.

І хоча вже на той час формально Січ була християнізована, але дух там витав іще з попередніх часів. Залишалось поклоніння багатовіковому дубу (39, с. 54-55), де збирались запорожці.
 

ВІДЛУННЯ

У країнах, котрі оминула християнська ідеологія, і досі культура, звичаї народу зав'язані, в першу чергу, на вірах, похідних від Вед.

Ми ж, українці, маємо дуже бідно відтворену на папері історію. Тут винні й місіонери-літописці, які тлумачили та різали нашу історію на візантійський лад (39, с. 7.), утверджували уявлення про філософську нерозвиненість української культури (40, с. 89).

Сучасники багато знають про Рим і Візантію. Довкола цих держав був штучно створений ореол величі. Левина заслуга в цьому по праву належить церкві. Щоб возвеличити віру Христову і подати язичницький світ у сірих барвах примітивізму, робилось усе для знищення літописної спадщини як нашого, так і інших європейських народів (39, с. 43).

Ось що писав професор Вл. Мілкович в кінці XIX століття, описуючи релігійне, соціальне і культурне становище древніх слов'ян: "Слав'янсько-язичницька релігія про яку ми, до речі, мало знаємо, нагадує своїми основними ідеями індійську та інші арійські". Древні літописці багато розповідають про піднесені риси характеру слов'ян: "Найбільша чеснота у слов'ян - це гостинність та турбота про батьків... Що слов'яни любили музику, про це свідкують і араби." (18)

І все ж, сьогодні жоден історик світу не наважиться проголосити, що нашому народу тільки одна тисяча років. Те, що обрядова культура наших предків має багато тисяч літ, ні в кого з науковців не викликає сумніву. Міфи розвіюються...

У середовищі волхвів було багато могутніх творчих особистостей. Це саме їм (23, с. 181) ми маємо завдячувати за збереження у билинно-пісенній творчості частини нашої історії. Історичні думи і балади сприяли збереженню у народу пам'яті про своє походження.

Так українці передавали наступним поколінням духовний досвід своїх предків у вигляді обрядів, звичаїв, переказів, казок, пісень (24, с. 34) тощо. Відлуння давньої віри й треба шукати насамперед у фольклорі українського народу (42, с. 261).

"Колядки, - відзначав, наприклад, М. Драгоманов, - цілі Веди південноруські, за котрими можна простежити відтінки релігійних уявлень від древніших часів до пізніших. Своїми образами вони нагадують гімни Індрі, оспівування інших півбогів."(19).

Веди мають величезне значення для реконструкції праукраїнських вірувань, записи (23, с. 177) яких до нас не дійшли.

Часом давні духовні традиції, розуміння всезагального універсального закону Всесвіту зринали у творчості глибоких, оригінальних мислителів (46, с.13).

Так Г. Сковорода писав: "Біля тебе, з тобою, в тобі, всередині нас - Священний Дух, який стежить за нашими добрими і злими ділами й береже нас" (40, с. 63) (для порівняння: "Я - Наддуша, яка перебуває в серцях всіх живих істот",- повідомляє Крішна в "Бхагавад-Гігі" (10.20) (2, с. 478)).
 

КАЛІ-ЮГА

Духовність сучасного суспільства сильно підупала. Люди навчилися жити одним днем і думати тільки про задоволення власних потреб за принципом "а після мене-хоч потоп".

Шириться розчарування. Зараз обивателів приваблюють хіба що тягучі, як жувальна гума, тривіальні телесеріали - надійний засіб втечі від реальності. І дедалі частіше крізь машкару тотального збайдужіння проступають риси морального мертв'яка і холодом продирає від усвідомлення того, що ми вступили в період духовного занепаду. Нинішнє, спрощене світорозуміння може задовольнити лише небагатьох.
 

У ПОШУКАХ ДЖЕРЕЛА

За останню тисячу років українці пережили тисячі нападів різноманітних ворогів, втратили свою державність, розгубили тисячоліттями передавану предками культуру.

А тепер, на порозі нового тисячоліття, починають відшукувати своє коріння. На початку двадцятого століття багато свідомих науковців робило спроби відродити рідну, язичницьку віру. Але у більшості випадків вони були невдалі і тому не витримали випробування часом.

Серед останніх розробок можна назвати Українську Рідну Віру, котру 61 рік тому заснував В. Шаян.

Через 30 років її реформував Л. Силенко, назвавши - Рідна Українська Національна Віра. РУНВіра - "концептуально нова віра, яка лиш частково спирається на староукраїнську дохристиянську віру наших предків" (22), вона, однак, має вже дуже мало спільного (II) з праслов'янською моделлю світу. Час ішов, минуле забувалось.
 

ВЕДИ ЗБЕРЕГЛИСЬ

Величезна колись Бгарата-варша скоротилась до розмірів сьогоднішньої Індії. І навіть там виникали нові філософії. Заборонялось, проте, вносити зміни до Вед.

Ведичне вчення, найдавніше й найповніше, збереглось і до наших днів у чистоті (14).
 

ОЧИМА ВЧЕНИХ

Сам факт широкого зацікавлення людей ведичними знаннями свідчить про авторитетність Вед. Все більше й більше вчених переглядають свою позицію щодо Вед.

Спеціально до "Бхагавад-гіти", наприклад, приверталась увага в Харківському університеті (1З), де тривалими періодами в XIX - на початку XX ст. вивчався санскрит. У Львівському університеті старі викладачі згадують, що був час, коли студенти там також вивчали санскрит.

Підраховано, що до початку 1980-х років "Бхагавад-гіта" була перекладена приблизно на 75 мов і загальна кількість її різних перекладів наближалась до 2 тисяч. За останніх півтора десятка років ці показники, зрозуміло, зросли (44).

В зв'язку з тим, що найчастіше підхід до вивчення ведичної літератури є емпіричним, то, як правило, автор кожного перекладу прагне дати власне розуміння текстів.

Однак Веди - не просто абстрактна філософія, це цілий спосіб життя. Тому багато розважливих вчених на Заході звертаються до методу пізнання Вед, рекомендованого в самих Ведах, тобто до ланки "духовний вчитель - учень". Ось що пише в передмові до книги-біографії засновника-ачар'ї Міжнародного товариства свідомості Крішни А. Ч. Бгактіведанти Свамі Прабгупади доктор Ларрі Шинн, професор релігієзнавства Оберлінського коледжу (штат Огайо, США): "Одним із головних уроків, які може взяти для себе вдумливий читач з біографії Бгактіведанти Свамі, полягає в складності й глибини взаємовідносин гуру й учня...

...Читаючи біографію Бгактіведанти Свамі, ми знайдемо свідчення непідробної любові молодих людей до особи, яка полонила їх своєю глибокою вірою і смиренням, а не владністю і силою." (Сатсварупа дас Госвами. Прабхупада.- С.Пб., 1993.- С. 3).

Перекладами ведичної спадщини з санскриту продовжують займатись після відходу Шріли Прабгупади його учні та Інститут Бгактіведанти. Таким чином, все більше й більше стають доступними авторитетно перекладені ведичні Писання для вивчення сучасним вченим.
 

СПАДКОЄМНІСТЬ

Ведичний метод гарантує достовірність передачі знання, висуваючи особливі вимоги до людей, котрі беруть участь у процесі його передачі.

Передавати ведичне знання, наслідуючи вчителям минулого, може далеко не кожен - на це здатен тільки досконалий духовний вчитель, який навчає своїм особистим прикладом. Людина сумнівних особистих якостей, котра прив'язана до егоїстичних насолод, має корисливі інтереси, - яким би блискучим інтелектом вона не володіла, - не може бути духовним вчителем (43, с. 26).

У "Мундака Упанішаді''(1.2.12) зазначається: "Щоб осягнути трансцендентну науку, людина має смиренно звернутись до істинного духовного вчителя, який належить до низки учнівської послідовності й утвердився в Абсолютній Істині" (67).

Учень зв'язується не просто зі своїм духовним учителем, а й з його гуру -і так далі, з усією безперервною спадкоємністю вчителів, - через їхні настанови. Таким шляхом учень одержує неперекручене, чисте ведичне послання. Так само отримують плід з дерева манго, через ланцюжок людей, що сидять на його гілках. Переходячи з рук у руки, плід у повній цілості дається тому, хто стоїть на землі (43, с. 25).
 

ТРАДИЦІЯ ІСНУЄ

Низка вчителів, де кожен гуру отримує принципи вчення й передає їх далі, зветься сампрадаєю. Веди стверджують, що сампрадая починається Верховним Господом від часу створення Всесвіту й продовжується до наших днів в особі істинного духовного вчителя (43, с. 25).

Щоб виконати місію, яку доручив йому духовний вчитель - поширити, відновити принципи Вед у країнах Заходу , в 1965 році з Індії до США прибув АЧ. Бгактіведанта Свамі Прабгупада.

За наступних 12 років Прабгупада випустив більш як шістдесят томів авторитетних перекладів, оглядових нарисів - справжню енциклопедію Вед.

Утворене 1972 року задля публікації його книг, видавництво "Бгактіведанта Бук Траст" є найбільшим серед тих, що видають праці з ведичних філософії, релігії, літератури та культури. Твори Прабгупади перекладено вже більш як п'ятдесятьма мовами світу.

Щоб ті, хто цікавляться Ведами, могли спілкуватись, Прабгупада заснував Міжнародне товариство свідомості Крішни (МТСК) (4, с. 785-786).

Нам часто задають питання: а чому саме Крішна, а не якесь інше ім'я Бога? Тому, що це твердження проходить через усі Веди. Але, очевидно, найпростіше сформульовано в "Брахма-самхігі" і "Шрімад Бхагаватам":

ішварах парамах крішнах
сат-чід-ананда-віграхах
анадір адір говіндах
сарва-карана-каранам

"Є багато осіб, що мають якості Бхагавана, але Крішна - найвищий, бо ніхто не може перевершити Його, Він - Верховна Особа, і Його тіло вічне, сповнене знання та блаженства. Він - одвічний Господь Говінда, і Він - причина всіх причин'' ('Брахма-самхіта" 5.1).

В "Бхагаватам" перелічено багато втілень Верховного Бога-Особи, але Крішну описано як одвічного Бога-Особу, з якого виходять усі незчисленні втілення Бога-Особи.

ете чамша-калах пумсах
крішнас ту бхагаван-сваям
індрарі-вйакулам локам
мрідаянті юге юге

"Усі втілення Господа, які перелічено тут, є або повновладними експансіями, або частинами повновладних експансій Всевишнього. Але Крішна - це Сам Верховний Бог-Особа." ("Шрімад Бгагаватам" 1.3.28) (4, с. 68).

Ім'я "Крішна" - це особливе ім'я. Хоча Бог один, люди називають Його різними іменами, і кожне з них дає уявлення про той чи інший аспект Його особистості. Але в Ведах приводиться ім'я Бога, яке відображає всі Його незчисленні якості. Цим всеохоплюючим іменем є ім'я "Крішна" - "безмежно привабливий".

Веди - скарбниця знань про Крішну й наші вічні взаємовідносини з Ним. Щоб допомогти людині пробудити в собі любов до Бога, Веди, на відміну від інших священних текстів світу, детально описують особистісні якості Бога і вчать тому, як виразити цю любов у своїй повсякденній діяльності. Такий неоціненний дарунок Індії всьому світові - культурна традиція, котра дозволяє поєднати будь-який вид діяльності людини з духовним самовдосконаленням, яке часто вважається привілегією йогів-відлюдників. У ведичній культурі свідомістю Крішни пронизані всі сфери життя, починаючи з мистецтва, музики, архітектури, літератури й закінчуючи кулінарією й системою харчування.
 

ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

Відродження ведичної культури в державах - колишніх республіках СРСР почалось із 1971 року, коли Прабгупада побував з візитом у Москві. Після того центри МТСК виникли в багатьох містах СРСР.

Із 1981-го й протягом восьми наступних років послідовники Прабгупади (як і інші конфесії) переслідувались по всьому Союзу. За роки репресій у в'язницях і таборах побували близько 50 прихильників МТСК, причому через нестерпні умови ув'язнення кілька осіб загинуло...

Переслідування за релігійні переконання викликали широку хвилю протесту міжнародної громадськості й правозахисних організацій, у результаті чого власті були змушені відпустити віруючих на волю. Всі вони були реабілітовані згідно з "Законом про реабілітацію жертв політичних репресій" (16).

А в 1990 році Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР зареєструвала першу громаду МТСК в Україні - Київську.

Багато мудрих людей в Україні здавна висловлювали бажання бачити Веди перекладеними українською мовою. Тепер ця мрія стає дійсністю - частину книг ведичного знання в перекладі на англійську А. Ч. Бгактіведанти Свамі Прабгупади вже перекладено й видано українською мовою.

З появою в Західному світі Міжнародного товариства свідомості Крішни люди отримали можливість спільно вивчати ведичну класику, спілкуватись. Нині в Україні існує вже 46 громад МТСК, вони об'єднують близько 150 тисяч послідовників (48).
 

З ВЕДАМИ - В МАЙБУТТЯ

Тож джерело тієї зворушливої приязні між індійцями й слов'янами, особливо східними, про яку так палко промовляв Микола Реріх (29, с. 233), криється в надбаннях не сьогоднішнього дня, а в сивій давнині, в періоді індоєвропейської єдності. Ця спільність помітна й досі, треба тільки бажати й вміти бачити її.

Іноді доводиться чути, що поклоніння Крішні, шанувальників якого більшає в Україні, підриває наше національне коріння, нашу культуру й духовність. Насправді ж, як бачимо, усе якраз навпаки - інтерес українського народу до ведичної культури походить з історичного коріння.

Духовні скарби ведичної культури - не просто собі цікава архаїка. В них пульсує реальне, дійове (54) знання, якого нам так не вистачає нині, в час безпам'ятства й невігластва.

На жаль, ще багато лідерів суспільства вважають другорядним питання поширення ведичних знань, віддаючи пріоритет насущним політичним, економічним і соціальним питанням, не усвідомлюючи, що їх буде легше вирішувати, коли людство оволодіє цими знаннями (2, с. 76).

У Ведах містяться такі знання з філософії, психології й медицини, астрономії й астрології, фізики й хімії, мікробіології й математики, літератури й мистецтва, історії й загальнолюдських проблем (2, с. 73), які можуть стати корисним набутком сучасної наукової думки, допоможуть подолати соціальну кризу.

Прийшов час зрозуміти, що Веди - це загальнолюдське надбання, одвічні витоки української культури, мудрість їх перевірена тисячоліттями. Відмінність лише в тому, що в Індії вони збереглись і передаються без спотворень низкою учнівської послідовності - як наука про Бога (поєднання філософії й релігії). А в Україні вони залишились тільки в легендах і казках.

Все більше народознавців (24, с. 262) схиляються до думки, що український народ може прийти до повноцінного існування, лише повернувшись до своїх витоків.

Тут ми ледь торкнулись теми, важливість і глибина котрої вимагають усебічного висвітлення. Сподіваємось на підтримку та доповнення з боку нашої наукової громадськості.
 
 

БІБЛІОГРАФІЯІ. Альбедиль М.Ф. Забытая цивилизация в долине Инда”.-С.-Пб., 1991.
2. Антонова Е.Сущность Господа едина // Азия и Африка сегодня.-1993.-№ 10.
3. Барашков А. Русские Веды // Наука и религия.-1992.- № 6-7.
4. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Бхагавад-Гіта як вона є. - ББТ, 1990.
5. Бгактіведанта Свамі Прабгупада А. Ч. Шрімад Бхагаватам. Перша пісня - частина перша.-ББТ, 1994.-С. 227-236.
6. Бгакгіведанта Свамі Прабгупада А.Ч.Шрімад Бхагаватам.Перша пісня-частина друга.-ББТ, 1994.-С. 62-65.
7. Бхактіведанта Свамі Прабхупада А. Ч. Нектар преданности. - М., 1991.-С. 36-38.
8. Бхактиведанта Свами Прабхупада А. Ч. Шри Ишопанишад. - ББТ, 1990.-С. 10.
9. Бхактиведанта Свами Прабхупада А.Ч. Шримад Бхагаватам. Вторая песнь.- М., 1992.
10. Виклади давньослов'янських легенд або міфологія.-К., 1991.
11. Вовк І. Функціональна структура язичницького пентеону // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень Міжнародного V круглого столу (Львів, 3-5 травня 1995 року), т. 1. - Київ - Львів, 1995. - С. 82.
12. Генинг В.Ф. Могильник Синташта и проблемы ранних индоиранских племен. - Советская археология, 1977, №4. - С. 53-74.
13. Дідківська Г. Повна вогню промова "Бхагавадгіти" // Всесвіт. - 1991. - №4. - С. 142.
14. 3 поля індійського - на грунт український // Чернігівські відомості, 1995, 10 березня.
15. Индуизм: традиции и современность. - М., 1985. - С. 15.
1б. Информационный бюллетень Центра обществ оознания Кришны в Росии. - 1994, выпуск 2.
17. История человечества, т.2, Восточная Азия й Океания (Под ред. акад. В.В.Радлова, 1909). С. 341.
18. История человечества, т. 5. - Юго-восточная и восточная Европа.-1896.
19. Карб // Космос древньої України. Трипілля - Троянь: мітологія, філософія, етногенез.-Київ, 1992. - С. 100.
20. Лайель Альфред // Религиозные верования с древнейших времен и до наших дней..." (Сборник лекций и статей иностранных ученых и публицистов), пер. с англ. В. А. Тимирязева, Спб Изд. А.С.Суворина, 1900. - С. 123.
21. Легенды о Кришне. - М., 1995. - С. 523.
22. Лисенко С. Т. Про Нове Духовне Народження // Самобутня Україна.-1994. - № 331-333. - С. 3762-3763.
23 Лозко Г.С. Українське народознавство. - К., 1995.
24 Лозко Г. Українське язичництво. - К., 1994.
25. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу.- К., 1992. - С. 5.
26. Мишанич О. Всеобіймаюче око України // І.Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу.- К., 1992. - C. 82.
27. Наливайко С. І. Крішна й Україна // Український світ.-1994.- № 1-2.- С. 34-37.
28. Наливайко С. І. Купала, Крішна, Аполлон - тотожність крізь віки // Український світ.-1992.- №3-6. - С. 54.
29. Наливайко С. І. Рігведа і таємниця українських "степових пірамід" // Всесвіт.-1991 .- № 6.
30. Наливайко С. І. Таври: індійське плем'я в Криму // Всесвіт.- 1990.- №3.- С. 177.
31. Наливайко С. І. Таври, поляни, Русь... Шлях до розгадки // Всесвіт.-1991.- №3.- С.222.
32. Наливайко С. І. Тризуб Посейдона і Володимир // Індоєвропа.- 1992. - Книга перша.
33. Наливайко С. І. "Шахнаме", Рустам і Україна // Газета "Русь Київська".- 1994, - № 3.- С. 6.
34. Нет жизни без Кришны. Из средревековой индийской поэзии.- МГУ, 1992.- С. 295.
35. Ольдерогге Д.А. Передмова до книги Лот А. В пошуках фресок Тассілін-Аджера,-Л., 1973.
36. Осипчук В. Золота риба індоєвропейської мітології // Космос древньої Украіни. Трипілля -Троянь: мітологія, філософія, етногенез.- Київ, 1992.- С. 199.
37. Павленко Ю. Передісторія давніх руcів у світовому контексті.- К., 1994.
38. Пассек Т. Трипільська культура, т. 1.-К., 1941.
39. Пилат В. Бойовий гопак.- Львів, 1994.
40. Релігія в духовному житті українського народу.- К., 1994.
41. Рибенко Л. А в клепсидрах сиплеться пісок... // Тижневик "Сім днів" (м. Рівне), 1995, 4 квітня.
42. Рубан В. Внутрішня суть відання орійської віри українського обряду // Космос древньої України. Трипілля - Троянь: мітолопя, філософія, етногенез.- Кив, 1992.
43.Сатсварупа даса Госвами. Очерки ведической литературы. Что говорит о себе великая традиция. -М., 1990.
44.Серебрянный С.Д. "Бхагавад-Гита": на путях к новым интерпретациям // Восток.-1993.-№4.-С. 178.
45.Українка Л. Первістні арійці // Космос древньої України. Трипілля - Троянь: мітологія,етногенез.- Київ, 1992.-С. 101.
46 Українська культура:історія і сучасність.-К., 1994.
47.Франко І. Сотворення світу // Космос древньої України. Трипілля - Троянь: мітологія, філософія,етногенез.- Київ, 1992,- С. 297.
48.Харе Крішна сьогодні. Бюлетень Міжнародного товариства свідомості Крішни в Україні.- 1995, квітень.
49.Цюпа Ю.Серед безлічі імен-Крішна // Хрещатик, 1992, 10 грудня.
50.Чмихов М. Вісім тисячоліть археологічної космології в Україні // Космос древньої України. Трипілля - Троянь: мітологія,філософія, етногенез.- Київ, 1992.- С. 69.
51.Чмыхов Н.А.Истоки язычества Руси.-К., 1990.
52.Шарафутдінова І.М.Поселення епохи пізної бронзи поблизу Кременчука. -Археологія, 1964,т.17, ст. 169-178.
53. Шилов Ю.Прародина ариев.-Киев, 1995.
54. Шокало О. А. Відродження світла, або Вертаймось на Верстви свої // Українознавство.- К.,1994.-С. 278.
56.Alan Lyle Bryan, "An Overview of Paleo-American Prehistory from a Circum-Pasific Spectrum,"Early Man in America, Alan Bryan,ed. (Edmonton,Alberta:Arhaeoljgical Researches Internfcional,1978), pp.318-327.
57.Beaumond Peter,Hertha de Villiers,and John C.Vogel,"Modern Man in Sub-Saharan Africa Prior to 49,000 Years B.P.:A Review and Evaluation with Particular Reference to Border Cave",South African Journal Science,Vol.74(November 1978),409.
58. Еmbгее, АinsІее Т. Тhе Hindu Tradition.- N.-Y.,Vintage, 1972.- Р. 8.
59.Fairservis W.A. The origin,character and decline of an early civilization || Ancient cities of the Indus.-Delhi,1979
60.Francfort H.P. The Harappan settlement of Shortughai || FIC.1984
61.Goodman Jeffrey,American Genesis(New York:Berkley Books,1982),p.112.
62.John Gowlett,Ascent to Civilization (London: William Collins Sons,Co Ltd,1984),p.87.
63.Lamberg-Karlovsky C.C. Sumer,Elam and the Indus: three urban processes equal one structure ? || HC.1982
64.Mallowan M.E. The mechanism of ancient trade || Iran. 1965. Vol.8.
65.Pandei R.B. Hindu Sanskaras. India,Delhi,1976
66.Sahni M.K. Bio-geological evidense on the decline of the Indus Valley civilization || Journal of the paleontological society of India.1956.Vol.1.
67.Siddhanti Gosvami,Bhakti Sri Rupa.et.al.,trans.Mundaka Upanisad.Calcutta:Sarasvata Gaudiya Mission, 1971.-p.89.
68.Sir Arthur Smith Woodwarrd,et.al.,"Early Man in East Africa",Nature (April 1,1933) pp.477-478.

 

Теги:

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: